Характеристика розвитку мовлення дітей третього року життя

На третьому році життя мовлення дітей розвивається швидкими темпами в таких напрямах: розуміння мовлення дорослих, оволодіння словником, удосконалення звуковимови, засвоєння граматичної будови мовлення, розвиток діалогічного мовлення.

Розуміння мовлення. На третьому році життя відбувається суттєвий переломний момент у психічному розвитку дитини, в її відносинах з оточенням, з'являється допитливість та інтерес до діяльності дорослого. Все це сприяє подальшому розвитку форм спілкування і розуміння мовлення, слово стає для неї засобом пізнання навколишнього життя. Дорослий використовує словесні пояснення «влітку спека», «восени туман, ідуть дощі», «лисичка живе в лісі». За допомогою слова стає можливим управління поведінкою дитини: «Там вода, не можна туди йти», «Помий руки», «Неможна кидати іграшку, вона розіб'ється».

Під впливом словесних вказівок дорослих, дитина починає сама себе заспокоювати, словесно випереджувати свої дії, «Не буду битися, ляльці боляче», о Воду холодну не можна пити», «Я не буду плакати за мамою, я вже велика». В окремих випадках дитина здійснює попереднє мовленнєве планування своїх дій: «Мамо, дай м'ячик, я буду грати з ним», «Дай олівець, я намалюю дощик», «Дай зернятко, я погодую пташку».

На третьому році життя стає можливим розуміння дитиною того, що було в її минулому досвіді, а також з дитиною можна говорити про майбутні події, «Скоро свято, ти підеш на ялинку», про те. що безпосередньо не відбувається в її відчуттях і сприйманнях, про те, що пов'язане з дитячими почуттями і переживаннями. Відтепер у дитини можна спитати, де вона була з батьками у вихідний день, кого бачила в зоопарку, куди вони збираються піти з мамою чи татом завтра, у вихідний день, які іграшки у дитини є вдома, хто купив Їй нову іграшку, яка вона, що подарував дитині Дід Мороз, хто був у дитини на дні народження, які їй подарували подарунки.

За даними Д.Б.Ельконіна, на третьому році життя розуміння мовлення дитиною зростає за обсягом та якісно змінюється. Дитина полюбляє слухати, коли розмовляють дорослі, любить слухати казки, оповіді, вірші. Діти цього віку можуть розуміти не тільки мовлення дорослого, спрямоване на організацію їхніх практичних дій, тобто не тільки інструктивне мовлення, а й мовлення-оповідь, розповідь. Слухання і розуміння мовлення дорослого, в якому міститься повідомлення про явища та предмети, що виходять за межі безпосередньої ситуації спілкування дорослого з дитиною, є важливим надбанням, оскільки надає можливість використовувати мовлення як основний засіб пізнання щодо предметів, які недоступні безпосередньому досвіду дитини... [55:105].

У другому півріччі дітям уже доступне розуміння художніх текстів, оповідань, казок без супроводу наочності. Діти легко запам'ятовують і повторюють за дорослими цілі фрази, римовки, нескладні забавлянки, віршики, пісеньки.

Дитина легко впізнає знайомі предмети незалежно від ситуації, кольору, форми, величини і правильно їх називає. Якщо на другому році життя дорослі могли дізнатися про те, розуміє дитина чи ні, тобто про рівень розуміння здебільшого за емоційно-жестовим, емоційно-руховим мовленням, то відтепер за характером словесних відповідей. Їхніх висловлювань. Діти намагаються самостійно порівнювати знайомі предмети, знаходять їх схожість і відмінність («кулька як м'ячик, тільки не підстрибує», «яблуко схоже на м'ячик»),

Дитина на основі розуміння мовлення починає робити перші самостійні висновки і узагальнення. На кінець третього року життя у дітей з'являється другий ступінь узагальнення (за класифікацією М.М.Кольцової) — слова, що пояснюють родові поняття: меблі (це і стіл, і шафа, і диван), іграшка (це і м'яч, і лялька, і кубик), фрукти (це і яблуко, і слива, і виноград). Назву дій, ознак дитина передає узагальнено у формі іменника; плавання, біг, білизна і т. ін.

У зв'язку з цим на третьому році життя суттєво змінюється «виховне значення мовлення дорослих» [44:29]. Відтепер з допомогою слова можна попередити негативні дії дитини, викликати спогади, спонукати дитину до різних видів діяльності, формувати узагаль- нені поняття. Діти починають розуміти, за даними Л. Славиної, мораль оповідань, оцінювати поведінку героїв словами «добрий», «гарний», «поганий». Водночас розуміння мовлення на третьому році є ще недосконалим.

Відтак, вихователь повинна працювати з дітьми над розвитком мовлення в таких напрямах:

• продовжувати розвивати здібність дітей розуміти мовлення оточуючих, звернене до всіх;

• розширювати орієнтування дитини в навколишньому, зосереджуватись у процесі спостереження за предметами, при розгляданні іграшок, картин;

• формувати вміння розрізняти різні предмети за зовнішнім виглядом (формою, кольором, розміром), їх діями;

• знайомити дітей з властивостями, якостями, ознаками предметів, відношеннями (просторовими, часовими, місцезнаходженням) між ними;

• вчити розуміти узагальнені поняття (меблі, одяг, іграшки. тварини, рослини), стимулювати спогади (вихідні дні, свята, ранки);

• розуміти і впізнавати дії і сюжети за картинками;

• розуміти зміст оповідань і казок.

Словник. На третьому році життя швидкими темпами розвивається словник. Саме в цьому віці яскраво виражені індивідуальні відмінності в темпах зростання словника, різниця складає до 500 слів. Тому такі різні кількісні дані щодо збільшення словника впродовж третього року життя у різних авторів.

Так, Ю.А.Аркін наводить такі дані щодо зростання словника 2-х дітей на третьому році життя (див. таблицю 11).

Таблиця 11

Кількісний склад словника дітей (Скупіних і Аркіна)

Загальна кількість слів	Кількість нових слів	Кількість нових слів, що були набуті впродовж одного місяця
С	Н	С	Н	С	Н

Як бачимо, різниця щодо темпів зростання словника в дитини Скупіних і доньки Аркіна є досить суттєвою (1137-800) [4:149].

Нижче подаємо таблицю (див. табл. 12) зростання словника Гільди Штерн і Ніни Аркіної упродовж третього року життя (заданими Ю.А.Аркіна).

Кількісна характеристика словника Гільди Штерн [4:149] та Ніни Аркіної.

Таблиця 12

Темпи зростання словника

Гільда Штерн	Ніна Аркіна
2.0 Всі чистини мови, за виключенням прийменників; 275 слів; іменників – 154 (560/о). дієслів — 56 (20%). вигуків — 36 (13%). прислівників— 13 (5%), прикметників — 11 (4%), числівників —4 (1%). сполучників 2. Запитання (Що? Де?), злиті речення	2.0 Словник з 287 слів: Іменників — 50%. дієслів - 24%, прикметників - - 8%. прислівників 9%. займенників - 4%. Кількісних числівників - 1%. Прийменників -0.7%. вигуків – 3%. Вимінює, вживає майбутній і минулий час. Усі частини мови. за виключенням прийменників. 2.0,12 «Ля» — я (Ля втомилися). Запитання (Хто? Що? Куди?)
2.1. «Я»	2.2- Прийменнику: слова обидва - два; позаду, спереду: рахує до 2. 2.2, 2.1.1 5. Слова: завтра. вчора; множина; прийменник к.; слова: багато, я, ти, да (і). Порівняльне речення (так... як...)
2,3,0. Минулий час	2,2.23 2.3,О. Порівняльний ступінь. Називає 7 кольорів, Слово ви. 2,3. — 2.5. Сполучник а (а все-таки): прийменники в, по.
2.6.0. Порівняльний ступінь. Рахує до 2 (обидва — два), слова: багато, все. Прийменники. Дієвідмінювання	2.8. Тимчасово стала вимовляти ви. Замість ти. 2.8,5, «Відро - хлопчик чи дівчинка?» 2.8,27. Рахунок до 4. Фантастичні розповіді. Пасивний стан. 2.9.18. Умовне речення (якщо);. Рахунок до 10
3,0. Підрядне речення (коли)	3.0. Рахунок до 12. Частка би (якби). Словник із 800 слів. Іменників – 50%, дієслів – 26%; прикметників – 10 %, прислівників – 6%, займенників -4%, кількісних числівників – 1,8%, прийменників – 0,7%, вигуків і часток – 1,4%

З таблиць яскраво видно різні темпи зростання словника як у кількісному, так і якісному плані.

На кінець третього року життя словник дітей становить: 1000- 1100 слів (за даними Ю.А.Аркіна); 598-2346 слів (за даними Ш. Бюллер); 1000-1200 слів (за даними Н.М.Аксариної); 1200-1500 слів (заданими Г.М.ЛяміноЇ, Д.Б.Ельконіна).

Таблиця 13

Розвиток словника дитини третього року життя (заданими Сміта і Шарлоти Бюллер) [207-208]

За даними Сміта	За даними Бюллер
Вік дітей	Кількість слів	Зростання слів	Вік дітей	Максимальний словник	Мінімальний словник
2 роки			2 р.2 міс
2р. 6 міс			2 р. З міс. 2 р, 6 міс
3 роки			3.4 роки

Заданими вчених, у словнику дитини є майже всі частини мови, активізується вживання дієслів і займенників. Водночас у словнику дітей цього віку ще переважають іменники, вони складають 50% від усіх слів, що їх вживає дитина.

Особливості словника дітей третього року життя досліджувала В.В.Гербова [17]. За її даними, серед іменників — 36% це слова, що означають назву побутових предметів, 16,5% — об'єкти живої природи.

Автор відзначає низку помилок у вживанні дітьми третього року життя іменників. З-поміж них: а) неадекватна заміна одного іменника іншим; б) іменники-узагальнення (за формою, кольором); в) слова, які взагалі нічого не позначають; г) вживання дієслова замість іменника; д) замість предмета називають його частину.

Перед вихователем, який працює з дітьми цього віку, стоїть таке завдання: збагачувати активний словник дитини іменниками: назвами предметів одягу, посуду, меблів, іграшок, рослин (дерево, трава, квіти), овочів (морква, капуста, картопля, помідор, огірок), фруктів (яблуко, груша, апельсин, лимон), свійських тварин (півень, курка, корова, коза, собака, кішка), їхніх дитинчат (курчата, цуценята, кошенята, лоша, теля) і т. Ін.

На другому місці за кількістю вживання стоять дієслова (більше 30%), хоча в мовленні дітей цього віку ще багато «універсальних» (термінологія А.П.Іваненко) дієслів. Саме тому вихователь повинна збагачувати словник дітей дієсловами, що позначають різні дії (мити, вимити, витирати, варити, готувати, грати, прасувати, лікувати, ставити і т. ін.).

Прикметники (до 12%), які дитина вживає в мовленні, здебільшого характеризують розмір (величину) предмета (великий — маленький) та його колір. Водночас дитина вже починає помічати і передавати в мовленні приналежність предмета певній особі (мамин, татків, бабусин), може передати стан, який відчуває (голодний, мокрий, сонливий), передавати свої естетичні переживання (чистий, брудний, красивий).

Прикметники, як і прислівники (до б%), тільки починають формуватись у дітей. Так, за даними В.В.Гербової, діти цього віку засвоюють найпростіші форми, недиференційовані просторові, часові та інші відношення, що виражаються словами: там, тут, туди, сюди, потім, тоді, така і т. ін.

Вихователь повинен збагачувати словник дітей прикметниками (великий, маленький, червоний, жовтий, зелений, синій, білий, чорний, холодний, гарячий, солодкий, кислий, смачний, круглий) і прислівниками (вчора, сьогодні, завтра, далеко, низько, високо).

Всі слова, які діти засвоюють на третьому році життя, В.В.Гербова умовно поділяє на 4 групи.

1. Слова, що позначають назву предметів, дій з ними, властивостей, відношень у найближчому оточенні.

2. Слова, що позначають назву збірних іменників.

3. Слова, що позначають назву предметів, дій, властивостей, відношень далекого, але зрозумілого дітям оточення.

4. Слова — різні частини мови (займенники, числівники, частки і т. ін.).

На третьому році життя, за даними В.В.Гербової, спостерігається три рівня засвоєння слів дитиною.

Перший рівень — дитина розуміє слово, але не використовує його в мовленні.

Другий рівень — дитина впізнає і називає предмет (якість, дію, властивість, ознаку) тільки у звичних сполученнях і умовах (ножиці потрібні, щоб стригти нігті),

Третій рівень — розуміє і правильно використовує слово-назву в будь-яких доступних для розуміння дитини зв'язках і відношеннях [17:4-5].

Ю.А.Аркін, аналізуючи словник дітей трьох років, дійшов таких висновків:

1) Мовлення у цьому віці побудоване з коротких фраз; фрази з небагатоскладових слів, найчастіше з одно і двохскладових. З 1000 слів, які були застенографовані (у Н; 3,3), 40% складали односкладові, 38% —двоскладові, 17% —трискладові, 4% — чотирискладові і тільки два слова виявилися п'ятискладовими і одне слово шестискладове.

2) Досить часто виступає схильність до ритму і римування.

3) Мовлення у дитини супроводжує різні форми її м'язової діяльності; воно слугує немовби акомпанементом, який стимулює її дії.

4) Часто повторюються одні й ті самі слова і фрази.

5) Досить велика кількість питальних речень [4:156].

Активне мовлення. Третій рік характеризується надзвичайною активізацією мовлення дитини. Розширюється коло її спілкування: дитина багато говорить не тільки з близькими для неї людьми, а й з іншими дорослими та дітьми. Значно підвищується мовленнєва активність в іграх та самостійній діяльності дитини. Зростає інтерес дітей до мовлення дорослих… вони прислуховуються до мовлення, яке безпосередньо до них це звернуте. У цей період діти легко запам'ятовують невеличкі віршики й казки, відтворюють їх надзвичайно точно. Запам'ятовування віршів і казок є важливим джерелом розвитку мовлення. Мовлення, за словами Д.Б.Ельконіна, перетворюється в основний засіб спілкування. Значно розширюється можливість для висловлювань дитини. Не тільки прохання і відповіді на запитання дорослих, але й розповіді про побачене і зроблене, переказування почутого, вимога пояснити, як виконується та чи інша дія, стають змістом мовленнєвого опікування дітей цього віку.

Кінець другого року життя, як підсумовує Д.Б.Ельконін, започатковує новий етап в розвитку мовлення. Основним його змістом є засвоєння граматичної структури речень. Значно зростає запас слів... до 1200-1500 слів до кінця третього року життя. У словнику дитини зустрічаються майже всі частини мови; серед речень також зустрічаються усі їх типи, складні безсполучникові та сполучникові речення включно [55:107].

Все це значно активізує мовлення дитини, вона стає «говорячою істотою», й мовлення наближується за своєю структурою до мовлення дорослих. Так, за даними Г.М.Ляміної, на пропозицію дорослого «скажи, повтори», дитина відповідає через 0,4-0,6 сек., тобто так само, як І доросла людина. Відповіді-післядії у дітей цього року життя майже не спостерігаються.

Т.І.Науменко в Україні було здійснено під нашим керівництвом дослідження щодо активізації мовлення дітей третього року життя [39].

За одиницю мовленнєвого висловлювання автор обрала висловлювання дитини. Показниками мовленнєвої активності були: кількість словесних відповідей дітей; середня кількість висловлювань, що були висловлені дитиною впродовж дня, їх якісна характеристика (номінація чи спілкування) і спосіб спілкування (емоційно-жестовий чи вербальний). Було визначено також характер «споживного мовленнєвого середовища»(за термінологією О.М.Гвоздєва) впродовж дня для дітей раннього віку. Вона становила, заданими Т.І.Науменко, на третьому році життя 85 висловлювань.

Вдалою знахідкою експериментальної методики Ї.І.Науменко було введення емоційно насиченого позитивного фактора як стимулятора мовленнєвої активності дітей цього віку. Таким фактором у навчальних комплексних заняттях і прогулянках був музичний компонент.

Методика, що була розроблена Т.Т.Науменко, передбачала логічно-композиційний зв'язок між окремими частинами музичної комплексної гри-заняття. У ході кожного заняття логічно поєднувались різні види ігор (рухливі, дидактичні, хороводи, театралізовані), що стимулювали мовленнєву активність дітей. Закріплення і стимулювання засвоєння висловлювань здійснювалось у процесі прогулянок.

Якщо за результатами констатуючого експерименту діти здебільшого перебували на першому (найнижчому) рівні мовленнєвої активності, то після навчання переважна більшість дітей досягли 3 і 4 рівнів мовленнєвої активності та II і III ступенів узагальнення. Всі діти оволоділи вербальним способом спілкування.

У дослідженні Т.І.Науменко визначено педагогічні умови підвищення мовленнєвої активності дітей третього року життя. З-поміж них: емоційна насиченість педагогічних навчальних впливів; формування вербальних узагальнень як у спеціально створених мовленнєвих ситуаціях, так і в ході нерегламентованого спілкування; мотивація навчання, що передбачає співвіднесення мети навчання і потребнісного ставлення до предмета навчання, яка полягала у своєчасній зміні видів діяльності [39].

У дослідженні А.К.Матвеєвої доведено, що спостереження за живим об'єктом відчутно впливає на активізацію мовлення дітей третього року життя. За її словами, характер мовлення дитини (багатство словника, граматична правильність, емоційна виразність) залежить від змісту матеріалу, який пропонується дитині. Яскраві, емоційні, доступні за змістом враження з навколишнього середовища є однією з найбільш ефективних умов виникнення мовленнєвих реакцій дітей, Їхніх активних висловлювань [35:160].

Експериментальні дані А. К.Матвеєвої засвідчують, що живий об'єкт викликає значно більше мовленнєвих реакцій, ніж його зображення на картинці. Кількісні дані щодо мовленнєвих реакцій дітей (за А.К.Матвеєвою) подано в таблицях (див. табл. 14, 15).

Таблиця 14

Картинка	Живий об’єкт
Кількість мовленевих реакцій за 7 хв.	Кількість мовленевих реакцій за 7 хв.	Загальна кількість реакцій за всі 18 хв.

Отже, ми бачимо збільшення кількості мовленнєвих реакцій при розгляданні живого об'єкта.

При цьому словниковий склад був таким:

Таблиця 15

Частини мови	При зображенні на картинці	При спостереженні за живим об’єктом
За 7 хв.	За перші 7 хв.	За 18 хв.
Іменники
Дієслова
Прикметники
Прийменники	-
Прислівники	-
Займенники
Вигуки	-
Сполучники
Частки

Отже, під час спостереження за живим об'єктом у мовленні дітей різко збільшується кількість дієслів, вигуків, займенників, прийменників, мовлення дітей відчутно активізується, підвищується його виразність та емоційність [38].

Третій рік життя започатковує період словотворчості дітей, в якому особливо яскраво виступає мовленнєва активність. Саме так називається книга відомого російського письменника К.І.Чуковського «Від 2 до 5» [53], яка починається такими словами:

— Коли Лялі було два з половиною роки, Її спитав якийсь незнайомий:

— Ти хотіла б бути моєю донечкою? Вона велично відповіла:

— Я мамина, і більше ніковойная. І далі продовжує письменник:

— з великим задоволенням я почув випадково одного разу такий діалог:

— Мені сам мапа сказав...

— Мені сама мама скапала...

— А папа (тато) самеє мами. Папа (тато) значно самєє... [53:13].

К.І.Чуковський наводить велику кількість дитячих неологізмів дітей 2-3 років. Вони охоплюють усі частини мови. Наприклад, іменники: спун, поштаник, піджакет, жукашечка, сердитки, кодатка, левіки (пальці на лівій руні), взутка, одєтка, мазелін, повзук, луксус, мана, мокрес, вулиціопер, кусарики, цепля і т. ін.

Дієслова; начаепитилась, намакаронилась, насупилась, витонула, годинникають, накалюжив, наспалася, кавопиїти, насолилась і т. ін.

Прикметники: співальная, роздавітая, дзьобальний, наїдена, напитая, кусючий, паровитий (гарячий) і т.ін.

Інші частини мови: хтойний, нікавойний, всіхній, задніше, верхніше т. ін.

За даними Т.Ушакової, діти найчастіше утворюють три варіанти слів: а) «осколки» слів дорослих, частину якогось слова використовують як ціле слово («пах» — запах; «ліп» — ліпити); б) до кореня одного слова додають закінчення або префікс іншого слова (жукашечка, повзун, відглинити, придрати і т.ін.); в) синтетичні слова, коли одне слово складається із частин двох слів (мапін — мамин і папіп (рос.), піджакот — жакет і піджак).

Діти третього року життя ще не засвоїли значення багатьох слів, тому так легко створюють нові слова, неправильно пояснюють незрозумілі їм за значенням слова.

Декілька прикладів із книги К.І.Чуковського про те, як діти пояснюють слова: «козак» —чоловік кози; «фантазер» —випускає фонтани; «ледарь» — людина, яка робить дірки в льоду; «вершник» — людина, яка їсть вершки; «село» — там багато солі і т. ін.

Наводимо ще один приклад з наших спостережень. До Оліної (2 р. З м.) мами прийшла подруга. Мати збиралася варити суп з квасолею. На кухонному столі перебирала квасолю і розмовляла з подругою. Улюбленим словом «чужої тьоті» було слово «абсурд». На обід прийшов батько, а дівчинка урочисто промовила: «Татку, а у нас сьогодні суп з абсурдом!».

Звідси — педагогічний висновок: у спілкуванні з дитиною цього віку потрібно вживати тільки прості, зрозумілі їй слова.

Мовленнєва активність дитини третього року життя виявляється і у прагненні дітей до римування слів. Діти висловлюють своє бажання і прохання до дорослих пограти з ними у слова.

Проілюструємо прикладами із записів К.І.Чуковського. Трирічна Галинка говорить до своєї матері:

— Мамо, скажи Галюнчик.

— Галюнчик.

— Галя римує:

— Мамунчик.

Мати: Галюха.

Галя: Мамуха.

Мати: Галюшка.

Галя: Мамушка.

Мама: Галище.

Галя: Мамище.

Мама: Галубуха.

Галя: Мамумуха.

Мама: Телефон.

Галя: Барматон і т. ін.

Інший приклад (із щоденника Ф.Вігдарової):»Я промовляю: Сашуля. Саша відповідає: Мамуля. Я кажу: Сашок. Саша: Мамок. Я: Сашенція. Саша: Маменція».

К.І.Чуковський підкреслює, що римотворчість у двохрічному віці — неминучий етап нашого мовленнєвого розвитку. Безумовно, дорослому слід підтримувати її і розвивати, пропонувати дитині пограти у слова-рими.

На третьому році життя спостерігається у дітей інтерес до складання казок. Ось як про це пише К.І.Чуковський: «Моя правнучка Машенька вже з 2-х років виявляла своє прагнення до казок, до фантастичних уявлень про світ з допомогою слова «немовби».

— Мамо, а що сказала конячка дідусю, немовби? Або:

— Мамо, а що стілець сказав столу, немовби, коли його відсунули від столу? Він сказав: «Мені без столика сумно, немовби, а столик, немов би заплакав» [53:112].

М.М.Кольцова також відзначає, що діти на третьому році життя самі починають розповідати казки. Автор наводить декілька записів дитячих казок. Ось деякі з них. Іра Р. (2 р. 8 міс.): «Жила-була Золота квіточка, А назустріч їй чоловік. «Чому ти плачеш? — «Як же мені бідному не плакати? — Ай-ду-ду, ай-ду-ду, загубив чоловік дугу». До речі і в цьому прикладі ми бачимо прагнення дитини до рими.

Г. Деді (2 р. 8 міс.) розповідала казку про рибку: «Жили-були» дід і баба. Вони ходили на озеро і ловили рибу. Закинув дід вудку, а риби немає; закинув потім ще і витяг велику-превелику. Мовить риба не своїм голосом: «Відпусти мене, діду!» А дід їй каже: «У тебе що, чарівного слова немає? Тоді рибка сказала: «Дякую» і дід її відпустив» [24:24].

Як бачимо, у другій половині року в дітей вже зароджується монологічне мовлення, яке потрібно стимулювати запитаннями і розвивати.

Основною формою спілкування у дітей третього року життя, як і на другому році, залишається діалог, діалогічне мовлення.

Особливості діалогу третього року життя досліджувала Т.Слама-Казаку. За її даними, після 2-х років діалог у мовленні дітей займає 80%.

Діти цього віку використовують такі форми діалогу:

• звернення до інших і відповіді на запитання дорослих;

• діалог між декількома дітьми;

• діалог між дорослим і дитиною.

Досить рано, за словами Т.Сламу-Козаку, в дітей з'являються словесні відповіді на запитання дорослого (ще на другому році життя).

Пізніше впродовж третього року життя з'являються звернення до інших у різних формах: наказ, заборона, дозвіл, скарга, заклик, наслідування. Вони мають здебільшого афективний і ситуативний характер. Досить часто діалог складається з реплік, які час від часу повторюються і нічого нового не вносять.

Для діалогу цього віку є характерним:

• намагання щось повідомити один одному в наказовій формі;

• спостерігається пристосування до партнера, співрозмовника; діти вже можуть вислухати один одного, не перебиваючи;

• почерговість звернення один до одного: перший співрозмовник звертається до партнера, він його вислуховує, а потім відповідає, тобто ми бачимо яскраво виражену форму діалогу.

Водночас діалог дітей третього року життя ще нестійкий, його потрібно підтримувати і розвивати.

Переважною формою мовлення дітей цього віку, за даними Г.М.Леушиної і С.Л.Рубінштейна, є ситуативне мовлення. Ситуативність, за Г.М.Леушиною, виступає у таких формах: а) дитина або зовсім випускає підмет, або замінює його займенником (він як побіг, а він за ним, він упав, потім встав...), при цьому ніде не говориться, кому цей займенник належить; б) в одному й тому ж реченні, один і той самий займенник належить різним суб'єктам чи об'єктам (він сказав, а він не дав); в) в мовленні дітей переважають прислівники: там, тут, потім, зараз; г) переважає слово «такий», що супроводжується жестами, мімікою, рухами. Водночас ситуативність залежить від змісту і характеру спілкування, а також від індивідуальних особливостей дітей. Як відзначають дослідники (Г.М.Леушина, 3-М.Істоміна), в наочній ситуації ситуативність підвищується, а без наочності, навіть, у дітей третього року життя з’являються перші початкові форми контекстного мовлення (про що засвідчують записи М.Кольцовою казок дітей).

Для розвитку зв'язного мовлення дітей третього року життя перед вихователем стоять такі завдання:

• вчити відповідати на запитання про те, що дитина сприймає безпосередньо і про те, що сприймала і бачила раніше;

• стимулювати дітей звертатись із запитаннями до вихователя і однолітків;

• висловлюватися про іграшки, про те, що зображено на картинці, про прочитане;

• розповідати фразами про те, що бачила на прогулянці, про власний досвід та прочитане.

Отже, на третьому році життя відбувається вдосконалення мовлення дитини як засобу спілкування; насамперед розвивається спілкування дитини з дорослим. Відтепер діти самі привертають увагу дорослих до об'єкта, який їх цікавить, до своєї діяльності, діляться враженнями, запитують, висловлюють судження з приводу того, що вони сприймають. Враховуючи здатність дітей до наслідування мовлення вихователя, педагогу необхідно стежити за своїм мовленням. Дорослому не можна уподібнювати своє мовлення дитячому, власне мовлення вихователя має бути більш досконалим і за формою, і за змістом висловлювань. Як і на попередньому віковому етапі, дуже шкідливе шаблонне мовлення дорослих, часте повторювання одних і тих же фраз, пропозицій, одноманітне вживання слів затримує розвиток розуміння мовлення і активного мовлення дитини [38].

Навичка мовленнєвого спілкування з дорослим, що формується і вдосконалюється на означеному віковому етапі, переноситься на однолітків. Дорослі повинні створювати умови для підтримки і розвитку мовленнєвих контактів між дітьми (спільне розглядання картинок, спостереження за тваринами, спільна гра, спільне прибирання іграшок).

Великий вплив на розвиток активного мовлення дітей третього року життя має спілкування їх зі старшими дошкільниками. Залучення старших дітей до надання допомоги маленьким сприяє виникненню мовленнєвих контактів. На перших етапах встановлення спілкування молодших зі старшими доцільно використати прийом «переадресування» прохання малюка старшій дитині. «Ти попроси Олега допомогти. Скажи: Олег, застебни мені, будь ласка, ґудзики». Так вихователь учить малюка звертатися до старшого, дає зразок звернення, побудови речення-прохання. При цьому, необхідно використати різні звороти мовлення, уникаючи стандартів («Ти не забув сказати дякую?», «Ти подякував?» і т. ін.).

Висловлювання старших дітей сприяє розвитку розуміння мовлення маленьких, збагаченню їхнього мовлення новими словами, сполуками слів; під впливом мовлення старших у молодших з'являється бажання повторювати сказане, висловлювати свою думку.

Зміст розмови дітей третього року зі старшими залежить від того, в якому режимному моменті вони об'єднані. Так, на прогулянці старші діти не тільки уточнюють уявлення молодших, діляться своїми знаннями про побачене, а й виправляють помилки в називанні об'єктів. «Метелик, метелик», --вигукує малюк. «Ні, це мушка, бачиш, у неї крильця прозорі», — уточнює старший. «Літак, літак?» — вигукує маленький. «Це не літак, а вертоліт, — уточнює старший, —у нього пропелер зверху» [15:144]. Старші діти з великим бажанням розповідають маленьким про предмети, що зацікавили тих. Малі, звичайно, не відразу Їх запам'ятовують та все ж поступово під впливом таких розмов збагачується їхнє знання, пасивний і активний словник. У спільних прогулянках створюються умови для розвитку логічного мислення молодших дітей, для розуміння ними деяких причинно-наслідкових зв'язків. Неабиякий вплив на розвиток мовлення маленьких мають спільні зі старшими сюжетно-рольові ігри, ігри з будівельними матеріалами. Тут е можливість молодшим дітям почути більш розвинене, організоване мовлення старших. Сприяють мовленнєвому розвитку молодших і дидактичні ігри, що організовуються старшими дітьми. Для розвитку мовлення молодших дітей доцільно використати також спільні ігри — драматизації, розглядання картинок та ілюстрацій, оповіді старших дітей молодшим [38]-

Отже, систематичне спілкування молодших зі старшими — додатковий фактор розвитку активного мовлення малюків, які в наступному, четвертому році легше вступають у мовленнєві контакти з оточенням, оволодівають формами ввічливого звертання. Спільна діяльність молодших зі старшими сприяє активізації словника, засвоєнню граматичних форм слів і конструкції речень, удосконаленню вимови.

Особливості звуковимови дітей. На третьому році життя продовжується вдосконалення звуковимови дітей. Водночас дітям цього віку ще важко вимовляти правильно звуки, вони замінюють їх на інші. Правильна вимова фонем з'являється не відразу, вона зазнає ряд змін — від неповної можливості вимовити звук до правильної вимови через заміну однієї фонеми іншою. Г.М.Ляміна пише, що вдосконалення вимови йде таким чином: другий період життя — це період оволодіння складовою структурою слова, але звуки у слові вимовляються надзвичайно недосконало. Звуки-замінники нерідко (в 10-20% випадків) повністю несхожі з основними. На третьому році такі звуки-замінники майже зникають, їх місце займають більш близькі за вимовою [31:94].

Артикуляційні рухи у дітей третього року життя ще недостатньо сформовані. Так, артикуляційні рухи, за допомогою яких спрямовується струмінь повітря через щілину рота, недостатньо скоординовані з рухами, що визначають розташування органів для вимови того чи іншого звука. Правильна вимова формується повільно, довго спостерігається заміна одного звука іншими. За наявності багатої мовленнєвої практики — наслідування правильної вимови слів — якість слововимови поліпшується, збільшується кількість більш удосконалених звуків-замінників, схожих, близьких за артикуляцією з відсутніми, що замінюються. Якщо виховних методів недостатньо, зокрема вправ з вимови важких для дитини слів, звуки-замінники не вдосконалюються, а закріплюються, обертаючись в один з видів недорікуватості.

Друге півріччя третього року життя — період появи первинного закріплення важких для дитини звуків. Ось чому нетривалість вимови слів — відмінна риса мовлення дітей третього року життя. Подекуди спостерігається спотворення вже засвоєних легких звуків. Оволодіння вимовою затримується при спілкуванні з молодшими за віком дітьми. Полегшують оволодіння правильною звукомовою постійна увага дорослих до мовлення дітей, показ правильної вимови слів і повторення їх дитиною (слідом за дорослим, в яких зустрічається важкий звук), проведення з дітьми ігор на звуконаслідування.

До початку третього року життя дитина правильно вимовляє губні звуки (п, п', б, б', м, м'). губно-зубні (ф, ф'. в, в'), передньоязикові (т, т', д, д', н, н', с', л'), задньоязикові (к, к', г, г', х, х').

До 2 років і 6 місяців передні піднебінноязикові звуки часто замінюються більш легким звуком «т», подекуди дитина Замінює всі приголосні звуки звуком «т», спостерігається так звано явище «татизм» (Тата — Таня, татина — машина, тута — рука).

Свистячі, шиплячі, сонорні (р, л) звуки дитина третього року життя або пропускає, або замінює більш легкими. За даними Г.М.Ляміної, за сприятливих умов виховання в 30-50% слів, які вживає дитина на кінець третього року життя, вона правильно вимовляє звуки з, с, ц, ч, в, ф, п, а в 10-30% випадків шиплячі звуки тар.

Для звуковимови дітей цього віку характерна загальна пом'якшеність вимови, недостатня чіткість артикуляції.

Вчені відзначають прагнення дітей цього віку до ігор зі звуками, ігор на римування звуків, яке здебільшого не має ніякого сенсу (база-мазя-разя, баня-ваня-таня-саня). К.У.Чуковський пише про свою дворічну онуку: «Кожного дня вона приходить до мене, сідає на валізу, розкачується і співає:

кунда, мунда, карамунда,

дунда, бунда, парамун.

Це триває біля години» [53:217]. Письменник пояснює це явище тим, що дитина вже оволоділа вимовою звуків рідної мови, проте вони їй ще важко даються. Для того, щоб навчитися керували ними довільно, вона «вимовляє їх знову і знову, при цьому заради економії сил у кожному новому звукосполученні замінює один тільки звук, а всі інші залишає незайманими, завдяки чого і виходить рима» [53:218].

Щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки, перед вихователем першої молодшої групи стоять такі завдання:

• вчити дітей розмовляти чітко, зрозуміло, не поспішати, достатньо голосно;

• вправляти дітей у правильній вимові голосних і приголосних (м, н, п, б, т, д. к. г, в, ф) звуків;

• вправляти дітей у звуконаслідуванні і доборі рими (Ква-ква, му-му, тік-так, дзинь-дзинь і т. ін.);

• вчити промовляти слова в різному темпі (швидко, повільно), з різною силою голосу (тихо. голосніше, голосно).

На третьому році життя швидкими темпами розвивається фонематичний слух. Фонематичний слух у засвоєнні звукової сторони мовлення, як відзначає Д.Б.Ельконін, виступає двічі. Один раз на його основі пропонується зразок, другий раз — результат дії. Основною умовою засвоєння звукової сторони мовлення є чітке розрізнення звука, який реально вимовляє дитина.

У психологічній літературі питання розвитку в дітей фонематичного слуху та його значення для засвоєння звуків мовлення докладно розроблено Р.Є.Левіною [55].

За умови правильного виховання до 3 років дитина засвоює усі основні звуки мовлення. За Р.Є.Левіною, діти третього року життя проходять третій і частково четвертий етапи з накреслених нею п'яти етапів усвідомлення звукового боку мовлення. Опишемо їх. Так, на третьому етапі відбуваються вирішальні зрушення. Дитина вже добре чує звуки мовлення відповідно до Їх фонематичних ознак. Вона впізнає слова, які неправильно вимовлені і здатна розрізнити правильну і неправильну вимову. На цьому етапі співіснують попереднє недорікувате і нове тло, що формується, — мовлення ще залишається неправильним та в ньому починається пристосування до нового сприймання, яке виявляється в появі проміжних звуків між звуками, що їх промовляють дитина і дорослий.