Напрями розвитку підприємництва в оптовій торгівлі України

 

До моменту лібералізації економічних відносин оптова торгівля Ук­раїни становила досить потужну, стабільну і єдину в територіальному плані структуру.

На сьогодні система оптової торгівлі, створена в минулі роки, опини­лась не в кращому стані. Значно знизилась роль оптової ланки торгівлі як суб'єкта ринку, що призвело до порушення зв'язків між виробниками та покупцями. Припинили свою діяльність деякі оптові бази з функціями майнових і комерційних посередників, які охоплювали промислові підприємства та використовували регіональний потенціал виробництва предметів споживання. Матеріально-технічна база оптової торгівлі при­ватизована за мінімальну ціну через оренду з викупом обмеженою кількістю підприємців. Певні складські площі використовують не за призначенням, здають їх в суборенду або взагалі не заповнюють.

На ринку оптових послуг працюють переважно невеликі підприємства. Середня площа одного складського приміщення в оптовій торгівлі ста­новить близько 700 м². Невеликі обсяги товарних ресурсів, обмежений асортимент товарів не дозволяють забезпечити систематичне постачан­ня в роздрібну мережу товарів оптимального асортименту в достатніх обсягах. Магазини, насамперед середні та дрібні, маючи господарські зв'язки з десятками оптових постачальників, усе ж не мають можливості запропонувати покупцям повний асортимент товарів. До того ж на шля­ху від виробника (імпортера) до магазину товар проходить кілька опто­вих ланок, що невиправдано збільшує його роздрібну ціну.

Фінансові взаємовідносини оптових постачальників з підприємства­ми роздрібної торгівлі ґрунтуються переважно на умовах товарного кре­диту, що негативно впливає па результати господарської діяльності як оптовика, так і роздрібного підприємства.

На процеси деформації розвитку підприємництва у сфері оптової торгівлі негативно вплинули такі фактори:

□ недосконалість організаційних механізмів та нормативно-правової бази внутрішньої торгівлі, у тому числі оптової ланки;

□ нездатність оптовиків пристосуватись до зміни кон'юнктури то­варного ринку, нових ринкових умов з тим, щоб стати потрібним оператором у системі збуту і розподілі продукції завдяки наданню спектру послуг;

□ зменшення інвестицій на будівництво нових складів з прогресив­ними технологіями, відсутність достатніх обігових коштів та дже­рел їх формування;

□ зростання вартості технологічного устаткування, низький рівень механізації трудомістких робіт.

3 наведених вище та деяких інших причин оптова торгівля не забез­печує повною мірою виконання своїх функцій, основні з яких — це пе­ретворення виробничого асортименту споживчих товарів на торговий, своєчасне постачання товарів роздрібним підприємствам в оптималь­них обсягах і належного асортименту, оцінка попиту споживачів, мар­кетингове обслуговування підприємств торгівлі та виробництва, стиму­лювання випуску вітчизняних споживчих товарів, стабілізація роздрібних цін.

В сучасних умовах виникає об'єктивна необхідність формування розвинутої інфраструктури оптово-посередницьких послуг. А це майже неможливо без цілеспрямованої державної політики розвитку оптової торгівлі для набуття цивілізованих форм здійснення комерційного підприємництва та обслуговування учасників товарного ринку.

На розвиток оптової торгівлі та її складської бази позитивно вплива­ють такі фактори:

• нарощування обсягів виробництва вітчизняних виробників, поста­чання імпортної продукції;

• збільшення кількості дрібних роздрібних торговців, суб'єктів ма­лого і середнього бізнесу, які потребують регулярного постачання малими партіями;

• розширення асортименту продукції та його оновлення;

• збільшення кількості підприємств, які займаються виробництвом товарів народного споживання;

• ускладнення господарських зв'язків та бар'єри щодо налагодження каналу збуту за схемою "виробник — роздрібний торговець — спо­живач", що обумовляться мінімальною нормою відвантаження;

• наявність оптових, дрібнооптових та роздрібних підприємств, віддалених від місць виробництва;

• розвиток міжнародної торгівлі.

Довгостроковими цільовими орієнтирами розвитку сфери оптової торгівлі в Україні повинні стати: створення розвинутої структури ка­налів переміщення товарів; підтримка необхідної інтенсивності товаропотоків; формування резервних джерел фінансового забезпечення про­цесу руху товарів.

Для відновлення ролі та подальшого розвитку сфери оптової торгівлі необхідно розширити і персоніфікувати її функції.

Щодо клієнтів-покупців оптова торгівля повинна підвищити ефективність таких функцій: оцінка кон'юнктури і попиту; перетворення промислового асортименту в торговельний; концентрація товарної маси, зберігання товарних запасів, доставка товарів; кредитування; інфор­маційне та консалтингове обслуговування.

Щодо клієнтів-постачальників оптова торгівля має активізувати такі функції: концентрацію підприємницької діяльності; інвестиційне

забезпечення процесу переміщення товарів; мінімізацію комерційного ризику; маркетингове обслуговування.

Основними стратегічними напрямами розвитку підприємництва у сфері оптової торгівлі є:

1. Створення стабільної територіально розгалуженої мережі опто­вих підприємств. Оптові підприємства різних масштабів і зон діяльності становлять єдину систему оптової торгівлі на двох функціональних рівнях — міжрегіональному і регіональному. На міжрегіональному рівні формуються лише загальні основи функціонування оптового процесу, на регіональному — враховуються особливості специфіки регіонів.

Оптові підприємства міжрегіонального рівня є опорою всієї оптової торгівлі і забезпечують її стратегічну стабільність. Вони реалізують това­ри споживачам по всій території держави. їхнє головне завдання — ство­рити необхідну систему каналів переміщення товарів для обслуговування вітчизняних і зарубіжних товаровиробників та постачальників товарів.

Найбільш доцільною організаційно-правовою формою таких підприємств є відкриті акціонерні товариства за участю держави в ста­тутному капіталі. Пайовиками (вкладниками) акціонерного капіталу цих товариств можуть бути виробничі, торговельні, сервісні та інші підприємства, банківські установи. Надалі такі об'єднання можуть стати основою формування фінансово-промислово-торговельних груп, національних корпорацій, які в межах законодавства контролюватимуть окремі сегменти оптового ринку товарів.

Особливу роль підприємства цього рівня повинні відіграти в ак­тивізації випуску та реалізації на внутрішньому споживчому ринку то­варів вітчизняного виробництва. Ефективним заходом у цьому напрям­ку було б створення державної акціонерної торговельної компанії, основним завданням якої стало б сприяння у просуванні товарів вітчиз­няного виробництва на внутрішній споживчий ринок та ринку країн СНД з використанням всіх типів дистрибуційних каналів: торговельно-збутових оптових підприємств, брокерів та агентів, мережі торгових домів, збутових ланок виробників; спеціалізованих оптових підприємств, консигнаційних складів.

Оптові підприємства регіонального рівня, як правило, завершують процес оптової реалізації товарів. Вони здійснюють закупівлю товарів у підприємств міжрегіонального рівня або безпосередньо у товаровироб­ників і доводять їх до покупців у зоні свого розміщення. Головне їхнє за­вдання — забезпечення товарами регіональних товарних ринків, роздрібних торговельних підприємств у зоні обслуговування.

Групу підприємств регіонального рівня становитимуть поряд з незалежними оптовими одиницями також збутові підрозділи промислових підприємств (опт виробника), а також оптові структури великих роздрібних компаній (опт роздрібного торговця),

2. Демонополізація каналів переміщення товарів і створення конкурентного середовища в оптовій ланці. Об'єктивною основою втілення цього напряму є диференційована потреба учасників ринкових відносин у типовій і кількісній різноманітності оптових структур, серед яких:

—оптові підприємства, які набувають права власності на товар і спеціалізуються тільки на оптовій торговельній діяльності з по­вним комплексом закупівельно-збутових операцій (незалежні оп­тові торговці). Основним завданням підприємств цього типу є створення в середній ланці переміщення товарів необхідних умов для виходу на ринок товаровиробників, задоволення інтересів роздрібних торговців;

—оптові підприємства, які не набувають прав власності на товар і спеціалізуються на посередницькій діяльності (підприємства-брокери, підприємства-агенти, підприємства-комісіонери). Основним предметом їхньої діяльності є інформаційне забезпечення торго­вельного процесу і налагодження зв'язків між його учасниками;

—оптові склади і закупівельні організації роздрібної торгівлі, які ви­конують функції торговельно-закупівельних баз, складів і оптових кооперативів для спільної закупівлі товарів;

—організатори оптового обороту, які не є суб'єктами торговельної діяльності (товарні біржі, оптові ярмарки, аукціони, оптові ринки, склади гарантійного зберігання). Основним завданням цих струк­тур с створення умов для організації оптової торгівлі та стабілізація цінової політики на товарному ринку. Важливу роль у системі переміщення товарів від виробника до споживача набува­ють оптові ринки та оптово-промислові ярмарки, де забезпечують­ся найкращі умови налагодження контактів між продавцями і по­купцями для укладання угод купівлі-продажу без посередників. У першочерговому порядку необхідно відновити їхню діяльність і активізувати участь у них підприємств виробництва, торгівлі з тим, щоб надати стимул випуску вітчизняних товарів.

3. Інтенсивне формування інфраструктури оптового ринку. Становлення оптового ринку потребує розвитку і зміцнення ринкових структур, що супроводжують процес реалізації товарів, насамперед та­ких, як:

□ сервісні структури (холодильне, тарне, транспортне господарство);

• інформаційні системи з банками даних для оперативного уп­равління переміщенням товарів на основі комп'ютерної техніки;

• посередницькі фірми з надання послуг маркетингового, в тому числі рекламного характеру;

• організації, які сприяють укладанню контрактів, пошуку продавців або покупців;

□ експертні служби з контролю за якістю та безпекою товарів;

• комерційні банки для обслуговуванняторговельного процесу з пайовим капіталом виробничих, оптових і роздрібних торговель­них підприємств;

• компанії із страхування підприємницької діяльності.
Відновленню ролі оптової торгівлі та пожвавленню підприємницької активності в цьому секторі ринку сприятиме також формування резервних джерел фінансового забезпечення процесу переміщення товарів; система державних стимулів для створення міжсезонних запасів деяких продо­вольчих товарів (масла, олії, цукру, картоплі, плодоовочів) та запасів то­варних ресурсів спеціального призначення (держрезерв, страхові фонди).

4. Впровадження організації і ведення оптової торговельної діяльності.

Цей напрямок передбачає розробку стандартів термінів оптової
торгівлі, типових договорів, інструкцій про приймання товарів за якістю
і кількістю.

Основними завданнями подальшого розвитку ринку сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів як складової агропромисло­вого комплексу є створення умов для:

• нарощування обсягів випуску якісної та конкурентоспроможної продукції, яка відповідає міжнародним стандартам;

• виходу на світовий ринок сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів вітчизняного виробництва;

• розвитку інфраструктури аграрного ринку та реалізації сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів їхніми виробниками на конкурентних засадах переважно через систему біржової торгівлі.

Для виконання цих завдань органам державної влади доцільно

□ визначити механізми вдосконалення державної підтримки ство­рення та впровадження нових екологічно чистих, ресурсозберігаю­чих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогос­подарської сировини та виготовлення з неї конкурентоспроможної вітчизняної продукції;

□ розробити регіональні програми розвитку аграрного ринку, в яких передбачити, зокрема, основні напрямки забезпечення стабільності аграрного ринку, захисту сільськогосподарських товаровиробників від недобросовісної конкуренції, впровадження сучасних техно­логій біржової торгівлі та розширення мережі фірмової торгівлі, проведення постійно діючих виставок, ярмарків;

□ сприяти створенню в установленому порядку за участю сільськогосподарських підприємств промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних, а також інтегрованих агропромислових підприємств, які б об'єднували виробництво, заготівлю та перероб­ку сільськогосподарської продукції.

З метою прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, створення умов для надійного ресурсного забезпечення виробництва і

реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, сприяння розвитку аграрного підприємництва слід передбачити створення:

♦у сільських населених пунктах — мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогоспо­дарських обслуговуючих кооперативів, що здійснюватимуть пере­робку і реалізацію продукції;

♦у районах — торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі підприємств, що виробляють мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, запасні частини для сільськогосподарської техніки;

♦в областях, містах з кількістю населення понад 100 тис. чоловік — мережі підприємств, що здійснюватимуть оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією (оптові продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки -виставки, аукціони живої худоби з вико­ристанням існуючої виробничої бази племінних, відгодівельних та м’ясопереробних підприємств);

♦у містах і селищах — мережі підприємств, що здійснюватимуть роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією та продо­вольством, у тому числі магазинів фірмової торгівлі і торгових центрів (комплексів).

Посередництво є необхідним елементом торгової інфраструктури в ринковій економіці, вимагає посилення регулюючої функції держави, орієнтованої на створення нормальних відносин між урядовими струк­турами і підприємцями.

Було б доцільним з метою прискорення товаропросування та попере­дження практики підвищення цін скоротити до трьох, а в окремих випад­ках і до двох ланок посередницьку діяльність. Важливо змінити госпо­дарсько-договірні відносини з постачальниками товарів, удосконалити механізм функціонування оптово-роздрібної ланки.

Удосконалення діяльності в сфері торгівлі має відбуватися на основі прогнозування та формування платоспроможного попиту покупців. Слід розробляти інтеграційні індикатори стану окремих ринків товарів, які характеризують не лише обсяг їхніх пропозицій, а й асортимент, ви­ди, якість і рівень цін.

Треба шукати шляхи, що ведуть до зменшення натуралізації спожив­чого ринку, яка підтримується за рахунок нетоварного споживання сільгосппродукції і видачі промисловими підприємствами своїм робітни­кам замість заробітної плати готових виробів. Цього можна досягти тільки завдяки прискоренню розвитку оптових товарних ринків. Від то­го, як трансформуватиметься оптова торгівля, значною мірою залежати­ме й стимули до виробництва товарів та рішення проблеми відтворення господарських взаємовідносин з поставки товарів народного споживан­ня на міжрегіональних, регіональних та міждержавних ринках.

Довгостроковою метою структурної політики розвитку оптової торгівлі, її суб'єктів повинно стати забезпечення ринкової різно­манітності структур, які здійснюють посередницьку діяльність, з тим, щоб сприяти раціоналізації та оптимізації процесів товаропостачання, стимулювати вітчизняних виробників як повноцінних, високопрофесійних партнерів на міжнародному ринку.

В умовах ринкових відносин здійснення структурної політики опто­вого підприємства є виключно його власна компетенція. Видова і типо­ва різноманітність оптових фірм, побудова їхньої організаційної струк­тури управління є наслідком різних масштабів і географії їхньої діяльності. Структурною одиницею у загальній системі оптових підприємств повинні стати регіональні оптові фірми, основна мета яких полягає в організації раціональної системи товаропостачання товарами регіональних споживачів роздрібного та оптової ланок, встановлення господарських зв'язків з постачальниками-виробниками, забезпечення виробничих процесів, пов'язаних з доробкою товарів.

Основою матеріально-технічної бази даних підприємств мають ста­ти розподільчі холодильники, загальнотоварні, спеціальні склади (плодоовочесховища, фруктосховища, маслосховища та ін.).

У групу регіональних оптових фірм можуть входити оптові підприємства, дистриб'юторські, дилерські фірми, брокерські контори. Поряд з посередницькими функціями вони можуть надавати інфор­маційне забезпечення контрагентам господарських зв'язків.

Посередницькою діяльністю із забезпечення товарами невеликих роздрібних підприємств можуть займатись ланцюгові оптові компанії (створені на базі оптового підприємства), оптово-роздрібні об'єднання, магазини-склади. Оптову торгівлю сільськогосподарськими продуктами можуть вести заготівельні фірми системи споживчої кооперації, збутові та закупівельні підрозділи промислових підприємств.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів для будівництва і реконструкції складських будівель та споруд особливу увагу у системі товаропостачання роздрібної мережі продукцією сільськогосподарських підприємств слід приділити розвитку оптових продовольчих ринків. Такі ринки мають бути орієнтовані на обслуговування сільськогоспо­дарських підприємств, одноосібних фермерських господарств, за­готівельних контор, оптових підприємств, закладів громадського харчу­вання.

При формуванні посередницьких структур необхідно створити стимулюючі умови їх розвитку відповідно до вимог ринку. До цих умов можна віднести: спеціалізацію складського господарства на організацію технологічної обробки однієї або двох товарних груп, впровадження логістичних моделей при визначенні територіального розміщення складського господарства, створення системи управління матеріальними

та інформаційними потоками на базі сучасної комп'ютерної техніки. Основною формою організації посередницьких фірм повинна стати акціонерна, яка є фактором концентрації капіталу за рахунок коштів із різних джерел та галузей.

Розвиток матеріально-технічної бази оптової ланки передбачає: заохочення інвестицій, підтримку держави у прискоренні будівництва но­вих і модернізації діючих оптових підприємств та їхнього складського господарства (особливо мережі холодильників та холодокомбінатів), ви­користання діючих та створення нових потужностей інформаційних ме­реж для комерційних цілей, комп'ютеризація об'єктів оптової ланки; оренду на пільгових умовах приміщень для функціонування оптових яр­марок, виставок, аукціонів; активне залучення іноземного капіталу для будівництва нових об'єктів, реконструкції і модернізації старих.

До числа стратегічних завдань з удосконалення оптової торгівлі слід віднести й створення маркетингових служб в організаційній структурі управління оптовими фірмами, здійснення комп’ютеризації обліку руху товарних потоків, розміщення товару на зберігання і відпуск покупцям.

Налагодження системи оптової торгівлі неможливе без серйозного розвитку транспортно-експедиційного блоку, який є складовою логістичної системи товаропостачання. Чітка організація цих процесів забезпечує високий рівень надійності поставок, зниження рівня витрат обігу, ефективне використання транспортних засобів, оптимізацію мар­шрутів доставки товарів. Система транспортно-експедиційного обслуго­вування оптового товарообороту тісно пов'язана з розвитком потужнос­тей і засобів пакетування вантажів, виробництвом сучасної тари, пакувальних матеріалів.

З метою реформування оптової торгівлі, скорочення дрібних і відродження великих оптових структур в Україні, на думку автора, слід розробити і прийняти програму розвитку оптової торгівлі товарами на­родного споживання, де визначити принципові напрямки оптово-посе­редницьких структур, організаційні основи їхнього функціонування, ме­ханізм комерційних відносин та укладання договорів.

Довгостроковими завданнями державної політики розвитку внутрішньої оптової торгівлі повинні стати:

♦структурна перебудова оптової торгівлі, включаючи стимулювання малих підприємств;

♦розвиток конкурентного середовища на ринку оптово-посередницьких послуг;

♦залучення державних та комерційних джерел фінансування роз­витку матеріально-технічної бази оптової торгівлі, включаючи іно­земні інвестиції;

♦широке застосування принципів стратегічного та маркетингового управління;

• стимулювання впровадження прогресивних, у тому числі логістичних підходів до організації товароруху.

Реалізація програми потребує фінансування з державного (місько­го) бюджету та з позабюджетних джерел. Для утримання страхових за­пасів і резерву (для забезпечення продовольчої безпеки) треба формува­ти оптову інфраструктуру у складі технічно переоснащених підприємств з контрольним пакетом акцій у власності міста (регіону, держави).

Створення інфраструктури оптової торгівлі може здійснюватися за такими напрямками:

• оптимізація складу операторів продовольчого ринку, у тому числі скорочення частки посередників в оптовому обороті;

• створення оптових продовольчих ринків і комплексів, а також спеціалізованих м'ясних і рибних оптових ринків, розрахованих для оптовиків;

• організація універсальних і спеціалізованих розподільчих центрів, мережевих розподільчих центрів, у тому числі для обслуговування мереж магазинів знижених цін (дискаунтерів), магазинів-складів на базі майнових комплексів, оптових підприємств, які мають ве­ликі земельні ділянки і потужні торговельні і складські площі;

• створення на оптових підприємствах, що рекомендуються для розміщення державного замовлення і державного резерву, сучас­них розподільчих центрів для комплексного забезпечення соціаль­ної сфери і роздрібної торгівлі;

• формування і розвиток виробничо-торговельних об'єднань з учас­тю оптових плодоовочевих підприємств, підприємств роздрібної торгівлі і сільськогосподарських виробників.

Треба забезпечити ринкову різноманітність організаційних структур оптово-посередницької діяльності, що гарантує підтримку необхідного рівня конкуренції на ринку оптово-посередницьких послуг як виробни­кам товарів, так і оптовим покупцям. Процес формування посередниць­ких підприємств може включати два основні напрямки:

1.Типова різноманітність оптово-посередницьких підприємств. Визначається масштабами їхньої діяльності, охоплює структури міжрегіонального та регіонального рівня.

2.Видова різноманітність. Визначається мотивами вибору виробни­ками і торговельними підприємствами конкретних форм товароруху, включає такі види оптово-посередницької діяльності:

—спеціалізовані на оптовій діяльності підприємства, які здійснюють повний комплекс закупівельно-збутових операцій з набуттям пра­ва власності на товар;

—посередницькі оптові структури, що не мають право власності на товар;

—організатори торгового обороту.

Організаторами оптового товарообороту є товарні біржі, оптові яр­марки, товарні аукціони, оптові продовольчі ринки. Головне завдання цих структур — це створення умов для організації закупівельної і реалізаційної діяльності клієнтів. Формування сучасної інфраструктури оптово-посередницьких послуг є однією з ключових проблем розвитку системи товарного обертання та економіки України. Це обумовлено як інтересами виробників товарів, яким необхідна надійна і ритмічно функціонуюча система збуту товарів, так й інтересами підприємств роздрібної торгівлі та інших оптових покупців, зацікавлених у не­обхідності побудови системи безперервного товаропостачання.

Для формування організаційних структур та умов їхньої взаємодії, забезпечення своєчасного відтворення товарів і послуг, на погляд авто­ра, слід розробити комплексну програму розвитку інфраструктури то­варних ринків в Україні.

У ній передбачити вирішення таких завдань:

■ формування мережі посередницьких організацій, складського господарства для досягнення ефективності оптової торгівлі, дроблення партій поставок, зберігання і пересування товару з мінімальни­ми витратами;

■ підвищення конкурентоспроможності товарів за рахунок створен­ня і впровадження таропакувальної продукції, що відповідатиме міжнародним стандартам;

■ створення мережі об'єктів та умов для транспортування, проведен­ня платіжно-розрахункових та кредитних операцій;

■ удосконалення нормативно-правових основ функціонування то­варних ринків та їхньої інфраструктури;

■ створення ефективного інформаційного обслуговування товарних ринків;

■ розвиток сучасних форм управління ринковою інфраструктурою.
Складовим компонентом інфраструктури товарного ринку повинна

стати підсистема оптово-посередницької діяльності, яка включає:

□ переважний розвиток організацій оптової торгівлі, здатних надава­ти послуги із зберігання, розукрупнення оптових партій товарів, доставки;

□ створення господарських комплексів із застосуванням методів та організаційних форм логістики з оптово-посередницької, складсь­кої та транспортної діяльності;

□ розвиток оптово-посередницьких організацій для сезонного зберігання і поставок продукції; u організація транснаціональних компаній з оптово-посередницької діяльності.

Постановка та реалізація комплексної програми може сприяти досягненню таких результатів:

• збереження належної якості товарів під час їх переміщення від виробників до споживачів;

• своєчасне отримання споживачами товарів у необхідних обсягах, асортименті і комплектності;

• мінімізація матеріальних, фінансових і трудових ресурсів на організацію товароруху;

• створення умов для організації сучасного ринку оптово-посередницьких послуг і конкурентного формування на ньому цін.

В умовах ринкових відносин багато елементів інфраструктури опто­во-посередницьких послуг утворюються за рахунок інвестиційних коштів заінтересованих учасників товарного обігу з урахуванням ди­наміки норми прибутку. Однак прогресивні види оптово-посередниць­кої діяльності потребують державної підтримки. Це стосується, зокрема, системи інформаційного забезпечення оптово-посередницьких струк­тур. Потрібно проводити моніторинг і прогнозування розвитку ринку оптово-посередницьких послуг та його сегментів; обмін комерційною і фінансовою інформацією між виробниками товарів, оптово-посеред­ницькими структурами, підприємствами роздрібної торгівлі та іншими оптовими покупцями. Отже, основними стратегічними орієнтирами роз­витку оптово-посередницької діяльності в Україні є становлення багато­канальної системи товароруху і формування сучасних, різноманітних за функціональними напрямами і характером операцій, що виконують оп­тово-посередницькі структури.

Важливими умовами розвитку оптової торгівлі є: укріплення матеріально-технічної бази оптових підприємств, будівництво механізова­них складів за прогресивними проектами та організація на їхній базі об'єднаних складських господарств; подальше удосконалення системи господарських зв'язків оптової торгівлі з промисловістю і роздрібною торгівлею, постійне підвищення рівня організаторської та комерційної роботи в оптових торговельних та заготівельно-збутових ланках; впро­вадження прогресивної технології обробки товарної маси на всьому шляху їхнього руху від товаровиробників до роздрібної торговельної ме­режі та безпосередніх споживачів.

Однією з потужних форм торговельного посередництва повинні ста­ти торгові доми. У більшості західних країн торгові доми спеціалізують­ся переважно на міжнародних операціях, фінансуванні і кредитуванні експорту товарів та послуг.

На вітчизняному ринку торгові доми, перш за все, займаються обслуговуванням внутрішнього ринку та імпортом товарів, активно працюють із зарубіжними товаровиробниками, котрі поставляють свій товар на ук­раїнський ринок. Як посередник торговий дім виконує функції оптової торгівлі, купуючи товар для його подальшого просування по каналах обігу. Торговий дім — тип великого торгового посередництва, важливими особ-

ливостями якого є: проникнення у сферу виробництва товарів, організація кооперації виробництва та участь у кредитно-фінансових операціях.

Основні цілі та спектр послуг існуючих у світовій економіці торго­вих домів:

• активізація зовнішньоекономічної діяльності за рахунок концент­рації посередницьких операцій;

• здійснення від свого імені та переважно за свої кошти експортно-імпортних, товарообмінних операцій;

• оперативне реагування на кон'юнктуру ринку, що змінюється;

• проведення операцій у внутрішній оптовій і роздрібній торгівлі та надання пов'язаних з цим послуг;

• організація виробництва і збут конкурентоспроможних товарів;

• об'єднання дрібних і середніх фірм, фінансування їхньої збутової діяльності;

• зниження нитрат обігу, вартості маркетингових досліджень і рек­лами;

• інвестування у виробництво, придбання підприємств у повну власність, передача обладнання в оренду (лізинг), надання кредитів;

• інвестиційне співробітництво з іноземними партнерами в будівництві об'єктів;

• надання послуг у сфері страхування, ремонту та обслуговування, складування, інжинірингу, фінансів.

Торгові доми закуповують товари у виробників чи оптовиків своєї країни і перепродають їх за кордоном, закуповують іноземні товари за кордоном і перепродують їх місцевим оптовикам чи роздрібним торгов­цям, а також промисловим споживачам.

Торгові дома мають разгалужену мережу зарубіжних філій, представництв, компаній як торговельного, так і виробничого профілю. Вони поширені в США, Канаді, Швеції, Швейцарії, Індії, Сінгапурі, Бразилії. Унікальною є роль торгових домів у зовнішньоекономічній діяльності японських фірм. Якщо, за оцінкою експертів, торгові доми в сукупності посередницьких зовнішньоторговельних фірм США становлять 8-10%, то в Японії — 65-70%. Однією з складових конкурентоспроможності японських торгових домів є широка номенклатура товарів, що реалізу­ються (від 20 до ЗО тис. найменувань). Багатофункціональність діяль­ності, універсалізація товарної номенклатури дозволяють цим ком­паніям провадити гнучку ринкову стратегію, швидко переходити на прибутковіші види операцій та перспективніші ринки збуту. Цьому значною мірою сприяє наявна потужна інформаційна база та глобальна мережа комунікацій, які з підвищенням рівня сервісу діяльність торго­вих домів розширюється та диверсифікується.

Фінансування розвитку оптової торгівлі та її інфраструктури мас здійснюватися в основному за рахунок недержавних джерел. Органи ви-

конавчої влади повинні сприяти та стимулювати добровільне накопичення коштів суб'єктами торгівлі та виробничих галузей, залученим інвестиційних ресурсів на засадах акціонерного капіталу, а також цільних коштів населення та іноземних інвестицій.

Для проведення структурної перебудови та активізації ринкових процесів в оптовій торгівлі доцільно використовувати такі джерела інвестування:

• власні кошти підприємств і відрахування на прискорену аморти­зацію, насамперед для модернізації торгово-технологічного та складського обладнання, впровадження передових технологій оп­тового обслуговування покупців, зберігання товарів і наближення їх до замовників;

• фінансові ресурси місцевих бюджетів для будівництва сучасних складських потужностей, оптових продовольчих ринків місцевого значення;

• спеціальні інвестиційні та інноваційні фонди, що концентрувати­муть ресурси за рахунок капіталізації прибутків суб'єктів підприємницької діяльності;

• іноземні інвестиції та іноземні кредитні лінії з державним посередництвом і гарантіями для розбудови транспортно-складських ком­плексів у місцях концентрації внутрішньо-торговельних транзит­них та імпортних товаропотоків;

• фінансові ресурси комерційних банків, страхових компаній, інших суб'єктів фінансового ринку у формі інвестицій у статутний фонд підприємств;

• взаємне інвестування в галузях торговельно-промислового ком­плексу, особливо харчової промисловості, первинної переробки сільськогосподарської продукції, включаючи інвестиції у торгові доми, фірмові торговельні підприємства.

Для подолання проблем, що існують, і реального піднесення рівня оптової торгівлі споживчими товарами в Україні необхідно вирішити такі завдання:

□удосконалення кредитної політики, яка б забезпечила оптовим підприємствам можливість користуватись доступними кредитни­ми ресурсами;

□раціональне використання створеної в оптовій ланці в минулі роки матеріально-технічної бази;

□створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інвес­тицій у розвиток торговельних мереж та розподільчих центрів;

□розвиток конкурентного середовища та виключення монополізму на цьому ринку;

□стимулювання діяльності опту щодо активізації торгівлі товарами вітчизняного виробництва, особливо непродовольчої групи;

□подальша структурна перебудова оптової торгівлі, яка б максимально враховувала інтереси середнього та малого підприємництва;

□спеціалізація оптових підприємств, що працюють з непродоволь­чими товарами.

Слід передбачати видову різноманітність складської інфраструкту­ри, зокрема:

♦консигнаційні склади, що приймають товари для подальшої опто­вої реалізації від імені та за розпорядженням-дорученням консиг­нантів (власників товарів);

♦митні ліцензійні склади, призначені для виконання операцій з мит­ного оформлення та тимчасового зберігання товарів, які перетина­ють кордон;

♦склади гарантійного зберігання готельного типу, які надають по­слуги з тимчасового зберігання запасів товарів для дрібних влас­ників торгових точок, малих підприємств;

♦склади, на яких розміщуються товари, призначені для аукціонної торгівлі;

♦склади для обслуговування оптових продовольчих ринків.
Стратегія розвитку оптової ланки повинна ґрунтуватись на тому, що потреби товарного ринку задовольняють два основних типи оптових підприємств: великі структури національного масштабу; оптовики регіонального масштабу.

Головне завдання структур національного масштабу — забезпечення оптовиків регіонального рівня широким асортиментом. Вони повинні створити ланцюг просування товарів від виробників до оптовиків-регіоналів. Регіональні ж оптові підприємства просувають товари безпо­середньо роздрібним торговцям.

Основними напрямами вдосконалення суто комерційної діяльності оптових підприємств є:

■поліпшення організації вивчення попиту на товари та ефективне використання цих матеріалів для обґрунтування комерційних рішень;

■посилення ступеня впливу торгівлі на промисловість та зміцнення договірних зв'язків у поєднанні з раціоналізацією шляхів товароруху;