Видатний кардіолог, дійсний член амн срср, лауреат міжнародної премії «золотий стетоскоп»

 

В 1922 році закінчив медичний факультет Московського державного медичного університету. Працював на кафедрі факультетської терапії 1-го Ленінградського медичного інституту. Потім О.Л. М'ясников викладав у Новосибірському державному інституті вдосконалення лікарів на кафедрі терапії.

В 1934 році вийшла перша велика монографія О.Л. М’ясникова «Хвороби печінки». В роки Великої Вітчизняної війни А.Л. М'ясників – головний терапевт Військово-морського флоту. В 1940 році він пише підручник з терапії, який завдяки ясності, стислості та глибині викладу матеріалу мав винятковий успіх у студентів і лікарів і неодноразово перевидавався в нашій країні та за кордоном. В 1946 році О.Л. М'ясников випускає монографію «Епідемічні гепатити».

З 1948 року О.Л. М'ясников керував клінікою госпітальної терапії; директор Інституту терапії АМН СРСР. З 1957 року О.Л. М'ясников – голова Російського товариства терапевтів; приймав участь у багатьох міжнародних конгресах та конференціях, присвячених серцево-судинним захворюванням. Він вперше в світі розробив класифікацію атеросклерозу з урахуванням стадій його розвитку.

В 1967 році на базі Інституту терапії АМН СРСР створений науково-дослідний Інститут кардіології ім. О.Л. М’ясникова.

ГУБЕРГРиЦ Марк Мойсійович

(1886-1951)

 

Засновник кафедри пропедевтики внутрішньої медицини Київського медичного інституту, академик Академії наук УРСР

 

Після закінчення медичного відділення Київського університету стажувався в лабораторії І.П. Павлова. З 1928 по 1951 рік очолював cтворюную їм кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб Київського медичного інституту охорони здоров’я (нині – Національнний медичний університет імені О.О. Богомольця).Удосконалював дидактичні прийоми педагогики вищої школи при читанні лекцій та проведенні практичних занять, демострував на лекціях тематичних хворих. Завдяки його блискучому ораторському мистецтву, науковій та клінічній глибині викладення матеріалу українською мовою, на його лекціяї були присутні не тільки студенти, але й числення практичні лікарі.

Наукові праці М.М. Губергрица присвячені нормальній фізіології і патофізіології систем кровообігу, травлення. Він займався розробкою діагностичної методології, у тому числі аускультації серцевих тонів, функції підшлункової залози, особливо симптоматики панкреатиту і апендициту; питанням лікувального харчування, патогенезу виразкової хвороби шлунка, серцево-судинних захворювань, ендокринних розладів. Один із перших впроваджив в клінічну практику, а також в педагогічний процес, метод електрокардіографії. Автор книг «Клінічна діагностика», «Вибрані труди».

Науковий керівник Інституту харчування Міністерства охорони здоров'я УРСР, заступник голови правління всесоюзних і Українського терапевтичного товариства, Заслужений діяч науки УРСР. Нагороджений двома орденами Трудового Червоного прапора та орденом Червоної Зірки.

Малая Любов Трохимівна

(1919-2003)

Видатний терапевт і кардіолог, академік АМН СРСР, Національної академії наук України, АМН України, Герой Соціалістичної праці, Герой України. Кавалер орденів: Вітчизняної війни, Трудового Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, Ярослава Мудрого, «Золотая звезда». Нагороджена Державною премією України в галузі науки і техніки за цикл наукових фундаментальних праць з кардіології

 

Після закінчення в 1938 році Харківського медичного інституту почала свою лікарську діяльність в с. Петровенькі, Іванківського району Луганської області. Л.Т. Мала – учасник Великої Вітчизняної війни. У 1941-1946 рр. – лікар фронтових госпіталів, заступник начальника евакогоспіталю, заступник начальника лікувального відділу Харківського війського округу. Після демобілізації в 1946 році вступила до клінічної ординатури Харківського медичного інституту, з яким пов’язан її трудовий шлях від асистента до професора, академіка. В 1961 році вона очолила кафедру госпітальної терапії Харківського медичного інституту. Вона щедро передавала свій клінічний та науковий досвід студентам, клінічним ординаторам, аспірантам, лікарям. В її лекціях постійно знаходили відображення останні досягнення медицин.

Засновник сучасної провідної школи терапевтів та кардіологів. Підготувала 38 докторів та 188 кандидатів медичних наук. Автор понад 600 наукових праць, у тому числі 26 монографій. Протягом більш ніж 30 років була незмінною головою спеціалізованиї вченої ради з присудження вчених ступенів при Харківському державному медичному університеті. Фундаментальні та клінічні дослідження Любові Трохимівни завжди були спрямовані на вирішення найбільш актуальних проблем медицини.Основні наукові праці присвячені вивченню серцево-судинної системи при атеросклерозі, ролі нейрогуморальних механізмів регуляції у виникненні та прогресування кардіальних захворювань, в тому числі гіпертонічної хвороби, гострого інфаркту міокарда, недостатності кровообігу, проблемам клінічної фармакології. Л.Т.Мала першою в Україні організувала кардіологічне відділення для хворих на гострий інфаркт міокарда, впровадила в практику систему поетапного лікування цих хворих, який включає стаціонарний, санаторно-курортний та амбулаторно-поліклінічний етапи. Л.Т. Мала вперше в нашій країні почала проводити дослідження під егідою ВООЗ у галузі епідеміології та профілактики найпоширеніших хронічних неінфекційних захворювань.

Завдяки організаційному та творчому таланту Л.Т. Малої було створено Науково-дослідний інститут терапії, який в 1993 році був переведений з системи МОЗ України в підпорядкованість АМН України. Л.Т. Мала – засновник та директор Інституту терапії АМН України (1981-2003). Під її керівництвом в Інституті терапії почались активні дослідження з проблем гастроентерології, пульмонології, нефрології, клінічної фармакології. В 2004 році Інституту просвєно ім’я Любові Трохимівні Малої.

Наукова, педагогічна, лікувальна спадщина Л.Т.Малої – вагомий внесок в розвиток вітчизняної і світової медицини.

 

МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРОГО

 

Обстеження хворого – комплекс досліджень, спрямованих на визначення індивідуальних особливостей хворого, установлення діагнозу хвороби, обґрунтування раціонального лікування, визначення прогнозу.

Обсяг досліджень залежить від мети обстеження хворого (установлення діагнозу, диспансерне спостереження, контроль за ефективністю лікування тощо) і від характеру захворювання, приводу якого воно проводиться.

Всі методи обстеження умовно ділять на загальноклінічні та спеціальні. Загальноклінічні методи обстеження мають найбільш важливе значення в діагностиці внутрішніх хвороб, що проводиться при будь-якому захворюванні з метою одержання цілісного подання про хворого і установлення або виключення зв'язку ураження окремих органів (наприклад, органів зору, слуху) з патологією інших систем організму. Спеціальні обстеження – методики, які використовуються для діагностики певних захворювань, що відносяться до компетенції яких-небудь медичних фахівців (окуліста, уролога, стоматолога тощо), що не мають діагностичного значення при обстеженні хворих з іншими захворюваннями.