Розвиток словника та активного мовлення дітей

Формування активного словника дітей на другому році життя відбувається нерівномірно, спостерігаються ритмічні коливання розвитку мовлення, він відбувається не прямо висхідною лінією, а зигзагоподібне (чи стрибкоподібне): за «періодом щедрого набуття нових слів йдуть періоди відносного затишшя і навіть збіднення» [4:148].

Саме на ритмічному характері розвитку словника наполягають багато зарубіжних дослідників (Вісеман, Кехлер, Скупіни, В.Штерн та ін.). Так, за словами Ю.А-Аркіна, ритм є універсальним принципом розвитку, ритмічність розвитку мовлення залежить не від випадкових причин, а пов'язана з глибинними процесами дозрівання організму. Натомість, як зауважує автор, на послідовність та тривалість окремих ритмічних хвиль впливають і умови середовища, яке «ніколи не є стійким, незмінним, і індивідуальні особливості організму» [4:149].

У двотомному щоденнику подружжя Скупіних зібрано величезний фактичний матеріал щодо ритмічного, стрибкоподібного розвитку мовлення дітей. Подаємо таблицю розвитку словника дітей перших двох років за матеріалами Скупіних (в обробці вченого Лата).

Таблиця 5

Роки	Чверті року (кожні 3 місяці)
1 рік	-	-	-
2 рік

З таблиці видно, в перші три місяці другого року життя у дитини з'явилося всього 20 нових слів (6 було на першому році), за наступні 3 місяці ще 8 слів, а надалі збагачення словника відбувалося швидкими темпами: за 3 місяці — 80 нових слів і ще за три — 61 слово.

Ю.А. Аркін також наводить таблицю зростання словника своєї дитини в перші два роки життя. Опишемо її [4:148].

Таблиця 6

Вік, місяць	Загальна кількість слів	Кількість нових слів	Кількість нових слів, що були набуті впродовж одного місяця
10,5		-	-

Як засвідчує таблиця, найбільший приріст слів відбувається після 18 місяців, тобто у другому півріччі другого року життя за З місяці (15-18) — 40 і за наступні 6 — 222 слова.

Ю.А.Аркін наводить таблицю порівняльних даних зростання словника своєї дитини Нінель Аркіної і дітей Скупіних.

Таблиця 7

Роки	Загальна кількість слів	Кількість нових слів	Кількість нових слів, що були набуті впродовж одного місяця
С	Н	С	Н	С	Н
	-			-	-	-

Автор також описує етапи розвитку мовлення і становлення словника Гільди Штерн і Нінель Аркіної. Опишемо їх.

 

Таблиця8

Етапи розвитку мовлення

Гільда Штерн	Нінелі. Аркіна
	0,0,1. Після народження плач і одночасно із ссальними рухами клацальні звуки.
	0,0.22. Під час плачу вимовила ма.
	0,1 —0.2. Белькотання: у-у, а-а-а. да, на (під час плачу); е-е (посмішка).
0,2. Белькотання (після їжі): ерре, кра-кра, екке.	0.2 — 0,2 1/2. Белькотання; да, а-га. ке-ке. а-гу, гу-у (піл час плачу); а-вала. р-р-р. е-е (посмішка)
	0,2 1/2 --3,0. Гри-гри, а-ва-ла, а-гу, и, а-ма: м-ма, на, кі. ку, ка, тпу, ри. Гри, лі; під час плачу — а-ра, ай
	0.3. З'явилися важкі звуки (хчи).
	0,4. Сиистячі звуки (пасе).
	0,6- Ке, ку, кель, ф, х: незадоволення — бе-бе, 6е, б-бу.
	0,7 — 0.8. А-та, та. и-да-да; тя-тя-тя, дя-дя-дя; кля, а-ва-ва.
0.9. Белькотання збагачується новими звуками (да, па. на, ней, а-а-а)	0,8 1/2 Па-па, ба-ба.
0,9. Розуміє слова	0,9 12. Часте белькотання, багато нових звуків і складів (під час дороги). 0,9 24. Різноманітне белькотання, яке супроводжується жестами
0.10.Перше слово: дідда (тік-так).	0,10 Папа (озирається на батька), баба (до дітей), тьотя (до дорослих)є
	0.10. 4. Перші слова: папа, тьотя, для (дядя), Сата (Саша), 0-0 (вогонь 0,11. Розуміє слова і запитання.
1.0. Вимовляє 6 слів.	1,0.13. Вимовляє 13 слів. Однослівне речення. 1.3.0, Вимовляє 25 слів. 1,3.22. Двослівне речення.
1,5,15.(-) Перше (трьохслівне) речення	1,6. Вимовляє 65 слів. Трьохслівне речення.
1,6.Слів—44 (23 іменника. 4 дієслова, 17 вигуків).	1,6,24. Чотирьохслівне речення. 1,7. Заперечення нік (ні). Давальний і знахідний відмінки. Перший прикметник: (блакитний (голубой)).
1.8. Слів -122 (73 іменника, 21 дієслово, 28 вигуків) 1,8. Запитання: (хто? Що?)	1,8 Слово наш. Прислівники місця. 1,8-1,9. Речення з 7-9 слів; слова буду, багато, не можна. 1,9. Називає 3 кольори (білий, чорний, синій). 1,9 ½. Минулий час; називає 6 кольорів. Перші запитання (де? що?). 1,10. Майбутній час. Запитання (пам’ятаєш?). 1,10 ½ Нєк (не). 1,11 2. Перше підрядне (котрий).
2,0. Усі частини мови за винятком прийменників: 275 слів: іменників — 154 (56%), дієслів 56(20%). вигуків – 36 (13%). прислівників - 13 (5%), прикметників - 11 (4%). числівників—4 (1%). Запитання (що? де?). Злиті речення	2,0. Словник з 287 слів: іменників 50%, дієслів – 24, прикметників – 8, прислівників – 9, займенників – 4, кількісних числівників – 1 прийменників -0,7, вигуків – 3. Відмінює, вживає майбутній і минулий час. Усі частини мови, за винятком прийменників. 2,0,12. «Ля» - Я (Ля втомилася) запитання (хто? що? куди?)

В. Штерн наводить такі дані щодо зростання словника дітей у цьому віці: в 1 рік 6 місяців — 100 слів, у два роки — 300-400 слів. Д.Б. Ельконін наводить найбільш докладні дані про розвиток словника дітей другого року життя, за Смітом і Ш.Бюллером [4:207-209]. Опишемо їх.

Таблиця 9

Розвиток словника дітей (за даними Сміта)

 

Вік дітей	Кількість слів	Зростання кількості слів за місяць
10 місяців
1 рік
1 рік 3 місяці
1 рік 6 місяців
1 рік 9 місяців
2 роки

Отже, ми бачимо, що найбільш інтенсивне засвоєння словника дитини відбувається після 1 року 6 місяців. До 1 року 9 місяців щомісяця з'являється 32 нових слова, азі року 10 місяців — 154 нових слів кожного місяця.

Подальше зростання слів відзначає і Ю.А.Аркін: 10,5 місяців— 4 слова; 12 місяців — 10 слів; 1 рік 13 днів — 15 слів; 1 рік 3 місяці — 25 слів. Ю.А.Аркін зауважує, що складається враження, «ніби дитина, яка зробила величезний крок у розвитку мовлення від белькотання до утворення слів, немовби втрачає сили. Та справа, звісно, не у втрачанні сил» [4:145]. Причиною цього тимчасового застою, на думку автора, є надзвичайно «економне» використання набутого дитиною незначного запасу слів, завдяки чому «бідний словник дитини не дає змогу задовольнити впродовж тривалого часу нагальні потреби в мовленнєвих виявах» [4:145].

Отже, Ю.А.Аркін пояснює повільні темпи зростання слів у першій половині другого року життя принципом економічності. На його думку, принципом економічності можна пояснити і досить специфічні особливості використання дитиною перших слів. Автор зазначає, що з формального граматичного погляду перші слова дитини це самі іменники (назви осіб, предметів, власні імена). І тут же заперечує; «Насправді не за формою, а за внутрішнім змістом вони не належать до жодної частини мови. Кожне слово на цій стадії розвитку виконує роль цілого речення, в якому в надзвичайно згущеному вигляді є й іменники, й дієслова, й прикметники, й прислівники. Функція слова в цьому періоді полягає у вираженні емоцій і бажань, вона, як і мислення, насичена емоційно. Однак слово не змогло б виконати такої складної і відповідальної функції, якби на допомогу словесній мові не прийшла мова міміки і жестів» [4:146].

І нарешті, принципом економічності Ю.А.Аркін пояснює спотворене вживання дитиною перших слів. Автор відзначає, що найбільш уживаними «дефектами» мовлення є випущення (елізія) звуків, асиміляція (прогресивна й регресивна, тобто уподібнення наступного звука попередньому), дисиміляція (розподібнення сусідніх звуків), вставлення, злиття (контамінація) двох слів. Відбуваються такі фонетичні спотворення дитиною, за його словами завдяки принципу економічності. Автор пише: «Дитина намагається шляхом найменших витрат сил взяти від дорослих якнайбільше слів, доступаючись точністю заради кількості. Вона начебто примушує дорослих завершити Її роботу, а сама прагне до нового збагачення» [4:147].

Вчені відзначають і ще одну особливість словника дітей цього віку, а саме, яскраво виражені індивідуальні відмінності темпів зростання словника. Так, Ш. Бюллер дослідила індивідуальні відмінності словника 30 дітей віком від 1 року до 4 років. (Див. таблицю 10).

 

Таблиця 10

Вік дітей	Словник
Максимальний	Мінімальний
1 рік — 1 рік 2 місяці
1 рік 3 місяці — 1 рік 5 місяців
1 рік 6 місяців — 1 рік 8 місяців
1 рік 9 місяців — 1 рік 11 місяців
2 роки — 2 роки 2 місяці

За даними таблиці ми бачимо різкі відмінності в темпах збагачення словника дитини другого року життя. Означені дані ще раз підкреслюють, що темпи збагачення словника дітей другого року життя залежать від багатьох факторів: спадковості, ритмічності, розвивального потенціалу мовленнєвого середовища (мовлення батьків, вихователів), умов виховання (в сім'ї, в дошкільному закладі і т.ін.).

Досить докладно описує залежність розвитку словника дитини раннього віку від різних факторів Д.Б.Ельконін [55]. Автор відзначає, що інтенсивне зростання активного словника, перших запитань, звернень до дорослого залежать передусім від характеру стосунків дорослого і дитини, від особливостей спілкування між ними. У тих випадках, коли оточуючі недостатньо розмовляють з дитиною, не стимулюють її активне мовлення, воно може відставати у своєму розвитку. Д.Б-Ельконін зауважує, що випадки затримки розвитку мовлення дитини спостерігаються вже на стадії ситуативного мовлення [55:105]. Подекуди, за словами автора, відставання мовлення пов'язане з тим, що дорослі, які добре знають значення ситуативних слів дитини й впізнають найменші її бажання, не стимулюють у неї звернення до більш диференційованого активного мовлення.:

Найбільш вживані випадки, коли затримка в розвитку мовлення викликана недостатнім спілкуванням дорослих з дитиною. Буває так, що дорослі не тільки самі мало звертаються до дитини, але й — це головне — не підтримують її звернень до них, спонукають її цим самій переборювати ті труднощі, які виникають у її діях, або зовсім не задовольняють її бажань. Безперечно, стверджує Д.Б.Ельконін, що за таких умов зникає сама потреба дитини у спілкуванні з дорослими, вона перестає звертатися до них, і, як наслідок, затримується розвиток її активного мовлення, збагачення словника [55:106].

За умов правильного виховання різкий перелом у розвитку мовлення дитини відбувається на початку другої половини другого року життя, коли поруч із збільшенням кількості вживаних слів, виникають перші двох", трьохслівні речення. Переважно вони складаються з тих слів, які дитина вже вживала, І об'єднуються в речення без зміни їх форми. Речення, що вживає дитина в цьому віці, суттєво відрізняються від речень дорослих незмінністю слів, які входять до їх складу. Зв'язки між словами можуть бути зведені до двох типів: суб'єкт та його дія («лялька плаче»), дія і об'єкт дії чи місце дії («дай булку»).

Дитина звертається до дорослих з різних причин: просить, вказує, називає, вимагає, повідомляє. Звернення дитини в цей період обмежене здебільшого дорослими, з якими в неї встановлений контакт... Власне мовлення дитини вже включене в її діяльність, воно супроводжує її маніпуляції з предметами, іграшками; дитина гойдає ляльку, звертається до ведмедика, якого годує, підганяє конячку, констатує, що впала іграшка і т- ін.

Поступово на основі спілкування з дорослими мовлення дитини починає виконувати й функцію організації її дій, входить у їх склад як обов'язковий компонент.

У зв'язку з ускладненням спілкування з дорослими значно збагачується словник дитини. Багатозначні слова, які складали основний фонд слів на початку другого року життя «відходять на другий план. Значення слова стає більш стійкішим, з яскраво вираженим предметним співвідношенням [55:107].

У дослідженнях низки вчених (Н.М.Аксаріна, Г.М.Ляміна, Г.Л.Розенгарт-Пупко) відзначається, що в словнику дитини одного року нараховується 10-15 слів (10 місяців — 4 слова, 11 місяців — 5-8 слів, 12 місяців — 10-15 слів), а в рік і 6 місяців — 30-40 слів. Як бачимо, за 6 місяців з'являється всього 10-15 слів. Багато вчених, слідом за Д.Б.Ельконіним, також відзначають випадки затримки мовленнєвого розвитку, коли дитина до 1,5 року зовсім не вимовляє усвідомлених слів або ж вимовляє не більше 5 слів, як про це засвідчують і дані Ш.Бюллер. Причини означеного явища можуть бути різними. Подекуди затримки мовленнєвого розвитку пояснюють тим, що в сім'ї дорослі розуміють дитину за її мімікою, жестами і задовольняють її бажання за першими вимогами, не стимулюють словесне позначення її прохання. Відтак, окремі діти впродовж усього другого року життя користуються тільки «жестовим мовленням».

Іншою причиною затримки зростання словника і розвитку активного мовлення є так званий «дефіцит спілкування» дитини з дорослим, і знову ж таки в сім'ї, коли зайнятий своїми проблемами і клопотами дорослий зовсім не розмовляє з дитиною, мовчки задовольняє її потреби, не стимулює дітей до словесного позначення прохання, не підтримує в силу своєї зайнятості ініціативних звернень дитини до дорослого.

Перші елементарні прояви ініціативного вживання усвідомлених слів, за даними Г.Л.Розенгарт-Пупко, можна спостерігати у віці 1 рік 2 місяці — 1 рік 3 місяці [47:64-65]. Дитина вимовляє те чи інше слово із свого запасу, якщо особа чи предмет, які називаються, викликали у неї радість чи здивування.

Наприклад, раптова поява іграшки, картинки, прихід батьків (мами, тата, бабусі та ін.), упав знайомий предмет і т. ін. Дитина може сама, за власною ініціативою назвати предмет, що зображений на картинці, після його пошуку, або назвати звуконаслідувальним словом автомобіль, що проїхав біля дитини («бі бі»), трамвай («дінь-дінь»), собаку, який пробіг («гав гав»), кішку («кіс-кіс»).

Діти починають самостійно називати близьких людей, які в даний момент відсутні (мамо, тато, бабуся, сестра, брат, дідусь). Наприклад, дитина почула, що відчинилися вхідні двері, і говорить: «Тато сьов» (Тато прийшов). У всіх інших випадках дитина використовує звичні для неї жести, міміку, елементарні звуки, аби тільки не слова, що є у неї у словнику.

Г.Л.Розенгарт-Пупко вважає, що самостійне мовлення дитини до півтора року має бути віднесене ще до підготовчого періоду мовленнєвого розвитку. На ЇЇ думку, це ще не справжнє мовлення ні за своїм значенням, ні за функціями, це «автономне мовлення» [47].

За нормальних умов розвитку, за словами Д.Б. Ельконіна, різкий перелом у розвитку мовлення дитини здебільшого відбувається на початку другої половини другого року життя [55:106]. Наводимо кількісні дані зростання слів після 1 року 6 місяців за показниками досліджень Н.М.АксаріноЇ, Г.М.Ляміної, Г.Л.Розенгарт-Пупко та ін. (орієнтовні показники):

1 рік 7 місяців — 50 слів; 1 рік 8 місяців — 100 слів;

1 рік 9 місяців — 175 слів;

2 роки — 300 слів.

Вже на перший погляд (за даними зарубіжних і вітчизняних учених), відбувається своєрідний стрибок у розвитку словника дитини. Вперше це явище було описане німецьким психологом В.Штерном у книзі «Дитяче мовлення» (1928 рік), У результаті спостереження за мовленням своїх дочок, автор дійшов висновку, що у другому півріччі другого року життя відбувається переломний момент у розвитку мовлення дитини. Дитина немовби вперше у своєму житті робить велике відкриття, що кожний предмет має свою назву, що будь-якому предмету відповідає слово, яке позначає. Своє відкриття В.Штерн пояснює трьома позиціями: а) стрибкоподібне збільшення словника; б) час дитячих запитань (поява запитання: «Як це називається?»); в) перехід до активного розширення дитячого словника. Саме ця, третя позиція, за В. Штерном, розмежовує етапи психічного розвитку. За показниками цього етапу, стверджує автор, можна дійти висновку, відбувся чи не відбувся перелом у психічному розвитку цієї дитини. За словами В.Штерна, дитина поводить себе щодо своєї рідної мови так само, як ми відносно іноземної мови. Побачивши новий предмет, ми, безсумнівно. запитуємо: «Як це називається? Що це?». Так і дитина другого року життя починає звертатися до дорослих із нескінченними запитаннями «Що це?» і таким чином у них швидкими темпами збільшується словник.

За В.Штерном, тут виникає усвідомлення зв'язку і відношення між знаком і його значенням, дитина усвідомлює значення знака. Це тлумачення випливає із зовнішньої фенотипової схожості предметів. Дитина поводить себе таким чином, начебто вона відкрила значення предмета [11:170]. Ця теорія німецького вченого одержала назву «теорії стрибка»,

Із критикою «теорії стрибка» Вільяма Штерна виступив російський психолог Л.С.Виготський. За його словами, дослідженнями доведено, що фенотипова схожість якихось процесів чи явищ, які і мають такий самий вигляд, ще не означає, що вони однакові. Автор наводить приклади: кит схожий на рибу, проте дослідники встановили, що кит — ссавець; дещо подібне відбувається із так званим «відкриттям» дитини [11:176]. На думку Л.С.Виготського, дитина в цьому віці не здатна ще зробити якесь «відкриття» в довкіллі, а тим більше в галузі розвитку мовлення. Вчений пише: «Неможливо, щоб дитина в півтора — два роки, коли її мислення "де перебуває на примітивній стадії розвитку, здатна була зробити «відкриття», що вимагає величезної інтелектуального напруження... Як засвідчують дослідження, навіть у дітей старшого дошкільного віку і дорослих людей упродовж їхнього життя не відбувається такого відкриття, вони так і не розуміють відношень між знаком і його значенням» [11:169].

За словами Л.С.Виготського, якщо б дитина зробила таке відкриття, то вона б не називала словом «фу-фу» все, що світиться, горить, а словом «тіл» все, що лежить на столі.

Л.С.Виготський вважає, що дитина засвоює спочатку не внутрішні відношення між знаком і значенням, а зовнішній зв'язок між словом і предметом, і відбувається це за законом умовного рефлексу», тобто дитина спочатку засвоює функцію, а потім уже усвідомлює предмет [11:176].

Експериментальні дані Л.С.Виготського дають підставу для висновку, що в цей період ускладнюється вся життєва практика дитини, яка вимагає від неї використання всіх слів, що є у словнику дитини, і накопичення нових. Дитина тепер вільно переміщується у просторі, розширюються її контакти, вона відтепер сама може підійти до предмета, який її зацікавив, взяти його в руки, обстежити. Вочевидь, у неї виникає запитання щодо нового, ще невідомого їй предмета. А оскільки дитина не тільки запитує, а й активно діє з предметом, вона швидко запам'ятовує його назву.

За даними Л.С.Виготського, після 1 року 7 місяців відбувається серйозна перебудова психологічної операції зі словом. Так, якщо раніше для задоволення своїх потреб дитина користувалась емоційно-жестовим мовленням, то відтепер слово — назва предмета стає засобом для його одержання. Вона перестає сама тягнутися до предмета, а звертається до дорослого і називає предмет. Відтепер слово для дитини набуває нового важливого змісту. Запас слів, що раніше був у пасиві, тепер стає основним засобом спілкування.

Французький дослідник А.Валон також уважав малоймовірним, що в дитини відбувається таке «відкриття», оскільки подальший розвиток дитячих слів відбувається винятково за типом засвоєння умовних рефлексів. Отже, констатує Л.С.Виготський, «припущення Шторна відпадає» [11:176], А що ж залишається? За його словами, залишається інше припущення: дитина не відкриває значення слів, у переломний момент не відбувається тих активних пошуків, які В.Штерн схильний бачити у неї, а дитина зазвичай оволодіває зовнішньою структурою значення слів, вона засвоює, що кожна річ називається своїм словом; вона оволодіває структурою, яка здатна об'єднати слово і річ таким чином, що слово, яке позначає річ, начебто стає властивістю самої речі» [11:176].

Змикаються дві основні лінії розвитку, як визначає Г.Л.Розенгарт-Пупко, осмислене розуміння мовлення оточення у всіх життєво важливих ситуаціях і використання активного словника, що мав раніше здебільшого ігровий характер. Розуміння мовлення й активне вживання словника стимулюють один одного, «змінюючись в одному двосторонньому акті спілкування» [47:73].

Грузинський вчений А.Чрелашвілі провів спеціальні дослідження і спостереження за розвитком словника дітей другого року життя. Автор стверджує, що поява запитань «Що це?» і стрибкоподібне збільшення словника здебільшого не збігаються в часі. Дитячі запитання, які Вільям Штерн назвав показниками «відкриття», на думку вченого, досить часто набувають характеру гри. Дитині просто подобається звертатися до дорослих із запитаннями. Вона навіть не очікує відповіді на них, бігає по кімнаті, показує на предмети і запитує: «А це що?», «А це що?», якщо ж дорослий відповідає неправильно, дитина голосно сміється і продовжує запитувати далі. Запитання дитини, за даними А. Чрелашвілі, найчастіше не мають навіть питальної інтонації. Подекуди дитина сама звертається до дорослого з проханням давати неправильні відповіді на її запитання, так їй цікавіше буде грати. Зауважимо, що саме цей умовно-рефлекторний зв'язок — безпосередня дія дитини (показ на предмет) — словесна відповідь дорослого (за О.Івановим-Смолонським) започатковує питальну інтонацію в мовленні дитини другого року життя.

А.Чрелашвілі дійшов висновку, що стрибок у зростанні кількості слів активного словника пояснюється не тільки переломним моментом у розвитку мовлення дитини (як про це стверджував В.Штерн), а переломним моментом у психічному розвитку дитини (сприймання, пам'ять, мислення), що і призводить до швидких темпів збагачення словника.

Вчені (О.Р.Лурія, М.Попова, Г.Л.Розенгарт-Пупко та ін.) описують особливості словника дітей другого року життя. Так, за словами О.Р.Лурія, слова спочатку мають симпрактичний характер, вони міцно пов'язані з практикою. Вчений пише, що якщо дитина грає з конячкою й промовляє тпру, то це тпру може означати і конячку, і сани, і сідай, і поїдемо, і зупинись, залежно від того, в якій ситуації, з якою інтонацією воно вимовляється, якими жестами воно супроводжується... Тільки на наступному етапі слово починає відриватися від дії і поступово набуває самостійності [29:34]. Тобто це, за термінологією О.Р.Лурія, елементарні, дифузні, симпрактичні слова, які дитина вживає до 1 року б місяців — 1 року 8 місяців.

Орієнтовно в 1 рік 6 місяців — 1 рік 8 місяців, на думку вченого, дитина вперше починає засвоювати елементарну морфологію слова, і тоді вона «замість тпру починає говорити тпрунька, додаючи до цього дифузного слова тпру суфікс -нька; у цьому випадку слово тпрунька вже починає означати не сідай, не поїхали, не зупинись, а конячка, сани чи візок». Це слово, за О.Р-Лурія, «набуває характеру іменника, набуває предметного значення саме у зв'язку із засвоєнням суфікса, тобто засвоєнням елементарної морфології іменника; воно вже не означає ситуацію і стає самостійним, незалежним від свого симпрактичного контексту» [29:35].

Причину стрибка О.Р.Лурія пояснює таким чином: якщо до цього у словнику дитини переважали аморфні слова, які могли позначати що завгодно, й тому в цей період вона могла обійтись невеликою кількістю слів, що мали різне значення залежно від ситуації, жесту й інтонації, то відтепер значення слова звужується, й словник збільшується. Відбувається засвоєння граматики рідної мови, будова слова із симпрактичної стає синсемантичною, дитина вимушена збагачувати свій словник, тобто здобувати інші слова, які б адекватно відображали не тільки предмет, а й якість, дію, відношення. Саме цим, констатує О.Р.Лурія, пояснюється той дивовижний стрибок у розвитку словника дитини, який спостерігається у віці 1 рік 6 місяців — 1 рік 8 місяців [29;36]. Як бачимо, причину стрибка в розвитку словника О.Р.Лурія пов'язує із засвоєнням дитиною граматики.

Характерною особливістю словника дітей другого року життя, за даними М.Попової, є нерівномірність використання частин мови, що виступає в кількісному складі словника і частотності вживання тих чи інших слів. У словнику дитини здебільшого переважають іменники. Дієслова діти вживають менше, хоча частотність їх уживання є досить високою. Це так звані «універсальні» (за термінологією А.П.Іваненко) дієслова. Досить мало діти вживають прикметників.

Швидке збільшення словника дитини призводить до появи нових форм вимог через слово. Послідовність виникнення таких слів-вимог описує Г.Л.Розенгарт-Пупко [47]. Так, на початку року дитина вживає у спілкуванні імена дорослих, при цьому вимагає, щоб Дорослий підійшов до неї. Слово-вимогу дитина вимовляє з інтонацією заклику («мамо», «бабо», «тату»).

Якщо дитина хоче, щоб її відвели до дорослого, вона використовує інтонацію прохання («мамі», «бабі», Юлі»). Ім'я дорослого, назва дорослого стає засобом спілкування вже в першому півріччі другого року життя.

У другому півріччі з'являється вимога предмета шляхом його називання. Слово вживається в називному відмінку, без зміни закінчення. Якщо раніше дитина здебільшого користувалася словом «дай», вимагаючи конкретний предмет, показувала на нього пальцем, то відтепер вона називає його словом. Відтак, дорослий має увесь час запитувати в дитини: «Що тобі дати?», «Скажи, що ти хочеш?». Не потрібно поспішати задовольняти її прохання, аж поки дитина не назве предмет словом. Проілюструємо прикладами.

Віта (1 рік 6 місяців 5 днів) хвора, їй не дали черевики і тримають на руках. Дівчинка хоче зійти на підлогу, вона вся вигинається і з вимогою промовляє: «Ня-ня-ня» (так вона завжди вимагала черевики). Мати запитує: «Що тобі дати?» Віта на мить зупиняється і знову вимовляє: «Ня-ня-ня». І раптом майже закричала: «Бат, бат, бат» (черевиків не було видно).

Віта (1 рік 6 місяців 9 днів) сидить за столом, їсть банан. Коли вона його з'їла, почала вимагати: «Ня-ня! Ням-ням!» — і тягнутися до іншого банана. Мати запитує; «Скажи, що тобі дати?» Віта зупинилась, довго сиділа в такий позі і раптом крикнула: «Бадан.! Бадан!» [47:75].

На наступному етапі з'являється вимога фразою, але спочатку з приводу відсутніх предметів: «Мамо, ябл», «Тьотя, бадан».

В 1 рік і 7 місяців дитина переходить від двохслівних фраз до трьохслівних, вона вводить у речення своє ім'я: «Тьотю Катю, Віта пать». «Тату, Віта катаца» (1 рік 7 місяців). У таких фразах пропущено дієслово.

Після і року 8 місяців дитина починає будувати фрази, до яких уводить і дію, що вимагає «двей закить» (двері зачиніть), «хсб кошить» (хліб кришити), «Тьотя Катя моко тонесі» (молоко принеси).

Подальший розвиток активного мовлення відбувається після 1 року 9 місяців, У дитини з'являється описове мовлення. Перші форми описового мовлення, за даними Г.Л.Розенгарт-Пупко, виникають у відповідь на запитання дорослого. Наприклад, «Скажи, що ти робила?» Віта: «Поймать коміки (камінці) ї кіть ведейко» (кинути у відерце).

Пізніше дитина починає описувати за своєю ініціативою. Віта (1 рік 9 місяців 14 днів) розповідає тьоті, яка прийшла до них: «Кіть (кіт) лєзь на дєєво... Кіть, кіть подялісь (подралися)».

На кінець другого року життя діти вже можуть розмовляти з лялькою та іншими іграшками. Наприклад, Віта (1 рік 11 місяців 4 дні) намагається посадити ляльку, що ніяк не сидить, і говорить; «Таню,сіді,Катю,сіді! Катю, сіді так. Як Таня,сіді біля Тані» [47, С.83].

Отже, на кінець другого року життя активне самостійне мовлення дитини стає основним засобом спілкування.