Основні форми організації виробництва 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні форми організації виробництва



Принципи організації реалізуються через певні форми організації виробництва, що зумовлює винятково важливу роль останніх для оптимальної побудови та функціонування виробничо-економічних систем загалом.

Організація виробництва охоплює усі ланки - від галузей та підгалузей народного господарства до робочих місць. При цьому незалежно від рівня виробничої структури можна назвати такіформи організації виробництва, в основі яких лежить розподіл та сполучення діяльності певних підрозділів: спеціалізація, кооперування та комбінування.

Спеціалізація. Спеціалізація - це процес відокремлення підприємства чи іншого підрозділу, яке випускає певну продукцію чи її частину або виконує певні технологічні операції (роботи). В організаційному плані спеціалізація являє собою обмеження номенклатури виготовлюваних виробів, що близькі за призначенням та конструкцією, або обмеження номенклатури процесів, що використовуються для виготовлення виробів, різних за призначенням та конструкцією.

На практиці цей процес розвивається в трьох напрямах - предметна спеціалізація, подетальна спеціалізація та технологічна спеціалізація.

Предметна спеціалізація пов’язана з відокремленням виробництва, яке зумовлене випуском готових виробів (предметів). Вона притаманна переважно великим підприємствам, що випускають складну продукцію. Номенклатура випуску дуже обмежена, за кожним цехом закріплюється зазвичай випуск одного виду продукції.

Подетальна спеціалізація - проявляється у відокремленні виробництва на базі випуску окремих частин (деталей) предметів (готової продукції). Це найпоширеніший вид спеціалізації, при якому за виробничими підрозділами (цехами, дільницями) закріплюється виготовлення якоїсь однієї або групи конструктивно та технологічно близьких деталей. Подетальна спеціалізація найхарактерніша для цехів та виробничих дільниць; на підприємства загалом вона поширюється дуже рідко.

Технологічна спеціалізація - проявляється у відокремленні виробництва на базі виконання певного комплексу технологічних операцій, що складають частину виробничого процесу, і тому її називають ще стадійною.

Окремим і самостійним напрямом спеціалізації є функціональна, що проявляється у виділенні допоміжних і обслуговуючих виробництв у самостійні підрозділи підприємства, або навіть у самостійні підприємства.

Підприємствам нафтогазового комплексу притаманні всі перераховані види спеціалізації, причому предметна, подетальна та функціональна спеціалізація - в підсобно-допоміжних підрозділах, різних прокатно-ремонтних цехах, а технологічна - в основних підрозділах, наприклад, буріння, вежобудування, випробування свердловин на бурових підприємствах; цехи підтримання пластового тиску, видобування нафти, підготовки нафти - в нафтогазовидобувних підприємствах.

З розвитком виробництва виникають певні протиріччя між спеціалізацією, розмірами підприємств, їх структурних підрозділів та номенклатурою продукції, розширення якої зумовлене необхідністю задоволення постійно зростаючих потреб споживачів.

Названі протиріччя носять діалектичний характер, а для їх усунення можна використати такі методи: конструктивні, технологічні, технічні та економічні.

До перших відносять широку стандартизацію, нормалізацію та уніфікацію окремих деталей та вузлів продукції, що дає змогу організувати їх масове спеціалізоване виробництво та використання стандартних частин для випуску багатьох різновидів продукції. Це дає можливість задовольняти різні потреби споживачів, вкладаючи їх у рамки заздалегідь розроблених нормальних рядів чи серій машин, приладів і т.д.

Другий метод спрямований на підвищення гнучкості процесу виготовлення продукції шляхом типізації технологічних процесів. Значний ефект у сфері типізації технологічних, процесів дає використання універсально-збиральних та універсально-монтажних пристроїв.

Для підвищення стійкості виробництв часто виявляється ефективним третій метод - використання спеціальної техніки; в машинобудуванні - це верстати з програмним управлінням, багатошпиндельні та швидко переналагоджувальні верстати і машини і т.п.

До економічних методів поглиблення спеціалізації відноситься насамперед чітке формування номенклатури продукції, закріпленої за кожним виробничим підрозділом. При цьому основою внутрішньовиробничої спеіалізації виробництва є відбір таких виробів, таких видів робіт, котрих об’єднувала би спільність та однорідність виробничих процесів, та які потребували б для свого виготовлення однотипного обладнання, пристроїв, інструментів, складу матеріалів, кадрів.

Для оцінки рівня спеціалізації можна використати досить широкий арсенал показників. Найголовніші серед них такі: коефіцієнти подетальної, предметної та технологічної спеціалізації. Інтегральний коефіцієнт спеціалізації, коефіцієнт стійкості спеціалізації, коефіцієнт спеціалізації робочих місць та ін.

а) Коефіцієнт подетальної спеціалізації розраховується для підрозділів підприємства за формулою

, (5.17)

де: - кількість найменувань деталей, що виготовляються в даному підрозділі; - питома вага трудомісткості і-ої деталі в сумарній трудомісткості продукції, що виробляється в даному підрозділі за певний період; - загальна трудомісткість виготовлення і-го виду деталі за даний період; - сумарна трудомісткість виробництва всіх видів деталей в даному підрозділіза той же період.

б) Коефіцієнт предметної спеціалізації виробничого підрозділу підприємства (цеху, дільниці, робочого місця) можна визначити за формулою

, (5.18)

де - кількість найменувань (видів) продукції, що випускається в даному підрозділі за даний період; - питома вага трудомісткості кожного і-го виду продукції в загальній трудомісткості виробництва в даному періоді; - загальна трудомісткість кожного і-го виду продукції за даний період; - сумарна трудомісткість всього обсягу виробництва всіх видів продукції за даний період.

в) Коефіцієнт технологічної спеціалізації виробничого підрозділу за аналогією з попередніми показниками визначається за формулою

, (5.19)

де - кількість стадій, процесів, операцій, що здійснюються в даному підрозділі; - питома вага трудомісткості продукції по і-му етапу, процесу, операції в даному періоді ; - загальна трудомісткість продукції, що проходить обробку по і-му етапу, процесу, операції в даному періоді; - сумарна трудомісткість продукції, що виготовляється на всіх стадіях, процесах операціях в даному періоді.

г) Інтегральний коефіцієнт спеціалізації можна визначити за загально відомою формулою середньої геометричної, що записується у вигляді

. (5.20)

д) Коефіцієнт стійкості спеціалізації характеризує рівень організації виробництва та рівень дотримання встановленої на робочих місцях спеціалізації протягом певного робочого часу. Розрахунок проводиться за формулою

, (5.21)

де - витрати часу на виконання робіт, невластивих для даного робочого місця; - тривалість зміни; - кількість робочих місць (обладнання).

Кооперування. Кооперування - організація спільної одночасної роботи різних підрозділів (підприємств) з метою отримання певного кінцевого результату. Конкретним проявом кооперування є виробнича структура підприємства та участь всіх його підрозділів у виробництві певної продукції; це може проявлятися і у використанні послуг інших підприємств (наприклад, роботи з випробування свердловин, промислово-геофізичні дослідження свердловин тощо).

Кооперування як форма організації виробництва є протилежною стороною спеціалізації. З розподілом праці виготовлення готової продукції стає можливим тільки при кооперуванні праці окремих виробників, дільниць та цехів. За своєю суттю кооперування є формою стійкого поєднання часткових виробничих процесів в просторі і в часі, на основі якої забезпечується узгоджена діяльність окремих ланок виробництва з випуску готової продукції.

Внутрішньовиробниче кооперування проявляється насамперед в русі сировини, матеріалів, напівфабрикатів з даних підрозділів в інші. Кооперування забезпечує поєднання основних процесів з допоміжними та обслуговуючими.

На промислових підприємствах внутрішньовиробниче кооперування може виступати в трьох основних формах: кооперування для спільного виготовлення продукції (як основної, так і побічної); кооперування з надання виробничих та інших послуг; кооперування з метою найповнішого використання вільних та надлишкових виробничих потужностей та площ.

 

Рівень кооперування промислових підприємств можна характеризувати двома показниками: кількістю підприємств-суміжників та коефіцієнтом кооперування.

До підприємств-суміжників відносять всі ті підприємства, що доставляють напівфабрикати, комплектуючі вироби даному підприємству. Чим більша кількість підприємств, - постачальників заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, тим (за інших рівних умов) вищий рівень кооперування даного підприємства.

Коефіцієнт кооперування визначається відношенням вартості всіх покупних виробів до повної собівартості товарної продукції

, (5.22)

де - вартість покупних заготовок; - вартість покупних напівфабрикатів; - вартість покупних комплектуючих виробів; - повна собівартість товарної продукції.

За аналогічною формулою можна визначити коефіцієнт кооперування виробництва в бурових підприємствах

, (5.23)

де - вартість послуг з проведення промислово-геофізичних досліджень свердловин; - вартість робіт з випробування свердловин; - повна собівартість спорудження свердловин.

Комбінування. Комбінування - поєднання в одному підприємстві кількох різних технологічно пов’язаних спеціалізованих процесів виробництва, стосовно різних галузей. Таке поєднання може відбуватися в трьох формах:

комбінування на базі послідовних стадій обробки сировини, наприклад, металургійне виробництво, нафтопереробка та ін.;

комбінування на базі використання відходів, наприклад, лісопильне виробництво, переробка сільськогосподарської продукції і т.п.;

комбінування на базі комплексної переробки сировини, наприклад, коксохімічне виробництво, нафтохімія, кольорова металургія і т.д.

Особливістю комбінування є те, що перехід від одного технологічного процесу до іншого здійснюється безперервно, а продукти одного процесу часто є сировиною або напівфабрикатом для інших процесів. Конкретним проявом комбінування є створення виробничих комбінатів.

Дана форма організації виробництва на підприємствах нафтогазового комплексу зустрічаються надзвичайно рідко. Залежно від специфіки виробництва рівень комбінування можна характеризувати такими показниками:

кількість або вартість різних видів продукції, що виробляється з одиниці вихідної сировини, наприклад, вартість та кількість видів продуктів, отриманих при переробці 1 т нафти, 1 м3 газу тощо;

кількість назв корисних компонентів, що видобувається при переробці вихідної сировини на даному підприємстві (комбінаті);

питома вага сировини або напівфабрикатів, що переробляються на місці їх отримання, в загальній кількості тієї ж сировини чи напівфабрикатів, які вироблені на підприємстві (комбінаті);

процент (рівень) відбору корисних компонентів із сировини при комплексній її переробці.

Розглянуті форми організації виробництва виступають у функціональному аспекті як сукупність форм усуспільнення праці та організації виробництва.

Форми організації виробництва можуть виступати і в просторовому аспекті - як виробнича структура та форма побудови виробничих дільниць, цехів, підприємств, про що детально йшла мова в темі3.

Нарешті, є ще один аспект форм організації виробництва - часовий, який передбачає різні форми організації технологічних процесів,форми взаємозв’язку (поєднання, узгодження) різних часткових процесів, про що детально йшлося в темі 2.

Форми організації виробництва у всіх трьох аспектах тісно пов’язані та взаємодіють, утворюючи єдину систему, що охоплює всі елементи та рівні промислового виробництва. Будь-які зміни в одній із них передбачають відповідні зміни в інших взаємопов’язаних формах.

З позиції організації виробництва спеціалізацію, кооперування та комбінування можна розглядати одночасно і як форми концентрації виробництва. Остання може здійснюватися кількома шляхами, зокрема:

а) на основі зосереджування виробництва технологічно однорідної продукції (спеціалізація виробництва);

б) зосередження технологічно різнорідних виробництв, що кооперуються для забезпечення виробництва кінцевої або проміжної продукції (кооперація виробництва);

в) зосередження в межах підприємства виробництв з послідовною переробкою сировини чи її комплексному використанню (комбінування).

Аналіз процесу розвитку функціональних форм організації виробництва повинен базуватися на визначенні оптимального рівня його просторових форм, зокрема, виробничої структури підприємства. Щоб визначити оптимальний рівень спеціалізації (та відповідно кооперування) в межах кожного підприємства, потрібно попередньо визначити та порівняти всі можливі варіанти складу та потужності підприємства. Те саме стосується і визначення оптимальних меж концентрації та комбінування виробництва. Без попереднього вирішення питання визначення оптимальної виробничої структури відповідної ланки виробництва ці межі визначити неможливо. І навпаки, виробнича структура, оптимальний склад та потужності підприємства і його внутрішніх підрозділів водночас характеризують оптимальні форми концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування виробництва.

Таким чином, коли мова йде про визначення потрібного рівня концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування виробництва, вирішення проблеми повинно базуватись на попередньому визначенні складу та потужності підприємств та їх внутрішніх підрозділів, тобто повинна вирішуватись питання визначення оптимальної виробничої структури відповідної ланки виробництва.





Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; просмотров: 270; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.008 с.)