Вимоги сучасної школи до розвитку мовлення дітей

На уроках з рідної мови учні початкових класів опановують правилами усного й писемного мовлення, свідомо вчаться читати, грамотно писати. У процесі навчання читання й письма, діти під керівництвом учителя спостерігають за навколишнім середовищем, висловлюють свої думки й переживання, здобувають уміння змістовно й грамотно виражати свої думки в усній і письмовій формі. Рідна мова е основним предметом у початкових класах. Учень, який опанував нормами й правилами рідної мови, легко здобуває знання з усіх інших навчальних дисциплін.

Учнів початкових класів знайомлять із фонетичним складом слова, з розподілом слова на склади й значущі частини, майже з усіма частинами мовлення і їх найважливішими формами, з найпростішими видами речення, членами речень, з побудованими на основі цих відомостей правилами правопису. Програми І-ІУ класів передбачають практичне ознайомлення учнів з лексичним значенням слова, багатозначністю слів і синонімією.

У дітей розвивається мовленнєвий слух, формуються уміння й навички літературного мовлення й виробляється осмислене ставлення до основних елементів мови (звука, слова, речення). У процесі засвоєнні елементів граматики й правопису у них розвиваються вміння аналізувати мовний матеріал, зіставляти, групувати й узагальнювати мовні явища, знаходити головне, виправляти помилки й неточності. Особливу увагу на уроках рідної мови варто звертати на попередження й виправлення мовленнєвих і орфографічних помилок.

Діти 1-го класу мають вміти виразно, з дотриманням інтонації прочитати напам'ять вірш, відповідати на запитання до оповідання й картини. Переказувати невеликі тексти за допомогою запитань і без них. Уміти поєднувати за істотними ознаками предмети, пов'язані а читанням і спостереженням, розповідати про свої спостереження, сприймати на слух невелику казку, розповідь, загадку й вірш. Вони вміють вміти також розповісти, про що вони слухали, оцінювати прочитане, співвіднести зміст твору з його заголовком, розділити текст на частини згідно запитань, за допомогою вчителя визначити основну думку прочитаного. Докладно переказати сюжетний текст, передати казку, розкрити зміст Ілюстрації за твором. Вміти відшукати в тексті (за допомогою вчителя) слова й вирази, які характеризують події, дійових осіб, картини природи, зіставити слова, близькі за значенням. Уміти намалювати словесну картину до епізоду Що запам'ятався найбільш із прочитаного. Розрізняти казку, розповідь, вірш. Описати усно погоду протягом дня, порівнювати погоду на початку, в кінці місяця.

Під час вивчення зв'язного мовлення дітям потрібно вміти відповідати на запитання, об'єднані однією темою, складати речення за сюжетними картинками або кілька речень, об'єднаних однією темою. Діти повинні дати назву під керівництвом вчителя частини невеликого прочитаного тексту переважно у формі запитальних речень, скласти розповідь про свої ігри, забави та працю.

Для того, щоб можна було успішно виконати програму, мовлення дітей, що вступають до 1-го класу, потрібно відповідати певним вимогам.

Серед них, У першу чергу, слід назвати змістовність дитячої мови, її компетентність (М-Р.Львов). Правильно й цікаво побудувати розповідь або відповісти на запитання можна лише за наявності відповідних знань конкретних життєвих фактів та уявлень про навколишню дійсність. Дитина має вміти самостійно розповідати про те, що їй добре відомо, із чим Її познайомили в дошкільному закладі на прогулянках, екскурсіях, на заняттях, у процесі різних видів діяльності, читання художніх творів. Наявність у дітей різноманітних відомостей і конкретних фактів про навколишнє середовище підвищує змістовність їхнього усного й писемного мовлення, сприяє успішному засвоєнню знань. Змістовність мовлення залежить і від уміння дитини користуватися наявним у неї запасом слів. Останнє досягається постійними вправами, активною мовленнєвою практикою, яка організовується у дошкільному закладі [9].

Не менш важливою вимогою є послідовність і логічність викладу думки. Дитина-першокласник має вміти послідовно й логічно відповідати на запитання, будувати розповідь, підкреслюючи в ній головне. Не повертатися до раніше сказаного, не робити тривалих пауз і пропусків змістових одиниць розповіді, вміти довести свою думку до кінця, не відволікатись і вчасно закінчити розповідь. Послідовність і логічність — необхідні властивості як усного, так і писемного мовлення. Однією з вимог щодо розвитку мовлення дітей є точність. Під точністю розуміють уміння мовця добирати такі слова і словосполучення, які найбільше відповідають означеному змісту. Точність вимагає багатства лексичного запасу, оволодіння граматичною правильністю мовлення. Іноді вчителі скаржаться, що випускники дошкільного закладу висловлюються неточно, пропускають іменники, заміняють їх займенниками, користуються жестами й мімікою, не вміють добирати потрібні слова. Завдання дошкільного закладу — навчити дітей правильно називати навколишні предмети і явища, точно використовувати їх у своєму мовленні.

Зрозумілість і ясність мовлення передбачає його доступність для тих, до кого воно звернено. Мовця слухає група учнів, для яких його мовлення має бути ясним і зрозумілим. З одного боку, ця вимога визначається змістом, мовними особливостями і стилем викладу; з іншого, — залежить від рівня розвитку, знань й інтересів тих. до кого мовлення звернено. Воно в дитини-першокласника має бути простим, з короткими фразами, із правильно розставленими змістовими наголосами, не перевантажене красивими словами, термінами, повтореннями. Кожна нове думка має виражатися в новому реченні.

Випускники дошкільного закладу освіти повинні вміти правильно будувати речення, дотримуючись певного порядку слів. Досить розповсюджена помилка в усному мовленні дошкільників — порушення порядку слів у реченнях при відповідях на запитання педагога.

Наприклад. Вихователь: Яка пора року зображена на картині?

Дитина: На картині зображена зима.

Вихователь: Скільки пташок сидить на гілці?

Дитина: Пташок на гілці сидить п'ять.

Це специфічні помилки, від яких подекуди досить важко буває позбутись у школі. Причини таких помилок коріняться в необґрунтованій вимозі вихователів від дітей повних відповідей. Ще Є.І.Тихеєва попереджала: «Не зловживайте непотрібними запитаннями, що порушують стрункість викладу. Головне, не вимагайте так званих «повних відповідей». Ми навчаємо дітей мовлення, яким вони будуть користуватись у повсякденному житті» [14:137].

Усне мовлення має дві форми: діалогічну й монологічну.

Уміння формулювати запитання й правильно відповідати на них характерно для діалогічного розмовного мовлення. Якщо запитати у дорослого, яка зараз пора року, ми почуємо коротку відповідь.: «Зараз весна». Ніхто у повсякденному розмовному мовленні не будує шанобливих фраз типу «Заразу нас пора року весна», які чомусь так міцно вживаються в мовленні вихованців дошкільного закладу.

Безумовно, дітей потрібно навчати вживати поширені речення, є спеціальні заняття з розвитку зв'язного мовлення й формування граматичної правильності: складання речень різної конструкції, описування іграшок, картинок, переказування художніх творів і т. ін. На всіх інших заняттях та в повсякденному спілкуванні немає необхідності вимагати від дітей повної відповіді, що містить повторення запитання. Якщо вихователь бажає отримати відповідь у вигляді поширеного речення, дитині потрібно допомогти додатковим запитанням, підказкою, зразком. У старшій групі після практичного ознайомлення із реченням слід вимагати від дітей (у разі потреби) відповіді-речення, стимулюючи таким чином: «Скажи речення». Можна навіть уточнити, скільки слів повинно бути в ньому.

Виразність — необхідна вимога до усного мовлення учнів. Вона визначається тим, наскільки форма мовлення відповідає його змісту, тобто добором інтонації, темпу, сили голосу, фраз та інших засобів виразності. Учні повинні володіти фонетичними, лексичними й граматичними засобами виразності мовлення. Фонетичні засоби виразності вимагають відповідності усного мовлення правилам літературної вимови. Лексична виразність передбачає використання в мовленні різноманітних відтінків значення слів. Граматична — здійснюється за законами морфології й синтаксису.

Проілюструємо фрагменти заняття, в процесі якого вихователь навчає дітей інтонаційних засобів виразності.

— Діти, скажіть речення «Дощ іде» так, щоб було видно, що ви задоволені, раді, що вам це подобається, адже весняний дощик такий приємний.

— Тепер скажіть речення так, щоб ми зрозуміли, що вам зовсім байдуже, іде дощ чи ні.

— А зараз скажіть речення таким чином, щоб ми відчули, що ви дуже засмучені.

На дошці картинка «Дівчинка поливає лійкою квіти».

Вихователь:

— Як потрібно сказати речення, щоб відповісти на запитання: «Хто поливає квіти?»

— А тенор скажіть речення, відповідаючи на запитання: «Що робить дівчинка?»

І так поступово діти змінюють у реченні логічний наголос, відповідаючи на запитання: «Що поливає дівчинка?», «Чим поливає дівчинка квіти?». При цьому щоразу інтонаційно виділяють потрібне слово.

Мовлення дітей, які йдуть до школи, має бути правильним, грамотним, відповідати літературним нормам.

Розрізняють граматичну (побудова речень, утворення морфологічних форм), орфоепічну (вимовну),орфографічну й пунктуаційну (для письмового мовлення) правильність мовлення.

Мовлення випускника дошкільного закладу має бути усвідомленим. Навчальна діяльність для семирічної дитини становить певні труднощі, адже навчання проходять на рівні другої сигнальної системи, яка вимагає реакції на слово словом. Для цього потрібно усвідомити пред'явлене завдання, запитання, мовне завдання. Добре зрозуміле запитання, вважав К.Д.Ушинський, це вже половина відповіді [16].

Отже, підготовка дітей до школи не може бути повноцінною без належного рівня розвитку мовлення. Мовленнєва готовність дитини до школи включає кілька компонентів: правильна слово — і звуковимова, вміння вільно спілкуватися з однолітками й дорослими наявність знань про навколишнє середовище.

Однак однієї тільки суми знань у підготовці дітей до школи недостатньо. У них необхідно розвити якісні особливості мислення (Л.С.Виготський, Г.О.Люблинська, Л.А.Венгер, В.В.Давидов, В.К.Котирло та ін.), навчити порівнювати, установлювати причинні залежності й закономірності шляхом логічних міркувань й умовиводів. Для цього діти повинні опанувати певні мовленнєві навички.

Тому завдання дошкільного закладу, виховувати в дітей такі якості усного мовлення, які потрібні учню в 1 класі. Серед них, у порту чергу, слід виділити граматично правильне мовлення, тобто оволодіння граматичними формами слів (навчитися правильно вживати відмінкові закінчення, дієслівні форми і їх видозміни, суфікси, префікси, узгоджувати іменники з іншими частинами мови в роді й числі, правильно будувати речення, дотримуючись відповідного порядку слів, вживати сполучники, будувати складносурядні й складнопідрядні речення).

Майбутні школярі повинні опанувати певний лексичний запас, який досягає 4-4,5 тис. слів, мати чисту вимову, вміти зрозуміло виражати свої думки.

Особливе місце в мовленнєвій підготовці дітей до школи займає вміння аналітичне ставитися до мовленнєвої дійсності, тобто вміння чути, помічати й виправляти мовленнєві помилки й неточності в мовленні товаришів і своєму власному, здійснювати словесний і звуковий аналіз мовлення (Д.Б.Ельконін, Л.Е.Журова).

Мовленнєва підготовка дітей до школи включає оволодіння практичними мовленнєвими навичками, вдосконалювання комунікативних форм і функцій мовної дійсності, формування її усвідомлення, що, за словами Ф.О.Сохіна, «може бути названо лінгвістичним розвитком дитини» [12:50].

Опанувати такі якості ще в дошкільному закладі — означає опанувати вмінням учитися. А це, на думку багатьох учених, насамперед вміння слухати й розуміти вказівки й пояснення дорослого; керуватись у своїй діяльності словесними вказівками; розуміння змісту навчальних завдань, їх відмінності від практичних; усвідомлення способів виконання дії; точне й ретельне виконання завдань відповідно до вимог; уміння працювати в певному темпі.

У зв'язку з означеним правомірне запитання: а які ж можливості дітей старшого дошкільного віку, чи можуть діти цього віку засвоїти все це?

Численні дослідження вчених (О.В.Запорожець, Л.А.Венгер,

Н.О.Ветлугіна, В.К.Котирло, С.Є.Кулачківська, С.О.Ладпвір, М.М.Піддьяков, Ф.О.Сохін та ін.) свідчать про те, що вікові психологічні можливості старших дошкільників «відносно засвоєння нових знань і вмінь, відносно формування розумових і художніх

здібностей, а також морально-вольових якостей особистості, — відзначає О.В.Запорожець, — значно пінці, ніж це передбачалося дотепер» [6:3]. Все це, на його думку, дає підстави для збагачення Програм і підвищення педагогічних вимог до навчальне-виховної роботи у старших групах дошкільного закладу з максимальним урахуванням вікових особливостей і розробкою специфічно дошкільних форм і методів освітньо-виховної роботи, що якісно відрізняються від форм і методів шкільного уроку.

У другому півріччі випускної групи ДНЗ діти повинні вже переказувати літературний текст своїми словами за планом, без попереднього обговорення. Складати розповіді за картиною без попереднього обговорення, порівнювати зображене на картині зі своїми спостереженнями. Складати творчі розповіді за темою, запропонованою вихователем.

Особлива увага в дошкільному закладі приділяється формуванню граматично правильного мовлення. Старші дошкільники повинні відповідати на запитання поширеними, складними реченнями, дотримуючись правильного порядку слів; будувати речення різних граматичних конструкцій; правильно використовувати сполучники і сполучні слова у складнопідрядному реченні. Користуватися правильними граматичними формами зміни слів: збірні і невідмінювані іменники, чергування звуків в основі при відмінюванні іменників і дієвідмін дієслів, узгодженням іменників із числівниками, суфікси у ступенях порівняння якісних прикметників, рід і число іменників, час дієслів та ін.

Слід познайомити дітей з деякими граматичними нормами (наприклад, слово «пальто» змінюється, а слово «радіо» — не змінюється); учити використовувати різноманітні граматичні форми і конструкції; вміти сказати по-різному про одне й те саме (зручніше — зручніший, найзручніший), утворювати споріднені слова (молодий ліс — лісок; людина, що доглядає за лісом — лісник); виховувати критичне ставлення до мовлення інших і до свого власного.

Розділ «Виховання звукової культури мовлення» вимагає від вихователя навчити дітей правильно вимовляти всі звуки й звукосполучення норм орфоепії, правильно ставити логічні наголоси в реченнях. Формувати вміння змінювати силу й висоту голосу, темп мовлення» правильно користуватись інтонаційними засобами виразності. Крім того, значна увага приділяється формуванню фонематичного слуху, розвитку звукового аналізу слів.

Навчання рідної мови має будуватися на усвідомленні дітьми мови як особливо форми дійсності (С.Н.Карпова, Ф.О.Сохін та ін.), збагачення їхнього словники слонами, які визначають абстрактні поняття, властивості, якості, ознаки й відношення між предметами реченнями різної конструкції (Г.М.Ляміна, В.И.Ядешко та ін.), формуванні в них аналітико-критичного становлення до мовлення.

Забезпечення наступності дитячого садка й школи з розвитку мовлення зобов'язує вихователів формувати систему розумових дій, широко використовувати прийом порівняння — основу розуміння й мислення (К.Д.Ушинський). Зіставляючи предмети і явища навколишнього світу, дитина опановує процеси аналізу й синтезу, групування, узагальнення, систематизацію, класифікацію, вчиться самостійно доходити висновків. Із цією метою бажано використати запитання типу «Чого більше — волошок чи квітів? Яблук чи фруктів?» і т. ін. Кінцевою метою всіх цих вправ має бути формування вміння самостійно використати розумові дії в нових умовах, нових ситуаціях.

Заняття з розвитку мовлення й ознайомлення з довкіллям повинні сприяти розвитку самостійного мислення дітей. Сприятливі щодо цього такі види занять, як екскурсії, спостереження, екскурсії — огляди, бесіди за картинами. Використовуючи запитання причинного характеру, вихователь спрямовує активність дітей на пошуки причинно-наслідкових зв'язків, сприяє їхнім міркуванням, формує вміння обґрунтовувати свої думки. Особливо цінні ситуації «сумніву» — дитина відповідає правильно, але вихователь висловлює сумнів: «Ти кажеш, що тут намальована осінь, а я думаю, що весна. Чому ти вважаєш, що це осінь?». Висловлений дорослим сумнів навчає дитину самостійно мислити. Ця важлива розумова властивість-необхідна умова успішного засвоєння матеріалу в школі.

Доступні дітям дошкільного віку пізнавальні, логічні й мовленнєві завдання, що створюють для дитини своєрідну проблемну ситуацію, ставлять її в умови пошуку помилки, вирішення цього завдання, відповіді на запропоноване запитання. Кожне завдання містить певне протиріччя, а воно, як відомо, є джерелом боротьби між знаннями дитини, відомим і невідомим у вирішенні пізнавального завдання. Вирішення подібних завдань активізує пізнання, розумову діяльність. Із цією метою можна використати, наприклад, повідомлення-казку В.Чапліної і Г.Скребицького «Хто де зимує?».

Зібралися комахи на лісовій галявинці й стали розповідати одне одному, хто як зиму проводить. Метелик-красень сказав: «Я буду зимувати під дахом старого хліву, там є тепла й затишна щілина».

«А я, — сказала Мураха, —...»

«А ми, — задзижчали й бджоли, —...»

«А я, — зашурхотіла гусениця, —...»

Що сказали комахи? Де вони будуть зимувати?

Підготовка дітей до школи вимагає розвитку плануючої функції мовлення дитини. К.Д.Ушинський закликав навчати дітей попереднього обміркування матеріалу: «Привчайте дітей якнайраніше нічого не засвоювати без попереднього обмірковування» [16:24]. У дошкільному закладі це повинно виявитися в навчанні дітей самостійного складання планів переказів художніх творів, творчих розповідей, розподілу художніх творів і картин на частини, придумуванню до них назв. У старшому дошкільному віці (друга половина року старшої групи) бесіду за змістом твору або картини краще заміняти планом. Дітям пропонують план у вигляді основних п'яти-шести запитань, після чого розповідають діти.

Сприяє розвитку плануючої функції мовлення самостійний розподіл дітьми розповіді або картини на окремі логічно закінчені частини та їх називання вигадування. При цьому, на відміну від школи, назви повинні бути реченнями в розповідальній формі. Наприклад, діти розглядають картину «Зимові розваги», вихователь проводить бесіду з ними й пропонує дітям виділити певні частини (у випадку ускладнення допомагає) і назвати кожну з них: «Хлопці ліплять снігову бабу», «Оце так покатався», «На ковзанці», «Наш будинок».До кожної частини складають сюжетну розповідь. Наприкінці заняття хтось із дітей розповідає зміст всієї картини, поєднуючи за своєрідним планом всі попередні розповіді.

Уже в дошкільному віці дитина повинна опанувати вміння зіставляти результат своєї роботи із заданим зразком. У мовленнєвій діяльності це, звичайно, викликає певні труднощі, оскільки еталоном зіставлення виступає слово — словесний зразок, з одного боку, і мовленнєві відповіді дітей, — з другого. Дитина повинна сприйняти словесну вказівку вихователя, усвідомити її, запам'ятати й подумки, відповідно отриманої інструкції спланувати свою мовленнєву діяльність. Вихідним моментом такої складної розумової діяльності дитини є відповідна оцінка результатів своєї діяльності. От чому дітей потрібно вчити самостійно оцінювати свою відповідь, активно ставитися до мовленнєвого завдання, висловлювати своє ставлення до результатів діяльності. Постійне оцінювання відповідей товаришів привчає Їх бути уважними до словесної інструкції вихователя, запам'ятовувати завдання, тексти, усвідомлювати їх зміст, брати активну участь в аналізі відповідей товаришів, виправляти допущені помилки. Педагог має залучати дітей до розгорнутого аналізу й оцінки мовленнєвих відповідей товаришів, до контролю й оцінки власного мовлення, тобто формувати в них елементарні оцінно-контрольні дії.