Об'єктивне дослідження внутрішніх органів і систем

При об'єктивному дослідженні внутрішніх органів і систем виявляються ознаки, що допомагають розпізнати ураження гемопоетичної системи. Особливо важливе ураження органів, що мають відношення до кровотворення і кроворуйнування (лімфатичні вузли, печінка, селезінка), що можуть бути виявлені звичайними методами дослідження. В ряді випадків ці симптоми набувають провідне значення.

Зміни з боку органів дихання при захворюваннях крові зустрічаються не часто і не мають характерних ознак.

При лейкозах іноді розвивається ателектаз легенів внаслідок стиснення збільшеними лімфовузлами середостіння, а також стиснення збільшеною печінкою, селезінкою, рідше плевральним випотом геморагічного характеру.

При лімфогранулематозі і лімфосаркомі спостерігається компресійний ателектаз легенів.

Зміни з боку серцево-судинної системи зустрічаються часто. Особливо виражені при анеміях і обумовлені як порушенням кровопостачання самого серцевого м'яза, так і недостатнім постачанням інших органів і тканин киснем і живильними речовинами. Одночасно гіпоксія, викликана ураженням міокарду, є стимулятором гемопоезу (наприклад, поліглобулія при серцево-судинних захворюваннях в стадії декомпенсації – гематокардіальний синдром).

Основні зміни з боку серцево-судинної системи при захворюваннях крові: міокардіодистрофія, тахікардія, зниження судинного тонусу, збільшення хвилинного об’єму крові та об’єму циркулюючої крові.

Гостра постгеморагічна анемія – можливий судинний колапс.

Хронічна постгеморагічна анемія – кардіоміодистрофія, глухість тонів серця, систолічний шум на верхівці, збільшення серцевої тупості; спочатку – посилення I тону; тахікардія; над яремною веною вислухується “шум вовчка”; поява у важких випадках компенсаторної задишки; зниження артеріального тиску. До ознак кардіосклерозу приєднується судинна лабільність (різко бліда шкіра при хвилюванні легко і швидко покривається червоними плямами), похолодання кінцівок, непритомні стани, "шум вовчка" над судинами.

В₁₂-дефіцитна анемія характеризується збільшенням розмірів серця, тахікардією, систолічним шумом, часто в напрямку до легеневої артерії, ангінозними болями, зниженням артеріального тиску. На ЕКГ – згладжений або негативний зубець Т.

Еритремія характеризується вираженою гіпертонією з гіпертрофією міокарда лівого шлуночка, нерідко ускладнюється тромбоендартеріїтом нижніх кінцівок.

При хронічних лейкозах зміни з’являються тільки у випадку розвитку супутньої анемії.

Гострий лейкоз характеризується змінами, властивими анемії – тахікардія, розширення меж серця; посилення I тону потім змінюється глухістю тонів; систолічний шум, "шум вовчка" над судинами. На ЕКГ – негативний зубець Т.

Лімфогранулематоз – при локалізації в середостінні розвивається компресійний синдром органів середостіння.

Геморагічний діатез характеризується зниженням резистентності капілярної мережі (феномен Румпеля-Леєде або банкової проби). Феномен позитивний при хворобі Верльгофа і Шенлейна-Геноха і негативний при гемофілії.

Травна система. Зміни зустрічаються досить часто, однак не є патогномонічними.

Залізодефіцитна анемія ускладнюється розвитком атрофічного гастриту, гістамінорефрактерної ахлоргідрії, ентериту з діареєю.

В₁₂-дефіцитна анемія характеризується запально-атрофічними змінами слизової оболонки порожнини рота, горла, глотки, стравоходу, шлунка, кишечника. Часто відзначаються проноси, що чергуються з тривалими закрепи

.

Гострий лейкоз виявляється виразково-некротичними ураженнями стравоходу, шлунка, токсичною ентеропатією.

Еритремія супроводжується розвитком виразкового дефекту шлунка, дванадцятипалої кишки, що обумовлено порушенням мікроциркуляції при цій патології.

При лімфогранулематозі виникають ерозії і перфорації слизової оболонки різних відділів травного тракту. В результаті інфільтрації стінки кишечника, збільшення лімфатичних мезентеріальних вузлів можлива кишкова непрохідність.

Збільшення печінки є частим, в ряді випадків провідним симптомом захворювання крові і виявляється методом пальпації і перкусії.

Причини збільшення печінки при захворюваннях крові:

– метаплазія печінки (при лейкозах),

– підвищений гемоліз (гемолітичні анемії),

– первісне ізольоване ураження органа (лімфогранулематоз).

При гемолітичній анемії збільшення печінки – характерний симптом. Печінка трохи ущільнена (але не щільна), із гладкою рівною поверхнею, чуттєва при пальпації, а іноді і болісна; характерна мимовільна періодичність виникнення болю, що нагадує ниркову кольку (звичайно збігається з періодом загострення), крім того, характерно періодичне збільшення печінки, що збігається з інтенсивною жовтяницею і гемолітичними кризами.

При В₁₂-дефіцитній анемії збільшення печінки спостерігається в 80 % випадків. Печінка м'яка, гладка з закругленим краєм, малочутлива при пальпації.

При еритремії збільшення печінки обов'язковий симптом. Печінка м'яка з гладкою поверхнею і заокругленим краєм, малочутлива при пальпації.

При хронічних лейкозах (особливо мієлолейкозі) печінка збільшується часто, іноді значно (нібито зливається із селезінкою), із гладкою поверхнею, щільна з рівним краєм.

При гострому лейкозі печінка не завжди збільшена і не досягає великих розмірів, як при хронічних лейкозах, звичайно м'яка, чуттєва при пальпації.

При лімфогранулематозі збільшення печінки зустрічається часто (але не завжди обов'язково). Печінка тверда з нерівною, горбистою поверхнею.

Зміна селезінки (збільшення селезінки – спленомегалія) займає важливе діагностичне місце для лейкозів, еритремії, гемолітичної анемії, В₁₂-дефіцитної анемії, есенциальної тромбоцитопенії, лімфогранулематозу.

Спленомегалія при гемолітичній анемії часта, але не завжди обов'язкова ознака. Як правило, селезінка збільшується при внутрішньоклітинному гемолізі і рідше – при внутрішньосудинному, нерідко може досягати рівня пупка; еластична, іноді щільна, але не тверда, як при цирозах. Характерне періодичне збільшення, обумовлене загостренням процесу.

Спленомегалія при мегалобластних анеміях зустрічається тільки в 50 % випадків, збільшення незначне.

Спленомегалія при залізодефіцитній анемії зустрічається в 1/3 випадків; селезінка помірно збільшена, нижній полюс виступає на 1-2 см нижче реберної дуги, поверхня гладка, м'яка, безболісна при пальпації.

Спленомегалія при еритремії часто зустрічається при спленомегалічній формі еритремії, нерідко сполучається з гіпертонією; ступінь збільшення селезінки різна: від невеликого збільшення до гігантського розміру, що доходить до лобка; звичайно на 5-7 пальця нижче реберної дуги, безболісна при пальпації, середній щільності з гладкою поверхнею, іноді супроводжується розвитком інфаркту селезінки і періспленітом (з нерівною поверхнею і болісна при пальпації).

Спленомегалія при хронічному мієлолейкозі є найбільш характерним симптомом. Ступінь збільшення дуже значна, може займати всю ліву половину черевної порожнини і опускатися навіть в малий таз; незалежно від збільшення зберігається конфігурація селезінки.

Спленомегалія при хронічному лімфолейкозі – характерний симптом. Селезінка менших розмірів, чим при мієлолейкозі, виступає на 2-4 поперечних пальця нижче реберної дуги, щільна, гладка, безболісна, зберігає свою конфігурацію.

Спленомегалія при гострих лейкозах не є постійним симптомом. Селезінка звичайно помірно збільшена, м'яка, безболісна або помірно чуттєва при розвитку періспленіта та інфаркту селезінки, що зустрічаються в 50 % випадків.

Спленомегалія при лімфогранулематозі відзначається часто, але не обов'язково. Селезінка помірно збільшена, дуже рідко відзначається значне збільшення, подібно до мієлолейкозу.

Спленомегалія при мієломній хворобі і лімфосаркомі зустрічається рідко, а якщо збільшується, то, як правило, має тверду консистенцію з горбистою поверхнею.

Спленомегалія при тромбоцитопенічній пурпурі не досягає великих розмірів і не є обов'язковим симптомом.

Сечовидільна система. Зміни паренхіми нирок може спостерігатися при хронічних анеміях, В₁₂-дефіцитній анемії, мієлолейкозах, мієломній хворобі, геморагічних діатезах, що часто виявляється змінами в сечі.

Уробілінурія – при гемолітичних анеміях.

Підвищення вмісту сечової кислоти – при мієлолейкозах.

Поява білкових тіл Бенс-Джонса – при мієломній хворобі.

Гематурія – геморагічні діатези, лейкози.