Соціальне обслуговування в системі соціального забезпечення

Складовими соціального забезпечення є пенсійне забезпечен­ня, забезпечення грошовими допомогами, соціальне обслугову­вання. Пільги і компенсації застосовуються у всіх цих трьох його компонентах. Соціальне забезпечення тісно взаємодіє та переплітається із самозабезпеченням громадян у випадку на­стання складних життєвих обставин. До соціального забезпе­чення відносять усі матеріальні блага, які людина отримує без­платно чи на пільгових умовах від суспільства у випадку втрати джерел до існування чи несення додаткових витрат. Поза сфе­рою соціального забезпечення перебуває відшкодування за ра­хунок власних заощаджень витрат на забезпечення своєї жит­тєдіяльності у випадку непрацездатності.

Обслуговування здійснюється шляхом надання послуг. До сфери послуг належать житлово-комунальне господарство, по­бутове обслуговування населення, освіта, охорона здоров'я, фі­зична культура, соціальне забезпечення, пасажирський тран­спорт, зв'язок з обслуговування населення, роздрібна торгівля та громадське харчування. Ці послуги, у свою чергу, поділяють­ся на дві великі групи: 1) пов'язані із задоволенням соціально-культурних і духовних потреб людини (включає і соціальне за­безпечення); 2) галузі матеріально-побутового обслуговування.

Економічна наука до сфери послуг відносить усі роди соціаль­ного забезпечення. Як послуги з боку держави розцінюються призначення і виплата пенсій та грошових допомог. Надання побутових і пов'язаних з ними послуг інвалідам та іншим кате­горіям непрацездатних громадян отримало назву соціальних послуг, а діяльність щодо їх надання — соціального обслугову­вання. Окремі практичні працівники органів соціального за­хисту населення робили спробу включити соціальне обслугову­вання до соціальної допомоги. Так, в одному із проектів Закону України "Про соціальну допомогу" соціальна допомога тлума­чилась як сукупність заходів, що гарантують сім'ї (особі) надан­ня адресної диференційованої допомоги в особливо складних

життєвих обставинах у вигляді готівкової чи безготівкової гро­шової допомоги, допомоги в натуральній формі, а також допо­моги у вигляді пільг, послуг, консультацій тощо (ст. 1). Далі підкреслювалося, що соціальна допомога, може, зокрема, нада­ватись у таких формах, як натуральна, соціальні послуги вдома чи у стаціонарних установах, зниження плати за окремі види послуг (ст. 7).

У науковій та навчальній юридичній літературі соціальне об­слуговування розглядається переважно як окремий правовий інститут або підгалузь права соціального забезпечення. Ця по­зиція підтримана і законодавцем. 19 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про соціальні послуги", що заклав основи для подальшого розвитку нормативної бази права соціального обслуговування.

У Законі соціальне обслуговування тлумачиться як "система соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і по­слуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих трудно­щів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життє­діяльності". Таке визначення не розкриває суті терміна. Незро­зуміло, який зміст вклав законодавець у такі поняття, як "захо­ди", "сприяння", "підтримка". Вони не можуть бути складови­ми терміна "соціальне обслуговування". Створення чи розши­рення мережі соціальних служб є заходом, але не обслуговуван­ням. Сприяння може бути передумовою для виникнення обслу­говування. У широкому розумінні слова підтримку можна роз­глядати як соціальну допомогу.

На нашу думку, соціальне обслуговування — це діяльність соціальних служб із надання безплатно чи на пільгових умовах соціальних послуг особам, які перебувають у складних життє­вих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою подолання або пом'якшення обставин, які порушують жит­тєдіяльність особи.

Компонентами соціального обслуговування є: 1) конкретні складні життєві обставини; 2) соціальні служби; 3) певні види соціальних послуг; 4) визначене законом коло осіб, яким нада­ються соціальні послуги; 5) джерела фінансування та способи надання з них соціальних послуг.

Глава 1

Право соціального обслуговування як підгалузь права

 

Під складними життєвими обставинами розуміють обста­вини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. Най­частіше ними є інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї, малозабез-печеність, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа. Вони зазначаються у гіпотезі норми права і нази­ваються юридичними фактами. Останні і є підставою виникнен­ня, зміни чи припинення правовідносин у сфері соціального обслуговування.

Безпосередньо соціальним обслуговуванням займаються со­ціальні служби. Це підприємства, установи та організації неза­лежно від форми власності й господарювання, а також грома­дяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допо­моги. Статус соціальних служб мають ті установи й фізичні особи, які надають соціальні послуги безоплатно чи на пільгових умовах. Організації, що надають послуги на комерційній основі, таким статусом не користуються. До соціальних служб нале­жать будинки дитини, будинки-інтернати різних типів, школи-інтернати, територіальні центри соціального обслуговування, тимчасові притулки для дорослих або неповнолітніх тощо.

У Законі України "Про соціальні послуги" невдало викладе­на дефініція соціальних послуг, що розглядаються як комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі со­ціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життє­вих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Послугою є не певні заходи, а доцільна діяльність у формі корисного ефекту праці, тобто результат господарської діяль­ності. Більш вдалим є визначення комунальних послуг, що ви­кладене у Законі України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 р. Це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведен-

ням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезен­ням побутових відходів у порядку, встановленому законодав­ством. Як бачимо, заходи і результати діяльності знаходяться у різних площинах.

У ст. З Федерального закону Російської Федерації (ФЗ РФ) "Про основи соціального обслуговування в Російській Федера­ції" соціальні послуги розглядаються як дії з надання клієнту соціальної служби допомоги, передбаченої законом. Із цим ви­значенням не можна погодитися. По-перше, особу цікавлять не дії соціальної служби, а кінцевий результат. По-друге, послуги не можна зводити до допомоги.

У цитованому вище проекті Закону України "Про соціальну допомогу" соціальні послуги розглядалися як послуги різних видів, необхідні для адаптації соціально вразливих людей з ме­тою пристосування до наявного середовища, їх реабілітації та можливості жити повноцінним життям, що надаються спеціаль­но підготовленим для цього персоналом. Ця дефініція більш вдала, ніж у Законі України "Про соціальні послуги".

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що соціальні послуги — це результат діяльності соціальних служб, спрямо­ваний на задоволення потреб особи щодо пристосування до на­явного середовища, її реабілітації та можливості жити повно­цінним життям.

До основних рис соціальних послуг належать такі: 1) метою їх надання є подолання складних життєвих обставин; 2) вони надаються на некомерційній основі; 3) як правило, мають не­матеріально-речовий характер діяльності соціальних служб, не-пов'язаної зі зміною й перетворенням форм матерії та сил при­роди; 4) невіддільність процесів виробництва і споживання со­ціальних послуг; 5) неможливість нагромадження, зберігання й транспортування більшості з них.

Перелік основних видів соціальних послуг подано у ст. 5 За­кону України "Про соціальні послуги". Він включає соціально-побутові, психологічні, соціально-педагогічні, соціально-ме­дичні, соціально-економічні, юридичні, інформаційні послуги та послуги з працевлаштування і професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями. Можливі й інші соці­альні послуги.

Соціальні послуги надаються особам, які потрапили у склад­ні життєві обставини. До них відносять пенсіонерів, інвалідів,

Глава 1

Право соціального обслуговування як підгалузь права

 

сім'ї з дітьми, безпритульних, біженців, безробітних, жертв на­сильства та інших, їх визначення та перелік подано в окремих законах та підзаконних актах. Соціальні послуги надаються лише точно визначеному колу осіб. У Російській Федерації вживається термін "клієнт соціальної служби". Це громадянин, що перебуває у складній життєвій ситуації, якому у зв'язку з цим надаються соціальні послуги. Таке положення можна за­кріпити і в українському законодавстві.

І, нарешті, соціальне обслуговування потребує значних кош­тів. Вони акумулюються у спеціальні фонди. Джерела фінансу­вання соціальних послуг вказані у ст. 14 Закону України "Про соціальні послуги".

Відносини, що виникають з приводу надання послуг на ко­мерційній основі, регулюються цивільним правом. Повністю оплачена послуга, як сказано вище, не може бути соціальною і регулюватися відповідною галуззю права. Хибною є практика спроби регулювати ці відносини нормами права соціального забезпечення. У цьому випадку краще робити посилання на цивільне законодавство.

У ч. 1 ст. 5 Закону України "Про соціальні послуги" сказано, що основними формами надання соціальних послуг є матеріаль­на допомога та соціальне обслуговування. Соціальне обслугову­вання не може бути складовою соціальних послуг. Грошові виплати відносять до грошових допомог. На нашу думку, є одна форма соціального обслуговування — натуральна. Особа отримує соціальні послуги у вигляді продуктів харчування, засобів са­нітарії та особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взут­тя, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації тощо.

До речі, ст. 16 ФЗ РФ "Про соціальне обслуговування грома­дян похилого віку та інвалідів" називається "Форми соціально­го обслуговування". У цій статті перераховані такі форми соці­ального обслуговування:

1) соціальне обслуговування вдома (включає соціально-ме­дичне обслуговування);

2) напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування установ соціального обслугову­вання;

3) стаціонарне соціальне обслуговування у стаціонарних уста­новах соціального обслуговування (будинках-інтернатах, пансіо-

натах та інших установах соціального обслуговування незалеж­но від їх назви);

4) термінове соціальне обслуговування;

5) соціально-консультативна допомога;

6) надання житлового приміщення у будинках житлового фонду соціального використання.

Окремі вчені до соціального обслуговування зараховують соціальні послуги та пільги. З цим погодитися важко. Як відо­мо, соціальне забезпечення надається у грошовій і в тому числі безготівковій формах (пенсії, грошові допомоги, пільги, ком­пенсації, субсидії) та у натуральній формі (соціальні послуги). У соціальному обслуговуванні про пільги можна говорити у контексті першочерговості, періодичності та обсягу надання соціальних послуг.

У літературі трапляється думка, що соціальне обслуговуван­ня охоплює все те, що людина отримує за рахунок суспільних фондів споживання понад пенсію. Виходячи з цих міркувань, у науковий обіг був уведений термін "соціальна допомога". Під цим терміном розуміли сукупність заходів, які гарантують особі надання за рахунок державних коштів адресної диференційо­ваної допомоги в особливо складних життєвих обставинах у вигляді готівкової чи безготівкової грошової допомоги, допомо­ги в натуральній формі, а також допомоги у вигляді пільг, по­слуг, консультацій тощо.

На нашу думку, неправомірним є включення до соціального обслуговування чи соціальної допомоги всіх видів соціального забезпечення, крім пенсій. Слід зазначити, що після введення загальнообов'язкового державного соціального страхування, яке чітко розмежовує пенсії, грошові допомоги та соціальні послуги, від цієї ідеї поступово почали відходити.

Пенсії, грошові допомоги у готівковій чи безготівковій фор­мі виплачуються установами, з якими органи соціального за­хисту населення уклали відповідні договори. Для надання со­ціальних послуг слід створити спеціальну інфраструктуру со­ціальних служб та залучити мережі установ, які надають гро­мадянам послуги. Організаційні заходи, які при цьому прово­дяться, надзвичайно складні й мають специфічний характер.

Отримані гроші особа може використати не за цільовим при­значенням. Цього не можна зробити у разі надання соціальних

Глава 1

Право соціального обслуговування як підгалузь права

 

послуг. Відповідними коштами розпоряджається не людина, а установа, що надає соціальні послуги. Обсяги грошових виплат можуть бути декларативними, такими, що не покривають не­обхідних витрат, і дуже рідко реальними з огляду на мету їх надання. Витрати на соціальні послуги завжди відповідають ринковим реаліям. Соціальні послуги не можна декларувати, їх можна лише реально надавати.

Вважається загальноприйнятим, що пенсії є основним видом соціального забезпечення, а грошова допомога — допоміжним. Цього не можна сказати щодо соціальних послуг, отримувачами яких є люди похилого віку й інваліди, особливо, коли вони пе­ребувають в інтернатних установах. Для таких осіб соціальне обслуговування виходить на перше місце порівняно з пенсіями та грошовими допомогами.

Мережа соціальних служб і якість соціальних послуг, які вони надають, залежать від рівня розвитку економіки того чи іншого регіону України. Уже зараз помітні певні відмінності, а з часом їх буде все більше і більше. Це стосується також і пра­вового регулювання соціального обслуговування на регіональ­ному рівні. На загальнодержавному рівні визначаються лише принципи соціальної політики у сфері соціального обслугову­вання та здійснюється правове регулювання найсуттєвіших суспільних відносин, які виникають між надавачами й отриму­вачами соціальних послуг.