Взаємодiя суспiльства i природи. Розвиток дiяльностi по охоронi навколишнього природного середовища

Природа i суспiльство як двi особливi системи перебу- вають у тiснiй взаємодiї, взаємозв’язку. Людина є невiд’ємною частиною природи, продуктом її еволюцiйного розвитку, висту- паючи стосовно природи об’єктом її впливу i суб’єктом, який сам впливає на природу, споживає її, видозмiнює. Iснування люди- ни, всього людського суспiльства неможливе без взаємодiї з при-

родою та без впливу на неї. Суспiльство, яке вiдображає вищу форму руху матерiї, може iснувати i розвиватися тiльки в ото- ченнi природи i при умовi постiйної взаємодiї з нею1. Задоволь- няючи свої потреби, люди впливають на природу. В процесi ви- робничо-господарської дiяльностi людини частина природи вилу- чається, змiнюючи свої форми. Одночасно вiдбуваються змiни в самiй природi, часто негативнi. При цьому суспiльство впли- ває на природу свiдомо, цiлеспрямовано, на вiдмiну вiд стихiй- ного характеру впливiв природи на стан суспiльства. Змiна, зни- щення, деградацiя навколишнього природного середовища в кiн- цевому рахунку можуть призвести до загибелi самого людсько- го суспiльства.

У науковiй лiтературi розглядають поняття форм взаємодiї суспiльства i природи. Зокрема, видiляють двi основнi форми такої взаємодiї: споживання природи, використання її для своїх потреб (економiчна форма) та охорона, вiдновлення довкiлля (екологiчна)2. Їх можна доповнити ще двома формами: бiологiч- ною, яка полягає в задоволеннi людиною своїх фiзичних, бiоло- гiчних та iнших фiзiологiчних потреб на засадах перебування в природному середовищi, та духовною, яка ґрунтується на куль- турному та естетичному сприйняттi природи3.

Великомасштабна дiяльнiсть людини по вiдношенню до при- роди призвела до стану екологiчної кризи, при якому до межi загострилися суперечностi мiж iнтересами суспiльства в спо- живаннi i використаннi природи i екологiчними вимогами охо- рони довкiлля. В розвинутих країнах вже давно б’ють на сполох з проводу екологiчної кризи, що дедалi загострюється, причому не лише в окремiй країнi, але i в межах всiєї планети. Її проява- ми є висока забрудненiсть повiтря у великих мiстах, виснажен- ня природних ресурсiв, зниження родючостi ґрунтiв, погiршен- ня здоров’я людей пiд впливом факторiв середовища перебу- вання. Серед глобальних проблем, як правило, називають змiну клiмату, температурних характеристик в окремих регiонах пла-

 

1 Колбасов О. С. Экология: политика — право. — М., 1976. — С. 9.

2 Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учеб- ник - Под ред. В. В. Петрова. — М., 1988. — С. 6; Петров В. В. Экологическое право России: Учебник. — М., 1995. — С. 10.

3 Природноресурсове право України: Навч. посiбник - За ред. I. I. Карака- ша. — К., 2005. — С. 7—8.

нети, загибель тропiчних лiсiв — основних виробникiв кисню, пiдвищення рiвня Свiтового океану, перевиробництво вiдходiв та багато iнших. Перетворена людиною природа негативно впли- ває на саму людину. Тому нинi дiяльнiсть щодо охорони довкiл- ля набуває прiоритетного значення для всiх держав i здiйсню- ється, в тому числi, i за допомогою правових форм в рамках дер- жавної екологiчної полiтики та мiждержавного спiвробiтництва в цiй галузi.

Розвиток i становлення дiяльностi щодо охорони природи, її форм i проявiв вiдбувалося протягом тривалого iсторичного перiоду. Iдея охорони природи виникла ще в ХIХ ст. i розгляда- лась як захист пам’яток природи вiд знищення, пошкодження (консервативна охорона). Взагалi вперше на офiцiйному рiвнi термiн «охорона природи» прозвучав у 1913 р. на нарадi бiоло- гiв у Швейцарiї. У 30—40-i рр. XX ст. розвивається друга форма охорони навколишнього середовища — рацiональне використання природних ресурсiв. У 50—60-х рр. проблема рацiонального ви- користання природних ресурсiв переростає в захист, вiдновлен- ня, оздоровлення навколишнього середовища (третя форма охоро- ни довкiлля). На вiдмiну вiд попереднiх форм, де безпосереднiм об’єктом охорони були природнi об’єкти та їх ресурси, тут безпо- середнiм об’єктом захисту навколишнього природного середо- вища стає людина, її життя, здоров’я та генетичне майбутнє1.

У 70-х рр. XX ст. до поняття «охорони природи» включали- ся наступнi форми: рацiональне природокористування, збере- ження в недоторканостi заповiдних територiй, вiдновлення про- дуктивних сил природи2.

З кiнця 80-х рр. XX ст. до економiчного та екологiчного аспектiв екологiчної проблеми додається ще третiй — соцiаль- ний, на пiдставi чого було виокремлено ще одну форму еколо- гiчної дiяльностi — забезпечення екологiчної безпеки 3, яка без сум- нiву заслуговує на увагу.

 

1 Петров В. В. Экологическое право России: Учебник. — М., 1995. — С. 13.

2 Шемшученко Ю. С. Организационно-правовые вопросы охраны окружа- ющей среды в СССР. — К., 1976. — С. 22—23.

3 Голиченков А. К. Охрана окружающей природной среды, обеспечение эко- логической безопасности, обеспечение рационального использования природ- ных ресурсов: термины, содержание, соотношение - Экологическое право Рос- сии: Сб. материалов науч.-практ. конф. 1995—1998. — М., 1999. — С. 42—43.

У буквальному перекладi слово «екологiя» означає вчення про дiм, мiсце, де ти живеш. Уперше в науковий обiг це поняття ввiв нiмецький вчений Геккель у 1866 р. Воно визначалось як вчення про взаємодiю живих органiзмiв з середовищем, в яко- му вони iснують, i розглядалось вузько в рамках бiологiї. Свою популярнiсть термiн «екологiя» одержав недавно — в серединi ХХ ст., коли надто загострились вiдносини мiж природою i лю- диною.

Екологiю в широкому розумiннi можна визначити як вчен- ня про взаємодiю живих органiзмiв, в тому числi людини, з на- вколишнiм природним середовищем. На сьогоднi розрiзняють рiзнi її види: бiоекологiя (в бiологiї), геоекологiя (в географiї), iнженерна екологiя (в геологiї), соцiальна екологiя (в соцiоло- гiї). Одним з її проявiв є також правова екологiя, зокрема еко- логiчне право.