Функції і роль держави у змішаній економіці

У будь-якій економічній системі, у т. ч. ринковій, держава виступає, у загальноприйнятому смислі, як економічний агент, що володіє правом і можливістю примусу, наприклад у сфері податкової політики, державного законодавства тощо. Але примусовість, якщо вона трактується державою широко, зводить нанівець усі переваги вільного підприємництва.

Історія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair - невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:

- забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;

- регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);

- задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») - товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

Виокремлені функції, як прийнято вважати в економічній літературі, - це максимум того, що повинна робити держава в умовах вільного ринку і, одночасно, мінімум того, що вона робить у реальній ринковій економіці.

Державне втручання в економіку об’єктивно зумовлене обмеженістю самого ринкового механізму.

Становлення і зміцнення держави завжди супроводжувалися розвитком численних її економічних функцій. Останні перебувають у постійній динаміці і їх зростання та вдосконалення знаходяться в органічному взаємозв’язку із суспільним прогресом.

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки повно і послідовно вона спирається на об’єктивно діючі економічні закони. Слід враховувати, що останні завжди є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого виразу об’єктивної необхідності, а й як до об’єктивної можливості, яку можна більш-менш повно реалізувати.

Економічна діяльність держави реалізується через її функції в результаті складного механізму взаємодії та боротьби інтересів різних верств населення. Тому важливим завданням держави є впровадження схеми суспільної поведінки, яка б сприяла знаходженню компромісу між інтересами різних економічних суб’єктів і можливостями «на даний час» економічної системи. При цьому в надбудовній сфері відбувається визнання суспільством процесів координації інтересів і формування спільних цілей. Таким чином, держава надає стихійному розвитку осмислення, координуючи та спрямовуючи дії окремих господарюючих суб’єктів.

У змішаній економіці функції держави як інструмента реалізації класових економічних інтересів обмежуються, дедалі більше поступаючись загальноекономічним і загальносоціальним функціям.

Як правило, в підручниках з економікс виокремлюють три глобальних (основних) функції держави: забезпечення ефективності економіки, соціальної справедливості та стабільності. Ці функції можна назвати ще функціями вищого порядку.

Для реалізації першої функції - забезпечення ефективності - держава повинна, використовуючи різні економічні та адміністративні (правові) інструменти, створити такий економічний фон, який би забезпечував ефективне функціонування виробництва. При цьому велике значення має антимонопольна діяльність держави, гарантування максимально справедливих умов дії ринкового механізму, активізація конкуренції та ін.

Щодо характеристики двох інших глобальних функцій, слід відзначити, що ринок «сліпий» (нейтральний) до проблем забезпечення соціально-економічної справедливості і стабільності як безпосередньо у сфері економіки, так і в суспільстві в цілому.

Так, він визнає лише один критерій розподілу доходів: результат участі в конкуренції на ринку товарів (послуг) капіталів і робочої сили. Тому справедливими для нього є як високі доходи, що були отримані тими, хто досяг успіху у конкуренції, так і низькі у тих, хто зазнав невдачі. Чисто ринковий розподіл зовсім не гарантує прожиткового мінімуму. Нічим не обмежений і ніким не підкоригований ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, призводить до різкої диференціації доходів, соціальної незахищеності значної маси населення. А коли такий розподіл не влаштовує більшість людей, це здатне породити серйозні соціальні конфлікти. Коригувати ринковий механізм розподілу та інші пов’язані з ним процеси ставало дедалі нагальнішим завданням держави. З часом вона перебрала на себе функцію перерозподілу доходів через податки, а також підтримку непрацездатних, пенсіонерів і т. п.

Ринкова економіка не забезпечує повної зайнятості населення, тому регулювання ринку праці, матеріальне забезпечення безробітних - теж функція держави в ринковій економіці. Вона має піклуватися і про зайнятих, гарантувати їм мінімальний рівень споживання через законодавче регулювання рівня мінімальної зарплати.

Суттєве значення у вирішенні цих проблем має і діяльність держави щодо макроекономічної підтримки стабільності економіки, згладжування циклічної форми її розвитку.

Різноманітність завдань, що постають перед державою в ринковій (а особливо в змішаній) економіці, можна виразити за допомогою виконуваних нею економічних функцій, які є похідними від згаданих функцій вищого порядку. В літературі існує безліч підходів до їх класифікації та диференціації. Серед похідних (функцій другого порядку), які на себе бере держава, відзначимо такі:

- забезпечення правової основи і соціального клімату, що сприяє ефективному функціонуванню економіки;

- компенсація негативних сторін ринку;

- проведення фіскальної політики — вилучення частки доходів господарюючих суб’єктів з метою формування держбюджету;

- забезпечення розвитку фундаментальних досліджень, особливо тих, які потребують значних коштів, довгих термінів окупності і великого ризику. Це відноситься і до нових галузей з невизначеними перспективами. Держава бере на себе і розв’язання регіональних та екологічних проблем.

Поряд зі згаданими функціями держави в змішаній економіці особливо посилюється її діяльність у сфері розподілу доходів та щодо створення режиму найбільшого сприяння малому і середньому бізнесу. В змішаній економічній системі держава сильна своєю соціальною політикою так само, як і економікою. У той же час у реальній дійсності всі її функції переплітаються між собою і комплексно впливають на економічну ситуацію. Органічний взаємозв’язок і взаємопереплетіння економічних функцій держави знаходить концентрований вияв у механізмі державного регулювання.

Державне регулювання доповнює, коригує чисто ринковий механізм.

Методи державного регулювання сучасної розвинутої економіки надзвичайно різноманітні. Часто вони істотно відрізняються і разом з тим певним чином збігаються. У літературі немає єдиного підходу до їх класифікації. Однак їх можна згрупувати у таких два блоки: адміністративно-правові (або прямі) та економічні (або непрямі). Застосування цих методів залежить від історико-культурних, соціально-економічних, політичних умов країни, стану розвитку та структури економіки. Тому механізм державного регулювання економіки у різних країнах неоднаковий.

До методів адміністративно-правового регулювання належать: законодавча (перш за все господарcько-правова) діяльність держави; державні замовлення (закупівлі); трансфертні платежі; індикативне (рекомендаційне) планування; розробка цільових програм; прямий державний контроль над монопольними ринками і цінами; адміністративне регулювання певних економічних процесів.

Економічні методи регулювання, в свою чергу, можна поділити на регулятори (методи) прямого впливу на економіку та опосередковані регулятори. До перших належать цільове фінансування (у т. ч. регіональні та цільові програми, система державних закупок і т. п.). Другі - це опосередковані регулятори (методи), що реалізуються державою через різні складові її економічної політики: фінансову, грошово-кредитну, податкову, бюджетну, інвестиційну, валютну. За сучасних умов економічні методи є найдійовішими.

Разом з тим усі ці методи регулювання держава може використовувати одночасно в їх різних комбінаціях, наприклад заморожування або блокування цін, контроль над певними їх видами, встановлення митних тарифів, квот і т. п. Часто між прямими і непрямими методами немає чітко визначеної межі і вони взаємодоповнюють (продовжують) один одного.

У змішаній економіці з точки зору комплексного використання різних методів регулювання особливе місце посідає економічне програмування, або індикативне (рекомендаційне) планування. У загальному розумінні - це процес орієнтації розвитку суспіль­ного виробництва за допомогою регулярного і комплексного впливу держави на його структуру відповідно до передбачених варіантів соціально-економічного розвитку і господарської стратегії. Виникло індикативне планування відразу після Другої світової війни у Франції, Голландії, Норвегії, Японії та інших країнах.

При програмуванні здійснюється ранжування пріоритетів, між якими існує поєднання обраних, часто суперечливих, цілей, у т. ч. із системою регуляторів (наприклад, установка на повну зайнятість і зниження інфляції).

Сучасна держава «вмонтована» в ринкову систему господарювання. Окрім її участі в економіці як регулюючої сили, вона діє і як самостійний господарюючий суб’єкт. Це так званий державний сектор. Його питома вага для різних країн неоднакова: традиційно мінімальна для США (частка продукції держпідприємств у національному доході – 1-2 %) і значна у країнах Західної Європи (частка держсектора у ВВП Франції - 20 %, Швеції - 14 %, Італії - 12 %).

Світова практика доводить, що державна власність може бути ефективною, оскільки має відповідні переваги порівняно з іншими формами власності. Ці переваги зумовлені її функціями: здатністю здійснювати макрорегулювання, формувати стратегію економічного розвитку суспільства в цілому, оптимізувати структуру національної економіки та визначити її остаточну орієнтацію на людину.

У той же час, незалежно від характеру економічної системи, державна власність у більшості випадків функціонує з меншою ефективністю, ніж інші форми. З одного боку, це пов’язано з розвитком державної власності у тих сферах, де можливості ринку обмежені і знижена мотивація до праці. З іншого боку, ефективність державної власності може знижуватись у галузях з нормально функціонуючим ринком через «знеособлення» власника і втрати підприємством ринкової орієнтації.

Рис. 1. Сфери діяльності державного сектора

Причини історичного зростання ролі державного сектора в економіці є такими: війни і національна оборона, інфраструктурне забезпечення макроекономічних процесів, ріст народонаселення, урбанізація, проблеми захисту навколишнього середовища, егалітаризм (рівність).

В економічній науці поняття «держсектор» пов’язане не стільки із самою державною власністю, скільки з усією сукупністю форм участі держави у виробництві, розподілі, обміні та споживанні. В такому розумінні цей сектор виступає як основа, спираючись на яку, держава може виконувати свої функції.