Організація процесу спорудження трубопроводів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація процесу спорудження трубопроводів



Основною формою організації будівельно-монтажних робіт стосовно спорудження трубопроводів, нафтобаз і газосховищ є потокова, тобто безперервна і рівномірна форма виробничого процесу, що базується на спеціалізації виконання робіт, пропорційності здійснення окремих елементів виробничого процесу, паралельності виконання окремих видів робіт і часткових процесів, а також їх безперервності та ритмічності.

Переваги потокового будівництва при спорудженні об’єктів нафтогазового комплексу визначаються на основі таких принципів:

здійснення єдиного виробничого цілого - лінійного об’єктного потоку, який являє собою єдину виробничу одиницю, де всі її виробничі підрозділи (пересувні механізовані колони, бригади і ланки) технічно і організаційно пов’язані одним спільним завданням - комплексним виконанням всіх видів робіт;

потоковості виробничих процесів - технологічної послідовності, паралельності, безперервності і максимальної ритмічності виконання окремих видів робіт;

одночасності - одночасного виконання робіт декількома лінійними об’єктними потоками, при чому у кожному з них виконуються всі види робіт, що передбачені технологією процесу спорудження об’єкту (трубопроводу, нафтобази, нафтогазосховища);

спеціалізації - кожна ланка, бригада, пересувна механізована колона виконує тільки певний вид робіт, певні операції або процеси;

найкоротшого шляху переміщення - виконання наступних робіт починається там і тоді, де закінчені попередні роботи;

мінімум часу - максимальне скорочення робіт на кожному відрізку траси трубопроводу чи дільниці спорудження нафтобази, газонафтосховища.

На сьогоднішній час відомі та отримали найбільшого розповсюдження такі три системи спорудження магістральних трубопроводів залежно від конкретних умов будівництва.

1. Вся траса трубопроводу розбивається на декілька ділянок, на кожній з яких час здійснення робіт лінійним об’єктним потоком – дорівнює часу спорудження магістрального трубопроводу загалом. Об’єктні потоки у цьому випадку можуть бути охарактеризовані як паралельні, рівномірні та одночасні

Т123=…=Тп. (5.53)

2. Лінійні об’єктні потоки включаються у виробництво послідовно, через рівні (або різні) проміжки часу і таким самим чином виключаються з виробництва у зв’язку із закінченням комплексів будівельно-монтажних робіт на відповідних ділянках трубопроводу. У даному випадку лінійні об’єктні потоки розглядаються як паралельні, суміщені та рівномірні

, (5.54)

де: - кількість лінійних об’єктних потоків; - проміжки часу протягом яких відбувається “включення” або “виключення” потоків з проведення робіт.

3. Лінійні об’єктні потоки включаються у виробництво одночасно і виключаються з нього в міру завершення робіт на відповідних ділянках траси у певній послідовності, дає змогу розглядати їх як паралельні, одночасні за строками включення і різночасові за виключенням з виробничого процесу

. (5.55)

Лінійний об’єктний потік завжди поділяють на 4 спеціалізовані потоки:

із спорудження власне магістрального трубопроводу;

із спорудження переходів через природні та штучні перешкоди;

із монтажу вздовжтрасової експлуатаційної лінії зв’язку;

із будівництва будинків і баз лінійних ремонтних бригад.

Наступний етап організації робіт - це розчленування основного спеціалізованого потоку на часткові потоки (табл.5.3).

Завершальним етапом організації виконання робіт із спорудження трубопроводів - є оптимізація кожного виробничого процесу по основному фактору - часу, а також визначення виробничої потужності окремих часткових спеціалізованих потоків. Загальні принципи організації лінійних потоків і принципи синхронізації окремих виробничих процесів повинні відображати всю різноманітність факторів, що визначають той чи інший процес. Основні принципи організації лінійних об’єктних потоків при споруджені магістральних трубопроводів можна сформулювати так:

кількість основних спеціалізованих потоків завжди приймається рівною кількості укладально-ізоляційних колон, що здійснюють головний вид робіт із спорудження - ізоляційно-укладальні (із засипанням траси включно);

кількість ізоляційно-укладальних колон повинна дорівнюватись кількості пересувних механізованих колон (бригад), котрі виконують інші види робіт, що наведені у табл. 5.3.

 

Таблиця 5.3. Розчленування спеціалізованого потоку

Лінійно-об’єктний потік
Спеціалізований потік
Зі спорудження власне трубопроводу – 1 Потоки 2,3,4.
Часткові потоки Не розчленовуються
а) інженерної підготовки траси б) зварювально-монтажних робіт в) земляних робіт із риття траншеї г) ізоляційно-укладальних робіт (включно засипання траси) д) продування трубопроводу е) випробування трубопроводу ж) спорудження електрозахисту трубопроводу з) спорудження лінійних колодязів і камер

 

Кількість спеціалізованих потоків з будівництва переходів трубопроводів через природні чи штучні перешкоди, будівництва вздовжтрасової експлуатаційної лінії зв’язку повинна визначатися, виходячи з обсягів будівельно-монтажних робіт у кожному випадку залежно від умов спорудження та термінів виконання робіт.

Планування робіт виконують на основі складання лінійних (календарних) графіків або сіткових моделей, які дають можливість оптимізувати виробничий процес. Тому система сіткового моделювання може бути визначена також як система оперативного управління.

При складанні сіткового графіка кожний трубопровід можна умовно поділити на такі частини: лінійну частину; наземні споруди; переходи через перешкоди, інші споруди. На кожний об’єкт складають свій сітковий графік. Вихідні графіки “зшивають” в єдиний зведений сітковий графік з певним рівнем деталізації часткових виробничих процесів.

Організація основного виробництва,
в транспорті та зберіганні нафти і газу

Основний виробничий процес на газопроводі залежить від місцезнаходження магістралі, умов проходження траси та її протяжності, потужності, наявності підземних сховищ газу, розміщення та потужності компресорних станцій, рівня автоматизації та ін.

Транспорт газу по газопроводу організовує управління магістральних газопроводів, яке формує відповідну виробничу структуру (див. 3.4).

Головне завдання Управління магістральних газопроводів та його лінійних управлінь полягає у безперебійній та надійній поставці газу споживачам. Тому найважливішими показниками, що характеризують роботу певного газопроводу, є обсяг транспортованого по системі газу та його реалізація споживачам за відповідний період часу. Для здійснення процесу транспортування газу магістральний газопровід являє собою комплекс складних інженерних споруд, до яких відносяться: головні споруди; трубопровід із запорною арматурою, відводами та засобами захисту від корозії; компресорні та газорозподільні станції, підземні сховища газу. Головні споруди виконують функції з очистки газу, його осушки та одоризації. Магістральний газопровід забезпечує передачу газу на значні відстані. Компресорні станції призначені для компромування газу до заданих тисків. Подача газу безпосередньо споживачам здійснюється через газорозподільні станції, де тиск знижується до встановлених норм подачі газу споживачам. З метою усунення сезонної нерівномірності споживання газу та для забезпечення надійного газопостачання у випадках несправності газопроводів створюються підземні газосховища.

Для виконання перерахованих видів робіт на магістральних газопроводах створюється певна система підрозділів основного виробництва, які охоплюють: цехи очистки, осушки та одоризації газу; компресорний цех; газорозподільні станції; підземні газосховища.

Цех очистки, осушки та одоризації газу забезпечує підготовку газу до подальшого транспортування. Компресорний цех призначений для безперебійної подачі газу по магістральних газопроводах.

Всі підрозділи основного виробництва працюють в безперервному режимі і обслуговуються як експлуатаційним, так і ремонтним персоналом. Специфічним і складним підрозділом є підземне сховище газу, до складу якого входять: система свердловин, цех підготовки газу, компресорний цех. Систему свердловин обслуговує цех з експлуатації газопромислових споруд.

Форми та методи організації праці на магістральних газопроводах відповідають галузевим особливостям та визначаються організаційно-виробничою структурою, рівнем механізації та автоматизації виробничого процесу. Характерною особливістю діяльності магістральних газо-нафтопроводів є те, що робітники безпосередньої участі в транспортуванні продукції не беруть, а тільки обслуговують технологічне обладнання та споруди трубопроводу. Все поточне обслуговування споруд, обладнання та обслуговування процесу транспортування продукції виконується за принципом технологічної однорідності робіт (машиністи компресорних станцій, лінійні трубопроводчики, ремонтери та електормонтери з катодного захисту і т.п.).

Характерною особливістю організації праці на магістральних трубопроводах є суміщення робітниками багатьох різнорідних технологічних операцій з обслуговування та ремонту трубопроводів та їх споруд.

Основною формою організації виробництва і праці на магістральних трубопроводах є виробничі спеціалізовані бригади, що об’єднуються у відповідні цехи та служби.

Ефективність організації виробництва в трубопровідному транспорті значною мірою визначається використанням його потужності, що залежить від використання пропускної здатності трубопроводу та конкретних умов нерівномірності подачі та відбору газу, поступлення нафти (нафтопродуктів) від підприємств виробників. Оцінка рівня використання потужності трубопроводу проводиться за прийнятою системою показників.

Суть організації основного виробництва на магістральних трубопроводах зводиться до забезпечення рівномірного завантаження роботи системи, ритмічності забезпечення споживачів відповідними видами палива (газом, нафтою, нафтопродуктами).

Питання для розгляду та обговорення

1. Охарактеризуйте основні ознаки раціональної організації виробництва на підприємстві.

2. Розкрийте суть спеціалізації виробництва та покажіть її особливості на підприємствах нафтогазового комплексу.

3. Що таке кооперування та комбінування виробництва та які умови їх використання?

4. Розкрийте та дайте характеристику одиничного типу виробництва.

5. Розкрийте особливості серійного виробництва та покажіть особливості його функціонування.

6. Дайте порівняльну характеристику масового типу виробництва.

7. Охарактеризуйте та покажіть умови використання непотокових методів організації виробництва.

8. Розкрийте особливості потокових методів організації виробництва.

9. Розкрийте суть основних параметрів потокової лінії.

10. Розкрийте причини синхронізації потоку та покажіть основні способи її проведення.

11. Охарактеризуйте економічну суть міжопераційних виробничих заділів та покажіть методику їх визначення.

12. В чому полягає суть ремонтних, транспортних та гарантійних заділів та яка методика їх визначення?

13. В чому особливості організації геологорозвідувальних робіт?

14. Як організовуються роботи по спорудженню свердловин?

15. Охарактеризуйте основні варіанти організації робіт по спорудженню свердловин.

16. В чому полягають особливості організації основного виробництва у видобутку нафти і газу?

17. Розкрийте особливості організації основного виробництва по спорудженню трубопроводів.

18. Як організовується основне виробництво на підприємствах трубопровідного транспорту?


РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ТЕХНІЧНОГО
ОБСЛУГОВУВАННЯ ТА
МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА

ТЕМА 6

СИСТЕМА ТЕХНІЧНОГО
ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

Ключові поняття і терміни: вантажооборот, вантажопотік, енергоспоживачі, інструмент, методи ремонтів, система перевезень, система ремонтів, способи ремонтів, ремонт капітальний, ремонт поточний.

6.1. Зміст та структурна модель системи
технічного обслуговування виробництва

Забезпечення ефективного функціонування основного виробництва потребує високого рівня його технічного обслуговування та організації допоміжних виробничих процесів. Їх найважливішими видами на промислових підприємствах є: ремонтні, інструментальні, енергетичні та транспортно-складські процеси. Склад та кількість допоміжно-обслуговуючих процесів на кожному підприємстві визначається характером, структурою та масштабом цих процесів, типом та особливостями основного виробництва. Так, необхідність в ремонті обладнання та енергетичних послугах є на кожному підприємстві, хоч потужності відповідних допоміжно-обслуговуючих господарств будуть різними. Але не всі підприємства потребують розгалуженого інструментального господарства та внутрішнього транспорту. Значний вплив на форми організації допоміжно-обслуговуючих процесів має їх співвідносність з основним виробництвом.

Допоміжними підрозділами (цехами) вважаються такі структурні підрозділи, які спеціалізуються на виконанні робіт та наданню послуг, необхідних для нормальної виробничо-господарської діяльності підприємства. Їх виділення у самостійні підрозділи є наслідком розподілу праці та відокремлення в окремі процеси тих видів робіт, що пов’язані з різними видами технічного обслуговування основних виробничих процесів.

Необхідність спеціального вивчення питань організації технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах диктується не тільки специфікою технології виробництва в допоміжних підрозділах, але й факторами організаційно-економічного характеру. Допоміжним процесам (а, значить, і допоміжним підрозділам) притаманна не тільки організаційно-технічна, але й економічна співвідносність з основним виробництвом: витрати на допоміжне виробництво та технічне обслуговування повинні окуповуватись ефективністю основного виробництва. Відносно значні витрати в допоміжних підрозділах можуть бути доцільними у випадку, коли завдяки цьому знижується собівартість продукції в основному виробництві, підвищується якість основної продукції і т.д.

З підвищенням технічного та організаційного рівня виробництва зростає і значення допоміжно-обслуговуючих процесів. Чим складніше обладнання, тим вищі вимоги щодо його технічного обслуговування.

Висока енергомісткість сучасного виробництва, інтенсифікація технологічних процесів, значна матеріаломісткість зумовлюють виробництво різних видів енергії, надання ремонтних і транспортних послуг у великих розмірах. Зростання обсягів виробництва продукції та виконання робіт на діючих підприємствах також вимагає вишукування можливостей подальшого збільшення масштабів виробництва в допоміжних цехах. Крім того, у багатьох випадках вони повинні забезпечувати потреби не тільки своїх, але й сторонніх споживачів. Треба, однак, зазначити, що тенденції нарощування потужностей допоміжних підрозділів протистоїть інша: розробка та реалізація на промислових підприємствах заходів щодо дотримання режиму економії, зниження питомих витрат робіт та послуг допоміжних цехів.

Значення допоміжних цехів на промислових підприємствах пояснюється ще й тим, що в них зосереджується приблизно половина (а в бурінні до 60%) загальної кількості працюючих. Вартість використовуваного в них обладнання не поступається вартості обладнання в основному виробництві. Витрати на утримання цього величезного господарства займають понад 30% у загальних витратах на проведення бурових робіт, а на інших підприємствах ця цифра перевищує 50% всіх витрат. Зрозуміло, що від правильної і раціональної організації діяльності допоміжних підрозділі значною мірою залежить загальна ефективність виробництва.

Особливо зростає значення обслуговуючих та допоміжних процесів в останній час. Це пов’язано з тим, що ускладнюється та дорожчає забезпечення підприємств енергоресурсами та з необхідністю проведення заходів з охорони навколишнього середовища.

При організації допоміжних процесів необхідно враховувати також загальні тенденції розвитку виробництва: зростання технічного рівня основного виробництва, збільшення питомої ваги виробничого персоналу, не зайнятого безпосередньо в основному виробництві.

Кожне з допоміжних виробництв характеризується рядом особливостей. Насамперед вони відрізняються одне від одного за структурою та організацією виробничих процесів. Різнохарактерність процесів має місце і в середині кожного виробництва. Однак, не зважаючи на різницю в структурі, технології і організації виробництва, для всіх допоміжних цехів можна визначити деякі загальні положення, що проявляються насамперед в галузі управління їх діяльністю. Це тісний організаційний і технологічний зв’язок між виробниками та споживачами робіт і послуг, що диктує необхідність встановлення чітких інформаційних зв’язків між ними. Це, по-друге, пряма залежність між ефективністю роботи основних цехів і ефективністю діяльності усього підприємства, з одного боку, та ефективністю роботи допоміжних підрозділів, з другого.

Всі питання організації та управління цехами допоміжного виробництва треба вирішувати, враховуючи їх роль у виконанні тих завдань, що стоять перед підприємством загалом враховуючи призначення, характер виробничих процесів, організації виробництва і праці. У зв’язку з цим доцільно коротко охарактеризувати ті ознаки, якими цехи допоміжного виробництва відрізняються між собою, та які слід найбільше враховувати при удосконаленні виробництва та управління ними. До них слід віднести: номенклатуру робіт і послуг, тип виробництва, характер виробничих процесів, характер зв’язку між споживачами та тісноту зв’язків з ними.

В таблиці 6.1 наведено класифікаційне групування допоміжних цехів промислових підприємств, незалежно від їх галузевої приналежності.

 

Таблиця 6.1. Класифікаційне групування допоміжних цехів

Класифікаційна ознака Характеристика класифікаційних ознак
Енергетичні Транспортні Ремонтні Інструментальні
Номенклатура робіт послуг Стабільна Стабільна Змінна Змінна
Тип виробництва Масовий Серійний Серійний Серійний
Характер виробничих процесів Безперерв-ний Дискретний Дискрет-ний Дискретний
Характер зв’язків із споживачами Внутрішньовиробничий
Тіснота зв’язків із споживачами Регламентована технологічними процесами Регламентована організацією виробництва
           

 

Номенклатура робіт та послуг може бути стабільною або змінною. Наприклад, для енергетичних цехів, що забезпечують внутрішніх та зовнішніх споживачів електроенергією, парою, повітрям, водою та іншими видами енергії та інтенсифікторами виробничого процесу, характерна стабільність номенклатури послуг.

Кожний енергетичний цех спеціалізується на виробництві постійних, практично незмінних послуг. Це саме можна сказати і про транспортні перевезення. Незалежно від адміністративної приналежності споживачів, характеру вантажів, типів транспортних засобів у вигляді “продукції” транспортного підрозділу завжди виступає перевезення вантажів.

Дещо інакше виглядає це в ремонтних цехах, номенклатура продукції та послуг яких залежить від замовлень. Замовлення в свою чергу визначається складом обладнання, нормативами його використання, обсягом поставок запасних частин. Це однаково стосується як цехів, що виробляють запасні частини і інструменти, так і цехів, що виконують тільки ремонтні роботи.

Різницю в номенклатурі не можна розглядати окремо від типу виробництва. Як відомо, залежно від стабільності номенклатури можна виділити три типи виробництва: одиничне, серійне, масове. При цьому масовий тип виробництва характерний для цехів, що забезпечують споживачів різними видами енергії. Однотипність вироблюваних послуг та постійність технологічних процесів зумовлюють найвищий рівень спеціалізації таких цехів. За даного ознакою транспортні підрозділи слід віднести до цехів із серійним типом виробництва, при чому цей тип виробництва характерний для всіх видів транспортних засобів, що використовуються для перевезення вантажів. Певною мірою і інші роботи, що виконуються транспортними підрозділами (ремонтні, навантажувально-розвантажувальні), також відносяться до серійного типу виробництва. До серійного типу виробництва належать всі види послуг, що надаються ремонтними та інструментальними підрозділами, хоч для них можливі випадки й індивідуального виробництва.

Оскільки для більшості допоміжних цехів характерний серійний тип виробництва, то це дає можливість вирішувати питання оптимізації розмірів партій оброблюваних предметів, транспортованих вантажів, інших робіт і послуг.

З точки зору функціонування виробничих процесів в часі виділяють безперервні та перервні (дискретні) процеси. В більшості допоміжних цехів (транспортні, ремонтні, інструментальні) виробничі процеси дискретні; винятком є енергетичні цехи, де виробничі процеси безперервні.

Процес виробництва та надання послуг допоміжними цехами може проявлятися по-різному, оскільки більшість з них можуть мати і внутрішні, і зовнішні зв’язки. При цьому енергетичні цехи найчастіше виробляють та відпускають різні види енергії як для своїх внутрішніх споживачів (підрозділів), так і для сторонніх (зовнішніх) споживачів одночасно. Що ж стосується ремонтних, інструментальних і транспортних підрозділів, то вони найчастіше працюють на власне виробництво.

Важливою класифікаційною ознакою є тіснота зав’язків із споживачами, що визначається різними факторами. Чим такі зв’язки жорсткіші, тісніші, тим оперативніше повинен регулюватися процес виробництва. Тіснота зв’язків із споживачами значною мірою залежить від характеру виробничих процесів. Безперервним процесам виконання робіт чи надання послуг повинен відповідати жорстко регламентований зв’язок з графіками роботи споживачів. Такий взаємозв’язок характерний, наприклад, для всіх енергетичних цехів, для спеціальних видів перевезень. Менш жорсткий зв’язок притаманний ремонтним та інструментальним цехам, і це значно спрощує всі питання організації, регулювання та управління діяльністю таких підрозділів. Навіть за появи різних збурюючих факторів тут завжди є можливість проаналізувати ситуацію та прийняти правильне управлінське рішення.

Враховуючи особливості сучасного виробництва, організація допоміжних процесі в та їх управління повинні відповідати таким основним вимогам:

забезпечувати гнучкість, наступність та мінімальну перебудову при переході основного виробництва з одного виду продукції на Інший, при зміні технології виробництва, робіт тощо;

мати насамперед профілактичний характер: попереджувати можливі порушення нормального ходу виробничих процесів та забезпечувати безперебійну роботу основного виробництва;

створювати умови для організації спеціалізованого виконання робіт та надання послуг з провідного виду обслуговування;

проводити техніко-економічну, технологічну та організаційну регламентацію процесів обслуговування;

забезпечувати умови випуску високоякісної продукції, високоякісного виконання робіт та надання послуг при мінімальних витратах матеріальних та трудових ресурсів.

Поділ цехів підприємства на основні та допоміжні зовсім не означає, що останні є чимось другорядним. Всі структурні виробничі підрозділи підприємства вирішують, по-суті, одне загальне завдання: забезпечення виробництва продукції відповідно до профілю діяльності підприємства такої кількості та якості, яка необхідна для задоволення потреб споживачів.

На закінчення додамо, що в розвитку допоміжних процесів спостерігаються дві тенденції: перша з них характеризується всезростаючим обсягом робіт допоміжних виробництв та створенням на підприємствах у зв’язку із запровадженням нової техніки і технології нових спеціалізованих допоміжних підрозділів; друга полягає у поступовому відокремленні ряду допоміжних виробництв та організації самостійних спеціалізованих підприємств.

6.2 Організація ремонтного
обслуговування виробництва

6.2.1 Завдання, функції та структура
ремонтного господарства

Сучасне промислове виробництво потребує великої кількості машин, та механізмів, транспортних засобів та Іншого обладнання. Виробниче обладнання в процесі функціонування поступово зношується, псується, стає непридатним. Важливим технічним та організаційним завданням е підтримання обладнання в робочому стані якомога довше. Продовження функціонування обладнання, що поступово зношується в процесі виробництва, та попередження виробничих аварій, тобто комплекс дій, спрямованих на запобігання погіршення робочого стану обладнання, є змістом роботи з підтримання у справному стані всіх видів обладнання.

В процесі роботи, тобто використання, зношується будь-яке обладнання, навіть коли догляд за ним бездоганний. Це пов’язано з тим, що, крім фізичного, є ще й моральне зношування обладнання.

Комплекс дій з підтримання в справному стані обладнання охоплює заходи щодо проведення ремонтних операцій, що відрізняються одна від одної. За своїм змістом ці операції можуть бути двох видів: а) безперервний (що виконується в процесі функціонування техніки) догляд за обладнанням; б) періодичний його ремонт (модернізація, заміна окремих вузлів тощо).

Для забезпечення раціональної експлуатації обладнання за мінімальних витрат на промислових підприємствах створюється спеціалізоване ремонтне господарство, основними завданнями якого є:

здійснення технічного обслуговування та ремонту основних виробничих фондів;

монтаж нового, придбаного або виготовленого самим підприємством обладнання;

модернізація обладнання, що експлуатується;

виготовлення запасних частин та вузлів (в тому числі і для модернізації обладнання), організація їх зберігання;

скорочення часу простоїв обладнання в ремонті та витрат на його проведення.

Для ефективного вирішення поставлених завдань за ремонтною службою закріплюються виконання таких функцій:

планування, облік та контроль виконаних робіт;

контроль правильності експлуатації обладнання;

облік руху (переміщення) обладнання;

контроль за станом зберігання обладнання;

інвентаризація обладнання;

технічна підготовка ремонтних робіт;

звітність про виконання робіт;

розробка заходів з підвищення ефективності ремонтних робіт.

В умовах підприємств нафтогазового комплексу ремонтне господарство входить переважно до складу баз виробничого обслуговування (БВО). При цьому формування цехів здійснюється за принципом спеціалізації. Залежно від обсягів виробництва склад ремонтних цехів може дещо змінюватися, але в основному витримується така структура. В бурових підприємствах виділяються: прокатно-ремонтний цех бурового обладнання (ПРЦБО), прокатно-ремонтний цех електрообладнання та електропостачання (ПРЦЕОЕП), прокатно-ремонтний цех труб і турбобурів (ПРЦТТ). До складу ремонтного господарства нафтогазовидобувних підприємств входять: прокатно-ремонтний цех експлуатаційного обладнання (ПРЦЕО), прокатно-ремонтний цех електрообладнання і електропостачання (ПРЦЕОЕП), цех підземного та капітального ремонту свердловин (ЦПКРС). На інших (наприклад, будівельно-монтажних, машинобудівних) підприємствах нафтогазового комплексу можливі інші організаційні форми ремонтної служби: ремонтно-механічні цехи, механічні майстерні тощо.

Така широка різноманітність ремонтних цехів пояснюється тим, що на підприємствах використовується велика кількість різних видів обладнання та інструментів, а також запасних частин, загальна кількістьяких перевищує, наприклад в бурінні, 2.5 тисячі найменувань. Прокатно-ремонтні цехи БВО, що організовані за видами обладнання надають на умовах прокату послуги основному виробництву, виконуючи такий комплекс робіт:

проведення всіх видів ремонтного обслуговування обладнання, інструменту як на робочих місцях, так і на спеціальних ремонтних базах;

контроль за правильною експлуатацією обладнання, його окремих механізмів, агрегатів, систем і приладів;

безперебійне забезпечення виробничих підрозділів справним комплектом інструменту, включаючи спеціальний, протипожежний та господарський;

організацію зберігання, консервації та реконструкції обладнання і інструменту;

утримання в робочому, технічно справному стані обладнання і інструменту в період його експлуатації;

доставку обладнання та інструменту, запасних частин і матеріалів з баз постачання чи ремонтних заводів в цехи і на робочі місця;

паспортизацію та аналіз роботи труб, турбобурів, їх комплектацію та облік руху і роботи.

Для забезпечення нормальної роботи в складі прокатно-ремонтних цехів створюються спеціалізовані бригади з виконання відповідних видів обслуговування. Серед них: бригади з ремонту обладнання, КВП, слюсарів з обслуговування робочих місць, бригади теслярів тощо.

Окремо слід сказати про організацію спеціального обслуговування та ремонту видобувних свердловин, яке пов’язане не тільки із зношенням експлуатаційного обладнання, але й з проведенням комплексу спеціальних заходів щодо охорони надр.

Догляд за свердловинами - це важливий елемент роботи щодо підтримання їх в робочому стані, зменшення зношення робочих частин експлуатаційного обладнання, збільшення міжремонтних періодів свердловин. Догляд за свердловинами проводять робітники основного виробництва - оператори з видобутку нафти і газу. Роботи ведуться у формі маршрутного обходу згідно з графіком, в якому зафіксовані всі операції, що повинні бути виконані кожного дня.

Планові ремонти свердловин, що включають як ремонт наземного, так і ремонт підземного обладнання, проводять спеціальні ремонтні підрозділи. При цьому ремонт наземного обладнання проводить відповідний прокатно-ремонтний цех БВО; вони ж здійснюють і прокат, закріпленого заними механічного та енергетичного обладнання, підтримують його в робочому стані та виконують інші види робіт і послуг відповідно до профілю діяльності. Поточні та капітальні ремонти свердловин залежно від конкретних виробничих умов можуть виконувати різні спеціалізовані підрозділи. Це можуть бути управління з підвищення нафтовіддачі пластів і капітального ремонту свердловин, цехи поточного ремонту свердловин або цехи поточного і капітального ремонту свердловин. Останні є найбільш поширеними.

Організація виробництва і праці при проведенні ремонтів свердловин може бути різною, але найраціональнішою є така, при якій різні, види ремонтних робіт виконують різні ланки або бригади. Це так звана спеціалізована форма організації робіт. При цьому виділяють бригади з ремонту свердловин, підготовчі, інструментальні бригади та бригади ремонтно-механічної служби.

Що стосується потужності та технічної оснащеності ремонтних підрозділів, то вони залежать від масштабу основного виробництва: кількості обладнання, обсягу виконуваних робіт господарським способом, особливостей технології виробництва тощо.

Залежно від обсягів ремонтних робіт та їх спрямованості на промислових підприємствах механічні майстерні (ремонтно-механічні цехи) можуть складатись із декількох ремонтних підрозділів: ремонтно-механічного, електроремонтного, акумуляторного тощо.

На трубопроводах ремонт обладнання може виконуватися ремонтно-експлуатаційною базою, до складу якої входять ремонтна майстерня або аварійно-ремонтні бригади.

 

6.2.2 Вибір раціональної організації
ремонтного обслуговування

На підприємствах нафтогазового комплексу виконується дуже великий обсяг робіт з обслуговування та ремонту обладнання, будівель, споруд . При цьому незалежно від виду ремонтованих об’єктів та їх кількості ремонтно-відновлювальні роботи проводяться з використанням різних систем ремонтів, форм і методів їх організації та способів виконання.

А. Системи ремонтів

В процесі виробничого використання окремі частини засобів праці (машин, верстатів, механізмів, пристроїв) зношуються і поступово втрачають свою здатність виконувати належні їм функції. Відновлення їх працездатності та експлуатаційних властивостей досягається шляхом ремонтів, організація яких повинна бути пов’язана з раціональною організацією та доглядом за обладнанням, спорудами, будівлями. Особливе значення має догляд та своєчасний ремонт обладнання на трубопроводах, об’єкти яких часто віддалені один від одного на сотні і тисячі кілометрів та працюють в умовах підвищених тисків, в агресивному середовищі та при впливі температурних коливань. В не менш складних умовах працюють засоби праці і в геологорозвідувальних, бурових, нафтогазовидобувних підприємствах, де гостро відчувається вплив природних факторів та нестаціонарних умов роботи. В основі раціональної організації робіт з догляду за обладнанням та підтримання його в робочому стані лежить система технічного обслуговування та ремонту основних фондів.

В практиці ремонтного обслуговування виробництва на підприємствах зустрічаються дві системи ремонтів: система технічного обслуговування та планових ремонтів і система ремонтів за потребами.

Система технічного обслуговування та планових ремонтів. Під системою технічного обслуговування і планових ремонтів (ТО і ПР) розуміють сукупність запланованих заходів з догляду, нагляду та ремонту обладнання. Система ТО і ПР включає технічне обслуговування (ТО), поточний ремонт (ПР) і капітальний ремонт (КР).

Технічне обслуговування - це комплекс заходів та операцій з підтримання працездатності та справності виробу при його використанні за призначенням, при очікуванні, зберіганні та транспортуванні. Воно проводиться з метою попередження прогресуючого зношування деталей і сполучень шляхом своєчасного проведення регулювальних робіт, змащування, виявлення дефектів та їх усунення. До складу ТО входить контроль технічного стану обладнання, його очищення та змащування, заміна окремих складових частин або їх регулювання з метою попередження можливих пошкоджень, а також частина робіт щодо усунення виявлених пошкоджень.

Розрізняють періодичні та сезонні технічні обслуговування. Періодичне ТО виконується через встановлені в експлуатаційних документах інтервали часу. Сезонні ТО проводяться з метою підготовки виробу до використання в певних умовах (весна, осінь, зима). Сезонні ТО проводяться тільки для виробів, що використовуються при істотних змінах навколишнього середовища протягом року.

ТО обладнання на об’єктах, що мають експлуатаційний персонал, проводиться силами цього персоналу, а на об’єктах, що не мають постійного персоналу, проводиться силами комплексних бригад ремонтників бази виробничого обслуговування чи іншого структурного підрозділу.

Комплекс робіт при проведенні періодичних ТО регламентується спеціальними інструкціями з експлуатації, які розробляються заводами-виготовлювачами обладнання. Зміст робіт із сезонних ТО визначається підприємствами, що використовують об



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.51.151 (0.017 с.)