Характеристика мовленнєвого розвитку

Дітей 6-12 місяців

Розуміння мовлення

Другий етап підготовчого періоду (6-12 місяців) характеризується розвитком розуміння мовлення дорослих. З'являється новий тип спілкування дорослих з дитиною — спілкування на основі розуміння мовлення дорослих.

Розуміння мовлення, за М.І.Красногорським і М-М.Кольцовою, це результат утворення умовних зв'язків. М.І.Красногорський зазначає, що в людини, на відміну від тварин, «всі сигнали, нові коркові рефлекси вже в перші роки життя опосередковуються словами, тобто пов'язуються в мовленнєвослуховому аналізаторі зі словесними сигналами, які в мовленнєворуховому аналізаторі одержують кінестетичне оформлення і входять у словниковий склад дитячого мовлення» [27:198]. При нормальному мовленнєвому спілкуванні дитини з дорослими, за словами вченого, утворення певних мовленнєвих реакцій та розуміння мовлення відбувається шляхом наслідування і змінюються шляхом рефлекторного повторення або «фізіологічної ехолалії».

За М.М.Кольцовою, слово набуває для дитини значення умовного подразника на 8-9 місяці її життя. До цього періоду реакція дитини здійснюється на весь комплекс стимулів, що входять до складу подразника; на положення тіла (кінестетичний компонент); обстановку, вигляд мовця (зоровий компонент); голос та інтонацію (звуковий компонент). На 8 місяці, стверджує вчена, діти вже дають адекватні реакції на низку таких подразників, складовою частиною яких є фрази. Відтепер у відповідь на дію такого комплексного подразника (фрази) дитина дає певну адекватну рухову реакцію.

Отже, дитина навчається розуміти, що кожен предмет, кожна властивість предмета, будь-яка дія має свою назву [24:93]. Водночас М.М.Кольцова застерігає, що розвиток розуміння мовлення (адекватна реакція на фрази, речення) залежить безпосередньо від ступеня спілкування дорослих з дитиною. Чим частіше і триваліше буде спілкування, тим швидше відбувається виокремлення слова як умовного сигналу, і, навпаки, чим менше спілкуються з дитиною, тим тривалішим буде час початку розуміння мовлення дорослих.

Отже, дорослим слід пам'ятати, що основна мета спілкування дорослих з дитиною в означений період не може обмежуватись тільки емоційним контактом, слід вимагати від дитини виконання певних дій. За результатами досліджень Г.Л.Розенгарт-Пупко, яка вивчала умови, що сприяють розумінню мовлення в ситуаціях догляду за дитиною і задоволення її потреб, можна легко домогтися вже у 6-7 місяців розуміння слів, які позначають дії з предметами, натомість майже неможливим залишається ще розуміння назв самих предметів.

Організація зорового сприймання і розглядання іграшок, предметів с, на думку автора, однією з провідних умов, що сприяють розумінню дитиною назв окремих предметів [47]. Це підтверджує і дослідження М.З. Барбашевої [55]. За її даними, орієнтовна реакція у дітей на зоровий подразник виявляється більш стійкою, ніж на слуховий.

З психологічного боку розвиток розуміння мовлення у дітей описує Д.Б.Ельконін [55], яке він відносить до другої половини першого року життя. За його словами, дитина встановлює зв'язки між словами (їх звуковим образом), які промовляє, і предметами чи власними діями. Ці зв'язки виникають або у спільній діяльності з дорослими, або шляхом спеціального навчання. До 9—10 місяців їх кількість значно збільшується. Діти виконують за словом низку рухів — подають ручку, окремі іграшки, кидають предмети, відшуковують поглядом деякі предмети й дорослих людей [55:103].

Загальновідомо, що будь-яке слово належить не до однієї поодинокої конкретної речі, а до цілої їх групи, до якої входять предмети різні за зовнішніми ознаками (кольором, формою, величиною і т.ін.), але однакові за суспільним вживанням. Вже на ранніх ступенях дитинства, одне й теж саме слово пов'язується дитиною з різними (іноді зовсім малосхожими) предметами. Д.Б.Ельконін наводить приклад зі словами «годинник» і «ґудзик», слово «годинник» відноситься до маленького, кругленького на руці матері, до великого настінного годинника, який відтворює гучні звуки, до настільного квадратного годинника, а слово «ґудзик» — до круглого чорного на піджаку батька, й до маленького білесенького ґудзичка на власній сорочці дитини, до великого кольорового ґудзика на сукні матері. Необхідність позначати одним і тим самим словом різні за своїми зовнішніми ознаками предмети вимагають розуміння слова і його узагальнення. Перші узагальнення саме і виникають на цій основі в підготовчий період до появи самостійного мовлення. Характер цих ранніх узагальнень, зазначає Д.Б.Ельконін, вивчено ще недостатньо. Очевидно, розмірковує автор, їх основою ще не може бути виділення загального способу суспільного вжитку предметів, бо суспільні функції багатьох предметів ще недоступні дитині. Автор припускає, що Їх основою е виокремлення ознак предметів, які легко помітити [55:104].

Початкове розуміння мовлення дорослих залежить, на думку Д.Б.Ельконіна, від конкретної ситуації. Якщо в дитини, в якої встановлений зв'язок слова «годинник» з різними видами годинника, запитати: «Де годинник?», то вона покаже на той чи інший годинник залежно від ситуації. Усілякий новий предмет, який схожий за способом дій з ним чи в якомусь іншому плані з уже знайомими дитині предметами, легко вступає у зв'язок із словами, які їх позначають. У такий спосіб швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, тобто пасивний словник (термінологія Д.Б.Ельконіна). Розуміння дитиною запитання: «Де те-то?», чи словесні пропозиції виконати певну, спочатку найелементарнішу дію, є важливим фактором, який організовує поведінку дитини. У неї зміцнюється активне ставлення до запитання та. в більш широкому значенні, до всілякого звернення дорослого. Відтепер приводом для дій дитини є словесне звернення дорослого, чого, природно, не спостерігалось у домовний період спілкування [55:105]. Д.Б.Ельконін відзначає, що накопичення назв предметів відбувається у такому порядку: спочатку засвоюється розуміння назв речей, що безпосередньо оточують дитину, потім ім'я дорослих і назви іграшок, зображень предметів, одягу і, врешті, частин тіла і обличчя. Швидко зростає кількість слів, які дитина розуміє, в період від одного року до одного року шести місяців, коли дитина легко засвоює назви предметів [55:105].

Основними передумовами виникнення розуміння мовлення, за Д.Б.Ельконіним, с: а) виокремлення предмета з обстановки, що його оточує; б) зосередження на предметі; в) наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції на обстановку [55:90].

Розуміння мовлення передусім виникає на запитання «Де?», яке стимулює дитину до здорового пошуку («Де годинник? Де тато? Де собачка?»), орієнтовних реакцій. В результаті багаторазових повторень у дитини формується зв'язок між словами дорослого і предметом, що його сприймає дитина. Водночас, зауважує Д.Б.Ельконін, такий зв'язок з'являється не відразу, його становлення проходить низку етапів [55:90].

На початку реакція на запитання дорослого відсутня, дитина не повертає голову в бік предмета, який було названо. Надалі, за словом дорослого, виникає орієнтовний пасивний рух у той бік, де знаходиться предмет (тобто ще не на самий предмет, а тільки на місце його знаходження). На цьому етапі для дитини має значення в мовленні дорослих не предметний зміст запитання, а його інтонація. Насамкінець виникає диференційований зв'язок між позначенням предмета і самим предметом, що виявляється в його пошуку і знаходженні предмета в іншому місці.

За Д.Б.Ельконіним, означена реакція з'являється у дітей біля 10 місяців і є початковою формою розуміння мовлення дитиною.

Ф.І.Фрадкіна описує реакції дитини на звернення до неї мовлення дорослих. З-поміж них: а) повернення до предмета після його називання дорослим (7-8 місяців); б) виконання вивчених рухів при називанні предмета дорослим (7-8 місяців); в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструкцією (9-10 місяців); г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців); д) припинення дії під впливом словесної заборони «не можна» (11 місяців — 1 рік) [50:77].

Як засвідчують дослідження (ФрадкінаФ.Т., Ляміна Г.М.),діти 7-8 місяців насамперед розуміють слово на основі інтонації (тембр, темп, сила звука). І тільки в 10-11 місяців вони реагують на зміст слова, розуміють його значення, навіть, якщо воно вимовляється з різною інтонацією.

Після 7 місяців дитина може вже виконувати відповідні рухи на слова «ладусі-ладки», «до побачення». Вкінці року діти виконують рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади». У другому півріччі потрібно стимулювати дітей до виконання дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з іграшкою різноманітні дії, називає їх словами: «Коник цок-цок-цок», «лялька туп-туп-туп». пропонує дитині виконати ці дії.

Отже, на кінець першого року життя дитина добре розуміє не тільки окремі фрази, а й цілі речення у мовленні дорослих, відтворює відповідно словесних подразників адекватні дії і рухи. Слово дорослого починає регулювати поведінку дитини.