Управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками – процес нейтралізації негативних наслідків ризиків, првязаних з фінансовою діяльністю підприємства

Основі інструменти нейтралізації:

1. самострахування фінансових ризиків – резервування підприємством певної частини фінансових ресурсів для покриття витрат

Основними формами нейтралізації є:

· формування резервного фонду підприємства

· формування системи страхових запасів матеріальних ресурсів по окремим елементам оборотних активів підприємства

· формування резервних сум фін ресурсів у системі бюджетів, що доводяться різним центрам відповідальності.

2. Диверсифікація фін ризиків – один із способів зниження ризиків, який полягає у розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладення, асортименту товарів і послухів, фін інструментів.

3. Хеджування фін ризиків – зменшення ризиків шляхом укладання зустрічних операцій з купівлі-продажу активів. Дозволяє знизити ступінь фін ризиків пов’язаних з можливістю зміни кон’юктури ринку, попиту або рівня цін упродовж виконання. Механізм хеджування передбачає одночасне викладання форвардної та ф’ючерсної угоди на однаковий обсяг однакового товару.

4. Страхування фін ризиків за допомогою страхових компаній передбачає покриття збитків за рахунок коштів страхових компаній на основі попереднього договору.

До фінансових ризиків, що можуть буди застрахованими відносять:

ü Страхування ризику неповернення кредиту банкам

ü Страхування товарного кредиту з відстрочкою платежу

ü Страхування не виконання (неналежного виконання) постачальниками зобов’язань по доставці сировини, матеріалів, устаткування, товарів

ü Страхування тривалої зупинки підприємства внаслідок пожежі, аварії, стихійного лиха і т.д.

ü Страхування депозитного вкладу

ü Страхування фін ризику від втрати прибутку в т.д.

Етапи управління фін ризиками

1 ЕТАП визначення видів фін ризиків власника

2 ЕТАП оцінка інформації щодо визначення рівня фін ризиків

3 ЕТАП визначення розміру можливих фін витрат за різними методиками і порівняння з граничними рівнями

Граничні значення рівня фін ризиків за окремими операціями поділяються за наступним чином:

§ за фін операціями з допустимим рівнем втрат рівень фін ризику визначається з точністю 0,1

§ за фін операціями з критичним розміром втрат допустимий рівень фін ризику становить 0,01

§ за фін операцій з катастрофічним рівнем ризику граничний рівень 0,001

4 ЕТАП підбір внутрішніх механізмів нейтралізації фін ризиків

5 ЕТАП підбір видів страхування фін ризиків

Тема 7: Банкрутсво та антикризове управління

Суть та види банкрутства.

Функції фінансового менеджменту підчас здійснення ліквідаційних процедур

Антикризове управління

Діагностика банкрутства

Суть і види банкрутства

У літературі розрізняють наступні сегменти банкрутства:

 

 

Види банкрутства

1. Реальне банкрутство - повна неспроможність підприємства відновити у наступному періоді своє фінансову стійкість і платоспроможність, що викликана катастрофічними втратами.

2. Технічне банкрутство – при цьому виді банкрутства ДЗ значно перевищує КЗ, а сума активів значно перевищує суму його фінансових зобов’язань.

3. Навмисне банкрутство – власник підприємства навмисно завищує рівень його платоспроможності, здійснює за відома неефективні фінансові операції.

4. Фіксоване банкрутство – подання керівником підприємства за відома неефективної інформації для введення в оману кредиторів з метою забезпечення відстрочки оплати кредитних зобов’язань або їх списання.

Функції фінансового менеджменту під час здійснення ліквідаційних процедур

Функції фінансового менеджменту під час здійснення ліквідаційних процедур проявляється у наступному:

1. Оцінка майна підприємства – банкрута за балансовою вартістю;

2. Визначення обсягу і складу ліквідаційних масштабів майна підприємства;

3. Оцінка майна, що входить до складу ліквідаційної маси за ринковою вартістю;

4. Вибір найбільш ефективної форми продажу майна;

5. Задоволення потреб і претензій кредиторів за рахунок продажу майна підприємства – банкрута (у продажу черговості ).

У першу чергу відшкодовуються витрати Господарському суду у зв’язку з веденням справи про банкрутство, витрати ліквідаційної комісії, витрати розпорядника майна, вимоги кредиторів забезпечених заставою.

У другу чергу забезпечуються:

ü виконання зобов’язань перед працівниками підприємства – банкрута;

ü виконання зобов’язань по податкам і обов’язковим платежам, по розрахункам з пенсійним фондом і органами соціального страхування;

ü виконання вимог кредиторів не забезпечене заставою майна;

ü відшкодування вимог працівників по внескам до статутного капіталу і по виплатам за акціями трудового колективу.

6. розробка ліквідаційного балансу підприємства – банкрута.

 

Антикризове управління

 

Антикризове управління – це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства, яка включає комплекс заходів щодо профілактики фінансової кризи та її подолання.

Політика антикризового фінансового управління – це частина загальної фінансової стратегії підприємства, що представляє собою комплекс заходів по розробці системи ранньої діагностики банкрутства і механізмів фінансової стабілізації.

Принципи антикризового управління:

1. постійна готовність підприємства до можливого порушення фінансової рівноваги;

2. рання діагностика кризових явищ;

3. диференціація індикаторів кризових явищ в залежності від ступеня їх загрози фінансовому стану підприємства;

4. терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

5. адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі;

6. повна реалізація внутрішніх можливостей підприємства для виходу його з кризового поля;

7. використання відповідних форм санації і стабілізації на підприємстві.

Етапи формування і реалізації політики антикризового управління:

1 ЕТАП постійний моніторинг фінансового стану підприємства з метою ранньої діагностики банкрутства;

2 ЕТАП визначення масштабів кризового стану підприємства на сонові виявлених відхилень;

3 ЕТАП дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий стан;

4 ЕТАП формування системи заходів по нейтралізації негативних впливів факторів, що призвели до кризового стану;

5 ЕТАП вибір і використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації, що відповідають рівню його кризового стану;

Основними стабілізаційними заходами є:

ü ліквідація неплатоспроможності підприємства шляхом забезпечення прискорення ліквідності всіх активів підприємства;

ü відновлення фінансової стійкості;

ü забезпечення фінансової рівноваги у тривалому періоді;

6 ЕТАП види ефективних форм санації підприємства

Розрізняють такі форми санації, направлені на реорганізацію:

ü злиття

ü поглинання

ü розподіл

ü передача в оренду

ü приватизація тощо.

Основними формами санації, що направлена на реструктуризацію його боргу, є:

ü дотації за рахунок коштів бюджету

ü державне пільгове кредитування

ü цільові банківські кредити

ü реструктуризація короткотермінових кредитів у довготермінові

7 ЕТАП забезпечення контролю за результатами розроблених заходів по виведенню підприємства з кризи.

Діагностика банкрутства

 

Для прогнозування ймовірності банкрутства використовується ціла система показників. Рівень загрози банкрутства за шкалою Альтмана обчислюється за формулою:

Z = 1,2x₁ + 1,4x₂ + 3,3x₃ + 0,6x₄ + 1x₅

х₁ - відношення оборотних активів до вартості всіх активів підприємства;

х₂ - рентабельність власного капіталу;

х₃ - рівень доходності активів;

х₄ - коефіцієнт співвідношення власного і позикового капіталу;

х₅ - оборотність активів.

Якщо z<1,8, то ймовірність банкрутства дуже висока. Рекомендується проводити санацію, а при невдачі – ліквідацію підприємства.

1,81<z<2,7, то ймовірність банкрутства є високою. Рекомендується здійснювати фінансову стабілізацію підприємства.

2,71<z<2,99, то ймовірність банкрутства можлива. Рекомендується проводити нормалізацію фінансового стану.

z>3, то ймовірність банкрутства дуже низька.

Оцінка загрози банкрутства по моделі Альтмана в наших економічних умовах може розглядатися як умовна, попередня, особливо якщо підприємство не можна віднести до середніх або великих. Дана модель не дозволяє одержувати досить об’єктивний результат. Це пов’язане з розходженням в обліку окремих показників, впливом на їхнє формування ряду зовнішніх факторів (у першу чергу інфляції), невідповідністю балансової й ринкової вартості окремих активів й інших об’єктивних причин. Такі особливості визначають необхідність коригування коефіцієнтів значущості показників, наведених у моделі Альтмана, що в умовах економіки, що розвивається, у цей час, чи навряд можливо. Тому для оцінки кризового розвитку господарюючого суб’єкта доцільно застосовувати критерії фінансової стабільності, засновані не на відносних, а на абсолютних показниках поточного фінансового стану господарюючого суб’єкта.