Організаційно-економічна та матеріальна підготовка виробництва

Наукова і технічна підготовка виробництва не охоплює весь процес підготовки виробництва. Велике практичне значення і важливе місце належить організаційній, економічній та матеріальній підготовці виробництва. Трудомісткість організаційно-економічної та матеріальної підготовки виробництва та їх тривалість значною мірою залежать від якості проектно-конструкторських та технологічних розробок, зокрема в період передвиробничої підготовки виробництва.

Організаційна підготовка виробництва. Організаційна підготовка виробництва пов’язана з перебудовою організації виробництва і праці, що викликана переходом на виробництво нових, досконаліших видів продукції. Це цілий комплекс заходів щодо зміни виробничої структури та організації нових робочих місць. За характером роботи організаційну підготовку виробництва можна розбити на такі окладові частини:

розрахунок нормативів організації виробництва;

проектування нових виробничих структур;

удосконалення спеціалізації виробничих підрозділів;

організація трудового режиму.

Всі названі елементи організаційної підготовки виробництва детально розглядаються у відповідних темах даного курсу та курсу “Наукова організація і нормування праці”, і тому тут ми розглянемо тільки коротку їх характеристику.

Розрахунки нормативів організації виробництва передбачають визначення всіх параметрів, що характеризують хід виробничих процесів в часі. Серед них тривалість окремих виробничих процесів, тривалість загального виробничого циклу, виробничих заділів, параметрів потокового виробництва (такту, темпу, ритму і т.д.) На бурових та нафтогазовидобувних підприємствах - це тривалість циклу спорудження свердловин та його окремих елементів, показників, що характеризують темпи виконання робіт, тривалість міжремонтних періодів свердловин, ефективність їх використання тощо.

Проектування нових виробничих структур має принципове значення при підготовці виробництва, оскільки від їх досконалості значною мірою залежить ефективність виробництва. Суть проблеми полягає в тому, що виробнича структура підприємства тим досконаліша, чим ближче до оптимуму його розміри. Оптимальний розмір підприємства є основою економічної ефективності концентрації виробництва.

Виробнича структура загалом є похідною від якості, рівня та інтенсивності вирішення комплексних завдань щодо розвитку техніки, технології та організації виробництва. При цьому у виробничій структурі підприємства розрізняють підрозділи основного, допоміжного, побічного та підсобного виробництва. Не має потреби доказувати, що зовсім не обов’язково кожне підприємство повинно мати повний набір цехів усіх типів. Завдання полягає в тому, щоб вибрати найефективніший варіант структури, який максимально враховував би специфіку підприємства та його можливі зв’язки з іншими підприємствами.

Зміни у виробничій структурі підприємства нерідко вимагають відповідних змін і в спеціалізації виробничих підрозділів. Це виникає переважно при різких змінах виробничих умов і може призвести до значних змін в структурі та співвідношенні кадрів робітників, що зайняті виконанням окремих видів робіт (наприклад, вежобудування, буріння та випробування свердловин).

Важливим елементом організаційної підготовки виробництва є проектування оптимальних трудових режимів, які передбачували б раціональне чергування часу роботи і відпочинку за відповідний період часу - зміну, добу, тиждень, місяць. Результатом такої роботи є розробка графіків змінності, які найбільше відповідають особливостям виробничого процесу.

Організаційна підготовка виробництва проводиться як на передвиробничому етапі, так і в оперативному порядку. Однак у зв’язку з особливостями та великою тривалістю розробки нафтових і газових родовищ комплекси робіт щодо передвиробничої та оперативної організаційної підготовки виробництва значною мірою суміщаються в часі. Безперечно, що організації, які їх виконують, беруть участь одночасно і в передвиробничій, і в оперативній підготовці.

Для оцінки ефективності організаційної підготовки виробництва можна використати досить велику систему показників.

1. Насамперед це показники, що характеризують рівень організації виробництва взагалі, до яких належать коефіцієнти пропорційності, паралельності, прямоточності, безперервності та ритмічності. Методика визначення цих показників буде детально розглянута в темі 5.

2. Важливим показником, що характеризує рівень організаційної підготовки виробництва є надійність виробничого процесу. Залежно від конкретних виробничих умов коефіцієнт надійності виробничого процесу можна визначити за формулами

, (4.16)

, (4.17)

де: - час чекання буріння, освоєння, монтажу, демонтажу, транспортування і т.д.; - час простою в ремонті; - сумарний час роботи, пов’язаний з проведенням буріння, вежобудування і т.д., а також час експлуатації свердловин.

3. Крім наведених показників, слід використовувати і специфічні показники, що характеризують особливості різних виробництв. Серед них: коефіцієнт експлуатації свердловин, коефіцієнт використання фонду свердловин, тривалість міжремонтного періоду свердловин, тривалість циклу спорудження свердловин та його окремих етапів та ін.

Економічна підготовка виробництва. Економічна підготовка є досить специфічним видом підготовки виробництва, яка передбачає планування і стимулювання процесу виробництва. На відміну від попередніх, цей етап є однаковим для будь-яких підприємств і включає такі елементи:

розробку виробничих програм для підприємства загалом та всіх його підрозділів;

розрахунок виробничої потужності;

розробку систем стимулювання виробництва;

визначення економічного ефекту від запровадження нової техніки, технології, організації виробництва і праці, управління виробництвом.

Всі перераховані елементи є предметом детального вивчення в окремих темах даного курсу, курсу “Планування виробничо-комерційної діяльності підприємства” та курсу “Економіка підприємства” і тому ми обмежимось тут тільки декількома загальними зауваженнями.

План виробництва та реалізації продукції (виробнича програма) є базою для переважної більшості розрахунків на підприємстві і характеризує кінцеву мету його діяльності, кінцеву мету всієї системи підготовки виробництва. Розрахунки виробничої програми передбачають визначення обсягів та асортименту виробництва продукції в натуральному та вартісному виразі, обсягів та асортименту її реалізації, визначення інших показників. При цьому враховуються як основні, так і допоміжні підрозділи по всіх видах продукції, виконуваних робіт та наданих послуг, зокрема послуг населенню.

В безпосередньому зв'язку з розрахунками виробничої програми є розрахунки, пов’язані з використанням виробничої потужності, розуміючи під цим максимальний випуск продукції в номенклатурі і асортименті при повному використанні виробничого обладнання згідно із заданим режимом роботи. Проблема тут в тому, щоб забезпечити взаємний зв’язок всіх структурних підрозділів, дотримуючись принципу пропорційності, який передбачає узгодження пропускних можливостей всіх виробничих підрозділів (цехів) підприємства.

Особливе місце в системі економічної підготовки займає система економічного стимулювання виробництва. Мова йде про розробку системи матеріального стимулювання працівників виробництва відповідно до кінцевих результатів діяльності підприємства. На практиці це проявляється у виборі та обґрунтуванні форм і систем оплати праці, розробці системи преміювання, розподілу доходу і т.п.

Всі запроектовані нові вироби повинні бути економічно високоефективними і перевищувати за своїми техніко-економічними показниками аналогічні зразки. Забезпечення високої ефективності нових виробів вимагає чіткого їх економічного обґрунтування на всіх стадіях розробки і запровадження. Таке обґрунтування проводиться згідно з чинною методикою і передбачає розрахунки річних економічних ефектів для кожного пропонованого виробу, нової техніки і технології виробництва.

Важливою складовою економічної підготовкиє прогнозування розвитку виробництва. Об’єктами прогнозування виробничої системи, що розвивається, при підготовці виробництва є:

основні економічні параметри системи, що визначають ефективність її функціонування з врахуванням динаміки оновлення об'єктів виробництва, зокрема продуктивності праці та параметри ресурсомісткості виробництва;

основні функціонально-технічні параметри системи, що визначають її гнучкість до технічних новинок та стійкість при фіксованих параметрах її входу та виходу.

Для перспективного (стратегічного) планування вказаних параметрів повинна бути сформована та реалізована сукупність взаємопов’язаних прогнозів, куди мають увійти:

- прогноз оновлення номенклатури продукції, підвищення її параметрів та обсягів випуску в прогнозований період;

- прогноз ресурсів (трудових, матеріальних, енергетичних), що необхідні для випуску продукції в прогнозований період згідно з даними прогнозу розвитку об’єктів виробництва;

- прогноз технічного переозброєння (реконструкції) виробництва для підвищення його гнучкості та мобільності, а також повнішого використання його матеріально-технічних можливостей згідно з прогнозованим удосконаленням номенклатури, зростанням параметрів та обсягів випуску продукції.

Загальний прогноз розвитку виробництва здійснюється на основі сукупності агрегованих моделей, що відповідають перерахованим видам прогнозів. Моделі відрізняються як складом вхідної та вихідної інформації. так і використовуваними для їх побудови аналітичними залежностями.

Загалом завдання полягає у виявленні та ефективному використанні основних виробничих факторів, що впливають на приріст обсягу випуску продукції підвищеної якості. До них насамперед відносяться технічний рівень засобів технологічного оснащення, організація виробничих процесів та організація праці. При цьому збільшення парку обладнання старого конструктивного виконання та відповідне зростання чисельності виробничого персоналу не можуть вважатися виходом з положення, оскільки представляють екстенсивний шлях розвитку і є неприйнятними.

Головний вихід полягає у використанні таких шляхів розвитку і технічних засобів та форм організації виробництва і праці, які гарантують інтенсивне, прискорене нарощування обсягів випуску продукції. Серед найголовніших, найефективніших шляхів вирішення проблеми можна назвати:

підвищення технічного рівня, насамперед продуктивності та точності засобів технологічного оснащення на основі прогресивних конструктивних рішень, автоматизацію процесів виготовлення та контролю;

поліпшення показників надійності обладнання в обсягах, що дають змогу повніше використовувати його технологічні можливості;

забезпечення високої стабільності технологічних процесів;

удосконалення форм організації виробничих процесів на основі широкого використання типових технологічних рішень та групових технологічних операцій;

удосконалення форм обслуговування засобів технологічного оснащення.

Перераховані резерви збільшення обсягу випуску продукції при тій же або навіть меншій чисельності працівників безпосередньо впливають на фондоозброєність праці і, отже, на його продуктивність.

Оцінити рівень економічної підготовки можназа допомогою таких показників: коефіцієнта пропорційності, обсягу випуску та реалізації продукції, рівня напруженості плану, середньої заробітної плати, величини річного економічного ефекту, строку окупності витрат і т.п.

Матеріальна підготовка виробництва. Виконання всіх наведених вище робіт щодо підготовки виробництва вимагають певних матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів. Матеріальна підготовка виробництва саме і включає комплекс заходів щодо забезпечення виробництва цими видами ресурсів. В складі матеріальної підготовки виробництва можна виділити такі основні елементи:

організація підготовки зовнішньої кооперації та поставок;

підготовка комплексу постачальницької документації;

складання заявок, розрахунок потреб в різних видах ресурсів;

безпосередня заготовка необхідних ресурсів.

Організація матеріально-технічного постачання на підприємстві буде детально розглянута в одній з наступних тем даного курсу, а тут ми обмежимось тільки деякими зауваженнями. Передвиробнича матеріальна підготовка включає перші три елементи, тобто всі розрахунки, пов’язані з організацією матеріально-технічного постачання, така робота базується на даних проектно-кошторисної документації.

Кооперовані поставки - це специфічна форма матеріально-технічного постачання, що зумовлена особливостями забезпечення виробництва певними предметами (чавунне, сталеве, кольорове литво, поковки, металокерамічні вироби, інші напівфабрикати). Кооперовані поставки включають також продукцію, яка спеціально виготовляється для певного споживача і використовується для комплектування готових виробів (наприклад, деталі і вузли машин). Організація зовнішньої кооперації має принципове значення, оскільки завжди пов’язана з необхідністю календарного узгодження діяльності партнерів.

Організація матеріального забезпечення потребує підготовки певного комплексу документації. Передусім це система господарських договорів, що регулюють відносини між партнерами: договорипоставки,договори експедиції, договори на гарантоване постачання тощо. Серед постачальницької документації значне місце належить номенклатура-цінникам матеріалів - класифікаційному переліку матеріалів, що використовуються даним підприємством, з короткою технічною характеристикою, умовним позначенням та плановою ціною.

 

Передвиробнича матеріальна підготовка закінчується визначенням потреб в різних видах ресурсів та так званого заготовчого контингенту, тобто тої кількості ресурсів, яку необхідно отримати від постачальника в плановому періоді.

Оперативна матеріальна підготовка виробництва стосується безпосереднього забезпечення виробництва та його підрозділів необхідними матеріалами. Інструментами, Іншими засобами виробництва і включає закупівлю необхідних ресурсів заданої якості та асортименту, попередню підготовку до використання та їх доставку на робочі місця.

Матеріальна підготовка проявляється безпосередньо в тому,якою мірою і наскільки ритмічно забезпечується виробництво матеріально-технічними ресурсами. Для оцінки рівня матеріальної підготовки виробництва можна використати таку систему показників.

1. Забезпеченість матеріальними ресурсами можна оцінити через коефіцієнт забезпеченості, загальний запас матеріальних ресурсів та поточний запас.

а) Коефіцієнт забезпеченості ресурсами слід визначати по кожному виду ресурсів окремо за формулою

, (4.18)

де: - загальний виробничий нормативний запас в прийнятих натуральних одиницях вимірювання; - загальний виробничий фактичний запас в натуральних одиницях.

б) Загальний запас матеріальних ресурсів в днях запасу

, (4.19)

де: - інтенсивність добового споживання.

в) Запас матеріальних ресурсів в днях по поточному запасу

, (4.20)

де - середній поточний запас в натуральних одиницях. При всіх розрахунках слід пам’ятати, що

, (4.21)

де: Z _г - гарантійний запас в натуральних одиницях.

2. Для характеристики якості матеріальної підготовки виробництва можна рекомендувати такі показники:

частота або періодичність поставок;

нормативні запаси (поточні і гарантійні) по окремих видах ресурсів;

оптимальні величини одної поставки по видах ресурсів.

Методика розрахунку вказаних показників буде наведена в темі 7 даного посібника.

3. Ефективність матеріальної підготовки виробництва можна оцінити величиною запасів (загальних або поточних), що припадають на одиницю продукції, робіт чи послуг. На бурових підприємствах такими розрахунковими одиницями можуть бути обсяг робіт, виконаний власними силами в кошторисній оцінці, на нафтогазовидобувних - обсяг товарної або валової продукції.

Завершується процес підготовки виробництва етапом психологічної підготовки, яка має забезпечити нормальну роботу працівників при виробництві нової продукції. З цією метою психологічна підготовка виробництва повинна включати такі елементи:

роз’яснення специфіки нової продукції та умов її виготовлення;

організацію пропаганди економічних наслідків від випуску (запровадження) нової продукції для підприємства і для працівників;

інформацію колективу про нові професійні, кваліфікаційні та ергономічні аспекти і особливості обладнання, інструменту та оснастки в нових умовах.

Проведення таких робіт дасть змогу зберегти кадровий потенціал підприємства, своєчасно організувати необхідну перепідготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації відповідно до потреб виробництва.

4.5 Організація винахідницької та
раціоналізаторської роботи на підприємстві

Науково-технічна підготовка виробництва - це процес безперервного удосконалення матеріально-технічної бази підприємства, в якому беруть участь всі його працівники. Технічна творчість виробничників позитивно впливає на розв’язання всього комплексу завдань - технічних, економічних, соціальних, - що проявляється у підвищенні технічного рівня виробництва, поліпшенні техніко-економічних показників, підвищенні кваліфікації кадрів, поліпшенні їх житлових та побутових умов, медичного, культурного та інших видів обслуговування.

Враховуючи те, що на сучасному підприємстві працюють висококваліфіковані робітники, фахівці та вчені, результати їх творчості проявляються по-різному. Це можуть бути відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки товарів і послуг. Всі вони є результатами інтелектуальної праці людини, інтелектуальним продуктом і утворюють категорію інтелектуальної власності, яка охороняється чинним законодавством.

Відкриття - це встановлення невідомих раніше об'єктивно існуючих законів, закономірностей, явищ та властивостей матеріального світу, що вносять докорінні зміни в рівень наших знань. Це найвища форма науково-технічної творчості, що відрізняється абсолютною новизною для науки у всьому світі. Характерною ознакою відкриттів є їх теоретичний характер, але результат завжди повинен бути доказаним. Поява відкриття переважно пов’язана з діяльністю наукових установ і організацій, що здійснюють фундаментальні дослідження. Відкриття в чистому вигляді запровадити у виробництво неможливо, але вони завжди є основою для вирішення практичних задач.

Винахід - це нове з істотними відзнаками технічне рішення в будь-якій галузі народного господарства, що дає корисний (позитивний) ефект при його використанні. Основними ознаками винаходу є технічне рішення задачі, істотна новизна та позитивний ефект.

Технічним рішенням задачі (об’єктом винаходу) згідно з чинним законодавствам України може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини)або спосіб.

Рівень новизни винаходу може бути різним залежно від характеру пропозиції. З цієї точки зору розрізняють винаходи піонерні, комбінаційні та переносні. Піонерні винаходи - це винаходи, які не мають аналогів у світовій практиці. Для таких винаходів новизна завжди є абсолютного. Комбінаційні винаходи - це винаходи, що поєднують в собі уже відомі в практиці окремі елементи чи способи, але забезпечують при цьому новий позитивний практичний результат. Переносний винахід передбачає можливість використання відомих винаходів для вирішення нових, зовсім інших задач.

З юридичних позицій доцільно виділити основні тадодаткові винаходи. Основні винаходи юридично з іншими винаходами не пов'язані і можуть використовуватись самостійно, незалежно. Додаткові винаходи за суттю є удосконаленням основних і самостійного значення не мають.

Під поняттям корисний (позитивний) ефект слід розуміти будь-який ефект, який дає винахід при використанні його на практиці. З поняттям “корисний ефект” тісно пов'язане поняття “непотрібний винахід” та “винахід, що суперечить людській моралі”.

Згідно з чинним законодавством України^[3] не можуть отримати правову охорону: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління виробництвом; плани, умовні позначення, розклади; правила; методи виконання розумових операцій; програми для обчислювальних машин; результати художнього конструювання, топології інтегральних мікросхем, сорти росли, породи тварин тощо.

Для визнання пропозиції винаходом вона повинна бути новою, мати винахідницький рівень і бути промислово придатною.

Згідно з названим Законом винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об’єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення рівня новизни винаходу можуть враховуватись лише окремо.

Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця вінне випливає з рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки на його охорону.

Винахід визнається промислово придатним, якщо його можна буде використати у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Якщо винахід відповідає названим вимогам, він вважається патентоспроможним, тобто таким, що може бути запатентованим в будь-якій країні світу.

Корисна модель - це пропозиція, в якій реалізовано конструктивне вирішення певного пристрою. Головною ознакою корисної моделі є її промислова придатність. Корисна модель визнається промислово придатною, якщо її можна буде використати у промисловості або іншій сфері діяльності. Другою ознакою корисної моделі є її новизна. Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Конструкції, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни можуть враховуватись лише окремо.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Аналогічно корисній моделі промисловий зразок повинен відповідати двом вимогам: він повинен бути новим і промислово придатним. Ці ознаки визначають його патентоспроможність. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною на момент подання заявки на його охорону. Промисловий зразок визнається промислово придатним, якщо його можна буде використати в промисловості або в іншій сфері діяльності.

Згідно із Законом України^[4] не можуть одержати правову охорону об’єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція як така; об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Винаходам, корисним моделям та промисловим зразкам надається правова охорона за умови, що вони не суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідають умовам патентоспроможності.

Право власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок засвідчується патентом. При цьому строк дії патенту на винахід становить 20 років, на промисловий зразок - 10 років, на корисну модель - 5 років. Стосовно промислових зразків та корисних моделей передбачено можливість продовження строку дії патентів: для промислових зразків на 5, а для корисних моделей на 3 роки. Патент надає право його власнику використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів.

Раціоналізаторська пропозиція - це технічне рішення, що характеризується відносною новизною і дає позитивний ефект для підприємства чи організації, якому вона подана. Пропозиція визнається раціоналізаторською, якщо вона дає технічне вирішення задачі, має елементи новизни і приносить позитивний ефект. Характерним для раціоналізаторської пропозиції є рівень новизни. Новизна раціоналізаторської пропозиції має відносний характер, оскільки вона базується на вже відомих технічних прийомах і засобах і має значення тільки для даного підприємства або галузі виробництва.

Специфічним видом інтелектуальної творчості є знаки товарів і послуг. Об'єктами знаків можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Знаки товарів і послуг використовуються як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.^[5]

Право власності на знак товарів і послуг засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років з правом продовження на 10 років. Враховуючи особливе значення знаків, чинне законодавство передбачує значні обмеження (підстави для відмови) при їх реєстрації.

Правова охорона знаків товарів і послуг не надається в таких випадках:

а) коли знаки зображують державні герби, прапори та емблеми; офіційні назви держав; емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних та міжурядових організацій; офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки; нагороди та інші відзнаки;

б) коли знаки не мають розрізняльної здатності; є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду; вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність, місце і час заготовлення; є оманливими або можуть ввести в оману щодо товару, його виробника; є загальновживаними символами і термінами.

в) коли знаки є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з уже зареєстрованими на ім’я іншої особи.

г) коли вони відтворюють промислові зразки, права на які належать іншим особам; назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них тощо.

Слід зазначити, що створення нового технічного рішення, незважаючи на його значення, не є самоціллю. Найважливіше в цьому процесі - виробниче використання цієї новинки.

В таких умовах важливим завданням стає удосконалення управління процесом створення і використання технічних новинок. Суть справи в тому, щоби із багатьох відпрацьованих в різних умовах методів роботи, досвіду навчитись вибирати той, який буде найефективнішим в даній конкретній ситуації.

Весь комплекс прийомів роботи, що використовуються на практиці можна поділити на два напрями впливу на суб’єкт управління:

1. Вплив на пізнавальну діяльність на навички учасників новаторського руху.

2. Вплив на фактори ділової активності працівників.

Перший напрям включає п’ять основних організаційних функцій: забезпечення інформаційними документами, організацію інформаційних контактів, навчання з правових, економічних, психологічних, тактичних питань творчої діяльності та методів вирішення задач, вивчення звичайних і передових методів організації праці та організації експериментальної роботи учасників новаторського руху.

З наведеного переліку видно, що вплив на пізнавальну діяльність та навички учасників новаторського руху здійснюється переважно адміністративно-організаційними методами. Що ж стосується впливуна фактори ділової активності, то він здійснюється досить широким комплексом методів: економічними, адміністративно-організаційними та соціально-психологічними. Найважливішими функціями цього напрямку є: планування, матеріальне стимулювання, фінансування, матеріально-технічне забезпечення, правове регулювання творчої діяльності учасників виробництва.

Залучення учасників виробництва до активної творчої роботи, створення на кожному підприємстві умов, що сприяли б використанню винаходів, раціоналізаторських пропозицій та інших видів пропозицій, має велике практичне значення для розвитку матеріально-технічної бази підприємства, для підвищення організаційно-технічного рівня виробництва та підвищення його ефективності.

Загальне керівництво технічною творчістю в Україні покладено на Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України). Він здійснює охорону державних інтересів України в галузі винахідництва як на території країни, так і за її межами, проводить реєстрацію винаходів, корисних моделей, промислових зразків та видає на них охоронні документи, приймає рішення про патентування винаходів за кордоном, розробляє різні нормативні документи, що стосуються винахідницької роботи, здійснює контроль за їх виконанням та дотриманням.

Керівництво винахідницькою та раціоналізаторською роботою на промислових підприємствах здійснює головний інженер, якому підпорядковані залежно від розмірів підприємства чи організації штатні відділи, сектори, бюро, групи або окремі інженерно-технічні працівники з раціоналізації, винахідництва та патентознавства. Єдиної структури цих органів немає, вона різна і формується залежно від масштабу підприємства, специфіки робіт, розмаху винахідницької роботи, обсягу інформаційних фондів, штатного розкладу тощо.

Права, функції та завдання підрозділів з винахідництва та раціоналізації визначаються чинним законодавством та відповідними загальнодержавними та місцевими нормативними актами. Відповідно до цього на них покладається: планування винахідницької та раціоналізаторської роботи; видання тематичних збірників з винахідництва та раціоналізації; організація різних конкурсів, оглядів; організація розгляду раціоналізаторських пропозицій та видача посвідчень на них; відбір винаходів, промислових зразків та корисних моделей для практичного використання; організація матеріального стимулювання винахідницької та раціоналізаторської роботи.

Безперечно, організувати науково-технічну творчість тільки одними адміністративними методами та формами неможливо. Потрібно використовувати і розвивати різні громадські форми такої роботи, зокрема, це створення різних творчих об’єднань, що можуть функціонувати на громадських засадах. До них відносяться громадські конструкторські бюро, комплексні творчі бригади, ради новаторів тощо. Слід, однак, зазначити, що ефективність таких об'єднань явно недостатня і це пов’язане насамперед з тим, що недостатньо компенсуються трудові витрати учасників.

Значно ефективнішими творчими структурами є організації, що використовують договірні відносини в своїй діяльності. При цьому залежно від юридичного статусу можна говорити про такі творчі об’єднання як з правом юридичної особи, так і без права юридичної особи. Переважно це досить великі підрозділи, що самостійно вирішують весь комплекс робіт.

Автори винаходів, промислових зразків, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій мають право на винагороду згідно з чинним законодавством, а також ряд інших матеріальних і нематеріальних прав; право на авторство, яке є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково, право на присвоєння свого імені чи спеціальної назви, виключне право на використання зробленої пропозиції, якщо це не порушує прав інших власників та ін.

Всі організаційні, майнові, трудові та інші відносини, що виникають у зв’язку із зробленою пропозицією та отриманням патенту (свідоцтва) регулюються вже згадуваними законами України. При цьому правовий захист проявляється найчастіше в застосуванні цивільно-процесуальних норм, що регулюють особисті та майнові відносини, які виникають у зв’язку із зробленими пропозиціями.

З метою попередження різних конфліктів робота органів управління винахідницькою та раціоналізаторською діяльністю ця робота повинна бути належним чином організована. Серед основних вимог щодо організації такої роботи слід виділити:

а) розробку планів роботи, які включали б організаційно-масові заходи, тематичні, поточні та перспективні плани, плани технічного удосконалення, очікувані економічні ефекти, кошториси витрат тощо;

б) правильну постановку обліку виконаної роботи. Залежно від масштабів підприємства це може бути або децентралізована (великі підприємства), або централізована (малі підприємства) система;

в) організацію інформаційного забезпечення учасників науково-технічного руху, наприклад, у формі довідково-інформаційних фондів (ДІФ), проведення семінарів, оглядів, конкурсів тощо.

На закінчення додамо, що в сучасних умовах переходу до ринкових відносин дуже важливим є запровадження нових форм активізації людського чинника - створення комфортних умов життєдіяльності, бригадних форм організації праці, дотримання вимог нових законів і законодавчих актів, що регулюють усі види науково-технічної творчості, належне матеріальне та моральне стимулювання і т.п.