Глава 3. Забезпечення органами праці 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Глава 3. Забезпечення органами праці



ЗМІСТ

Передмова.............................................................................................................. 13

Глава 1. ПРАВО СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ
ЯК ШДГАЛУЗЬ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
........................................................................... 17

1.1. Соціальне обслуговування в системі соціального забезпечення 18

1.2. Поняття права соціального обслуговування, його предмет, методи та система 24

1.3. Принципи права соціального обслуговування........................ 32

1.4. Форми (джерела) права соціального обслуговування.......... 40

1.5. Правовідносини у сфері соціального обслуговування.......... 52

Глава 2. ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ 61

2.1. Державна політика у сфері реабілітації інвалідів.... 6 2

2.2. Повноваження органів виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів 67

2.3. Громадські організації інвалідів.................................................. 72


6______________________________________________________ Зміст

2.4. Поняття інвалідності та її правові наслідки............ 76

2.5. Складові системи реабілітації інвалідів.................. 84

2.6. Реабілітаційні установи для інвалідів...................... 91

2.7. Забезпечення діяльності реабілітаційних установ... 93

2.8. Основні види реабілітації інвалідів.......................... 96

2.9. Професійна реабілітація інвалідів......................... 102

2.9.1. Завдання і заходи професійної реабілітації

та сприяння працевлаштуванню інвалідів............ 102

2.9.2. Працевлаштування інвалідів................................. 104

2.9.3. Робоче місце інваліда............................................ 107

2.9.4. Органи, що здійснюють працевлаштування інвалідів 112

2.9.5. Професійне навчання інвалідів.............................. 114

2.10. Правове регулювання праці інвалідів..................... 116

2.10.1. Право інвалідів на працю....................................... 116

2.10.2. Прийняття, переведення, переміщення

і звільнення інвалідів з роботи.............................. 119

2.10.3. Регулювання робочого часу і часу відпочинку інвалідів 125

2.10.4. Правове регулювання праці інвалідів на спеціа­лізованих підприємствах 128

Глава 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНАМИ ПРАЦІ

ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ
ФІЗИЧНИХ ОСІБ ТЕХНІЧНИМИ ЗАСОБАМИ
РЕАБІЛІТАЦІЇ
...................................................... 134

3.1. Порядок реалізації права на забезпечення технічними засобами реабілітації 135

3.2. Забезпечення населення технічними засобами реабілітації 142

3.3. Забезпечення населення ортопедичним взуттям 146

3.4. Забезпечення інвалідів, пенсіонерів та інших осіб засобами пересування і засобами побутової реабілітації.............................................................. 148

3.5. Строки виготовлення та ремонту технічних засобів реабілітації, гарантійні зобов'язання підприємств-виробників.............................................................. 153

3.6. Оплата технічних засобів реабілітації та їх ремонту 156


Зміст _______________________________________________________ 7

Глава 4. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНВАЛІДІВ

АВТОТРАНСПОРТОМ....................................... 161

4.1. Забезпечення інвалідів автомобілями як вид соціального обслуговування 162

4.2. Умови забезпечення інвалідів автомобілями........ 168

4.3. Порядок надання автомобілів................................ 176

4.4. Ремонт і технічне обслуговування автомобілів інвалідів 180

Глава 5. САНАТОРНО-КУРОРТНЕ ЛІКУВАННЯ

ТА ВІДПОЧИНОК ІНВАЛІДІВ І ПЕНСІОНЕРІВ 186

5.1. Санаторно-курортне лікування як вид соціаль­ного обслуговування 187

5.2. Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками 190

5.3. Порядок видачі путівок до санаторіїв, пансіо­натів та будинків відпочинку 1 94

Глава 8. СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ, ЩО НАДАЮТЬСЯ

ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ ОРГАНАМИ МІНІСТЕР­
СТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
.......... 277

8.1. Лікувально-профілактична допомога населенню 278

8.2. Утримання дітей у будинках дитини.................... 279

8.3. Соціальні послуги, що надаються центрами медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.... 285

8.4. Встановлення інвалідності у дітей........................ 289

8.5. Соціальні послуги, що надаються МСЕК............. 292

8.6. Забезпечення громадян України слуховими апаратами 301

8.7. Забезпечення лікарськими засобами окремих

груп населення....................................................... 304


Зміст _______________________________________________________ 9

Глава 9. СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ, ЩО НАДАЮТЬСЯ

ПЕРЕДМОВА

Вивчення зарубіжного досвіду роботи різних струк­тур соціальної сфери з надання допомоги вразливим верствам населення дало змогу створити в Україні розгалужену мережу соціальних служб, перепрофі-лювати діяльність структурних підрозділів Міні­стерства праці та соціальної політики України, роз­ширити компетенції інших відомств цієї сфери, роз­робити і запровадити навчальні плани із спеціаль­ності "Соціальна робота", і, відповідно, готувати май­бутніх соціальних працівників.

Нині соціальних працівників готують десятки навчальних закладів країни. Інтенсивно ведуться наукові дослідження, адже підготовка фахівців для соціальних служб потребує органічного поєднання теорії і практики, досконалого вивчення законодав­чої основи і нормативних актів, які регулюють су­спільні відносини у сфері соціальної роботи.

Під соціальною роботою розуміють специфічну форму державної та недержавної турботи про люди­ну з метою забезпечення гідного культурного, со-



Передмова


Передмова



 


ціального і матеріального рівня її життя. Основними сферами соціальної роботи є соціальне забезпечення, охорона здоров'я, освіта, дозвілля, виробництво тощо. Розвиток соціального захисту населення спри­чинив активну нормотворчу діяльність у цій сфері. Уже прийнято сотні відповідних правових актів і вивчити їх у межах окремих розділів навчального по­сібника "Право соціального забезпечення" просто неможливо.

Автор зробив спробу частково систематизувати правові акти, які стосуються соціального обслугову­вання, і включити їх в окремий навчальний посіб­ник. У ньому обґрунтовується виділення окремої підгалузі права соціального забезпечення — права соціального обслуговування.

Питання правового регулювання відносин у сфері соціального обслуговування тією чи іншою мірою досліджуються у працях відомих учених у галузі трудового права та права соціального захисту, зокре­ма, професорів B.C. Бенедиктова, П.Д. Пилипенка, Н.М. Хуторян, О.І. Процевського, Г.І. Чанишевої, доцентів Н.Б. Болотіної, Т.З. Гарасимова, В.В. Жер-накова, СМ. Прилипко, СМ. Синчук, B.C. Тарасен-ко, В.В. Юровської та ін.

У Чернігівському державному інституті права, соціальних технологій та праці, підпорядкованому Міністерству праці та соціальної політики України, створена кафедра трудового права та права соціаль­ного забезпечення, яка успішно функціонує, приді­ляючи значну увагу насамперед проблемам соціаль­ного захисту населення (наприклад, праці доцентів В.М. Андріїва, Л.П. Шумної).

В опублікованих посібниках із права соціального забезпечення в основному висвітлюються питання соціального обслуговування інвалідів та пенсіонерів


структурними підрозділами Міністерства праці та соціальної політики України. У запропонованому посібнику, крім цього, розкривається порядок на­дання соціальних послуг соціальними службами Міністерства охорони здоров'я, Міністерства освіти та науки, Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту. Значна увага приділяється соціальним по­слугам, які отримують застраховані особи за систе­мою загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Найбільш уразливою групою в Україні є люди з обмеженими можливостями, їх нараховується біль­ше 3 млн осіб, включаючи тих, хто у зв'язку з обста­винами не оформив інвалідність. У посібнику ви­світлений порядок соціального обслуговування цієї категорії осіб; зокрема, йдеться про забезпечення технічними засобами реабілітації, автотранспортом, санаторно-курортним обслуговуванням, надання соціальних послуг за місцем проживання та у ста­ціонарних закладах. Особлива увага приділена про­фесійній реабілітації інвалідів та їх працевлашту­ванню.

Органи охорони здоров'я надають населенню лі­кувально-профілактичну допомогу, забезпечують утримання дітей у будинках дитини та соціальне обслуговування у центрах медико-соціальної реабілі­тації неповнолітніх, установлення інвалідності у дітей та групи інвалідності у дорослих, а також на­дання громадянам слухових апаратів й інших засобів медичної реабілітації, лікарських засобів. Порядок отримання цих соціальних послуг розкрито у главі 8 посібника.

Діти з ослабленим здоров'ям, з відхиленнями у поведінці потребують професійного, дбайливого пік­лування про них. їх виховання і навчання здійсню­ються у спеціальних навчальних закладах системи



Передмова


 


освіти. Перелік останніх та порядок утримання в них дітей подається у главі 9.

Соціальні служби Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту України створені порівняно недав­но, але вже мають певний досвід соціальної роботи з дітьми, молодими сім'ями, жінками, студентами. Види соціальних послуг, що надаються цим кате­горіям осіб, розглядаються у главі 10 посібника.

У книзі викладено також порядок соціального об­слуговування біженців, бездомних громадян і без­притульних дітей, осіб, які постраждали від теро­ристичного акту, та осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Останні три глави стосуються порядку надання соціальних послуг особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, потерпілим від нещас­ного випадку на виробництві та професійного захво­рювання, безробітним.


Глава 1

ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Форми права соціального обслуговування — способи внут­рішньої організації та зовнішнього (документального) виражен­ня норм права, які регулюють суспільні відносини у сфері на­дання соціальних послуг. У праві соціального обслуговування формами вираження його норм є нормативно-правові акти та нормативно-правові договори.

У сучасному світі діють міжнародно-правові документи, які встановлюють загальновизнані стандарти прав і свобод, що визначають ту межу, нижче якої держави не можуть опускати­ся. Права і свободи людини перестали бути тільки внутрішньою справою держави, бо тепер вони є об'єктом уваги всього міжна­родного співтовариства.

Ратифіковані міжнародно-правові акти належать до форм права соціального обслуговування. Нератифіковані міжнародні акти відносять до джерел цієї підгалузі права, оскільки мають великий вплив на соціальну політику держави та національне законодавство. Закладені в них стандарти соціального обслуго­вування поступово закріплюються у відповідних нормативно-правових актах. Назвемо деякі з них.

Згіднозіст. 15 Європейської соціальної хартії (Турин, 18 жовт­ня 1961 р.) з метою забезпечення ефективного здійснення права трудящих-інвалідів і розумово відсталих осіб на професійну підготовку, професійну і соціальну реадаптацію держави зобо­в'язані:


 

— вживати належних заходів для надання засобів професій­ної підготовки, включаючи, коли це необхідно, доступ до спе­ціалізованих державних або приватних установ;

— вживати належних заходів із працевлаштування, зокрема, за допомогою спеціалізованих служб із працевлаштування, шляхом надання робочих місць із щадними умовами праці, вжи­ваючи заходів заохочення роботодавців у прийнятті інвалідів на роботу.

20 грудня 1971 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прого­лошена Декларація про права розумово відсталих осіб. У ній сказано:

— розумово відстала особа може максимально скористува­тись тими самими правами, що й інші люди;

— розумово відстала особа має право на належне медичне обслуговування і лікування, а також право на освіту, навчання, відновлення працездатності й заступництво, яке дозволяє їй розвивати свої здібності та максимальні можливості;

— розумово відстала особа має право на матеріальне забезпе­чення і задовільний життєвий рівень. Вона має право продук­тивно працювати чи займатися будь-якою іншою корисною справою на повну силу своїх можливостей;

— у тих випадках, коли це можливо, розумово відстала осо­ба повинна жити у колі своєї сім'ї або з прийомними батьками і брати участь у різних формах життя суспільства. Сім'ї таких осіб мають отримувати допомогу. За необхідності помістити таку людину у спеціальний заклад. Це слід зробити так, щоб нове середовище й умови життя якнайменше відрізнялися від умов звичайного життя;

— розумово відстала особа має право користуватися кваліфі­кованими послугами опікуна в тих випадках, коли це потрібно для захисту її особистого благополуччя та інтересів;

— розумово відстала особа має право на захист від експлуа­тації, зловживань і принизливого поводження. У випадку судо­вого переслідування у зв'язку з будь-яким діянням вона має право на належне здійснення законності, яке враховувало б ступінь розумового розвитку;

— якщо в результаті серйозного характеру інвалідності ро­зумово відстала особа не може належним чином реалізувати всі



Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


свої права або ж виникає необхідність в обмеженні чи анулю­ванні деяких або всіх таких прав, то процедура, яка застосову­ється з метою такого обмеження чи анулювання, має передбача­ти належні правові гарантії від будь-яких зловживань. Ця про­цедура повинна базуватися на оцінці кваліфікованими спеціа­лістами суспільно корисних можливостей розумово відсталої особи, а також передбачати періодичний перегляд і право апеля­ції у вищі інстанції.

Своєрідною міжнародною конституцією для інвалідів є Де­кларація про права інвалідів, яка була проголошена Генераль­ною Асамблеєю ООН 9 грудня 1975 р. У ній закріплені такі ос­новні положення:

— термін "інвалід" означає будь-яку особу, котра не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормаль­ного особистого і/або соціального життя у зв'язку з вродженою чи ні вадою, фізичних або розумових здібностей;

— інваліди мають користуватися всіма правами, викладени­ми у цій Декларації. Ці права повинні бути визнані за всіма інвалідами без будь-яких виключень, без розрізнення й дис­кримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, віро­сповідання, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, матеріального стану, народження чи будь-якого іншого фактору, незалежно від того, чи стосуєть­ся це самого інваліда або до його чи її сім'ї;

— інваліди мають невід'ємне право на повагу їхньої людської гідності. Інваліди, якого б вони не були походження, незалежно від характеру і серйозності каліцтва чи недоліків, мають ті самі основні права, що й їхні співгромадяни того самого віку, що, в першу чергу, означає право на задовільне життя, максимально наближене до нормального і повноцінного;

 

— інваліди мають ті самі громадянські й політичні права, що й інші особи. П. 7 Декларації про права розумово відсталих осіб застосовується до будь-якого можливого обмеження чи ущем­лення цих прав стосовно розумово неповноцінних осіб;

— інваліди мають право на заходи, спрямовані на те, щоб дати їм можливість придбати якомога більшу самостійність;

— інваліди мають право на медичне, психіатричне чи фун­кціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апа-


рати, на відновлення здоров я і свого статусу у суспільстві, на освіту, професійну підготовку і поновлення працездатності, на консультативну допомогу, послуги із працевлаштування та інш| види обслуговування, які дозволять їм максимально реалізува­ти свої можливості й здібності та прискорять процес їх соціаль­ної інтеграції або реінтеграції;

— інваліди мають право на економічне і соціальне забезпе­чення, задовільний рівень життя. Вони мають право відповід­но до своїх можливостей отримати і зберегти за собою робоче місце чи займатися корисною, продуктивною діяльністю, яка передбачає винагороду, та бути членом профспілкових органі­зацій;

— інваліди мають право на те, щоб їхні особливі потреби бра­лись до уваги на всіх стадіях економічного і соціального плану­вання;

— інваліди мають право жити у колі своєї сім'ї або в умовах, які замінюють її, і брати участь у всіх видах громадської діяль­ності, пов'язаних із творчістю чи проведенням дозвілля. Що ж до його чи її місця проживання, то жоден інвалід не може під­даватися будь-якому особливому поводженню, що не вимагає в силу стану його чи її здоров'я або в силу того, що це може при­звести до поліпшення стану його чи її здоров'я. Якщо перебу­вання інваліда у спеціальній установі є необхідним, то середо­вище й умови життя в ній мають бути максимально наближені до середовища й умов нормального життя осіб його чи її віку;

— інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуата­ції, будь-яких видів регламентації і поводження, що мають дискримінаційний, образливий або принизливий характер;

— інваліди повинні мати можливість користуватися кваліфі­кованою юридичною допомогою, коли подібна допомога є необ­хідною для захисту їх особи і майна; коли вони є об'єктом судо­вого переслідування, вони мають користуватися звичайною процедурою, яка повністю враховує їхній фізичний чи розумо­вий стан;

— з організаціями інвалідів можуть проводитись консульта­ції з усіх питань, що стосуються прав інвалідів;

— інваліди, їхні сім'ї й общини мають бути проінформовані всіма наявними засобами про права, які містяться у цій Декла­рації.



Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


Типові (стандартні) правила створення рівних можливостей для інвалідів були прийняті Організацією Об'єднаних Націй у 1994 р. і складаються з таких статей: Підвищення рівня інфор-мованості. Медична допомога. Реабілітація. Допоміжні служби. Доступність. Освіта. Зайнятість працею. Міжнародне забезпе­чення і соціальне страхування. Сімейне життя і права особи. Культура. Відпочинок і спорт. Релігія. Інформація і досліджен­ня. Формування стратегії і планування. Законодавство. Еконо­мічна політика. Організації інвалідів. Підготовка кадрів. На­ціональний моніторинг і оцінка програм для інвалідів при упро­вадженні правил. Технічне й економічне співробітництво. Між­народне співробітництво.

Для права соціального обслуговування базовими є закони України "Про соціальні послуги", "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Питання соціального обслуговування є предметом правового регулювання багатьох законів і підзаконних актів. На законодавчому рівні лише в останні два десятиріччя розпо­чався процес прийняття відповідних законів. Низку питань соціального обслуговування врегульовано постановами Кабіне­ту Міністрів України. Не залишаються осторонь профільні міністерства (праці та соціальної політики, освіти і науки, у справах сім'ї, молоді та спорту). Назвемо деякі з них:

1. Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" від 6 жовтня 2005 p. № 2961-IV.

Структура Закону:

Розділ І. Загальні положення (ст. 1—8).

Розділ II. Повноваження органів виконавчої влади у сфері реабілітації інвалідів (ст. 9—11).

Розділ III. Система реабілітації інвалідів та дітей-інвалідів (ст. 12—16).

Розділ IV. Забезпечення діяльності реабілітаційних установ (ст. 17—22).

Розділ V. Складові системи реабілітації інвалідів (ст. 23—40).

Розділ VI. Фінансове та інформаційне забезпечення системи реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів (ст. 41—43).

Розділ VII. Міжнародне співробітництво (ст. 44).

Розділ VIII. Відповідальність за порушення законодавства про реабілітацію інвалідів (ст. 45).

Розділ IX. Прикінцеві положення.


 

2. Закон України "Про забезпечення організаційно-право­вих умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 p. № 2342-IV. Ви­значає правові, організаційні, соціальні засади та гарантії дер­жавної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, і є складовою законодавства про охорону ди­тинства.

3. Закон України "Про соціальну адаптацію осіб, які відбу­вали покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 10 липня 2003 р. № 1104. Визначає умови і порядок надання соціальної допомоги особам, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також засади участі в їх соціальній адаптації органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян.

4. Загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004— 2008 pp. Затверджена Законом України від 18 листопада 2003 р. № 1281-IV. Спрямована на створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, законодавчих, фінансових та органі­заційних передумов для життєвого самовизначення і самореалі-зації молоді, розв'язання її нагальних проблем.

5. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІП. Передбачає, що особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають право на безоплатне лікування у державних і комунальних закла­дах охорони здоров'я та державних наукових установах, а також на отримання достовірної інформації про результати медичного огляду, обстеження та лікування і на отримання рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб.

6. Закон України "Про дошкільну освіту" від 11 липня 2001 р. № 2628-ПІ. Визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунту­ється на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досяг­нення вітчизняної науки, надбання світового педагогічного до­свіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правово­го суспільства в Україні.

7. Закон України "Про загальну середню освіту" від 13 трав­ня 1999 p. № 651-XIV. Визначає правові, організаційні та фінал-


 

Глава 1

сові засади функціонування і розвитку системи загальної серед­ньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особисто­сті, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

8. Типове положення про соціальний центр матері та дити­ни. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 879. Визначає порядок створення і фун­кціонування центру, його основні завдання, права, порядок прийняття і відрахування осіб із центру.

9. Типове положення про соціальний гуртожиток. Затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 878. У ньому подано визначення соціального гурто­житку, вказаний порядок його створення, фінансування і фун­кціонування, перераховані його основні завдання, окреслено коло осіб, які можуть користуватися ним, і підстави відраху­вання з гуртожитку.

 

10. Про затвердження норм харчування у навчальних та оздо­ровчих закладах. Постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2004 р. № 1591. Нею затверджені: 1) норми хар­чування у дошкільних навчальних закладах для дітей віком від одного року, дошкільних навчальних закладах (крім санаторіїв) для дітей, старших одного року, санаторних дошкільних на­вчальних закладах (групах), дитячих будинках, загальноосвітніх школах, інтернатах, інтернатах у складі загальноосвітніх на­вчальних закладів, професійно-технічних навчальних закладах, училищах фізичної культури та олімпійського резерву, оздо­ровчих закладах для учнів (вихованців) навчальних закладів, загальноосвітніх навчальних закладах для одноразового хар­чування учнів; 2) норми заміни продуктів за енергоцінністю.

11. Загальне положення про центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Затверджене постановою Кабінету Мі­ністрів України від 27 серпня 2004 р. № 1126. Визначає право­вий статус та порядок діяльності цих центрів.

12.Положення про Державну соціальну службу для сім'ї, дітей та молоді. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2004 р. № 1125. Визначає завдання і ком­петенцію цього органу, порядок його створення та діяльності.

13.Типове положення про центр соціально-психологічної допомоги. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України


 

 

Право соціального обслуговування як підгалузь права

від 12 травня 2004 р. № 608. Визначає компетенцію центрів соціально-психологічної допомоги і порядок надання ним со­ціальних послуг особам, які опинилися у складних життєвих обставинах.

14. Типове положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 2004 р. № 87. Визначає порядок створення, структуру, основні завдання центру, умови прийняття дітей до центру, їх утримання та відрахування.

15. Типове положення про центр реабілітації для осіб, які постраждали від торгівлі людьми. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 987. Регла­ментує діяльність центрів реабілітації щодо надання комплексу соціально-реабілітаційних послуг та організацію надання медич­ної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми.

16. Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення на­сильства в сім'ї або реальну його загрозу. Затверджений поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616. Визначає механізм прийняття, обміну і розгляду заяв та повідом­лень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу.

17. Положення про навчально-виховний комплекс "дошкіль­ний навчальний заклад — загальноосвітній навчальний за­клад", "загальноосвітній заклад — дошкільний навчальний заклад". Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. № 306. Визначає основні завдання на­вчально-виховного комплексу, порядок його створення і фун­кціонування.

18. Положення про дошкільний навчальний заклад. Затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2003 р. № 305. Визначає типи дошкільних навчальних закладів, організаційно-правові засади їх діяльності, організацію в них навчально-виховного процесу, порядок медичного обслугову­вання дітей, а також правовий статус учасників навчально-ви­ховного процесу.

19. Положення про прийомну сім'ю. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 241. Дає визначення прийомної сім'ї, передбачає порядок утворення і діяльності прийомної сім'ї, влаштування до неї дітей, закріплює правовий статус прийомних батьків, а також порядок фінансу-


 

Глава 1

вання прийомної сім'ї з місцевого бюджету органами у справах молоді та спорту.

20. Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікувальних засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювання. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303. Встановлює коло осіб, які мають право отримувати ліки безоплатно чи з оплатою 50 % їх вартості.

21. Типове положення про притулок для неповнолітніх служ­би у справах неповнолітніх. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565. Визначає право­вий статус притулку, порядок прийняття неповнолітніх до при­тулку, умови їх перебування у притулку, підстави вибуття не­повнолітніх з притулку.

22. Положення про центр медико-соціальної реабілітації неповнолітніх. Постанова Кабінету Міністрів України від 6 вересня 1996 р. № 1072. Визначає порядок створення і фун­кціонування центрів, умови прийняття та утримання неповно­літніх у центрі.

23. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Затверджене спільним наказом Міністерства осві­ти і науки України, Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді від 21 вересня 2004 р. № 747/460. Структура положен­ня: Загальна частина. Типи інтернатних закладів і порядок їх утворення. Комплектування інтернатних закладів. Організа­ційно-правові основи діяльності інтернатних закладів. Органі­зація навчально-виховного процесу. Права, обов'язки та соці­альні гарантії учасників навчально-виховного процесу. Управ­ління інтернатним закладом. Фінансово-господарська діяль­ність та матеріально-технічна база. Контроль за діяльністю ін­тернатного закладу.

24. Інструкція про порядок видачі жінкам пакунків малюка при народженні дитини. Затверджена спільним наказом Міні­стерства України у справах сім'ї, дітей та молоді, Міністерства охорони здоров'я України від 30 серпня 2004 р. № 1059/9658. Визначає порядок розподілу, видачі жінкам та обліку пакунків малюка.


Право соціального обслуговування як підгапузь права ______________ 49

25. Положення про центральну та республіканську (Автоном­на Республіка Крим), обласні, Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консуль­тації. Затверджене спільним наказом Міністерства освіти і нау­ки України та Академії педагогічних наук України від 7 липня 2004 р. № 569/9530. Структура: Загальні положення. Основні завдання. Склад центральної, регіональних психолого-медико-педагогічних консультацій. Організація роботи. Управління психолого-медико-педагогічними консультаціями. Припинен­ня діяльності центральної та регіональних психолого-медико-педагогічних консультацій.

26. Інструкція щодо порядку у взаємодії управління (відділів) у справах сім'ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, цен­трів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Затверджена спільним наказом Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді, Міністерства внутрішніх справ України від 9 березня 2004 р. № 3/235. Визначає порядок здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї управліннями (від­діленнями) у справах сім'ї та молоді, службами у справах не­повнолітніх, центрами соціальних служб для молоді, службою дільничих інспекторів міліції та кримінальною міліцією у спра­вах неповнолітніх органів внутрішніх справ та механізм їх взає­модії.

27. Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчи­нення. Затверджений спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністер­ства охорони здоров'я України від 16 січня2004 р.№ 5/34/24/11. Визначає механізм взаємодії структурних підрозділів Міні­стерства України у справах молоді та спорту, Міністерства осві­ти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України у попередженні жор­стокого поводження з дітьми, фізичного, сексуального, психо­логічного, соціального насильства, наданні невідкладної допо­моги дітям, які потерпіли від жорстокого поводження.

28. Порядок надання послуг з харчування та облаштування на нічліг особам, які не мають житла. Затверджений спільним



Глава 1


Право соціального обслуговування як підгалузь права



 


наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства фінансів України від 14 квітня 1999 р. № 271/3564. Визначає порядок створення і функціонування спільного відве­дення місць для надання харчування та облаштування на нічліг осіб, які не мають житла, та дає перелік основних соціальних послуг, які надаються у цих місцях.

29. Інструкція про встановлення груп інвалідності. Затвер­джена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 7 квіт­ня 2004 р. № 183. Визначає критерії встановлення груп інвалід­ності, терміни переогляду інвалідів, анатомічні дефекти і при­рівняні до них стани.

30. Типове положення про студентську соціальну службу. Затверджене наказом Міністерства України у справах сім'ї, ді­тей та молоді 26 листопада 2004 р. № 762. Визначає компетен­цію і порядок діяльності студентських соціальних служб, що створюються при вищих навчальних закладах України.

31. Типові нормативи оснащення центру соціально-психоло­гічної допомоги та харчування осіб, які перебувають у ньому. Затверджені наказом Міністерства України у справах сім'ї, ді­тей та молоді 15 вересня 2004 р. № 408. Передбачає нормативи забезпечення центрів меблями, кухонним обладнанням, посу­дом, медичним обладнанням та інструментарієм, а також нату­ральні добові норми харчування у центрах.

32. Порядок виявлення та ведення обліку дітей службами у справах неповнолітніх. Затверджений наказом Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді 14 квітня 2004 р. № 15. Визначає причини та підстави взяття дитини на облік, процеду­ру виявлення дітей, які підлягають обліку, порядок ведення об­ліку дітей та зняття з обліку, а також документальне його оформ­лення.

33. Порядок встановлення плати для батьків за перебування дітей у державних і комунальних дошкільних та інтернатних навчальних закладах. Затверджений наказом Міністерства осві­ти і науки України 21 липня 2002 р. № 667. Визначає величину плати для батьків за перебування дітей у державних і комуналь­них дошкільних та інтернатних навчальних закладах усіх типів та умови звільнення від плати або зменшення величини плати.

34. Типове положення про спеціалізовані служби центрів соціальних служб для молоді. Затверджене наказом Держком-


сім'ї та молоді України 4 лютого 2002 р. № 14. Дає визначення спеціалізованих служб, центрів соціальних служб для молоді, їх орієнтовний перелік, закріплює порядок їх створення та діяльності.

35. Типове положення про центри практичної психології та соціальної роботи. Затверджене наказом Міністерства освіти і науки України 14 серпня 2000 р. № 385. Структура положення: Загальні положення. Мета, основні завдання і функції центрів (методистів). Структура та управління центрами. Права та обо­в'язки центрів (методистів). Майно та фінансово-господарська діяльність центрів. Міжнародне співробітництво. Реорганізація або ліквідація центрів.

36. Положення про психологічну службу системи освіти України. Затверджене наказом Міністерства освіти України З травня 1999 р. № 127. Містить розділи: Загальні положення. Основні завдання. Структура та управління психологічною служ­бою. Зміст діяльності. Фінансування діяльності.

37. Положення про навчально-реабілітаційний центр. Затвер­джене наказом Міністерства освіти України 28 серпня 1997 р. Містить розділи: Загальні положення. Структура та режим функціонування навчально-реабілітаційного центру. Порядок комплектування закладу. Організація навчально-виховного та реабілітаційного процесів. Фінансово-господарська діяльність і матеріально-технічна база навчально-реабілітаційних центрів. Управління навчально-реабілітаційним центром та контроль за його діяльністю.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2017-01-19; просмотров: 107; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.87.209.162 (0.209 с.)