Засади теоретичного аналізу змішаної економічної системи

Відомо, що будь-яка економічна система, особливо ринкова, побудована на поділі повноважень і прав прийняття економічних рішень між різними державними структурами (інституціями) та окремими господарюючими суб’єктами. Ці повноваження і права по-різному поділяються в різних економічних системах. Так, у ринковій економіці основна маса факторів виробництва перебуває у власності самих суб’єктів господарювання, а не держави, як це має місце, наприклад, в адміністративно-командній (або плановій) економіці. У ринковій системі державні інституції мають право розпоряджатися майном, факторами виробництва і товарами настільки, наскільки вони спроможні купувати їх. Більше того, в плюралістичному демократичному суспільстві фінансова та економічна сфери мають бути поставлені під дійовий контроль суспільства (держави).

Ринкова економіка, особливо у теоретичному аспекті уособлює свободу економічного вибору, яка передбачає вільний вибір професії, роду занять, свободу виробництва та продажу товарів (послуг), у т. ч. робочої сили, досконалу конкуренцію тощо.

Щодо адміністративно-командної економічної системи, то в ній, як уже зазначалося, господарюючі суб’єкти мають такий ступінь свободи, який вважають прийнятним державні особи та інституції, котрі приймають політичні рішення.

Проміжне положення між цими полярними полюсами посідає так звана змішана економіка, яка в загальному розумінні поєднує різні форми власності та господарювання, а також ринкові принципи конкуренції і державного регулювання.

Досить плідним для теоретичного аналізу і чіткого розуміння даної проблеми є загальне визначення економічної (господарської) системи як особливим чином упорядкованої системи зв’язків між виробниками і споживачами економічних благ. Таке її трактування виходить з того реального факту, що не існує броунівського (хаотичного) руху в сучасній господарській діяльності людей, як це може здаватися на перший погляд. Процеси виробництва, обміну, розподілу та споживання благ, які здійснюються в різноманітних формах, завжди організовані тим або іншим чином.

Для того, щоб здійснювати свій вибір за обмежених ресурсів господарюючі суб’єкти повинні володіти необхідною інформацією про те, що, як і для кого виробляти. Це є ті глобальні завдання, які повинні вирішуватися у будь-якому суспільстві.

Можна стверджувати, що різні суб’єкти господарських (економічних) систем в історії людства, будь то первісна община, рабовласницька латифундія, феодальний фільварок, капіталістичне чи соціалістичне підприємство, - це різним способом вмонтовані у суспільне виробництво інформаційні системи. Від характеру їх взаємозв’язків і залежить спосіб розв’язання трьох згаданих глобальних завдань економіки.

Економічна теорія розглядає два основних способи координації такої діяльності: спонтанний (або стихійний) та ієрархію (від гр. hieros – світовий, та archē – влада, тобто розташування частин чи елементів цілого в порядку від вищого до нижчого).

У спонтанних порядках інформація, яка необхідна виробникам і споживачам, передається шляхом цінових сигналів. Саме зниження чи зростання цін на виробничі ресурси, економічні блага підказують господарським агентам (cуб’єктам), в якому напрямі діяти, тобто що, як і для кого виробляти. Спонтанний економічний порядок виник природним шляхом у ході розвитку ринкових відносин. Таким чином, ринок це і є спонтанний порядок.

Але існує й інший спосіб інформації про те, що, як і для кого виробляти. Це – система наказів, завдань і доручень, яка йде згори (від «центру») до безпосереднього виконавця (суверена чи централізованих планових органів) Таку систему називають ієрархією. Прикладом ієрархічного порядку інформації може бути первісна община, де вождь племені вирішував, кому, як і чим займатися. Ієрархія – це адміністративно-командна, або централізовано-планова, система у колишньому СРСР, де держава в особі Держплану та вищих партійних органів, віддавала «накази» у формі державних народногосподарських планів, що саме виробляти, для кого і скільки, а також розподіляла ресурси, закріплювала постачальників до споживачів тощо. До речі, у формі ієрархії здійснює свою діяльність на мікрорівні і фірма, де керівник віддає розпорядження своїм підлеглим.

За своєю суттю ієрархія на макрорівні ґрунтується не на цінових сигналах, а на владі, персоніфікованій в особі центрального державного органу.

У сучасному реальному житті спостерігається співіснування, часто органічне, стихійних порядків та ієрархій.

Сучасні розвинуті ринкові системи характеризуються органічним поєднанням ієрархічних елементів і ринкових (стихійних). Це дає підстави говорити про змішану економічну систему. В економічній літературі дане поняття трактується неоднозначно. Нині часто, особливо у вітчизняних виданнях, можна прочитати, що така економіка – це просто набір (конгломерат) різних форм власності та відповідних форм господарювання. Звідси робиться висновок, що будь-яка перехідна економіка – це змішана економіка. Але таке розуміння є поверховим підходом, про що свідчить й аналіз еволюції поглядів на розуміння проблеми.

Ідеї змішаної економіки виникли ще у ХІХ ст. Основою їх появи була життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які, за переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава. Слід зазначити, що родоначальником теорії змішаної економіки був А. Вагнер, який розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання трьох різних господарських систем: 1) приватногосподарської, що прагне до отримання найбільшого прибутку; 2) суспільно-господарської (державне господарство), що керується принципом загальної користі; 3) благодійницької, що функціонує з альтруїстичних намірів. Ці три господарські системи Вагнер потім поєднував у сукупну організацію всього народного господарства.

Подальший розвиток теорія змішаної економіки дістала у працях американських економістів, зокрема С. Чейза (йому належить і сам термін «змішана економіка»), Дж. Кейнса, Е. Хансена, П. Самуельсона та ін. Близька за своїм змістом до цієї теорії і теорія «соціального ринкового господарства», основоположниками якої в повоєнні роки стали західнонімецькі економісти Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Так, згідно з трактуванням П. Самуельсона змішана економіка - це використання в системі вільного підприємництва держави та її інститутів. Економічна система - це система вільного підприємництва, економічний контроль в якій здійснюється з боку як суспільства (держави), так і приватних інститутів».

Однак логіка аналізу проблем цієї економічної системи підказує, що найбільш прийнятною трактовкою поняття «змішана економіка» є інтерпретація Е. Хансена, оскільки він поєднує риси «державного добробуту» і функції національного (державного) планування та ринкового саморегулювання. Тут автор відзначає одну з констатуюючих ознак змішаного суспільства - соціальну спрямованість економіки за умови високого розвитку її виробничого потенціалу.

Бідна країна не може мати змішаної економіки, оскільки остання є основою держави загального добробуту. Високорозвинута економіка виступає підґрунтям для формування поліформічного суспільства, де основна форма політичної влади - демократія, а також панує громадянський характер суспільного устрою, у центрі якого перебуває людина.

Все це гарантує економічні, політичні, духовні права і свободи особи. При цьому слід розуміти, що соціалізація економіки - це, з одного боку, перманентний процес, а з іншого - прогресуючий. Він не є застиглим станом суспільства, а динамічно наповнюється новим позитивним змістом як за формою, так і часовим виміром.

Таким чином, стосовно предмета нашого аналізу, тобто змішаної економіки, системоутворюючими її складовими є: високий економічний потенціал суспільства; забезпечення на його основі загального добробуту населення; раціональне поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням.

Функціонування цієї системи відбувається через органічний взаємозв’язок названих складових, а розвиток - через якісні та кількісні зрушення в самій системі.

Про органічну цілісність змішаної системи свідчать також основні її властивості (риси). Серед них правомірно відзначити:

- багатосекторність і поліформізм в економіці;

- взаємодію та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;

- рухливість у часі і просторі механізму господарювання;

- перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість і цілісність системи;

- відносну стійкість і стабільність на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;

- здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;

- економічну свободу і економічну рівність господарюючих суб’єктів.

Таким чином, органічний характер змішаної економіки проявляється у тому, що вона являє собою не просто співіснування і паралельний розвиток різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система - це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість.

Відповідна комбінація різних секторів, форм і типів господарювання, механізмів його регулювання дозволяє одержати ту чи іншу національну модель руху до змішаної економіки. Різноманітність її типів визначається насамперед такими групами факторів:

По-перше, конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки - державного регулювання і ринкового саморегулювання.

По-друге, специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (політичними, економічними, культурними, соціально-психологічними тощо).

По-третє, етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема ступенем завершеності технологічної та структурної перебудови.

Тому існує цілий ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки. Про це свідчить і досвід функціонування економік розвинутих країн світу, який дає підстави стверджувати, що їх господарські системи слід розглядати і вивчати не лише із загальних позицій, а й враховувати специфічні форми прояву- в тій чи іншій державі. Ці форми можуть змінюватись у часі та залежно від багатьох обставин.

 

Моделі змішаної економіки

Консервативна модель змішаної економіки характеризується незначним втручанням держави в економіку. Держава в такій економічній системі лише створює умови для розвитку приватного сектора і активізації ринкових важелів. Досягається це шляхом забезпечення певних правил гри на ринку і проведення відповідної бюджетної та податкової політики. Консервативній моделі змішаної економіки в якійсь мірі відповідає економічна система США. Адже тут, поряд з найширшою свободою приватного підприємництва існують державне регулювання, а також об'єднання виробників та профспілкові об'єднання, котрі обмежують конкуренцію і на ринку ресурсів і на ринку товарів та послуг.

Ліберальна модель змішаної економіки становить собою економічну систему, в якій забезпечується раціональна взаємодія державного і приватного секторів економіки, впроваджуються системи макроекономічного планування, програмування і прогнозування, відбувається переорієнтація приватного сектора економіки на вирішення соціальних проблем. Згідно з цими ознаками до ліберальної моделі змішаної економіки можна віднести економічну систему Японії, Німеччини та деяких інших країн.

Соціал-реформістську модель змішаної економіки характеризують існування різноманітних типів власності на засоби виробництва, поєднання планових та ринкових механізмів господарювання, скорочення майнової нерівності шляхом перерозподілу доходів на користь менш забезпечених верств населення. Цій моделі найбільш повно відповідає економічна система, що відома під назвою "шведський соціалізм", а також економічні системи Англії, Франції та деяких інших країн.

Поділ змішаної економіки на згадані вище моделі багато в чому умовний, оскільки між ними, особливо між ліберальною і соціал-реформістською моделями, є чимало спільного. Більш того, всі нинішні суспільства представлені змішаною економікою з елементами ринку, планування і традицій.

Економіка України і в минулому і сьогодні, якщо виходити з формальних ознак, була і є змішаною. Тільки в минулому в ній переважали елементи планової економіки, а в сучасних умовах, навпаки, переважають елементи ринку.

З точки зору теорії та практики в економічній літературі прийнято виокремлювати американську, або ліберальну, модель, неоліберальні моделі Західної Європи (німецьку, шведську та ін.), японську, моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.). Кожна з цих моделей має свої специфічні особливості, спрямованість, але досить ефективно функціонує у відповідній країні чи на континенті.

Основними критеріями, на базі яких визначається специфіка різних моделей господарювання, є: цільове спрямування економіки; форми і структура власності (зокрема, питома вага державної власності); важелі і форми втручання держави в економіку, які зрештою розрізняються співвідношенням державного і приватного секторів, їх структурою і значенням, а також методами і комбінаціями взаємодії при регулюванні економічних процесів на різних рівнях. Тому неправомірно буде зводити єдиний узагальнюючий критерій «змішаності» економіки лише до структури (питомої ваги) різних форм власності, в т. ч. й до частки державного сектора в національному капіталі чи у ВВП, як і до питомої ваги зайнятих на державних підприємствах.

У даному аспекті економікс робить акцент на важливості (дійовості) функцій держави, а не на розмірах державного сектора або частці витрат держави у бюджеті країни. Зокрема, в Японії відносно незначна частка державної власності, але через систему податків, кредитів, фінансів, тобто економічних важелів (інструментів) державне втручання в економіку було досить ефективним і сприяло динамічному переходу країни від індустріальної до постіндустріальної стадії.

Західні економісти-фахівці досліджують і такий важливий фактор, як якість державного втручання в економіку. Під цим розуміється залежність ефективності державного втручання від характеру, організації та способу і дійовості функціонування державних інститутів.

Змішана економіка поєднує у собі різні форми власності й два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний. Співвідношення між державним і ринковим регулюванням у різних країнах неоднакове.

Трьома найтиповішими моделями змішаної економіки є: американська, японська та шведська моделі.

Американська модель змішаної економіки. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємства, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Завдання соціальної рівноваги громадян при цьому гостро не ставляться, а пряме державне втручання в економіку є незначним і охоплює такі питання, як визначення правил гри на ринку, використання бюджетної системи, перерозподіл доходів через податкові механізми та ін.

Американська модель ринкової економіки високоефективна за умови, коли населення зростає повільно, що дає змогу поступово нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці в промисловості, а через запровадження нових технологій - і в сільському господарстві; до того ж мігрувати із сільського господарства у промисловість.

Японська модель змішаної економіки. Для цієї моделі характерним є активне втручання держави в економіку для створення такого макросередовища, в якому прогресивні га­лузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування. Розв'язанням соціальних завдань безпосередньо займаються корпорації та об'єднання. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання заробітної плати порівняно зі зростанням продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження витрат виробництва й підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Така модель економіки може скластися лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни.

Шведська модель змішаної економіки. Характерною особливістю цієї моделі є її соціальна спрямованість на рівні державної політики. Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології, її часто називають розподільчим соціалізмом. Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Перша функція реалізується в конкурентній ринковій економіці приватним сектором, другу виконує уряд, який перерозподіляє доходи. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. Більше половини державних видатків спрямовані на соціальні потреби: забезпечення доступності освіти, охорону здоров'я, страхування на випадок безробіття, пенсійне страхування. У державному бюджеті акумулюється понад 50% валового внутрішнього продукту, при цьому державі належить тільки 5% засобів виробництва.

Модель змішаної економіки у кожній країні залежить насамперед від індивідуальних факторів (природні, демографічні, технічні, місце країни у світовому господарстві та ін.), цілей та пріоритетів державної політики.

Слід зазначити, що кожна з названих моделей не в змозі вирішити всієї різноманітності макроекономічних процесів держави. Тому вони повинні взаємодоповнюватися, щоб мати реальніше уявлення про економічне життя.