Спiввiдношення з iншими галузями права

Система екологiчного права — це вiдповiдним чином структурно об’єднанi елементи, що утворюють вiдповiдну га- лузь права. Система екологiчного права — досить складне пра- вове утворення, що зумовлене складнiстю i об’ємнiстю вiдносин, якi регулюються даною галуззю, характеризується своїми зако- номiрностями та тенденцiями розвитку i не є сталим, закостенi- лим утворенням. З розвитком екологiчних вiдносин, законодав- ства в цiй галузi система може видозмiнюватись, наповнювати- ся новими змiстовими елементами.

Елементами екологiчного права як галузi права виступають пiдгалузi, iнститути, пiдiнститути та норми права, якi в свою чергу об’єднанi в Загальну, Особливу та Спецiальну частини.

Загальна частина екологiчного права охоплює iнститути, що

мiстять найбiльш важливi положення, якi мають спiльний харак- тер для цiєї галузi.

У Загальну частину входять такi iнститути:

— право власностi на природнi ресурси;

— право природокористування;

— екологiчнi права та обов’язки громадян;

— правовi механiзми управлiння в галузi охорони довкiлля;

— екологiчна експертиза;

— економiчний механiзм у галузi охорони навколишнього природного середовища;

— правове забезпечення екологiчної безпеки;

— юридична вiдповiдальнiсть в галузi охорони довкiлля.

Особлива частина мiстить норми, якi регулюють окремi ви- ди екологiчних вiдносин з урахуванням специфiки окремих при- родних об’єктiв.

В Особливу частину входять такi пiдгалузi та iнститути:

— земельне право;

— надрове право;

— водне право;

— лiсове право;

— фаунiстичне право;

— правова охорона атмосферного повiтря;

— правовий режим екологiчної мережi України, що охоп- лює правову охорону природно-заповiдного фонду, а також пра- вовий режим лiкувальних, оздоровчих, рекреацiйних зон та iн- ших її складових;

— правовий режим зон надзвичайних екологiчних ситуацiй. Спецiальна частина екологiчного права охоплює норми, що регулюють мiжнародне спiвробiтництво в галузi охорони дов-

кiлля.

У системi права України екологiчне право iснує не вiдособ- лено, а взаємодiє з iншими галузями права.

Екологiчне i конституцiйне право. Конституцiйнi норми за- кладають основи правової охорони довкiлля. Конституцiйному праву належить провiдна роль у системi галузей права, стосов- но екологiчного права теж.

Екологiчне й адмiнiстративне право. Зв’язок екологiчного й адмiнiстративного права проявляється, в першу чергу, в засто- суваннi однакових методiв регулювання — iмперативних. Адмi- нiстративно-правовi акти, як правило, виступають пiдставою виникнення, припинення чи змiни еколого-правових вiдносин. Адмiнiстративне право регулює порядок дiяльностi i компетен- цiю державних органiв управлiння, в тому числi у сферi охорони довкiлля. Разом з тим екологiчне право на вiдмiну вiд адмiнi- стративного права визначає змiст дiяльностi органiв управлiн- ня в сферi охорони природи, змiст функцiй управлiння, зокрема такi особливi функцiї, як ведення кадастрiв, монiторинг тощо.

Екологiчне i цивiльне право. Цивiльне право визначає та ре- гулює вiдносини власностi, майновi права учасникiв вiдносин, виконує компенсацiйну функцiю у випадках вiдшкодування шко- ди. Разом з тим вiдповiднi вiдносини в екологiчному правi ма- ють свою специфiку, зокрема вiдносини власностi, вiдшкодуван- ня шкоди тощо. В екологiчному правi на вiдмiну вiд цивiльного переважає прiоритет публiчних iнтересiв у сферi охорони нав- колишнього середовища.

Екологiчне i земельне право. Цi галузi найбiльш тiсно пов’я- занi мiж собою, оскiльки земля є одним з основних природних об’єктiв. Разом з тим предметом земельного права є в першу чер- гу вiдносини щодо використання землi. Землеохороннi вiдноси- ни, а також iншi тiсно пов’язанi охороннi вiдносини щодо надр, лiсiв, вод є предметом екологiчного права.

 

Об’єкти

Екологiчного права

Об’єкти екологiчного права — це певнi природнi блага, умови, елементи, що пiдлягають регулюванню за допомогою норм екологiчного права.

Основним загальним об’єктом екологiчного права виступає

«навколишнє природне середовище». Слiд зазначити, що в нау- ковiй лiтературi i в законодавствi зустрiчаються ряд сумiжних, але не тотожних понять: природа, навколишнє середовище, нав- колишнє природне середовище, довкiлля (вперше вжите в Кон- ституцiї України 1996 р.).

Природа — це природне середовище у вузькому розумiннi цього слова, об’єктивна реальнiсть, що iснує незалежно вiд свi- домостi людини як наслiдок еволюцiйного розвитку матерiаль- ного свiту i складається з природних екологiчних систем. Iнши- ми словами, «це сукупнiсть об’єктiв i систем матерiального свi- ту в їх природному станi, що не є продуктом трудової дiяльностi людини»1. При цьому в лiтературi традицiйно зазначається, що в сучасний перiод це поняття застарiло i практично витiснено поняттям «навколишнє середовище».

 

1 Красилов В. А. Охрана природы: принципы, проблемы, приоритеты. — М., 1997. — С. 4.

З iншого боку, поняття «навколишнє середовище» ототож- нюється з поняттями «природа» та «навколишнє природне се- редовище» i вказується на можливiсть їх застосування в еко- логiчному правi як синонiмiв. Ще в 80-х рр. XX ст. в літературі зазначалось, що поняття «навколишнє природне середовище» вживається виключно, щоб пiдкреслити вiднесення поняття «нав- колишнє середовище» саме до природи, що навколишнє природ- не середовище — це поняття, яке позначає промiжний стан при- роди перед перетворенням її в навколишнє середовище1. Нинi констатується, що аналiз законодавства в iсторичному аспектi переконує, що в екологiчному правi поняття «природа» i «нав- колишнє середовище» тотожнi. Навколишнє середовище може бути визначене як навколишнє природне середовище (приро- да), тобто сукупнiсть природних комплексiв, природних об’єк- тiв i природних ресурсiв, включаючи атмосферне повiтря, води, землю, ґрунти, надра, тваринний i рослинний свiт, а також клi- мат i навколоземний космiчний простiр, в їх взаємодiї та взаємо- зв’язку2.

В останнi роки в росiйському та мiжнародному правi основ- ним iнтегрованим об’єктом екологiчного права називається «нав- колишнє середовище». При цьому в зарубiжному законодавствi

«навколишнє середовище» як об’єкт правової охорони мiстить ще й окремi елементи соцiального середовища. Так, Модельний закон про охорону навколишнього середовища, пiдготовлений пiд егiдою Ради Європи i прийнятий нею в 1994 р., в змiст по- няття «навколишнє середовище» поряд з природними ресурса- ми включає цiнностi, якi формують створене людиною навко- лишнє середовище, а також якiсть життя i умов тiєю мiрою, в якiй вони можуть мати вплив на благополуччя i здоров’я люди- ни. В новому Федеральному законi Росiї вiд 10.01.2002 р., «Про охорону навколишнього середовища»3 об’єктом регулювання виступає навколишнє середовище (за прикладом зарубiжних країн), змiст якого значно розширений. Воно охоплює не тiльки компоненти природного середовища й природнi об’єкти, а й при- родно-антропогеннi (природнi об’єкти змiненi в результатi гос-

 

1 Колбасов О. С. Экология: политика — право. — М.: Наука, 1976. — С. 17—19. 2 Бринчук М. М. Экологическое право: Учебник. — М.: Юристъ, 2004. — С. 58. 3 СЗ РФ. — 2002. — № 2. — Ст. 133.

подарської та iншої дiяльностi чи створенi людиною i надiленi властивостями природних об’єктiв) i антропогеннi (створенi лю- диною для забезпечення соцiальних потреб i не надiленi влас- тивостями природних об’єктiв) об’єкти.

Такий пiдхiд докорiнним чином змiнює уявлення про нав- колишнє середовище та його охорону в рамках екологiчного пра- ва. Його критикують в росiйськiй науковiй лiтературi. Зокрема зазначається наявнiсть iнших понять — «середовище перебуван- ня», «середовище життєдiяльностi», якi є ширшими в порiвнян- нi з поняттям «навколишнє середовище» i включають поряд з елементами природного середовища i соцiальнi об’єкти.

Найпростiше спiввiдношення понять навколишнього середо- вища i навколишнього природного середовища характеризуєть- ся як загальне i родове. Навколишнє середовище в широкому розумiннi — це частина середовища, яка перетворена в процесi дiяльностi людини, i охоплює також виробниче, побутове, соцi- альне середовище. Навколишнє природне середовище — сукуп- нiсть всiх природних умов, у тому числi перетворених, змiнених у процесi виробничо-господарської дiяльностi людини, в яких вiдбувається життєдiяльнiсть людини. Зокрема, в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» навколишнє природне середовище визначається як сукупнiсть при- родних i природно-соцiальних умов i процесiв.

Щодо поняття «довкiлля», то в буквальному розумiннi воно похiдне вiд слова «довкола» i означає те, що навкруги, що ото- чує людину i вiдповiдно може включати як об’єкти довколиш- нього природного, так i виробничого, побутового, антропоген- ного походження. Як тотожнi поняття «довкiлля» i «навколиш- нє природне середовище» можуть розглядатись у випадку, ко- ли довкiлля виступає як сукупнiсть природних i природно-со- цiальних умов i процесiв та iдентифiкується з навколишнiм природним середовищем (тобто саме в екологiчних правовiд- носинах).

Згiдно з ст. 5 Закону України «Про охорону навколишньо- го природного середовища» до об’єктiв правової охорони нале- жать:

— природнi ресурси, як залученi в господарський обiг, так i такi, що не використовуються в народному господарствi в да-

ний перiод (земля, надра, води, атмосферне повiтря, лiс та iнша рослиннiсть, тваринний свiт);

— ландшафти та iншi природнi комплекси.

При цьому в системi об’єктiв екологiчного права традицiйно розрiзняють поняття «природний об’єкт» i «природний ресурс». Природний об’єкт є певною мiрою умовним правовим по- няттям, яке дає можливiсть iндивiдуалiзувати певну частину природного середовища, щоб визнати її об’єктом екологiчного права. Це завершений екологiчний комплекс з властивими йому функцiями, який нерозривно пов’язаний i взаємодiє з iншими елементами довкiлля. Поняття «природний об’єкт» порiвнюють з поняттям «особа» в цивiльному правi або «рiччю». Це свого роду абстракцiя, що вiдображає будь-яку iндивiдуальну (офi-

цiйно видiлену) частину природної речовини1.

При цьому, щоб бути об’єктом екологiчного права, природ- ний об’єкт повинен вiдповiдати таким ознакам, якi були трива- лий час своєрiдними стандартами при характеристицi природ- них об’єктiв:

1) природне походження (хоча допускається i застосування людської працi, наприклад посадка дерев);

2) екологiчний взаємозв’язок iз навколишнiм природним се- редовищем (повiтря в закритих примiщеннях не є об’єктом еко- логiчного права);

3) виконання функцiй життєзабезпечення (тi природнi ком- поненти, процеси, що суперечать iнтересам людини, не входять до об’єктiв екологiчного права, наприклад землетруси, повенi тощо)2.

Однак розвиток науково-технiчного прогресу та в цiлому су- спiльних вiдносин привiв до певних об’єктивних змiн у визна- ченнi об’єктiв екологiчного права та спiввiдношеннi їх з власне природними об’єктами i поширення на них приписiв екологiч- ного права. Наприклад, Закон України «Про тваринний свiт» в редакцiї 2001 р. вiдносить до об’єктiв тваринного свiту, на якi поширюється дiя цього Закону i вiдповiдно природоохороннi приписи, тварин, якi утримуються в неволi, а значить вилученi

 

1 Колбасов О. С. Терминологические блуждания в экологии -- Государство и право. — 1999. — № 10. — С. 32.

2 Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учеб-

ник - Под ред. В. В. Петрова. — М., 1988. — С. 50.

з природного середовища. А як бути з генетично модифiковани- ми органiзмами, регулювання вiдносин щодо яких оформлено в прийнятому за основу проектi Закону України «Про державну систему бiобезпеки при створеннi, випробуваннi а практично- му використаннi генетично модифiкованих органiзмiв»? Вони, зрозумiло, не вiдповiдають ознацi природного походження. Це зумовлює необхiднiсть змiни в сторону кiлькiсного та якiсного розширення об’єктного складу екологiчних вiдносин.

Природнi об’єкти можна подiляти на рiзнi види, зокрема, на:

— диференцiйованi (води, лiси, надра, надра тощо) i комп- лекснi (лiкувальнi зони, природно-заповiднi територiї та iншi). Останнi ще називають природними комплексами i розглядають як сукупнiсть взаємопов’язаних частин природних об’єктiв, що знаходяться в межах певної територiї та видiляються з метою особливої охорони;

— власне природнi (якi збереглися вiд впливу людини в своєму первинному, природному станi, наприклад у межах при- родного заповiдника) та видозмiненi пiд впливом людини;

— природно-господарськi (знаходяться в сферi господарсь- кого використання) та особливо охоронюванi (закритi для гос- подарського використання чи з обмеженим порядком викорис- тання).

Детальнiше поняття кожного з них буде розглянуто в Особ- ливiй частинi.

Природнi ресурси — це певна сукупнiсть запасiв природних речовин, природної енергiї чи певна корисна властивiсть при- родного об’єкта, якi використовуються суспiльством для задо- волення своїх потреб (це джерело споживання людиною приро- ди). Так, запаси деревини — природний ресурс, а дiлянка лiсу — природний об’єкт; природнi енергетичнi запаси води — природ- ний ресурс, а рiчка — природний об’єкт, кориснi копалини — природний ресурс, а надра — природний об’єкт.

Традицiйним в еколого-правових нормах є застосування сло- восполучень «рацiональне використання природних ресурсiв» i «охорона природних об’єктiв».

Крiм наведених вище об’єктiв екологiчного права, додатко- вим об’єктом виступає життя i здоров’я людини, яка проживає i перебуває в тiсному зв’язку з навколишнiм природним середо- вищем та зазнає його безпосереднього впливу.

Принципи екологiчного права

Екологiчне право як будь-яка галузь права формува- лась, розвивалась i функцiонує на базi певних основних засад, iдей, тобто принципiв. Поняття «принципи права» розроблене теорiєю права i традицiйно визначається як вихiднi, керiвнi за- сади, вiдправнi установки, положення, якi визначають суть пра- ва i загальну спрямованiсть i найiстотнiшi риси чинної правової системи1.

Вiдповiдно, принципи екологiчного права — це основнi, вихiд-

нi, положення, засади, на яких базується правове регулювання екологiчних вiдносин.

У системi принципiв екологiчного права можна видiлити такi.

1. Загальнi принципи, на яких базується вся система пра- ва, — законностi, невiдворотностi, вiдповiдальностi за проти- правну поведiнку тощо.

2. Спецiальнi (галузевi), що стосуються i дiють лише в рам- ках однiєї галузi, зокрема, екологiчного права.

3. Принципи пiдгалузей екологiчного права (земельного, надрового, водного).

4. Принципи iнститутiв екологiчного права (наприклад, прин- ципи iнституту екологiчної безпеки).

Нормативне закрiплення системи принципiв охорони навко- лишнього природного середовища мiститься в ст. 3 Закону Укра- їни «Про охорону навколишнього природного середовища», яка видiляє наступнi принципи:

а) прiоритетнiсть вимог екологiчної безпеки, обов’язковiсть додержання екологiчних стандартiв, нормативiв i лiмiтiв ви- користання природних ресурсiв при здiйсненнi господарської, управлiнської та iншої дiяльностi;

б) гарантування екологiчно безпечного середовища для жит- тя i здоров’я людей;

в) запобiжний характер заходiв щодо охорони навколишньо- го природного середовища;

 

1 Загальна теорiя держави i права - За ред. М. В. Цвiка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харкiв, 2002. — С. 193.

г) екологiзацiя матерiального виробництва на основi комп- лексностi рiшень у питаннях охорони навколишнього природ- ного середовища, використання та вiдтворення вiдновлюваних природних ресурсiв, широкого впровадження новiтнiх техно- логiй;

д) збереження просторової та видової рiзноманiтностi i цi- лiсностi природних об’єктiв i комплексiв;

е) науково обґрунтоване узгодження екологiчних, економiч- них i соцiальних iнтересiв суспiльства на основi поєднання мiж- дисциплiнарних знань екологiчних, соцiальних, природничих i технiчних наук та прогнозування стану навколишнього природ- ного середовища;

є) обов’язковiсть екологiчної експертизи;

ж) гласнiсть i демократизм при прийняттi рiшень, реалiза- цiя яких впливає на стан навколишнього природного середови- ща, формування у населення екологiчного свiтогляду;

з) науково обґрунтоване нормування впливу господарської та iншої дiяльностi на навколишнє природне середовище;

и) безоплатнiсть загального та платнiсть спецiального вико- ристання природних ресурсiв для господарської дiяльностi;

i) стягнення збору за забруднення навколишнього природ- ного середовища та погiршення якостi природних ресурсiв, ком- пенсацiя шкоди, заподiяної порушенням законодавства про охо- рону навколишнього природного середовища;

ї) вирiшення питань охорони навколишнього природного се- редовища та використання природних ресурсiв з урахуванням ступеня антропогенної змiненостi територiй, сукупної дiї фак- торiв, що негативно впливають на екологiчну обстановку;

й) поєднання заходiв стимулювання i вiдповiдальностi у спра- вi охорони навколишнього природного середовища;

к) вирiшення проблем охорони навколишнього природно- го середовища на основi широкого мiждержавного спiвробiт- ництва.

Слiд також зауважити, що в Декларацiї по навколишньому середовищу i розвитку, прийнятiй на конференцiї ООН в Рiо- де-Жанейро в 1992 р. сформульовано 27 соцiально-екологiч- них принципiв, що мають основоположне значення для всього мiжнародного спiвтовариства i для кожної окремо взятої дер- жави.

Серед основних спецiальних (галузевих) принципiв екологiч- ного права можна видiлити наступнi:

1) Принцип прiоритетностi охорони життя i здоров’я лю- дини.

Охорона природи — не самоцiль. Її головне завдання поля- гає в реальному забезпеченнi нормальних умов iснування люди- ни, безпечностi довкiлля, яке її оточує. Вiн випливає iз загаль- ного прiоритету, проголошеного в ст. 3 Конституцiї України:

«Людина, її життя i здоров’я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi найвищою соцiальною цiннiстю» та знайшов вiдображення в багатьох актах екологiчного законо- давства.

2) Принцип оптимального поєднання екологiчних i еконо- мiчних iнтересiв суспiльства.

Дотримання i забезпечення цього принципу покликане ство- рити умови для вироблення реальних гарантiй права людини на безпечне довкiлля i, з iншої сторони, забезпечити розвиток еко- номiки i виробництва.

Завдання полягає не в тому, щоб зупинити економiку, вироб- ництво встановленням жорстких екологiчних вимог, а щоб за- провадити такi екологiчнi нормативи, якi б забезпечували, з од- ного боку, нормальне функцiонування промисловостi, а з iншо- го — безпечнi умови довкiлля, безпеку людини.

3) Правове забезпечення рацiонального та ефективного ви- користання природних об’єктiв.

Реалiзацiя цього принципу пов’язана з необхiднiстю охоро- ни i вiдтворення природних ресурсiв та недопущення незворот- них наслiдкiв для природи. Рацiональнiсть полягає в тому, що кожен власник чи користувач зобов’язаний у процесi викорис- тання природних об’єктiв додержуватись правових екологiчних вимог, щоб не нашкодити довкiллю. Такими правовими вимога- ми є закрiпленi права та обов’язки природокористувачiв, встано- вленi для них обмеження та заборони, а також лiмiти в галузi природокористування. Економiчна ефективнiсть полягає в отри- маннi найвищих економiчних показникiв при експлуатацiї при- родних ресурсiв з найменшими затратами.

4) Запобiжний характер заходiв щодо охорони навколиш- нього природного середовища.

Дiяльнiсть у сферi охорони навколишнього природного се- редовища повинна бути спрямована, в першу чергу, на недопу- щення негативних впливiв на нього, а не на вiдновлення, вiд- шкодування вже заподiяної шкоди.

Найбiльш ефективним механiзмом у цьому планi є екологiч- на експертиза об’єктiв, якi планується ввести в експлуатацiю. Щодо дiючих об’єктiв, то ефективними є перевiрки дiяльностi пiдприємств на предмет дотримання екологiчних вимог i негай- не реагування на будь-якi вiдхилення вiд екологiчних норм.

5) Гласнiсть i демократизм при прийняттi рiшень, пов’яза- них iз впливом на довкiлля.

Оскiльки заподiяння шкоди безпосередньо впливає на лю- дину, зачiпає її життя, здоров’я, iнтереси, то й охороняти довкiл- ля можна лише спiльними зусиллями громадян.

Тому процедура громадської екологiчної експертизи, обго- ворення проектiв нормативно-правових актiв з питань охорони довкiлля, громадських слухань щодо безпеки виробничих об’єк- тiв тощо, повинно стати обов’язковою практикою в дiяльностi держави по охоронi природи. Зараз цi питання набувають все бiльшої актуальностi i виходять на перший план, про що свiд- чить низка прийнятих актiв як мiжнародного, так i внутрiдер- жавного характеру.

6) Забезпечення мiжнародного спiвробiтництва в галузi охо- рони навколишнього природного середовища.

Негативнi наслiдки впливу суспiльства на природу не обме- жуються кордонами держави. Багато проблем охорони довкiл- ля зачiпають iнтереси всiх держав. Iгнорування екологiчних ви- мог з боку однiєї держави призводить до порушення iнтересiв не тiльки сусiднiх держав. Тому поряд iз здiйсненням заходiв по охоронi природи в нацiональних рамках вимагається узгоджен- ня дiй багатьох, а то i всiх держав.

Разом з тим окремi пiдгалузi та iнститути екологiчного пра- ва дотримуються також своїх спецiальних принципiв, як напри- клад, принципу поєднання особливостей використання землi як територiального базису, природного ресурсу i основного засобу виробництва, характерного для земельних вiдносин; принципу збалансованостi екологiчних, економiчних, медико-бiологiчних i соцiальних iнтересiв та врахування громадської думки, що реа- лiзується при проведеннi екологiчної експертизи тощо.