Методи організації виробництва

Розглянуті вище принципи, форми організації виробництва реалізуються при організації виробництва різними методами. Практика виробила дві основні групи методів організації виробництва: непотокові та потокові, які залежать від типу виробництва та особливостей виробничих процесів.

Непотокові методи організації виробництва використовуються в умовах одиничного та серійного типів виробництва та характеризуються такими ознаками:

1. На робочих місцях обробляються переважно різні щодо конструкції та технології виготовлення предмети, оскільки їх випуск невеликий;

2. Технологічне обладнання розміщується за однотипними групами без певного зв’язку із послідовністю виконання операцій, наприклад, група токарних, фрезерних, шліфувальних верстатів і т.д.;

3. Предмети переміщуються в процесі їх виготовлення складними маршрутами, що зумовлює значні перерви в обробці. Після кожної операції предмети (деталі) поступають зазвичай в цехові проміжні склади, доки не звільниться місце для виконання наступної операції.

Оскільки між одиничним та серійним виробництвом існують певні відмінності, то це дає підстави говорити про два самостійні різновиди непотокових методів організації виробництва - одиничний та груповий.

Одиничні методи організації виробництва притаманні підприємствам з одиничним та дрібносерійним типом виробництва з послідовним видом руху предметів праці.

Організація одиничного виробництва має свою специфіку. Оскільки виробнича структура таких підприємств побудована за технологічною спеціалізацією та послідовним рухом предметів праці, то виробничі цикли їх виготовлення є дуже тривалими.

Для виробництва характерним є дуже рідка повторюваність виготовлення однотипної продукції, або взагалі неповторюваність і неможливість постійного закріплення операцій за робочими місцями; відсутність типізованих процесів виготовлення виробів, різна послідовність виконання операцій для різних виробів та відсутність синхронності окремих операцій. В одиничному виробництві велика частка робіт з підготовки виробництва проводиться в процесі виготовлення виробів, неповторюваність та разовий характер виготовлення виробів робить нераціональним попереднє виготовлення дослідного зразка та створення типової технології, а це різко впливає на кваліфікаційний склад кадрів.

При проектуванні продукції, що виробляється за спеціальним замовленням або невеликою серією, яка в майбутньому не повторюється, велику увагу потрібно звертати на використання оригінальних вузлів з метою широкого застосування нормалізованих, уніфікованих та стандартних частин і деталей.

Об’єктом планування при одиничних методах організації виробництва є замовлення на виготовлення одного або невеликої партії виробів.

Групові методи організації виробництва характерні для підприємств із серійним типом виробничих процесів та паралельнопослідовним рухом виробів у виробництві. При групових методах організації виробництва виготовлення продукції здійснюється серіями, а запуск деталей у виробництво - партіями, за спеціально розробленими календарними графіками.

Характер та підготовка групового методу можуть бути різними залежно від серійності виробництва. Величина серії є одним з основних факторів, що впливають на ефективність виробництва.

Оскільки в непотоковому виробництві на одних і тих же робочих місцях обробляються різні предмети (деталі), дуже важливо визначити кількість однакових деталей, які обробляються безперервно на кожній операції, тобто партію деталей.

При виготовленні партії деталей для разових замовлень та малих серій виробів за величину партії приймають їх загальну потребу. Якщо деталі потрібні періодично, але їх обробкою устаткування повністю не завантажене (серійне виробництво) величина партії визначається, виходячи з конкретних виробничих умов, оскільки вона суттєво впливає на ефективність організації виробничого процесу.

Слід зазначити, що між величиною партії деталей та ефективністю виробництва існує певне протиріччя. З одного боку, чим більша величина партії, тим більші перерви між переналагоджуванням та менші перерви в роботі самого обладнання за рахунок зменшення кількості переналагоджувальних робіт. З іншого боку, збільшення величини партії означає збільшення розмірів незавершеного виробництва, збільшення виробничих запасів та вкладених в них оборотних коштів.

Проблема полягає в тому, щоб віднайти такий розмір партії деталей, при якому ефективність виробництва була б максимальною. Мова йде про оптимальний розмір партії. При визначенні розміру партії деталей потрібно враховувати весь комплекс організаційно-технічних факторів виробництва, які впливають на формування цього параметра. Це витрати на переналагоджування обладнання, розмір оборотних коштів в незавершеному виробництві та ін.

За критерій оптимальності можна прийняти мінімум приведених витрат, що визначаються за формулою (3.4), які включають поточні витрати на виготовлення деталей та одноразові, до складу яких відносять витрати в незавершеному виробництві. При цьому до уваги слід брати тільки ті витрати, що зумовлені розміром партії. Тому за поточні витрати можна брати витрати на підготовчо-заключні роботи (переналагоджувальні), а за капітальні - кошти в незавершеному виробництві.

Річні витрати на підготовчо-заключні роботи визначаються за формулою

, (5.26)

де: - витрати на підготовчо-заключні роботи на одну партію деталей; - кількість деталей даної назви, які виготовляютьсяза рік; - величина партії деталей в прийнятих одиницях.

При періодичному виготовленні та рівномірному використанні деталей середній розмір незавершеного виробництва (одноразові витрати) щодо створення поточного запасу визначають за формулою

, (5.27)

де - собівартість виготовлення однієї деталі; - середньодобова продуктивність виготовлення деталей; - середньодобове споживання даних деталей.

При оптимальній величині партії деталей загальна сума приведених витрат буде мінімальною

, (5.28)

де: - оптимальний розмір партії деталей; - нормативний коефіцієнт ефективності.

Звідси

. (5.29)

Непотокове виробництво (як одиничне, так і групове) в організаційному відношенні є досить складним і не відповідає повною мірою принципам раціональної організації виробництва (див. 5.1). В міру концентрації виробництва та підвищення його масовості створюються передумови для переходу до ефективніших, потокових методів організації виробництва.

При організації групового виробництва потрібно намагатись розробляти єдину технологію, на основі якої види виробів, що входять в одну групу, оброблялись би на одних і тих же верстатах в однаковій послідовності.

Коли виробництво організується на уже сформованій технології, то ще до початку організації потрібно згрупувати вироби за подібністю технології їх виробництва.

Важливою вимогою, що пред’являється до організації групового виробництва, є раціональне завантаження обладнання, яке закріплене за даною групою виробів. Середнє завантаження можна визначити за формулою

, (5.30)

де: - загальний час виконання операцій в групі за певний період; - кількість одиниць обладнання (верстатів); - продуктивний час використання одного верстата за даний період.

Цей показник вважається допустимим, якщо операційне завантаження верстатів буде забезпечено повністю хоча б в одну зміну.

Групове виробництво вважається ефективним в тому випадку, коли переважна більшість верстатів буде зайнята обробкою предметів, операції з якими можуть виконуватись в межах групи. Ця вимога може бути представлена показником замкнутості групи. В загальному вигляді цей показник можна визначити за формулою

, (5.31)

де: - час використаний на позагрупові операції.

Використання методів групової обробки створює основу для значного удосконалення виробничих методів. Економічна ефективність групового виробництва проявляється в багатьох аспектах: зменшується час на підготовчо-заключні роботи, раціональніше використовуються досконалі методи виробництва та ін.

Потоковий метод організації виробництва широко використовується на підприємствах великосерійного та масового виробництва. Потоковим називається така форма організації виробництва, яка базується на ритмічній повторюваності погоджених між собою операцій, що виконуються на спеціалізованих робочих місцях, розміщених за ходом технологічного процесу. Потокове виробництво характеризується такими ознаками:

виробничий процес поділяється на рівні або кратні за трудомісткістю операції;

окремі операції закріплюються за певними робочими місцями, розміщеними за ходом технологічного процесу;

всі операції виробничого процесу виконуються паралельно на всіх робочих місцях;

передача предметів з однієї операції, одного робочого місця на інше здійснюється безперервно;

наявність спеціального виду міжопераційного транспорту забезпечує безперервну передачу оброблюваних предметів з одного робочого місця на інше.

Потоковий метод організації виробництва використовується в умовах масового та великосерійного виробництва із стабільним випуском продукції у великих масштабах.

Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, що являє собою сукупність робочих місць, розміщених за ходом технологічного процесу та пов’язаних між собою спеціальним транспортом - конвейєром.

В практичній діяльності підприємств, враховуючи конкретні виробничі умови, потокові лінії бувають різних видів і у зв’язку з цим виникає необхідність певним чином їх класифікувати. Класифікаційними ознаками можуть виступати: номенклатура продукції, рівень синхронності операцій, спосіб підтримання ритму, та інші.

Залежно від номенклатури оброблюваних предметів потокові лінії поділяють на однопредметні та багатопредметні.

 

Однопредметною називається потокова лінія, на якій обробляються предмети одного типорозміру протягом тривалого часу. Використовуються вони при стійкому випуску продукції у великих кількостях, тобто в умовах масового виробництва. При цьому технологічний процес є постійно діючим та незмінним.

Багатопредметною (багатономенклатурною) називається потокова лінія, за якою закріплено виготовлення кількох типорозмірів предметів подібних між собою щодо конструкції та технології виготовлення. Такі лінії використовують на підприємствах із серійним типом виробництва. Залежно від кількості виготовлюваних виробів розрізняють дві основні форми багатономенклатурних ліній: групові та змінно-потокові.

Груповою називається потокова лінія, на якій спільно виготовляється група виробів різної конфігурації. Такі лінії створюються в умовах виробництва значної номенклатури технологічно однорідних виробів.

Змінно-потокове виробництво характеризується тим, що на потоковій лінії може приводитись навперемінно обробка не одного, а кількох виробів. Змінно-потокові лінії організуються для виробів з типовим технологічним процесом та розраховані на швидке і легке переналагоджування при переході з одного виду виробу на інший.

За рівнем безперервності виробництва та синхронності операцій розрізняють безперервно-потокові та перервно-потокові лінії.

Безпрерервною називається потокова лінія, на якій предмети переміщаються по всіх операціях безперервно без міжопераційного пролежування. Це найдосконаліша форма організації потокового виробництва, що характеризується суворою синхронністю операцій в часі, рівною або кратною тривалістю всіх операцій та безперервним рухом предметів. Такий рух ми називали паралельним (див. 2.3).

Перервною або прямоточною називається потокова лінія, операції якої несинхронізовані. тобтоне вирівняні щодо продуктивності (пропускної здатності). В результаті між окремими операціями процесу утворюються так звані міжопераційні оборотні заділи, і безперервність процесу порушується. Прямоточне виробництво має переважно вільний ритм переміщення оброблюваних предметів. Ефективність прямоточного виробництва нижча, ніж при безперервному потоковому виробництві.

За способом підтримання ритму потоку розрізняють лінії з регламентованим та вільним ритмом.

Регламентованим називають ритм, при якому предмети передаються з однієї операції на іншу через точно фіксований час. Такий ритм є типовим для безперервного потокового виробництва, при чому ритм на таких лініях підтримується за допомогою конвейєра, світлової або звукової сигналізації.

Вільний ритм - це ритм, який створюється та підтримується робітниками лінії. Вільний ритм характерний для перервно-потокових ліній.

Для запровадження потокового виробництва потрібно провести значну кількість різних технічних та організаційних заходів, реалізація яких потребує певних розрахунків.