Організація та управлшня безпекою життсдіяльносп

ьУ Основы законодавства України про охорону здоров 'я визначають ^правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, ^"регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез-печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра-цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво-рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти-туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід-но до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

• вшнання охорони здоров 'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства

і державы, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров 'я та забезпечення пов 'язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загалънолюдських ценно­стей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих версте населения;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичноі до-помоги та інших послуг у галузі охорони здоров 'я;

• відповідність заеданиям ірівню соціально-економічного та культурного роз­витку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров 'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров 'я;

• випереджувально-профііактичний характер, комплексний соціальний, еко-логічний та медичний підхід до охорони здоров 'я;

 

• багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність їїфінан-сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприє-мництва і конкуренції;

• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовш і договірній основі.

! Право на охорону здоров'я мае кожний громадянин України, що перед-бачає:

• життєвий рівень, включанучи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціа-
льне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров 'я

людини;

• безпечне для життя і здоров 'я навколишне природне середовище;

• санітарно-епідемічне благополуччя територп і населеного пункту, де він про-

живае;

 

* безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

* кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров 'я;

* достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров 'я г здоров 'я насе­ления, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

* участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесения пропозицш щодо формування державно! політики в галузі охорони здоров'я;

* участь в управлінні охороною здоров 'я та проведены громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

* можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров 'я;

* правовий захист від будь-яких незаконных форм дискримінації, пов 'язаних із станом здоров'я;

* відшкодування заподіяноі здоров 'ю шкоды;

Законодавством України може бути визначено й інші права грома­дян у галузі охорони здоров'я.

Ш Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населения» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен-нями регулюе суспільні відносини, якї виникаютъ у сфері забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра­ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде-r міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч-ного нагляду в Україні.

~&В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населения — оптимальні умовы жыттед1яльност1, що забезпечують иизький рівень захворюваності, відсутність шкідливого вплыву на здоров'я населения факторів навколышнього середовыща, а також умов для выныкнения і пошырення інфекцшних захворювань.

Устатті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

* безпечні для здоров 'я і життя продукты харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишне природне середовище;

* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населения, внесения пропозицій з цих питань до відповідних органів;

* відшкодування шкоди, завданої їх здоров 'ю внаслідок порушення підприєм-ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров 'я, здоров 'я населен­ия, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров 'ятаїх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

 

6. ОРГАНІЗАЦІИ ТА УПРАВЛІННЯ БВЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСП

б. ОРГАНІЗАЩЯ ТА УПРАВЛІННЯ БВЗПЕКОЮ ЖИТТЄДМЛЬНОСП

Устатті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов 'язані:

■ піклуватися про свое здоров 'я та здоров 'я і гігієнічне виховання своіх дітей, не шкодити здоров 'ю інших громадян;

■ брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

■ проходити обов 'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених

законодавством випадках;

ш виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітар-но-епідеміологічної службы при здійсненні ними державного санітарно-епідеміоло-

гічного нагляду;

■ виконувати інші обов 'язки, передбачені законодавством про забезпечення

санітарного та епідемічного благополучия.

ІШ Дуже важливе значения мае Закон «Про запобігання захворю-ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населения». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї-ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

А Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту

• людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство-рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічніта демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро­мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населения.

Визначимо деякі нормативно-правові акты щодо охорони здоров 'я, які розроблялись останнім часом:

Ь Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696«Про затвердження Пра­вил санітарної охорони територй України».

Ч> Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексы заходи боротъби з туберкульозом*.

Ь Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, № 341 «Про Програму профилак­тики СНІДу та наркомана на 1999 — 2000 роки».

Ч> Постанова Верховно! Ради, від 1999.02.19, № 453-XIV «Про проект Закону Украіни про захист населения від інфекційних хвороб».

Ч> Постанова Кабінету Мініапрів від 1998.03.23, № 357 «Про комплексы заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону працЫ, Кодексу законів про працю України та інших норматив­на актів.

ІШ Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року визначає основні положения щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль-ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже-ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо­рони праці в Україні.

■&У статті 1 проголошується: «Охорона праці — це система пра­вовых, соціально-економїчних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямо-ваних на збереження здоров 'я і працездатності людини в процесі праці».

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що перед-бачено законодавством України, то застосовуються правила міжнарод-ного договору або угоди.

У статті 4 визначені основні принципи державно! політики в галузі охорони праці.

Принципи державно! політики в галузі охорони праці:

♦ пріоритет життя / здоров 'я працівників по відчошенню до результатов ви-робничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

♦ комплексне розе 'язання завдань охорони праціна основі національних про-грам з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середо­вища;

♦ соціальний захист працівників, поеного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

♦ встановлення единых нормативів з охорони праці для всіх підприємств, неза­лежно від форм власності і видів їх діяльності;

♦ використання економічних методів управління охороною праці, проведен­ия політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і не-шкідливихумов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

♦ здійснення навчання населения, професшноі підготовки і підвищення квалі-фікації працівників з питань охорони праці;

 

6. оРгАнізАцт та управління вєзгжою життєдтльносп

6. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА УПРАВЛІННЯ БЄЗПЕКОЮ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

♦ забезпечення координації діяльності державиих органів, ушанов, організацій
та об'єднань громадян, що вирішують різні проблемы охороны здоров 'я, гігієни та
безпекы праці, а також співробітництва і проведения консультацій між влас-
никамы та працівникамн (їх представныками), мїж усіма социальными групамы
пры прийнятті рішень з охороны праці на місцевому та державному рівнях;

• міжнародне співробітництво в галузі охороны праці, выкорыстання світового
досвіду організації роботы щодо поліпшення умов і підвищення безпекы праці.

Национальна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви-робнтого середовища на 1996 — 2000роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 p. № 1345) розроблена відповідно до За­кону України «Про охорону праці».

Головною метою Націонапьної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез­печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад-кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

£3 Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части-ною державної діяльності шодо охорони життя та здоров'я людей, на-ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

О Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулюе суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпекы, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, шшых центральных оргашв державно! виконавчо! впади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Зокрема, в статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасныкамы дорожнього руху є особи, які використовуютъ автомобільні дороги, ву-лиці, залізничні переїзда або інші місця, призначені для пересування людей та переве-зення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать води та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, пого-ничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

* безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внас-лідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулыць, залізничних переїздів вы-могам безпекы руху;

* вывчення норм і правил дорожнього руху;

* отримання від гідрометеорологічннх, дорожніх, комунальних та інших орга-нізацій, а також оргашв Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умовы дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі по-рушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

> знати і неухильно дотримуватыся вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

> створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і гро-мадянам;

> виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній pyx.

Ш Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен мае право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій за­безпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівниц-тва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка мае своею метою захист населения від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та военного ха­рактеру.

«У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є держав­ною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організаціі і забезпечення захисту населения від наслідків надзви-чайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воен­ного характеру.