Дослідження шлункового вмісту

Мета дослідження:

– оцінити секреторну, моторну, кислотоутворюючу, ферментоутворюючу функції шлунка;

– оцінити тип шлункової секреції;

– оцінити ефективність проведеного лікування.

В даний час для дослідження секреторної функції шлунка використовуються такі методи:

– фракційне багатомоментне дослідження шлункового вмісту з подальшим його аналізом;

– внутрішньошлункова рН-метрія за допомогою тонкого зонда особливої конструкції.

Фракційне багатомоментне дослідження г шлункового вмісту роблять за допомогою тонкого зонда, зовнішній діаметр якого 3-4 мм і внутрішній – 1,5-2 мм, довжина 1 м. Один внутрішній кінець зонда заокруглений і має два бічних отвори для аспірації шлункового вмісту. Для орієнтування місця перебування зонда в шлунку на його зовнішній поверхні проставлені мітки.

Протипоказання для проведення зондування шлунка:

– тяжкий загальний стан;

– старечий вік (більше 70 років);

– недавня шлункова кровотеча;

– варикозне розширення вен стравоходу;

– аневризма аорти;

– високі цифри артеріального тиску;

– тяжке органічне ураження серцево-судинної системи.

Методика проведення багатомоментного фракційного зондування. Дослідження проводять натще. Хворого саджають на кушетку. Витяг шлункового вмісту роблять за допомогою тонкого зонда. Заокруглений кінець зонда пропускають глибоко в зів, і хворий заковтує його. До виступаючого з рота вільного кінця зонда приєднують шприц об’ємом 20 см³ або вакуумну установку, за допомогою якої одержують першу порцію шлункового вмісту і поміщують у пробірку (порція натще). Потім протягом години через кожні 15 хвилин одержують 4 порції шлункового вмісту і розміщають його в окремі пробірки. Дослідження цих порцій дає уявлення про базальну секрецію.

Наступний етап проведення методики полягає в одержанні шлункового вмісту в умовах стимуляції залозистого апарата шлунка. В якості подразників секреції шлунка використовують гістамін, пентагастрін. Уніфікованим парентеральним подразником визнаний гістамін. При субмаксимальній стимуляції фосфат гістаміну вводять підшкірно з розрахунку 0,01 мг на 1 кг маси обстежуваного. При максимальній стимуляції (за Кеєм) дозу фосфату гістаміну збільшують до 0,04 мг на 1 кг маси обстежуваного. У випадку виникнення побічних реакцій необхідно ввести антигістамінні препарати. Після введення гістаміну кожні 15 хвилин протягом 1 години одержують шлунковий вміст в окремі пробірки. Дослідження цих порцій дає уявлення про стимульовану секрецію. Необхідно домагатися максимально повного витягу шлункового вмісту для одержання достовірних результатів, в зв'язку з цим перевага віддається вакуум-установці.

Дослідження шлункового дозволяє визначити фізичні властивості, а також включає хімічне і мікроскопічне дослідження.

Фізичні властивості шлункового вмісту полягають у визначенні кількості шлункового вмісту, його запаху, кольору і консистенції.

Кількість шлункового вмісту виміряється в порціях, отриманих натще, в базальних умовах і після введення парентерального подразника. Підсумовування порцій, отриманих за 1 годину, одержало назву годинна напруга шлункової секреції. Натще в здорових людей виділяється 50 мл шлункового вмісту, годинна напруга базальної секреції 50-100 мл, стимульованої секреції 100-140 мл.

Зміна кількості шлункового вмісту має діагностичне значення. Якщо натще шлункового вмісту визначається більше, ніж в нормі, це свідчить про гіперсекрецію (гастрит, виразкова хвороба) або уповільнену евакуацію в дванадцятипалу кишку. Невелика кількість годинної напруги шлункового вмісту – ознака зниження секреторної функції або прискореної евакуації.

Запах шлункового вмісту в нормі відсутній або злегка кислий. Гнилісний запах виникає при гнитті білків (при застійних явищах в результаті стенозу воротаря, розпаді ракової пухлини), при зниженні концентрації соляної кислоти і утворенні продуктів бродіння – масляна, оцтова, молочна кислоти.

Колір. Нормальний шлунковий вміст безбарвний або злегка сіруватий. При наявності у хворого дуодено-гастрального рефлюкса домішка жовчі забарвлює його в жовтий відтінок. Присутність крові в шлунку змінює колір шлункового вмісту з червоного на коричневий в залежності від кількості крові і ступеня кислотності середовища.

Консистенція. В нормі шлунковий вміст рідкий, консистенція залежить від слизу, що у невеликій кількості є фізіологічною складовою частиною шлункового вмісту. Велика кількість слизу свідчить про наявність гастриту. Слиз у вигляді грубих грудок може бути з порожнини рота, носоглотки. У вмісті шлунка натще іноді визначають залишки неперетравленої з'їденої напередодні їжі, що вказує на порушення евакуаційної функції, обумовлене стенозом воротаря (рак, що рубцюється, виразка дванадцятипалої кишки).

Хімічне дослідження шлункового вмісту дозволяє судити про кислотоутворюючу функцію і полягає у визначенні загальної кислотності (суми всіх кислих валентностей шлунка), вільної соляної (у вигляді дисоційованих іонів водню та хлору), зв'язаної соляної (що знаходиться в зв'язку з білковими молекулами) і молочної кислот.

Методика дослідження кислотоутворюючої функції шлунка. Дослідження проводять шляхом титрування шлункового вмісту 0,1н розчином їдкого натру в присутності індикаторів: фенолфталеїна (в кислому середовищі безбарвний, в лужному – забарвлюється в рожевий колір), диметіламідоазобензола (в присутності вільної соляної кислоти забарвлюється в яскраво-червоний колір, при її відсутності – має жовтогарячий або жовтувато-рожевий колір).

Хід визначення: до 5 мл шлункового вмісту кожної порції натще, базальної і стимульованої секреції додають 1-2 краплі індикаторів фенолфталеїна і диметіламідоазобензола і титрують 0,1 н розчином їдкого натру. Кількість лугу, що пішла на титрування від первісного рівня до рівня при переході фарбування в жовтувато-рожевий колір, відповідає змісту вільної соляної кислоти. Кількість лугу, що пішла на титрування від початкового рівня до рівня при встановленні стійкого рожевого кольору, складає загальну кислотність. При розрахунку всі отримані показники множать на 20, тому що кислотність виражають в умовних титраційних одиницях – по кількості мл 0,1 Н розчину їдкого натру, витраченого на титрування 100 мл шлункового вмісту. Визначають показники кислотності в порції натще, в умовах базальної і стимульованої секреції шляхом одержання середнього арифметичного з чотирьох порцій. Нормальні показники кислотності приведені в таблиці 4.19.

Таблиця 4.19

Нормативи шлункової секреції після стимуляції

Секреторні показники	Види секреції
Натще	Базальна	Субмаксимальна стимуляція гістаміном	Максимальна стимуляція гістаміном
Годинна напруга (мл)	до 50	50-100	100-140	180-200
Загальна HCl (ммоль/л)	до 40	40-60	80-100	100-120
Вільна HCl (ммоль/л)	до 20	20-40	65-85	90-100
Дебіт-година загальної HCl (ммоль/л)	до 2	1,5-5	8-14	18-26
Дебіт-година вільної HCl (ммоль/л)	до 1	1-4	6-12	16-24

Підвищені цифри кислотності (гіперацидітас) характерні для виразкової хвороби, хронічного гастриту з підвищеною кислотоутворюючою функцією.

Знижені (гіпоацидітас) – для гастриту зі зниженою кислотоутворюючою функцією.

Відсутність вільної соляної кислоти (ахлоргідрія) може служити ознакою атрофічного процесу слизової оболонки шлунка (гастрит, рак).

Більш об'єктивним показником, що відображує кислотоутворюючу функцію шлунка, є абсолютна кислотна продукція за одиницю часу, здебільшого за 1 годину (дебіт-година). Розрізняють дебіт-годину вільної соляної кислоти і дебіт-годину загальної соляної кислоти. Дебіт-годину (Д-Г) виражають у милімолях і обчислюють за формулою:

, де

Д – дебіт-година HCl (ммоль/л);

V – об’єм порції шлункового вмісту (мл);

Е – концентрація HCl (ммоль/л).

Число додатків у формулі дорівнює числу порцій шлункового вмісту, отриманого за час дослідження (при розрахунку Д-Г їх чотири). Підсумовують показники загальної кислотної продукції в період базальної секреції – basal acid output (BAO), при субмаксимальній стимуляції гістаміном – submaximal asid output (SAO). Якщо у хворого низькі показники кислотності, йому показана максимальна стимуляція гістаміном. Загальну кислотність в цих умовах позначають як maximal acid output (MAO). Показники МАО знаходяться в залежності від маси обкладкових клітин і побічно відбивають морфологічний стан слизової оболонки шлунка, тому цей вид дослідження одержав назву «біохімічна біопсія» шлунка.