Основні положення антикризового управління підприємством

Виникнення кризового стану підприємства є свідченням поступового розбалансування та повної втрати дієздатності внутрішнього механізму саморегуляції господарської системи. До моменту виникнення кризи економічна система досягає вершини можливого розвитку. Система вичерпує свій продуктивний потенціал або вступає в конфлікти з існуючим господарським механізмом, відносинами власності. Має місце моральне старіння концептуальних засад ведення бізнесу – матеріально-технічних, ринкових, соціальних.

Розв’язання накопичених суперечностей можливо лише на підґрунті кардинального перегляду усіх фундаментальних засад ведення бізнесу, координації стратегічного бачення місії та змісту діяльності підприємства, що зумовить перехід системи до нового стану рівноваги, яка є необхідною передумовою для її подальшого розвитку. Подолання кризи не може здійснюватись автоматично, воно має бути організовано органом управління підприємством..

Антикризове управління – це спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства.

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов’язаних з об’єктивним циклічним розвитком економіки та суб’єктивними факторами на макро- та мікрорівнях.

Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи структурно поділяється на 3 фази:

1. Прихована криза (або криза ефективності);

2. Криза платоспроможності;

3. Криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможність).

1 фаза – криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та інше.

2 фаза – криза платоспроможності.

У другій фазі починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові результати.

Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямі.

3 фаза – криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неспроможність).

Підприємство не в змозі своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків.

У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка керівниками підприємства очікуваних темпів росту їх підприємства, під які заздалегідь знаходяться додаткові джерела фінансування, як правило, кредитного.

Будь-яке управління в певній мірі повинно бути антикризовим і тим більше оформлюватися як антикризове по мірі розгортання кризової ситуації на підприємстві.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне за ряду причин: кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом’якшувати; до кризових явищ можливо та необхідно готуватися; управління в умовах кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва; кризові процеси можуть бути до певної міри керованими; управління кризовими процесами здатні прискорювати їх та мінімізувати наслідки.

Об’єкт антикризового управління – виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

Антикризове регулювання – це макроекономічна категорія. Вона містить заходи організаційно-економічного та нормативно-правового впливу зі сторони держави, які направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або ліквідації у випадках недоцільності їх подальшого функціонування.

Суб’єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують його завдання. Можна виділити сім груп суб’єктів антикризового процесу:

1) власник підприємства;

2) фінансовий директор підприємства;

3) функціональний антикризовий менеджер-співробітник підприємства;

4) функціональний антикризовий менеджер-співробітник консалтингової фірми, яка залучається на підприємство;

5) державні та відомчі органи;

6) арбітражний керуючий;

7) представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства – вимушений захід, спрямований на повернення боргів.

Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.

Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які могли бути здійснені та які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання наступних принципів:

1) цілеспрямованості;

2) послідовності розв’язання проблем;

3) своєчасності прийняття управлінських рішень;

4) гнучкості, маневреності;

5) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень.

Принципи антикризового управління (об’єктивні правила управління поведінки, що випливають з потреб об’єкта управління) є наступними:

1) принцип об’єктивності;

2) принцип комплексності;

3) принцип відповідності;

4) принцип контролю;

5) принцип оптимальності;

6) принцип основної ланки (розв’язання основних проблем в першу чергу);

7) принципи законності;

8) принцип ефективності.

В системі антикризового управління виділяють функції антикризового управління: визначення цілей, планування, організації, мотивації, контролю.

Крім цього існує два з’єднувальних процеси: прийняття рішень та комунікації, що об’єднують окремі функції в єдиний процес управління.

Функції антикризового управління також можна розглядати як види діяльності, які відображають предмет управління В цьому відношенні можна виділити 6 функцій:

- передкризове управління;

- управління в умовах кризи;

- управління процесами виходу з кризової ситуації;

- стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості);

- мінімізація втрат та втрачених можливостей;

- своєчасність прийняття рішень.

Кожен з перелічених видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове управління.

Система антикризового управління складається з наступних підсистеми:

Ø підсистема діагностики;

Ø антикризовий операційний менеджмент;

Ø антикризове фінансове управління;

Ø антикризовий маркетинг;

Ø антикризове управління персоналом;

Ø антикризове організаційне управління.

Антикризове управління, як і будь-яке інше, може бути менш ефективним або більш ефективним. Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення цілей пом’якшення, локалізації або позитивного використання кризової ситуації у співставленні з витраченими на це ресурсами.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Антикризисное управление. Учеб. пособие / Под. ред. Э.С. Минева, В.А. Панагушина. – М.: ПРИОР, 1999. – 432 с.

2. Антикризисное управление: от банкротства – к финансовому оздоровлению. / Под ред. Г.П. Иванова. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1995. – 320 с.

3. Антикризисное управление. Учебник./ Под ред. Э.М. Короткова. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 432 с.

4. Антикризисный менеджмент / Под. ред. А.Г. Грязновой. – М.: Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ». Издательство ЭКМОС, 1999. – 368 с.

5. Козлов Е.В. Опережающий антикризисный менеджмент: инструментальные, организационные и информационные основы. / Под ред. В.М. Ларина. – Саратов: СГСЭУ, 2001. – 236 с.

6. Крутик А.Б., Муравьёв А.И. Антикризисный менеджмент. – СПб.: Питер, 2001. – 432 с.

7. Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій. – К.: Київ. Нац. торг-економ. ун-т, 2001. – 580 с.

8. Стратегия и тактика антикризисного управления фирмой / Под ред. А.П. Градова, Б.И. Кузина. – СПб.: Спец. лит., 1996. – 512 с.

9. Теория и практика антикризисного управления: Учебник для вузов. / Г.З. Базаров, С.Г. Беляев, Л.П. Белых и др., под ред. С.Г. Беляева и В.И. Кошкина. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1996. – 469 с.

10. Уткин Э.А. Антикризисное управление. – М.: Ассоциация авторов и издателей “Тандем”. Изд-во ЭКМОС, 1997. – 400 с.