Заняття з розвитку мовлення й ознайомлення з навколишнім.

Запис заняття-бесіди у старшій групі про правила дорожнього руху.

Хід заняття. Вступна розповідь вихователя:

— Дорогами нашого міста вдень і вночі їде транспорт: вантажні і легкові автомобілі, автобуси, тролейбуси.

Тротуарами ходять пішоходи, вони також переходять дорогу. Щоби не трапилося біди, існують правила дорожного руху. Незабаром ви підете до школи і також будете дотримуватися цих правил. Сьогодні ми з вами на занятті поговоримо про правила дорожного руху. Подивіться уважно на картину (На дошці висить картина «У місті»). Що зображено на картині?

Валя: На картині зображено місто, великі будинки, їде транспорт.

Вихователь: Добре, правильно.

— Які види транспорту ви бачите?

Ірина: Бачимо машини легкові І вантажні.

— Правильно, добре.

— На які дві частини поділено дорогу?

Олег: Дорога поділяється на частини — бруківку і тротуар.

— Молодець, добре. Діти, як потрібно ходити тротуаром?

Ганна: Швидко, не збиратися групами.

— А яким боком потрібно йти?

Ганна: Боком правим.

— Ти неправильно побудувала речення. Потрібно ходити правим боком. Повтори, Ганно, це речення... Що не дозволяється робити на тротуарах?

Андрій: Не дозволяється на тротуарах кататися на ковзанах, лижах, грати з м'ячем.

— Правильно, молодець. А ще?

Оля: А ще не можна робити на тротуарі бігати.

— Олю, не потрібно так говорити! Повтори: «Ще не можна бігати». Де потрібно переходити дорогу?

Юра: Пішохідним переходом.

— Дай повну відповідь.

Ю р а: Пішохідним переходом потрібно переходити дорогу.

— Які бувають переходи?

Олег: Підземні і надземні.

— Молодець, правильно. Діти, де у нас є такі переходи? Сергій: Є у нас такі переходи на вулиці Центральній, Ювілейному селищі і на проспекті Миру — підземні.

— Так, добре, сідай.

Іра: Є такі переходи надземні — на вокзалі.

— Добре.

Вихователь пропонує дітям розв'язати декілька логічних задач за правилами дорожного руху із використанням дорожних знаків.

Діти вирішують задачі. Фізкультхвилинка.

Вихователь пропонує загадку:

— Щоб тобі допомогти

Шлях пройти небезпечний,.

Горимо вдень і вночі—

Зелений, жовтий, червоний.

— Що це?

Вова: Це світлофор.

— Правильно. Хто знає вірш про світлофор? (Діти читають вірші С. Міхалкова і М Плецковського).

— Так, добре, молодці, діти. Для чого ж потрібен світлофор? Генадій: Світлофор потрібен для регулювання руху транспорту і пішохода.

— Добре, сідай.

— Де встановлюється світлофор?

Т а н я: На перехрестях.

— Дай повну відповідь, Таню.

Т а н я: Встановлюється на перехрестях... пішохідних... світлофор.

— Сідай. Так. на пішохідних перехрестях.

— Я показуватиму світло світлофора, а ви маєте сказати, що повинен робити пішохід (Показує червоне світло).

Діти: Червоне світло — дороги немає. Стій. Якщо світло запалилося червоне, значить, рухатися небезпечно. (Показує жовте світло).

Діти: Жовте світло —попередження — чекай на сигнал для руху. (Показує зелене світло світлофора).

Діти; Світло зелене говорить: «Проходьте, шлях відкритий!»

— А якщо немає на перехресті світлофора, хто тоді регулює рух?

З і на: Тоді регулює рух міліціонер.

— Як його називають?

Юра: Його називають міліціонер-регулювальник.

— Так, правильно, молодець.

Послухайте вірш (Читає вірш про міліціонера-регулювальника С.Міхалкова).

— Про кого йдеться в цьому вірші?

Ганна: У цьому вірші йдеться про міліціонера-регулювальника.

— Добре, сідай.

— Що тримає в руках міліціонер-регулювальник?

— Оля: Жезл.

— Дай повну відповідь.

О ля: У руках він тримає жезл.

— Правильно, сідай (Показує дітям жезл). Невеличкою паличкою — жезлом міліціонер регулює рух. Він показує, кому можна Їхати, а кому стояти. Жезл співробітника ДАІ увечері світиться, щоб добре було видно водіям і пішоходам.

Вихователь читає уривок з вірша Я. Пішумова «Азбука міста».

— Що ж поет називає азбукою міста?

Ю ля: Азбукою міста він називає дорожні знаки.

— Правильно, добре, сідай.

Тільки вийдеш за поріг, за порогом — сто доріг.

Тут рухом з давніх-давен правлять Знак і Світлофор.

Вихователь показує знаки «Школа. Дитячий садок», «Перехід», «Автобусна зупинка».

Діти читають вірші про кожен знак.

— Діти, пригадайте, куди ми з вами вчора ходили на екскурсію?

І н на: Ми з вами ходили на екскурсію вчора до автомістечка.

— Правильно.

— Що ми там робили?

Ігор: Ми там робили...

— Ігоре, не потрібно говорити «Ми там робили...». Відразу перераховуй, що саме робили.

Ігор: Ми навчилися переходити вулицю, вивчали знаки дорожні.

Ганна: А ще ми фільм дивилися.

Вихователь показує діафільм «Баран, який не знав правил дорожного руху».

Вихователь: Ви переконалися, діти, що нікому не можна порушувати правил дорожного руху. Заняття закінчено.

Отже, під час заняття вихователь три рази зробила зауваження дітям щодо неправильної відповіді і дала зразок, як потрібно говорити. У решті випадків неправильні відповіді одержали позитивні. Оцінки. Так, Олег відповідає: «Дорога поділяється на частини — бруківку і тротуар», вихователь схвалила відповідь: «Молодець, добре». Окрім того, двічі вихователь сама стимулювала дітей до вживання неправильного порядку слів у реченні через вимогу повної відповіді. На запитання вихователя: «Де ж потрібно переходити вулицю?». Юрко відповів: «Пішохідним переходом». «Повна» відповідь дитини звучала таким чином: «Пішохідним переходом потрібно переходити вулицю».

На занятті була відсутня підсумкова оцінка, не було оцінено правильні і неправильні відповіді.

Отже, педагогічне оцінювання на заняттях з розвитку мовлення — явище досить рідкісне. Здебільшого педагоги не аналізують відповідей дітей на заняттях,, почасти відсутня мотивована об'єктивна оцінка.

За даними спостережень, на заняттях з розвитку мовлення використовуються такі форми оцінювання:

Коротка, неаргументована, позитивна, адекватна процесуальна оцінка тину «молодець, добре», «так, правильно». Така оцінка використовується відразу ж після відповіді дитини (100%)

Коротка, позивна, адекватна немотивована процесуальна оцінка типу «ні, неправильно, потрібно слухати, сідай», «ти неуважний, коли слухаєш на занятті, «ні, не так», «погано ти сьогодні розповів, по був старанним» (100%).

Коротка, позитивна, неадекватна невмотивована процесуальна оцінка. У розповіді дитини допущено багато граматичних, стилістичних і синтаксичних помилок. Наприклад: неправильне відмінювання іменників, порушення чергувань звуків в основі дієслів, іменників, неправильне вживання роду, числа іменників, займенників, неправильний порядок слів у реченні і т. ін. Педагог оцінює відповідь дитини позитивно: «Молодець, правильно розповів», «Добре, молодець»(82%).

Констатація неправильної граматичної форми у процесі відповіді дитини (наприклад, дитина говорить «дереви», вихователь виправляє «дерева»),

Підсумкова коротка, неадекватна, позитивна оцінка типу: «Молодці, діти, сьогодні всі добре відповідали, розповідали, були уважними, ось тільки Вова і Сашко неуважно слухали» (77%).

Підсумкова адекватна, коротка, невмотивована оцінка типу: «Сьогодні на занятті добре відповідали Оля, Сергійко, їхні оповідання були цікавими. А Андрій і Олег не слухали та не змогли розповісти. У них оповідання не вийшли. Наступного разу потрібно слухати (23%).

Як бачимо, вихователі використовують переважно коротку позитивну та негативну адекватну як процесуальну» так і підсумкову оцінку, не мотивуючи відповіді дитини.

Такі неконкретні, позбавлені детального аналізу мовленнєвих відповідей оцінки, дітям незрозумілі. Вони не знають, за що їх похвалили, а в яких випадках відповідь була неправильною. До того ж досить великий відсоток використовування неадекватних оцінок (процесуальних — 82%, підсумкових — 77%).

Педагогічна оцінка в цьому випадку втрачає вплив, який спрямовано на навчання. Вона не є стимулом для появи взаємооцінювання і самооцінювання, гальмує формування оцінно-контрольних дій у дітей. Крім того, вимога «повної? відповіді приводить до повторення запитання під час відповіді, і в дітей формується звичка до неправильної (з порушенням порядку слів) побудови речень, вони не помічають помилок, У результаті спостережень було встановлено повну відсутність взаємооцінної і взаємоконтрольної діяльності дітей.

Задля того, щоби з'ясувати, чи вміють діти оцінювати і контролювати мовленнєві відповіді товаришів, нами було запропоновано вихователям старших і підготовчих до школи груп стимулювати дітей до взаємо-оцінювання і взаємоконтролю як у процесі заняття (після відповіді кожної дитини), так і наприкінці.

Було опитано 120 дітей (60 дітей старших груп, 60 — з підготовчих до школи груп). Було з'ясовано, що діти не вміють оцінювати відповіді товаришів. Процесуальна оцінка дітей переважно (88%) була неадекватною. Усі відповіді зазнавали позитивної оцінки типу: «він правильно розповів», «добре розповів», «голосно розповів», «зрозуміло всім дітям». Негативні оцінки були відсутніми.

Підсумкова оцінка вимагала від дитини вибору найкращого оповідання і пояснення, чому саме це оповідання найкраще та чим воно сподобалося. Більшість підсумкових, як і процесуальних, взаємооцінок (81%) мали позитивний неадекватний характер і виступали в таких формах:

а) простий перелік імен двох-трьох дітей, чиї оповідання сподобалися, з мотивуванням втому що вони гарно розповіли» (51%);

б) виділення одного оповідання, з мотивуваннями «тому що добре розповів» (20%), «тому що голосно розповів (8%), «тому що цікаво було слухати» (2%).

Негативні оцінки були відсутніми. Діти не помічали помилок у мовленні своїх товаришів, порушень композиції оповідання, невідповідності оповідання вказівкам вихователя, не вміли пояснити, чим сподобалося оповідання товариша.

За даними спостережень та анкет, відсутність у дітей оцінних і Контрольних дій на заняттях пояснюється недостатньою виховною роботою в цілому, а також тим, що самі педагоги глибоко не аналізують відповіді дітей, не вмотивовують «позитивні» і «негативні» (тобто користуються поверхневою, позбавленою навчального і виховного впливу педагогічною оцінкою), не стимулюють дітей до взаємооцінювання і взаємоконтролі.

У практиці роботи дитячих садочків не створено відповідних умов щодо формування оцінювання і контролю, що негативно впливає на їх якісні характеристики. Відсутність післяопераційної педагогічної оцінки не викликає у дитини необхідності контролювати процес виконання завдання, стежити за перебігом викладу думки товариша або своєї власної. Коротка, згорнута неаргументована підсумкова педагогічна оцінка не дає можливості дитині

Водночас критерії оцінювання, яких він би міг дотримуватися під час виконання завдань.

Водночас проведені дослідження, анкетні дані і спостереження засвідчують, що в дітей старшого дошкільного віку з'являються нестимульовані оцінно-контрольні дії. Вони починають виправляти помилки під час розповіді без вказівки вихователя, повертаються до пропущених змістових одиниць художнього тексту під час переказу, просять дозволу щодо повторного виконання завдання. Нестимульовані оцінно-контрольні дії характеризують новий якісний ступінь у розвитку дитячого самопізнання, вони є основою для цілеспрямованого формування самооцінювання і самоконтролю у навчальній діяльності дошкільнят.

З метою подальшого вивчення характеру оцінно-контрольних дій дітей за умов їх стихійного формування було проведене спеціальне дослідження.