Економічний зміст виробництва

Загальновідомо, що для того, щоб жити, люди повинні їсти, пити, мати одяг, житло і багато інших матеріальних та духовних благ. Але всі ці блага потрібно виробляти. Тобто, щоб споживати, необхідно налагоджувати виробництво. Виробництво - становить собою процес створення матеріальних і духовних благ для задоволення різноманітних потреб людини. Виробництво не слід ототожнювати з працею. Виробництво, по-перше є - категорією більш широкою в порівнянні з працею. По-друге, виробництво може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо), в той час як праця завжди передбачає безпосередню участь людини.

У виробництві розрізняють дві сторони: взаємодію людини з природою і взаємодію людей один з одним. Взаємодія людини з природою становить собою процес праці, який включає в себе такі елементи як власне праця, засоби праці і предмети праці. Праця - це свідома доцільна діяльність людини з метою створення матеріальних та духовних благ, необхідних для існування і розвитку людини. Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на речовину природи, тобто на предмет праці. До засобів праці належать машини, обладнання, інструменти, виробничі будівлі тощо. Засоби праці поділяються на кілька видів. По – перше, це знаряддя праці, тобто машини, інструменти, обладнання. Розвиток знарядь праці є першорядним показником технічного прогресу, мірилом розвитку самої людини і тієї продуктивної можливості, яку має суспільство. Головна відмінна риса кожної історичної епохи в розвитку виробництва полягає передусім в тому, наскільки розвинуті знаряддя праці, тобто одна історична епоха відрізняється від іншої не тим, що виробляють, а тим, як виробляють, якими знаряддями праці. По-друге, це виробничі приміщення, залізниці, канали, мости, транспортні засоби, нафтопроводи, газопроводи тощо. По-третє, це земля. Вона є засобом праці, оскільки виступає як місце, на якому здійснюється праця, і як носій природних властивостей, що використовуються у землеробстві для вирощування різних культурних рослин.

Предмети праці - це те, на що спрямована праця людини. Предмети праці поділяються на два види. Перший - це матеріали, які вперше відділяються працею від природи і перетворюються у продукт (вугілля і руда, що видобуваються в шахтах, риба у природних водоймищах і т.п.). Другий вид - це предмети праці, які вже зазнали дії людської праці, але призначені для подальшої обробки. Цей вид предметів праці називають сировиною. Це може бути вугілля та руда у доменному виробництві, пряжа у ткацькому виробництві, різноманітні напівфабрикати тощо.

Засоби праці та предмети праці, взяті у сукупності, становлять засоби виробництва.

Друга сторона процесу виробництва, як вже зазначалося, це взаємодія людей один з одним, тобто це відносини, у які вступають люди з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг. Ці відносини прийнято називати виробничими. В їх основі лежить тип власності на засоби виробництва.

Результатом виробництва є продукт. Обсяги виробленого продукту залежать від того, наскільки прогресивними є засоби виробництва і наскільки кваліфікованими є ті люді, що їх використовують.

Оскільки виробництво включає в себе дві сторони, то прийнято розрізняти технологічний і суспільний способи виробництва. Про останній мова йтиме дещо нижче. Технологічний спосіб виробництва являє собою історичний спосіб поєднання основних елементів виробництва, передусім зусиль людини і засобів праці. Розрізняють кілька технологічних способів виробництва ремісничий, машинний і автоматизований способи виробництва. При домашинному способі виробництва знаряддя праці були недосконалими і вимагали важкої ручної праці. Найвищою формою організації виробництва в цей період виступала мануфактура. Машинний спосіб виробництва базується на триланковій системі машин, і його основною організаційною формою є фабрика. В умовах великого машинного виробництва мускульна енергія людини і тварин та енергія вітру і падаючої води були замінені машиною-двигуном. На перших порах це була парова машина. Машинний спосіб склався в кінці XVIII - на початку ХІХст. і існує сьогодні. Автоматизований спосіб виробництва склався з появою чотириланкової системи машин, тобто тоді, коли до триланкової системи машин долучилася управляюча машина - комп'ютер, який виконує функцію контролю триланкової системи машин. Цей технологічний спосіб виробництва започатковано в середині 50-х років XX ст.

Структура виробництва

Структуру суспільного виробництва можна визначати на основі кількох ознак. По-перше, за ознакою створюваного блага (матеріального чи нематеріального). За цією ознакою виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво - це те, яке виробляє матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво) і матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут і ін.). Нематеріальне виробництво – це те, яке створює нематеріальні блага (духовні та інші цінності) і нематеріальні послуги (охорона здоров'я, освіта, наукове консультування тощо). Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

По-друге, структуру виробництва можна визначати за ступенем віддаленості його результатів від природи. У цьому зв'язку розрізняють виробництво первинне, вторинне і третинне. Первинне виробництво - це те, яке безпосередньо привласнює речовину, дану природою (гірничодобувна промисловість, сільське господарство, лісництво, рибальство). Вторинне виробництво займається подальшою обробкою продуктів первинного виробництва. Воно ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної Промисловості, що створюють засоби виробництва і предмети споживання, а також будівництво. Третинне виробництва – це виробництво, що створює різноманітні послуги, які можуть бути виробничими і особистими.

По-третє, структуру виробництва можна класифікувати і за характером діяльності зайнятих в ньому людей. В цьому випадку поділ здійснюється на основне виробництво, виробничу інфраструктуру і соціальну інфраструктуру. Основне виробництво охоплює галузі матеріального виробництва, які безпосередньо виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво (транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, з також спеціалізовані галузі ділових послуг – інформаційних, рекламних, консультаційних тощо). Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, яке створює нематеріальні форми багатства. Вона включає в себе охорону здоров'я, фізичну культуру, освіту, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт, зв'язок, побутове обслуговування, культуру та мистецтво.

По-четверте, суспільне виробництво можна класифікувати і за фазами відтворення, виділяючи власне виробництво, розподіл, обмін та споживання. Про власне виробництво вже говорилося вище. Розподіл становить собою встановлення частки кожного (трудового колективу, окремої особи тощо) в суспільному продукті. Розрізняють розподіл засобів виробництва, розподіл трудових ресурсів і розподіл предметів споживання. Обмін включає в себе обмін діяльністю і здібностями, обмін засобами виробництва, обмін предметами споживання. Споживання являє собою використання створених благ. Воно поділяється на виробниче і особисте. Виробниче споживання — це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту. Особисте споживання становить собою споживання матеріальних благ і послуг окремою людиною або групою людей. Виробництво, розподіл, обмін та споживання тісно між собою пов'язані і їх слід розглядати як органічне ціле. Проте визначальним серед цих складових виступає виробництво.

 

Основні фактори виробництва

Із сказаного вище можна зробити висновок, що суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого і речового. Особистий фактор виробництва - це трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Трудові Колективи виступають особистим фактором виробництва тому, що кожний працівник є носієм робочої сили, завдяки якій він може створювати життєві блага. Робоча сила - це здатність людини до праці, тобто це сукупність фізичних і розумових сил людини, які вона пускає в дію, коли виробляє які-небудь матеріальні і духовні блага. Виходить що розвиток виробництва залежить від рівня розвитку самого працівника, передусім його розумових та інтелектуальних здібностей. Здатність людини до праці змінюється під впливом таких чинників, як рівень кваліфікації та освіти, виробничий досвід тощо. Причому з розвитком науково-технічного прогресу, з появою автоматизованого і роботизованого виробництва виникає потреба у більш кваліфікованій та більш освіченій робочій силі. А це означає, що роль особистого фактора не тільки не зменшується, а навіть зростає. Адже в умовах автоматизованого та роботизованого виробництва під контролем окремого працівника перебуває не окремий верстат, а сукупність технологічного обладнання, а інколи і ціле виробництво.

Речовий фактор виробництва - це засоби виробництва, які, як вже зазначалося, включають в себе засоби праці і предмети праці. Засоби виробництва існують у кожному суспільстві, але виступають у різній соціально-економічній формі. Так, при капіталізмі речові фактори, виробництва належать капіталістові і виступають у формі капіталу. Капітал - це не річ, не гроші самі по собі, а певне виробниче відношення, представлене в речі. Суть цього відношення полягає в тому, що, по-перше, засоби виробництва належать капіталістам, по-друге, робітники позбавлені засобів виробництва і вимушені продавати свою робочу силу капіталістам, по-третє, засоби виробництва використовуються для створення додаткової вартості, яку привласнюють капіталісти.

Інакше кажучи, в умовах капіталізму поєднання факторів виробництва можливе лише в результаті купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість життєвих засобів робітника і членів його сім'ї. Як бачимо, при капіталізмі існує економічний примус до праці, до поєднання робочої сили із засобами виробництва. В умовах рабовласницького суспільства мало місце відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва. Воно було можливим тільки тому, що у рабовласницькому суспільстві власник робочої сили (раб) був власністю рабовласника, а у феодальному суспільстві власник робочої сили (кріпак) був особисто залежним від феодала.

Соціально-економічною формою існування засобів виробництва при соціалізмі є виробничі фонди. Виробничі фонди – це засоби виробництва, які перебувають у суспільній власності і виступають матеріальною основою виробництва, мета якого – задоволення потреб усіх членів суспільства. В умовах соціалізму утворюються передумови для прямого поєднання особистих і речових факторів виробництва. Основною такою передумовою є усунення відчуження виробників від засобів виробництва, тобто створення таких умов, за яких носії робочої сили водночас були б і співвласниками засобів виробництва.

В економічній літературі зустрічається і дещо інша класифікація факторів виробництва. В ній особистий фактор називають поняттям "праця", засоби виробництва – поняттям "капітал", природні фактори – поняттям "земля" і діяльність людини щодо організації виробництва – поняттям "підприємницькій талант".

Незалежно від того, як саме класифікуються фактори виробництва і яким способом відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва, в процесі взаємодії вони розвиваються. Цей розвиток обумовлений тим, що, з одного боку, більш досконалі речові фактори вимагають більш якісного особистого фактора: зайняті у виробництві працівники повинні мати більш високий рівень освіти, професійної підготовки, майстерності тощо. З іншого боку, більш якісний особистий фактор створює більш досконалі засоби виробництва.

 

Суспільний продукт.

В межах матеріального виробництва відбуваються постійні зміни. Так, у XVIII ст. у сфері матеріального виробництва (промисловості і сільському господарстві) у нині розвинених країнах світу було зайнято понад 95 % працездатного населення. На початку 2000 р. в США та деяких інших найрозвиненіших країнах у сфері матеріального виробництва було зайнято лише близько 25 % працівників, тоді як в Україні – приблизно 72 %, що свідчить про низький рівень розвитку матеріального виробництва у нашій країні, зокрема про низьку продуктивність праці.

Процес виробництва, що здійснюється за межами матеріального виробництва, отримав назву нематеріального виробництва, або сфери послуг. Єдність і взаємодія матеріального і нематеріального виробництва формує суспільне виробництво.

Розрізняють традиційні (послуги транспорту, зв'язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителя, юриста, лікаря, культурні, мистецькі послуги та ін.) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні, рекреаційні, рекламні, інформаційні та ін.) послуги. Розмежовують також матеріальні (транспорт, торгівля та ін.) і нематеріальні (освіта, охорона здоров'я тощо) послуги, а в межах останніх виділяють внутрішні блага (дані людині самою природою – здібності до науки, мистецтва та ін.) і зовнішні (дані їй зовнішнім світом – ділові зв'язки, репутація тощо).

Результатом виробництва у сфері матеріального виробництва є сукупний суспільний продукт. За допомогою цього узагальнюючого показника вимірюються результати суспільного виробництва у сферах матеріального і нематеріального виробництва. Його основними формами є ВВП та ВНП.

Необхідний продукт – це частина суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили нормальної якості, тобто для підтримки її працездатності (на задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, послугах, освіті та охороні здоров'я, культурних потреб тощо), включаючи підготовку нового покоління працівників, які прийдуть на зміну тим, що пішли на пенсію (а, отже, майбутніх працездатних членів сім'ї). Мінімальна величина необхідного продукту визначається мінімумом життєвих засобів, необхідних працівникові для відтворення його робочої сили. У багатьох країнах світу встановлюється державою у формі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу.

Необхідний продукт є категорією безпосереднього виробництва, яка в інших сферах суспільного відтворення втілюється в інших формах. Так, за умов капіталістичного способу виробництва у сфері обміну він набуває форми вартості товару робочої сили, у сфері розподілу – заробітної плати, у сфері споживання – споживання працівником та членами його сім'ї певної сукупності матеріальних благ і послуг.

На макроекономічному рівні величина необхідного продукту з боку речового змісту залежить від обсягів національного доходу, до якого, крім необхідного, входить іще додатковий продукт. Останній є частиною суспільного продукту, створеного працівниками різних сфер суспільного виробництва понад необхідний продукт.

Додатковий продукт виникає в період розпаду первіснообщинного ладу на основі нових знарядь праці, першого суспільного її поділу. Поява додаткового продукту звільнила частину людей від створення засобів фізичного існування і дала їм змогу займатися мистецтвом, наукою, державними справами, сформувала необхідні умови для розвитку людської цивілізації. Водночас вона створила умови для виникнення і посилення майнової нерівності та приватної власності, що базується на чужій праці, тобто поділу суспільства на класи, експлуатації людини людиною.

Так, у феодальному суспільстві додатковий продукт набуває форми феодальної ренти (відробіткової, продуктивної та грошової).

За умов капіталізму додатковий продукт як категорія безпосереднього виробництва у сфері обміну набуває форми додаткової вартості, у сфері розподілу – прибутку (в таких різновидах, як середній прибуток, підприємницький дохід, торговий прибуток, відсоток та ін.). У сфері споживання – капіталістичних інвестицій (якщо йдеться, насамперед, про виробниче споживання), паразитичного споживання капіталістів-рантьє та ін.