Г. Організаційні форми транспортного обслуговування



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Г. Організаційні форми транспортного обслуговування



Хоч транспортне обслуговування підприємств нафтогазового комплексу здійснюється різними видами транспорту: і водним, і залізничним, і автомобільним, і авіаційним, і тракторним, найбільше практичне значення має автомобільний транспорт і на його прикладі варто розглянути організацію надання послуг транспортом і спецтехнікою підприємствам-замовникам.

Залежно від конкретних виробничих умов розміщення підприємств можна виділити такі організаційні форми транспортного обслуговування виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу:

1. Використання транспортних засобів загального призначення, що представлені у виді автотранспортних підприємств (АТП), відділень залізниць (ВЗ), підприємств цивільної авіації (ПЦА) та пароплавств.

Організаційно-правовою основою використання такого транспорту є господарський договір та квартальні заявки, що укладаються з відповідною транспортною організацією. Розрахунки за використаний транспорт проводяться згідно з чинними тарифами залежно від класу доріг, кількості перевезених вантажів, кількості льотних годин тощо. Основою для розрахунків є пред’явлені рахунки на виконані роботи чи надані послуги.

При такій організаційній формі транспортного обслуговування підприємство-замовник ніякої відповідальності за технічний стан транспортних засобів не несе. Разом з тим воно не має права використовувати транспортні засоби для інших цілей, ніж це вказано в заявці.

Транспорт загального призначення використовується для доставки, вантажів у виді централізованих перевезень; найчастіше – для перевезень вантажів на центральні бази постачання.

2. Підпорядкування всіх транспортних засобів спеціалізованим галузевим транспортним підприємствам, що надають замовникам повний комплекс послуг, перерахованих вище. Такі підприємства (наприклад, управління технологічного транспорту та спецтехніки) виконують різноманітні перевезення як в середині зон обслуговування підприємств, так і між віддаленими пунктами. Усередині зон обслуговування підприємств проводяться масові перевезення місцевих будівельних матеріалів, що становить приблизно 40-50% від всіх перевезень. При цьому такі перевезення здійснюються переважно на невеликі відстані.

Більшість вантажоперевезень, що виконуються спеціалізованими галузевими транспортними підприємствами, здійснюються у формі централізованих перевезень. Така форма є економічно найвигіднішою як для замовника, так і для виконавця: скорочується час простоїв транспорту, підвищується продуктивність праці на перевезеннях, зменшуються втрати по доставці. В загальних вантажоперевезеннях на цю форму припадає близько 30% від загальних транспортних витрат.

Крім централізованих вантажоперевезень, використовується й інша форма - оперативні перевезення (чергові вантажні автомобілі), що здійснюють доставку матеріальних ресурсів в невеликих кількостях з баз виробничого обслуговування на виробничі об’єкти і назад.

В аналогічному режимі надаються послуги і легковим автомобільним транспортом для інженерного обслуговування виробничих об’єктів (перевезення інженерно-технічних працівників на об’єкти і назад).

На оперативні вантажоперевезення припадає до 25% від загальних транспортних витрат.

Значна частина транспортних послуг припадає на тракторний транспорт (близько 16%). При цьому тракторний транспорт використовується для перевезення великих блоків при виконанні бурових робіт (вежолебідочний, агрегатно-привідний, насосний, енергетичний), а також при виконанні деяких видів ремонтних робіт в нафтогазовидобувних підприємствах.

При використанні транспорту для централізованих перевезень порядок організації робіт і розрахунків за надані послуги аналогічний першій організаційній формі, а при використанні транспорту для оперативних перевезень оплата здійснюється за почасовими тарифами.

При обслуговуванні замовників через систему спеціалізованих галузевих транспортних підприємств забезпечується найкраща спеціалізація транспорту, що дає змогу використовувати сучасні методи доставки вантажів, ремонтного обслуговування та найкраще маневрувати транспортними засобами.. Що ж стосується юридичного статусу замовника, то він аналогічний попередній формі.

3. Підпорядкування транспортних підрозділів безпосередньо підприємствам (буровим, нафтогазовидобувним тощо). При цьому такі підрозділи здійснюють транспортне обслуговування тільки даних організацій.

При такій організаційній формі транспортний підрозділ має в своєму складі тільки такі транспортні засоби та спецтехніку, які необхідні для обслуговування даного підприємства. Слід, однак, зазначити, що при такій формі використання транспортних засобів малоефективне. Це пояснюється тим, що деякі види техніки використовуються сезонно і в результаті немає можливості маневрувати рухомим складом між різними замовниками та використовувати прогресивні форми доставки вантажів.

4. Підпорядкування транспортних підрозділів, як і в попередньому випадку, безпосередньо підприємствам, але з одночасним обслуговуванням інших організацій, що розміщені в даному районі. При такій формі проявляються всі недоліки, що характерні для попередньої, хоч при цьому дещо зростає, можливість маневрування.

Як для третьої, так і для четвертої форм організації транспортного обслуговування характерно, що всі функції щодо організації та управління транспортним обслуговуванням переходять до підприємства, якому підпорядкований транспортний підрозділ. Транспортний підрозділ (цех) несе повністю відповідальність за технічний стан рухомого складу та за проведення всіх видів ремонтного обслуговування транспортних засобів.

Всі взаємовідносини щодо транспортного обслуговування внутрішніх підрозділів підприємства базуються на засадах внутрішньовиробничого господарського розрахунку згідно з юридичним статусом транспортного підрозділу. При наданні транспортних чи інших послуг стороннім замовникам організація відносин аналогічна першій та другій формам.

6.3.3 Методика оцінки рівня організації та ефективності транспортним обслуговуванням

Складовим елементом організації транспортного обслуговування виробництва є оцінка рівня та ефективності наданих транспортних послуг. За аналогією з ремонтним обслуговуванням всю систему оціночних показників доцільно розбити на дві групи: загальні та спеціальні.

Визначення загальних показників проводиться за методикою, наведеною в 5.1. При цьому до загальних показників відносяться показники ритмічності, безперервності, надійності, пропорційності та паралельності. Ці показники характеризують рівень організації виробництва в процесі транспортного обслуговування. Для характеристики рівня організації праці можна також використати деякі загальні показники. Серед них коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією, коефіцієнт робочого часу. коефіцієнт трудової дисципліни та інші. Методика їх визначення наведена у 6.2.3.

Серед спеціальних показників, що характеризують рівень організації транспортного обслуговування варто виділити: коефіцієнт технічної готовності, коефіцієнт випуску рухомого окладу на лінію, коефіцієнт використання вантажопідйомності, коефіцієнт нерівномірності перевезень, коефіцієнт використання пробігу, коефіцієнт централізації транспортного обслуговування, середня тривалість рейсу, середньодобовий пробіг транспортних засобів, продуктивність однієї машини, витрати пального на 100 км пробігу та інші.

1. Коефіцієнт технічної готовності рухомого складу автотранспорту характеризує частку технічно справних автомобілів в загальному парку автомобілів, що перебувають на підприємстві

, (6.21)

де - кількість автомобіле-днів в автогосподарстві; - кількість автомобіле-днів в ремонті; - кількість автомобіле-днів в технічному обслуговуванні.

2.Коефіцієнт випуску рухомого складу на лінію характеризує ступінь ефективного використання рухомого складу і визначається за формулою

, (6.22)

де - кількість втрачених автомобіле-днів через організаційно-технічні простої.

3. Коефіцієнт використання вантажопідйомності характеризує кількість вантажу, що припадає в середньому на одиницю вантажопідйомності транспортного засобу. Розрізняють статичний та динамічний коефіцієнти вантажопідйомності.

Статичний коефіцієнт використання вантажопідйомності визначається за кількістю перевезених вантажів, а динамічний - за кількістю виконаної роботи.

, (6.23)

, (6.24)

де - фактично перевезена кількість вантажів, т; - номінальна вантажопідйомність транспортного засобу, т; - фактично виконана робота з вантажоперевезень, т-км; - номінальний обсяг роботи з вантажоперевезень, т-км.

4. Коефіцієнт нерівномірності перевезень характеризує повноту використання транспортних засобів і визначається за формулою

, (6.25)

де: - максимально можливий вантажопотік за даний період часу; - середній вантажопотік за тойже період часу.

5. Коефіцієнт використання пробігу характеризує ефективність використання рухового складу при перевезенні вантажів і визначається за формулою (6.20).

6. Коефіцієнт централізації транспортного обслуговування характеризує рівень використання централізованих транспортних засобів для транспортного обслуговування виробництва

, (6.26)

де - обсяг транспортного обслуговування, виконаного в централізованій формі, у прийнятих одиницях вимірювання (т, т-км, грн.); - загальний обсяг транспортного обслуговування в прийнятих одиницях вимірювання.

Даний показник можна визначати в цілому або за окремими видами транспортного обслуговування.

7. Годинна продуктивність транспортного засобу характеризує інтенсивність його використання і визначається за формулою:

, (6.27)

де - номінальна вантажопідйомність транспортного засобу; - коефіцієнт використання вантажопідйомності (статичний); - тривалість рейсу (транспортного циклу).

8. Тривалість рейсу характеризує загальні витрати часу на навантаження, розвантаження, пробіг транспортного засобу за маршрутом (туди і назад) і визначається за формулою

, (6.28)

де - відстань між пунктами перевезення; - швидкість руху транспортного засобу з вантажем; - швидкість руху транспорту без вантажу; - час навантажувальних робіт; - час розвантажувальних робі.

Для оцінки ефективності використання транспортних засобівможна використати і загальноприйняті показники: продуктивність праці, собівартість перевезень, величину витрат (річних) на 1 т вантажообороту, величину транспортних витрат, що припадають на одиницю виконуваних робіт (1 м проходки, 1 т видобутого палива, 1 грн. виконаних робіт тощо), питома вага транспортних витрат в загальній собівартості та ін.

Аналіз названих показників дає можливість виявити резерви та накреслити напрямки можливого підвищення рівня організації та ефективності транспортного обслуговування виробництва. Такими резервами можуть бути: скорочення втрат часу при перевезеннях, прискорення технічного та ремонтного обслуговування рухомого складу, ліквідація пробігу транспорту без вантажу за рахунок запровадження прогресивних систем перевезень, зниження витрат на транспортне обслуговування, використання прогресивних транспортних засобів та ін.

6.4 Організація енергетичного
обслуговування виробництва

6.4.1 Завдання, функції
та структура енергетичного господарства

Сучасний етап економічного розвитку характеризується високими темпами енергоспоживання, і це підвищує вимоги як до енерговиробництва, так і забезпечення підприємств різними видами енергії, до організації енергетичного господарства. Енергетичне господарство промислового підприємства - це сукупність технічних засобів, що забезпечують безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії та енергоносіїв встановлених параметрів. Виходячи з цього, можна сформулювати такі основні завдання енергетичного господарства:

- систематичне та безперебійне забезпечення основного та допоміжного виробництва різними видами енергії та енергоносіїв;

- запровадження нової техніки та найповніше використання потужності енергоустановок і пропускної здатності в енергомережах;

- підвищення енергоозброєності праці у всіх виробничих підрозділах підприємства;

- неухильне підвищення ефективності роботи енергогосподарства.

Для повної та якісної реалізації названих завдань енергетичне господарство виконує такі головні функції:

виробництво різних видів енергії відповідно до потреб підприємства;

перетворення електроенергії до споживацьких напруг, що необхідні виробничим підрозділам;

передачу та розподіл енергії по підрозділах підприємства, незалежно від джерел її отримання;

організацію зв’язків між підрозділами підприємства;

організацію споживання енергії та раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів;

нагляд за дотриманням правил експлуатації енергетичного обладнання.

Підприємства нафтогазового комплексу (геологорозвідувальні, бурові, нафтогазовидобувні, трубопровідного транспорту) споживають у великих кількостях багато різних видів енергії. Це електроенергія, енергія стисненого повітря та газу, енергія пари та гарячої води, а також різні енергоносії (природний газ, нафта, нафтопродукти, вугілля тощо).

Залежно від виду та призначення використовуваної енергії та тепла енергоспоживачі нафтогазового комплексу поділяються на такі групи:

силові: електробуріння, обробка металів різанням, привод двигунів внутрішнього згоряння, привод верстатів-гойдалок, газокомпресори тощо;

високотемпературні: термічна обробка труб, електро- і газорізання;

середньо- і низькотемпературні: опалення, вентиляція, побутове гаряче водопостачання;

освітлення приміщень, робочих місць, промислових площ.

Відповідно до цього сформувався певний склад енергоцехів на підприємствах нафтогазового комплексу, котрий включає:

електросиловий цех (на підприємствах нафтогазового комплексу - ремонтно-прокатні цехи електрообладнання та електропостачання);

теплосиловий цех (цех паропостачання);

цех водопостачання;

газокомпресорний цех (газовий цех);

цех очисних споруд;

слабострумний цех (цех зв’язку);

електромеханічний цех.

Кожний з названих цехів виконує ряд специфічних функцій відповідно до своєї спеціалізації. Цех електропостачання - перетворення, виробництво, подача та розподіл електроенергії та забезпечення ефективного її використання; цех паропостачання - подача та розподіл пари, збирання та повернення конденсату, а також розподіл вторинних ресурсів; цех водопостачання - забезпечення свіжою питною водою, організацію оборотного водопостачання; газокомпресорний цех - підготовка та подача стисненого повітря чи газу на компресорні свердловини, подача стисненого газу в газопроводи, подача стисненого повітря на інші виробничі потреби.

Належна організація енергетичного господарства сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства загалом, оскільки в загальних витратах підприємств на енерговитрати припадає 10-12%, з яких тільки на різні види енергії, не враховуючи енергоносіїв, - 9-9,5%.

Використання різних видів енергоносіїв впливає певним чином і на організацію транспортного обслуговування, зумовлюючи використання різних систем та способів транспортування.

При виборі енергоносіїв потрібно орієнтуватись як на особливості технології виробництва, так і на завдання охорони навколишнього середовища та дотримання екологічних вимог та норм.

Важливим завданням енергогосподарства є розробка енергетичних балансів підприємства, що відбивають співвідношення між одержаною та раціонально використаною енергією. Підприємства складають енергобаланси для всіх видів використовуваної енергії. Це дає змогу точно визначити потреби в енергоресурсах відповідно дозавдань підприємства щодо виробництва продукції, капітальних вкладень, ремонту та транспортування, що здійснюютьсяна підприємстві. Розробка енергобалансів забезпечує вирішення такого важливого завдання як зниження енергомісткості виробництва та продукції (робіт, послуг).

6.4.2 Організація енергетичного обслуговування
виробництва

Бажаного ефекту при розв’язанні завдань енергогосподарства можна досягти тільки при належній його організації. З одного боку, це раціональні технічні (технологічні) рішення, з іншого боку, це продумана економічна оцінка, що потребує спеціальної підготовки.

Важливим організаційним завданням є визначення того,чи доцільно складати енергетичні баланси для окремих виробничих підрозділів. Така робота є бажаною, оскільки створює передумови для розробки заходів, спрямованих на максимальну економію енергоресурсів.

Потреби підприємства в енергоресурсах забезпечуються за рахунок трьох джерел: централізованого постачання, внутрішнього виробництва енергії та використання вторинних ресурсів. Залежно від способу організації енергопостачання виробництва можна говорити про три їх форми: децентралізовану, централізовану та змішану.

Децентралізована форма енергопостачання. Суть даної форми полягає в тому, що підприємство самостійно виробляє і забезпечує свої потреби відповідними видами енергії. Використовується в тих випадках, коли в районі проведення робіт (наприклад, геологорозвідувальних, бурових, будівельних тощо) немає загальної енергетичної мережі. В таких умовах енергетична служба підприємства забезпечує потреби в електричній та інших видах енергії самостійно, використовуючи для цього пересувні генеруючі агрегати (електростанції, котельні установки тощо).

Вибираючи джерело електропостачання, слід пам’ятати. що пересувні електростанції мають ряд істотних недоліків, які різко звужують можливості їх використання. До них можна віднести: недостатню одиничну потужність, низьку надійність, змінні параметри (напруга, частота струму), складність обслуговування, необхідність доставки палива для приводу дизелів та високу собівартість вироблюваної енергії. Аналогічна картина спостерігається і стосовно котельних установок. Однак, незважаючи на це, при проведенні геологорозвідувальних та бурових робіт, при будівельно-монтажних роботах на трасі трубопроводу такий варіант зустрічається досить часто.

Крім того, є такі види енергії, які економічно недоцільно передавати на значні відстані. Так, наприклад, великі втрати тиску в повітряних мережах при значній їх довжині не дають змоги здійснювати централізоване постачання підприємства стисненим повітрям. Зазвичай для постачання стисненим повітрям використовуються декілька компре­сорних станцій, розміщених неподалік від споживача.

Таким чином, власне виробництво енергії силами самого підприємства організується стосовно тих її видів, централізоване забезпечення якими (для даних конкретних умов) або технічно неможливе, або нераціональне у зв’язку із втратаминими корисних властивостей при пе­редачі на великі відстані при значній віддаленості підприємства від джерела централізованого постачання. Це стосується не тільки стисненого повітря, але й насиченої пари та ін.

Централізована форма енергопостачання. Суть централізованої форми енергопостачання полягає в тому, що підприємство одержує всі види енергії з відповідних загальних енергетичних мереж: електричних, теплових, газових і т.п. Така форма використовується в освоєних районах, де є розвинута мережа різних видів енергопостачання.

Централізована форма є економічно найвигіднішою, оскільки при цьому питомі витрати палива на одиницю виробленої енергії знижуються, підвищується надійність енергопостачання і т.д. Централізована форма в умовах підприємств нафтогазового комплексу може бути двох видів. По-перше, відповідні види енергії (наприклад, теплової) можна виробляти на базах виробничого обслуговування і забезпечувати потре­би всіх споживачів підприємства, а по-друге, їх можна отримувати від загальної районної мережі.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу широко використовується централізована форма енергопостачання та енергозабезпечення потреб підприємства чи його виробничих підрозділів електроенергією. В цих випадках джерелом постачання є високовольтні лінії електропередач (6-10 кВт). Функції електроцеху при цьому зводяться до перетворення та подачі енергії відповідної напруги до споживачів.

Ефективність централізованої системи енергопостачання забезпечується надійністю та безперебійністю постачання, а також зниженням витрат виробництва та капітальних витрат, пов’язаних із отриманням необхідних підприємству видів енергії.

Змішана форма енергопостачання. Дана форма енергопостачання є своєрідним перехідним варіантом між централізованою та децентралізованою формами. При цьому найчастіше забезпечення електроенергією здійснюється централізовано, а забезпечення іншими видами енергії - децентралізовано (стиснене повітря, газ, гаряча вода, пара тощо). В практиці роботи підприємств нафтогазового комплексу змішана форма енергозабезпечення набула широкого розповсюдження.

Важлива роль в раціональній організації енергопостачання належить також використанню вторинних енергоресурсів на підприємствах: вторинне використання пари, гарячої води для опалення приміщень, різних господарських потреб, тепличного господарства та ін.

Для вибору форми енергопостачання, зокрема, електропостачання, необхідно розрахувати електронавантаження та визначити максимальну потужність по окремих струмоприймачах, розрахувати силову та освітлювальну мережу; скласти схему постачання і вже тоді визначитись із формою: побудувати високовольтні лінії, чи використати пересувні електростанції. Критерієм вибору кращого варіанта можуть бути витрати на використану енергію.

Організаційно-правовою основою енергозабезпечення при централізованій формі є господарські договори, що укладаються з відповідною енергогенеруючою організацією. Розрахункиза використану енергію проводятьсяза пред’явленими рахунками за надані послуги відповідно до показань лічильників та чинних тарифів.

При децентралізованій формі енергозабезпечення всі відносини між виробниками та споживачами енергії будуються на засадах внутрішньовиробничих та економічних зв’язків між підрозділами підприємства згідно з їх юридичним статусом.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.51.151 (0.014 с.)