Переваги і недоліки ринкового механізму

Таким чином ми розглянули механізм ідеально функціонуючої ринкової системи. Незаперечними є переваги механізму чистої конкуренції:

· ефективний розподіл ресурсів на виробництво необхідних для суспільства товарів;

· можливість його успішного функціонування при наявності досить обмеженої інформації (достатньо мати дані про ціну на продукт та витрати його виробництва);

· гнучкість та високий рівень пристосування до нових умов. Так ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті роки ціни на нафту виросли в 4-6 разів.

· оптимальне використання результатів НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, впроваджують новітні технології, розробляють нові товари;

· свобода вибору та дій споживачів і підприємців. Вони незалежні в прийнятті своїх рішень, укладенні угод та т.п.;

· здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів та послуг, більш швидке досягнення рівноваги;

· прагнення розширяти асортимент продукції, покращувати її якість, знижувати витрати і тим самим підвищувати конкурентоспроможність своєї продукції та т.п.

Але ринок досконалої конкуренції має також ряд недоліків. Він:

· не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів;

· не має економічного механізму захисту оточуючого середовища. Тільки законодавчі акти можуть змусити підприємців вкладати засоби в екологічно чисті виробництва;

· не може регулювати використання ресурсів, які належать всьому людству, наприклад рибних багатств океану;

· ігнорує іноді потенційно негативні, іноді руйнівні наслідки діяльності підприємців, викликані прагненням отримати доход. Наприклад, виробництво пестициду ДДТ було заборонене ще в 1960 році, а США виробляли його аж до 1972 року. Іншим прикладом є виробництво електроенергії на атомних станціях;

· не створює стимули для виробництва товарів та послуг колективного користування (дороги, дамби, освіта, суспільний транспорт та т.п.);

· не гарантує право на працю та доход, не забезпечує перерозподіл доходу, відтворює соціальну нерівність;

· не забезпечує фундаментальних досліджень в науці;

· орієнтований не на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші.

Наявність у ринкового механізму суттєвих недоліків викликає необхідність його регулювання, головним чином шляхом втручання держави в економічне життя. Основні функції держави полягають в проведенні макроекономічної політики (антициклічної, антиінфляційної, політичної повної зайнятості) та антимонопольної політики, в наданні суспільних благ та вирішенні соціальних проблем.

Органічний зв’язок ринку і конкуренції виявляється, по-перше, в тісному взаємозв’язку між ринком і конкуренцією; по-друге, у тому, що умовою функціонування і розвитку сучасного цивілізованого ринку є конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності; по-третє, у тому, що ефективність функціонування ринку залежить від здатності суб’єктів підприємницької діяльності впливати на рівень цін; по-четверте, і в тому, що найважливішою умовою функціонування і розвитку цивілізованого ринку є реальний плюралізм типів і форм власності, що передбачає свободу економічної діяльності господарюючих суб’єктів на основі економічної відокремленості.

Термін „конкуренція” походить від латинського слова „concurrere”, що означає „зіштовхуюсь”.

А. Сміт розглядав конкуренцію як суперництво індивідуальних покупців і продавців на ринку за найвигідніші умови купівлі і продажу товарів.

Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Позитивні сторони конкуренції:

· конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

· конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

· конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці;

· конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів;

· конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни;

· конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями;

· внаслідок конкуренції відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці.

Негативні риси конкуренції:

· конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

· випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

· конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати;

· зростає інтенсивність праці, що сприяє зростанню армії безробітних;

· використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

· міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах.

Інфраструктура ринку

Початково поняття "інфраструктура” означало певну сукупність об’єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше, це поняття почали уживати для характеристики галузей, які зaбeзпeчyють розвиток матеріального виробництва. Поняття „інфраструктура” походить від латинських слів „інфра” – нижче, „структура” – будова.

У „Сучасному економічному словнику” інфраструктура розглядається як „сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей”.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури. Капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об’єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Функціями інфраструктури є:

· Постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами.

· Купівля-продаж різноманітних товарів.

· Забезпечення інформацією учасників ринку.

· Підвищення ефективності роботи суб’єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації.

· Організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин.

· Відображення економічної кон’юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема.

· Сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

До елементів інфраструктури сучасного ринку відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін. Найважливішими серед них є біржі.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівлі-продажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Членами біржі є, переважно, її засновники — окремі індивіди та кредитно-фінансові інститути. При потребі засновники біржі можуть розширити коло її членів.

Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необхідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюються за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на американському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі, а інших посередників, які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями, - брокерами. За свої операції брокери отримують винагороду за угодою між зацікавленими сторонам - клієнтами або відповідно до такси, встановленої біржовим комітетом.

На позабіржовому ринку цінні папери продають із надбавкою до ціни (або купують зі знижкою), що є прибутком посередником фірми. Об’єкт продажу на позабіржовому ринку – цінні папери середніх і частини дрібних корпорацій.

Загалом курс акцій визначається рівнем дивідендів, які вони приносять, співвідношенням попиту і пропозиції, а також рівнем відсотка.

Позитивними рисами фондової біржі є акумулювання вільних коштів за рахунок випуску й продажу цінних паперів та їх спрямування на розвиток окремих підприємств, галузей; міжгалузеве переливання капіталу, завдяки якому послаблюються диспропорції в економіці; створення відповідних передумов для підприємницької діяльності; стабілізація заощаджень окремих верств населення та їх відповідне зростання тощо.

Товарна біржа. У п олітекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої (форми) виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального і ф’ючерсного товарообороту через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні та національні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90% міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Не спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів.

На біржі здійснюються два види товарообороту: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсних видах товарообороту продаються право на товар, ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут не обов’язковий. Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася).

Із двох видів товарообороту найдинамічніше розвивається ф'ючерсна біржова торгівля.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, ф’ючерсні контракти страхують (так зване хеджування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термі­нових угод. Операції хеджування – основна сфера діяльності товарних бірж.

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі.

Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників; учителів та ін.)

Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні, оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа – це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Основними видами операція, які проводяться на валютній біржі, є, по-перше, укладання угод із членами біржі на купівлю або продаж іноземної валюти відповідно до ринкового курсу; по-друге, визначення ринкового курсу іноземних валют; по-третє, відповідно до укладених на біржі угод здійснення розрахунків як у національній, так і в іноземній валюті; по-четверте, проведення операцій центрального банку щодо підтримки ринкового курсу національної валюти.

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків - не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана зараховується на спеціальний рахунок і може бути на певні цілі.

Торгівельний капітал - це особливий вид колективного капіталу, що функціонує у сфері обігу для перетворення товарного капіталу на грошовий, персоніфікатором якого є окрема група (прошарок) капіталістів. Його приналежність до колективного капіталу зумовлена тим, що торговельний капіталіст, зазвичай, перетворює товарний капітал багатьox промислових капіталістів на грошовий капітал.

Торговельний капітал – це відносини економічної власності між торговельними капіталістами і найманими працівниками у сфері обігу, що виникають і розвиваються у процесі ведення торгових операцій і базуються, передусім, на привласненні створеного найманими працівниками додаткового, а за певних умов і частини необхідного продукту.

Сутність торговельного капіталу розкривається у його функціях: здійснення торговельних операцій, забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення,реалізація втіленої в товарі вартості (у т. ч. додаткової вартості), а також створення частини додаткової вартості у формі торговельного прибутку.

Двома формами торговельного капіталу є грошово-торговельний (речовим змістом якого є обіг грошей при здійсненні торговельних операцій) і товарно-торговельний (речовим змістом якого є оборот товарів у процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал). Спільним для них є авансування на витрати обігу і привласнення прибутків на основі експлуатації найманої праці.

Праця зайнятих у сфері торгівлі е продуктивною.

Основними формами торговельного підприємництва є оптова і роздрібна торгівля. Оптова торгівля означає процес збуту великих партій товару одних підприємців іншим, внаслідок чого вони не виходять зі сфери обігу. Роздрібна торгівля означає процес збуту товарів підприємцями або посередниками кінцевим споживачам, внаслідок чого вони виходять зі сфери обігу і потрапляють до сфери споживання.

Джерелами торговельного прибутку за умов сучасного капіталізму може бути частка вартості, створеної в дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), в немонополізованому секторі економіки, в державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються.