Людина якбіологічний та соціальний суб'єкт 2.1.1. Л юдина таїї біологічні і соціальні ознаки

Лейтмотивом дисципліни «Безпека життєдіяльності» є людина, їі здоров'я, життя, діяльність. Виникає необхідність, як було сказано рані-ше, визначитись з поняттями «людина», «життя», «діяльність», бо ще Р. Декарт (1596—1650) говорив: «Визначайте значения слів і ей позбавите людство від великої кііькості помилок».

Значения терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій-ний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере­дуем як суб'єкта пізнання і творчості.

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольо-вих властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характери­стики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, шо людина здатна на раціональ-ний вибір, то психологія виходить 3 того, що мотиви людської пове-дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють интерес до того, як під впливом кулъ-турно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціо/іогія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкривае механізми її становления під впливом со-ціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особис-тості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті.

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя є особливою формою існування іруху матерії, вищою no відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є пос-тійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

ЪЖиття — це особлива форма руху матери зі специфічним об-міном речовин, самовідновленням, системним управлінням, самороз-витком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломерантів. 3 цього досить складного визначен-ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідов-ний, упорядкований обмін речовин і енергії.

2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ "ЛЮДІ1НА-ЖИГТ?В[ СЕРЕДОВИЩЕ'

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своею тілес-ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин-ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

вз* no-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

взр no-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важ-ливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людинарозумна». Лю­дина як біологічний вид мае:

♦ характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до пращ тоию);

♦ високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

♦ свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу, так і своєї особистої природи;

♦ мислення та мова, які з 'явились в результата трудової суспільної діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка-ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у свггі.

Людська здатність самозаглиблення мае діяльний суспільний харак­тер. Про людський характер життєдіяльності можна говорит з того мо­менту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя пращ. Саме з цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

gb Зміст і характер людського життя визначається способом ▼ людської діяльності, головними чинниками якого є засоби • виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

2. ЛЮДИНА ЯК ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ пЛЮДИНА-ЖИПЄВЕ СЕРЕДОВИЩЕ» 5 5

Діяльність людини

Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживан-ня, творіння культури.

Характеры ознаки діяльності людини:

> вона діє під вппивом mux чи інших мотивів для задоволення певної

потреби;

> вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди,

предмети, природа тощо);

> обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь

у спілкуванні;

> з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працюе;

> саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

> відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередови-ще), так і на рівні суспільства (макросередовище);

> діяльність мае цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві-домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво­рення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

І

&Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се­редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставлены мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

|

А Потреби —■ це нужда, необхідність для людини того, що забез-печує /7 існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групп:

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспыьства, гарантованості праці);

• соціапьні (у належностї до колективу, групи чи спільноти у спілку-ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спиіьній трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

 

• особистісні (у самовираженні, у самореалЬації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи-стості;

• духовні (потреби в нових знаниях про навколишній ceim, в само-пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини мае предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює свое розуміння світу, свій розум, власти-вості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та ЇЇ формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за озна-ками суспільних відносин, потреб та предметів (рис. 2.1):

люди природа матеріальні цінності

люди управління освіта лікування духовно-пізнавальна: дослідження

> \ перетворювальна: предметна

соціальна: люди

•I -5 j s с

О

О- j.*y«xinnx ------------------------------------------------------ ^. ТЄОРЄТИЧНІ
духовно-пізнавальна: дослідження ------ *■ прикладні
¹-----------------------------------------------------------»■ практичні

) '^ ціннісно-оріентаційиа: пізнання світу з позицій

О