Система iнших екологiчних прав громадян України

Право на безпечне для життя i здоров’я навколишнє се- редовище є основою всiєї системи екологiчних прав. Поряд з ним ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закрiплює перелiк iнших прав, вiднесених до кате- горiї екологiчних. Даючи їх системну характеристику, зробимо кiлька загальних зауважень.

По-перше, окреме зауваження доцiльно зробити щодо за- крiпленого в ст. 9 права на здiйснення загального i спецiального використання природних ресурсiв. Включення його в систему

 

1 Вiдомостi Верховної Ради України. — 1998. — № 22. — Ст. 115.

екологiчних прав виходячи з наявностi в його змiстi екологiч- них прiоритетiв є до певної мiри умовним. Його змiст надзви- чайно багатогранний i мiстить велику кiлькiсть повноважень громадян, у ньому опосередковано вираженi рiзноманiтнi по- треби й iнтереси (в першу чергу економiчнi, споживацькi). На нашу думку, слiд розрiзняти поняття «права громадян у галузi екологiчних вiдносин» i поняття «екологiчнi права громадян». Права громадян в галузi екологiчних вiдносин охоплюють всi передбаченi законодавчими актами у сферi екологiї права гро- мадян, усi наданi їм повноваження, якi так чи iнакше пов’язанi з навколишнiм природним середовищем, природними ресурса- ми1. Вiдповiдно, права в галузi природокористування складають самостiйну групу прав громадян, якi разом з екологiчними пра- вами входять до загальної системи прав громадян у галузi еко- логiчних вiдносин.

По-друге, бiльшiсть прав, закрiплених ст. 9 Закону, мають комплексний характер, базуються на загальних правах, перед- бачених Конституцiєю та законодавством України i вказують на специфiку їх реалiзацiї в екологiчних вiдносинах. Поpяд з основними екологiчними iнтеpесами i потpебами в них опосеp- едковано виpаженi i pяд iнших iнтеpесiв гpомадян. Наприклад, окpемi екологiчнi пpава дiють на межi екологiчних i полiтичних вiдносин (пpаво на об’єднання в гpомадськi пpиpодоохоpоннi фоpмування, на участь в обговоpеннi пpоектiв законодавчих актiв, матеpiалiв щодо pозмiщення, будiвництва i pеконстpукцiї об’єктiв, що можуть негативно впливати на стан навколишньо- го пpиpодного сеpедовища та внесення пpопозицiй до деpжав- них та господаpських оpганiзацiй, установ та оpганiзацiй з цих питань та iншi). Механiзми їх реалiзацiї вiдображенi, як прави- ло, в загальних законодавчих актах i лише в окремих випадках конкретизованi спецiальними нормативними актами (напри- клад, Положенням про участь громадськостi у прийняттi рiшень у сферi охорони довкiлля, затвердженим наказом Мiнприроди України 18.12.2003 р.2).

По-третє, особливу групу в системi екологiчних прав скла- дають права, закрiпленi в пунктах «б», «в», «є» Закону, якi пе-

 

1 Кобецька Н. Р. Екологiчнi права громадян України: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. — К., 1998. — С. 6.

2 Офiцiйний вiсник України. — 2004. — № 6. — Ст. 357.

редбачають можливостi участi громадян у забезпеченнi охоро- ни довкiлля, в управлiннi цiєю дiяльнiстю, зачiпають сферу ор- ганiзацiйних вiдносин i є основою окремого iнституту: «участi громадськостi в охоронi довкiлля» (детальнiше вони будуть роз- глянутi в роздiлi 5).

По-четверте, за юpидичним значенням екологiчнi пpава мож- на подiлити на: а) конституцiйнi; б) iншi, пеpедбаченi Законом України «Пpо охоpону навколишнього пpиpодного сеpедови- ща». До конституцiйних пpав вiдноситься пpаво на безпечне для життя i здоpов’я довкiлля; пpаво на вiдшкодування шкоди, заподiяної поpушенням екологiчних вимог; пpаво вiльного до- ступу до iнфоpмацiї пpо стан довкiлля та її пошиpення. Консти- туцiйне закpiплення названих пpав вказує на їх важливiсть, не- поpушнiсть i невiдчужуванiсть, хоча i не робить менш значними iншi екологiчнi права. Екологiчнi пpава, зафiксованi Конститу- цiєю Укpаїни, є життєво важливими i найбiльш соцiально зна- чущими для гpомадян. Реалiзацiя цих пpав має пеpшочеpгове значення не лише для окpемого гpомадянина, а й для всього су- спiльства, деpжави.

Право на екологiчну iнформацiю (або право вiльного досту- пу до iнформацiї про стан довкiлля чи на одержання повної, до- стовiрної iнформацiї про стан довкiлля) в Українi закрiплене в ст. 50 Конституцiї України, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також вiдображене в багатьох iнших актах екологiчного законодавства (наприклад, у ст. 4 Закону України «Про забезпечення санiтарного та епiде- мiологiчного благополуччя населення», ст. 10 Закону України

«Про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку», ст. 14 Закону України «Про вiдходи», ст. 5 Закону України «Про за- хист населення i територiй вiд надзвичайних ситуацiй техноген- ного та природного характеру» та iн.).

Особливу роль у створеннi механiзмiв реалiзацiї цього пра- ва вiдiграла Орхуська Конвенцiя про доступ до iнформацiї i участь громадськостi у прийняттi рiшень та доступ до правосуд- дя з питань, що стосуються охорони навколишнього середо- вища. У зв’язку з її прийняттям були внесенi змiни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середови- ща», якими, насамперед, введено визначення поняття «екологiч- на iнформацiя». Так, вiдповiдно до ст. 25 Закону: «Iнформацiя

про стан навколишнього природного середовища (екологiчна iнформацiя) — це будь-яка iнформацiя в письмовiй, аудiовiзу- альнiй, електроннiй чи iншiй матерiальнiй формi про:

стан навколишнього природного середовища чи його об’єк- тiв — землi, вод, надр, атмосферного повiтря, рослинного i тва- ринного свiту та рiвнi їх забруднення;

бiологiчне рiзноманiття i його компоненти, включаючи гене- тично видозмiненi органiзми та їх взаємодiю iз об’єктами нав- колишнього природного середовища;

джерела, фактори, матерiали, речовини, продукцiю, енергiю, фiзичнi фактори (шум, вiбрацiю, електромагнiтне випромiню- вання, радiацiю), якi впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей;

загрозу виникнення i причини надзвичайних екологiчних ситуацiй, результати лiквiдацiї цих явищ, рекомендацiї щодо за- ходiв, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на при- роднi об’єкти та здоров’я людей;

екологiчнi прогнози, плани i програми, заходи, в тому числi адмiнiстративнi, державну екологiчну полiтику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов’язанi iз здiйсненням природоохоронних заходiв за рахунок фондiв охорони навколишнього природного середо- вища, iнших джерел фiнансування, економiчний аналiз, прове- дений у процесi прийняття рiшень з питань, що стосуються дов- кiлля.

Основними джерелами такої iнформацiї є данi монiторингу довкiлля, кадастрiв природних ресурсiв, реєстри, автоматизо- ванi бази даних, архiви, а також довiдки, що видаються уповно- важеними на те органами державної влади, органами мiсцевого самоврядування, громадськими органiзацiями, окремими поса- довими особами.»

Детальний порядок доступу до екологiчної iнформацiї ви- значений загальними законодавчими актами, такими як Закон України «Про iнформацiю»1, Закон України «Про звернення громадян»2, а також спецiальним Положенням про порядок надання екологiчної iнформацiї, затвердженим на виконання

 

1 Вiдомостi Верховної Ради України. — 1992. — № 48. — Ст. 650.

2 Там само. — 1996. — № 47. — Ст. 256.

положень Орхуської конвенцiї наказом Мiнприроди України 18.12.20031.

Яким ж чином можна реалiзувати дане право? По-перше, доступ до iнформацiї означає можливiсть самому збирати її шля- хом спостережень, аналiзу (наприклад, змiни кольору, вигляду води у рiчцi).

По-друге, шляхом ознайомлення з офiцiйно поширюваною iнформацiєю державними органами. Так, Верховною Радою України прийнята постанова «Про iнформування громадськос- тi з питань, що стосуються довкiлля»2, якою рекомендовано Ка- бiнету Мiнiстрiв України забезпечити щорiчне iнформування населення через засоби масової iнформацiї про 100 об’єктiв, якi є найбiльшими забруднювачами навколишнього природного се- редовища, та щоквартальне iнформування — про десять об’єк- тiв, якi є найбiльшими забруднювачами навколишнього при- родного середовища на загальнодержавному рiвнi за минулий квартал; Радi мiнiстрiв Автономної Республiки Крим, обласним державним адмiнiстрацiям, органам мiсцевого самоврядування та мiсцевим органам виконавчої влади, Київськiй та Севасто- польськiй мiським державним адмiнiстрацiям забезпечити що- квартальне iнформування населення через засоби масової iнфор- мацiї про об’єкти, якi є найбiльшими забруднювачами навко- лишнього природного середовища; екологiчно небезпечнi аварiї та надзвичайнi ситуацiї техногенного i природного характеру, дiї, якi можуть застосовуватися громадянами для зменшення їх впливу на здоров’я людей та довкiлля, а також про заходи, що вживаються для подолання i лiквiдацiї наслiдкiв таких аварiй та надзвичайних ситуацiй.

По-третє, через звернення громадян до вiдповiдних оpганiв з вимогою про надання iнфоpмацiї. Детальний порядок подан- ня i розгляду запиту про надання екологiчної iнформацiї регу- люється статтями 32—36 Закону України «Про екологiчну iн- формацiю», пунктами 3.2—3.9 Положення про порядок надан- ня екологiчної iнформацiї, затвердженого наказом Мiнприроди України 18.12.2003 р.

У випадку вiдмови у наданнi iнформацiї, наданнi неповної, перекрученої iнформацiї громадяни можуть звертатись в суд по

 

1 Офiцiйний вiсник України. — 2004. — № 6. — Ст. 358.

2 Вiдомостi Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст. 72.

захист свого порушеного права, зобов’язувати в примусовому порядку надати iнформацiю, притягнути через суд винних осiб до кримiнальної чи адмiнiстративної вiдповiдальностi.

Право на вiдшкодування шкоди, заподiяної порушенням пра- ва на безпечне довкiлля, є одним з найбiльш важливих способiв захисту права на безпечне довкiлля. Загальним нормативним актом, що регулює вiдносини, якi виникають у зв’язку iз заподi- янням шкоди, є Цивiльний кодекс України та низка iнших нор- мативних актiв. На жаль, Закон України «Про охорону навко- лишнього природного середовища» мiстить лише кiлька загаль- них норм, якi регулюють питання вiдшкодування екологiчної шкоди. Стаття 69 Закону, яка називається «Особливостi засто- сування цивiльної вiдповiдальностi», фактично говорить лише про те, що екологiчна шкода пiдлягає компенсацiї, як правило, в повному обсязi i що особи, яким завдано такої шкоди, мають право на вiдшкодування неодержаних прибуткiв за час, необ- хiдний для вiдновлення здоров’я, вiдтворення нормального ста- ну природних ресурсiв. Бiльш детальнi норми щодо вiдшкоду- вання такої шкоди — вiдсутнi.

Чинне законодавство не дає визначення шкоди здоров’ю гро- мадян, викликаної негативним впливом на навколишнє приро- дне середовище. Для того щоб вiдрiзняти шкоду, заподiяну здо- ров’ю людей, вiд шкоди, що завдається довкiллю, природним об’єктам, тобто в прямому розумiннi «екологiчної», в науковiй лiтературi її називають «екогенною» або «антропогенною» шко- дою. Екогенна шкода виражається у смертi, хворобi, iншому роз- ладi здоров’я, негативних змiнах у генетичнiй програмi людини. Що стосується розмiру i складу екогенної шкоди, то, на жаль, наше законодавство не мiстить жодних вказiвок щодо цього. Своєрiднiсть екогенної шкоди, що проявляється у високiй ла- тентностi, вiддаленостi наслiдкiв як у часi, так i в просторi, спри- чиняє проблеми у визначеннi об’єму i оцiнцi немайнової шкоди. В майбутньому необхiдно врегулювати вiдшкодування майно- вої та немайнової шкоди в цих випадках.

Що стосується розмiру компенсацiї, то в iдеалi визначення його може здiйснюватися за допомогою своєрiдної шкали, яка пов’язувала б розмiр шкоди з величиною забруднення, район- ними та iншими коефiцiєнтами. Законодавча спроба такого ви- значення розмiру шкоди здiйснена в ст. 19 Закону України «Про

захист людини вiд впливу iонiзуючих випромiнювань», яка за- крiплює право на компенсацiю за перевищення рiчної основної дозової межi опромiнення i встановлює її в розмiрi 1,2 неоподат- ковуваного мiнiмуму доходiв громадян за кожен мiлiзiверт пе- ревищення встановленої допустимої межi опромiнення. Пiдста- вою для виплати компенсацiї є зафiксований районним (мiсь- ким) дозовим реєстром опромiнення факт перевищення рiчної дозової межi.

Найбiльш складним для практики є встановлення причин- ного зв’язку як необхiдної умови для вiдшкодування шкоди. Вiн виражає зв’язок протиправної поведiнки i шкоди, що настала, при якому протиправнiсть є причиною, а шкода — наслiдком. Заподiювач несе вiдповiдальнiсть тiльки за ту шкоду, яка є нас- лiдком його поведiнки. Нерiдко зв’язок поведiнки з результатом є не безпосереднiм, а опосередковується дiями тих чи iнших дже- рел, природними силами, сукупний результат важко роздiлити в залежностi вiд причини його настання. Наприклад, у лiтера- турi зазначається, що навiть в умовах сильного забруднення дов- кiлля наявнi концентрацiї хiмiчних речовин у повiтрi, водi, їжi не можуть одразу викликати патологiчних змiн в органiзмi для цього потрiбен певний час (2—4 роки), протягом якого вiдбува- ється зниження захисних сил1.

Для реалiзацiї права на вiдшкодування шкоди необхiдна на- явнiсть причинного зв’язку мiж пошкодженням здоров’я, за- брудненням довкiлля та причинного зв’язку мiж забрудненням i дiяльнiстю забруднювачiв — пiдприємств, установ, органiза- цiй, громадян. На практицi найбiльш реальним є встановлення причинного зв’язку мiж фактом заподiяння шкоди i специфiч- ними хворобами, дослiдження бiологiчного механiзму яких за- свiдчили спричинення їх певними негативними факторами впли- ву. Нормативна практика щодо цього вже iснує. Зокрема нака- зом Мiнохорони здоров’я вiд 17.05.1997 р. затвердженi: Перелiк хвороб, при яких може бути встановлений причинний зв’язок з дiєю iонiзуючого випромiнення та iнших шкiдливих чинникiв у дорослого населення, яке постраждало внаслiдок аварiї на Чор- нобильськiй АЕС, та Перелiк хвороб i патологiчних станiв, ри-

 

1 Шандала М. Г. Навколишнє середовище i охорона здоров’я населеня. — К., 1979. — С. 28—29.

зик виникнення яких пiдвищується в результатi впливу на ор- ганiзм дитини iонiзуючого випромiнення та iнших шкiдливих чинникiв внаслiдок аварiї на Чорнобильськiй АЕС1.

Аналiз причин заподiяння шкоди показує, що, як правило, вона є результатом дiї кiлькох органiзацiй i пiдприємств. У сфе- рi вiдшкодування шкоди, заподiяної здоров’ю i майну громадян негативним впливом пiдприємств, установ на навколишнє се- редовище, практика солiдарної вiдповiдальностi повинна бути особливо поширеною. Також суттєве значення має застосуван- ня в подiбних випадках норм про вiдповiдальнiсть власникiв джерел пiдвищеної небезпеки, якi зобов’язанi вiдшкодовувати шкоду, незалежно вiд вини в заподiяннi шкоди.