Поняття інвалідності та її правові наслідки

Уперше термін "інвалід" згадується в енциклопедичному словнику, що вийшов у Росії 1912 р., в якому інвалідність роз­глядалась як нездатність людини до праці внаслідок втрати здо­ров'я.

Російський фахівець в галузі медицини Ф.Д. Лаврова наво­дить такі визначення інвалідності, які подані в основному в медичній літературі, зокрема це:

— стійка втрата працездатності (Н.А. Вігдорчик, 1930 p.);

 

— стійка втрата працездатності, визначена наявністю хроніч­ного захворювання або зміною в організмі, що супроводжується функціональними розладами, з поганим або сумнівним прогно­зом, які заважають виконанню виробничої роботи (P.M. Глад-штейн, 1937 p.);

— стан організму, змінений хворобою чи каліцтвом з наяв­ністю стійких або необоротних функціональних порушень, які призводять до часткової або повної непрацездатності за своєю професією, зниження кваліфікації або зменшення обсягу вико­нуваної роботи (Б.Ф. Ніфонтов, 1954 p.);

— стійкий, часто прогресуючий стан, що характеризується зміною, втратою або недорозвитком у результаті захворювання, каліцтва або вродженого дефекту працездатності, а в окремих випадках і здатності інваліда до праці, який звичайно супро­воджується зміною всього життєвого стереотипу, а звідси і не­обхідність його нормалізувати (В.А. Вечканов, 1978 p.).

Відповідно до Стандартних правил щодо урівняння можли­востей інвалідів термін "інвалідність" включає велику кіль­кість різних функціональних обмежень, які трапляються серед населення в усіх країнах світу. Люди можуть бути інвалідами через фізичні, інтелектуальні або відчуттєві вади, стан здоров'я чи розумову хворобу. Такі недоліки, стани чи хвороби можуть мати постійну або тимчасову природу.

Термін "вада" означає втрату або обмеження можливостей брати участь у житті суспільства нарівні з іншими. Він описує протиріччя між інвалідом і довкіллям. Цей термін наголошує на недоліках у довкіллі та в багатьох видах організованої діяль­ності в суспільстві, наприклад, в інформації, спілкуванні та освіті, що заважають участі інвалідів на рівних умовах.

Інвалід тривалий час розглядався як хворий, якого погано або недостатньо лікували чи лікування не допомогло. Реабілі­таційний процес обмежувався абстрактним поновленням, в основному медичними заходами, функцій організму і пов'язаної з ними працездатності. Через це соціальна роль людини у чин­ному правовому полі й конкретних економічних умовах відсту­пала на задній план, а поняття "інвалід" не розглядалося з по­гляду результативної комплексної багатопрофільної реабіліта­ції» що використовує соціальні, економічні, психологічні, освітні та інші необхідні технології.

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

Офіційне визначення термінів "інвалідність", "інвалід", "дитина-інвалід" дається в Законі Україні "Про реабілітацію інвалідів в Україні". Згідно з ним інвалідність — міра втрати здо-ров'я та обмеження життєдіяльності, що перешкоджає кон­кретній особі здійснювати діяльність у спосіб та в межах, що вва­жаються для особи нормальними залежно від вікових, статевих, соціальних і культурних факторів, або позбавляє її відповідної здатності чи можливості. Інвалід — особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяль­ності, викликає в особи потребу в соціальній допомозі та поси­леному соціальному захисті, а також виконання з боку держави відповідних заходів для забезпечення її законодавчо визначених прав. Дитина-інвалід — особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворю­ванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розу­мового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту.

Інвалідність пов'язана із втратою здоров'я та обмеженням життєдіяльності. Втрата здоров'я — це наявність хвороб і фізич­них дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціаль­ного неблагополуччя. Життєдіяльність — повсякденна діяль­ність, здатність організму особи здійснювати діяльність у спосіб і межах звичайних для людини, обмеження життєдіяльності — повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслу­говування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки (ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні").

В Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердже­ній наказом МОЗ України від 7 квітня 2004 р. № 183, дається визначення обмеження життєдіяльності як неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі звичай­них для людини, що створює перешкоди у соціальному середо­вищі, ставить її в незручне становище порівняно зі здоровими і виявляється частковою або повною втратою здатності до само­обслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчан-

ня, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням об­сягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

Критеріями життєдіяльності є:

— здатність до пересування — можливість ефективно пере­суватися у своєму оточенні (ходити, бігати, долати перепони, користуватися особистим та громадським транспортом). Пара­метри оцінки — характер ходьби, темп пересування, відстань, яку долає хворий, здатність самостійно користуватися особи­стим та громадським транспортом;

— здатність до самообслуговування — можливість ефектив­но виконувати повсякденну побутову діяльність і задовольняти потреби без допомоги інших осіб. Параметри оцінки — інтервал часу, через який виникає потреба в допомозі: епізодична допомо­га (рідше одного разу на місяць), регулярна (декілька разів на місяць), постійна допомога (декілька разів на тиждень — регульо­вана або декілька разів на день — нерегульована допомога);

— здатність до орієнтації — можливість самостійно орієн­туватися у просторі та часі, мати уявлення про навколишні предмети. Основними системами орієнтації є зір та слух. Пара­метри оцінки — можливість розрізняти зорові образи людей та предметів на відстані, що збільшується, і в різних умовах, роз­різняти звуки та усну мову за відсутності або наявності пере­шкод і ступеня компенсації порушення слухового сприйняття усної мови іншими способами; необхідність використання тех­нічних засобів для орієнтації та допомоги інших осіб у різних видах повсякденної діяльності;

— здатність до спілкування — можливість установлювати контакти з іншими людьми та підтримувати суспільні взаємо­зв'язки за допомогою мови, читання, письма, жестової чи зна­кової мови. Параметри оцінки — характеристика кола осіб, з якими можлива підтримка контактів, а також потреба у допо­мозі інших осіб у процесі навчання і трудової діяльності;

— здатність контролювати свою поведінку — можливість поводитися відповідно до морально-етичних і правових норм суспільного середовища. Параметри оцінки — здатність усві­домлювати себе і дотримуватися встановлених суспільних норм, ідентифікувати людей та об'єкти і розуміти стосунки між ними, правильно сприймати, інтерпретувати й адекватно реагувати

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

на традиційну і незвичну ситуації, дотримуватися особистої безпеки, особистої охайності;

— здатність до навчання — можливість сприймати, засво­ювати та накопичувати знання, формувати навички й уміння (побутові, культурні, професійні та ін.) У цілеспрямованому про­цесі навчання; можливість до професійного навчання — здат­ність до оволодіння теоретичними знаннями і практичними на­вичками та уміннями конкретної професії. Параметри оцінки — можливість навчання у звичайних або спеціально створених умовах (спеціальний навчальний заклад або група, навчання в до­машніх умовах та ін.); обсяг програми, строки і режим навчання; можливість освоєння професій різного кваліфікаційного рівня або тільки окремих видів робіт; необхідність використання спе­ціальних засобів навчання і залучення допомоги інших осіб;

— здатність до трудової діяльності — сукупність фізичних та духовних можливостей людини, що визначається станом здоров'я, який дозволяє їй займатися різного роду трудовою дія­льністю. Професійна працездатність — здатність людини якіс­но виконувати роботу, передбачену конкретною професією, яка дозволяє реалізувати трудову зайнятість у певній сфері вироб­ництва відповідно до вимог змісту й обсягу виробничого наван­таження, установленого режиму роботи та умов виробничого середовища. Параметри оцінки — збереження або втрата про­фесійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією відповідає попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії та посаді, можли­вість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах. Порушення професійної працездатності — найчастіша причина соціальної недостатності, яка може виникати первин­но, коли інші категорії життєдіяльності не порушені, або вторин­но — на основі обмеження життєдіяльності. Здатність до праці за конкретною професією в інвалідів з обмеженням інших крите­ріїв життєдіяльності може бути збережена повністю або частко­во чи відновлена засобами професійної реабілітації, після чого інваліди можуть працювати у звичайних або спеціально створе­них умовах з повною чи неповною тривалістю робочого часу.

Медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) визначають сту­пінь обмеження життєдіяльності, тобто величину відхилення від норми діяльності людини. Виділяють такі три ступені обме­ження життєдіяльності:

• Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумов­лене такими порушеннями функцій органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пере­сування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності. Пер­ший ступінь означає здатність:

1) до самообслуговування з використанням допоміжних за­собів;

2) пересування самостійно з тривалішою витратою часу, пересування із зупинками і скорочення відстані;

3) здобуття знань у навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб;

4) виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю за відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу вироб­ничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією;

5) орієнтації з використанням допоміжних засобів;

6) спілкування, що характеризується зниженням швид­кості;

7) часткового зниження можливості самостійно контролю­вати свою поведінку (III група).

• Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, само­обслуговування, участі у трудовій діяльності. Другий ступінь означає здатність:

1) до самообслуговування з використанням допоміжних за­собів та за допомогою інших осіб;

2) пересування самостійно з використанням допоміжних за­собів та (чи) за допомогою інших осіб;

3) навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах;

4) виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів

 

5) орієнтації, що потребує допомоги інших осіб;

6) спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб;

7) частково чи повністю контролювати свою поведінку тіль­ки за допомогою сторонніх осіб (II група).

• Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності та супроводжується необхідністю в сторон­ньому догляді. Третій ступінь означає нездатність:

1) до самообслуговування та повну залежність від інших осіб;

2) пересування самостійно з використанням допоміжних за­собів та (чи) за допомогою інших осіб;

3) навчання;

4) трудової діяльності;

5) орієнтації (дезорієнтації);

6) спілкування;

7) контролю за своєю поведінкою (І група).

Створення належних умов для життєдіяльності інвалідів, попередження інвалідності є одним із пріоритетних напрямів реабілітації інвалідів. Усунення обмежень життєдіяльності — система заходів, спрямованих на створення умов для досяг­нення або відновлення особою оптимального фізичного, інте­лектуального, психічного і соціального рівнів життєдіяльності та забезпечення її законодавчо визначених прав. Попередження інвалідності — здійснення комплексу медичних, гігієнічних, фізичних, педагогічних, психологічних, професійних та інших заходів, спрямованих на профілактику переходу захворювання, наслідків травми або вади у постійне обмеження життєдіяль­ності чи інвалідність особи або на зменшення тяжкості інвалід­ності (ст. 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Украї­ні").

Інвалідність характеризується поєднанням біологічних (ме­дичних) і соціальних факторів. Біологічний фактор відображає

характер захворювання і ступінь вираження функціональних порушень, причини патологічного процесу, адаптаційні й ком­пенсаторні можливості організму, клінічний прогноз захворю­вання. До соціальних факторів інвалідності відносять характер виконуваної роботи і вимоги, що пред'являються при цьому до організму, професія, кваліфікація, освіта, санітарно-гігієнічні й виробничі умови праці, матеріально-побутові умови. Крім соціальних і біологічних факторів, на інвалідність впливають психологічні особливості особи: установка на працю, нахили, ха­рактер, взаємовідносини в колективі, ступінь соціальної ком­фортності.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встанов­люється І, II, III групи інвалідності, а також її причини, однією з яких є інвалідність з дитинства.

Підставою для встановлення І групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організ­мі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефек­том, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, визначеної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини при збереженій здатності до самообслуговування, однак не ви­кликають потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумов­лені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефек­тами, що призвели до помірно вираженого обмеження жит­тєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують со­ціальної допомоги і соціального захисту.

Глава 2

Правові засади реабілітації інвалідів