Поняття права соціального обслуговування, його предмет, методи та система 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття права соціального обслуговування, його предмет, методи та система



І. Право соціального обслуговування — це сукупність пра­вових норм, які регламентують порядок отримання вразливими верствами населення на некомерційній основі соціальних послуг з боку спеціально створених для цього або наділених відповід­ними повноваженнями соціальних служб.

Як складова права соціального забезпечення, право соціаль­ного обслуговування має спільні й суттєво відмінні риси з пенсій-


ним правом та допомоговим правом, що вказує на наявність у праві соціального забезпечення окремих галузей права. Остан­ні розрізняються за:

1) предметом правового регулювання. Ним є суспільні відносини, які виникають з приводу призначення пенсій у зв'язку з постійною втратою працездатності (пенсійне право) та грошових допомог у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності чи роботи і несення додаткових витрат (допомогове право), надання соціальних послуг і натуральної допомоги (право со­ціального обслуговування). Таким чином, кожна підгалузь має свій відособлений предмет правового регулювання;

2) наявністю відокремленої правової бази. Кожна підга­лузь права соціального забезпечення має однорідну сукупність правових актів, які діють автономно один від одного. Правовід­носини у сфері пенсійного забезпечення регулюються кількома десятками законів і конкретизуються підзаконними актами центральних органів виконавчої влади. Правовідносини у сфері допомогового права і права соціального обслуговування регулю­ються базовими законами, нормативно-правовими актами цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцево­го самоврядування, а також локальними нормативними актами. їх кількість, самостійність у регулюванні певних груп суспіль­них відносин, незалежність і суспільна значимість вказують, що ці підгалузі права соціального забезпечення інтенсивно формуються;

3) специфічними внутрігалузевими правовими принци­пами. У праві соціального забезпечення діють не тільки загаль-ноправові, міжгалузеві та галузеві правові принципи, але й принципи, які охоплюють усі правові інститути певної підга­лузі. Останні якраз і підкреслюють самобутність вказаних під-галузей права соціального забезпечення;

4) однорідністю правових інститутів. Підгалузі права соціального забезпечення складаються із сукупності правових інститутів, які регулюють схожі суспільні відносини залежно від виду соціального забезпечення. Такі групи правових інсти­тутів тісно взаємопов'язані між собою і становлять єдине ціле, тобто окрему підгалузь права;

5) наявністю Загальної та Особливої частин. Загальна ча­стина підгалузі включає норми, що визначають мету і принци-



Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


пи правового регулювання тих чи інших груп суспільних відно­син, основні права людини у сфері пенсійного забезпечення чи забезпечення грошовими допомогами або наданням соціальних послуг, компетенцію органів соціального захисту населення, джерела фінансування тощо. Особливу частину становлять норми, які визначають підстави й умови надання певних видів соціального забезпечення у рамках підгалузі права соціального забезпечення.

Об'єднує ці три складові сфера правового регулювання (ма­теріальне забезпечення), суб'єкти надання й отримання соціаль­них благ — органи соціального захисту і вразливі групи насе­лення, джерела фінансування, галузеві принципи тощо. Все це вказує на те, що право соціального обслуговування, пенсійне і допомогове право не можуть бути самостійними галузями права. Комплекси суспільних відносин, що регулюються правом со­ціального забезпечення, не можна вмістити у рамки окремих правових інститутів. Таким чином, право соціального обслуго­вування має всі ознаки підгалузі права соціального забезпечен­ня: особливий предмет правового регулювання, свої джерела (форми) права, специфічні принципи права, сукупність спорід­нення правових інститутів, наявність Загальної та Особливої частин. З останнього випливає, що право соціального обслуго­вування є невід'ємною складовою права соціального забезпе­чення і займає в ньому самостійне місце, оскільки характери­зується суттєвими відмінностями порівняно з пенсійним забез­печенням і забезпеченням грошовими допомогами.

II. Предметом права соціального обслуговування є однорід­ні суспільні відносини, які виникають з приводу надання со­ціальних послуг. Предмет правового регулювання є об'єктивним критерієм розподілу норм права за галузями, підгалузями пра­ва і правовими інститутами. Предметом правового регулювання права соціального обслуговування виступають суспільні відно­сини, що виникають між соціальними службами та їх клієнта­ми з приводу надання таких послуг:

— соціально-побутових;

— психологічних;

— соціально-педагогічних;

— соціально-медичних;


 

— реабілітаційних;

— соціально-економічних;

— юридичних;

— послуг із працевлаштування;

— інформаційних;

— інших соціальних послуг.

Складовими предмета права соціального обслуговування виступають:

1) особи, між якими виникають суспільні відносини з при­воду надання соціальних послуг. Це, перш за все, суб'єкти, що надають соціальні послуги (державні та комунальні спеціалізо­вані підприємства, установи та заклади соціального обслугову­вання, підпорядковані центральним, місцевим органам вико­навчої влади та органам місцевого самоврядування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, фізичні особи). їх ще називають со­ціальними службами. З іншого боку, у відносини вступають одержувачі соціальних послуг. Потребу в таких послугах мають незахищені верстви населення — діти, молодь, сім'ї з дітьми, сироти, інваліди, люди похилого віку, безробітні, біженці тощо;

2) предмети (об'єкти), з приводу яких виникають суспіль­ні відносини. Ними є соціальні послуги, що надаються лише у натуральній формі на відміну від грошових виплат. Як правило, соціальні послуги надаються комплексно (утримання у стаціо­нарних інтернатних чи реабілітаційних установах і закладах, обслуговування за місцем проживання та ін.). За виділені кош­ти соціальні служби повинні в результаті своєї діяльності (ви­робництва) надати певним суб'єктам необхідні послуги;

3) соціальні факти, які змушують суб'єктів вступити у суспільні відносини з приводу надання соціальних послуг. їх передумовою є соціальні ризики, які безперечно настають (смерть, досягнення певного віку) або можуть настати. До цих ризиків належать народження, смерть, хвороба, безробіття, старість, трудове каліцтво, професійна хвороба, інвалідність з дитинства, утримання дітей, вагітність і пологи, інвалідність, втрата году­вальника. Соціальний ризик, що став реальністю, перетво­рюється на соціальний факт, який вимагає дій з боку суспіль­ства. Зараз такі соціальні факти у допомоговому праві та праві



Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


соціального обслуговування називають складними життєвими обставинами. Характерним для цих соціальних фактів є те, що вони є необхідною умовою для всіх складових (підгалузей) пра­ва соціального забезпечення, але у праві соціального обслугову­вання вони передбачають матеріальну підтримку не у грошовій формі (пенсії, грошові допомоги, компенсації, якими людина розпоряджається на свій розсуд), а в натуральній формі (соціаль­ній послузі). Наприклад, втрата джерел засобів до існування через безробіття вимагає допомоги у пошуку підходящої роботи, немічність людини потребує її соціально-побутового обслугову­вання, фізична вада передбачає забезпечення її технічними засобами реабілітації та ін.;

4) реальна поведінка суб'єктів суспільних відносин. Наяв­ність складних життєвих обставин та людей, які потребують соціальних послуг, змушують суспільство створювати спеціаль­ні служби, що надаватимуть такі послуги, а також виділяти для цього відповідні кошти, тобто суб'єкти таких відносин вчиняють реальні дії і їхня поведінка потребує регламентації відповідни­ми методами правового регулювання.

За допомогою цих чотирьох компонентів, як правило, відбува­ється групування суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання права соціального обслуговування.

До предмета права соціального обслуговування належать такі групи суспільних відносин, що виникають з приводу:

— забезпечення фізичних осіб технічними засобами реабілі­тації;

— забезпечення інвалідів автотранспортом;

— санаторно-курортного лікування і відпочинку інвалідів та пенсіонерів;

— соціального обслуговування фізичних осіб за місцем про­живання;

— соціального обслуговування підопічних у стаціонарних інтернатних установах та закладах;

— соціального обслуговування людей з особливими потреба­ми у реабілітаційних установах та закладах;

— соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів в установах та закладах денного перебування;

— соціального обслуговування осіб, які знаходяться у склад­них життєвих обставинах, в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;


 

— соціального обслуговування інвалідів та пенсіонерів у територіальних центрах соціального обслуговування;

— соціального обслуговування фізичних осіб в інших закла­дах соціальної підтримки (догляду);

— надання ритуальних послуг;

— соціального обслуговування застрахованих осіб;

III. Методи правового регулювання права соціального обслу­говування — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких норми права юридичними засобами впливають на свідо­мість і поведінку суб'єктів суспільних відносин у сфері соціаль­ного обслуговування.

Фахівець у цій сфері Н.Б. Болотіна слушно зазначила, що за допомогою методу правового регулювання держава здійснює переведення суспільних відносин у правовідносини, визначаю­чи коло суб'єктів таких правовідносин; встановлює у певний спосіб їх правовий статус — суб'єктивні права та обов'язки, га­рантії; визнає підстави виникнення прав та обов'язків; ступінь конкретності прав та обов'язків; встановлює процедури здій­снення прав та обов'язків; визначає види санкцій за порушен­ня встановлених правил1.

У праві соціального обслуговування можуть застосовуватися такі методи правового регулювання:

а) диспозитивний, в основу якого покладено відсутність
нерівності між суб'єктами відносин, а їхні відносини ґрунту­
ються на дозволах та координації;

б) імперативний, для якого характерні власні приписи,
які ґрунтуються на заборонах, обов'язках, покараннях, субор­
динації;

в) заохочувальний, побудований на стимулюванні певної
поведінки суб'єктів суспільних відносин у бажаному для су­
спільства і держави напрямку;

г) рекомендаційний, в основі якого побажання конкретної
поведінки в інтересах суспільства і держави. Останні два мето­
ди можна віднести до диспозитивного, оскільки вони ґрунту­
ються на дозволах.

1 Болотіна Н.Б. Право соціального захисту України: Навч. посіб. — К., 2005. — С 94.


зо


Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


Вказані методи права соціального обслуговування характе­ризуються:

— поєднанням загальнодержавного, місцевого (регіонально­го) і локального регулювання, що обумовлено розподільчим характером цих відносин;

— поєднанням диспозитивного та імперативного способів правового регулювання за домінування диспозитивного, оскіль­ки у праві соціального обслуговування, на відміну від пенсій­ного права, переважають дозвільні норми. Як відомо, складови­ми імперативного методу є припис, а диспозитивного — дозвіл, заборона;

— поєднанням нормативних і договірних способів впливу. Договірні засади відіграють більш важливу роль і є значно по-ширенішими, порівняно з пенсійним правом;

— специфікою складних життєвих обставин, які, як прави­ло, не залежать від волі людини і мають вимушений характер;

— специфікою відповідальності, тобто застосуванням, як правило, правовідновлюючих і правообмежуючих санкцій;

— специфікою форми захисту. Застосовуються адміністра­тивний (позасудовий) та судовий порядок вирішення конфліктів у сфері надання соціальних послуг.

IV. Система права соціального обслуговування — це науко­во обґрунтований розподіл правових норм, що регулюють су­спільні відносини у сфері соціальних послуг, на окремі однорідні групи та розташування їх у відповідній послідовності залежно від того, яку роль вони відіграють усередині цієї підгалузі права.

Як будь-яка підгалузь права, право соціального обслугову­вання складається із Загальної та Особливої частин. Специфіка цієї підгалузі права полягає у тому, що відбувається інтенсив­ний процес її формування поряд із системою права соціального забезпечення як галузі права. Справа ускладнена відсутністю базового кодифікованого нормативного акта, який би в основних рисах окреслив систему цієї підгалузі права.

У Загальній частині права соціального обслуговування слід перш за все виділити загальні положення підгалузі, які не можна розподілити за правовими інститутами. До них належать норми, що стосуються понятійного апарату підгалузі, предмета право­вого регулювання та основних засад надання соціальних послуг. Далі у цій частині можна виділити такі правові інститути:


 

— принципів права соціального обслуговування;

— суб'єктів права соціального обслуговування, який вклю­чає правосуб'єктність, їхні права та обов'язки у цій сфері су­спільних відносин;

— юридичних фактів;

— видів соціальних послуг;

— джерел (форм) права соціального обслуговування;

— відповідальності за порушення законодавства про соціаль­ні послуги.

До Особливої частини належать правові інститути, які сто­суються порядку надання окремих видів соціальних послуг. їх найдоцільніше класифікувати за суб'єктами надання соціаль­них послуг чи отримання соціальних послуг.

Систему права соціального обслуговування слід відрізняти від системи законодавства у сфері надання соціальних послуг. Різниця полягає у такому:

— первинним елементом системи права соціального обслу­говування є норми цієї підгалузі права, структуру яких склада­ють гіпотеза, диспозиція та санкція, а первинним елементом системи відповідного законодавства є стаття того чи іншого нормативного акта;

— система права соціального обслуговування є первинною стосовно системи законодавства, оскільки остання є похідною від системи права;

— система цієї підгалузі права — це внутрішня форма підга­лузі права, що поділяється на окремі правові інститути, а сис­тема цього законодавства — це зовнішня форма підгалузі права, закріплена у правових інститутах;

— система права соціального обслуговування має тільки го­ризонтальну (галузеву) побудову, а система законодавства — вер­тикальну (загальнодержавні, регіональні (місцеві), локальні нормативні акти);

— законодавство (нормативні акти) у сфері надання соціаль­них послуг орієнтується на підгалузь права і може включати статті, що містять норми, які відносяться до різних галузей пра­ва (адміністративного, фінансового, цивільно-процесуального та ін.), а система права соціального обслуговування містить норми, зорієнтовані лише на цю підгалузь права;



Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


— система підгалузі права і система його законодавства не збігаються за обсягом: законодавство може не охоплювати увесь комплекс суспільних відносин, що регулюються під галуззю права, а також містить преамбули, розділи, глави, статті тощо.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 262; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.53.34 (0.043 с.)