Організація патентно-ліцензійної роботи на підприємстві

Комплексна підготовка виробництва, прискорення темпів оновлення матеріально-технічної бази підприємств вимагає значного поліпшення науково-технічної інформації, важливою складовою якої є інформація патентна.

Патентна інформація - це частина наукової інформації, за допомогою якої вивчають технічні рішення, що містяться в заявках та патентах, та аналізують обсяг винаходів, тобто прав, що надаються патентовласникам. Патентна інформація міститься в патентній літературі, під якою розуміють сукупність документальних джерел та відомостей, які містять інформацію про стан світової техніки. До патентної літератури відносять не тільки патентні описи, але й офіційні документи з патентного законодавства та практики його використання: монографії, статті з патентної справи, указчики класів патентів, переліки патентів, щорічні іменні та номерні указники патентів та інші допоміжні матеріали, що видаються патентними відомствами різних країн.

Патентній інформації притаманні ряд важливих властивостей:

оперативність - публікація описів винаходів переважно випереджує інші види інформації щодо нової техніки та технології;

повнота - патентні описи містять відомості про найновіші досягнення, що характеризують розвиток технічного прогресу і стосуються тільки офіційно зареєстрованих патентів чи акцептованих заявок на них;

вірогідність - всі дані, що містяться в патентній документації, завжди підтверджуються висновками державної патентної експертизи;

систематизація - описи винаходів мають власну індексацію згідно із прийнятою системою патентної класифікації, що полегшує їх пошук в загальному довідково-інформаційному та патентному фондах.

Чітка уява про особливості патентної інформації, її вивчення, аналіз та використання потрібні для проведення технічної політики підприємства, для забезпечення максимального юридичного захисту вітчизняної продукції на світових ринках.

Патентно-інформаційний аналіз повинен бути нульовим циклом для кожного дослідження або розробки, саме з нього повинно починатись складання перспективних планів наукових досліджень та проектно-конструкторських розробок в масштабі підприємства. Пошук та вивчення нових патентно-інформаційних матеріалів повинен продовжуватись і в ході розробки (дослідження) аж до її завершення.

Патентний фонд - частина довідково-інформаційного фонду, в якому зберігається та систематизується патентна документація. Патентний фонд створюється та систематично поповнюється патентним підрозділом за участю відділу технічної інформації підприємства.

Першим етапом роботи щодо укомплектування патентного фонду є встановлення основних та суміжних класів патентної літератури, що стосується профілю роботи підприємства. При встановленні належності патентних класів потрібно керуватись указчиком “Міжнародна класифікація винаходів”.

Наступним етапом, який проводиться патентною службою підприємства, є визначення переліку тих країн, в яких здійснюється або передбачається експорт продукції, чи країн, патентні фонди яких представляють інтерес для підприємства.

Для оперативного швидкого пошуку патентної інформації патентний фонд повинен бути оснащений необхідним довідково-пошуковим апаратом - каталогом, який складається за формою бібліографічної картотеки патентних описів, що систематизується відповідно до указчика “Міжнародна класифікація винаходів”. В такій картотеці потрібно мати два розділи. Перший (основний) комплектується за класифікаційними групами підприємства, що визначаються згідно з тематикою розробок і використовується переважно для проведення експертизи нових розробок на патентну чистоту. Другий розділ комплектується по країнах, а в межах країни - за національною класифікацією.

Для забезпечення високого рівня техніки, патентоспроможності та патентної чистоти робіт, спрямованих на створення нових чи удосконалення існуючих пристроїв, способів і т.п., проводяться патентно-інформаційні дослідження. Вони включають пошук, систематизацію та аналіз документації.

Пошук залежно від вирішуваних завдань буває тематичним та іменним. Тематичний (предметний) пошук має перевагу, коли визначають рівень техніки і коли розробнику невідомі фірми-виробники даної продукції.

Пошук іменний (фірмовий) проводиться з метою вияснення прав конкурента у випадку, коли розробнику відомі основні фірми-виробники певного виду продукції.

В результаті проведеного пошуку проводиться відбір потрібних матеріалів та їх систематизація. Така систематизація відібраних патентних і непатентних матеріалів проводиться по фірмах, а в межах фірм - за датами подачі заявок.

Завершальним етапом патентних досліджень є аналіз патентної інформації, який дає можливість відсіяти непотрібний, мало суттєвий матеріал та виділити патенти на принципові технічні рішення та патенти, що вже промислово реалізовані.

Після проведення пошуку, систематизації та ретельного аналізу і вибору найближчих до теми рішень складаються патентно-інформаційні огляди, в яких узагальнюються результати проведених досліджень. Ці матеріали і використовуються для визначення рівня техніки в країні і за кордоном, для порівняння та видачі рекомендацій. При цьому розрізняють три рівні техніки: рівень промислово освоєної техніки і технології, рівень розробок та рівень техніки в перспективі.

Метою визначення рівня промислово освоєної техніки і технології є розробка виробів з поліпшеними параметрами порівняно з уже освоєними. Рівень розробок визначається останніми вітчизняними та зарубіжними винаходами, які захищені патентами і створюють “заділ” для подальшого удосконалення виробництва. Рівень техніки в перспективі - це узагальнюючий науково-технічний прогноз на найближчий період (переважно на 5 років). Метою даного етапу є виявлення доцільності проведення самостійної розробки; визначення перспективного плану експорту; підготовка планів використання досягнень науки і техніки у виробництві.

Таким чином, висновки проведених досліджень про доцільність постановки даної роботи, необхідності використання відомих винаходів, придбання ліцензій, можливості створення патентоспроможних та патентно-чистих виробів і потрібно відобразити в патентно-інформаційному огляді.

Патентоспроможність - це такий рівень новизни виробу, при якому він може бути запатентованим в будь-якій країні світу. Іншими словами патентоспроможність завжди пов’язана з абсолютною новизною виробу.

Патентна чистота - це такий стан виробу (такий правовий захист) за якого при його експорті в дану країну ніхто із патентовласників даної країни не може заявити на нього ніяких претензій. На відміну від показника патентоспроможності патентна чистота є показником відносним, оскільки рівень новизни (та захисту) визначається за аналогічними параметрами даної конкретної країни.

Патентоспроможність завжди захищається патентом, а патентна чистота частково патентами, а частково ліцензіями на право використання. Слід, однак, зазначити, що патент не є абсолютною формою захисту авторських прав, оскільки він захищає авторські права на території країни, патентним відомством якої він виданий. Тому і появляється проблема зовнішнього патентування. Патентування вітчизняних винаходів за кордоном проводиться переважно з метою:

охорони вітчизняних винаходів та вітчизняного пріоритету у вирішенні важливих науково-технічних проблем, а також захисту вітчизняного промислового експорту в розвинуті країни світу;

продажу ліцензій іноземним фірмам на вітчизняні досягнення, в яких використані наші винаходи;

охорони в разі необхідності вітчизняних винаходів, що використовуються в експонатах, які розміщені на міжнародних виставках чи ярмарках.

Потребу народного господарства країни в новій техніці можна задовольняти такими методами:

проведенням науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт з розробки техніки з наступним їх освоєнням у виробництві та експлуатації;

придбанням ліцензій на об’єкти техніки і технологічні процеси з наступним їх освоєнням;

закупівлею комплектного обладнання та технічної документації для виробництва об’єктів техніки;

закупівлею комплектного обладнання з одночасним придбанням ліцензій на їх виробництво;

імпортом об’єктів техніки.

Маючи високорозвинену промисловість та потужний науково-технічний потенціал, наша країна може задовольняти потреби народного господарства в машинах, обладнанні, інших видах нової техніки переважно за рахунок їх власного виробництва. Імпорт техніки доцільний тоді, коли потрібно забезпечити в короткий строк промислові підприємства технікою, що раніше в нас не розроблялася, або розроблена, але ще не освоєна в промисловому виробництві. Безперечно, що після розробки нової техніки власними силами, організації її виробництва за ліцензією або після промислового освоєння раніше розробленої нової техніки потреба в імпорті повинна відпасти. Однак можуть бути випадки, коли імпорт буде ефективнішим від власного виробництва (складніша конструкція, менш досконалий технологічний процес тощо). За таких умов потрібно або інтенсифікувати розробку нової техніки власними силами або придбати ліцензію.

Придбання ліцензії, переважно, є економічно вигіднішим, ніж закупівля комплектного обладнання. І справа тут не тільки в економії валюти, але й тому, що придбання ліцензій дає змогу організувати власне виробництво нової техніки на рівні кращих світових зразків і в короткий термін забезпечити нею потреби народного господарства. За певних умов можна навіть організувати експорт цієї техніки, що значно покриє валютні витрати на придбання ліцензій.

В ліцензійних операціях об’єктом виступає право на використання запатентованого винаходу, технічних знань і досвіду, знаку товарів та послуг. Продаж ліцензій рівнозначний оренді винаходу як товару, оскільки власник науково-технічних знань передає права на користування ними на певний строк, зберігаючи за собою право власності на них.

Відмінність міжнародних операцій з ліцензіями від операцій купівлі-продажу товарів полягає в наступному:

1) об’єкти ліцензійних операцій - винаходи, передовий технічний досвід - появляються без прямої орієнтації на ринок. Вони часто виникають у процесі власного удосконалення виробництва тієї чи іншої фірми. У зв’язку з цим і реалізація винаходів і технологічних новин на комерційній основі не виступає як єдина і кінцева мета наукових досліджень і розробок, що проводяться;

2) зацікавленість ліцензіара у наданні ліцензії часто викликається не чисто комерційними міркуваннями, а прагненнями завоювати міцні позиції на іноземному ринку завдяки встановленню тривалих зв’язків з партнером;

3) у ліцензійних операціях, переважно, повного відчуження товару від свого виробника не відбувається, оскількиза ліцензіаром зберігається як право власності на винахід, так і переважне право самостійного виробництва об’єкта ліцензії і його продажу третім особам на умовах, що не порушують укладеної угоди;

4) у ліцензійних операціях відбувається передача прав ліцензіата на спосіб господарювання.

Ліцензія - це угода, за якою одна сторона (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) певний обсяг прав щодо використання об’єкта ліцензії.

Ліцензіар - власник винаходу, патенту, технічного або технологічного нововведення, що видає (продає) іншій особі (ліцензіату) ліцензію, яка надає право використання цих нововведень у встановлених договором межах.

Ліцензіат - особа, що набула у власника патентів, технічних або технологічних нововведень, винаходів за відповідну плату право користуватись цими нововведеннями в межах, зафіксованих в ліцензійному договорі.

Ліцензія (як і будь-який договір) укладеться на певний термін, який залежить від таких факторів: періоду дії патентів та їх надійності (для запатентованої технології), ступеня новизни та ймовірності розкриття секрету виробництва; умов по інших угодах на аналогічну та близьку продукцію; прагнення ліцензіара одержати від ліцензіата відомості щодо удосконалення об’єкта угоди в період його дії; часу на освоєння ліцензії; строку морального старіння об’єктів угоди, умов платежу.

З урахуванням сказаного у міжнародній практиці склалися такі строки дії ліцензійних угод:

а) 3-7 років - для безпатентних ліцензій, з великими капітальними витратами та тривалим строком освоєння;

б) 5-7 років - для патентних ліцензій на виготовлення продукції з коротким строком тотального старіння (електроніка, приладобудування тощо);

в) 7-10 років - для безпатентних ліцензій, освоєння яких вимагає тривалих строків поставки обладнання, значних капітальних витрат і періоду освоєння, що перевищує два роки;

г) 8 і більше років - для патентних ліцензій (які не ввійшли в пункт б)) залежно від періоду дії патенту.

Ліцензія патентна - ліцензійна угода, об’єктом якої є винахід, захищений патентом. Такі об’єкти представляють особливий інтерес для фірми, оскільки в даному випадку придбання ліцензії, крім необхідних технічних відомостей, надають фірмі монополію (безперечно в межах ліцензійної угоди) на виробництво та збут продукції та на використання нового способу.

Ліцензія безпатентна - ліцензійна угода, предметом якої можуть бути технічні рішення, що навмисно не запатентовані, а подеколи це може бути виробничий досвід, який взагалі запатентувати неможливо.

В ліцензійних угодах (угодах про передачу ліцензій) залежно від домовленості, досягнутої між сторонами, можуть бути включені різні набори умов, що визначають порядок використання самої ліцензії та тих товарів, які отримані в результаті виробництва з використанням даної ліцензії. Так, наприклад, може передбачатись закупівля ліцензіатом сировини і матеріалів у ліцензіара, заборона експорту продукції за межі певного регіону, зобов’язання ліцензіата надавати ліцензору будь-які власні ліцензії (так зване перехресне ліцензування) тощо. Ліцензійна угода може включати й інші зобов'язання сторін.

Залежно від розподілу прав між ліцензором і ліцензіатом на практиці розрізняють просту, виняткову та повну ліцензію.

Ліцензія проста - це ліцензія при якій ліцензіар дозволяє ліцензіату на певних умовах використовуватипредмет ліцензії. Ці умови стосуються як кількісних меж, так і території розповсюдження продукції. При цьому за ліцензором зберігається не тільки право необмеженого використання предмету ліцензії, але й право надавати ліцензії необмеженій кількості третіх осіб (умови видачі ліцензій в цих випадках повинні бути аналогічними). Цей вид договору поширений для виробів масового виробництва і широкого вжитку (харчові продукти, медикаменти тощо).

Ліцензія виняткова - це ліцензія, при якій ліцензіар надає ліцензіату виняткові права на використання предмету ліцензії, включаючи і право видавати ліцензії третім особам від свого імені (так звані субліцензії). При цьому ліцензіар має право використовувати предмет ліцензії самостійно тільки в межах передбачених угодою, втрачаючи право видавити аналогічні за умовами ліцензії іншим фірмам.

Повна ліцензія - це ліцензія, при якій ліцензіар передає ліцензіату всі права на використання предмету ліцензії протягом усього періоду дії договору. При цьому сам ліцензіар протягом цього строку не має права використовувати предмет ліцензії. Такий договір укладається в тих випадках, коли ліцензіар не має можливості ні для самостійного використання винаходу, ні для проведення комерційної роботи щодо його реалізації на ринку іншим потенціальним покупцям.

Своєрідним видом ліцензійних угод, які останнім часом набули великого поширення є ліцензії на “ноу-хау”, що дослівно перекладається а англійської: знати як. Ліцензії на “ноу-хау” передбачають передачу ліцензіату інформації про технологію виробництва, науково-технічні, комерційні, організаційні знання, що необхідні для функціонування виробництва. На відміну від секретів виробництва “ноу-хау” не патентується, оскільки в значній частині складається з прийомів, навичок і т.п.

“Ноу-хау” певного виробничого процесу є власністю тої чи іншої фірми і відповідно стає предметом купівлі-продажу. Придбання “ноу-хау” полегшує налагодження виробництва, здешевлює його за рахунок передачі виробничих секретів.

Залежно від характеру предмету угоди можна виділити такі чотири види “ноу-хау”:

а) “Ноу-хау” науково-технічного характеру, що включає науково-технічні досягнення, знання та досвід одержаний в результаті НДР, ДКР, виробництва, монтажу, експлуатації об’єктів нової техніки, проектування та будівництва промислових об’є ктів.

б) “Ноу-хау” управлінського характеру, що включають ефективні структури і методи управління, прості і надійні структурні зв’язки, чіткий розподіл функцій та обов’язків, методи взаємодії кооперованих підприємств.

в) “Ноу-хау” комерційного характеру, що включають знання і досвід в галузі реалізації продукції: дані про кон’юнктуру ринку, про найбільш досвідчені та авторитетні фірми-посередники, збутові фірми в країнах реалізації продукції, про найдоцільніші форми збуту продукції, організацію реклами тощо.

г) “Ноу-хау” фінансового характеру, що включають дані про найефективніші форми використання грошових коштів, цінних паперів, капіталовкладень з врахуванням курсів валют, особливостей податкових систем, митних обмежень, даних про банківські об’єднання, форми кредитування і т.п. Специфічним предметом комерційних угод є інжинірингові послуги. Інжиніринг - це діяльність, щодо надання комплексу послуг науково-технічного, виробничого і комерційного характеру, які можуть задаватися як спеціалізованими інженерно-технічними фірмами, так і промисловими, будівельними та іншими структурами.

Інжиніринг охоплює сукупність інтелектуальних видів діяльності, які своєю кінцевою метою мають одержання оптимальних результатів від капіталовкладень на реалізацію різних проектів за рахунок найбільш раціонального добору і ефективного використання матеріальних, трудових, технологічних і фінансових ресурсів, а також методів організації і управління на основі передових науково-технічних рішень з урахуванням конкретних умов здійснення проектів.

Всю сукупність інжинірингових послуг можна звести до двох груп:

послуги, щодо підготовки виробничого процесу та послуги по забезпеченню нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції.

До першої групи відносяться передпроектні послуги, проектні послуги та післяпроектні послуги, що пов’язані з реалізацією різних будівельних проектів. Передпроектні послуги охоплюють проведення соціально-економічних, польових досліджень, топографічні зйомки, дослідження ґрунтів, розробку планів забудови регіонів, транспортних мереж, складання ТЕО проектів та ін. До проектних послуг можна віднести базовий інжиніринг (підготовка попередніх інженерних досліджень, генерального плану, оцінку вартості проекту) та детальний інжиніринг (докладне дослідження проекту, підготовка робочих креслень тощо). Післяпроектні послуги пов’язані із укладанням контракту з будівництва об’єкта, проведення приймальних випробувань, підготовки інженерного персоналу і т.п.

До другої групи відносяться такі послуги: забезпечення нормального ходу процесу виробництва і реалізації продукції; управління і організації виробничого процесу; нагляду та випробуванні обладнання; матеріально-технічного забезпечення; підготовки кадрів; допомоги у фінансових питання; дослідження кон’юнктури ринку; впровадження систем інформаційного забезпечення.

Угода про надання інжинірингових послуг має форму контракту і включає перелік послуг, організаційні умови їх здіснення, а також ціни і порядок оплати.

Ліцензійні угоди охоплюють велику кількість умов, але найголовнішою з них є ціна ліцензії. За нею можна судити про доцільність продажу (придбання) технічного чи іншого рішення, про ефективність придбання ліцензії порівняно з витратами на дослідження та розробку ' нових технічних рішень.

Ціна ліцензії залежить від багатьох факторів. Це і можливий розмір прибутку, що його може отримати ліцензіат при використанні предмету ліцензії, і вид ліцензійної угоди, і строки дії ліцензії, і конкурентні пропозиції інших фірм, і витрати на організацію виробництва продукції за ліцензією та багато інших.

Встановлення ціни ліцензії - одне з найскладніших питань ліцензійної торгівлі, оскільки реальна комерційна цінність технології, яка передається, може бути встановлена лише в процесі виробництва і реалізації продукції, яка виготовляється.

Загалом ціну ліцензії можна визначити за такою формулою

, (4.22)

де: - ціна ліцензії; - обсяг очікуваного випуску продукції в і-му році; - ціна одиниці продукції в і-му році; - розмір виплат ліцензору в і-му році, %; - розрахунковий строк дії ліцензійної угоди.

Ще одне питання, яке має практичне значення при укладанні ліцензійних угод - це питання організації розрахунків між сторонами угоди. До основних форм виплат за ліцензійними угодами належать:

1) Роялті - ліцензійна винагорода у формі періодичних процентних відрахувань або поточних відрахувань (частка від ціни або суми продажу продукції по технології, що ліцензується). Ліцензіат сплачує ці суми щорічно, щоквартально, щомісячно або до певної дати.

Рівень ставок поточних відрахувань в сучасній ліцензійній торгівлі становить у середньому 2-10%. Найчастіше зустрічаються ставки у 3-5%.

2) Участь ліцензіара у прибутку, що означає відрахування на його користь певного відсотка прибутку від використання ліцензіатом даної технології. Ця частка коливається від 20 до 30% при винятковій ліцензії та до 10% при простих ліцензіях.

3) Паушальний платіж - виплата твердо зафіксованої в угоді суми ліцензійної винагороди одноразово або у 2-3 прийоми (наприклад, 50% - після підписання угоди, 40% - після поставки обладнання і передачі технічної документації і 10% - після пуску обладнання. Деколи паушальна сума в абсолютному розмірі розбивається по роках.

Переважно паушальний платіж практикується у таких випадках: при передачі ліцензій разом з поставками обладнання; при продажу ліцензії маловідомій фірмі; при видачі ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантії від збитків у разі його розголошення); коли ліцензіат не хоче допустити контролю ліцензіара за використанням ліцензії.

Форма розрахунків з допомогою паушального платежу у чистому вигляді зустрічається досить рідко. Переважно це спостерігається при продажу прав на патентні ліцензії. На практиці найчастіше зустрічаються комбіновані платежі, які включають початкову суму у вигляді паушальних платежів (10-13% загальної суми ліцензії) та подальші періодичні відрахування (наприклад, роялті).

В практиці ліцензійної торгівлі можливі й інші форми взаємних розрахунків. Наприклад, передача цінних паперів (акцій) підприємства ліцензіата; передача технічної документації у вигляді взаємного надання ліцензій.

Умовами платежу докладно зумовлюються порядок сплати ліцензійної винагороди: валюта платежу; форм розрахунку; база для обчислення вартості продукції, що випускається, або вартості продажів і порядок їх розрахунку.

Ліцензійна угода для ліцензіара називається активною, а для ліцензіата - пасивною. Відповідно до цього сума цін всіх проданих ліцензій за встановлений період (найчастіше рік) складає активний ліцензійний обіг, а сума податків, сплачених на куплені ліцензії -пасивний. Це необхідно враховувати при плануванні патентно-ліцензійної роботи на підприємстві.

 

Питання для розгляду та обговорення

1. Розкрийте суть комплексної підготовки виробництва.

2. Розкрийте суть принципів формування системи підготовки виробництва на підприємстві.

3. Охарактеризуйте зміст наукової підготовки виробництва та покажіть особливості цієї роботи в нафтогазовому комплексі.

4. Якими показниками можна оцінити рівень організації та ефективності наукової підготовки виробництва;

6. В чому полягає конструкторська підготовка виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу?

6. В чому полягають особливості технологічної підготовки виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу?

7. Якими показниками можна оцінити рівень організації та ефективності технічної підготовки виробництва?

8. Охарактеризуйте зміст організаційної підготовки виробництв на підприємствах.

9. Охарактеризуйте зміст економічної підготовки виробництва на підприємствах.

10. Якими показниками можна оцінити рівень організаційної та економічної підготовки виробництва?

11. В чому полягає матеріальна підготовка виробництва?

12. Розкрийте суть показників, що характеризують рівень матеріальної підготовки виробництва.

13. Дайте характеристику основних видів науково-технічної творчості.

14. Якими законодавчими актами регулюється правова охорона інтелектуальної власності?

15. Дайте загальну характеристику патентно-ліцензійних досліджень на підприємстві.

16. Дайте класифікацію та загальну характеристику ліцензій.

17 Як обґрунтувати величину ліцензійної винагороди та вибрати форму її сплати?

 

 

ТЕМА 5