Підприємство , його основні ознаки. Види та організаційні форми підприємства.

Підприємство, його основні ознаки. Види та організаційні форми підприємства.

Підприємництво - це провідний сектор ринкової економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, сприяє здоровій конкуренції, створює новий прошарок-підприємець-власник. Воно базується н самостійній, ініціативній, систематичній, на власний ризик, діяльності по виробництву продукції, надання послуг і зайняттю торгівлею і має на меті сприяння прибутку.

Загальними ознаками підприємства є наступні:

– проведення підприємницької діяльності, тобто самостійна, ініціативна, систематична діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та їх реалізація з метою одержання прибутку;

– єдність і цілісність майнового комплексу, як правило, із замкненою технологічною структурою;

– визначена самостійність у прийнятті господарських рішень;

– порівняння доходів і витрат, ведення автономного бухгалтерського обліку та складання балансу;

– володіння правами юридичної особи, ознаками якої є відокремлене майно, можливість від свого імені здобувати майнові права і нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у суді.

Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство – також товарний знак. Підприємство не може мати в своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, не заборонені законодавством України.

Залежно від передбачених законодавством форм власності в Україні можуть діяти такі види підприємств:

• приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

• колективної власності;

• комунальне, що діє на основі комунальної власності терито­ріальної громади;

• державне, що діє на основі державної власності;

• засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В Україні можуть діяти також інші передбачені законом види підприємств.

Так, якщо у статутному фонді підприємства іноземна інвести­ція становить щонайменше 10 %, воно визнається підприємст­вом з іноземними інвестиціями. Підприємство, у статутному фо­нді якого іноземна інвестиція становить 100 %, вважається іно­земним.

Залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та кор­поративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, що не поділяється на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, якого призначає, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реор­ганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, засновані на власності об'єднання гро­мадян, релігійної організації або на приватній власності заснов­ника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру­дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управлін­ня справами, корпоративних прав, у тому числі через органи, які вони створюють, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є підприємст­ва кооперативні, створені у формі господарського товариства, а також інші, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних під­приємств встановлюються ГКУ, іншими законодавчими актами України.

Підприємства залежно від чисельності працівників і річного обсягу валового доходу від реалізації продукції поділяються на малі, середні та великі.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підпри­ємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звіт­ний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг ва­лового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей са­мий період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (ро­біт, послуг) за цей самий період перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Якщо підприємство залежить від іншого підприємства, воно визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватись особливості господарювання (ст. 63 ГКУ).

2. Стратегічні плани підприємства. Поточне та оперативне планування

Стратегічне планування – це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля усієї організації, спрямовані на розробку стратегій, оформлення їх у вигляді стратегічних планових документів різного типу, організацію виконання цих стратегічних планів, проектів і програм. У свою чергу, розробка стратегічних планів як специфічний вид діяльності – це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів

1)визначення місії організації;

2)установлення (коригування) цілей;

3) визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації;

4)передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій;

5) організація виконання планових завдань;

Облік, контроль та аналіз їхнього виконання.

Поточне (оперативне) планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямами його діяльності на короткі періоди (квартал, місяць). Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з іншого — засобом виконання довго-, середньо— та короткострокових планів, основним важелем поточного управління виробництвом. У процесі оперативного планування здійснюється детальна розробка планів підприємства та його підрозділів — окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, робочих місць — на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їхнього виконання та поточного регулювання виробництва.

Економічна сутність та склад необоротних активів підприємства

Таким чином, термін корисної експлуатації є основним визначальним критерієм віднесення матеріальних і нематеріальних ресурсів до складу необоротних активів. Більшість установ самостійно визначає термін корисної експлуатації необоротних активів. Відбувається це, як правило, у момент їхнього придбання (зарахування на баланс) і надалі не переглядається.

До складу необоротних активів входять:

· земельні ділянки, - капітальні витрати на поліпшення земель,-будинки, споруди,-передавальні пристрої,-робочі силові машини і обладнання,-транспортні засоби,-інструменти, прилади,-столовий, кухонний і господарський інвентар,-обчислювальна техніка,-робоча та продуктивна худоба,-багаторічні насадження,-музейні цінності,-експонати зоопарків, виставок,-бібліотечні фонди,-знаряддя лову,-спеціальні інструменти і спеціальні пристосування,-білизна, постільні речі, одяг і взуття,-тимчасові не титульні споруди,-природні ресурси,-інвентарна тара,-матеріали довготривалого використання для наукових цілей,-авторські і суміжні з ними права,-права користування природними ресурсами, майном, об’єктами промислової власності,-інші матеріальні і нематеріальні активи довготривалого використання.

Усі вони розділені на три групи:

· Основні засоби.

· Інші необоротні матеріальні активи.

· Нематеріальні активи.

Склад необоротних активів (назва і кількість групи) цілком збігається з переліком рахунків 1 класу Плану рахунків (рахунка 10, 11 і 12). Відсутня тільки група, яка б відповідала 13 рахунку "Знос необоротних активів", але це і зрозуміло. Адже рахунок 13 не призначений для відображення матеріальних чи нематеріальних ресурсів, тих що відносяться до необоротних активів, він відображає їхню суму зносу, причому по кожній групі окремо (на окремих субрахунках 131, 132 і 133).

4. Оцінка та амортизація необоротних активів підприємства.

Щоб зрозуміти значення амортизації необоротних активів потрібно спочатку визначити,що таке необоротні активи та їх склад. Отже, необоротні активи - матеріальні та нематеріальні ресурси, які належать підприємству та забезпечують його функціонування, строк корисної експлуатації яких становить більше одного року або операційного циклу, якщо він більший ніж рік.

До необоротних активів включаються:

- основні засоби;

- інші необоротні матеріальні активи;

- нематеріальні активи.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і припиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

амортизацію – як систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість основних засобів, яка амортизується – це первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

У свою чергу, ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Основні засоби - це активи підприємства, які мають вартісну оцінку, не втрачають матеріально-речову форму в процесі експлуатації, використовуються в процесі виробництва більше одного року або операційного циклу, переносять свою вартість у вигляді амортизаційних відрахувань на новостворений продукт, використання яких, як очікується, принесе підприємству певну економічну вигоду.

Основні засоби відіграють значну роль у процесі праці, так як вони у своїй сукупності утворюють виробничо-технічну базу і визначають виробничу потужність підприємства. Протягом тривалого періоду основні засоби надходять на підприємство і передаються в експлуатацію; зношуються в результаті експлуатації; піддаються ремонту, за допомогою якого відновлюються їх фізичні якості; переміщуються всередині підприємства; вибувають з підприємства внаслідок недоцільності подальшого застосування.

Досліджуючи основні фонди, доцільно приділити особливу увагу таким показникам, як "фондовіддача", "фондомісткість" та "фондоозброєність", що характеризують ефективність задіяних основних фондів.

Виробничі запаси - сировина, допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонту устаткування, швидкозношувані малоцінні предмети, а також інші предмети, використовувані в процесі виробництва.

Витрати майбутніх періодів - це витрати, здійснені в звітному періоді, але віднесені до наступного періоду, зокрема, витрати на підготовку й освоєння нової продукції, раціоналізаторство і винахідництво.

Грошові кошти і розрахунки (засоби розрахунку) включають дебіторську заборгованість перед підприємством, дохідні активи (від вкладень в цінні папери), а також грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валюті.

За джерелами фінансування (джерелами формування) оборотні кошти розділяють на власні, залучені та прирівнювані до власних. Джерелами власних оборотних коштів є:

- уставний капітал, - додатковий капітал; - резервний капітал; - резервні фонди; - фонди накопичення; - цільове фінансування і надходження; - орендні зобов'язання; - нерозподілений прибуток; - амортизаційні відрахування.

Джерелами залучених (довгострокових і короткострокових) оборотних коштів є:

- довгострокові кредити; - довгострокові запозичення; - довгострокова оренда основних фондів; - короткострокові кредити; - короткострокові запозичення; - аванси покупців і замовників; - кредиторська заборгованість.

Виробничі запаси - придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. До виробничих запасів належать сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, тара й тарні матеріали, будівельні матеріали, матеріали передані в переробку, запасні частини, інші матеріали та МШП.

Специфічною особливістю виробничих запасів є те, що вони в процесі виробництва використовуються повністю і тому для кожного нового процесу виробництва їх потрібно заміняти повністю новими. Також важливим є, що саме виробничі запаси повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції. Крім того, в собівартості промислової продукції найбільшу питому вагу витрат займають витрати виробничих запасів (50 - 90%).

Оцінка виробничих запасів безпосередньо пов'язано з визначенням собівартості продукції. У бухгалтерському обліку оцінка виробничих запасів можлива: за первісною вартістю, за чисто реалізаційною вартістю, за справедливою вартістю та за балансовою (обліковою) вартістю. Первісна вартість - це сума фактичних витрат на придбання або виготовлення виробничих запасів. Чисто реалізаційна вартість - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізації. Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив чи погасити заборгованість по операції між проінформованими, зацікавленими і незалежними сторонами. Балансова (облікова вартість) - це вартість запасів за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чисто реалізаційною /3/.

Сутність кожної із систем обліку відображається в назві: при системі постійного обліку надходження та витрачання виробничих запасів обліковуються постійно, день-у-день, при системі періодичного обліку при складання звіту (раз на рік, квартал, місяць). При застосуванні періодичної системи обліку виробничих запасів оцінка вартості залишків запасів проводиться в кінці облікового періоду, що потребує проведення інвентаризації. При застосуванні постійної системи така оцінка ведеться протягом всього облікового періоду. Постійна система обліку запасів вимагає більших витрат праці, проте на базовому підприємстві в обліковому процесі використовуються комп'ютерні технології, що дозволило скоротити ці витрати.

Ефективність використання оборотних активів на підприємстві має важливе значення, оскільки справляє значний вплив на загальну ефективність всієї сукупності засобів, залучених підприємством. Це пояснюється тим, що тривалість обороту основних і оборотних засобів суттєво відрізняється через принципові відмінності за характером участі у виробничому процесі основних та оборотних фондів.

Ефективність використання оборотних коштів не можна виміряти за допомогою одного показника. Для цього необхідна система показників, найважливішим з яких є швидкість обертання. Цей показник обчислюється у днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

О =

де О — термін обертання оборотних коштів (днів);

С — середні залишки нормованих оборотних коштів (грн);

Д — тривалість періоду, за який обчислюється обертання (днів);

Пошук шляхів поліпшення оборотних активів передбачає насамперед впровадження сучасних технологій та інших досягнень науково-технічного прогресу, що забезпечують економію ресурсів, здешевлення виробництва і зростання якості продукції. Важливу роль у цьому відіграє удосконалення відносин з іншими господарюючими суб'єктами, контрагентами даного підприємства. Мова йде про удосконалення умов матеріально-технічного обслуговування.

Під трудовими ресурсами спід розуміти частину населення працездатного віку, що має необхідні фізичні можливості, володіє знаннями і практичним досвідом для здійснення визначеної роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів відносять як фактично зайнятих, так і потенційних працівників.

Персонал підприємства (кадри, трудовий колектив) - це сукупність працівників, що входять до його облікового складу.

Усіх працівників підприємства поділяють на дві групи:

- промислово-виробничий персонал, зайнятий виробництвом і його обслуговуванням;

- непромисловий персонал, зайнятий в основному в соціальній сфері діяльності підприємства.

За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (далі -ПВП) підрозділяється на шість категорій:

- робітники; - керівники; - фахівці; - службовці; - молодший обслуговуючий персонал;

- стажери (учні).

Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.

У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.

Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємств і в межах функціональних служб.

Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. До цієї категорії відносяться інженери; економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.

Службовці — працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.

До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.

До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.

Категорії персоналу визначаються підприємством самостійно. Так, з підвищенням автоматизації виробничих процесів зменшується частка витрат праці основного контингенту виробничих робітників і збільшується частка допоміжних робітників та інженерно-технічних працівників, не говорячи вже про гнучке інтегроване виробництво, де основні, допоміжні й обслуговуючі працівники залучені до єдиного виробничого процесу.

Фондоозброєність — показник оснащеності праці основними виробничими фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності робітників або працівників. Фондовіддача — загальний показник використання всієї сукупності основних виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску продукції у грошовому виразі до середньорічної (без урахування зносу) балансової вартості основних виробничих фондів.

Велике значення для підвищення продуктивності праці мають організаційно-економічні чинники, які визначаються рівнем організації виробництва, праці й управління. До цих чинників належать:

- удосконалення форм організації суспільного виробництва, його подальшої спеціалізації та концентрації; вдосконалення виробництва відповідно до вимог ринку, удосконалення організації виробничих підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної, інструментальної, складської, енергетичної служби)

- удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць; поліпшення нормування праці (впровадження технічно обґрунтованих норм затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання праці;
- удосконалення організації управління виробництвом з допомогою удосконалення системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління виробничим процесом, упровадження автоматизованих систем управління виробництвом.
В умовах становлення ринкових відносин в Україні важливими заходами щодо удосконалення організаційних форм виробництва й управління є приватизація державної власності; розвиток середнього і малого підприємництва; залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності; розроблення системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів, спільного підприємництва.

Соціально-психологічні чинники визначаються якісними характеристиками і соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшенням соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників, удосконаленням методів мотивації.

Основна заробітна платня.

Додаткова заробітна платня.

Основна заробітна плата встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів).

У пункті 3 цієї статті дається визначення додаткової заробітної плати яка виплачується у вигляді виплат за перевиконання норм праці при відрядній формі заробітної плати, а також доплат, надбавок, премій, винагороду за вислугу років, за результатами роботи підприємства за рік, інших видів заохочувальних виплат.

Крім основної та додаткової заробітної плати існують заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать: виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які проводяться понад встановленні норми.

Законодавство встановлює мінімальний розмір заробітної плати, який призначається за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

Відносно заробітної плати існують такі поняття як номінальна і реальна заробітна плата. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, отримана за встановлений період часу (в основному вона виплачується за місяць). Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, котрі можливо набути на номінальну зарплату. Вона залежить від розміру номінальної зарплати і цін на товари і послуги. Реальна заробітна плата відображає економічний стан населення. Тому для її підтримки на визначеному рівні вводиться індексація, яка регулюється ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» та постановою КМУ «Порядок проведення індексації грошових громадян».

Індексація– встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх доходів.

Тарифна сітка — це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації. Кожному кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт, що показує, у скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює одиниці. Кількість кваліфікаційних розрядів і коефіцієнтів визначається складністю виробництва і робіт, що виконуються, і обумовлюється в колективному договорі.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовуються схеми посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації, умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і важливості робіт. Особливістю застосування на підприємстві схеми посадових окладів є розробка штатного розпису ~ внутрішнього нормативного документа, де вказаний перелік посад, що є на цьому підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх місячних посадових окладів.

У ринкових умовах господарювання найбільш поширеними принципами виробничого процесу є такі: принцип спеціалізації, пропорційності, паралельні, прямоточності, безперервності, ритмічності, автоматичності, гнучкості, геостатичності.

Організація виробничого процесу в часі характеризується способами поєднання операцій технологічного процесу, структурою та тривалістю виробничого циклу. Виробничий цикл — це інтервал від початку до закінчення процесу виготовлення продукції, тобто час, протягом якого запущені у виробництво предмети праці перетворюються на готову продукцію.

Він обчислюється для одного виробу або для певної кількості виробів, що виготовляються одночасно. Виробничий цикл є важливим календарно-плановим нормативом організації виробничого процесу в часі. Виходячи з його тривалості, визначають термін запуску продукції у виробництво, складають календарні плани її виготовлення на всіх стадіях виробничого процесу, узгоджують роботу суміжних підрозділів (дільниць, цехів). На підставі виробничого циклу обчислюється величина незавершеного виробництва — важливого елемента оборотних коштів підприємства.

З нього видно, що виробничий цикл складається з власне виробничого часу і перерв. Час виробництва особливих пояснень не потребує. Час перерв включає перерви в робочий час, тобто тоді, коли підприєм­ство працює, і неробочий час, який визначається режимом роботи (вихідні, святкові дні, перерви між робочими змінами.

Потокове виробництво — форма організації виробництва, яка базується на ритмічній повторюваності узгоджених за часом основних і допоміжних операцій. Потоковий метод організації виробництва застосовується при масовому, крупно- та середньосерійному випуску продукції. Цей метод характеризується тим, що предмет праці у процесі обробки проходе по встановленому короткому маршруту без очікувань на проміжних складах і на робочих місцях контролерів ВТК.

Характерними ознаками потокового методу організації виробництва також є:

– розподіл виробничого процесу на окремі операції;

– спеціалізація кожного робочого місця на виконанні окремої операції;

– узгодження та ритмічне виконання всіх операцій на всіх робочих місцях на основі єдиного розрахункового такту (ритму) потокової лінії;

– розміщення робочих місць у суворій відповідності до послідовності технологічного процесу;

– переміщення предметів праці з одного робочого місця на інше з мінімальною перервою та з допомогою спеціальних транспортних пристроїв.

Основним організуючим елементом потокового виробництва є потокова лінія. Потокова лінія являє собою сукупність спеціалізованих робочих місць, які розташовані у відповідності до технологічного процесу. За номенклатурою оброблюваних виробів, розрізняють такі постійні потокові лінії:

– однопредметні (характерні для масового виробництва);

– багатопредметні (характерні для серійного виробництва).

За ступенем безперервності виробництва розрізняють наступні лінії:

– безперервно-потокові (найбільш сучасна форма потокового виробництва)

– перервно-потокові (не передбачається чітка синхронізація операцій на робочому місці).

За способом підтримання такту розрізняють лінії:

– з регламентованим тактом (коли вироби переміщуються з одного робочого місця на інше);

– із вільним тактом.

Безперервно-потокові лінії широко використовують в складальних цехах масового і великосерійного виробництва. Вони характеризуються синхронізацією виробництва, безперервністю виробничого процесу, оскільки вироби не пролежують в очікуванні обробки, транспортування й контролю, а також рівномірністю виробництва.

Вихідними даними для розрахунку безперервно-потокових ліній є програма запуску продукції (N_{з ап} ) на лінію за розрахунковий період часу (місяць, добу, зміну), дійсний (F)фонд часу, норми часу.

Добоа програма запуску (N _зап) визначається на основі заданої добової програми випуску (N _вип) за такою формулою:

де α – технологічні втрати, %.

Дійсний фонд часу потокової лінії визначається при допомозі таких формул:-зазміну: F _дзм = F _к T _п,

– за добу: F _ддоб = (F_к – T _п)*S

– за місяць, рік: F _др (м)= (F _к – T _п)*S*D _роб

де F_к – календарний фонд часу роботи за зміну, хв.;

T _п – регламентовані перерви на відпочинок і профілактичні заходи за зміну, хв.;

S – число робочих змін на добу;

D _роб – число робочих днів в місяці чи році.

Витрати підприємств — це сукупність усіх спожитих ресурсів на виробництво того чи іншого продукту. Вони характеризують вартість виробництва продукції для підприємства. Витрати підприємства складаються зі спожитих засобів виробництва та заробітної плати і набувають форми собівартості продукції. Різниця між вартістю продукції і собівартістю дорівнює розміру прибутку підприємства. Витрати підприємств виражають реальні виробничі відносини ринкової системи господарювання.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку, а інші входять у собівартість, але не мають прямого зв'язку з виробництвом.

Виокремлюють такі види собівартості:

а) залежно від часу формування затрат:

— планова;

— фактична;

— нормативна;

— кошторисна;

б) виходячи із місця формування затрат:

— цехова;

— виробнича;

— повна;

в) залежно від тривалості розрахункового періоду:

— місячна;

— квартальна;

— річна;

г) за складом продукції:

— товарна;

— валова;

— реалізована;

— незавершене виробництво;

ґ) за ступенем охоплення підприємств:

— індивідуальна;

— галузева.

Калькулювання - це система розрахунків, за допомогою яких визначається собівартість усієї проданої продукції та її частин, собівартість конкретних видів виробів, сума витрат окремих підрозділів підприємства на виробництво та продаж продукції. Процес калькулювання собівартості продукції включає розмежування витрат на виробництво між закінченою продукцією й незавершеним виробництвом; розрахунок витрат на забраковану продукцію; оцінювання відходів виробництва і побічної продукції; визначення суми витрат, яка належать до готових виробів; розподіл витрат між видами продукції; розрахунок собівартості одиниці продукції.

Функції ціни

Функція балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу.

Функція ціни як критерію раціонального розміщення виробництва. Ця функція виявляється в тому, що за допомогою механізму цін для одержання більш високого прибутку здійснюється перехід капіталів з одного сектора економіки в інший і всередині окремих секторів туди, де норма прибутку більш висока.

Між різними функціями ціни існує взаємозв’язок, який може бути як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Стимулююча функція ціни сприяє реалізації функції збалансованості попиту та пропозиції, сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також приводить до балансування попиту та пропозиції, коли останнє перевищує попит.

Розподільна функція діє разом із функцією ціни як засіб оптимізації розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкрет­ні товари й характерна висока норма прибутку.

Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Тому взаємозв’язок між різними функціями ціни повинен бути предметом спеціальних маркетингових досліджень.

Класифікація цін

Структура ціни

Ціна виробника = Собівартість підприємства + Прибуток+ ПДВ

Ціна гуртова= Ціна виробника без ПДВ+ Гуртова надбавка+ витрати гуртової організації +ПДВ

Роздрібна ціна= Гуртова ціна без ПДВ+ Прибуток торгової мережі+ Витрати торгової мережі+ ПДВ

Методи втановлення цін

1 Витрати+прибуток полягає в додаванні до витрат фіксованого розміру прибутку.

2.мінімальних витрат полягає в тому що підприємство розраховує ціну за мінімальними витратами бе планування прибутку

Метод встановлення ціни з врахуванням точки беззбитково