Художня література і розвиток мовлення

Для роботи з художньою літературою, у тому числі на заняттях з розвитку мовлення, рекомендуємо користуватися хрестоматією «Золотий колосок»¹. Вона містить оригінальні художні твори (фольклорні та ав­торські) всіх жанрів. Фольклорні твори (крім казок та ігор) подаються без назви із значками ***. Кожно­му авторському твору передує ім'я та прізвище пись­менника. Значки*** перед початком таких творів навчають, що твір не має назви (або сам автор не дав назви, або у хрестоматії використано лише фрагмент твору). Більшість творів пронумеровано. Номер означає, що твір може бути використано як на заняттях з розвитку мовлення, так і в роботі над художнім твором. Конкретний зміст занять зафіксовано додатках (у кінці хрестоматії) № 1, 2, 3. У ме­дичних рекомендаціях зазначено номери творів, з йми слід у першу чергу ознайомити дітей.

Таблиця 2

Форми роботи	Твори (на вибір вихователя)	Художньо - виражальні засоби
Молодша група
Слухання текстів у різних ситуаціях (побутових, ' ігро­вих). Запам'ятову­вання віршів у ру­сі (ігри - ілюстрації до художніх творів). Залучення ді­тей до діалогів у віршах (ігри-діало­ги з вихователем). Проговорювання дітьми звуконаслі­дувальних та інших слів, окремих ви­разів за виховате­лем. Цитування дітьми мови окре­мих персонажів казок. Відповіді на запитання вихова­теля до творів (Хто? Що? Який? Де? Що зробив? Що вміє?) Привернення уваги до художньо-вира­жальних засобів у процесі ознайом­лення з художніми творами.	Примовлянки: с. 190, 482, 484-501. Колискові: №№ 407, 408, 416, 419, 421. Вірші, казки: №№41, 140, 197, 279, 829, 501, 59, 4, 432, 706, 693, 995-998.	1. Подвійні назви типу щука-риба (№№ 96, 488, 162, 997, 407, 76, 636). 2. Постійні епітети типу холодна води­ця (№№ 131,139, 456, 426, 998). 3. Слова-символи національної куль­тури: зозуля, кри­ниця (№ 112), ко­ник (№ 456), ва­реники (№ 60), явір, гай, калина (№ 134), червоні чобітки, жито (№ 617), дуб, ко­жух (№ 162), кладка, біла хат­ка, садок (№ 237), барвінок, вінок, луг (№ 12), борщ, бандура, паляни­ця (№ 998).
Примітка: Проказуючи чи наспівуючи тексти, вихо­ватель може ілюструвати їх малюнками, іграшками, фігур­ками на фланелеграфі, власними рухами тощо.
Середня група
Відповіді на запи­тання, що спону­кають до роздумів (Як? Чому? Наві­що?), до казок, оповідей. Відповіді на запитання за малюнками - ілюстраціями. Перека­зування текстів з допомогою вихова­теля. Розігрування діалогів за віршованими творами. Участь в інсценіза­ціях фрагментів ка­зок. Угадування ві­домих творів за цитатами з них. Слухання творів (віршованих та прозових) з наступ­ним самостійним ілюструванням (ма­лювання, ліплення, аплікація). Вис­ловлення вражень від прочитаного. Вивчення віршів, загадок, лічилок, жартів напам'ять за бажанням. Відповіді на запитання, пов'язані із за­вданнями з роз­витку мовлення. Привертання уваги до художньо-вира­жальних засобів у Процесі ознайом­лення з художніми творами, під час образотворчої та ігрової діяльності.	Примовлянки: с. 190-202. Колискові: №№ 406, 409-413. Вірші, казки то­що: №№ 43, 67, 926, 103, 156, М. Воробйов «Щавель я, щав­лик» (с. 79), №№ 187, 198, 199, 207, 248, 278, 290, 298, 307, 378, 389, 609-613, 766, 767, 930, 933-952, 649, 631, 632, 634, 999-1002, 1004, 1006, 1007, 1033, 1034, 694, 695, 865, 896, 900, 909.	1. Подвійні назви типу коза-дереза (№№ 614, 54, 24, 78, 1000, 1001, 65, 437). 2. Постійні епітети (прикметники) типу ясне сонце (№№ 166, 200, 201, 77, 410). 3. Поетизми (сло­ва-прикраси): зо­лотий, срібний (у значенні гар­ний) № 85, по­ляна (звичайно ка­жуть галявина) № 699, птиця (зви­чайно кажуть птах) № 110, когутик (звичай­но кажуть півень) № 142. 4. Слова-символи національної куль­тури: садок, ста­вок, верба, топо­лі, вітряк (№ 235), сопілка (№ 933, 946), гречка (№ 931), писанка (№ 969), соловейко (№ 115), жайворонок (№ 198), ластівка (№ 211), верба, калина, гай (№ 340), біла сороч­ка, явір, пиріжки (№ 1002). 5. Традиційні зачи­ни казок: Жив со­бі; Був собі; Жив колись на світі тощо.
Примітка: 3 українськими фольклорними творами ознайомлюємо у формі розповіді. Вступне, слово виховате­ля може бути таким: «Дітки! Ваші прапрабабусі та прапрадідусі, коли були маленькими, любили слухати таку ка-.-зочку (гратися в таку гру, відгадувати таку загадку) тощо. З авторськими творами української літератури ознайомлю­ємо приблизно так: «Дітки! Письменник Микола Вінграновський написав для вас ось такий віршик» або «Дітки, ось послухайте, яку казочку для вас склав письменник Ми­хайло Стельмах».
Старша група
Інсценування ху­дожніх творів. Пе­реказування казок, оповідань (з не­значною допомо­гою вихователя). Доповнення та ви­правлення неточностей, яких на­вмисне припустився вихователь у переказі відомого дітям твору. При­думування кінцівок до творів. Пояс­нення дітьми влас­них малюнків, ліп­лень-ілюстрацій до художніх творів. Вивчення творів різних жанрів, у тому числі скоро­мовок, звуконаслі­дувальних мініа­тюр, небилиць-ні­сенітниць напа­м'ять. Розширення та активізація в мовленні художньо- виражальних засобів.	Примовлянки: с. 190-202. Колискові: №№ 423-430. Вірші, казки то­що: №№ 18, ЗО, 33, 46, 68,-126, 165, 213, 218, 240, 253, 272, 273, 302, 301, 308, 318, 324, 328, 336, 346, 352, 364, 371, 381, 385, 391 с. 207, 628, 629, 633, 634, 652, 656, 659, 661, 669, 674, 692, 780, 788, 821, 867, 869, 877, 904, 913, 922, 923, 931, 957, 959, 974, 983, 1007-1012, 1015, 1017-1019, 1035, 1042, казки М. Жука (с. 575, 577); №№ 733, 734, 801, 790-792, 808-810, 693,- 697, 720.	1. Подвійні назви типу думати -гада­ти: №№ 23, 37, 204, 296, 1018, 1021, 999, 857. 2. Постійні епітети (прикметники) ти­пу сине море (№№ 346, 208, 292, 263, 155). 3. Поетизми (сло­ва-прикраси): колокільця (звичайно кажуть дзвоники) №№ 413, 293, па­рус (звичайно ка­жуть вітрило) № 345, неня (зви­чайно кажуть мама, мати) №№ 78, 768, горобейки (звичайно кажуть горобці) № 834, білий (у значенні гарний) № 58, файний (звичайно кажуть гарний) № 58, чічаний (зви­чайно кажуть гар -ний, як квітка, від слова чічка - квітка) № 58. 4. Слова-символи національної куль -тури: садок вишне­вий, хрущі (№ 222), жито, барвінок, васильок (№ 201), лелека (№ 656), рушник, глечик (№ 374), виши­ванка (№ 377), трембіта (№ 395), козак (№ 788), степ, луг (№ 77), соняшник, сонях (№ 351), чорноб­ривці (№ 385).
Примітка: При переказуванні творів, особливо на­родних казок, вихователь допомагає дитині, пропонуючи вживати такі слова, характерні для зв'язної оповіді, як: і(й), та, та й, от, ось, ждали-ждали, іде та йде, од­ного разу та ін.
Підготовча група
Переказування творів (гуморески, казки, оповідання) за власним вибо­ром. Читання напам’ять віршів за гласним вибором. Заміна прямої мови персонажів не­прямою (сказав, що; попросив, щоб), розповіді від пер­шої особи — роз­повіддю від третьої (з допомогою ви­хователя). Вияв­лення дітьми по­милок, неточностей у переказі твору то­варишем. Допов­нення почутої роз­повіді. Характери­стика персонажів за діями, вчинками. Розрізнення звичай­них (реальних) та незвичайних (каз­кових) подій, пер­сонажів. Складан­ня власних казок, оповідань, загадок, небилиць. Вживан­ня у розповіді епі­тетів, порівнянь та інших художніх за­собів.	Примовлянки: с. 190-207. Колискові: №№ 416, 421, 427, 430. Вірші, казки: №№ 8, 19, Мар­ко Вовчок «Вед­мідь» (с. 20), №№47, 123, 146, 148, 177, 181, 193, 206, 216, 219, 230, 232, 250, 251, 256, 260, 264, 281, 289, 297, 302, 311, 321, 331, 334, 341, 352, 383, 384, 396, 400, 406, 448, 508, 533, 534, 548, 564, 568, 600, 620, 628, 635, 639, с. 253-254, №№ 657, 663, 671, 684, 693, 727, 728, 736, 747-757, 769, 773, 776, 778, 789, 797-800, 815, 893, 919, 928, 939, 948, 955, 958, 965, 985, 989, 1013, 1020-1022, 1027, 1028, 1031, каз­ки Лесі Українки (с. 290, 583), №№ 1036-1039, 1046-1049.	1. Подвійні назви типу шапка-неви­димка (№№ 28, 87, 359, 37, 1014, 1023-1025, 1030, 94). 2. Постійні епітети (прикметники) ти­пу шовкова (тра­ва): №№471, 860, 83, 947, 476. 3. Поетизми: крас­ний (у значенні гарний) № 395, ру­чай (звичайно ка­жуть струмок) № 229, люля'ти (звичайно кажуть колисати) № 358, ябко (звичайно ка­жуть яблуко), вінойко (звичайно ка­жуть вінок), жовтейкий (звичайно кажуть жовтий) № 152. 4. Слова-знаки на­ціональної культури: волошки (№ 155), рожі, мальви (№ 873), пшениця, коровай (№ 597), Дніпро (№ 1035), віл (№ 564), жу­пан (№ 578), Січ Запорозька (№ 787), козак Мамай (№ 786), кобза, кобзар. (№ 935), вишня, вінок, са­док, дуда (№ 179). 5. Традиційні кін­цівки народних ка­зок: От вам казка, а мені бубликів в'язка; От вони досі живуть та хліб жують тощо.
Примітка: При переказі творів, особливо народних ка­зок, вихователь допомагає дитині використовувати такі спеці­альні слова зв'язної оповіді, як: коли це, тоді, аж, ось; якось.

 

Таблиця З

Робота з розвитку мовлення

Завдання роботи з розвитку мовлення	Дидактичні ігри із залученням іграшок, побутових предметів, картин, книжкових ілюстрацій, лото, власних спостережень, сло­весних художніх творів тощо
Молодша група
Відпрацьовувати вимову звуків   Засвоїти назви дитинчат тварин та птахів, спільнокореневі слова     Спонукати вимовляти звуконаслідувальні слова {няв, гав)   Заохочувати називати ад­ресата звертання, вжива­ючи іменники у кличній формі   Привертати увагу до слів із суфіксами пест­ливості     Розвивати вміння кори­стуватися в мовленні сло­вами, що називають оз­наки та дії предметів, узгоджувати їх між со­бою   Вправляти у прийменників Вживанні	«Чарівний мішечок», «Хто що любить?», «Впізнай на смак», «Що для кого?» (№№ 491, 493, 829) «Пограємось у каченяток» (курчаток тощо) (№№ 131, 636, 455, 14, Т. Коломієць «Дощик» с. 155; № 120)   «Хто як говорить?», «Впіз­най, хто говорить» (№№ 149, 243, 121, 145)   «Поклич кицю», «Попроси ки­цю» (№№825, 139, 11, 487, 495)   «Скажи лагідно», «Як каже­мо, коли любимо?» {коник, маленький), «Поклич лагідно» (№№ 3, 493, 421, 59, 60, 62, 848, 459, 493)   «Який він, ведмідь?» {вели­кий), «Яка вона, мишка?» {маленька), «Яке воно, коше­ня?» {пухнасте), «Якого ко­льору чашка (відерце, м'яч)?», «Скільки ведмедиків» (цуке­рок, яблук)? {один-два-одне; багато), «Що вміє котик?», «Що зробив {-ла, -ло, -ли) півник? (курочка, курчатко; звірі)» (№№ 64, 124, 614, 616, 106, 863)   «Де хто сховався?» «Де хто живе?» «Куди покотився м'я­чик?», «Де ми спимо?» «Де гуляємо?» тощо.
Середня група
Формувати розуміння значення поняття слово, заохочувати його вживання   Звертати увагу дітей на слова, близькі за значен­ням (синоніми)     Звертати увагу дітей на слова, протилежні за зна­ченням (антоніми)   Ознайомити з багатоз­начними словами та із словами, що вимовля­ються однаково, але ма­ють різне значення (омо­німи)   Збагачувати мову дітей складними словами   Заохочувати малюків давати імена лялькам, іграшковим тваринам, птахам, орієнтуючись на українські культурні традиції   Спонукати використову­вати кличну форму імен­ників у звертаннях   Орієнтувати дітей на вживання дієслівних форм із словом хай {нехай), присвійних прикметників {зайчиків, мамин) Збагачувати словник ді­тей епітетами, порівнян­нями і т. ін.	«Яким словом це називаєть­ся?» (опис ознак предмета, істоти, явища складає вихова­тель або загадує загадкою) (№ 516, 518, 524, 525, 528, 531-538, 546, 569, 603), «Скажи своє слово»   «Замінимо слово» {книга — лід (№ 58, 715), плаття — сук­ня (№824, 102), собака -пес (№ 35, 144), плигати — стрибати (№ 137)   «Скажемо навпаки» {лівий — правий (№ 113), великі — малі (№ 108), лягати — вставати (№ 449)   «Знайди таке, як у мене» (серед іграшок, малюнків то­що): гребінець (№ 79, 143, 527), шапка (№ 615, 595, 161), коник (86, 88); коса (2, 265), кувати (208, 844)   №№2 699, 121, 82, 831, 982   «Кого як назвемо?», «Хто схо­вався?», «Як зветься твоя улюб­лена лялька (ведмедик тощо) вдома?»: ведмідь Чіпка, заєць Пилип, папуга Лаврик, кицька Мурка, лис /\енис, пес Кудлай, кіт Мацурик, корівка Красоль­ка, лялька Катруся тощо   «Поклич півника», «Попроси ведмедика», «Як спитав ко­тик?» (№№ 866, 766, 132, 323, 478)   «Що зробити ляльці Маринці?» {хай ляже, хай їсть — №№102, 178, 1002), «Чия це хатка?», «Чия мама?», «Чий тато?», «Чиї дітки?», (№№ 33, 197, 111, 67) «Як можна гарно назвати зай­ця?» {зайчик-лапанчик, зай­чик -побігайчик), сонце {ясне сонечко). Див. додатки № 2, З
Старша група
Розвивати чуття рими   Вчити дітей добирати з допомогою вихователя слова, близькі за значен­ням (синоніми)     Добирати з допомогою вихователя слова, проти­лежні за значенням (ан­тоніми)   Створювати ігрові ситуа­ції з метою закріплення та розширення запасу багатозначних слів та слів, що однаково вимовля­ються, проте різні за значенням (омоніми)     Заохочувати характеризувати предмети, істот і навпаки — називати пред­мети, істоти за наведе­ними вихователем озна­ками, у тому числі за­гадками   Закріплювати, слова з узагальненим значенням   Розширювати і збагачувати словниковий запас     Розвивати інтерес до сло­вотвору   Заохочувати дітей утво­рювати дієслова від зву­конаслідувальних слів   Вправляти на творення та вживання назв ди­тинчат тварин та птахів і назв самок тварин та птахів     Пробуджувати бажання римувати слова   Спонукати складати власні речення     Розвивати уміння здога­дуватися про зміст неві­домої оповіді, складеної вихователем, чи худож­нього твору за назвою або ключовими словами (наприклад, літо, море, відпустка)     Активізувати словник «гарних слів» (худож­ньо - виражальних засобів). Викликати гидливе ставлення до «поганих слів»	«Чарівний годинник» (рухомі стрілки вказують на малюнки предметів, істот, назви яких римуються, як-от: кущ-хрущ, лисичка -синичка) «Скажи інакше», «Скажи по-своєму»: лелека — бузько — чорногуз (№ 103, 102, 765), картопля-бараболя (№ 173), вирій — теплий край (№№ 291, 195, 364), гар­ний — гожий (№ 90)   «Скажи навпаки»: білий - чорний (№ 874), день — ніч (№ 714), тепло — холод (№ 257), одягатися — роз­дягатися (№ 902)     «Знайди (принеси, покажи) ще шапку {коника, гребінця то­що)»: (№№ 86, 88; 541, 573, 369; 235, 852; 40, 373); «Знайди (принеси, по­кажи) ще півника {ключа, косу тощо): №№ 46, 195; 1, 265; 323, 154 «Який він (вона, воно, вони)?», «Хто зараз прийде в гості?» (№№ 502, 511, 535, 536, 537, 544, 549, 557, 558, 578, 583), «Що подарувати зайчику (білці тощо)?» (№ 547, 524, 506, 545, 519, 527, 528, 569, 570, 571, 573, 581)   «Скажи одним словом» (гра з м'ячем), «Покажи це» (вихо­ватель називає слово узагаль­неного значення, діти показують зображення, іграшки, які можуть узагальнено називати­ся цим словом, на зразок овочі: огірки, помідори тощо)   «Вибери що до вподоби» (зо­браження на картках символів національної культури): дода­ток № 3; «Хто більше скаже гарних слів про маму» {мату­ся, неня, мамуся, любенька, дорогенька, золотенька тощо)   Впізнай смішне слово (за зраз­ком вихователя чи художнього твору): №№ 174, 95, 536, 537, 548, 103, 713   «Хто нявчить, а хто гавкає?» (№№ 835, 731, 283). «Дитсадок малят-звірят» (№ 662, 663, 89, 790, 668, 840, 207), «Допоможи малятам знайти свою маму» (№№ 828, 654, 879, 80)     «Впізнай схоже слово», «Ска­жи, як у віршику», «Добери своє схоже слово»: №№ 115, 213, 9, 865, 872, 849   «Скажи своє речення», «Живі слова» (кожна дитина наво­дить по одному слову, з яких утворюється речення; залуча­ється 3—4, рідше 5 дітей). Гра «Море» (с. 252)   «Про що буде мовитися?», «Як можна назвати віршик (оповідання, казочку)?»: №№ 838, 853, 69, 81, 164, 733   «Хто більше знає гарних слів» (змагання окремих дітей або команд), «Придумай заголовок для малюнка з гарним сло­вом». Див. додатки № 2, 3. Ігри «Квіти» (с. 238), «Пти­ці» (с. 235). Для ігор доби­рати слова — знаки національ­ної культури (додаток № 3)
Підготовча група
Поповнювати активний словник багатозначними словами, словами, що звучать однаково, але мають різне значення (омонімами), словами, близькими за значенням (синонімами), проти­лежними за значенням (антонімами)   Заохочувати давати іме­на тваринам, пташкам (іграшковим та живим), мотивуючи їх певними ознаками тварини чи пташки або власними уподобаннями   Вправляти дітей у тво­ренні слів   Створювати ігрові ситу­ації, що спонукають вживати прикметники та прислівники   Розвивати вміння вис­ловлюватися складними реченнями	«От як цікаво! Слова ніби од­накові, а означають різне»: ка­пелюх (№ 160), роги, ноги (№№ 590, 529, 575, 936), іти (№№ 227, 363), прихо­дити (№№ 961, 199). зуби (№№ 370, 977), серп (№№ 77, 398), виходити (№№ 857, 208), край (№№ 160, 780), «Як ще можна сказати?»: дзеркало, люстро (№№ 361, 374), звити — сплести (№ 705), заметіль — хуга — завірюха (№ 870); «Скажи на­впаки»: плакати — сміятися (№ 727), починати — кінча­ти (№ 747), старий — но­вий (№ 472), погано — гар­но (№ 798)     «Кому яке ім'я пасує» (Ряб ко — бо рябенький, Шурник — бо муркоче): №№ 49, 797, 809, "810, 811, 813, 1041, 1044     «Вигадай своє слово», «Вига­дай смішне слово» (за зраз­ком вихователя чи художнього твору): №№ 717, 625, 660, 602, 330, 929, 883, 128, 680, 686, 348, 905   Ігри «Фарби» (с. 249), «Мо­ре» (с. 252), №№ 252, 644, 638   Бесіди вихователя з дітьми, під час яких ставляться пи­тання із словами навіщо, ко­ли, чому, що спитав (ска­зав, знав, попросив) тощо

 

Навчання дітей грамоти¹

¹ Навчання грамоти доцільно проводити з невеликими групами дітей.

 

У процесі вдосконалення усного мовлення та ово­лодіння початками грамоти відбувається ефективний всебічний розвиток дітей. Кожне заняття з навчання грамоти має носити чітко виражений розвиваючий ха­рактер. Пізнавальна діяльність має набувати все ви­разніших довільних форм (діти здобувають уміння ке­рувати своєю увагою, запам'ятовувати пропонований їм матеріал, їхнє сприйняття почутого й побаченого стає усвідомленішим).

У дітей п'ятого-сьомого років життя починають формуватись нейрофізіологічні й психологічні переду­мови для оволодіння більш складними знаннями і вміннями. І найголовнішу роль у цих процесах, бе­зумовно, відіграє рідна мова.

Серед різних видів навчальної діяльності, предме­том яких є рідна мова, одним з найважливіших і найскладніших є оволодіння початками грамоти. У на­вчанні грамоти чотири-шестирічних дітей вихователь може застосувати всі відомі словесні й практичні ме­тоди, але найдоступнішими для них є розповідь і бесіда у сполученні з практичними діями. Практичні навчальні дії доцільно організувати в ігровій формі. Програма з цього виду діяльності передбачає оз­найомлення дошкільників з цілим рядом складних мовних і мовленнєвих понять, які мають бути за­своєні дітьми практично.

Використовуючи метод розповіді (навіть коли він супроводжується спостереженнями за мовленнєвими явищами), не можна обійтися без практичних дій з тими чи іншими мовними одиницями — реченням, словом, складом, звуком, які, зважаючи на складність їх матеріального вияву, мають постати в уявленні дітей у предметній формі. Слід пам'ятати, що довільна увага дошкільнят чотирьох-п'яти років ще дуже слаб­ка, поріг сприйняття невисокий, мислення носить на­очно-образний характер, загальний інтерес від діяль­ності спрямований на її результати, а не на способи дій. Зважаючи на це, усім завданням, що мають пізнавальний зміст, доцільно надавати ігрової форми. Елементами гри при цьому можуть служити: ігровий сюжет дитячої діяльності, пропонована дитині певна роль (слова, звука, складу тощо), установка на пере­могу в змаганні в результаті успішного виконання за­даних дій з обов'язковим додержанням встановлених правил. У цьому віці будь-які запитання й завдання сприйматимуться дітьми краще, якщо їх задаватимуть Буратіно, Мальвіна, Катруся, Незнайко чи інші доб­ре відомі дітям казкові герої. У процесі виконання навчальних завдань діти з великим задоволенням оби­рають ролі водіїв, капітанів, будівельників, продавців. Виграють у кінцевому результаті ті діти (пари, групи), які виконують завдання швидше, точніше, правиль­ніше. Це може бути добір слів з певними звуками або звуком у заданій позиції (на початку, в середині, в кінці слова), з певною кількістю складів, звуків, з на­голосом на певному складі тощо.

Одним із найважливіших завдань у процесі на­вчання грамоти є формування у дітей навичок зву­кового аналізу слів. Це складне вміння є обов'язко­вим для процесу навчання грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом. Воно формується як особлива розумова дія, в ході якої діти мають додер­жувати двох обов'язкових умов: послідовно і правиль­но називати в словах звуки. При цьому вважаємо зайвими вимоги називати в слові кількість звуків, а також у ході виділення окремих з них давати їм якусь характеристику — голосний, приголосний тощо. Важ­ливо, щоб дитина зобразила її за допомогою умовних знаків (фішок) на моделі, і ці попередні дії стануть надійною основою для грамотного (без пропусків і заміни літер) письма.

Дидактичні ігри зі звуками — необхідний метод, який сприяє оволодінню дітьми умінням виконувати звуковий аналіз слів. За вказівкою вихователя діти, що одержали роль тих чи інших звуків, мають вико­нувати різноманітні дії — рухатися так, щоб у ре­зультаті перестановок утворювались склади та слова, змінювалося значення слів тощо. Важливо, щоб ці дії були не механічними, а супроводжувались активним вимовлянням окремих звуків, утворених складів, слів, речень тощо. Емоційність, інтерес, безпосередність, партнерство вихователя в колективних діях дітей сприятимуть оволодінню вихованцями такими важли­вими розумовими діями з різними мовними одиницями, як аналіз, синтез, класифікація, абстрагування, уміння робити правильні висновки.

Навчання грамоти дітей п'ятого року життя ста­новить собою суто добукварний період. На заняттях діти вслухаються в мовлення, дізнаються, що воно складається з речень, речення будуються зі слів, а, слова можуть ділитися на склади і окремі звуки. З метою оволодіння звуковим аналізом слів вихованці виконують вправи на визначення початкових і кінце­вих звуків у словах, на виявлення названих виховате­лем звуків у заданих словах, на самостійний добір слів із тим чи іншим звуком.

Вихователеві слід мати на увазі, що для виділен­ня у словах початкових і кінцевих звуків спочатку слід добирати найпростіші випадки: для виділення го­лосних найзручнішою є така позиція, коли даний звук становить собою окремий склад (а-кула, о-купь, У-країна, Е-мма, і-дуть). У кінці слів такі склади в українській мові (за винятком слів іншомовного по­ходження) відсутні, тому для виділення кінцевих го­лосних звуків слід добирати слова, у яких ці звуки переважно знаходяться під наголосом (гора, пишу, книжки, пливе, малі). У такій позиції голосні звуки вимовляються чітко, виразно, без будь-якої редукції (скорочення). Для приголосних найзручнішою позицією для виділення є така, коли початковий або кінцевий звуки знаходяться за межами прямого складу типу «ПГ» (приголосний + голосний), який у методиці на­вчання грамоти ще називають злиттям, наприклад: брова, ніс, палець, лоб, лікоть, шкіра, спина. У такій позиції вимова приголосних звуків є значно ав­тономнішою порівняно з тією, коли вони знаходяться в безпосередньому контакті з голосними, а тому й виділення їх у слові відбувається значно легше,

Наступним кроком в оволодінні вмінням викону­вати повний звуковий аналіз слів є впізнавання за­даного або самостійно виділеного звука в інших сло­вах, тобто в таких, де він може знаходитись у різних позиціях, у тому числі й у структурі «злиття». При цьому зауважимо, що для загострення фонетичного слуху дітей у пропонованому ряді слів мають бути й такі, що заданого звука зовсім не містять. Напри­клад, для впізнавання звука [ш] можна подати дітям такі слова: шпак, кішка, кажан, каштан, шапка, штани, сорочка, галоша.

Щодо поділу слів на склади дітям п'ятого року життя достатньо оволодіти цим умінням зі словами, що становлять два відкриті склади типу «злиття»: ма-ма, ли-па, сі-но, бі-ле. Сильніші діти легко поділяють на склади і слова типу мо-роз, ло-па-та, то-по-ля. Не становитимуть для малят труднощів і слова з першим відкритим складом: кни-га, гри-би, кра-си-во. Корисним і цікавим видом роботи, по­в'язаним зі складоподілом, є колективне, групове або самостійне промовляння за складами лічилочок, зок­рема в процесі рухливих ігор.

Крім звуко - складового аналізу слів, чотирирічні діти здатні виконувати найпростіші розумові "дії з ре­ченням. Саме поняття «речення» вони сприймають і засвоюють суто практично: «Послухайте, діти, таке ре­чення». Малята довідуються, що речення складаються зі слів, яких може бути два, три і більше (з однос­кладними називними, неповними реченнями, які ста­новлять собою одне слово, ознайомлювати дошкільників не потрібно, про них вони дізнаються в школі).

Найдоступнішими за структурою реченнями є такі, в яких підмет виражено іменником, рідше — особовим займенником, а присудок — дієсловом дійсного пособу в різних часових формах. Порядок слів у пропонованих дітям реченнях здебільшого прямий, тобто коли підмет стоїть перед присудком {Дівчатка співають. Хлопчики танцюють гопак). Але паралельно можуть аналізуватися й речення, що мають зворотний обернений) порядок слів (Незабаром настане весна, прилетять пташки. Зацвітуть квіти).

З інтонаційного боку речення, пропоновані для прийняття і елементарного аналізу (визначення кількості слів, послідовне називання слів, встановлення меж — початку і кінця — речення), можуть бути також різними. Безумовно, дітям п'ятого і шостого років життя доведеться найчастіше сприймати й аналізувати розповідні речення, але на сьомому році м доцільно буде час від часу пропонувати питальні, інколи й спонукальні речення (Звідки повертаються птахи? Летіть, гусоньки, до хати!).

Малювання (схематичне позначення) речень відбувається з допомогою відображення на моделях початку (вертикальною рискою) та кінця (відповідним розділовим знаком). Наприклад:

Настала осінь. |____ ____.

Повітря стало прохолоднішим. |________________.

Поховались від холоду комахи. |________________.

Куди збираються птахи? |______ ____. ___?

Так звані «короткі слова» (прийменники, сполуч­ники, займенники) діти шостого року життя також мають сприймати і позначати на моделях коротшими лініями. Відстань між лініями, що позначають окремі слова, становить одну клітинку¹.

На шостому році життя діти оволодівають умін­ням виконувати складовий та повний звуковий аналіз найпростіших за будовою слів. Доцільно виготовити для групи та для кожної дитини три складові моделі (на папері різного кольору).

¹ Робота над моделюванням речень і слів виконується в зошитах або на окремих аркушах у клітинку, на дошці, на набірному полотні.

 

Практика показує, що в роботі над звуковим ана­лізом недоцільно застосовувати кольорові символи для умовного позначення голосних, твердих і м'яких при­голосних звуків, оскільки вони, по-перше, не відоб­ражають істотних ознак того чи іншого типу звуків, а по-друге, дошкільнята нерідко плутають кольори.

Тому дана програма передбачає позначення голо­сних звуків кружечком (великою крапкою), твердих приголосних — смужкою (рискою), а м'яких приго­лосних — двома паралельними смужками (рисками). Кружечок у свідомості дитини асоціюється з вільним проходженням струменя видихуваного повітря через ротову порожнину, смужка символізує перешкоду на шляху цього струменя, дві смужки — посилену, ніби подвійну перешкоду, якою супроводжується вимовлян­ня м'якого звука порівняно з парним твердим.

Для вправлянь у побудові звукових моделей слів кожна дитина повинна мати невеличке набірне по­лотно, на якому можна викладати за допомогою кар­ток-фішок звукову форму слова.

Роботу біля дошки можна проводити по-різному: на демонстраційному набірному полотні, на дерев'яній планці з основою, на якій можна виставляти картки-фішки, або на магнітній дошці.

Якщо діти оволодіють умінням послідовно і пра­вильно називати звуки в словах, є всі підстави для переходу до букварного періоду навчання грамоти, тобто до оволодіння початковим умінням читати. Враховуючи загальний розвиток дітей і побажання батьків, цей перехід можна здійснювати і на шосто­му році життя, організовуючи заняття-ігри з окреми­ми групами «грамотіїв».

Слід мати на увазі, що пропонована програма не передбачає обов'язкового формування у дошкільників навичок читання у діапазоні всього алфавіту. Однак з особливо розвиненими дітьми, групами «грамотіїв» цю роботу можна проводити. Головне ж завдання для дітей підготовчої групи полягає у засвоєнні самого способу читання складів і слів. На початковому етапі навчання основна увага вихователя має бути зосере­джена на тому, щоб не допустити так званого по-буквеного читання.,Під читанням слід розуміти «процес відтворення тукової форми слів за їх графічною (буквеною) мо­деллю»¹. В цьому визначенні слід бачити найваж­ливішу вказівку на те, що дитина, яка розпочинає оволодівати вмінням читати, діє зі звуковою стороною мови, яку, однак, сприймає опосередковано, через букви, а тому без правильного відтворення звукової форми слова вона не зможе зрозуміти прочитаного, навіть знаючи всі букви.

Отже, перед читанням прямого складу типу «злит­тя» дітям необхідно добре усвідомлювати звукове зна­чення обох літер. Особливо це стосується букви, що позначає приголосний у складі.

Діти мають навчатися прочитувати обидві букви прямого складу у єдиному злитому комплексі, відкри­ваючи для цього рот тільки один раз, тобто в мо­мент вимовляння голосного. Стійке, правильне, до автоматизму засвоєне читання складів з певною бук­вою у сполученні її з усіма відомими дитині буква­ми голосних звуків є основою для читання най­простіших одно- та двоскладових слів. Читання слів типу мак, сон, ліс відбувається на основі сприйнят­тя двох одиниць читання — злиття приголосного з го­лосним та приголосного, який приєднується до злит­тя: ма + к, со + н, лі + с.

Поступово пауза між злиттям і приголосним зву­ком скорочується, і діти переходять до складового чи­тання такого типу слів.

Пропонована програма передбачає формування початкових навичок читання на основі дванадцяти літер, з яких п'ять позначають голосні звуки: а, о, у, и, і та сім — приголосні звуки: м, н, л, в, с, т, к. З поданих букв можна утворити досить багато слів простої звуко-складової структури, лексичне значення яких добре зрозуміле для шести-, семирічних дітей.

Необхідно в кожній групі мати касу букв і скла­дів для фронтальної (групової) роботи, а також роз­різні азбуки в межах, передбачених програмою два­надцяти літер для кожної дитини.

¹ Зльконин Д. Б. Как учить читать. — «Знание», серия Педагогика и психология. — №4. —

1976. — С. 17.