Порядок приймання, утримання, відрахування підопічних зі стаціонарних інтернатних установ

Для вирішення питання про необхідність влаштування особи в стаціонарний заклад системи праці та соціального захисту насе­лення залежно від обставин справи потрібно з'ясувати такі юри­дичні факти:

1. Волевиявлення зацікавленої особи у влаштуванні в ста­ціонарний соціальний заклад.

2. Вік особи.

3. Потреба у сторонньому догляді, побутовому і медичному обслуговуванні.

4. Відсутність медичних протипоказань для перебування у стаціонарному закладі.

5. Рішення компетентних органів про прийом до стаціонар­ної установи.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

В окремих випадках виникає потреба з'ясувати такі юридич­ні факти: а) відсутність родичів, зобов'язаних за законом утри­мувати осіб похилого віку та інвалідів, або одинокість; б) належ­ність до відповідної категорії осіб; в) наявні матеріально-побу­тові умови життя заявника чи батьків або близьких родичів ди­тини, яку влаштовують у дитячий будинок-інтернат та ін.

1. У стаціонарні інтернатні установи системи праці та соці­ального захисту населення фізичних осіб приймають на добро­вільній основі, за їхнім бажанням. Про добровільність волевияв­лення свідчить цілий комплекс дій особи похилого віку чи ін­валіда: клопотання до органу праці та соціального захисту на­селення про видачу путівки, особисто написана заява, прохо­дження медогляду, поведінка на співбесіді тощо.

До психоневрологічного інтернату влаштуватись можна за заявою особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про приймання до інтернатної уста­нови.

Прийом до дитячого будинку-інтернату здійснюють на під­ставі заяви батьків (опікунів, піклувальників чи установи, де перебуває дитина) про прийняття до цього закладу. Вказані особи виступають законними представниками дітей-інвалідів. Саме вони вирішують, де дитині буде краще: вдома чи у будин-ку-інтернаті. У цьому випадку до уваги береться волевиявлення законного представника, а не дитини-інваліда. Небажання ди­тини поміняти звичне середовище може бути підставою для реко­мендації ще раз зважити всі обставини й прийняти рішення з урахуванням інтересів дитини. Батьки можуть влаштувати дітей-інвалідів у будинок-інтернат і всупереч їхній волі, але за наявності всіх необхідних умов для цього.

До спеціального будинку-інтернату (відділення) на підставі рішення колегії головного управління праці та соціального за­хисту населення облдержадміністрацій переводяться підопічні за систематичне грубе порушення правил внутрішнього розпо­рядку (вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних препаратів, бійки, самовільну відсутність у будинку-інтернаті без поважних причин понад 10 днів тощо). Такий перевід мож­ливий всупереч волі підопічного.

За бажанням до спеціальних будинків-інтернатів можуть на­правлятися особи, які звільняються з місць позбавлення волі.

Треба зазначити, що сьогодні відбувається уточнення пере­ліку осіб, які можуть направлятися до спеціального будинку-інтернату без урахування волі осіб похилого віку та інвалідів відповідно до оновленого кримінального, кримінально-проце­суального й адміністративного законодавства. На практиці спе­ціальні будинки-інтернати розглядають як спеціалізовані інтер­натні установи для осіб з девіантною поведінкою (з криміналь­ним ухилом).

2. До стаціонарних установ приймають осіб певного віку,
який виявляють на підставі паспорта, пенсійного посвідчення,
інших документів.

До будинку-інтернату загального та спеціального типу при­ймають осіб похилого віку, які досягли пенсійного віку, та ін­валідів І і II груп, віком старше 18 років. До психоневрологічних інтернатів приймають інвалідів І і II груп із психоневрологіч­ними захворюваннями, віком старше 18 років, а до дитячих ін­тернатних установ — дітей-інвалідів віком від 4 до 18 років.

Під пенсійним віком розуміють досягнення жінками 55 років, а чоловіками — 60 (ст. 26 Закону України "Про загальнообов'яз­кове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 р.). При призначенні пільгових пенсій (ст. 13, 14, 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 р.) пенсійний вік скорочується і саме цей скорочений вік береться до уваги при влаштуванні до інтернатної установи.

Досягнення пенсійного віку не пов'язується з призначенням пенсії. Вказаний вік (55 років для жінок і 60 — для чоловіків) стосується й осіб, які не мають права на пенсію.

3. Працівники органів праці та соціального захисту населен­
ня мають встановити основний юридичний факт — необхідність
у сторонньому догляді, побутовому обслуговуванні, медичній
допомозі, тобто чи є в особи відповідний медичний висновок (ме­
дична картка, довідка МСЕК про групу інвалідності, медична
довідка про стан здоров'я дитини).

Безпосередньо факт необхідності стороннього догляду вста­новлюють медики, оскільки він пов'язаний зі станом здоров'я.

Довідку про те, що особа потребує стороннього догляду, видає лікарсько-консультативна комісія (ЛКК) медичного закладу за місцем проживання громадянина.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

4. Одночасно зі вказаним вище фактом перевіряється, чи не має протипоказань до прийому до будинку-інтернату. Це ро­биться відповідно до Інструкції Міністерства соціального захи­сту населення України "Про медичні показання та протипока­зання щодо прийому до стаціонарних установ сфери соціального захисту населення України" від 20 лютого 1997 р. Загальними протипоказаннями до прийому в будинки-інтернати усіх типів є: а) туберкульоз в активній стадії процесу; б) заразні захворю­вання шкіри та волосся; в) гострі інфекційні захворювання; г) злоякісні перебігаючі пухлинні захворювання і рецидиви злоякісного процесу. До стаціонарних установ не приймають громадян, у яких на цей момент є показання для стаціонарного лікування в закладах охорони здоров'я. Медичні показання та протипоказання щодо прийому до стаціонарних установ вказу­ються у медичній картці.

Протипоказаннями до направлення в будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці є психічні захворювання за виключенням: а) неврозів, неврозоподібних станів при сома­тичних захворюваннях; б) легкого ступеня дебільності; в) інте-лектуально-мнестичних розладів та судорожних синдромів різ­ної етіології, з рідкими (не частіше одного разу на 2—3 місяці) припадками, без слабоумства і виражених змін особистості.

Перешкодою до влаштування у психоневрологічні інтер­нати є:

а) гострі та підгострі стадії психічних захворювань і хроніч­
ні психічні захворювання у стані загострення;

б) психічні захворювання, що характеризуються вираженою
психотичною симптоматикою, грубі порушення статевого потя­
гу і розлади поведінки, що небезпечні для хворого й оточуючих
(статеві збочення, гіперсексуальність, садистські нахили, схиль­
ність до агресії, самогубства, втеч, підпалів, дромоманії, відмо­
ва від їжі та ін.);

в) будь-які припадкоподібні або з інгридієнтним протікан­
ням психічні захворювання зі схильністю до частих загострень
або рецидивів хвороби з частими декомпенсаціями, які потре­
бують спеціального стаціонарного лікування;

г) епілепсія та судорожні синдроми іншої етіології з частими
(більше п'яти разів на місяць) припадками, схильними до пере-

ходу в серійні або розвитку епілептичного статусу, виникнення сутінкових розладів свідомості, дисфорій;

д) хронічний алкоголізм, наркоманія, а також інші психічні захворювання, ускладнені хронічним алкоголізмом чи будь-яки­ми іншими видами наркоманій;

є) виражені депресивні та маніакальні стани різноманітного генезу, затяжні реактивні стани;

ж) виражені психопатоподібні синдроми, а також психопатії
афективні, експлюзивні, параноїдні, паранояльні, істеричні.

Водночас показаннями для направлення особи до психоневро­логічних інтернатів є:

1) шизофренія з вираженим дефектом особистості поза заго­стренням психотичної симптоматики;

2) різні форми епілепсії з елементами слабоумства й рідкими (не частіше п'яти разів на місяць) судорожними припадками й еквівалентами;

з) наслідки органічного ураження головного мозку різної
етіології (травматичної, інфекційної, токсичної, судинної та ін.)
з елементами слабоумства;

4) наслідки хронічного алкоголізму, наркотоксикоманії з елементами вираженого органічного слабоумства;

5) сенильні захворювання з елементами слабоумства без вира­женої психомоторної активності й довготривалих або рецидив­них станів зміненої свідомості.

У дитячі будинки-інтернати для дітей з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку (1-й про­філь) приймають дітей зі збереженим інтелектом і з порушен­нями опорно-рухового апарату, які не можуть пересуватися без сторонньої допомоги, самообслуговуватись і потребують індиві­дуального догляду, з такими захворюваннями:

— церебральними паралічами різної етіології;

— наслідками поліомієліту в стадії відмовлення та резиду-альному періоді;

— різноманітними уродженими й набутими деформаціями опорно-рухового апарату;

— артрогрипозом, хондродистрофією, спадковими дегенера­тивними і нервово-м'язовими захворюваннями.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

Протипоказаннями до прийому в будинки-інтернати для дітей з аномаліями фізичного розвитку є психічні захворювання, олі­гофренія всіх ступенів, часті епілептиформні припадки, психо-патоподібні розлади поведінки, некомпенсована гідроцефалія.

У дитячий будинок-інтернат для дітей з аномаліями розумо­вого розвитку (2-й профіль) приймають дітей з такими захворю­ваннями і станами:

— олігофренія в стадії імбецильності, ідіотії;

— епілепсія або судомні стани з рідкими (не частіше п'яти разів на місяць) припадками за наявності слабоумства;

— шизофренія з вираженим дефектом без продуктивної сим­птоматики;

— слабоумство після перенесених органічних уражень голов­ного мозку;

— розумова відсталість усіх ступенів, включаючи дебіль­ність, за наявності грубих порушень рухових функцій, сліпоти (слабкий зір) чи глухоти (слабкий слух), які утруднюють навчан­ня в допоміжних класах відповідних спеціалізованих шкіл-ін-тернатів (не можуть пересуватися без сторонньої допомоги, об­слуговувати себе у зв'язку з важкими руховими розладами, по­требують індивідуального догляду).

Протипоказаннями до влаштування в будинок-інтернат для дітей з аномаліями розумового розвитку (3-й профіль) є:

— шизофренія з наявністю продуктивної симптоматики, без вираженого дефекту особистості;

— епілепсія та судорожні синдроми іншої етіології з частими (більше п'яти разів на місяць) припадками, схильними до пере­ходу в серійні або розвитку епілептичного статусу, виникнення сутінкових розладів свідомості, дисфорій;

— психічні захворювання або психопатоподібні стани різної етімології, які супроводжуються грубими порушеннями стате­вого потягу і розладами поведінки, небезпечними для самого хворого й оточуючих;

— будь-які психічні захворювання, при яких неможливе на­вчання дитини в загальноосвітній школі чи спеціалізованих освітніх закладах.

Приймаючи осіб до стаціонарної установи, встановлюються й інші юридичні факти. Перш за все, відсутність працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати.

У разі влаштування дитини-інваліда до дитячого будинку-інтернату наявність працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати, не перевіряється, оскільки цей факт не має юридичного значення. Він також не встановлюється при влаштуванні інвалідів І і II груп із психоневрологічними захво­рюваннями до психоневрологічного інтернату.

Відсутність працездатних родичів, зобов'язаних за законом утримувати непрацездатних осіб, встановлюється при влашту­ванні особи до будинку-інтернату загального чи спеціального типу.

До кола осіб, котрі зобов'язані утримувати непрацездатних членів сім'ї, відносять одного з подружжя чи осіб, які не пере­бувають між собою у шлюбі (ст. 75, 76, 91 Сімейного кодексу (СК)), батьки стосовно дітей (ст. 198 СК), діти стосовно батьків (ст. 202 СК), повнолітні внуки, правнуки стосовно баби, діда, прабаби, прадіда (ст. 266 СК), повнолітні брати і сестри стосов­но один до одного (ст. 267 СК), повнолітні падчерки, пасинки стосовно мачухи, вітчима (ст. 270 СК), особи стосовно тих осіб, з якими проживали однією сім'єю (ст. 271 СК). Цими статтями і керуються при визначенні осіб, які повинні утримувати не­працездатних членів сім'ї та здійснювати за ними догляд. На практиці це коло звужується до батьків і дітей. Вважається, що особа не має працездатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати, в разі перебування родичів у місцях позбавлення волі або коли місце їх проживання невідоме.

Указаний вище факт встановлюється на підставі довідки про склад сім'ї, що видається за місцем проживання громадянина.

Як виняток, до будинку-інтернату загального типу можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. У такому разі щодо кожного окремого випадку, на підставі підтвердних документів, приймається рі­шення колегії Головного управління праці та соціального за­хисту населення облдержадміністрації. Відшкодування витрат на утримання такої особи здійснюється за рахунок коштів міс­цевого бюджету. За наявності вільних місць до інтернатної уста­нови можуть прийматися особи, які мають працездатних осіб або родичів, зобов'язаних їх утримувати, за умови відшкоду­вання будинку-інтернату витрат на їх утримання.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

Так само чинять при влаштуванні громадян до спеціального будинку-інтернату.

5. В окремих випадках доводиться встановлювати належ­ність особи до відповідної категорії громадян.

Нормативні акти з приводу надання соціальних послуг у ста­ціонарних установах системи Міністерства праці та соціальної політики України громадян похилого віку та інвалідів поділя­ють на різні категорії. Саме від належності до певної категорії громадян похилого віку чи інвалідів залежить черговість надан­ня послуг та їх якість, тип стаціонарної установи, до якої вла­штовується особа.

На позачергове влаштування до будинку-інтернату загаль­ного типу мають право ветерани війни та особи, які постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І, II, III категорій згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Ветеранами війни є особи, які брали участь у за­хисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, а саме: а) учасники бойових дій; б) інваліди війни; в) учасники війни. їх визначення та перелік подано в ст. 4—11 Закону Украї­ни "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяють на дві групи: а) учасники ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, тобто громадян, які безпосередньо брали участь у ліквідації аварії та її наслідків; б) потерпілі від Чорно­бильської катастрофи, тобто громадяни, і в тому числі діти, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорно­бильської катастрофи. Усіх потерпілих поділено на чотири ка­тегорії. Юридичне значення має належність до перших трьох категорій, зазначених у ст. 14 вказаного Закону.

До психоневрологічного інтернату в першочерговому поряд­ку приймають психічно хворих осіб, які мають особливі заслу­ги перед Україною, інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також членів сімей загиблих військовослужбовців та померлих інвалідів і учасників Великої Вітчизняної війни, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і відне­сені до І, II, III категорій. Перелік осіб, які мають особливі за­слуги перед Україною, подано в ст. 1 Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною".

Переважне право на влаштування до інтернатного закладу загального типу мають ветерани згідно із Законом України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" (ст. 6), члени сімей загиблих військовослужбовців. За загальним правилом ветеранами пра­ці визнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років жінки, 40 — чоловіки) і вийшли на пенсію. В окремих випадках встановлений пільго­вий (понижений) вік для ветеранів праці.

До числа одиноких відносять громадян, які не мають праце­здатних родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати, а саме: 1) одинокі непрацюючі громадяни, які досягли пенсійного віку, передбаченого законодавством України, в тому числі громадяни, пенсії яким призначені на пільгових умовах, зі зниженням пен­сійного віку; 2) одинокі непрацюючі громадяни, які визнані інвалідами І або II групи; 3) сім'ї, що складаються із одиноких непрацюючих громадян, які досягли пенсійного віку, встанов­леного законодавством України, або визнані інвалідами І чи II групи.

Статус особи похилого віку пов'язаний з віком, а статус ін­валіда — зі станом здоров'я. Під обмеженням життєдіяльності розуміють неможливість виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі, звичайних для людини, її незручне стано­вище порівняно зі здоровими, що виявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересуван­ня, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зни­женням кваліфікації і призводить до соціальної дезадаптації.

6. У нормативних актах вживається два терміни: "дитина-інвалід" й "інвалід з дитинства". Дитина-інвалід — це особа віком до 18 років, яку ЛКК дитячого лікувально-профілактич­ного закладу визнала дитиною-інвалідом відповідно до переліку медичних показань. Інвалід з дитинства — особа, старша 18 ро­ків, якій органом медико-соціальної експертизи встановлена одна з трьох груп інвалідності, що є наслідком уроджених де­фектів або хвороб чи травм, що були в дитячому віці.

Критерії визначення інвалідності передбачені Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Мі­ністерства охорони здоров'я від 7 квітня 2004 р. № 183.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

Юридичне значення для надання соціальних послуг в інтер­натній установі мають І та II групи інвалідності. Вони вказують на непрацездатність інваліда, звільнення його від морального обов'язку працювати і на можливість взяття його на соціальне обслуговування до будинку-інтернату. III група інвалідності цього не передбачає.

7. Приймаючи громадянина до будинку-інтернату загально­го типу, інколи виникає потреба у проведенні обстеження ма­теріально-побутових умов проживання осіб, зобов'язаних за законом його утримувати. При влаштуванні дитини до дитячо­го будинку-інтернату обов'язково проводиться обстеження мате­ріально-побутових умов проживання батьків (опікунів, піклу­вальників).

8. У типових положеннях подано перелік документів, на підставі яких Головне управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації видає путівки до стаціонарних установ системи, а саме:

а) до будинків-інтернатів загального типу:

— особиста заява громадянина похилого віку чи інваліда про його прийом до будинку-інтернату;

— паспорт чи інший документ, що засвідчує особу;

— медична картка про стан здоров'я з висновком про необ­хідність стороннього догляду;

— довідка про розмір призначеної пенсії;

— довідка про склад сім'ї за встановленою формою;

— довідка МСЕК про групу інвалідності особи, яка прийма­ється до будинку-інтернату (за наявності групи інвалідності);

б) до психоневрологічних інтернатів:

— заява особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про приймання до інтернатної установи;

— паспорт або інший документ, що засвідчує особу;

— медична картка;

— довідка про розмір призначеної пенсії;

— довідка про склад сім'ї встановленої форми;

— висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість перебування у психоневрологічному інтернаті;

 

— копія судового рішення про недієздатність чи часткову дієздатність осіб, які влаштовуються до інтернату (для недієздат­них осіб);

— довідка МСЕК про групу інвалідності (за наявності);

в) до дитячих будинків-інтернатів:

— заява батьків (опікунів, піклувальників чи установи, де пе­ребуває дитина) про прийняття дитини до будинку-інтернату;

— копія рішення суду про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав (за наявності);

— копія рішення місцевих органів виконавчої влади про встановлення опіки або піклування над дітьми, які цього по­требують;

— довідка про склад сім'ї встановленої форми;

— акт обстеження матеріально-побутових умов проживання батьків (опікунів, піклувальників);

— свідоцтво про народження;

— висновок зональної психолого-медико-педагогічної кон­сультації;

— виписка з історії розвитку дитини;

— медична довідка про стан здоров'я;

— довідка про розмір призначеної допомоги або пенсії;

— довідка про освіту для дітей, які навчалася в закладах Мі­ністерства освіти і науки України;

— три фотокартки розміром 3x4 см;

г) до спеціальних будинків-інтернатів:

— заява про прийом до будинку-інтернату;

— паспорт або довідка, що посвідчує особу;

— медична картка.

9. Влаштованих до стаціонарної установи дорослих осіб на­зивають підопічними, а дітей — вихованцями. Вони користу­ються тими самими правами, що й громадяни, які не перебува­ють в інтернатних установах. Адміністрація будинків-інтерна­тів не має права обмежити їхні конституційні права. Водночас вони користуються і спеціальними правами. Основні права отри­мувачів соціальних послуг вказані у ст. 10 Закону України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р.

При отриманні соціальних послуг в інтернатних установах громадяни похилого віку та інваліди мають право:

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

— на гуманне і з повагою ставлення з боку працівників бу-динків-інтернатів;

— вибір будинку-інтернату з урахуванням можливостей від­повідного регіону та за погодженням зацікавлених головних управлінь праці та соціального захисту населення облдержадмі­ністрацій;

— інформацію про свої права, обов'язки й умови надання соціальних послуг;

— згоду на соціальне обслуговування;

— відмову від соціального обслуговування;

— конфіденційність інформації особистого характеру, що стала відомою працівникові будинку-інтернату при наданні соціальних послуг;

— захист своїх прав і законних інтересів, у тому числі в су­довому порядку.

Мешканці будинків-інтернатів також мають право:

— на забезпечення їм умов проживання, які відповідають санітарно-гігієнічним вимогам;

— догляд, первинну медико-санітарну і стоматологічну до­помогу, що надається в будинку-інтернаті;

— безплатну спеціалізовану допомогу, в тому числі зубопро­тезну (без використання дорогоцінних металів) у державних установах охорони здоров'я, а також на безплатну протезно-ор­топедичну допомогу;

— соціально-медичну реабілітацію та соціальну адаптацію;

— добровільну участь у лікувально-трудовому процесі з ура­хуванням стану здоров'я, інтересів, побажань відповідно до медичного висновку і трудових рекомендацій;

— медико-соціальну експертизу, що проводиться за медич­ними показаннями для встановлення чи зміни групи інвалід­ності;

— вільне відвідування їх адвокатами, нотаріусом, законними представниками, представниками громадських об'єднань і цер­кви, а також родичами та іншими особами;

— надання їм приміщень для відправлення релігійних обря­дів, створення для цього відповідних умов, що не суперечать правилам внутрішнього розпорядку та з урахуванням інтересів віруючих різних конфесій.

Крім названих вище прав, підопічні мають право:

— користуватися особистими речами за погодженням з адмі­ністрацією;

— за їх бажанням тимчасово прийматися на посади молод­шого медичного та обслуговуючого персоналу на загальних під­ставах у конкретному будинку-інтернаті;

— за потреби бути направленими на лікування до відповід­них лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України;

— за їх бажанням бути переведеними до будинку-інтернату іншого регіону за погодженням з відповідними головними управ­ліннями праці та соціального захисту населення облдержадмі­ністрацій;

— на тимчасове вибуття за власним бажанням з будинку-ін­тернату терміном до двох місяців на календарний рік;

— здавати на зберігання адміністрації будинку-інтернату грошові суми, коштовності та цінні папери.

10. Як правило, до будинків-інтернатів приймають осіб, які уже не можуть ні фізично, ні психологічно перебувати у раніше звичному для них соціальному середовищі. За загальним пра­вилом вони доживають у стаціонарних закладах до кінця своїх днів.

Водночас у типових положеннях про будинки-інтернати пе­редбачені підстави для відрахування підопічних зі стаціонарних установ.

Так, відрахування підопічного з будинку-інтернату загаль­ного типу здійснюється згідно з наказом по установі: 1) за осо­бистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про мож­ливість його утримувати і забезпечувати догляд; 2) при встанов­ленні в інвалідів І або II групи, які не досягли загальновста-новленого пенсійного віку, III групи інвалідності.

Одночасно у п. 3.23. Типового положення передбачено, що за систематичне грубе порушення правил внутрішнього розпо­рядку (вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних препаратів, бійки, самовільну відсутність у будинку-інтернаті без поважних причин понад 10 днів тощо) на підставі рішення колегії Головного управління праці та соціального захисту на-

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

селения підопічні переводяться до спеціального будинку-інтер-нату (відділення).

Відрахування підопічного із психоневрологічного інтернату здійснюється з дозволу Головного управління праці та соціаль­ного захисту населення облдержадміністрації: 1) за письмовою заявою дітей, родичів, опікунів чи піклувальників про можли­вість утримувати підопічного і забезпечувати за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі; 2) за наявності висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість відрахування підопічного з інтернату; 3) при вста­новленні в інвалідів І або II групи, які не досягли загальновста-новленого пенсійного віку, III групи інвалідності. Підопічних таких закладів не можуть переводити до спеціального будинку-інтернату.

Вихованці дитячих будинків-інтернатів 1-го профілю (з фі­зичними вадами і нормальним інтелектом незалежно від віку), які закінчили дев'ять класів загальноосвітньої школи або здо­були середню освіту і направляються на працевлаштування або на навчання в інші навчальні заклади, підлягають відрахуван­ню з будинку-інтернату.

Після досягнення 18-річного віку вихованці: 1) відрахову­ються з будинку-інтернату на утримання їхніх батьків, опікунів (піклувальників) чи родичів за їх заявою; 2) переводяться до психоневрологічного інтернату, за особистою заявою батьків, опікунів (піклувальників) та на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра; 3) у яких сформувалися від­повідні трудові навички, за бажанням можуть бути переведені до молодіжного відділення цього самого або іншого дитячого бу­динку-інтернату.

Вихованці, які не досягли 18 років, відраховуються з будин­ку-інтернату лише з дозволу Головного управління праці та со­ціального захисту населення облдержадміністрації на підставі: 1) заяви батьків, опікунів чи піклувальників, які мають змогу їх утримувати і забезпечувати їм необхідний догляд; 2) висновку зональної психолого-медико-педагогічної консультації про не­обхідність зміни профілю інтернатної установи; 3) рішення ме-дико-соціальної експертної комісії про скасування групи інва­лідності.

Підстави для відрахування (виписки) зі спеціального будин­ку-інтернату ті самі, що при відрахуванні зі стаціонарного за-

кладу загального типу, але з дозволу Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації.

Під час відрахування з будинків-інтернатів усіх типів підо­пічному (вихованцю) видається закріплений за ним одяг, білиз­на і взуття за сезоном, документи, особисті речі й цінності (ощад­на книжка, акції, цінні папери та ін.), які зберігалися в будин-ку-інтернаті, а також довідка із зазначенням терміну перебу­вання в установі. Стосовно вихованців уточнюється, які доку­менти видаються: паспорт, документи про інвалідність та ме­дичні документи, що доповнюють відомості про перебіг захво­рювання.

Переведення підопічних будинків-інтернатів загального типу до психоневрологічних і навпаки (за покращання стану здоров'я) відбувається на підставі висновку психіатричної МСЕК чи лі­карської комісії за участю лікаря-психіатра, особистої заяви, клопотання адміністрації інтернатної установи та путівки Голов­ного управління праці та соціального захисту населення обл­держадміністрації.

11. Влаштування громадян похилого віку та інвалідів до бу­динків-інтернатів різних типів не означає повного розриву між підопічними і зовнішнім світом. Залишаються зв'язки з роди­чами, друзями, сусідами. Вони можуть запросити підопічних до себе в гості. Інколи з тієї чи іншої причини виникає потреба у короткотерміновому виїзді з будинку-інтернату.

Усі типові положення про будинки-інтернати передбачають можливість тимчасового вибуття підопічних зі стаціонарного закладу за власним бажанням і погодженням з адміністрацією інтернатної установи та з урахуванням висновку лікаря. Термін тимчасового вибуття не може перевищувати двох місяців на календарний рік (для вихованців — один місяць). Упродовж календарного року можливі й кілька так званих короткотермі­нових відпусток.

Є певні особливості у наданні дозволу вихованцям дитячих будинків-інтернатів на тимчасове їх вибуття. Вони можуть ви­бувати з інтернату за особистими мотивами не тільки терміном до одного місяця, але і на канікули, на лікування без обмежен­ня терміну. Дозвіл дається за наявності письмового зобов'язання батьків, опікунів, родичів вихованців або інших осіб, які згодні їх прийняти, про забезпечення догляду за дитиною-інвалідом та наявності необхідних умов для проживання цієї дитини.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

Дозвіл на тимчасове вибуття підопічних спеціальних будин-ків-інтернатів, які перебували під адміністративним наглядом, надається за погодженням з органами внутрішніх справ.

Вимагається наявність письмового зобов'язання родичів або інших осіб, котрі згодні прийняти підопічних із психоневроло­гічного інтернату чи спеціального будинку-інтернату, про забез­печення догляду за ними.

Якщо підопічний тимчасово вибуває з інтернату, він, за нака­зом директора, знімається з харчування, але залишається у спис­ках проживаючих. В окремих типових положеннях (про будин-ки-інтернати загального типу, психоневрологічний інтернат) уточнюється, що це стосується підопічних, які вибувають на строк понад 10 днів.

Витрати, пов'язані з поїздкою до родичів або до інших осіб, інтернатною установою не компенсуються. Такі витрати бере на себе сторона, яка запрошує, або сам підопічний.

12. Типовим положенням про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці передбачено, що громадяни похило­го віку та інваліди, ветерани війни і праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-ін­тернату на тимчасове проживання терміном від одного до шести місяців, як на загальних підставах, так і на платній основі.

Слід зауважити, що на тимчасове проживання приймаються особи лише в інтернати загального типу. Це правило не стосуєть­ся психоневрологічного інтернату, спеціальних та дитячих бу-динків-інтернатів.

На тимчасове проживання приймаються громадяни похило­го віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди І і II груп, старші 18 років, на загальних підставах.

Прийом здійснюється відповідно до Інструкції про медичні показання та протипоказання щодо прийому до стаціонарних установ сфери соціального захисту населення за путівками голов­них управлінь праці та соціального захисту населення облдерж­адміністрацій, що видаються на підставі тих самих документів, що подаються при влаштуванні на постійне проживання. У заяві про прийом обов'язково вказується термін проживання.

Приймаючи на тимчасове проживання подружжя, їм нада­ється окрема кімната.

Будинок-інтернат здійснює на загальних підставах культур­но-побутове і медичне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів, прийнятих на тимчасове проживання; надає їм згідно з затвердженими нормами впорядковане житло з мебля­ми та інвентарем, постільні речі, натільну білизну, халат або пі­жаму та кімнатне взуття; організовує раціональне харчування, в тому числі дієтичне; залучає їх з урахуванням стану здоров'я до роботи в лікувально-виробничих майстернях, підсобних гос­подарствах, із самообслуговування.

У виключних випадках із урахуванням конкретних обставин та з дозволу директора будинку-інтернату підопічним, прийня­тим на тимчасове проживання, може видаватися одяг і взуття за сезоном.

Гроші, коштовності та цінні папери підопічних, за їхнім ба­жанням, приймаються адміністрацією на зберігання в установ­леному порядку до запиту їх власником або особою, в якої є свідоцтво про право на спадщину.

Підопічні, прийняті на тимчасове проживання, зобов'язані дотримуватися правил внутрішнього розпорядку будинку-ін­тернату.

Пенсіонерам, які тимчасово проживають у будинку-інтерна­ті, пенсія виплачується на тих самих підставах, що й підопіч­ним, які проживають там постійно.

Після закінчення встановленого строку проживання під­опічні виписуються із будинку-інтернату. Клопотання про за­лишення їх на постійне проживання вирішується у загальному порядку.