Формування граматичної правильності мовлення дітей

Значним досягненням у розвитку мовлення дітей другого року життя є поява граматичних форм рідної мови. Засвоєння дитиною граматичного ладу мови пов'язане з формуванням у неї комунікативної функції мовлення. Після того, як слово стало для неї «сигналом сигналів», тобто сигналом реальної дійсності, коли слово стало означати для дитини щось конкретне (семантичний аспект слова), мовлення дитини, за словами Д.Ф.Николенка, «набуває відповідної граматичної організації» [41;3].

За Д.Ф.Николенком, засвоєння граматичної будови мови відбувається за двома етапами — пасивним та активним.

Пасивний етап (після 6 місяців до 1 року 2-3 місяців) пов'язаний з розумінням мовлення дорослого. Дитина починає розуміти граматично правильно побудоване мовлення дорослих (звертання, наказ, розповідь, мовний супровід ігрових дій) і виконує доступні для неї дії.

Д.Ф.Николенко відзначає» що початок і тривалість етапу пасивного оволодіння граматичною будовою залежить від багатьох причин, головною з яких є виховний мовний вплив дорослих. Водночас оволодіння дитиною раннього віку граматичними формами мовлення є не механічним перейманням їх від дорослих, а спрямованим активним процесом. Засвоєння дитиною граматичних форм мови зумовлюється її прагненням або оволодіти певного ситуацією, або уникнути її. Таке засвоєння відбувається у двох типах мовлення: вільному, невимушеному мовленні, тобто «мовленні-акомпанементі» (термінологія Д.Ф.Николенка), яке супроводжує предметні дії та ігри дитини, і стимульованому мовленні, тобто мовленні, що стимулюється запитаннями, вказівками, пропозиціями щось розповісти; мовлення, в якому присутні елементи навчання, яке здійснюється в ході індивідуальних занять.

Становлення граматичної будови рідної мови у дітей означеного віку розкрито в роботах зарубіжних і вітчизняних учених (О.М.Гвоздев, М.І.Красногорський, Д.Ф.Николенко, С.Н-Цейтлін та ін.).

Так, у науковому щоденнику О.М.Гвоздєва [16] подано систематичний аналіз процесу засвоєння граматики, її морфологічної і синтаксичної сторін. Як ми вже зазначали, О.М.Гвоздєв поділив процес становлення і засвоєння граматичної будови мовлення дітей раннього віку на два періоди (від 1 року 3 місяців до 1 року 10 місяців і від 1 року 10 місяців до 3 років). Як ми бачимо, другий рік життя належить до обох періодів. Розглянемо їх.

Перший період (1 рік 3 місяці — 1 рік 10 місяців). Це період речень, що складаються з аморфних слів-коренів. У середині цього періоду автор виділяє дві стадії: а) стадія однослівного речення (1 рік 3 місяці — 1 рік 8 місяців); б) стадія двослівного речення (1 рік 8 місяців — 1 рік 10 місяців).

Другий період — від 1 року 10 місяців до 3 років. Це період засвоєння граматичної структури речення, формування граматичних категорій. У межах цього періоду автор виокремлює три стадії, перша з яких обіймає кінець другого року життя. Це стадія формування перших граматичних форм (1 рік 10 місяців — 2 роки 1 місяць).

Отже, оволодіння граматикою започатковується зі слів-речень. Чим же відрізняються перші усвідомлені слова дитини від слів-речень?

Основою речення, за словами Д.Ф.Николенка, виступає предикативність, що передається словом та інтонацією [41]..Предикативність — це співвіднесення змісту висловлювання до реальної дійсності. Дитина досить рано розуміє предикативність у мовленні інших, тобто оволодіває ЇЇ пасивною формою, натомість ще впродовж тривалого часу не використовує ЇЇ як засіб спілкування. За даними Д.Ф.Николенка, перші ознаки предикативності спостерігаються у деяких дітей вже в кінці першого року життя. Так, автор зазначає, що наприкінці першого року життя дитина правильно реагує на звертання до неї; «Дай мені руку», «Дай няні руку», «Іди до мене», «Іди до лялі», «Поклич кицю» і т. ін.

Перші слова-речення, за Д.Ф.Николонком, становлять цілісний завершений вислів. У них дитина щось повідомляє. Наприклад, «моко» можна перекласти на мовлення дорослих, як «дай молока», «хочу молока», «на молоко», «не хочу молока» і т. ін. Перші слова-речення здебільшого позначають назву особи (мама, тато, баба, тьотя), тварин (гав-гав, кис-кис), частин тіла (ука — рука), назву іграшок (ляля), окремих предметів. Зрозуміти такі речення допомагає інтонація. О.М.Гвоздєв виокремлює такі типи перших слів-речень: а) наказові речення, в яких висловлюється бажання, вимога («дай», «на»); б) називні («моко», «киця»); в) кличні речення.

Перші слова-речення мають ситуативний характер, тому зрозуміти їх можна тільки в тій ситуації, в якій дитина промовляє це слово. Наприклад: а) «баю-бай» (лягає на подушку, закриває очі, хоче спати); б) «баю-бай» (гойдає ляльку, гладить її по голівці); в) «баю-бай» (піднімається з ліжка, плаче, тре очі, але спати лягати не хоче). Подекуди розумінню перших слів-речень допомагають міміка, жести. Наприклад, дитина промовляє слово «книга» (книга), натомість в одному випадку протягує руку до книги, просить, щоб їй дали подивитися книгу. В іншому випадку — бере книгу в руки, промовляє слово і протягує матері, щоб вона прочитала їй книгу. Слова в таких реченнях аморфні, аграматичні.

В 1 рік і 10 місяців з'являються двохслівні речення, хоча й можливі індивідуальні відмінності. Так, Н.П.Серебряннікова відзначає, що дитина починає вживати перші двохслівні речення тільки тоді, коли в її словнику нараховується 40-60 окремих слів.

Зазначимо, що перші двохслівні речення мають свої особливості. Так, спочатку дитина випускає дієслово. Дитині значно легше позначати словами предмети, ніж дії. Перші двохслівні речення здебільшого є наказовими («дай лялю») і розповідними («Оля моко»), вони мають номінативний і стверджувальний характер. Заперечувальні речення з'являються вже після двох років. Дитина другого року життя здебільшого випускає заперечення, замінює його жестами.

В 1 рік 10 місяців з'являються трьох і чотирьохслівні речення. Наприкінці другого року життя в активному мовленні дитини зустрічаються вже і питальні речення, які виражаються спочатку тільки інтонаційно («Мама купила тєті» (цукерки)),

Л За даними О.М.Гвоздєва, в 1 рік і 9 місяців з'являються однорідні члени речення. На перших етапах вони передаються шляхом переліку слів без сполучників, за допомогою інтонації («Яся пруа, Тоня пруа. киця пруа»). Надалі з'являється з'єднувальний сполучник і, що поєднує спочатку тільки два слова («і мама, і Валя»), а вже пізніше вживається дитиною перед кожним однорідним членом речення («І мама, і тато, і Валя, і киця»).

У період між 1 роком 9 місяцями і 1 роком 10 місяцями вперше з'являються складні речення без сполучників. Зв'язок між ними передається інтонаційно.

Щоб оволодіти граматичною будовою рідної мови, дитина має навчитися по-різному змінювати одне і те саме слово і різні слова змінювати однаково, тобто дитина має оволодіти флективною системою рідної мови, навчитися правильно вживати відмінкові форми.

Перші прояви флективності, як відзначають більшість учених, спостерігаються вже на початку другого року життя. Наприклад, розмова дитини (Олег 3., 1 рік 3 місяці 15 днів) з дорослим (за даними Д.Ф.Николенка);

Хлопчик: Дай козицьку (кізочку).

Дорослий: Хто це?

Хлопчик: Це козицька. Дай, дай козицьку.

Дорослий: А це що?

Хлопчик: Це мацік. Дай козицьку.

Так, за Д.Ф.Николенком, дитина оволодіває закінченнями іменників множини першої особи дієслів уже на стадії однослівного речення.

Оволодіння відмінковими закінченнями непрямих відмінків та другою і третьою особою дієслова становить для дитини ще певні труднощі. Дитина має навчитися розуміти відсутність предмета (немає кого?, чого?), місце дії (де?, на чому?, на кому?), спрямованість дії на щось (кому?, чому?).

До двох років, за О.М.Гвоздєвим, дитина оволодіває:

• знахідним відмінком об'єкта;

• знахідним відмінком з прийменником для позначення місця (прийменник у мовленні випускається);

• родовим відмінком часткового об'єкта;

• називним відмінком.

О.М.Гвоздєв відзначає, що морфологічні елементи у словах діти починають виокремлювати вже на початку другого року життя (1 рік і 2 місяці).

Автор пише: «Цей період переходу до морфологічно розчленованих слів є різким стрибком порівняно з яскраво вираженою цілісністю й аморфністю слів-коренів у початковий період розвитку дитячого мовлення. Це виявляється у тому, що розчленування слів на морфологічні елементи відразу охоплює низку категорій іменника (однину і множину, називний, знахідний і родовий відмінки, незменшувальні та зменшувальні форми) і дієслова (наказовий спосіб, інфінітив, минулий і теперішній час)» [16:178].

Засвоєння морфології дитиною пов'язане з тим, що вона починає об'єднувати звукове оформлення слів з їх значенням і засвоює, відтепер, «звукозначення» (за термінологією О.М.Пешковського). За О.М.Гвоздєвим, засвоєння відомого граматичного значення послідовно випереджає засвоєння його зовнішнього вираження. Так, значення однини й множини іменників засвоюється вже в кінці першого та на другому роках життя. Вже на кінець другого року життя в мовленні дитини наявні збірні іменники, які не мають однини; значення відмінків без прийменників, дієслова, значення осіб.

Автор відзначає, що передусім дітьми засвоюються категорії з чітко вираженим конкретним значенням, яке може бути легко схоплене дитиною: число іменників (1 рік 10 місяців); різниця між зменшувальними іменниками, заснована на реальних відмінностях; категорія наказовості (до 2 років); усі відмінки без прийменників (до 2 років); час (до 2 років). З'являються на другому році життя і лексичні способи вираження певних значень: слово «багато» (1 рік 10 місяців 10 днів); майбутній час, слова «скоро» (1 рік 11 місяців 13 днів); особові займенники паралельно з особовими формами дієслів засвоюються на кінець другого року життя [16:181].

На другому році життя дитина засвоює узгодження і керування, яке пов'язане з опануванням дитиною багатослівних речень. Важливу роль у цьому процесі, за Д.Ф.Николенком, відіграють керівні слова, якими дитина оволодіває під кінець другого на початку третього років життя.

Експериментальні дані Д.Ф.Николенка довели, що «вільне» мовлення дітей є біднішим як за своєю лексикою, так і за граматичними формами, ніж стимульоване. Так, у нестимульованому мовленні діти здебільшого обмежуються однослівними непоширеними реченнями, випускають під час мовлення підмет або присудок, не завжди користуються тими граматичними формами, якими вони вже володіють.

Стимульоване мовлення більш організоване, побудоване граматично правильно; діти вживають вставні слова, дотримуються узгодження і керування слів у реченні [41:11].

Звідси педагогічний висновок: дорослим потрібно стимулювати мовлення дитини другого року життя як на індивідуальних та індивідуально-групових заняттях, так і в індивідуальній роботі з дітьми у процесі режимних моментів, використовуючи задля цього відповідний словесний, наочний та дидактичний матеріал. Граматика, якою користується дитина в цьому віці, може бути означена, за словами С.Н.Цейтлін, «практичною граматикою», вона досить проста, слова в ній аморфні, відсутній «поділ на основу та формоутворюючі афікси» [52:6]. Все це вимагає цілеспрямованої систематичної роботи дорослих (вихователів, батьків) над удосконаленням граматичної правильності мовлення дітей.