Правове регулювання перебування осіб похилого віку та інвалідів у закладах інтернатного типу

1. Виплата пенсії (соціальної допомоги) підопічним. Поря­док виплати пенсії особам, які перебувають на повному держав­ному утриманні, передбачений ст. 48 Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

2003 р. Із вступом його в силу з 1 січня 2004 р. припинила дію ст. 88 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листо­пада 1991 р.

Під час перебування пенсіонера на повному державному утри­манні у відповідній установі (закладі) йому виплачується 25 % призначеної пенсії. У випадках, якщо розмір його пенсії пере­вищує вартість утримання, виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 % призначеної пенсії.

Якщо у пенсіонера, який перебуває у відповідній установі (закладі) на повному державному утриманні, є непрацездатні члени сім'ї, зазначені в ч. 2 ст. 36 цього Закону, які перебувають на його утриманні, пенсія виплачується в такому порядку: 25 % пенсії — самому пенсіонерові, а інша частина пенсії, але не більше ніж 50 % розміру призначеної пенсії — зазначеним чле­нам сім'ї.

Частина пенсії, що залишилася після виплати суми пенсії пенсіонеру та членам його сім'ї відповідно до ч. 1 і 2 ст. 48 пере­раховується до установи (закладу), де пенсіонер перебуває на повному державному утриманні за його особистою заявою. За­значені кошти зараховуються на банківські рахунки цих уста­нов понад бюджетні асигнування і спрямовуються виключно на поліпшення умов проживання в них пенсіонерів у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Дітям-сиротам за період перебування на повному державно­му утриманні пенсія у зв'язку з утратою годувальника випла­чується в повному розмірі та перераховується на їхні особисті рахунки у банку.

Іншим дітям, які перебувають на повному державному утри­манні, виплачується 50 % призначеної пенсії у зв'язку з утра­тою годувальника та перераховується на їхні особисті рахунки у банку. При цьому частина пенсії, що залишилася після випла­ти суми пенсії у зв'язку з утратою годувальника, перераховуєть­ся на банківський рахунок установи, де ця дитина перебуває на повному державному утриманні, і спрямовується виключно на поліпшення умов проживання дітей у цих установах.

Виплата пенсії з урахуванням положень ст. 48 цього Закону здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому пенсіонер зарахований на повне державне утримання.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпе­чення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 9 квіт­ня 1992 р. одиноким пенсіонерам з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їхніх сімей, котрі проживають у будинках-інтернатах (пансіонатах) для осіб похилого віку та інвалідів, виплачується 25 % призна­ченої пенсії, але не менше 20 % мінімального розміру пенсії за віком на місяць. За наявності у пенсіонера, який проживає в будинку-інтернаті (пансіонаті) для осіб похилого віку та ін­валідів, непрацездатних членів сім'ї, що перебувають на його утриманні й належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, пенсія виплачується в такому порядку: 25 % пенсії, але не менше 20 % мінімального розміру пенсії за віком, виплачується самому пенсіонерові, а решта пенсії, але не більше 50 % призначеного розміру, — зазначеним членам його сім'ї.

Особам, які перебувають на повному державному утриманні у відповідній установі (закладі), виплачується 20 % призначе­ного розміру державної соціальної допомоги. Особам, котрі не мають права на пенсію, та інвалідам (ч. З ст. 10 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 18 травня 2004 р.) така допомога при­значається органами праці та соціального захисту населення.

Після видання наказу про зарахування на державне забезпе­чення до будинку-інтернату особи похилого віку чи інваліда відповідне повідомлення направляється у територіальний орган Пенсійного фонду (або відповідний орган пенсійного забезпе­чення військовослужбовців) за місцем знаходження інтернатної установи. До цього повідомлення додається заява підопічного та виписка з його паспорта (ксерокопія).

Одночасно проводиться реєстрація підопічного за місцем знаходження будинку-інтернату. Вона здійснюється на загаль­них підставах.

Територіальний орган Пенсійного фонду України, отримав­ши відповідні документи, робить запит пенсійної справи за попереднім місцем проживання підопічного. Після її одержан­ня робиться розрахунок пенсії, що буде виплачуватися пенсіо­неру, котрий проживає у будинку-інтернаті. Виплата прово­диться на загальних підставах.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

Щодо виплати соціальної допомоги, то повідомлення направ­ляється до місцевого районного управління праці та соціально­го захисту населення, яке здійснює аналогічну із територіаль­ним органом Пенсійного фонду України роботу. Порядок випла­ти такої допомоги такий самий, як і пенсії.

Підпункт 3.6 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці передбачає, що інвалідам і пенсіонерам, які проживають у будинку-інтернаті на платній основі, пенсія виплачується у повному обсязі.

При тимчасовому вибутті з інтернату пенсія виплачується в повному розмірі тільки за умови, якщо пенсіонер, вибуваючи з інтернату, знімається з матеріального забезпечення, залишаю­чись у списках підопічних. Вихованці дитячих будинків-інтер-натів пенсію у повному розмірі отримують тільки за період ка­нікул, лікування, оздоровлення. Зняття з матеріального забезпе­чення оформляється наказом по будинку-інтернату. Виписка з наказу та заява пенсіонера про виплату пенсії в повному розмі­рі надсилаються до територіального органу Пенсійного фонду України (органу пенсійного забезпечення, районного управлін­ня праці та соціального захисту населення) для оформлення роз­порядження керівника на виплату пенсії (соціальної допомоги) в повному розмірі.

Пенсія виплачується лише дієздатним особам. Недієздатною вважається фізична особа, яка визнана такою в судовому поряд­ку (ст. 39—41 ЦКУкраїни, ст. 236—241 ЦПКУкраїни). За відсут­ності судового рішення особа вважається дієздатною й у випад­ку хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого не здатна розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Згідно зі ст. 66 ЦК України, якщо над фізичною особою, яка перебуває у закладі соціального захисту населення, не встанов­лено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклу­вальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад. Призначення опікуна (піклувальника) можливе і після влаш­тування цих осіб у будинок-інтернат.

Адміністрація будинку-інтернату, не зважаючи на те, хто є опікуном над підопічним, не має права розпоряджатися майном і пенсією недієздатних осіб.

Пенсія, що належить недієздатним особам, виплачується їхнім опікунам.

2. Трудова діяльність підопічних. Найбільш поширеними є три форми залучення підопічних до такої діяльності: 1) тимча­совий прийом на роботу до будинку-інтернату; 2) участь у гос­подарських роботах по будинку-інтернату; 3) праця у структур­них виробничих підрозділах інтернатної установи.

1. Відповідно до підпункту 3.14 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, ге­ріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, особи, які проживають у будинку-інтернаті, згідно з медичним висновком можуть, за їхнім бажанням, тимчасово прийматися на посади молодшого медичного та обслуговуючого персоналу в цій установі на загальних підставах. У п. 16 Положення про спеціальний будинок-інтернат для престарілих та інвалідів зазначається, що громадяни похилого віку та інваліди, які про­живають у спеціальному будинку-інтернаті, можуть приймати­ся на тимчасові роботи в цьому закладі відповідно до чинного законодавства на посади молодшого медичного персоналу і робітників на умовах неповного робочого дня з оплатою пропор­ційно до відпрацьованого часу, якщо праця їм не протипоказа­на за станом здоров'я.

При прийнятті на роботу з підопічним укладається трудовий договір про тимчасову роботу. Тимчасовим вважається праців­ник, прийнятий на роботу на строк до двох місяців, а для замі­щення тимчасово відсутнього працівника, за яким зберігається місце роботи, — до чотирьох місяців. У наказі про прийом на роботу директор будинку-інтернату зобов'язаний вказати про тимчасовий характер роботи. Для тимчасових працівників не передбачено випробування. У разі, якщо працівник фактично пропрацював більше вказаного строку, він вважається постій­ним працівником.

Умови праці тимчасових працівників визначені чинним сьо­годні Указом Президії Верховної Ради СРСР "Про умови праці тимчасових робітників і службовців" від 24 вересня 1974 р.

При цьому директори будинків-інтернатів повинні дотриму­ватися таких правил: 1) підопічних можна приймати на роботу лише тимчасово і на точно визначені посади; 2) підопічні при­ймаються на роботу з неповним робочим днем і з оплатою за фак­тично відпрацьований час; 3) вказана робота не протипоказана підопічному за станом здоров'я.

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

На тимчасових працівників з числа підопічних будинків-ін-тернатів поширюється трудове і пенсійне законодавство. Це означає, що заробітна плата виплачується їм повністю і ніяких відрахувань на користь стаціонарної установи робити не можна, період такої діяльності зараховується у трудовий стаж при при­значенні пенсії. За підопічними, зарахованими на тимчасову роботу в будинках-інтернатах на штатні посади, зберігається право на повне державне забезпечення. Пенсія таким підопіч­ним виплачується у такому самому порядку, як і іншим меш­канцям будинку-інтернату.

Вказана форма трудової діяльності для підопічних не є ос­новною і застосовується рідко.

2. Найбільш масовою формою трудової діяльності підопічних є участь у господарських роботах по будинку-інтернату. Щоден­но потрібно прибирати приміщення, закріплену територію, готувати їжу, організовувати прання і прасування одягу, здій­снювати дрібний ремонт приміщень, одягу і взуття, доглядати за лежачими тощо. Справитися з цією рутинною роботою сила­ми лише персоналу інтернату важко. Водночас багатьом під­опічним, які раніше звикли до активного життя, нелегко без будь-якої справи заповнювати час між прийняттям їжі.

Медики давно помітили позитивний вплив певних видів діяльності на стан здоров'я людини. Вони визначають коло під­опічних, які можуть за медичними показаннями брати участь у трудових процесах, встановлюють для кожного з них вид праці, її режим, темп, тривалість і чергування. Вид праці підбирають з урахуванням інтересів підопічного, його нахилів, попередніх навичок і побажань. Така діяльність підопічних проводиться під суворим контролем медичних працівників. Усе це включає в себе єдине поняття — лікувальна працетерапія.

Підопічних можуть залучати до певних робіт по будинку-ін­тернату, в тому числі таких, як:

— чергування у вестибюлі, буфетах, читальному залі, бібліо­теці, їдальні, палатах;

— надання допомоги в канцелярській та обліковій роботі працівникам бухгалтерії, оформленні медичної документації (з урахуванням попереднього фаху);

— читання іншим підопічним газет, журналів, художньої літератури;

— ремонт білизни;

 

— годування лежачих та осіб, які перебувають на постільно­му режимі утримання;

— приведення в порядок бібліотечних книг, журналів, газет (підшивка, підклейка, переплітання);

— чергування на прохідній, доставка листів і газет;

— робота в їдальні;

— відбір білизни для дрібного ремонту;

— робота на кухні (чистка овочів);

— обслуговування бані, пральні;

— прибирання території, приміщень тощо.

Такі види робіт виконуються на громадських засадах і не під­лягають оплаті. Під час виконання цих робіт на підопічних не поширюється дія трудового законодавства, вони не можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності за ненавмисне або несвідоме нанесення шкоди майну будинку-інтернату. їх не можна притягнути до відповідальності за відмову від роботи чи виконання її неналежним чином. Усе це говорить про те, що господарські роботи підопічні повинні виконувати під контро­лем медиків та під наглядом працівників будинку-інтернату.

3. На сьогодні при будинках-інтернатах функціонують 234 підсобні господарства, 260 лікувально-виробничих майстерень та 312 міні-виробництв. У цих структурних підрозділах інтер­натів застосовується праця підопічних. Кінцевим результатом їхньої діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, в тому числі продуктів харчування для власного споживання.

У лікувально-виробничих майстернях підопічні:

— займаються ручним в'язанням (шкарпеток, рукавичок, кашне тощо), в'язанням мережива (гачком, на коклюшках), художньою і машинною вишивкою, прядінням шерсті;

— виконують швейні (пошиття постільної та натільної білиз­ни, халатів, чохлів, рукавиць та ін.) та картонажні роботи (кле­єння пакетів і конвертів, виготовлення картонних коробок);

— клеять целофанові кульки;

— ремонтують взуття та одяг;

— виготовляють килими, віники із сорго, дерев'яну тару (ящики для посилок, овочів, фруктів);

— займаються деревообробкою (виготовленням іграшок, пеналів, рамок та інших виробів простої форми), плетінням кошиків таін.;

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів

 

— виконують роботи з ремонту приміщень будинку-інтерна-ту, меблів.

У підсобних господарствах підопічні: 1) здійснюють догляд за птицею, кроликами, свинопоголів'ям, великою рогатою ху­добою; 2) вирощують розсаду, молодняк кролів та птиці; 3) за­ймаються посадкою картоплі, овочів, дерев, прополкою, підгор­танням і збиранням урожаю; 4) доглядають ягідні та виноград­ні кущі, фруктові дерева, збирають з них урожай, обприскують і підв'язують виноградні кущі; 5) готують ящики й кошики для збору ягід і фруктів, насіння і клубні для висаджування; 6) сор­тують ягоди, фрукти і готують їх до сушіння; 7) перебирають овочі на складі та готують їх до зберігання на зиму; 8) засолюють капусту, огірки, помідори, консервують овочі та фрукти; 9) за­готовляють корми, доглядають за худобою та птицею; 10) вико­нують роботи з догляду за квітами, сільськогосподарськими культурами, за фруктовими деревами та кущами; 11) заготов­ляють дрова та ін.

За виконання цих робіт підопічним нараховується заробітна плата, яка згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР "Про опла­ту праці підопічних будинків-інтернатів для престарілих та інвалідів" від 5 лютого 1991 р. № 24, виплачується підопічним, котрі працюють у лікувально-виробничих (трудових) майстер­нях і підсобних господарствах, у повному обсязі.

Положенням про лікувально-виробничі (трудові) майстерні в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів, у психонев­рологічних інтернатах і дитячих будинках-інтернатах передба­чено, що одержані прибутки від виробничої діяльності частково направляються на заробітну плату підопічним, які брали участь у виробничих процесах. Оплата праці проводиться за розцінка­ми, що діють в аналогічних галузях виробництва. Підопічним заробітна плата виплачується залежно від кількості та якості виготовленої продукції, один раз на місяць. Нарахована заробіт­на плата видається на руки або за бажанням перераховується на особистий рахунок підопічного в установу банку чи родичам (опікунам) у випадку недієздатності підопічного. Всі розрахун­ки з виплати заробітної плати проводяться бухгалтерією інтер­нату в особовому рахунку кожного працюючого підопічного.

Відносини, що виникають у процесі роботи підопічних у лі­кувально-виробничих майстернях чи підсобному господарстві

та промисловому виробництві, не підпадають під дію норм тру­дового права. За аналогією до закону, їх краще віднести до ци­вільно-правових. Це питання потребує подальшого правового дослідження.

3. Збереження речей і цінностей підопічних. Типові поло­ження про будинки-інтернати передбачають обов'язок адміні­страції приймати на зберігання до запиту їх власником або осо­бою, у якої є свідоцтво про право наспадщину, грошові суми, коштовності та цінні папери громадян, які проживають у бу-динку-інтернаті, за їх бажанням.

Стосовно вихованців дитячих інтернатних установ є окремі уточнення, що пов'язані з їхнім віком. Власний одяг дитини-інваліда повертається батькам чи іншим особам, які доставили її до будинку-інтернату. У разі, якщо власні речі дитини не за­бираються, то вони здаються за списком, складеним у чотирьох примірниках черговою медсестрою і підписаним сестрою-госпо-даркою, в комору інтернату, продезинфіковані, випрані й при­ведені в належний вигляд. Одна копія опису речей видається особі, яка доставила дитину, а інші зберігаються: разом із реча­ми, в бухгалтерії та особовій справі вихованця. Повернення ре­чей здійснюється з дозволу адміністрації на вимогу батьків чи ін­ших осіб, які опікують дитину, або під час виписки вихованця.

Облік особистих речей, грошей і цінностей, що належали підопічним, та прийнятих на збереження, ведеться відповідно до розділу V "Інструкції по обліку білизни, постільних речей, одягу і взуття в установах та організаціях соціального забезпе­чення Української РСР", затвердженої наказом Міністра со­ціального забезпечення УРСР 25 квітня 1983 р.

Громадянин похилого віку чи інвалід власний одяг і належ­ні йому речі може віддати особі, яка його доставила до будинку-інтернату, або передати на збереження адміністрації інтернатної установи.

З метою запобігання можливим непорозумінням та втраті власного майна підопічних встановлено чіткий порядок взяття на облік і збереження такого майна. Перш за все, створюється спеціальна комісія, у присутності якої складається акт встанов­леної форми. До комісії за наказом директора інтернатної уста­нови включають представників адміністрації, бухгалтерії, куль­турно-побутової комісії, профспілкового комітету та матеріаль-

Глава 7

но відповідальну особу. В акті вказують повне найменування предметів, що здаються на зберігання, їх відмітні ознаки, кіль­кість, процент зношування та остаточна вартість. За бажанням підопічного його окремі речі можуть бути йому залишені для власного користування, про що робиться відмітка в акті. Такий акт складається в чотирьох примірниках, з яких перший вру­чають підопічному, другий — матеріально відповідальній особі, яка буде ці речі зберігати, третій передають в бухгалтерію для взяття на позабалансовий облік, а четвертий залишають в осо­бовій справі підопічного. Слід підкреслити, що цей акт запов­нюється у присутності підопічного, який повинен розписатися за здачу речей, а матеріально-відповідальна особа розписується про їх прийняття.

Особисті речі підопічного зберігають в окремій коморі. Такі речі не клеймуються і не записуються в арматурну карточку підопічного. Матеріальну відповідальність за особисте майно, взяте на зберігання, несе особа, яка для цього призначена нака­зом директора інтернату.

При виписці підопічного з будинку-інтернату його речі повер­тають йому під розписку на першому та другому примірниках акта про прийняття речей, які передаються потім матеріально-відповідальною особою для списання із позабалансового обліку.

Інший акт складається на коштовності та цінні папери. Про­цедура його заповнення така сама, як і на носильні речі, але кош­товності й цінні папери здаються в касу будинку-інтернату і за них матеріальну відповідальність несе касир. В акті вказується найменування предметів, відмітні ознаки, розмір, вага, проба (на золото, срібло) тощо. Коштовності та цінні папери підопіч­них зберігаються в окремому сейфі або вогнетривкому ящику. Вони видаються за письмовою заявою підопічного та розпискою про отримання на першому і другому екземплярах акта. Заява додається до другого примірника акта і зберігається у матеріаль­но відповідальної особи. При виписці підопічного з будинку-інтернату йому повертають усі речі, про що він розписується на перших двох примірниках акта, і перший з них у підопічного забирають при видачі цих речей.

Прийняті на збереження особисті носильні речі, коштовності, цінні папери враховуються бухгалтерією установи в окремих книгах. У цих книгах на кожного підопічного, який здав влас-

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів __________ 257

ні речі, відкривається окремий особовий рахунок, в якому згід­но з актом прийняття записується на прибуток кожна річ, здана на зберігання, з її описом, а у видаток — про видачу її в користу­вання та при виписці підопічного.

Особисті гроші підопічні повинні здавати на свої рахунки в банк. Коли банки або їх філії знаходяться далеко, то гроші зда­ються в касу будинку-інтернату і в триденний термін переда­ються у відповідний банк, що обслуговує інтернат, де зарахову­ються на поточний рахунок установи за балансовим рахунком "Депозити". Пізніше за заявою підопічного вони можуть пов­ністю чи частково зніматися для його потреб, про що він розпи­сується у видаткових касових ордерах.

Облігації мають здаватися на зберігання в банк, а коли він розташований далеко — здаються на зберігання в касу будинку-інтернату. За актом в касу установи можна здавати ощадні книжки та інші цінні папери. Коли це ощадна книжка, то вказу­ються назва банку, номер особового рахунку, дата видачі книж­ки, сума залишку вкладу. При прийнятті облігацій державної позики вказуються їх вартість, номери серій та розрядів.

4. Посвідчення заповітів. Кожен дієздатний громадянин має право за життя розпоряджатися своїм майном на випадок смер­ті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом фор­мі, називається заповітом. При спадкуванні за заповітом май­но померлого переходить до осіб, указаних у заповіті.

Якщо громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпоря­дився лише частиною свого майна, настає спадкування за зако­ном.

При спадкуванні за законом спадкоємці поділяються на пер­шу — п'яту чергу (ст. 1261—1265 ЦК України). Якщо є спад­коємці першої черги, то спадкоємці інших черг до спадкування не закликаються. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спад­кування у порядку черговості.

Питання, що стосуються спадкування, регламентуються ст. 1216 — 1308 Цивільного кодексу України, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за­твердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 берез-

Глава 7

ня 2004 р. № 20/5 та деякими іншими нормативними актами. Спадкування за заповітом регламентується ст. 1233—1257 ЦК України. Саме цими статтями слід керуватися при посвідчен­ні заповітів.

Згідно із ч. 1 ст. 1252 ЦК України заповіт особи, котра про­живає в будинку-інтернаті для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений директором або головним лікарем бу­динку для осіб похилого віку та інвалідів. У разі їх відсутності право посвідчити заповіт мають особи, які заміщують вказаних осіб. У цьому випадку керуються Порядком посвідчення запо­вітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України 15 червня 1994 р. №419.

Посадові особи будинку-інтернату не мають права розголо­шувати зміст заповіту, який став їм відомий при його посвід­ченні. Довідки про заповіти видаються спадкоємцям тільки після пред'явлення ними свідоцтва про смерть заповідача.

Директори і головні лікарі будинків-інтернатів на усне про­хання підопічних повинні: 1) роз'яснити їхні права й обов'язки, що випливають із заповіту; 2) попередити про наслідки, що вини­кають у зв'язку з посвідченням заповіту; 3) роз'яснити порядок зміни та скасування заповіту; 4) за необхідності та прохання скла­сти проект заповіту.

Посвідчуються заповіти підопічних, які досягли 18-річного віку або відповідно до чинного законодавства уклали шлюб до досягнення ними 18-річного віку.

При посвідченні заповіту посадова особа встановлює особу підопічного і перевіряє його дієздатність. Не може посвідчува-тися заповіт підопічного, котрий на час складання заповіту пере­буває у такому стані, за якого не розуміє значення своїх дій або не керує ними. Відмова у посвідченні заповіту з причини душев­ної хвороби або недоумства можлива лише після набрання чин­ності рішення суду про визнання підопічного недієздатним.

Перед посвідченням заповіту підопічний повинен особисто ознайомитися з текстом проекту заповіту або директор чи голов­ний лікар інтернату зачитують його зміст. Якщо підопічний згоден з зачитаним змістом, то він у присутності посадової осо­би підписує заповіт. Коли підопічний унаслідок фізичної вади, хвороби або інших поважних причин не може власноручно під-

 

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалід ів

писати заповіт, то за його дорученням і в присутності його та посадової особи будинку-інтернату заповіт може підписати ін­ший громадянин (крім спадкоємців та посадової особи).

Заповіт має бути написаний чисто і чітко від руки чорнилом або надрукований на друкарській машинці (за допомогою ком­п'ютерної техніки). Підчищення в тексті заповіту не допуска­ються. Дописки та інші виправлення повинні бути застережені заповідачем перед його підписанням.

Директор або головний лікар будинку-інтернату відмовляєть­ся посвідчувати заповіт, коли він суперечить закону. На прохан­ня підопічного посадова особа має викласти причини відмови у письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження.

Скарга про неправильне посвідчення заповіту або відмову в його посвідченні подається до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Заповіт може бути складений від імені лише одного підопіч­ного. Треба пам'ятати, що ст. 1243 ЦК України допускає заповіт подружжя, який підлягає посвідченню. Не може бути посвід­чений заповіт, складений кількома родичами чи підопічними. Заповіт посвідчується тільки в присутності заповідача. Не допу­скається посвідчення заповіту через представника (за доручен­ням), а також опікуном чи піклувальником від імені свого пі­допічного.

Директор (головний лікар) будинку-інтернату повинен:

1) за бажанням заповідача ознайомити його з колом спад­коємців за законом, визначених цивільним законодавством (ст. 1261—1265 ЦК України);

2) роз'яснити підопічному, що відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту половину ча­стки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за зако­ном (обов'язкова частка). До обов'язкової частки у спадщині зараховують вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на ко­ристь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вар­тість інших речей та майнових прав, що перейшли до неї як спад­коємця;

Глава 7

3) роз'яснити заповідачу його права: а) залишити за запові­том усе своє майно або його частку, не виключаючи предметів домашньої обстановки і вжитку, одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, юридичним особам, а також державі; б) позбавити у заповіті права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоєм­ців за законом; в) у разі складання заповіту на користь кількох осіб зазначити в ньому, в яких частинах кожному із спадкоємців заповідається майно; г) у будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

Заповіт складається і посвідчується у двох примірниках. У ньому повинні бути зазначені місце і час його складання. Прі­звище, ім'я та по батькові заповідача вказуються повністю за паспортом або іншим документом, який встановлює особу грома­дянина. Текст заповіту повинен бути складений так, щоб роз­порядження заповідача не викликало непорозумінь чи сумнівів під час оформлення спадщини.

При посвідченні заповіту викладені в ньому обставини не перевіряються (наявність майна і родинні стосунки). Заповіт посвідчується і є дійсним за відсутності будь-якого майна. У цьому випадку після смерті спадщина не буде оформлена, тобто державна нотаріальна контора не видасть свідоцтво про право на спадщину (видається на реальне майно).

Підопічний має право зробити заповіт на належний йому вклад у банківській установі. У тексті заповіту вказуються номер рахунку, назва і місцезнаходження банківської установи, в якій перебуває на зберіганні вклад.

Після підписання заповіту заповідачем директор (головний лікар) будинку-інтернату посвідчує його. Вказана нотаріальна дія полягає у вчиненні на ньому посвідчувального напису. Коли заповіт підписано на прохання заповідача іншою особою, у по-свідчувальному написі зазначаються причини, через які запові­дач не міг підписати заповіт особисто. Посвідчувальний напис на заповіті вчиняється у день складання заповіту. Його текст може бути надрукований на друкарській машинці (набраний на комп'ютері) або написаний від руки. Підчищення в посвідчу-вальному написі не допускаються.

Дописки та інші виправлення у тексті заповіту застерігають­ся посадовою особою будинку-інтернату у посвідчувальному

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалідів __________ 261

написі. Останній розміщується після підпису заповідача на цій самій сторінці або на зворотному боці заповіту чи на окремому аркуші. Він підписується директором (головним лікарем) і скріп­люється гербовою печаткою будинку-інтернату. Інші печатки є недійсними.

У разі, коли посвідчувальний напис розміщується на окре­мому аркуші, а також коли зміст заповіту викладений на кіль­кох аркушах, усі аркуші пронумеровуються та прошнуровують­ся, а їх кількість завіряється підписом посадової особи стаціо­нарної установи і скріплюється гербовою печаткою, про що ро­биться відповідний напис (наприклад: "пронумеровано і про­шнуровано п'ять аркушів").

Заповіт, посвідчений директором (головним лікарем) будин­ку-інтернату, реєструється в спеціальній книзі для реєстрації заповітів. Порядковий номер, за яким заповіт зареєстровано у цій книзі, проставляється у посвідчувальному написі на обох примірниках заповіту.

Книга для реєстрації заповітів має бути прошнурована, а її сторінки — пронумеровані. Кількість сторінок завіряється під­писом директора чи головного лікаря будинку-інтернату та відповідною печаткою.

Один примірник заповіту видається заповідачу, а другий негайно передається до державного нотаріального архіву або до державної нотаріальної контори за місцем знаходження будин­ку-інтернату.

За посвідчення заповітів, прирівнюваних до нотаріально по­свідчених, державне мито не справляється.

5. Поховання підопічних. Громадяни похилого віку та інва­ліди І і II груп влаштовуються до будинків-інтернатів, як пра­вило, доживати свого віку. Термін перебування в інтернаті різ­ний: від 2—3 місяців до кількох десятків років, але врешті-решт виникає запитання, як гідно провести підопічного в останню дорогу.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про поховання та похорон­ну справу" від 10 липня 2003 р. поховання померлих, які про­живали в будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричних пансіонатах, пансіонатах для ветеранів війни і праці, психоневрологічних інтернатах, дитячих будин­ках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуго-

Глава 7

Соціальне обслуговування осіб похилого віку та інвалі дів

 

вування пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян та в стаціонарних закладах інших типів, здійснюється за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Стаціонарним установам органів соціального захисту насе­лення був рекомендований такий порядок поховання помер­лих підопічних:

— констатація смерті здійснюються лікарем (фельдшером) будинку-інтернату або установи охорони здоров'я;

— через дві години після смерті чергова медсестра організо­вує перевезення тіла померлого до моргу;

— за наявності родичів чергова медсестра через три години телеграмою повідомляє їх про смерть. Телеграму підписує ди­ректор будинку-інтернату, а бланки їх з печаткою мають знахо­дитись у сейфі чергової медсестри:

— реєстрація смерті здійснюється працівниками будинку-інтернату в РАЦСі на підставі медичного висновку;

— будинок-інтернат зберігає тіло померлого протягом 72 годин і ховає його, якщо родичі на виклик не з'явилися;

— тіло померлого може бути видане родичам чи опікуну в то­му випадку, коли вони беруть на себе обов'язок його поховати;

— в окремих випадках померлий піддається паталогоанато-мічному розтину в установах охорони здоров'я для встановлен­ня причини смерті;

 

— похорони відбуваються за визначеним обрядом. На могилі встановлюється табличка, на якій вказані прізвище, ім'я та по батькові, дата народження та смерті покійного;

— догляд за могилою покладається на адміністрацію будин­ку-інтернату;

— витрати на поховання передбачаються в кошторисі будин­ку-інтернату за статтею "Інші витрати" за фактично складени­ми витратами на ці потреби;

— після смерті складається акт у двох екземплярах на білиз­ну, одяг і взуття, в яких підопічного поховано. Окремо вказу­ються речі, що належали будинку-інтернату та особисто покій­ному. На підставі акта здійснюється списання з обліку вказано­го майна;

— у вказаному вище акті перераховуються особисті речі, кош­товності й цінні папери, що належали померлому та залишили­ся в будинку-інтернаті. Облік, збереження та видача їх спад­коємцям здійснюється у встановленому порядку;

— одяг, взуття й інший м'який інвентар, що залишилися після смерті підопічного і належали будинку-інтернату, перуть, дезінфікують і після цього використовують за прямим призна­ченням до закінчення строку їх носіння.

Відповідно до пункту 13 Порядку виплати допомоги на похо­вання в редакції від 29 жовтня 1996 р. допомога на поховання не виплачується у разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здій­снюється членами сім'ї або іншою особою).