Симптоматика кровотечі з різних відділів травного тракту.

Стравохідна кровотеча: а) гостра – раптова поява блювоти червоною кров'ю; швидке зниження артеріального тиску; можливий летальний наслідок; б) хронічна – розвиток залізодефіцитної анемії.

Шлункова кровотеча найчастіше виявляється блювотою з домішкою крові. Блювота «кавовою гущею » спостерігається при тривалому перебуванні в шлунку невеликої кількості крові, коли під впливом соляної кислоти шлункового соку утворюється солянокислий гематин.

Кривава блювота (haematemesis) спостерігається при виразковій хворобі, ерозивному гастриті, раку і поліпах шлунка, рідко – при саркомі, туберкульозі і сифілісі шлунка. Блювота, що містить велику кількість червоної крові, обумовлена ушкодженням великих судин.

Кишкова кровотеча проявляється появою чорного або дьогтеподібного випорожнення, що свідчить про вилив не менш 60-80 мл крові в шлунково-кишковому тракті. При кровотечах з верхнього відділу кишечника або шлунка випорожнення стають чорними і сильно смердючими (дьогтеподібний кал), мелена ( melaena – чорнуха). Випорожнення бувають рідкими, іноді клейкими, густими, часто супроводжуються кривавою блювотою. При рясному виділенні крові з випорожненнями треба шукати насамперед виразку шлунка і дванадцятипалої кишки, рак шлунка, варикозне розширення вен стравоходу і шлунка, крім того причиною мелени можуть бути стресові і септичні виразки, ерозивний гастрит, синдром Мелорі-Вейса (розрив слизової оболонки стравоходу при блювоті). Домішка крові в калових масах зустрічається при дизентерії. У цих випадках хворі відзначають тенезми. Гемороїдальні кровотечі з'являються наприкінці акту дефекації, а при раку і поліпозі кишечника – до дефекації.

При захворюванні печінки кровотеча може бути гемороїдальною або стравохідною внаслідок підвищення тиску в системі ворітной вени (синдром портальної гіпертензії), порушення проникності судинних стінок і дефекту згортаючої системи крові.

Пронос, діарея ( diarrhoea ) – прискорене спорожнювання кишечника зі зміненим характером випорожнення (від кашкоподібного до водянистого), обумовленого прискореним проходженням харчових і калових мас через товстий кишечник. Рідкі випорожнення, у відмінності від вмісту тонких кишок, містять велику кількість продуктів бродіння, гниття, травних соків, слизу.

При нормальних умовах бактеріальна флора кишечника присутня головним чином у кінцевому відрізку тонкої і початковому відділах товстої кишки. Тому в нормі бродильні процеси протікають у нижніх відділах тонких кишок і у верхніх відділах товстої кишки (сліпа, висхідна, ободова), а гнильні процеси – у нижніх відділах товстого кишечника (нисхідна і сигмоподібна).

Діарея обумовлена посиленням кишкової перистальтики внаслідок запалення слизової тонких і товстих кишок, хімічних подразнень (миш'як, ртуть), ендогенного токсичного впливу продуктів гниття і бродіння в самому кишечнику; можуть бути результатом посиленого виділення кишкового соку, ексудату, транссудату (проносні засоби), недостатнього змісту ферментів у панкреатичному соку, недостатнього надходження жовчі, порушення переварювання в шлунку. Проноси виникають при порушенні перистальтики коркового генезу (емоції), при гормональних порушеннях (тіреотоксикоз), гіповітамінозах (пелагра).

Причини діареї:

– гострі і хронічні кишкові інфекції (ентерит, ентероколіт, сигмоїдит, проктит, дизентерія та ін.);

– інвазія найпростішими (амеба, балантидія, лямблії та ін.);

– неспецифічні запальні процеси кишечника невідомої етіології (хвороба Крона, виразковий коліт);

– пухлини і захворювання крові (гастринома, карцинома, рак товстої кишки, лімфогранулематоз, лімфосаркома);

– непереносимість деяких продуктів (лактоза, злаки);

– функціональна діарея (шлункова, панкреатична, тиреотоксична, біліарно-кишкова діарея.

Інші захворювання, такі як амілоїдоз, цироз печінки, психічні розлади, іноді виникають як алергічна реакція на вживання різних харчових продуктів.

Розрізняють бродильну, гнильну і жирову або мильну диспепсії.

Бродильна диспепсія обумовлена порушенням розщеплення вуглеводів ацидофільної (бродильної) флорою або зниженням діастази підшлункової залози. При цьому калові маси рясні, водянисті, пінисті, з кислим запахом, світло-жовтого кольору, макроскопічно крові, гною і слизу не містять. Дефекація не більше 5-6 разів на добу. Болі виникають задовго до дефекації, мають тупий і не дуже інтенсивний характер, супроводжуються гурчанням. Відзначається здуття кишечника з виділенням великої кількості газів. У випорожненнях утримується багато крохмальних зерен, клітковини, йодофільних мікробів і органічних кислот. Спостерігається при ентеритах, уживанні в їжу фруктів, гороху, бобів, капусти, квасу, меду.

Гнильна диспепсія обумовлена посиленим розщепленням білків мікробами товстої кишки, котрі переселилися в тонкий кишечник. Ця диспепсія виникає при вживанні в їжу великої кількості важкоперетравлюваних м'ясних продуктів (баранина, свинина), при зниженні секреторної функції шлунка і підшлункової залози, колітах.

В результаті порушення розщеплення білків і розвитку процесів гниття в кишечнику, крім метану, метилмеркаптану, водню, сірководню, утворюється індол, скатол і інші продукти гнильного розпаду. При цьому спостерігаються рясні проноси із гнильним, іноді огидним запахом. Випорожнення дуже рясні, рідкі, темного кольори, містять шматочки неперетравленої їжі, реакція їх лужна. При мікроскопічному дослідженні виявляється велика кількість неперетравлених м'язових волокон. Гнильна диспепсія часто спостерігається при колітах: випорожнення темного кольору, незначні по кількості, мають більш-менш гнильний запах; на поверхні калових мас знаходяться часто видимі оком кров, слиз, гній і обривки тканин. Дефекація часта, до 15-30 разів і більше на добу, супроводжується болем характеру тенезмів.

Жирова диспепсія, пов'язана з порушенням переварювання жирів, зустрічається рідко; спостерігається при порушенні ліполітичної функції підшлункової залози, при порушенні надходження до кишечника жовчі, при вживанні великої кількості жирної їжі. Хворі скаржаться на здуття кишечника, гурчання, часті рідкі випорожнення. Випорожнення звичайно світлі, нейтральної або лужної реакції. При мікроскопічному дослідженні в них виявляється багато кристалів жирних кислот і жирних мил.

Закреп ( оbstipatio, constipatio ) – тривала затримка калу в кишечнику (звичайно більше 48 годин) або ж недостатнє, утруднене спорожнювання кишечника. Звичайне спорожнювання кишечника відбувається 1 раз на добу і можна виробити звичку спорожняти кишечник щодня в певний час. Іноді випорожнення буває постійно через 1-2 дня, в інших же випадках 2 рази на день. При голодуванні випорожнення з'являються 1 раз в 5-6 днів, при строгій м'ясній і яєчній дієті через 2-3 дня, при звичайній їжі 1 раз на день, при чисто рослинній їжі 2-3 рази на день.

Характерні ознаки закрепу: рідка дефекація (1 раз на 2-4 дня і рідше); мала кількість калу; більша щільність калу; відсутність відчуття полегшення після дефекації.

Причини закрепів

Органічні закрепи:

• механічне звуження просвіту кишки (пухлина, рубець, камінь);

• аномалії розвитку кишечника (мегаколон, долихосигма, дивертикульоз);

Функціональні:

• аліментарні (вживання їжі, що легко засвоюється, недостатність «шлаків»);

• нейрогенні (органічне ураження центральної нервової системи – пухлина мозку, енцефаліт; порушення функції блукаючого нерва);

• запальні (холецистит, аднексит, простатит);

• інфекційні (дізентерія);

• токсичні (екзогенна інтоксикація свинцем, наркотиками);

• ендокринні (гіпофункція гіпофіза, мікседема);

• гіподинамічні (недостатність рухів, слабість м'язового преса).

 

За характером патологанатомічних і патофізіологічних змін закрепи можна розділити на органічні, пов'язані із хронічною або постійною анатомо-фізіологічною зміною структури кишечника (obstipatio) і на функціональні (constipatio).

До закрепів органічного походження відносяться механічні закрепи. В основі цього виду закрепів лежить стійке звуження просвіту кишечника – стеноз, в силу чого порушується його прохідність (рак, пухлинні процеси, виразки, що приводять до рубцювання, спайки). Раптово виникаючі закрепи завжди є предметом серйозного вивчення лікарем, щоб установити вище згадані хвороби. До закрепів органічного походження відносяться закрепи в результаті конституціональних змін кишечника. З конституціональних змін кишечника, котрі ведуть до закрепів, варто мати на увазі зміну довжини кишечника (долихоколон – dolychocolon), розширення просвіту кишки – мегаколон (megacolon), утворення додаткових перегинів і петель ("двостволка"). Сюди ж відносяться закрепи у хворих з конституціональним спланхноптозом, при слабості черевного преса. Найбільш виражені закрепи (10 днів і більше) при хворобі Гіршпрунга – при megacolon congenitum.

Органічні закрепи можуть бути запального характеру. При запальному процесі в кишечнику, особливо, якщо в процес залучений серозний прошарк кишок, з'являються спайки окремих частин кишечника, особливо товстої кишки в ділянці flexura coli dextra, а особливо sinistra, які можуть викликати різкий перегин кишки.

Функціональні закрепи зустрічається частіше і є основним проявом захворювання в результаті розладів динаміки кишечника. Ці функціональні захворювання кишечника відомі під загальною назвою "звичний запор" (constipatio habitualis).

До групи функціональних закрепів відносять аліментарні закрепи, які зустрічаються найчастіше. Рух кишечника залежать від багатьох нейрогуморальних впливів і складу їжі. При невеликій кількісті їжі, одноманітному харчуванні (м'ясо, борошняні продукти, яйця, сир), порушенні режиму харчування і механічній дієті, що щадить, можуть розвитися стійкі закрепи. Так, білок м'яса і яєць засвоюється до 97-98 % і залишає мало шлаків. Розвитку закрепів сприяють також відсутність у їжі вітамінів групи В, недостатній прийом води і посилена втрата води з організму.

Дискінетичні закрепи становлять головну форму звичних закрепів, в основі яких лежать порушення координації різних видів моторики кишечника (поява спазмів в одних і атонія в інших кишечника). У цей час розлад динаміки кишечника розглядається як порушення функції її нервово-м'язового апарата.

Атонічний, вірніше гіпокінетичний закріп виникає в результаті того, що нервові прилади кишечника або слабко подразнюються, або частково втрачають здатність сприймати подразнення внаслідок малого утворення калових мас, зменшення хімічних збудників, рефлекторного пригнічення моторики, недостатньої фізичної активності. У цьому випадку характерне виділення щільних, об'ємистих, ковбасоподібних або комкоподібних фекальних мас.

Зниження тонусу товстої кишки може бути викликане зниженням збудливості n.vagus, підвищенням збудливості n.splanchnicus при паралічі кишкової мускулатури (перитоніт, стеноз кишечника), порушеннях кровопостачання (серцева недостатність, портальна гіпертензія), при мікседемі, під впливом опіатів, атропіну. Закрепи розвиваються в осіб, котрі ведуть малорухомий спосіб життя, після важких інфекцій, при кахексії, ожирінні, розходженні прямих м'язів живота, розривах промежини.

При підвищеній дратівливості кишечника внаслідок запальних або виразкових процесів, перевазі тонусу парасимпатичної нервової системи розвивається гіперкінетичний або спастичний запор, що супроводжується виділенням калу у вигляді тонких смуг (стрічкоподібна форма або форма олівця) або у вигляді маленьких круглих шматочків ("овечий кал"). Ця форма закрепу може з'явитися в результаті тривалих болісних дефекацій (ректит, геморой, виразка), що змушують хворого втримуватися від дефекацій.

Спазм товстої кишки розвивається при зловживанні нікотином, чаєм, кавою, свинцевій інтоксикації, жовчній і нирковій кольках, гельмінтах. В осіб, що звикли придушувати позив до дефекації, і при спинній сухотці розвивається ослаблення m.levator ani, знижується чутливість слизової прямої кишки і розвивається ректальний закріп (дисхезія). Недостатня кількість кишкового вмісту при голодуванні, обмеженому прийому їжі, уживанні їжі, що легко перетравлюється і містить мало рослинної клітковини, також приводить до розвитку закрепу.

Клінічна картина закрепів досить різноманітна. Основна скарга – це відсутність випорожнення протягом декількох днів, іноді до 15 днів. Одні хворі скаржаться на відсутність позиву, найчастіше при атонічних формах закрепів, інші, навпаки, на часті, але безрезультатні позиви. Можуть бути болі в животі колькоподібного характеру без певної локалізації. Частіше ці скарги зустрічаються при спастичних закрепах. Іноді хворі скаржаться на головні болі, неприємні відчуття в ділянці серця і серцебиття, присмак у роті, запах з рота.

Іноді має місце зміна закрепів і проносів, обумовлена первинним ослаблення кишкової перистальтики (гіпокінез), а надалі судорожним скороченням кишечника. При тривалій затримці калу внаслідок спазму в сигмоподібній кишці, відбувається запальне подразнення із вторинною гіперсекрецією. В результаті спочатку тверда консистенція калових мас змінюється більш рідкою, дефекація частішає, і в калі виявляється слиз, а іноді і кров. Такий стан суб'єктивно оцінюється хворими як пронос, фактично являє собою затримку калу, і називається " помилковою діареєю ".

Шкірна сверблячка – один з ранніх симптомів захворювання печінки і жовчовивідних шляхів і носить, як правило, центральний характер (тобто підсилюється при звертанні на себе уваги), виникає вночі, сильна, тривала (до декількох років), часто сполучається з жовтяничністю шкірних покривів. Шкірна сверблячка обумовлена подразненням нервових закінчень шкіри жовчними кислотами, що у надлишковій кількості циркулюють в крові, і спостерігається при механічній і паренхіматозній жовтяницях.