Організація основного виробництва на підприємстві

Ключові поняття і терміни: автоматизація, безперервність, виробництво, заділ, конвейєр, комбінування, кооперування, паралельність, потік, пропорційність, прямоточність, ритм, синхронізація, такт, темп.

5.1. Поняття та основні ознаки
раціональної організації виробництва

Для того, щоб прості елементи виробництва поєднались в один стрункий діючий процес, потрібна організація виробництва, тобто поєднання простих елементів та дільниць виробництва. Окремі елементи виробничого процесу повинні відповідати один одному за якісними та кількісними ознаками. Чим складніший та досконаліший елемент виробництва, тим більшою мірою нормальний хід виробництва залежить від правильності їх поєднання, що забезпечується організацією виробництва.

Організація виробництва являє собою сукупність форм, методів та прийомів доцільного поєднання в часі та просторі засобів виробництва, предметів праці та самої праці, що утворюють конкретну виробничу систему з метою досягнення сформованих цілей, отримання певного кінцевого результату: випуску продукції, виконання робіт, надання послуг.

Це визначення стосується однаковою мірою як основного, так і допоміжного виробництва, але найбільше практичне значення має саме для основного виробництва, оскільки воно визначає профіль діяльності підприємства, його місію.

Як відзначалось в темі2, основне виробництво складається з окремих стадій, етапів, в кожному з яких виконується певний комплекс однорідних робіт, процесів, що забезпечують досягнення кінцевого результату, наприклад, в бурінні це процеси будівельно-монтажних робіт, буріння і кріплення свердловини, випробування свердловин. У видобувних підприємствах - це процес видобутку нафти, її збору і транспортування, комплексної підготовки, роботи з підтримання пластових тисків.

Безперечно, кожне виробництво має свої особливості, але незалежно від них можна виділити деякі загальні принципи раціональної організації виробництва як в основних, так і в допоміжних підрозділах підприємства. До них насамперед належать пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність та надійність.

Принцип пропорційності полягає в тому, що на всіх частинах виробничого процесу, у всій взаємопов’язаній системі машин і обладнання повинна бути однакова пропускна здатність щодо випуску продукції чи виконання робіт (надання послуг). Рівна пропускна здатність означає, що трудомісткість продукції чи робіт на всіх операціях процесу повинна бути однаковою. Пропорційність повинна дотримуватись не тільки між підрозділами основного виробництва; всі підрозділи допоміжного та обслуговуючого виробництва за своєю потужністю повинні відповідати пропускній здатності основних підрозділів. Чим вищий рівень пропорційності, тим досконалішою є виробнича система, вища її ефективність, повніше використовуються виробничі можливості.

На практиці, однак, добитись цього надзвичайно важко, пропорційність часто порушується, і появляються диспропорції. Ці диспропорції є закономірним результатом розвитку виробництва і основне завдання полягає саме в тому, щоб своєчасно та в найкоротші строки усунути їх, ліквідувати так звані “вузькі місця” за рахунок різних організаційних і технічних заходів.

Рівень пропорційності виробництва можна оцінити кількісно величиною відхилення пропускної здатності по кожному етапу, процесу або структурному підрозділу за відомою формулою середньоквадратичного відхилення

, (5.1)

де: - пропускна здатність (потужність) відповідного етапу (цеху) у прийнятих одиницях; - обсяг виробництва за планом у прийнятих одиницях вимірювання; - кількість етапів робіт (цехів).

Середню пропуску здатність можна визначити наступним укрупненим показником пропорційності

. (5.2)

Рівень пропорційності в роботі окремих ланок можна визначити за формулами (3.2) та (3.7).

При оцінках рівня пропорційності потрібно добитись, щоб пропускна здатність по всіх підрозділах вимірювалась однаковими показниками.

Принцип паралельності передбачає одночасне, паралельне виконання окремих операцій, робіт, процесів з виготовлення продукції. Цей принцип має особливе значення при виконанні складних робіт, при випуску складної продукції. Послідовне виконання таких операцій чи робіт призвело би до значного збільшення тривалості виробничого процесу та циклу (див. детально 2.3).

Паралельність реалізується за рахунок раціонального поділу виробничого процесу (циклу) на складові частини, ведення робіт широким фронтом та суміщення часу виконання різних операцій.

Рівень паралельності виробничого процесу (циклу) можна характеризувати за допомогою коефіцієнта паралельності, що визначається за формулами

,

(5.3)

де - тривалість виробничого циклу при паралельному виконанні робіт (паралельному русі предметів праці); - фактична тривалість виробничого циклу, за умов, що склалися; - кількість етапів робіт.

Принцип прямоточності передбачає, що оброблювані предмети (об’єкти) повинні проходити найкоротший шлях по всіх стадіях та операціях виробничого процесу. Дотримання цього принципу забезпечується розміщенням робочих місць (цехів) за ходом технологічного процесу. Основна мета при цьому - максимальне скорочення часу на транспортні операції. Прямоточність важлива в організації виробничих процесів як на підприємстві, так і в цехах, дільницях і т.п.

Рівень прямоточності можна оцінити кількісно коефіцієнтом прямоточності, який визначається за формулою

, (5.4)

де - тривалість транспортних операцій в загальній тривалості циклу.

Слід зазначити, що коли на нафтогазовидобувних підприємствах забезпечується достатньо високий показник прямоточності. то на бурових, геологорозвідувальних, будівельних підприємствах він значно нижчий, враховуючи особливості цих процесів, наприклад, необхідність переїздів на свердловину промислово-геофізичних партій, бригад з кріплення та випробування свердловин і т.п. Цей показник має велике практичне значення в машинобудуванні.

Для максимальної реалізації принципу прямоточності взаємне розміщення будівель та споруд на території підприємства, а також розміщення в них основних цехів повинно відповідати вимогам виробничого процесу: створюється поступовий та найкоротшийпотік матеріалів, готових виробів без зустрічного та зворотного руху. Допоміжні цехи та склади розміщуються якомога ближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

Принцип безперервності вимагає, щоби в процесі виготовлення продукції чи виконання робіт перерви між послідовно виконуваними технологічними операціями були зведені до мінімуму або взагалі повністю ліквідовані. Певною мірою цей принцип реалізується тільки в безперервних процесах. Такими є процеси видобутку нафти і газу, процеси їх транспортування, процеси переробки нафти і газу. Але, коли розглядати процес спорудження свердловини чи інших об’єктів геологорозвідувальних робіт, то тут ситуація зовсім інша - тут можуть виникати різні перерви при переході від одного часткового процесу до іншого. В результаті появляються так звані “вікна” між вежобудуванням і бурінням, між бурінням і випробуванням і т.д. Найчастіше це є проявом недостатньої пропорційності в роботі між цими структурними підрозділами.

Передумовою безперервності виробництва є прямоточність, тобто забезпечення найкоротшого шляху проходження предметів по всіх стадіях та операціях виробничого процесу.

При підтриманні безперервності дуже важливо забезпечити узгоджене просування предметів праці по різних стадіях виробництва із завантаженням обладнання та використанням робочого часу.

Рівень безперервності виробничого процесу та циклу характеризується коефіцієнтом безперервності, який визначається за формулою

, (5.5)

де: - тривалість технологічної (основної) частини виробничого циклу.

Враховуючи специфіку бурового виробництва, формулу (5.5) можна переписати так:

, (5.6)

де: - час буріння свердловини у прийнятих одиницях вимірювання (години, доби, місяці); - час кріплення свердловини у прийнятих одиницях.

Коефіцієнт безперервності виробничого процесу можна визначити і через час перерв за формулою

, (5.7)

де: - час перерв у складі виробничого циклу.

Формула (5.7) має принципове значення при визначенні рівня безперервності процесу бурових та геологорозвідувальних робіт, де питома вага перерв може досягати значної величини.

Принцип ритмічності дуже тісно пов’язаний із принципом безперервності. Він означає, що робота всіх підрозділів підприємства повинна підпорядковуватись певному ритму, тобто повторюваності. Отже ритмічність - це регулярне повторення процесу через рівні проміжки часу. При дотриманні цього принципу за рівні проміжки часу випускається однакова кількість продукції, виконується однаковий обсяг робіт, тобто забезпечується рівномірне завантаження робочих місць та виконавців.

Ритмічність виробництва має важливе значення для забезпечення повного інтенсивного та екстенсивного використання обладнання та раціонального використання робочого часу.

Рівень ритмічності можна характеризувати коефіцієнтом ритмічності. В практиці існує чимало різних підходів до визначення цього показника, але найчастіше використовується той, що враховує максимум негативних відхилень випуску продукції від заданого ріння (плану)

, (5.8)

де: - щоденне відхилення недоданої продукції в прийнятих одиницях вимірювання; - тривалість аналізованого періоду; - плановий випуск продукції.

В окремих випадках коефіцієнт ритмічності виробництва через випуск продукції за формулою

, (5.9)

де: - фактичний випуск продукції за відповідні періоди, але не вищий планового показника.

Укрупнено коефіцієнт ритмічності можна визначити через час роботи підприємства (підрозділу)

, (5.10)

де: - кількість робочих днів місяця, протягом яких продукція випускалась згідно з графіком; - загальна кількість робочих днів за місяць.

Наведені формули (5.8), (5.9) та (5.10) можна використати успішно у випадках, коли підприємство працює у стаціонарному режимі, і результати діяльності не залежать від природних факторів.

Враховуючи специфіку виробництва на бурових, а особливо на геологорозвідувальних підприємствах, об’єктивною мірою ритмічності протягом місяця може бути не рівень виконання планових завдань, а рівень виконання виробничих показників взагалі, який точніше враховує особливості природних умов. наприклад, метеорологічних. І тоді

, (5.11)

де: - обсяги виробництва наростаючим підсумком відповідно за одну, дві та три декади (або інші періоди).

Принцип надійності передбачає створення таких організаційних умов функціонування та розвитку системи і процесу виробництва, за яких можливості збоїв в ході виробництва від встановленого ритму були б зовсім усунені або зведені до мінімуму з метою досягнення максимальних виробничих результатів. Вирішення цього завдання пов’язане не тільки з високим рівнем організації об’єкта управління - керованої системи, але й з надійністю функціонування керуючої системи. Це означає, що структура апарату управління повинна гарантувати достовірність передачі всієї інформації про хід виробничого процесу, не допускати перекручень керуючих команд та інших даних, забезпечувати безперебійність зв’язку в системі управління.

Надійність - це здатність системи безвідмовно виконувати задані функції в конкретних умовах протягом певного періоду часу. Залежно від специфіки об’єкта для аналізу потрібно вибрати конкретні показники, що характеризують надійність. Такими показниками можуть бути: середня наробка до першої відмови, наробка на відмову. безвідмовність та ін.

В загальному вигляді надійність системи (процесу, виробу тощо) можна характеризувати коефіцієнтом надійності

, (5.12)

де: - сумарний час роботи системи (конструкції) за певний період; - сумарний час простоїв, пов’язаних з виявленням та усуненням причин відмов та відповідної профілактики, налагоджуванням тощо.

Коефіцієнт надійності організації виробничого процесу характеризує рівень кооперації різних виробничих підрозділів, злагодженість їх дій.

В умовах УБР він характеризує певною мірою темпи введення свердловин в експлуатацію і визначається за формулою

, (5.13)

де: - час очікування буріння, випробування, монтажу, демонтажу та транспортування; - сумарний час роботи, пов’язаний з бурінням, вежобудуванням та випробуванням свердловини.

Аналогічно визначають цей показник і в умовах нафтогазовидобувних підприємств, де він характеризує використання суттєвої частини основних фондів - свердловин, наземного та підземного експлуатаційного обладнання. При цьому в розрахунок беруть простої свердловин в очікуванні підземного та капітального ремонтів свердловин, а також їх зупинок в ремонті.

Можна погодитися з авторами^[6], що характеристикою надійності виробничого процесу може бути рівень використання активної частини основних фондів відповідної ланки виробництва - його технологічного обладнання. Коефіцієнт надійності пропонується визначатиза формулою

, (5.14)

де: - коефіцієнт корисної роботи даного комплекту обладнання; - коефіцієнт навантаження даного обладнання.

Коефіцієнт корисної роботи визначається як співвідношення часу корисної роботи та сумарного фактичного часу роботи, перерв та холостих ходів (пробігів)

, (5.15)

де: - час корисної роботи; - час простоїв; - час холостих ходів (пробігів).

Коефіцієнт навантаження можна визначити як співвідношення продуктивності даної ланки виробництва та максимальної продуктивності

, (5.16)

де: - фактична продуктивність даної ланки виробництва; - максимальна продуктивність тієї ж ланки.

Якщо система складається з кількох ланок, то коефіцієнт надійності визначається як середньоквадратична з коефіцієнтів надійності кожної ланки.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу формула (5.14) може успішно використовуватись для оцінки надійності роботи автомобільного транспорту.