Зміст суспільного відтворення і сукупний суспільний продукт

Результатом економічної діяльності є надзвичайно велика кількість товарів і послуг. У процесі їх створення беруть участь різні фактори виробництва, власниками яких виступають загальновідомі основні господарюючі суб’єкти, різноманітні за формами власності та організації.

Процес виробництва, взятий на національному рівні не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називають суспільним відтворенням. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг.

В економічній літературі відповідно до існуючої практики виокремлюють такі типи суспільного відтворення: просте, розширене та звужене.

Просте відтворення – це відновлення виробництва з року в рік практично в незмінних масштабах і на практично незмінній техніко-технологічній основі. Таке відтворення характерне для традиційних суспільств, де темпи зростання суспільного виробництва низькі, і як наслідок – уповільнений соціально-економічний прогрес. Подібне явище має місце і нині у багатьох країнах світу.

Розширене відтворення – це відновлення виробництва у кожному наступному періоді у зростаючих масштабах та на постійно змінюваних техніко-технологічних засадах. Для такого відтворення в кожному наступному проміжку часу потрібні додаткові або якісніші виробничі ресурси.

З огляду загальної тенденції розширеного відтворення за окремі періоди може мати місце і зменшення його масштабів, тобто звужене відтворення. Причинами такого стану є фізичне та моральне зношення основного капіталу, а також порушення (дестабілізація) зв’язків між господарюючими суб’єктами. У літературі це відомо як трансформаційний спад, що притаманний багатьом країнам з перехідною економікою.

 

Рис. 1. Кругообіг доходів і витрат у народному господарстві

Процес суспільного відтворення органічно включає відтворення трьох його елементів: сукупного продукту, робочої сили, економічних відносин.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг доходів і витрат у масштабах національної економіки (див. рис. 1).

З наведеної (абстрактної) схеми циркуляції реальних благ і грошових потоків у національній економіці видно, що за годинниковою стрілкою від домогосподарств через ринок ресурсів надходять послуги факторів виробництва (праці, капіталу, землі, підприємництва). У свою чергу, через ринок економічних благ від підприємств до домогосподарств ідуть різні матеріальні та нематеріальні блага. Цей процес так само відбувається за годинниковою стрілкою. Рух даних реальних потоків ресурсів і кінцевої продукції опосередковується (сплачується) грошовими потоками. Тому проти годинникової стрілки пунктирною лінією показано зустрічний рух грошових коштів.

Підсумковим результатом суспільного відтворення є сукупний суспільний продукт (ССП). ССП - це виражений у ринкових цінах обсяг товарів і послуг, що створені протягом певного періоду (як правило, року). Вихідним моментом його руху є виробництво, а кінцевим - споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між великою чисельністю продуцентів (виробників) і споживачів ССП. Ці зв’язки знаходять свій вираз і в схемі економічного кругообігу доходів і витрат у народному господарстві.

Донедавна (у СРСР) показник ССП статистично розраховувався як результат матеріального виробництва, а сфера послуг (транспорту, зв’язку, торгівлі) враховувалась лише частково: до уваги брався їх безпосередньо продуктивно-створювальний результат (виробничий транспорт, упаковка та розфасовка товарів тощо).

Економісти, які займалися теорією суспільного відтворення, вбачали своє завдання насамперед у тому, щоб розкрити структуру ССП у натурально-речовій і вартісній формах та обґрунтувати їх функціональне призначення. Так, Ф. Кене ще у XVIII ст. створив відому економічну таблицю, де виокремив у суспільному продукті продукцію сільського господарства і промисловості, в яких, у свою чергу, розмежував засоби виробництва і предмети споживання.

А. Сміт також виділяв у структурі сукупного продукту засоби виробництва і предмети споживання. На основі такої структури сукупного продукту К. Маркс обґрунтував поділ суспільного виробництва на два відповідних підрозділи: І - виробництво засобів виробництва; ІІ - виробництво предметів споживання.

Такого ж підходу до аналізу суспільного відтворення додержувався і Дж. М. Кейнс, проте лише стосовно сфери обігу. Особливість його підходу полягає в тому, що при визначенні обсягів споживання він відраховував з усієї сукупності продажів засоби виробництва (за визначенням Кейнса, це те, що підприємці купують один в одного), що дозволяє отримувати обсяг реалізації предметів споживання.

Нині в економічній теорії та практиці господарювання відповідно до натурально-речової форми ССП і згідно з функціональним призначенням відповідного блага сукупний продукт також поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Це зумовлено тим, що засоби виробництва і предмети споживання виконують суттєво різні функції в процесі відтворення. Якщо перші призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, то другі - для відтворення людського фактора виробництва.

Проблема співвідношення першого і другого підрозділів суспільного відтворення має величезне значення для розвитку економіки. Стосовно промисловості виокремлюють групу «А» (засоби виробництва) і групу «Б» (предмети споживання).

Структура народного господарства, що склалася нині в Україні, характеризується значним переважанням галузей групи «А», які створюють засоби виробництва. Це свідчить про те, що найближчим часом у національному господарстві необхідно значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Для України це посильне завдання, бо тут є сприятливі природні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва, а також ефективного функціонування багатьох добре оснащених підприємств підгалузей харчової та легкої промисловості.

Від сфери матеріального виробництва слід відрізняти сферу нематеріального виробництва. До останньої належать галузі, де створюються нематеріальні блага - духовні та інші цінності, та надаються нематеріальні послуги - освіта, охорона здоров’я, наукове обслуговування тощо. У сукупності виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

Крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, у західній літературі існує також поділ виробництва на первинне, вторинне і третинне відповідно до характеру виробничих функцій. До первинного виробництва належать добувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво і т. п.). Вторинне виробництво базується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного і пов’язане зі створенням різноманітних послуг, які, в свою чергу, поділяються на такі, що обслуговують або виробництво, або окремих осіб, тобто на виробничі та особисті послуги.

Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру (виробничий транспорт, зв’язок, а також у даному аспекті торгівлю, фінансово-кредитні установи). У розвинутих країнах сфера виробничих послуг постійно зростає і є високоефективною галуззю суспільної діяльності.

Вартісна структура суспільного продукту - це важлива проблема аналізу суспільного відтворення, і зокрема суспільного продукту в натурально-речовій і вартісній формах. Перше досить повне уявлення щодо даної економічної категорії наводить К. Маркс у другому томі «Капіталу». Він показав, що структура вартості суспільного продукту, як й окремого товару, складається з двох частин, а саме: матеріальних затрат (С) і новоствореної вартості (V + M). Остання включає необхідний (для відтворення робочої сили) і додатковий продукт (необхідний для розширення виробництва, а також задоволення суспільних потреб).

Вартісну структуру суспільного продукту розглядав також Дж. Кейнс. Але й тут, як і при аналізі натурально-речового складу суспільного продукту, Кейнс виходив не лише з процесу виробництва, а й із процесу обігу, де вартісна структура цього продукту мала більш повний вигляд.

В економічній літературі та господарський практиці мають місце два підходи до обчислення обсягу суспільного продукту. Згідно з одним з них, який базується на марксистській теорії, ССП – результат матеріального виробництва, а тому невиробничі послуги не включаються у вартість даного продукту. За такої методики підрахунку ССП не був вільний від повторного обліку, оскільки проміжна продукція могла враховуватись кілька разів. Під проміжною продукцією розуміють товари та послуги, які проходять подальшу переробку (наприклад, залізна руда, щоб матеріалізуватись у верстати, машини, проходить процеси збагачення (агломерації), виплавки чавуну, потім сталі та виробництва прокату і подальші виробничі операції аж до готового продукту (верстата).