Особливості різновидів структур управління

Основа сучасного уявлення про організаційний проект бере початок з давнього універсального підходу – бюрократичної моделі.

Бюрократія – це модель проекту організації, що ґрунтується на легітимній та формальній системі влади. Вебер трактував бюрократичну форму організаціїяк логічну, раціональну й ефективну. Він запропонував використовувати цю модель як схему, до якої повинні прагнути всі організації як до єдиного найліпшого методу. Згідно з поглядом Вебера можна сформулювати п’ять головних ознак ідеальної бюрократії.

1. Кожна організація має чіткий поділ праці і кожну посаду в організації посідають висококваліфіковані спеціалісти.

2. Організація має узгоджену систему правил, що гарантує стале фахове виконання завдань.

3. Організація має чітку ієрархію посад та служб, щоб створити умови для субординації від вищих ланок організації до нижчих.

4. Менеджери ведуть бізнес об’єктивним методом і зберігають відповідну відстань між собою та підлеглими.

5. Зайнятість і успіх в організації ґрунтуються на компетентності та кваліфікації, а працівники захищені від свавілля.

Найкращим втіленням бюрократії сьогодні є державні установи та університет. Головна перевага бюрократичної моделі та, що декілька її елементів (таких як дотримання правил та зайнятість на підставі кваліфікації) фактично сприяють підвищенню ефективності. Бюрократія також допомагає запобігати фаворитизму (оскільки всі без винятку повинні дотримуватися правил), а службові обов’язки зрозумілі кожному. На жаль, цей підхід мас декілька недоліків. По-перше, бюрократична модель призводить до негнучкості організації та її жорсткості. Якщо правила визначені і затверджені, важко їх уникнути або змінити.

По-друге, бюрократія часто призводить до ігнорування людського чинника і соціальних процесів у середині організації.

В економічній літературі можна зустріти величезну кількість видів структур управління. З усього різноманіття структур управління дуже чітко виділяються дві великі групи. Це – ієрархічні й адаптивні структури. Розглянемо, у чому полягає їхні відмінності.

Ієрархічні структури управління (їх ще називають часом: формальні, механістичні, бюрократичні, класичні, традиційні) характеризуються твердою ієрархією влади в організації, формалізацією правил і процедур, які використовуються централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності.

Адаптивні структури управління (органічні, гнучкі) характеризуються розмитістю ієрархії управління, невеликою кількістю рівнів управління, гнучкістю структури влади, слабким чи помірним використанням формальних правил і процедур, децентралізацією прийняття рішень, широко обумовленою відповідальністю в діяльності (рис 5.6).

 

Рис. 5.6. Класифікація видів структур управління

 

Ієрархічні структури управління мають багато різновидів. Вони формувалися відповідно до принципів, які були сформульовані ще на початку XX сторіччя. При цьому головна увага приділялася поділу праці на окремі функції.

Для адаптивних (гнучких, органічних) структур характерна відсутність бюрократичної регламентації діяльності органів управління, відсутність детального поділу праці за видами робіт, розмитість рівнів управління і невелика їхня кількість, гнучкість структури управління, децентралізація прийняття рішень, індивідуальна відповідальність кожного працівника за загальні результати діяльності.

Крім того адаптивні структури управління, як правило, характеризуються наступними ознаками:

– здатністю порівняно легко змінювати свою форму;

– орієнтацією на прискорену реалізацію складних проектів, комплексних програм, вирішення складних проблем;

– обмеженою дією в часі, тобто формуванням на тимчасовій основі на період вирішення проблеми, виконання проекту, програми;

– створенням тимчасових органів управління.

До різновидів структур адаптивного типу можна віднести проектні, матричні, програмно-цільові, проблемно-цільові структури, засновані на груповому підході (командні, проблемно-групові, бригадні), мережні організаційні структури.

Проектні структури – це структури управління комплексними видами діяльності, які через їх вирішальне значення вимагають забезпечення безупинного координуючого та інтегруючого впливу при жорстких обмеженнях по витратах, термінах і якості робіт.

Проектні структури в підприємствах, як правило, застосовуються тоді, коли виникає необхідність розробити і здійснити організаційний проект комплексного характеру, що охоплює, з одного боку, вирішення широкого кола спеціалізованих технічних, економічних, соціальних і інших питань, і, з іншого боку, діяльність різних функціональних і лінійних підрозділів.

Проектна структура управління – це тимчасова структура, яка створюється для вирішення конкретного комплексного завдання (розробки проекту і його реалізації).

Однією з найбільш складних структур управління адаптивного типу є матрична структура.

Матрична структура відображає закріплення в організаційній побудові фірми двох напрямків керівництва, двох організаційних альтернатив. Вертикальний напрямок – управління функціональними та лінійними структурними підрозділами підприємства. Горизонтальне – управління окремими проектами, програмами, продуктами, для реалізації яких залучаються людські й інші ресурси різних підрозділів організації.

При такій структурі встановлюється поділ прав менеджерів, що здійснюють управління підрозділами, і менеджерів, що керують виконанням проекту. Найважливішим завданням вищого керівного складу підприємства в цих умовах стає підтримка балансу між двома організаційними альтернативами.

Відмітною рисою структури управління матричного типу є наявність у працівників одночасно двох керівників, що володіють рівними правами. З одного боку, виконавець підкоряється безпосередньому керівнику функціональної служби, що наділений необхідними проектними повноваженнями для здійснення процесу управління відповідно до запланованих термінів, виділених ресурсів необхідної якості. Виникає система подвійного підпорядкування, що базується на сполученні двох принципів – функціонального і проектного (продуктового).

Матрична структура найчастіше являє собою накладення проектної структури на постійну для даної організації лінійно-функціональну структуру управління. Такого виду структура може утворитися в результаті поступової модифікації дивізійної структури; вона може бути результатом накладення функціональної структури на дивізійну.

Основним принципом у матричному підході до побудови структур управління є не удосконалення цих структур, не удосконалення діяльності окремих структурних підрозділів, а поліпшення їхньої взаємодії з метою реалізації того чи іншого проекту або ефективного вирішення визначеної проблеми.