Суть, мета та завдання регулювання і оперативного управління виробництвом

Різні ситуації, що виникають на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства в ході його розвитку, можуть впливати і позитивно і негативно на стан та поведінку керованих об’єктів. Різноманітні зв’язки між цими ситуаціями надзвичайно ускладнюють аналіз стану параметрів виробництва та виявлення наслідків від прийнятих управлінських рішень щодо їх регулювання.

Суть оперативного регулювання виробництва проявляється у формі безперервного контролю за його рухом та прийнятті рішення щодо усунення відхилень від встановлених завдань з метою забезпечення нормального виконання виробничої програми. Звідси стає очевидним, що важливою ланкою в координації роботи виробничих підрозділів, є система оперативного планування.

Головним завданням оперативного планування на підприємстві є деталізація річних планів та доведення їх до кожного цеху, дільниці, бригади, робочого місця у вигляді завдань на квартал, місяць, декаду, п’ятиденку, добу, зміну. Метою оперативно-виробничого планування є інтенсифікація виробництва та підвищення якості роботи всіх структурних підрозділів за рахунок повного використання виробничих потужностей, збільшення змінності, забезпечення ритмічності та раціонального використання робочого часу. Оперативно-виробниче планування передбачає:

а) встановлення календарних графіків виробництва та випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) для кожного виробничого підрозділу;

б) своєчасне забезпечення кожного робочого місця потрібними матеріальними ресурсами;

в) оперативне регулювання ходу виконання виробничої програми в кожному виробничому підрозділі підприємства (основному, допоміжному, обслуговуючому і т.д.).

Оперативно-виробниче планування повинно відповідати на питання: що і де, коли і в які терміни повинно бути запущено у виробництво або виготовлено, з тим щоб забезпечити ритмічність виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) у встановлені строки.

Річне завдання розподіляють по кварталах з метою досягнення найкращих результатів при виконанні всіх встановлених бізнес-планом кількісних та якісних показників.

Квартальні плани залежно від конкретних внутрішніх та зовнішніх чинників можуть змінюватись і це викликає необхідність подальшої їх деталізації у місячних планах. Слід зазначити, що оперативні завдан­ня цехам та дільницям не повторюють механічно річну чи квартальну виробничу програму підприємства, їх розробляють з врахуванням поточного ходу виробництва, конкретних його умов. Переважно оперативні завдання є більш напруженими, ніж плани.

Декадні, п’ятиденні, добові та змінні завдання встановлюють з урахуванням виконання місячного плану та доводять їх не тільки до підрозділів підприємства, але й до окремих виконавців.

Оперативні виробничі завдання доводять до підрозділів підприємств та виконавців у різних формах. Основною формою виробничого завдання на місяць є оперативний план-графік, в якому обсяг виробництва продукції чи виконання робіт вказуються по конкретних датах. Добові та змінні завдання переважно мають форму різних нарядів, маршрутних листів і т.п.

Оперативно-виробниче планування є базою для оперативного регулювання та систематичного контролю за ходом виробництва. Виконання ви­робничої програми контролюється за оперативними графіками, що дають змогу враховувати всі можливі відхилення від завдання. Графічні методи при оперативно-виробничому плануванні та контролі забезпечують особливу виразність та наочність зображуваної інформації,

Декадно (тижнево) - добові чи змінно-добові оперативні плани є основою для щоденного оперативно-диспетчерського управління та контролю з метою прийняття необхідних заходів, які попереджували б та ліквідували б можливі затримки в роботі. Застосування цих графіків за­безпечують ритмічність роботи підприємства, координацію діяльності всіх його основних виробничих підрозділів, обслуговуючих підсобних виробництв та господарств.

Основними регулюючими впливами на керовану систему є заходи з ліквідації відхилень, в розробці яких беруть участь відповідні керівники та служби, а також відповідальні виконавці з окремих функцій, до яких вони мають безпосереднє відношення.

Перелік показників оперативних планів залежить від поставлених перед ними завдань. Головною вимогою, якої слід при цьому дотримуватись - це максимальна конкретизація як виробничих завдань, так і по­казників витрат ресурсів на здійснення цих робіт. Для окремих підроз­ділів чи виконавців слід встановлювати лиш такі показники, виконання яких безпосередньо залежить від їх діяльності. Чим більший підрозділ, тим ширші його права та обов’язки і тим ширший перелік показників, за виконання яких він несе відповідальність.

Оперативне регулювання виробництва передбачає виконання таких основних функцій:

- безперервний контроль за рухом виробництва;

- прийняття рішень щодо усунення різних відхилень від встановлених завдань;

- забезпечення виробничих об’єктів необхідними ресурсами для безперебійного ходу виробничого процесу.

9.2 Організація
диспетчеризації виробництва

Під диспетчеризацією слід розуміти систему централізованого безперервного контролю та оперативного регулювання ходу виробництва, яка охоплює всі ланки підприємства. На рівні підприємства вона виконується диспетчерським відділом (виробничо-диспетчерським відділом), а на рівні цеху - планово-розподільчим бюро (диспетчерами) та лінійним персоналом - майстрами, начальниками дільниць та цехів. Головним завданням диспетчерської служби є забезпечення виконання змінно-добових завдань щодо випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) на основі організації чітких і погоджених дій всіх підрозділів підприємства, своєчасного забезпечення виробничих об’єктів потрібними матеріальними та трудовими ресурсами.

Диспетчерська служба підприємства виконує такі функції:

контролює рух виробництва та виконання виробничої програми цехів, служб та підприємства загалом;

попереджує та ліквідує можливі перебої у виробництві;

керує комплектуванням виробничих запасів та заділів в розмірах, що забезпечували б безперервний хід виробництва;

організує оперативний облік руху виробництва за прийнятою системою показників;

проводить диспетчерські наради та контролює виконання прийнятих наних рішень.

Для успішної реалізації своїх функцій диспетчерська служба наділяється необхідними повноваженнями та технічними засобами, за допомогою яких поліпшується якість керівництва, знижуються витрати праці та коштів на управління. Диспетчерські служби ведуть спеціальну документацію, за допомогою якої і контролюють хід виробництва. Принагідно нагадаємо, що процес регулювання базується саме на поточній інформації з місць про хід виробництва, яка може бути як усною, так і документально зареєстрованою.

Оперативний контроль полягає з тому, що диспетчер збирає потрібну інформацію з виробничих об’єктів, зіставляє практичні результати з передбаченими у графіку, встановлює розміри відставання, виявляє причини та приймає заходи щодо їх усунення. Всі дані про стан та хід виробництва реєструються у спеціальних журналах. На основі контролю за виконанням графіка диспетчер за необхідності вносить потрібні корективи в календарні плани-графіки.

Вагоме практичне значення для виконання плану має безперебійне матеріально-технічне забезпечення виробничого процесу. У зв’язку з цим диспетчерська служба здійснює строгий контроль виконання графіка постачання виробничих об’єктів всіма матеріально-технічними засобами.

Ефективність контролю за виконанням плану значною мірою залежить від забезпечення диспетчерської служби потрібними технічними засобами та від організації оперативного обліку виробничої діяльності всіх підрозділів підприємства.

Серед технічних засобів особливе місце належить засобам оперативного зв’язку, які поділяються на декілька видів.

Диспетчерський телефонний зв’язок здійснюється через диспетчерські комутатори, які встановлюються на центральних диспетчерських пунктах, в планово-диспетчерських та планово-розподільчих бюро. Вони розраховані на певну кількість абонентів і дають змогу включати в переговори з центральним диспетчерським пунктом зразу декількох абонентів (наприклад, при виясненні взаємних претензій).

Пошукова сигналізація використовується для швидкого пошуку та виклику потрібної особи на території підприємства чи цеху. Така сигналізація повинна охоплювати всю територію та всі виробничі приміщення підприємства. Це можуть бути гучномовний зв’язок, світлова або ж звукова сигналізація.

Виробнича сигналізація здійснюється шляхом використання різних лічильників, реєструючих чи сигналізуючих приладів. За допомогою виробничої сигналізації диспетчер підприємства одержує дані про хід виробничого процесу про роботу обладнання і т.п. Перспективними є різні пристрої автоматичного обліку, дистанційного контролю, промислового телебачення, яке створює ефект безпосередньої присутності диспетчера на робочому місці ідає можливість краще оцінювати обстановку та приймати потрібні рішення.

Є два підходи щодо організації диспетчерської служби. В одному випадку диспетчеризація будується за предметною ознакою, коли кожному диспетчеру доручається ведення виробництва певного виробу чи певної групи однорідних виробів по всьому виробничому циклу. Такий підхід широко використовується в машинобудівному виробництві. В другому випадку - між диспетчерами розподіляються зони контролю та регулювання за технологічною ознакою, коли за кожним диспетчером закріплюються окремі цехи або дільниці. Вибір форми організації диспетчеризації залежить від типу виробництва та складності продукції. При відносно вузькій номенклатурі та великих серіях кращий ефект дає предметна ознака організації диспетчеризації, а при складному багатономенклатурному виробництві ефективним виявляється технологічна ознака розподілу зон відслідковування ходу виробництва. Перша форма організації диспетчерування вимагає від диспетчера знань конструктивних особливостей виробів, номенклатури деталей, вузлів, що входять в її склад; друга форма - знань в галузі технології виробництва, завантаження обладнання, виробничих площ і т.п.

Організація диспетчерських служб на підприємствах нафтогазового комплексу має деякі особливості, що визначаються специфікою виробни­чих процесів. Процеси буріння, видобутку нафти і газу, їх транспортування - безперервні, здійснюються цілодобово, і це вимагає постійного контролю за ходом виробництва.

В своїй діяльності диспетчерська служба керується такими документами: планом-графіком будівництва свердловин, планами матеріально-технічного забезпечення виробничих об’єктів, попереджувального ремонту та обслуговування технологічного обладнання, організаційно-технічних заходів, оперативними планами видобутку і транспортування палива і т.п.

Всі ці документи, після їх розробки і затвердження передаються диспетчерській службі і є основою для їх роботи. Диспетчерська служба здійснює цілодобове оперативне керівництво роботою бригад, цехів і підприємства, іх матеріально-технічним забезпеченням, веде облік у спеціальній документації, за допомогою якої і контролює хід робіт.

Облік обсягу виробництва в бурінні ведеться обміром виконаних робіт по кожній свердловині. Здачу вежомонтажних робіт оформляють у формі спеціального акта. Одним з основних документів оперативного управління в РІТС – є місячний графік буріння з розбивкою завдання на кожну добу на основі добового рапорту майстра. Добовий рапорт складається на основі вахтового журналу.

На нафтогазовидобувних підприємствах контроль за ходом основного виробництва, що пов’язане з видобуванням, підготовкою, перекачуванням та реалізацією нафти і газу, закачуванням води в продуктивні горизонти, здійснюється за допомогою зведених планів-графіків. Одне з основних завдань диспетчерських служб в НГВУ - контроль за станом експлуатаційного та діючого фондів свердловин. В спеціальний бланк добового завдання заносяться дані про видобуток нафти і газу, дослідження свердловин, підземні та капітальні ремонти. Крім того, ведеться накопичувальна відомість з обліку часу роботи свердловин. Для забезпечення оперативного прийняття рішення використовуються технологічні схеми збирання нафти і газу; обв’язки резервуарів, центрального парку та насосів з відкачування нафти; схеми розміщення нафтопромислових об’єктів.

На підприємствах газо-, нафто- і продуктопроводного транспорту та в організаціях нафтопостачання диспетчеризація охоплює безперервний облік роботи з перекачування та реалізації нафти, нафтопродуктів і газу, координацію поточної роботи взаємопов’язаних ланок трубопровідного транспорту та нафтозбутових організацій, а також оперативний виробничий зв’язок із організаціями, що забезпечують підприємство водою, парою, транспортом і т.п. В основі оперативного регулювання та контролю виробництва на підприємствах трубопровідного транспорту лежать декадні, добові, змінні та годинні графіки роботи підприємства та всіх структурних підрозділів. Особливе значення мають змінні та годинні графіки, які характеризують чіткість організації та культуру виробництва.

Специфічними рисами діяльності диспетчерських служб є їх профілактичний характер, оперативність та широкі розпорядницькі права, які реалізуються з централізованому порядку.

Профілактика в диспетчеруванні означає попередження виникнення можливих відхилень від запланованого ходу виробництва, а оперативність проявляється у своєчасному виявленні відхилень від планів та графіків. Користуючись своїми розпорядницькими правами диспетчери дають вказівки з питань регулювання виробництва, що є обов’язковими для всіх підрозділів, приймають та доводять до виконавців рішення щодо усунення виявлених недоліків. При цьому всі розпорядження з оперативного керівництва виробництвом можуть даватись тільки через диспетчерський апарат з централізованому порядку.

Диспетчерську службу великих підприємств очолює зазвичай головний диспетчерський відділ та центральний диспетчерський пункт. В цехах та підрозділах підприємства, що обслуговують основне виробництво, можуть створюватись виробничо-диспетчерські бюро, які підпорядковуються керівникам відповідних підрозділів.

Виробничі об’єкти, зокрема в бурінні та транспорті, територіально віддалені один від одного, знаходяться на значних відстанях від баз постачання та апарату управління підприємством. У зв’язку з цим у складі управлінь бурових робіт та нафтогазовидобувних підприємств побудована система інженерно-технологічних служб, на які покладається цілодобовий оперативний контроль та управління основним виробництвом, забезпечення дотримання технологічних рекомендацій, трудової та виробничої дисципліни. Система інженерно-технологічних служб включає центральну службу та районні служби дислоковані в окремих територіях виконання робіт.