Утримання дітей у будинках дитини

До системи Міністерства охорони здоров'я (МОЗ) України входять будинки дитини. Це комунальні заклади охорони здоро­в'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які за­лишились без піклування батьків, а також дітей з вадами фі-

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

зичного та розумового розвитку. їх діяльність регламентується Типовим положенням про будинок дитини, затвердженим наказом МОЗ України від 18 травня 1998 р. № 123. Будинки дитини, як правило, є двох типів:

а) будинок дитини загального типу — для медико-соціаль-
ного захисту дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування
батьків, віком від народження до трьох років. Крім дітей цієї
категорії, тут можуть перебувати діти, які мають сім'ю, проте
утримання та виховання їх у сім'ї з поважних причин (хвороба
годувальника, тривале відрядження, навчання тощо) неможли­
ве, а також діти із затримкою розумового та фізичного розвитку
внаслідок несприятливих умов виховання;

б) спеціалізований будинок дитини — для медико-соціаль-
ного захисту дітей-сиріт, дітей, які залишились без піклування
батьків, з вадами фізичного та розумового розвитку (III—V груп
здоров'я) віком від народження до чотирьох років, а також:
1) з органічним ураженням нервової системи та порушенням
психіки; 2) з органічним ураженням центральної нервової си­
стеми, в тому числі з дитячим церебральним паралічем без пору­
шення психіки; 3) з порушенням функції опорно-рухового апа­
рату та іншими вадами фізичного розвитку без порушення пси­
хіки; 4) з порушенням слуху та мови; 5) з порушенням мови;
6) з порушенням зору (сліпі, слабозорі); 8) тубінфікованих, хво­
рих з малими та згасаючими формами туберкульозу, ВІЛ-інфі-
кованих.

Водночас у спеціалізованих будинках дитини дозволяється організовувати 1—2 групи для здорових дітей.

Створенння будинку дитини, його ліквідація та реорганізація здійснюються відповідно до чинного законодавства. Діяльність такого будинку регламентується внутрішнім положенням, яке розробляється на основі Типового положення з урахуванням особливостей будинку дитини.

Основними завданнями будинку дитини є: 1) медико-соціаль-не обслуговування дітей; 2) щоденне медичне спостереження педіатра (а в разі потреби — інших спеціалістів) за вихованця­ми; 3) проведення двічі на рік (навесні й восени) поглиблених медичних оглядів вихованців; 4) проведення планових профі­лактичних та оздоровчих заходів; 5) лікування дітей, які за

висновком лікаря не потребують стаціонарного лікування, а також лікування, корекція та реабілітація дітей з вадами у фі­зичному та розумовому розвитку; 6) надання слухових апаратів, окулярів, медикаментів; спеціалізована медична допомога, реабілітація залежно від стану здоров'я дитини; 7) проведення педагогічно-виховних заходів; 8) своєчасне інформування про дітей-сиріт та дітей, які мають правові підстави для усиновлен­ня, органів опіки й піклування за місцем перебування дітей; 9) надання житла у межах встановленої санітарної норми, твер­дого інвентарю, столового посуду; 10) надання одягу, взуття і м'якого інвентарю; 11) раціональне харчування.

До будинку дитини приймаються: 1) діти-сироти; 2) діти під­кинуті; 3) діти батьків, позбавлених батьківських прав; 4) діти одиноких батьків; 5) діти з вадами фізичного та психічного роз­витку; 6) діти, які за рішенням судових органів відібрані у бать­ків, без позбавлення останніх батьківських прав; 7) діти батьків, визнаних у судовому порядку безвісти відсутніми, недієздатни­ми; 8) діти, батьки яких не мають можливості їх виховувати (за станом здоров'я; у зв'язку з тривалим від'їздом, відбуванням покарання, перебуванням під вартою; в період слідства; у зв'язку з важкими матеріально-побутовими умовами та ін.). Вік дітей, які приймаються, — від народження до трьох років; діти з вадами фізичного та психічного розвитку можуть перебувати у реабілітаційних групах до чотирирічного віку.

Прийом дітей із пологових будинків та карантинів-розподіль-ників здійснюється безпосередньо у групу; із сімей, стаціонарів, підкинутих дітей — у карантинну групу або ізолятор, де прово­дяться потрібні лікувальні та виховні заходи залежно від стану здоров'я та віку дитини. Із карантинної групи (ізолятора) дити­ну переводять до вікової групи. Кожне наступне переміщення дитини має фіксуватися на титульній сторінці історії розвитку дитини з обґрунтуванням останнього у тексті.

Встановлені медичні протипоказання до прийняття у буди­нок дитини. Ними є СНІД, активна форма туберкульозу чи си­філісу, заразні хвороби шкіри, захворювання центральної нер­вової системи в гострому періоді, гострі інфекційні хвороби, інші захворювання, які потребують стаціонарного лікування.

Документи для влаштування дітей до будинку дитини оформ­люються за місцем їх постійного проживання батьками, опіку-

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

нами чи закладами, де діти перебувають на утриманні та ліку­ванні, і подаються до управлінь охорони здоров'я облдержад­міністрацій.

При оформленні дітей до будинку дитини потрібні такі доку­менти: 1) направлення обласного управління охорони здоров'я; 2) заява одного чи обох батьків або особи, що їх замінює, про тимчасове влаштування дитини до будинку дитини; 3) свідоцтво про народження дитини; 4) виписка з історії розвитку дитини або медичної карти стаціонарного хворого, історії розвитку новонародженого, а також обмінної карти пологового будинку, пологового відділення лікарні (якщо дитину направлено з по­логового будинку); 5) дані лабораторних аналізів на предмет наявності венеричних захворювань, загальні аналізи крові, сечі та калу за давністю не більше місяця; 6) дані лабораторних аналізів на предмет наявності дифтерійної палички, збудника гострих кишкових інфекцій та інші (за епідеміологічними по­казаннями) за давністю не більше місяця; 7) медичний висновок про результати медичного огляду за згодою адміністрації ліку­вально-профілактичного закладу (опікуна) дітей, залишених у лікувально-профілактичному закладі, підкинутих дітей на предмет виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини;

8) довідка про відсутність контакту з інфекційними хворими;

9) довідка з місця роботи, навчання батьків або особи, що їх замінює, про отримувані доходи при тимчасовому влаштуванні дитини до будинку дитини; 10) довідка від одиноких матерів про отримання державної допомоги; 11) свідоцтво про смерть батьків, рішення суду про позбавлення батьківських прав чи відібрання дитини; вирок суду; 12) довідка про хворобу чи від'їзд батьків та ін.; 13) довідка про батьків та близьких роди­чів (дідусів, бабусь, братів, сестер); 14) довідка-попередження органів опіки та піклування за місцезнаходженням батьків дитини про ознайомлення останніх з ч. 2 ст. 219 Сімейного ко­дексу України.

Підкинута дитина приймається у будинок дитини за актом про підкинуту дитину, складеним працівником кримінальної міліції у справах неповнолітніх, а за його відсутності — іншим працівником міліції. У разі потреби підкинута дитина після оформлення до будинку дитини може бути направлена лікарем будинку дитини до дитячого лікувально-профілактичного за-

кладу за місцем розташування будинку дитини для медичного обстеження та лікування.

Після приймання підкинутої дитини адміністрація будинку дитини у триденний строк подає заяву до органу РАЦСу про реєстрацію народження цієї дитини.

Якщо дитина залишена у лікувально-профілактичному закла­ді (пологовому будинку, лікарні), складається акт про залише­ну дитину, в якому мають фіксуватися всі зібрані відомості про дитину та матір (рідних) залишеної дитини. Цей акт підписує головний лікар лікувально-профілактичного закладу, завідувач відділенням та лікар, який лікував або спостерігав за дитиною.

На кожну дитину, прийняту до будинку дитини, оформляєть­ся облікова картка та історія розвитку дитини. Усі дані про дітей реєструються у журналі обліку приймання дітей до будинку дитини. Супровідна медична документація на дитину зберіга­ється в індивідуальному пакеті протягом усього часу перебуван­ня дитини у закладі та додається до історії розвитку дитини.

Під час тимчасового перебування дітей-вихованців будинку дитини у лікувально-профілактичному закладі діти не вважа­ються такими, що вибули із будинку дитини. Про переміщення дитини (до стаціонару, дитячого будинку) адміністрація будин­ку дитини зобов'язана повідомити батьків або осіб, що їх замі­нюють.

Адміністрація будинку дитини виконує обов'язки опікуна стосовно дітей, яким органами опіки не призначені опікуни (усиновителі). Адміністрація будинку дитини сприяє тому, щоб дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, були своєчасно оформлені та видані документи про інвалідність таін.

Виписування дітей із будинку дитини проводиться:

1) при поверненні їх у сім'ю за заявою батьків або осіб, що їх замінюють. Подовження терміну перебування дитини у будин­ку дитини здійснюється за наказом органу охорони здоров'я, якому підпорядкований будинок дитини. З метою захисту прав та інтересів дітей у випадках необґрунтованої відмови батьків (або осіб, які їх замінюють), забрати дитину після закінчення терміну перебування, вказаного у заяві, будинок дитини має право подати позов до суду про позбавлення їх батьківських прав;

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

2) при переведенні до дитячого будинку системи Міністер­ства освіти і науки України на підставі рішення психолого-ме-дико-педагогічної консультації та направлення (путівок) облас­ного управління освіти;

3) при переведенні до спеціалізованого дитячого будинку чи інших закладів системи Міністерства праці та соціальної полі­тики України на підставі рішення психолого-медико-педагогіч-ної консультації та направлення (путівок) управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації;

4) при переданні на усиновлення на підставі рішення суду;

5) при переданні під опіку на підставі рішення органу опіки та піклування.

При переведенні дитини із будинку дитини до закладів Міні­стерства освіти і науки (МОН) України або Міністерства праці та соціальної політики (МПСП) України передаються оригінали всієї документації, яка є у дитини. Дані про дітей повідомля­ються цим закладам за три місяці до терміну переведення. Бу­динок дитини забезпечує дітей, які переводяться до згаданих державних закладів, сезонним одягом та взуттям.

Передання дітей на усиновлення здійснюється згідно з чин­ним законодавством. При переданні на усиновлення у журналі обліку приймання дітей до будинку дитини головним лікарем будинку дитини робиться позначка про передання дитини на усиновлення без зазначення прізвища та адреси усиновителя, дати та рішення суду (за винятком іноземних усиновителів). Ця інформація зберігається у головного лікаря будинку дитини і може бути представлена тільки слідчим та судовим органам за їх офіційною вимогою.

Будинок дитини повинен мати необхідну кількість примі­щень, будівель та обладнання для організації медико-соціальної допомоги дітям. Він повинен мати карантинну групу для дітей, які щойно поступили до будинку дитини, та ізолятор для дітей, котрі за станом здоров'я не потребують стаціонарного лікуван­ня. Кількість ліжок в ізоляторі має бути не менше 10 % від за­гальної кількості місць у будинку дитини і тимчасово збільшу­ватись з огляду на епідемічну ситуацію за згодою засновника. Приміщення будинку дитини, інвентар, медичне та госпо­дарське обладнання мають відповідати санітарно-технічним, санітарно-гігієнічним» медичним, педагогічним вимогам та нормам, вимогам з техніки безпеки, виробничої санітарії та

протипожежної безпеки. Територія будинку дитини обов'язко­во має бути огороджена та озеленена, мати приміщення для сну дітей на свіжому повітрі, обладнана майданчиками для орга­нізації їх прогулянок та ігор. Дитячий заклад забезпечується іграшками відповідно до віку, психомоторного та фізичного розвитку дітей. Орган охорони здоров'я, якому підпорядкова­ний будинок дитини, забезпечує його автотранспортом.

Безпосереднє управління будинком дитини здійснює голов­ний лікар. Контроль за якістю медико-соціальної допомоги вихованцям будинків дитини, додержанням санітарно-проти­епідемічного режиму здійснюється обласними управліннями охорони здоров'я та МОЗ України.

8.3. СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ЦЕНТРАМИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ

Центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх — це лікувально-реабілітаційний заклад для неповнолітніх, які вжи­вають алкоголь, наркотичні засоби і психотропні речовини, а також для неповнолітніх, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації. Створення, реорганізація та ліквідація центру здійснюється управліннями охорони здоров'я облдерж­адміністрацій відповідно до законодавства України за пого­дженням з Міністерством у справах сім'ї, молоді та спорту Украї­ни і Міністерства охорони здоров'я України. Центри створюють­ся в державній системі охорони здоров'я при обласних (місь­ких) наркологічних диспансерах з урахуванням потреб кожного регіону. Відкриття центру дозволяється за наявності примі­щень, що відповідають санітарно-гігієнічним нормам і вимогам пожежної безпеки, усіх видів комунально-побутових послуг.

Основними завданнями центру є створення умов і забезпе­чення лікування неповнолітніх, які вживають алкоголь, нар­котичні засоби і психотропні речовини, проведення психологіч­ної корекції та заходів соціальної реабілітації, а також реабілі-

Глава 8

тації неповнолітніх з девіантними формами поведінки, що при­зводить до їхньої соціальної дезадаптації, надання психологіч­ної допомоги їхнім сім'ям, робота з батьками. Він проводить свою діяльність на принципах доброзичливого ставлення до неповнолітніх, невтручання в їхнє особисте життя.

Центр у виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, службами у справах неповнолітніх та соціаль­ними службами для молоді, органами охорони здоров'я, освіти, правоохоронними органами, навчальними закладами та іншими суб'єктами виховно-профілактичної та лікувально-реабіліта­ційної діяльності.

До центру направляють неповнолітніх віком від 11 років. Питання прийняття неповнолітніх до центру розглядається його керівництвом на підставі заяв, поданих їхніми батьками (уси­новителями) або опікунами (піклувальниками), а в разі відсут­ності останніх — на основі рішення служби у справах непов­нолітніх. Направлення неповнолітніх до центру здійснюється службою у справах неповнолітніх на підставі висновку медико-експертної комісії місцевих закладів охорони здоров'я за місцем проживання про можливість їх утримання в центрі. До центру не приймаються неповнолітні з гострою соматичною патологією, хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання.

Для прийняття до центру необхідно подати такі документи: 1) рішення служби у справах неповнолітніх про направлення до центру; 2) паспорт або свідоцтво про народження; 3) заяву бать­ків (усиновителів) або опікунів (піклувальників); 4) копію табе­ля про успішність із навчального закладу, якщо неповнолітній навчався; 5) виписку з індивідуальної медичної картки й встав­ний листок до неї, а також із картки профілактичних щеплень; 6) результати лабораторних аналізів. Термін медичних довідок не повинен перевищувати місячної давності.

Неповнолітні перебувають у центрі протягом терміну, необ­хідного для лікування, але не більше двох років. Вони навча­ються, залучаються до праці, беруть участь у прибиранні примі­щень з дотриманням правил техніки безпеки, санітарії та осо­бистої гігієни. їм надається можливість відвідувати гуртки, сек­ції, дитячі організації, творчо розвиватися. Порядок утримання осіб, поміщених до центру, регламентується правилами вну­трішнього розпорядку закладу.

 

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

Центр забезпечує своєчасність, доступність і ефективність надання неповнолітнім висококваліфікованої лікувальної, пси­хологічної, соціальної допомоги та реабілітації, організацію їх навчання та виховання. Прийняті до центру неповнолітні за­лежно від характеру захворювання проходять необхідне медич­не обстеження та оглядаються фахівцями відповідного профілю. За їх результатами встановлюється діагноз, призначається лі­кування, про що робиться відповідний запис в історії хвороби. Неповнолітні, які проходять курс лікування, не рідше одного разу на місяць оглядаються лікарями медико-експертної комісії центру для вирішення питання щодо їх подальшого перебуван­ня чи виписки з центру.

Організація лікувально-реабілітаційного, корекційно-про-філактичного та навчально-виховного процесів здійснюється на основі диференційованого підходу до неповнолітніх з урахуван­ням їх віку, ступеня педагогічної занедбаності, а також інших обставин, від яких залежить ефективність заходів профілактич­ного впливу, передавання неповнолітніх батькам (усиновите­лям) або опікунам (піклувальникам) чи влаштування до на­вчально-виховних, інших дитячих закладів.

Працівники центру розробляють нові форми і методи ліку­вання, психологічної корекції, соціальної адаптації та навчан­ня. З метою забезпечення соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх, виявлення та усунення конкретних причин і умов їх дискомфортності працівники центру: 1) проводять пси-холого-педагогічні обстеження неповнолітніх, вивчають нерво­во-психологічний стан здоров'я, умови їх життя і виховання у сім'ї, індивідуальні особливості розвитку, особисті якості, ін­тереси; 2) проводять індивідуальні та групові виховні заходи, психо-терапевтичні заняття з неповнолітніми, звертаючи особ­ливу увагу на розвиток позитивних нахилів та інтересів, усунен­ня недоліків у поведінці, залучення до навчання та праці, жит­тєве та професійне самовизначення, удосконалення взаємовід­носин із дорослими, однолітками; 3) надають неповнолітнім різнобічні кваліфіковані (психологічні, педагогічні, медичні, юридичні) консультації; 4) сприяють у прийнятті рішення про зміну або створення нових сприятливих умов життєдіяльності неповнолітніх у сім'ї, навчально-виховних закладах, за місцем роботи та в інших сферах; 5) надають батькам (усиновителям)

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

або опікунам (піклувальникам), педагогічним колективам за­кладів освіти, колективам підприємств, установ та організацій рекомендації щодо наступної адаптації у них неповнолітніх, профілактики і корекції відхилень в інтелектуальному та пси­хічному їх розвитку, відновлення соціального статусу в колек­тиві однолітків за місцем навчання, роботи, усунення ситуацій, які призводять до травмування психіки, створення сприятли­вого мікроклімату в сім'ї.

Неповнолітні, які перебувають на лікуванні, навчаються за загальноосвітньою або індивідуальною навчальною програмою на базі центру. Навчально-виховний процес організовується відповідно до нормативних документів МОН України. Органі­заційно-методичне та кадрове забезпечення, організація підви­щення кваліфікації лікарів, психологів, соціальних працівни­ків можуть здійснюватися центром самостійно або за його замов­ленням структурним підрозділом управління охорони здоров'я чи освіти облдержадміністрації.

Неповнолітні, які перебувають у центрі, не повинні вживати алкоголь, тютюн, наркотичні засоби чи психотропні речовини. За невиконання правил внутрішнього розпорядку неповнолітні ви­ключаються з центру за рішенням медико-експертної комісії.

Управління центром здійснюється завідувачем, який при­значається головним лікарем обласного (міського) наркологіч­ного закладу. Поточну роботу в центрі виконують штатні спе­ціалісти (лікарі, педагоги, психологи, соціальні працівники та інший медичний і обслуговуючий персонал), які працюють за трудовим договором або у визначених законами випадках за контрактом і несуть відповідальність за свою діяльність (а медич­ні працівники — і за дотримання лікарської таємниці) відповід­но до законодавства.

Фінансово-господарська діяльність центру здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, позабюджет­них та інших фондів, утворених з добровільних внесків підпри­ємств, установ та організацій незалежно від форм власності, громадських організацій, фізичних осіб.

Часткове відшкодування витрат на утримання неповнолітніх у центрах здійснюється за рахунок батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) у порядку, визначеному МОЗ за пого­дженням з Міністерством фінансів України. Розмір часткового

відшкодування зазначених витрат установлюється Кабінетом Міністрів України. Діти-сироти, які залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), а також неповнолітні з малозабезпечених сімей перебувають на повному державному утриманні.

Неповнолітні забезпечуються харчуванням, одягом, взуттям, предметами для навчання і дозвілля, комунально-побутовими послугами згідно з нормативами, затвердженими Кабінетом Міні­стрів України.

Контроль за дотриманням центром чинних стандартів утри­мання, виховання, лікування та реабілітації неповнолітніх здійснюється відповідними місцевими органами виконавчої вла­ди та органами місцевого самоврядування.

8.4. ВСТАНОВЛЕННЯ ІНВАЛІДНОСТІ У ДІТЕЙ

Показаннями для встановлення інвалідності у дітей є пато­логічні стани, які виникають при вроджених, спадкових, набу­тих захворюваннях та після травм. Перелік медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років затверджений наказом Міні­стерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соці­альної політики України, Міністерства фінансів України від 8 листопада 2001 р. № 454/471/516.

Установлення у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років здійснюється лікарсько-консульта­тивними комісіями дитячих обласних, багатопрофільних місь­ких лікарень, спеціалізованих лікарень, диспансерів, де діти перебувають на диспансерному облікові та спеціалізованому лі­куванні, Української дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТ­ДИТ", Українського центру медичної реабілітації дітей з орга­нічним ураженням нервової системи, клінік науково-дослідних установ Міністерства охорони здоров'я України та Академії ме­дичних наук України після стаціонарного або амбулаторного обстеження. При обстеженні в названих закладах наявність у дитини медичних показань для визнання її інвалідом віком до 18 років обґрунтовується лікуючим лікарем у первинній медич-

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

ній документації: медичній карті стаціонарного хворого або історії розвитку дитини за підписами лікуючого лікаря, завіду­вача відділення (поліклініки) та заступника головного лікаря з медичної частини із зазначеним згідно з Міжнародною класи­фікацією хвороб діагнозом та кодом. Аналогічний запис зано­ситься до виписки з медичної карти стаціонарного хворого або консультативного висновку спеціаліста за підписами лікуючо­го лікаря, завідувача відділення (поліклініки), заступника го­ловного лікаря з медичної частини, засвідченими печаткою лі­кувально-профілактичного закладу. Виписка з медичної карти стаціонарного хворого або консультативний висновок спеціа­ліста видаються батькам дитини, усиновителям, опікунові або піклувальнику.

Визнання дитини віком до 18 років інвалідом та оформлення медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років здій­снюється лікарсько-консультативною комісією дитячого ліку­вально-профілактичного закладу за місцем проживання дитини після особистого огляду її та за наявності виписки з медичної карти стаціонарного хворого або консультативного висновку спе­ціаліста, виданих після стаціонарного або амбулаторного обсте­ження дитини у відповідному дитячому медичному закладі.

Письмове обґрунтування визнання дитини інвалідом віком до 18 років фіксується в історії розвитку дитини за підписами голови та членів лікарсько-консультативної комісії. Діагноз, згідно з яким дитину визнано інвалідом, виноситься на листок для запису кінцевих (уточнених) діагнозів історії розвитку ди­тини. Дані про оформлення та видачу медичного висновку про дитину-інваліда заносяться до журналу запису висновків ЛКК. Якщо за станом здоров'я дитина не може прибути на огляд до ЛКК, то цей огляд здійснюється вдома або в стаціонарі, де пе­ребуває на лікуванні дитина.

Медичний висновок про дитину-інваліда оформляється за підписами головного лікаря дитячого лікувально-профілактич­ного закладу, його заступника з медичної частини та лікуючого лікаря, завіряється круглою печаткою і в триденний строк на­правляється в орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, усиновителів, опікуна, піклуваль­ника дитини-інваліда. Термін дії медичного висновку встановлю­ється згідно зі строками, передбаченими наказом МОЗ України,

МПСП України, МФ України від 8 листопада 2001 р. і зазна­чається в медичному висновку про дитину-інваліда.

Переогляд дитини-інваліда має бути здійснений ЛКК дитя­чого лікувально-профілактичного закладу за місцем проживан­ня не пізніше одного місяця до закінчення дії медичного вис­новку про дитину-інваліда. Дата переогляду зазначається у ме­дичному висновку. Не пізніше одного місяця до виповнення 18 років діти-інваліди направляються на переогляд до МСЕК.

За необхідності тривалого (понад три місяці) стаціонарного лікування дитини в лікувально-профілактичних закладах поза межами району постійного проживання та несприятливому прогнозі щодо відновлення або поліпшення порушених функцій органів і систем організму медичний висновок про дитину-ін­валіда оформляється ЛКК відповідного дитячого медичного закладу, де перебуває на стаціонарному лікуванні дитина.

Відповідальність за стан усієї роботи щодо видачі медичного висновку про дитину-інваліда покладається на керівника дитя­чого лікувально-профілактичного закладу. Бланки медичних висновків про дітей-інвалідів зберігаються у відповідальної особи як документи суворої звітності.

Законні представники дитини-інваліда у разі відмови у видачі медичного висновку можуть оскаржити цю відмову в органах охо­рони здоров'я протягом одного місяця або в судовому порядку.

Переліком медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 ро­ків, передбачена видача медичних висновків і такі строки:

— хвороби нервової системи (на 2 або 5 років чи до досяг­нення 18 років);

— хвороби ендокринної системи, розладу харчування та по­рушення обміну речовин (до досягнення 18 років);

— хвороба, що зумовлена вірусом імунодефіциту людини, безсимптомне вірусоносійство ВІЛ (на 2 роки або до досягнення 18 років);

— хвороби органів травлення (на 2 або 5 років чи до досяг­нення 18 років);

— хвороби сечостатевої системи (на 2 або 5 років чи до досяг­нення 18 років);

— хвороби кістково-м'язової системи і сполучної тканини (на 5 років або до досягнення 18 років);

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

— хвороби органів дихання (на 2 або 5 років чи до досягнен­ня 18 років);

— хвороби шкіри та підшкірної клітковини (на 2 роки або до досягнення 18 років);

— хвороби вуха та соскоподібного відростка (на 2 або 5 років чи до досягнення 18 років);

— розлади психіки та поведінки (на 2 роки або до досягнення 18 років);

— хвороби ока та придаткового апарату (на 5 років або до до­сягнення 18 років);

— хвороби системи кровообігу (на 2 роки або до досягнення 18 років);

— деякі інфекційні та паразитарні хвороби, туберкульоз (на 2 або 5 років чи до досягнення 18 років);

— хірургічна патологія, захворювання та патологічні стани щелепно-лицьової ділянки у дітей (на 2 чи до 5 років або до досяг­нення 18 років);

— уроджені аномалії (вади розвитку), деформація та хромо­сомні порушення, уроджені вади розвитку системи кровообігу (на 2 роки або до досягнення 18 років);

— хвороби крові та кровотворних органів й окремі порушен­ня із залученням імунного механізму, деякі порушення із залу­ченням імунного механізму (до 5 років або до досягнення 18 ро­ків);

— хвороби крові та кровотворних органів (на 2 або до 5 років чи до досягнення 18 років);

— новоутворення (до 5 років або до досягнення 18 років);

— порушення обміну речовин (до досягнення 18 років);

— уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромо­сомні порушення (до досягнення 18 років).

8.5. СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ, ЩО НАДАЮТЬСЯ МСЕК

Інвалідність і ступінь втрати здоров'я повнолітніх хворих встановлюються медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК). Огляд повнолітніх хворих, інвалідів проводиться за направленням відповідного лікувально-профілактичного закла-

ду після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітацій­них заходів за наявності даних, що підтверджують стійке пору­шення функцій організму, обумовлених захворюваннями, на­слідками травм або вродженими вадами, які спричиняють об­меження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалід­ності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілак­тики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя. Такій експертизі підлягають особи, котрі втратили здоров'я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежує їх життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконан­ня відповідних обов'язків тощо. Вказана експертиза виявляє компенсаторно-адаптаційні можливості особи, реалізація яких сприятиме функціональній, психологічній, соціальній, про­фесійній реабілітації та адаптації інваліда.

Причинами інвалідності є: 1) загальне захворювання; 2) тру­дове каліцтво; 3) професійне захворювання; 4) інвалідність із дитинства; 5) для військовослужбовців — поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконан­ні інших обов'язків військової служби, чи захворювання, пов'я­зане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслі­док нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуван­ням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках — захворювання, одержане при виконанні обов'язків військової служби. Законодавством України можуть бути вста­новлені й інші причини інвалідності.

Залежно від ступеня розладу функцій організму та обмежен­ня життєдіяльності особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Перша група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б за­лежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягів потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

До підгрупи А першої групи інвалідності відносять осіб з виключно високим ступенем втрати здоров'я, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або

Глава 8

Соціальні послуги, що надаються фізичним особам

 

нагляду інших осіб, які фактично не здатні до самообслугову­вання.

До підгрупи Б першої групи інвалідності належать особи з ви­соким ступенем втрати здоров'я, значною залежністю від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій, які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Встановлення інвалідності й ступеня втрати здоров'я супро­воджується складанням індивідуальної програми реабілітації інваліда, що визначає реабілітаційні заходи і терміни їх реа­лізації.

МСЕК визначають:

— ступінь обмеження життєдіяльності особи, стан праце­здатності, групу інвалідності, причину і час настання інвалід­ності внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва чи професійного захворювання;

— види трудової діяльності, рекомендовані для інваліда за станом його здоров'я;

— причинний зв'язок інвалідності з захворюванням чи калі­цтвом, що виникли в дитинстві, уродженим дефектом;

— ступінь втрати здоров'я, групу, причину, зв'язок і час на­стання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок полі­тичних репресій або Чорнобильської катастрофи;

— ступінь стійкого обмеження життєдіяльності у хворих для направлення їх у стаціонарні установи соціального обслугову­вання;

— медичні показання на право одержання інвалідами спеці­ального автотранспорту і протипоказання до керування ним.

МСЕК здійснюють організацію робіт щодо вивчення вироб­ничих, медичних, психологічних, екологічних, соціальних причин виникнення інвалідності, її рівня і динаміки. МСЕК зобов'язані забезпечити своєчасний огляд (переогляд) повноліт­ніх хворих, інвалідів, а лікувально-консультативні комісії лі­кувально-профілактичних закладів — дітей-інвалідів на пред­мет інвалідності й ступеня втрати здоров'я. Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб надаються безоплатно.

Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджує Кабінет Міністрів України.

Таким чином, органом, який здійснює медико-соціальну екс­пертизу, є МСЕК, що організуються в самостійні центри, бюро при обласних управліннях охорони здоров'я. МСЕК знаходяться у віданні Міністерства охорони здоров'я України і проводять свою роботу за таким територіальним принципом: а) республі­канська; б) Кримська, обласні, центральні міські (у містах Києві й Севастополі); в) міські, міжрайонні, районні.

Висновки МСЕК про умови й характер праці інвалідів є обо­в'язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності й видів їх діяльності.

МСЕК проводять роботу на базі лікувально-профілактичних закладів, які надають їм приміщення, медичне і господарське обладнання, необхідне для проведення експертизи хворих і збе­рігання документів, а також забезпечують їх санітарним авто­транспортом для огляду хворих удома та здійснення контролю за виконанням індивідуальних програм реабілітації. Перелік не­обхідного обладнання й інвентаря затверджує МОЗ України.

До компетенції МОЗ України та облдержадміністрацій вхо­дять утворення, реорганізація та ліквідація МСЕК. Формуван­ня МСЕК проводиться з урахуванням чисельності обслуговува­ного населення, кількості оглянутих зазначеними комісіями хворих протягом року, у тому числі інвалідів. У зв'язку з цим за­лежно від рівня, структури захворюваності та інвалідності утво­рюються такі МСЕК: загального профілю; спеціалізованого профілю для огляду хворих на туберкульоз, осіб з психічними розладами, захворюваннями органів зору, органів кровообігу тощо. МСЕК районного рівня утворюються, як правило, з розра­хунку одна комісія на 100 тис. осіб віком 18 років і старше, міжрайонні — у районах, містах з меншою кількістю населення. Обласна, центральна міська комісії утворюються з розрахунку на п'ять міських, міжрайонних, районних комісій. У м. Сева­стополі утворюється одна центральна міська комісія.