Тема 1. Теоретичні основи фінансового менеджменту

Тема 1. Теоретичні основи фінансового менеджменту

Суть, мета і завдання фінансового менеджменту

Становлення та розвиток фінансового менеджменту як науки

Принципи фінансового менеджменту

Функції фінансового менеджменту

Інформаційна база фінансового менеджменту

Суть, мета і завдання фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент являє собою систему управлінських рішень пов'язаних з формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства та оптимізацією його грошових потоків.

Метою фінансового менеджменту є знаходження компромісу між завданнями, які ставить перед собою підприємство та фінансовими можливостями реалізації цих завдань.

Завданнями фінансового менеджменту є:

§ забезпечення формування ефективного портфелю фінансових ресурсів підприємства;

§ визначення оптимальних напрямів використання фінансових ресурсів при взаємодії задач фінансової стратегії та фінансової тактики;

§ моніторинг оптимізації грошових потоків підприємства в розрізі операційної, інвестиційної та фінансової діяльності;

§ забезпечення максимізації видів фінансових результатів при мінімальних фінансових ресурсах;

§ мінімізація фінансових ризиків.

Становлення та розвиток фінансового менеджменту як науки

 

Зародження фінансового менеджменту як науки сягає кінця 90-х рр. ХІХст. Розрізняють такі етапи його розвитку:

1. кінець 90-х р ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст. – Проблеми, що вирішуються: правові аспекти злиття компанії; утворення нових фірм; емісія різних видів цінних паперів, що випускали для залучення і збільшення капіталу;

2. 30-50-ті рр. ХХ ст. – банкрутство; реорганізація підприємств; ліквідність акцій; регулювання ринку цінних паперів;

3. 50-90-ті рр. ХХ ст. – підбір управлінських рішень, спрямованих на досягнення максимуму прибутку підприємства;

4. 90-ті рр. ХХ ст. – сьогодення – максимізація прибутку на макрорівнях; прийняття управлінських рішень в умовах інфляції; регулювання економічних процесів держави.

 

Принципи фінансового менеджменту

Основні принципи фінансового менеджменту:

1. інтегрованість із загальною системою управління підприємством;

2. комплексний характер формування управлінських рішень;

3. високий динамізм управління;

4. варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень;

5. орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.

 

Функції фінансового менеджменту

 

Функції фінансового менеджменту поділяються на 2 основні групи:

1. функції фінансового менеджменту як управлінської системи:

§ розробка фінансової стратегії підприємства;

§ формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень;

§ здійснення аналізу різноманітних аспектів фінансової діяльності підприємства;

§ здійснення планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками;

§ розробка дійової системи стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності;

§ здійснення ефективного контролю за реалізацією прийнятих управлінських рішень у сфері фінансової діяльності.

2. функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством:

ý управління активами;

ý управління капіталом;

ý управління інвестиціями;

ý управління грошовими потоками;

ý управління фінансовими ризиками;

ý антикризове управління при загрозі банкрутства.

Інформаційна база фінансового менеджменту

 

У фінансовому менеджменті використовують наступні інформаційні ресурси:

ý нормативно-правові акти України та країн, з якими працює підприємство;

ý планово-розрахункові документи та бюджети;

ý організаційно-розпорядчі документи;

ý дані фінансового і податкового обліку;

ý позаоблікова інформація;

ý статистична і відомча відомість.

Інформаційна база фінансових ресурсів варіюється в залежності від виду ресурсів: власний капітал; позиковий капітал; необоротні активи; оборотні активи.

1. Власний капітал – форма № 1 «Баланс», форма № 4 «Звіт про власний капітал», форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів», форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», Журнал 7, Відомість 7.1. – 7.3, Головна книга по рахунках 4 класу, Оборотно-сальдова відомість по рахунках 4 класу.

2. Позиковий капітал - форма № 1 «Баланс», форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів», форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», Журнал 2,3,5, Відомість 3.3., 3.5., 3.6, Головна книга по рахунках 5,6 класу, Оборотно-сальдова відомість по рахунках 5,6 класу.

3. Необоротні активи - форма № 1 «Баланс», форма № 4 «Звіт про власний капітал», форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», Журнал 3, 4, Відомість 4.1., 4.3., 7.1., Головна книга по рахунках 1 класу, Оборотно-сальдова відомість по рахунках 1 класу.

4. Оборотні активи - форма № 1 «Баланс», форма № 5 «Примітки до річної фінансової звітності», форма № 3 «Звіт про рух грошових коштів», форма № 2 «Звіт про фінансові результати», Журнал 1, 3, 5, Відомість 1.1. – 1.3, 3.1., 3.2., 3.4., 4.2, Головна книга по рахунках 2,3 класу, Оборотно-сальдова відомість по рахунках 2,3 класу.

Класифікація фінансових показників в залежності від об’єктів дослідження здійснюється наступним чином:

1. управління активами – оцінка вартості активів; оборотність активів та їх складових; власний оборотний капітал; дюпонівська система аналізу;

2. вартість і оптимізація структури капіталу – оцінка власного і позикового капіталу; коефіцієнт покриття боргових зобов’язань; оборотність капіталу; показники фінансової стійкості; фінансовий важіль;

3. управління інвестиціями – оцінка інвестицій; прибуток на акцію; чистий приведений дохід; коефіцієнт доходності; період окупності; рентабельність інвестицій;

4. управління грошовими потоками – оцінка валового і чистого грошових потоків; ліквідність грошових потоків; коефіцієнт ділової активності грошового потоку;

5. управління фінансовими ризиками – виробничо-фінансовий важіль; середнє квадратичне відхилення; коефіцієнт кореляції між окремими цільовими показниками;

6. антикризове управління – ринкова та ліквідаційна вартість підприємства; коефіцієнт втрати платоспроможності; коефіцієнт відновлення платоспроможності та індекс кредитоспроможності.

 

Тема 2. Управління прибутками та витратами.

Класифікація систем калькулювання собівартості, що використовуються в країнах з ринковою економікою.

Точка беззбитковості. Поведінка витрат.

Управління прибутком від різних видів діяльності.

Політика максимізації прибутку підприємства. Операційний важіль.

Класифікація систем калькулювання собівартості, що використовуються в країнах з ринковою економікою.

 

У країнах з ринковою економікою застосовують дві базові системи калькулювання собівартості продукції, на основі яких формуються різні за змістом звіти про прибуток.

Система калькулювання змінних витрат

1. Виручка.

2. Собівартість Змінні витрати (ЗВ): ЗВ виробничі + ЗВ адміністративні + ЗВ збутові.

3. Маржинальний дохід МД=Виручка (Вр) –Собівартість (С/в)

4. Постійні витрати (ПВ) виробничі.

5. ПВ адміністративні.

6. ПВ збутові.

7. Чистий операційний дохід ЧОП =МД - Сума всіх ПВ.

Система калькулювання повних витрат

1. Виручка (Вр).

2. Собівартість Виробничі витрати: постійні витрати (ПВ)+ змінні витрати (ЗВ).

3. Валовий прибуток (валова маржа) ВП = Виручка (Вр) –Собівартість (С/в)

4. Адміністративні витрати АВ: постійні витрати (ПВ)+ змінні витрати (ЗВ).

5. Збутові витрати ЗбВ: постійні витрати (ПВ)+ змінні витрати (ЗВ).

6. ЧОП = ВП -АВ - ЗбВ.

Маржинальний дохід — це та частина виручки, яка використовується на покриття постійних витрат і отримання запланованого чистого прибутку.

Тема 3: Управління оборотними активами

Управління ОА, їх участь в операційному циклі

Політика управління ОА

Управління запасами

Управління дебіторською заборгованістю

Управління грошовими активами

 

Недоліки ОА є:

1. Вплив інфляції на ОА

2. Надлишкові запаси ТМЦ викликають додаткові операційні витрати по їх зберіганню

3. З ОА частіше ніж з НА відбуваються втрати і порчі

В процесі обслуговування операційного циклу ОА поділяються на:

1. Активи, що обслуговують виробничі цикли (запаси сировини і матеріалів, напівфабрикатів і продукції сторонніх організацій, а також готової продукції).

2. Активи що обслуговують фін цикли (дебіторська заборгованість і грошові активи підприємства)

Розрізняють 4 стадії руху ОА у процесі операційного циклу:

1. Грошові активи, що використовуються для придбання запасів сировини, матеріалів.

2. Запаси перетворені у готову продукцію

3. Готова продукція реалізуються і до настання терміну платежу перебуває у вигляді дебіторської заборгованості.

4. Оплата дебіторської заборгованості що полягає у надходженні грош активів.

Тривалість операційного циклу:

ТОЦ = ПОсм + ПОнв + Помп + ПОдз + ПОга

ПОсм –період обороту сировини і матеріалів

ПОнв – період обороту незавершеного виробництва

Помп – період обороту готової продукції

ПОдз – період обороту дебіторської заборгованості

ПОга – період обороту грошових активів

 

Виробничий цикл характеризує період повного обороту матеріальних складови оборотних активів починаючи із закупки сировини, матеріалів та напівфабрикатів для здійснення процесу виробництва і закінчуючи відвантаженням готової продукції споживачам.

Політика управління ОА

 

Політки управління ОА – це частина фінансової стратегії підприємства, що полягає у формуванні оптимального обсягу і структури ОА і джерел їх фінансування.

Етапи управління ОА:

1. ЕТАП аналіз ОА за попередній період:

ü аналіз динаміки ОА

ü аналіз структури ОА

ü постатейний аналіз ОА

ü аналіз обігових ОА за моделлю Дюпона: ;

- рентабельність продукції

- обіговість ОА

- рентабельність ОА

ü аналіз джерел фінансування ОА

2. ЕТАП визначення принципів формування ОА:

ü консервативний

ü помірний

ü агресивний

3. ЕТАП оптимізація обсягів ОА та їх структури за напрямками:

ü реалізація резервів щодо скорочення операційного циклу шляхом впливу за рахунок тогою, що будемо впливати на виробничий та фінансовий цикли виробництва

ü реалізація обсягів виробництва і питомої ваги окремих видів ОА

4. ЕТАП оптимізація співвідношення постійної і змінної частини ОА з урахуванням сезонної хвилі

5. ЕТАП забезпечення необхідної ліквідності ОА

6. ЕТАП забезпечення рентабельності ОА для формування ефективного портфелю короткострокових фінансових вкладів

7. ЕТАП забезпечення мінімізації прав ОА у процесі їх використання:

ü грошові кошти – піддаються процесу інформаційному

ü короткотермінові фінансові вклади – несприятлива кон’юктура ринку як внаслідок втрати доходу

ü дебіторська заборгованість – ризик неповернення коштів

ü вартість запасів ТМЦ – втрати і псування в межах норм прибутку

8. ЕТАП формування оптимальної структури джерел фінансування ОА

Управління запасами

 

Згідно стандарту 9 до ПВ запасів включають:

· суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику за врахуванням непрямих податків

· суми ввізного мита

· суми непрямих податків пов’язаних з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству

· транспортно-заготівельні витрати

· ін. витрати, що пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану в якому вони придбані для використання у запланованих цілях.

Етапи управляння запасами включають в себе:

1. ЕТАП Аналіз запасів ТМЦ у попередньому періоді:

§ горизонтальний аналіз вартості запасів;

§ структурно-динамічний аналіз;

§ аналіз ефективного використання запасів та їх обіговості;

§ аналіз витрат щодо обслуговування запасів.

2. ЕТАП Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

З метою оптимізації запаси поділяються:

- запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів;

- запаси готової продукції і товарів.

Найбільш поширеною моделлю оптимізації розмірів запасів є модель економічного обґрунтування розміру замовлень.

Взб – витрати по зберіганню одиниці ТМЦ;

Вдост – витрати по доставці одиниці ТМЦ;

МВ – матеріальні витрати;

- оптимальний обсяг замовлень.

3. ЕТАП Формування оптимальної системи оперативного контролю за рухом запасів на підприємстві.

Найбільш широковживаною є система АВС, що передбачає розподіл запасів на 3 категорії.

У категорію "А" входять найбільш дорогі види запасів із тривалим циклом замовлення, що потребують постійного моніторингу. Частота завезення цієї категорії запасів визначається, як правило, на основі моделі EOQ. Коло товарно-матеріальних цінностей, що входять до категорії "А", звичайно обмежене і потребує щотижневого контролю.

У категорію "В" входять товарно-матеріальні цінності, що мають меншу значимість у забезпеченні безперебійного операційного процесу й формуванні кінцевих результатів фінансової діяльності. Запаси цієї групи контролюються один раз на місяць.

У категорію "С" входять всі інші товарно-матеріальні цінності з низькою вартістю, що не відіграють значної ролі у формуванні кінцевих фінансових результатів. Обсяг закупівель таких цінностей може бути досить великим, тому контроль за їх рухом здійснюється один раз на квартал.

4. ЕТАП Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів в умовах інфляції.

Види інвестицій.

Види інвестицій.

Класифікація інвестицій здійснюється за такими ознаками:

1) за об’єктами вкладень:

ý реальні;

ý фінансові;

2) за характером участі в інвестиційному процесі:

ý прямі інвестиції – інвестор приймає безпосередню участь в інвестиційному процесі;

ý непрямі інвестиції – існують фінансові посередники;

3) за періодом здійснення інвестицій:

ý короткострокові (до 1 року);

ý довгострокові (більше 1 року);

4) за ступенем ризику:

ý безризикові;

ý низькоризикові;

ý високоризикові;

ý спекулятивні;

5) за формами власності:

ý приватні;

ý державні;

6) за регіональною приналежністю:

ý національні;

ý іноземні.

Суть та види банкрутства.

Антикризове управління

Діагностика банкрутства

Суть і види банкрутства

У літературі розрізняють наступні сегменти банкрутства:

 

 

Види банкрутства

1. Реальне банкрутство - повна неспроможність підприємства відновити у наступному періоді своє фінансову стійкість і платоспроможність, що викликана катастрофічними втратами.

2. Технічне банкрутство – при цьому виді банкрутства ДЗ значно перевищує КЗ, а сума активів значно перевищує суму його фінансових зобов’язань.

3. Навмисне банкрутство – власник підприємства навмисно завищує рівень його платоспроможності, здійснює за відома неефективні фінансові операції.

4. Фіксоване банкрутство – подання керівником підприємства за відома неефективної інформації для введення в оману кредиторів з метою забезпечення відстрочки оплати кредитних зобов’язань або їх списання.

Антикризове управління

 

Антикризове управління – це система прийомів і методів управління фінансами, спрямована на попередження фінансової кризи та банкрутства підприємства, яка включає комплекс заходів щодо профілактики фінансової кризи та її подолання.

Політика антикризового фінансового управління – це частина загальної фінансової стратегії підприємства, що представляє собою комплекс заходів по розробці системи ранньої діагностики банкрутства і механізмів фінансової стабілізації.

Принципи антикризового управління:

1. постійна готовність підприємства до можливого порушення фінансової рівноваги;

2. рання діагностика кризових явищ;

3. диференціація індикаторів кризових явищ в залежності від ступеня їх загрози фінансовому стану підприємства;

4. терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому розвитку підприємства;

5. адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі;

6. повна реалізація внутрішніх можливостей підприємства для виходу його з кризового поля;

7. використання відповідних форм санації і стабілізації на підприємстві.

Етапи формування і реалізації політики антикризового управління:

1 ЕТАП постійний моніторинг фінансового стану підприємства з метою ранньої діагностики банкрутства;

2 ЕТАП визначення масштабів кризового стану підприємства на сонові виявлених відхилень;

3 ЕТАП дослідження основних факторів, що обумовлюють кризовий стан;

4 ЕТАП формування системи заходів по нейтралізації негативних впливів факторів, що призвели до кризового стану;

5 ЕТАП вибір і використання внутрішніх механізмів фінансової стабілізації, що відповідають рівню його кризового стану;

Основними стабілізаційними заходами є:

ü ліквідація неплатоспроможності підприємства шляхом забезпечення прискорення ліквідності всіх активів підприємства;

ü відновлення фінансової стійкості;

ü забезпечення фінансової рівноваги у тривалому періоді;

6 ЕТАП види ефективних форм санації підприємства

Розрізняють такі форми санації, направлені на реорганізацію:

ü злиття

ü поглинання

ü розподіл

ü передача в оренду

ü приватизація тощо.

Основними формами санації, що направлена на реструктуризацію його боргу, є:

ü дотації за рахунок коштів бюджету

ü державне пільгове кредитування

ü цільові банківські кредити

ü реструктуризація короткотермінових кредитів у довготермінові

7 ЕТАП забезпечення контролю за результатами розроблених заходів по виведенню підприємства з кризи.

Діагностика банкрутства

 

Для прогнозування ймовірності банкрутства використовується ціла система показників. Рівень загрози банкрутства за шкалою Альтмана обчислюється за формулою:

Z = 1,2x₁ + 1,4x₂ + 3,3x₃ + 0,6x₄ + 1x₅

х₁ - відношення оборотних активів до вартості всіх активів підприємства;

х₂ - рентабельність власного капіталу;

х₃ - рівень доходності активів;

х₄ - коефіцієнт співвідношення власного і позикового капіталу;

х₅ - оборотність активів.

Якщо z<1,8, то ймовірність банкрутства дуже висока. Рекомендується проводити санацію, а при невдачі – ліквідацію підприємства.

1,81<z<2,7, то ймовірність банкрутства є високою. Рекомендується здійснювати фінансову стабілізацію підприємства.

2,71<z<2,99, то ймовірність банкрутства можлива. Рекомендується проводити нормалізацію фінансового стану.

z>3, то ймовірність банкрутства дуже низька.

Оцінка загрози банкрутства по моделі Альтмана в наших економічних умовах може розглядатися як умовна, попередня, особливо якщо підприємство не можна віднести до середніх або великих. Дана модель не дозволяє одержувати досить об’єктивний результат. Це пов’язане з розходженням в обліку окремих показників, впливом на їхнє формування ряду зовнішніх факторів (у першу чергу інфляції), невідповідністю балансової й ринкової вартості окремих активів й інших об’єктивних причин. Такі особливості визначають необхідність коригування коефіцієнтів значущості показників, наведених у моделі Альтмана, що в умовах економіки, що розвивається, у цей час, чи навряд можливо. Тому для оцінки кризового розвитку господарюючого суб’єкта доцільно застосовувати критерії фінансової стабільності, засновані не на відносних, а на абсолютних показниках поточного фінансового стану господарюючого суб’єкта.

 

Тема 1. Теоретичні основи фінансового менеджменту