Стандартизацiя та нормування

Як зазначено в ст. 31 Закону України «Про охорону на- вколишнього природного середовища», екологiчна стандартиза- цiя i нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишньо-

 

1 Зiбрання постанов Уряду України. — 1995. — № 4. — Ст. 99.

2 Офiцiйний вiсник України. — 2001. — № 51. — Ст. 2274.

3 Там само. — 1999. — № 44.

4 Зiбрання постанов Уряду України. — 1996. — № 4. — Ст. 46.

5 Офiцiйний вiсник України. — 2001. — № 4. — Ст. 164.

го природного середовища, використання природних ресурсiв та забезпечення екологiчної безпеки.

Стандартизацiя — це дiяльнiсть, що полягає у встановленнi положень для загального i багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимально- го ступеня впорядкування у певнiй сферi, результатом якої є пiд- вищення ступеня вiдповiдностi продукцiї, процесiв та послуг їх функцiональному призначенню (ст. 1 Закону України «Про стан- дартизацiю»1). Можна сказати, що стандартизацiя — це дiяль- нiсть, яка визначає певнi обов’язковi вимоги до тих чи iнших ха- рактеристик продукту, товару, об’єкту, процесу.

Змiстом державних екологiчних стандартiв є:

— визначення понять i термiнiв, що використовуються в еко- логiчнiй дiяльностi;

— режим використання i охорони природних ресурсiв;

— методи контролю за станом довкiлля;

— вимоги щодо запобiгання забрудненню навколишнього природного середовища;

— iншi питання, пов’язанi з охороною навколишнього при- родного середовища та використанням природних ресурсiв (ст. 32 Закону України «Про охорону навколишнього природ- ного середовища»). Наприклад, наказом Держстандарту Украї- ни 29.02.1996 р. затверджений Класифiкатор вiдходiв ДК 005-96, наказом Державного комiтету України з будiвництва та архiтек- тури 15.12.2003 р. затвердженi ДБН А.2.2-1-2003 «Склад i змiст матерiалiв оцiнки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуваннi i будiвництвi пiдприємств, будинкiв i споруд. Основнi положення проектування».

Нормування в галузi охорони довкiлля становить дiяльнiсть компетентних органiв по встановленню меж допустимого шкiд- ливого впливу на навколишнє природне середовище з урахуванням сучасного науково-технiчного розвитку.

Суть встановлення цього iнституту обумовлена характером взаємодiї суспiльства i природи. Суспiльство не може розвива- тись, не впливаючи на природу. При сучасному розвитку нау- ки i технiки зупинити виробничо-господарський вплив людини на довкiлля неможливо i неможливо створити технологiї, якi б

 

1 Вiдомостi Верховної Ради України. — 2001. — № 31. — Ст. 145.

не впливали на природу. Завдання полягає в тому, щоб обме- жити цей вплив таким чином, щоб, з одного боку, не допусти- ти гальмування розвитку економiки, а з другого — забезпечити збереження довкiлля i життя людини. Тобто екологiчний нор- матив — це своєрiдний компромiс мiж екологiєю i економiкою, мiж екологiчними i економiчними iнтересами, що дозволяє роз- вивати господарство i одночасно охороняти довкiлля та життя людини.

Правове значення нормативiв охорони довкiлля полягає в то- му, що вони є критерiєм оцiнки правомiрностi поведiнки суб’єктiв. Цi нормативи є обов’язковими для суб’єктiв.

Система екологiчних нормативiв є досить розгорнутою. Стат- тя 33 Закону України «Про охорону навколишнього природно- го середовища» не мiстить чiткої системи i класифiкацiї еколо- гiчних нормативiв. Разом з тим у системi екологiчних нормати- вiв можна видiлити:

— нормативи гранично допустимих концентрацiй забрудню- ючих речовин та гранично допустимi рiвнi шкiдливих фiзичних та бiологiчних впливiв на довкiлля. В лiтературi їх ще назива- ють нормативами екологiчної безпеки. Це показники якостi дов- кiлля, якi є своєрiдними якiсними обмеженнями на характерис- тики складу i властивостей природних компонентiв. Вони мають бути однаковi для всiєї територiї. Бiльш суворiшi нормативи мо- жуть дiяти в курортних, оздоровчих зонах;

— гранично допустимi викиди та скиди забруднюючих хi- мiчних речовин у навколишнє природне середовище, рiвнi шкiд- ливого впливу на нього фiзичних та бiологiчних факторiв (ви- робничо-господарськi нормативи). Це, до певної мiри, кiлькiснi показники, що пред’являються до виробничих суб’єктiв. Вони встановлюються стосовно окремих джерел впливу.

Нормування здiйснюється щодо окремих природних об’єк- тiв i видiв шкiдливих впливiв. Так, законодавство передбачає розроблення нормативiв якостi атмосферного повiтря, екологiч- ного нормативу якостi води водних об’єктiв та ряд iнших.

Як зазначено в ст. 33 Закону України «Про охорону нав- колишнього природного середовища», можливе встановлення також нормативiв використання природних ресурсiв (бiльш точнiше — лiмiтiв використання) та iнших екологiчних норма- тивiв.

Екологiчний контроль

Екологiчний контроль — це дiяльнiсть вiдповiдних суб’єк- тiв, спрямована на забезпечення додержання вимог законодав- ства про охорону навколишнього природного середовища всiма державними органами, пiдприємствами, установами, органiза- цiями, громадянами.

Як зазначено в ст. 34 Закону України «Про охорону навко- лишнього природного середовища», завдання контролю у галу- зi охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченнi додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всiма державними орга- нами, пiдприємствами, установами та органiзацiями незалежно вiд форми власностi i пiдпорядкування, а також громадянами. Екологiчний контроль є важливим правовим засобом забезпе- чення рацiонального природокористування i охорони довкiлля. Окремi аспекти контрольної функцiї проявляються при здiйс- неннi iнших напрямiв державного управлiння, наприклад еко- логiчної експертизи, лiцензування, нормування тощо, однак в цих випадках вони здiйснюються лише побiжно. В окремих поресу- рсових кодексах в роздiли, що регулюють контроль в галузi ви- користання i охорони вiдповiдних об’єктiв, включенi статтi про монiторинг (глава 5 Водного кодексу України), що є не обґрун- товано. Монiторинг виступає самостiйною функцiєю управлiн- ня, яка позбавлена контрольного «забарвлення», державно-влад-

ного примусу.

Об’єктами екологiчного контролю є: стан довкiлля i його ком- понентiв, виконання заходiв щодо охорони довкiлля з боку при- родокористувачiв, забезпечення заходiв екологiчної безпеки, до- тримання екологiчного законодавства, екологiчних норм, правил i нормативiв1.

В залежностi вiд системи органiв, якi здiйснюють екологiч- ний контроль, можна розрiзняти такi його види: державний, ви- робничий, вiдомчий, самоврядний, громадський.

Державний екологiчний контроль здiйснюють спецiально уповноваженi державнi органи; вiн має надвiдомчi функцiї; по-

 

1 Голиченков А. К. Экологический контроль: теория, практика правового ре- гулирования. — М., 1992. — С. 125.

кликаний контролювати дiяльнiсть суб’єктiв всiх форм госпо- дарювання; допускає можливiсть застосування до порушникiв заходiв державного примусу. Основнi функцiї державного еко- логiчного контролю покладенi на Державну екологiчну iнспек- цiю, що дiє в складi Мiнприроди (положення про неї затвер- джено постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 17.11.2001 р. в редакцiї постанови вiд 16.06.2004 р.1) та iншi спецiальнi пiд- роздiли Мiнприроди України: Державну екологiчну iнспекцiю Азовського моря (Положення затверджене наказом Мiнприро- ди вiд 06.12.2006 р.), Державну Азово-Чорноморська екологiч- ну iнспекцiю (Положення затверджене наказом Мiнприроди вiд 06.12.2006 р.), Державну екологiчну iнспекцiю з охорони дов- кiлля Пiвнiчно-Захiдного регiону Чорного моря (Положення затверджене наказом Мiнприроди вiд 06.12.2006 р.).

Зокрема, в процесi здiйснення екологiчного контролю Дер- жекоiнспекцiя надiлена комплексом повноважень, закрiплених в п. 5 Положення, зокрема вона має право: обстежувати в уста- новленому порядку пiдприємства, установи i органiзацiї, з метою перевiрки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, рацiональне викорис- тання природних ресурсiв, екологiчну та в межах своєї компе- тенцiї радiацiйну безпеку; обмежувати чи тимчасово припиня- ти в установленому порядку дiяльнiсть пiдприємств, установ i органiзацiй та експлуатацiю об’єктiв i подавати Мiнприроди пропозицiї щодо припинення дiяльностi цих пiдприємств, уста- нов i органiзацiй у разi порушення вимог законодавства про охо- рону навколишнього природного середовища, екологiчну та в ме- жах своєї компетенцiї радiацiйну безпеки; перевiряти докумен- ти на право спецiального використання природних ресурсiв, крiм лiсових (лiцензiї, дозволи тощо); складати акти перевiрки i про- токоли про адмiнiстративнi правопорушення та розглядати спра- ви про адмiнiстративнi правопорушення у межах повноважень, визначених законом; давати обов’язковi до виконання приписи з питань, що належать до її повноважень та iншi.

Методами екологiчного контролю Держекоiнспекцiї є пере- вiрки, спостереження; видача чи анулювання дозволiв, дача обо- в’язкових вказiвок; накладення заборон i обмежень; притягнен-

 

1 Офiцiйний вiсник України. — 2004. — № 24. — Ст. 1589.

ня до юридичної вiдповiдальностi. Одним з методiв i важливих механiзмiв впливу на суб’єктiв, якi порушують екологiчнi вимо- ги, є можливiсть закриття, зупинення чи припинення роботи вiдповiдних пiдприємств. Детальнiше про пiдстави такого впли- ву йдеться у постановi Верховної Ради України вiд 29.10.1992 р.

«Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення дiяльностi пiдприємств, установ, органiзацiй i об’єктiв у разi порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища»1.

Вiдомчий контроль реалiзується у рамках вiдповiдних мiнi- стерств i комiтетiв, якi здiйснюють управлiння окремими при- родними об’єктами i поширюється на пiдпорядкованих їм суб’єк- тiв. Так, функцiї контролю за дотриманням екологiчних вимог при видобуваннi корисних копалин, будiвництвi пiдземних спо- руд здiйснюють органи Державного комiтету з промислової без- пеки, охорони працi та гiрничого нагляду.

Виробничий контроль має на метi перевiрку дотримання еко- логiчних вимог на конкретному пiдприємствi. Для цього в ме- жах пiдприємства створюються спецiальнi пiдроздiли (приро- доохороннi вiддiли, лабораторiї), якi здiйснюють постiйне спо- стереження за впливом пiдприємства на довкiлля.

Суб’єктами самоврядного контролю виступають органи мiс- цевого самоврядування. Вiн передбачений Земельним кодексом України лише щодо земельних ресурсiв (ст. 189).

Громадський екологiчний контроль, як передбачено в ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного се- редовища», здiйснюється громадськими iнспекторами охоро- ни навколишнього природного середовища, статус яких ви- значений Положенням про громадських iнспекторiв з охоро- ни довкiлля, затвердженим наказом Мiнекоресурсiв України 27.02.2002 р.2.

Громадськi iнспектори призначаються Головними держав- ними iнспекторами. Громадськi iнспектори надiленi рядом пов- новажень, якi дають можливiсть їм проводити нагляд за дотри- манням природоохоронних вимог господарюючими суб’єктами та певною мiрою контролювати ефективнiсть роботи державних

 

1 Вiдомостi Верховної Ради України. — 1992. — № 46. — Ст. 637.

2 Офiцiйний вiсник України. — 2002. — № 12. — Ст. 631.

екологiчних iнспекторiв. Зокрема, вони мають право: спiльно з працiвниками органiв Мiнприроди брати участь у проведеннi перевiрок додержання пiдприємствами, установами, органiзацi- ями всiх форм власностi та громадянами вимог природоохорон- ного законодавства, норм екологiчної безпеки та використання природних ресурсiв; за направленням органу Мiнприроди, який призначив громадського iнспектора, проводити рейди та пере- вiрки i складати акти перевiрок; складати протоколи про адмi- нiстративнi правопорушення i подавати їх вiдповiдному органу Мiнприроди для притягнення винних до вiдповiдальностi; пе- ревiряти документи на право використання об’єктiв тваринного свiту, зупиняти транспортнi засоби та проводити огляд речей, транспортних засобiв, знарядь полювання i рибальства, добутої продукцiї та iнших предметiв та ряд iнших.

У лiтературi видiляють форми попереджувального i поточ- ного державного екологiчного контролю. Завданням попереджу- вального контролю є недопущення господарської, управлiнської та iншої дiяльностi, яка в майбутньому може спричинити шкiд- ливий вплив на природу. Здiйснюється такий контроль на ста- дiях планування чи проектування такої дiяльностi, реалiзацiї проекту, вводу об’єкта в експлуатацiю. Поточний державний екологiчний контроль здiйснюється на стадiї експлуатацiї пiд- приємств чи iнших екологiчно значимих об’єктiв, у процесi при- родокористування1.

Особливим рiзновидом екологiчного контролю виступає еко- логiчний аудит, тобто документально оформлений системний незалежний процес оцiнювання об’єкта екологiчного аудиту, що включає збирання i об’єктивне оцiнювання доказiв для встанов- лення вiдповiдностi визначених видiв дiяльностi, заходiв, умов, системи управлiння навколишнiм природним середовищем та iнформацiї з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та iншим кри- терiям екологiчного аудиту (ст. 1 Закону України «Про екологiч- ний аудит»2.). Щоправда в Законi України «Про охорону нав- колишнього природного середовища» вiн включений складовою

 

1 Бринчук М. М. Экологическое право (право окружающей среды): Учеб- ник для высших юрид. учеб. заведений. — М., 1998. — С. 406.

частиною економiчного механiзму охорони довкiлля. Разом з тим приналежнiсть його до екологiчного контролю визначаєть- ся його завданнями, якi законодавчо закрiпленi ст. 8 Закону

«Про екологiчний аудит», а саме забезпечення додержання за- конодавства про охорону навколишнього природного середови- ща в процесi господарської та iншої дiяльностi.

Iншi функцiї управлiння

Функцiя просторово-територiального устрою природ- них об’єктiв зумовлена їх природними особливостями — об’єм- ною просторовiстю та нерухомiстю. При цьому виробничо-гос- подарська дiяльнiсть суспiльства повинна базуватись i пов’язу- ватись зi стабiльно iснуючими природними умовами вiдповiдної мiсцевостi. Просторово-територiальний устрiй є тим правовим механiзмом, який забезпечує поєднання економiчного i при- родного розвитку, створює сприятливi умови для забезпечення ефективного використання, охорони i вiдтворення природних ресурсiв.

Просторово-територiальний устрiй охоплює: землеустрiй, лi- совпорядкування, iндивiдуалiзацiю надр, водних об’єктiв, iнших природних ресурсiв. Зокрема, змiстом землеустрою вiдповiдно до ст. 184 Земельного кодексу України є: а) встановлення (вiд- новлення) на мiсцевостi меж адмiнiстративно-територiальних утворень, землеволодiнь i землекористувань; б) розробка загаль- нодержавної i регiональних програм використання та охорони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення технiко- економiчних обґрунтувань використання та охорони земель вiд- повiдних адмiнiстративно-територiальних утворень; г) обґрун- тування встановлення меж територiй з особливими природоохо- ронними, рекреацiйними i заповiдними режимами; ґ) складання проектiв впорядкування iснуючих землеволодiнь i землекорис- тувань та створення нових; д) складання проектiв вiдведення земельних дiлянок; е) встановлення в натурi (на мiсцевостi) меж земельних дiлянок; є) пiдготовка документiв, що посвiдчують право власностi або право користування землею; ж) складання проектiв землеустрою, що забезпечують еколого-економiчне об- ґрунтування сiвозмiн, упорядкування угiдь, а також розроблен- ня заходiв щодо охорони земель; з) розроблення iншої землевпо-

рядної документацiї, пов’язаної з використанням та охороною земель; и) здiйснення авторського нагляду за виконанням проек- тiв з використання та охорони земель; i) проведення топографо- геодезичних, картографiчних, ґрунтових, геоботанiчних та iнших обстежень i розвiдувань земель.

Розподiл та перерозподiл природних ресурсiв полягає, по-пер- ше, в плануваннi розподiлу природних об’єктiв, наприклад зе- мельних дiлянок; по-друге, у вирiшеннi питань про передачу при- родних ресурсiв у власнiсть, надання їх в користування (в тому числi на умовах оренди), вилученнi чи викупi окремих дiлянок, припиненнi за певних умов прав природокористування; по-тре- тє, у безпосередньому вiдведеннi на мiсцевостi меж вiдповiдно- го об’єкта, переданого у власнiсть чи користування. Детальний порядок цих дiй, компетенцiя державних органiв регулюється поресурсовими нормативними актами.

Лiцензування в галузi охорони i використання природних ре- сурсiв передбачає видачу чи анулювання компетентними дер- жавними органами вiдповiдних документiв (дозволiв, лiцензiй), якi юридично засвiдчують право суб’єкта на здiйснення певної дiяльностi в галузi використання i охорони природи i є засобом контролю за дотриманням приписiв законодавства, встановле- них вимог i норм.

Екологiчному лiцензування пiдлягає:

— спецiальне природокористування. В даному випадку вста- новлюються права, обов’язки суб’єктiв природокористування, умови цiєї дiяльностi, обмеження, параметри об’єкта, що вико- ристовується;

— дiяльнiсть пов’язана з негативними впливами на при- роду, викидами забруднюючих речовин, захороненням вiдхо- дiв тощо;

— iншi види дiяльностi в галузi екологiчних вiдносин (на- приклад, у сферi використання ядерної енергiї, що передбачено Законом України «Про дозвiльну дiяльнiсть у сферi викорис- тання ядерної енергiї»1).

Лiмiтування в галузi використання i охорони довкiлля є фак- тично проявом функцiї нормування i здiйснюється з метою об- меження, насамперед, використання природних ресурсiв. Лiмi-

ти використання природних ресурсiв (нормативи використання вiдповiдно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколиш- нього природного середовища») встановлюються для того, щоб забезпечити попередження виснаження, вичерпання природних ресурсiв, порушення рiвноваги в навколишньому природному середовищi. Такi лiмiти є системою екологiчних обмежень i яв- ляють собою доведенi до суб’єктiв-користувачiв обсяги гранич- ного використання в межах певних строкiв природних ресурсiв та їх компонентiв. Як правило, вони визначаються органами, якi надають лiцензiї на природокористування i обумовлюються в цих лiцензiях. Так, вiдповiдно до ст. 1 Водного кодексу Украї- ни лiмiт забору води — граничний обсяг забору води з водних об’єктiв, який встановлюється в дозволi на спецiальне водоко- ристування.

Рiзновидом лiмiтiв є лiмiти, що встановлюють гранично допустимi обсяги викидiв та скидiв стосовно окремих джерел впливу. Стаття 1 Водного кодексу України визначає поняття

«лiмiт скиду забруднюючих речовин», тобто граничний обсяг скиду забруднюючих речовин у поверхневi воднi об’єкти, який встановлюється в дозволi на спецiальне водокористування. Лiмiти використовуються для встановлення конкретних сум збору за забруднення навколишнього природного середови- ща (Порядок встановлення нормативiв збору за забруднення навколишнього природного середовища i стягнення цього збо- ру затверджений постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 01.03.1999 р.1).

Iнформування про стан довкiлля має на метi забезпечення вiльного доступу громадянам та iншим суб’єктам до повних, об’єктивних, достовiрних даних, що входять в змiст екологiчної iнформацiї. З цiєю метою органи державної влади та мiсцевого самоврядування забезпечують: а) пiдготовку спецiально упов- новаженим центральним органом виконавчої влади з питань еко- логiї та природних ресурсiв i подання на розгляд Верховної Ради України щорiчної Нацiональної доповiдi про стан навколиш- нього природного середовища в Українi, а пiсля її розгляду Вер- ховною Радою України — опублiкування окремим виданням та розмiщення в системi Iнтернет; б) щорiчне iнформування Радою

 

1 Офiцiйний вiсник України. — 1999. — № 9.

мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласними державни- ми адмiнiстрацiями, Київською та Севастопольською мiськими державними адмiнiстрацiями вiдповiдних рад та населення про стан навколишнього природного середовища вiдповiдних тери- торiй; в) систематичне iнформування населення через засоби масової iнформацiї про стан навколишнього природного середо- вища, динамiку його змiн, джерела забруднення, розмiщення вiдходiв чи iншої змiни навколишнього природного середови- ща i характер впливу екологiчних факторiв на здоров’я людей; г) негайне iнформування про надзвичайнi екологiчнi ситуацiї; ґ) передачу iнформацiї, отриманої в результатi проведення мо- нiторингу довкiлля, каналами iнформацiйних зв’язкiв органам, уповноваженим приймати рiшення щодо отриманої iнформацiї; д) вiльний доступ до екологiчної iнформацiї, яка не становить державної таємницi i мiститься у списках, реєстрах, архiвах та iнших джерелах (ст. 251 Закону України «Про охорону навко- лишнього природного середовища»). Детальнiше регулювання цiєї функцiї передбачене в Положеннi про порядок надання еко- логiчної iнформацiї, що затверджене наказом Мiнприроди Укра- їни 18.12.2003 р.1.