Анкета самооцінювання стану педагогічної роботи, спрямованої на налагодження взаємодії з родинами вихованців

Будь ласка, прочитайте уважно питання анкети та оцініть стан своєї педагогічної роботи щодо налагод­ження стосунків з родинами дітей. Позначте якість своєї роботи літерами А, Б або В (А — часто, Б — час від часу, В — рідко або ніколи). Проаналізуйте отримані результати та відповідно до цього працюй­те над покращенням якості, звертаючи увагу на ті ас­пекти, які ви визначили як проблемні.

— Відчуваю та демонструю добре ставлення до дитини їй та її батькам_______________________________

— Часто розмовляю з членами родин моїх вихо­ванців __________________________________________________

— У цих розмовах вживаю зрозумілі, доступні сло­ва та пояснення _______________________________________

— Уважно вислуховую та виконую побажання батьків_________________________________________________

— Знаходжу для цього зручний для обох сторін час _____________________________________________________

— Цікавлюся особливостями сімейного виховання, сімейними цінностями, традиціями____________________

— Пропоную різні види допомоги сім'ям _________

— Забезпечую варіативність освітніх послуг з ура­хуванням запитів сім'ї________________________________

— Залучаю батьків до розробки індивідуалізованих програм виховання і навчання________________________

— Пропоную батькам вибрати вид допомоги освіт­ньому закладу, найбільш зручний для родини________

— Даю батькам важливі доручення, в тому числі стосовно роботи з дітьми__________________. ________

— Сприяю спілкуванню батьків між собою _______

— Персонально, в присутності дітей та інших ро­дин дякую батькам за надану допомогу______________

— Разом з дітьми готуємо невеличкі сюрпризи, подарунки для батьків не тільки на державні, а і на сімейні свята__________________________________________

— Підбираю іграшки та обладнання для груп з урахуванням сімейної культури________________________

— Намагаюся дотримуватися сімейних ритуалів під­готовки до сну, їжі_____________________

- Називаю дитину тими лагідними іменами, яки­ми її називають вдома_________________________

— Поважаю педагогічні погляди батьків та сімейні цінності_________________________________

— Шукаю спільне в поглядах на виховання з членами родин_______________________________

— Намагаюсь не нав'язувати свої цінності дитині, якщо вони йдуть всупереч цінностям родини_________________________________________________________________________

— У спілкуванні з дітьми, які не володіють укра­їнською, вживаю ключові слова російською мовою____________________________________________________________________________

— Запрошую батьків відвідувати групи в будь-який зручний для них час___________________________

 

Аналізуючи свої відповіді на запитання анкети, вихователь може скористатись наведеними далі реко­мендаціями. В узагальненій формі вони містять усі необхідні орієнтири для того, щоб розібратись, що «добре», а що — «погано».

Оскільки найважливішими соціальними інститута­ми, на які покладена відповідальність за виховання дошкільників, є сім'я і дитячий садок, є сенс надава­ти представникам родин можливість приходити в ди­тячий садок тоді, коли вони хочуть, і залучати їх до участі у спільних педрадах, святах, гуртковій роботі тощо. Час настійно вимагає переведення батьків з па­сивної позиції спостерігачів за роботою інших на по­зицію активних співучасників виховного процесу.

Сповідування педагогами ідеї відкритих две­рей — крок назустріч батькам. У такому садочку мами і тата навчаються міркувати, роблять неспо­дівані відкриття, позбавляються суб'єктивізму, залу­чаються до неспішних спостережень за власним ма­люком. Саме тут з допомогою вихователя батьки усвідомлюють, що вони своєю власною поведінкою, активними зусиллями мають виховати освічену, куль­турну дитину.

Гуманізувати роботу з сім'єю — це по суті на­вчитись ставитись до інших і до самих себе як до цінності — з повагою, розумінням, довірою. Вихова­телю необхідно керуватись тим, що не інші (діти, батьки) повинні пристосовуватись до нього, а в пер­шу чергу він сам до них — до їхніх властивостей, стану, настрою. Прийняття цієї установки як керів­ництва до дії сприятиме налагодженню не лише діло­вого, а й особистісного спілкування педагога з пред­ставниками сімей.

Гуманізація взаємин вихователів з батьками пе­редбачає готовність обох сторін орієнтуватись на іншого як на особистість, поважати її індивідуальність, рахуватись з її особливостями. До­цільно вдосконалювати своє вміння будувати діалог, підтримувати його, дорожити ним. Цьому сприятиме розуміння педагогом того, що батьки — активні суб'єкти спілкування, які мають право бути несхо­жими на нього, мати іншу точку зору, ніж він. Ми повинні плекати своє і батьківське вміння бути са­мим собою серед інших.

У контексті такого підходу вважаємо за можливе запропонувати працівникам дошкільної установи у спілкуванні з представниками сімей поряд з розпо­відною, окличною і заперечною формами речень ви­користовувати запитальну. Психологічно вона більш виграшна, оскільки лишає за батьками право на роз­мірковування, узагальнення, а за вихователем — пра­во на сумнів: самовпевненість гальмує професійне і особистісне удосконалення.

Налагодженню ділового й особистісного спілкуван­ня з батьками сприятиме усвідомлення ними своїх прав і обов'язків. Слід визнати, що подекуди така робота навіть не передбачена. Звідки батькам дізна­тись про те, що повинно передбачатись системою до­говору з ними і базуватись на юридичних засадах? Якщо про коло своїх обов'язків батьки ще можуть здогадатись, аналізуючи словесні вимоги.представників адміністрації і вихователів (хоча і ці відомості несистематизовані, уривчасті, не позбавлені суб'єктивного забарвлення), то з приводу своїх прав батькам май­же нічого сказати.

Доцільно чітко визначити права, якими можуть скористатися батьки під час перебування малюка в

дитячому садку, і коло їхніх обов'язків по відношен­ню до своєї дитини і дошкільної установи. Якщо та­кий документ існує, пропонуємо:

= переглянути його положення, орієнтуючись на вимоги часу. В разі необхідності внести в нього ко­рективи;

=> подбати про забезпечення діалектичної єдності прав і обов'язків батьків;

=> забезпечити доступність документа для батьків;

=> використати наочність в ознайомленні батьків зі своїми правами і обов'язками;

=> відобразити провідні положення у батьківських куточках (відмовитись від форми сухої настанови), супроводжувати їх чіткими коментарями. Можна ви­користати гумор, жартівливі ілюстрації, проблемні за­питання тощо;

=> зробити положення документа предметом обго­ворення, знайти можливість з'ясувати у батьків, на­скільки документ задовольняє їх, охоплює всі аспекти взаємодії.

Це надасть взаєминам батьків з працівниками дошкільної установи певності, сприятиме підвищенню відповідальності обох партнерів, зробить природними взаємоконтроль і взаємозвіт.

У спілкуванні з батьками вихователь повинен ви­ступати у двох гармонічно поєднаних між собою ро­лях — учителя і учня одночасно.

Досвідчений педагог не лише навчає і виховує батьків, а й сам у них вчиться, не лише пропонує їм свої готові оцінки дитини, а й заохочує рідних ма­люка до вироблення власних оцінних суджень, не тільки створює для батьків певну програму його роз­витку і виховання, а й з'ясовує ставлення близьких дорослих до неї. По суті, йдеться про необхідність удосконалення вміння педагога не тільки говорити са­мому, а й вислуховувати іншого.

Вихователь для батьків — не керівник, не настав­ник, не контролер, а передусім — близька, мудра, терпляча, освічена людина, до якої можна прийти на СПОВІДЬ. А сповідуватись, як відомо, можна лише тому, до кого відчуваєш довіру, кого поважаєш, у по­рядності кого не сумніваєшся. Готовність більшості батьків сповідуватись вихователю, довірити йому сі­мейну таємницю, запитати про найінтимніше — один з важливих показників благополуччя у взаємовідноси­нах рідних і близьких дитині дорослих.

Важливим аспектом гуманізації системи роботи з сім'єю є формування у батьків самоповаги: адже ли­ше той дорослий, який поважає себе, здатний плека­ти почуття самоповаги у сина чи доньки. На жаль, не завжди вихователі приділяють цьому питанню на­лежну увагу: вдаються до слів неповаги на адресу ма­тері чи батька, коментують за спиною батьків їхні вчинки, виговорюють їм у присутності дітей, низько оцінюють їх батьківські здібності тощо. Це, по-пер­ше, може призвести до зниження самооцінки у бать­ків, а по-друге, віддаляє батьків від вихователів, фор­мує у них упередженість, невпевненість, тривогу.

Отже, доцільно частіше говорити батькам про те, що піднімає їх у власних очах, додає почуття впев­неності й оптимізму. Це не означає, що не слід об'єктивно оцінювати батьків — їхні слова, вчинки, наслідки певних дій. Йдеться про необхідність нада­вати перевагу позитивним оцінкам. Мудрість такої позиції педагога не відразу позначиться на його ро­боті, проте він обов'язково матиме змогу впевнитись у її доцільності.

З цим аспектом гуманізації тісно пов'язаний і інший — розвиток у дошкільників почуття своєї зна­чущості, самоцінності. Вирішення цього завдання по­требує об'єднання зусиль педагогів і батьків: адже саме від них діти одержують першу інформацію про себе, про те, які вони сини і доньки, трудівники, друзі тощо. Дорослі відповідальні перед майбутнім малюків за ті оцінки, які роблять на їхню адресу сьо­годні. Вони або живлять дарований дітям природою оптимістичний погляд на себе як на істот розумних, умілих, чуйних, або, навпаки, руйнують його. Тим самим батьки і педагоги або допомагають дошкільни­кам прийняти власне «я», полюбити себе, радіти вла­сним чеснотам, або стають на заваді цього, провокують виникнення конфліктів (зовнішніх і внутрішніх), комплексів, невротичних проявів.

Радимо вихователям пильніше придивитись до процесу оцінювання вчинків, властивостей, продуктів праці дошкільнят, звернути увагу на те, на чому са­ме вони роблять наголос під час розмов з батьками своїх вихованців — на аналізі чеснот дитини чи на критиці його вад. Корисно періодично запитувати у себе: «Чого чекає від мене мама Катрусі? Чому об­минув стороною тато Іванка?» Об'єктивні відповіді допоможуть визначити тактичні помилки, внести в разі необхідності зміни у манеру поведінки, у зміст спілкування.

Пропонуємо вихователю поставити себе на місце батьків, яким майже щовечора кажуть: «Вітя знову бився», «Тетянка, як завжди, не впоралась із завдан­ням», «Ваш Миколка жадібний, з ним не хочуть гра­тись діти» тощо. Які почуття можуть викликати подібні узагальнення у батьків дошкільників? Важко уявити, що після цього - мати чи батько посміхнуться малюкові і скажуть ніжні слова.

Отже, оцінка вихователя, висловлена батькам на адресу сина чи доньки, не тільки сприяє (або не сприяє) розвитку самоповаги у малюка, а й впливає на прояви батьківської любові. Легше любити розум­ного, кмітливого, вмілого, доброго сина, ніж неро­зумного, невмілого і злого. Внаслідок дефіциту батьківської любові дитина може замкнутися у собі, втратити почуття захищеності, рівноваги, довіри до дорослих.

Не слід прагнути штучно перетворювати батьків на вимогливих і прискіпливих вихователів, культивувати в них риси суддів власних дітей. Батьки, пере­дусім мати, покликані не стільки вимагати від малю­ка досконалості, відповідності високим зразкам (це призначення вихователів, учителів), скільки любити мого, приймати таким, яким він є, вболівати за ньо­го, делікатно виправляти його вади. Завдання вихователя — плекати батьківську любов, з допомогою оцінних суджень зводити її в розряд найвищих чес­нот. Цим самим педагог робить безцінну послугу дитині — дарує їй батьків, до яких вона зможе прий­ти із своєю слабкістю, неспроможністю, невпевне­ністю, перед ким зможе не кривити душею.

Гуманізація роботи з сім'єю передбачає внесення змін у її зміст. Доцільно поставити акценти на та­ких її аспектах:

♦ забезпечення умов розвитку життєздатності дошкільника (фізичного і психічного здоров'я, са­мостійності, оптимізму, впевненості у своїх можливо­стях, самоповаги, вміння долати труднощі);

♦ виховання моральності (розвитку у дитини потреби і здатності бути корисною людям, уміння без спонукань ззовні братись і доводити до кінця спра­ву, звичку виконувати будь-яке завдання якісно, не розраховуючи на схвалення і заохочення);

♦ статеве виховання (значення психологіч­них особливостей дівчаток і хлопчиків; виховання у дітей статевої самосвідомості; повага до проявів пер­шої закоханості дитини тощо);

♦ врахування індивідуальних особливостей дошкільників у сім'ї і в дитячому садку (типологія дітей, відмінності у підходах до «шустриків» і «мямликів»; особливості спілкування інтровертів і екстра­вертів тощо).

Гармонізація взаємин педагогів і батьків

Гармонізувати взаємини — означає побудувати їх за правилами гармонії, яка передбачає узгодженість поглядів і поведінки обох сторін, злагодженість, суго­лосність, розмірність стосунків. По суті, йдеться про необхідність оволодіння партнерами мистецтвом спілкування і наукою бути відповідними, поліфонічни­ми, співзвучними один одному. На жаль, це вдається не завжди.

Гармонізація взаємин можлива лише за таких умов:

♦ готовність обох сторін акцентувати увагу на то­му, що їх об'єднує, а не роз'єднує;

♦ оволодіння умінням адекватно реагувати на ситуацію, вчинок, слово іншої сторони;

♦ здатність педагога і батьків критично переоціни­ти власне вміння спілкуватись, виявити високу культуру;

♦ озброєність вихователя знаннями особливос­тей вихованця (вікових, індивідуальних) і сім'ї (тип, склад, система цінностей, культурний і освітній рівень, матеріальний достаток, віросповідання, стан здоров'я членів конкретної родини).

Оскільки означені вище умови дуже важливі, ма­ють свою специфіку, певною мірою визначають успіх справи, зупинимось детальніше на аналізі кожної з них. Аналіз реальної практики взаємин педагога і батьків дає підстави стверджувати, що обом сторонам буває важко дійти згоди, досягти одностайності думок, оцінок, дій, порозумітись одна з одною. І виховате­лям, і батькам доцільно вдосконалювати своє вміння підтримувати і розвивати діалог, спрямовувати зусил­ля на пошуки спільних точок відліку, кутів зору, по-цій, які їх зближують.

Сподіваємось, що у роботі з батьками вихователям стануть у нагоді узагальнення сучасної психології приводу спілкування як виду діяльності. Отже, вза­ємини педагога з батьками будуються на трьох прин­ципах — суперництва, компромісу і коо­перації. У будь-якому нормальному спілкуванні ні ти якоюсь мірою проявляються. Справа лише в то­му, в якій саме дозі: ліки в малій дозі виліковують людину, у великій — перетворюються на отруту.

Чи завжди елемент суперництва у спілкуванні вихователя з батьками — явище негативне? Безумовно, ні. Його присутність у малій дозі може виявитись пусковим механізмом діалогу, стимулювати активність, прояви творчості, незалежність думок. Наприклад, спілкуючись з освіченим, культурним, авторитетним батьком, вихователь намагається виявитись рівним, гідним партнером — він орієнтується на високий зразок, контролює свою поведінку, мову, міміку, жести. Безумовно, ні за яких умов суперництво не повинно домінувати у спілкуванні, інакше гармонія бу­де порушена, з'являться ознаки відчуженості, індивідуалізму, агресивності. Певну роль у спілкуванні, в його гармонізації відіграє компроміс, тобто здатність сторін на основі взаємної домовленості дійти згоди, порозумітись. Це тим важливіше і одночасно складніше, чим більш відмінні, несхожі уподобання, манера поведінки, по­гляди на життя, система виховання батьків і педа­гогів. Але ж спілкуватись, домовлятись, обмінюватись думками їм доводиться майже кожного дня. Отже, доцільно вдосконалювати своє вміння відчувати парт­нера, з повагою і розумінням ставитись до його не­згоди з вашою позицією, зупиняти потік негативних почуттів і слів, які лише зашкодять справі. Непоступ­ливість, упертість, демонстративна незгода партнерів не приносять користі жодному з них, не вирішують існуючих проблем, не призводять до ефективного їх розв'язання.

Безумовно, йдеться про доцільну, розумну, необ­хідну долю компромісу, без якої буває складно дійти згоди, а не про зайву, бездумну, легку поступливість як відмову педагога чи батька від власної точки зо­ру. Досвід, інтуїція, вміння відчути психічний стан партнера, прогнозування можливих наслідків повинні допомогти вихователю і батькам зробити свій вибір, схилитись до тієї чи іншої тактики поведінки, визна­чити міру необхідної і доцільної поступливості, здат­ності до компромісу.

Особливу роль у спілкуванні вихователів з бать­ками повинна відігравати кооперація, тобто здатність обох сторін до поєднання зусиль, до знаходження спільних, близьких, зрозумілих обом і прийнятних по­зицій, думок, оцінок. Для цього необхідно виявити зацікавленість у колективному вирішенні проблеми, у знаходженні можливостей щось додати до думки чи дії партнера, у сприянні сумісництву.

Кооперація як своєрідна форма організації взає­мин вихователів і батьків передбачає участь обох сто­рін у спільних заходах (проведенні свят, зборів, пед­рад тощо). Це потребує від них уміння розподілити між собою ділянки роботи і коло обов'язків з ураху­ванням бажань і можливостей партнерів. Гармонійності спілкування сприятимуть удоскона­лення вихователем процесу саморегуляції поведінки, вміння об'єктивно оцінювати факти, ситуації, вчинки батьків і відповідно поводитись.

Гармонійні взаємини з батьками вихователь може налагодити лише за умови, коли він знає вікові й індивідуальні особливості дошкільників, враховує їх у своїй педагогічній діяльності, орієнтує на них сімей­не виховання.

Гармонізація взаємин передбачає інформованість батьків про особливості розвитку дитини. За даними досліджень, поінформованість батьків відносно вікових та індивідуальних особливостей власного сина чи доньки далека від ідеалу. Важко розраховувати на спільність зусиль, якщо вихователь краще орієнтува­тиметься у чеснотах і вадах малюка, ніж рідні бать­ки. Тому ми пропонуємо у практиці роботи викори­стовувати анкетування членів родин, яке актуалізує для них необхідність поглиблення знань про вікові й індивідуальні особливості дитини. Далі наводимо кілька варіантів анкет для батьків.

 

Анкета 1

{вивчення ціннісних орієнтирів батьків)