Лисичка підслуховує (3-4 роки)

Лисичка стоїть під вікном хатинки, в якій живуть котик з півником, і прислухається, про що вони го­ворять. Виразні рухи: голова нахилена вбік (слухає, підставляє вухо), погляд спрямований в інший бік, напіввідкритий ротик.

Поза: нога виставлена вперед, корпус трохи на­хилений вперед.

 

Слухаємо тишу (4-5 років)

Діти йдуть під музику один за одним. Коли музи­ка стихає, всі зупиняються, заплющують очі й слуха­ють тишу. В тиші ледь чутно лунає команда вихова­теля до виконання спокійних рухів (сісти на підлогу, лягти на спину, підняти догори праву руку тощо). Рухи треба виконувати так, щоб не сполохати тишу.

Виразні рухи: палець однієї руки притулений до губів, друга рука приставлена до вуха, очі заплющені.

Поза: тулуб нахилений уперед.

 

Індіанці (5-6 років)

Діти йдуть один за одним, скрадаючись, ніби ін­діанці у преріях. Попереду йде вождь. Коли вождь тихо плесне у долоні, дитина, що йде останньою, має одразу зупинитись. Так вождь розміщує всіх дітей у задуманому ним порядку (у лінію, коло, по кутках).

Вони завмирають, уважно стежать за поглядом вож­дя. Мовчазний дозвіл вождя означає, що вартовий може залишити свій пост і приєднатися до загону. Інші діти під керівництвом вихователя жартують з «індіанцями», кличуть їх, але ті стоять, ніби зака­м'янілі, щоб не пропустити наказу вождя.

Виразні рухи: постава горда, голова високо підня­та, очі пильно стежать за вождем. Брови зведені, гу­би стулені. Обличчя зосереджене, суворе й водночас спокійне.

Поза: ноги широко розставлені, руки схрещені на грудях, тулуб трохи відхилений назад.

 

Маленький скульптор (6-7 років)

Малюк зображує скульптора, інші діти — глину. Скульптор задумав зробити скульптурну групу під на­звою «Вовк і Заєць». Він ставить двох дітей у центр кімнати і показує їм позу й міміку: Заєць вудить ри­бу, посміхається і не помічає, що за його спиною стоїть Вовк і ось-ось кинеться на нього.

Скульптор обходить кругом статуї, поправляє їх, відступаючи, милується своєю роботою. Він втомився і лягає відпочити поряд зі своєю роботою. Поки той спить, скульптурна група оживає. Вовк хоче спійма­ти Зайця. Вони бігають коло скульптора, але, як тільки той починає ворушитися і прокидається, швид­ко займають свої місця і застигають в попередніх по­зах. Майстер встає, роздивляється скульптуру. Він не може повірити, що Вовк і Заєць ожили.

Інший скульптор може задумати зліпити «Трьох поросят», «Веселих барабанщиків», «Бременських му­зик», «Танцюристів».

 

Вправи на розслаблення м'язів

Наведені вправи допомагають в ігровій формі оволодіти прийомами зняття психом'язового напру­ження. Вміння тілесної релаксації корисно як для зняття надмірного збудження, так і для відновлення сил при емоційній чи фізичній виснаженості.

Котик спить (3-4 роки)

Діти слухають вірш і зображують стомленого ко­тика: лягають на підлогу, потягуючись, і починають рівно, спокійно дихати. Вихователь підходить до них, підіймає руки («лапки») одного, другого, але руки падають, мов ватяні.

Захотілось котику спати,

Кулачками тре оченята.

Зачекай, мій котику, трішки,

Постелю для тебе я ліжко.

Але мій мисливець завзятий

Вже не міг на ніжках стояти.

Він повільно впав на підлогу,

Розкидавши руки і ноги.

Я його хотіла підняти,

Але став мій котик як з вати.

Уві сні непомітно він диха.

Тільки носом посапує тихо.

 

Живі загадки (4-5 років)

Руки вгору, з моркви ніс,

Сонце вийшло — він розкис. (Сніговик)

 

Цвях на сонці вигравав, та підтанув і упав. (Бурулька)

 

Перший рядок — руки над головою, виструнчи­тися. Другий — опустити (кинути) розслаблені руки та присісти.

 

Штанга (5-6 років)

Дитина підіймає «важку штангу». Потім кидає її, відпочиває.

 

Повітряна кулька (м'яч) (6-7 років)

Дівчинку або хлопчика обирають на роль м'яча. Спочатку дитина зображує здутий м'яч: ноги напів­зігнуті, руки і шия розслаблені, корпус нахилений уперед. Хтось з дітей починає надувати м'яч насо­сом, супроводжуючи кожну порцію повітря звуком «с-с-с». Почувши перший звук «с-с-с», м'яч «вди­хає» повітря і випрямляє ноги в колінах, далі ви­прямляє тулуб, піднімає голову, руки, надуває щоки. М'яч надутий. Потім його спускають, на звук «ш-ш-ш» з нього «виходить» повітря, і тіло повертається в по­передній стан.

Діти міняються ролями.

 

Емоційно-позитивні стани та ставлення

Ігрові вправи, де група дітей спільно переживає та проявляє радість, задоволення, прихильність, вдячність працюють не тільки на створення хорошо­го настрою в групі, але і на формування позитивно­го ставлення дітей один до одного та до психогімнастичних занять.

 

Сніжинки (3-4 роки)

Подув вітер. Діти-сніжинки кружляють під жва­ву музику. Та ось вітерець затихає, музика уповіль­нюється, сніжинки ледве рухаються і нарешті лягають на землю (діти присідають, опускають руки, схиля­ють голову, ніби заснули). Навкруги тиша.

Заводні іграшки (4-5 років)

Діти граються із заводною іграшкою, звертають увагу, як її рух уповільнюється, коли закінчується за­вод. А потім самі зображують заводне курча, зайчи­ка, паровозик тощо (поступово уповільнюють рухи, зупиняються, завмирають).

Фея сну (5-6 років)

Діти сидять на стільчиках, що стоять у колі. Зву­чить колискова. Дівчинка з «чарівною паличкою» (Фея сну) підходить до одного з малюків і тор­кається паличкою його плеча, той «засинає» (нахи­ляє голову і заплющує очі). Так вона обходить усіх дітей і тихенько виходить.

Мамі усміхаємось (3-4 роки)

Вихователь співає пісеньку «Мамі усміхаємось» В. Агафонникова:

Ой, лади, лади, лади,

Не боїмося води,

Чисто умиваємось —

ось так!

Мамі посміхаємось —

ось так!

Діти слухають пісню і повторюють рухи за вихо­вателем: на слова першого рядка плескають у долоні, другого — розводять руки долонями догори, третьо­го — гладять свої щоки, четвертого — опускають ру­ки і посміхаються.

Канікули Боніфація (5-6 років)

Діти пригадують, як у мультфільмі лев Боніфацій розважав африканських малюків. Хтось з дітей або вихователь уявно жонглює, ходить по канату, пока­зує фокуси. Діти весело сміються, танцюють, плещуть у долоні, стрибають. Потім усі разом можуть погра­тися в рухливі ігри.

Веселі друзі (6-7 років)

Діти діляться на пари. Кожна пара по черзі ро­зігрує таку сценку. Двоє друзів, які все літо не ба­чилися, нарешті зустрічаються у дворі. Вони радісно вигукують, підбігають один до одного, обіймаються, стрибають від радості, сміються, кружляють у танці або бігають з підскоком, тримаючись за руки.

Смачні цукерки (3-4 роки)

В одного з дітей у руках уявна коробка з цукер­ками. Він пригощає по черзі дітей. Малята беруть по одній цукерці, дякують господарю, потім розгортають цукерку і кладуть її в рот. По виразу їхніх облич од­разу видно, що частування смачне.

Міміка: жувальні рухи, посмішка, вираз насоло­ди, задоволення.

Клумба і садівник (5-6 років)

Діти обирають ролі квітів на клумбі. Всі квіти зів'яли, бо давно не було дощу. Але нарешті прий­шов садівник і полив рослини. Вони підняли голівки, розгорнули пелюстки і стали надзвичайно гарними. Квіти вдячно усміхнулися садівникові, милуються со­бою та сусідами по клумбі.

Виразні рухи: сісти навпочіпки, голову і руки опустити (квітка зів'яла); підняти голову, розпрями­ти тулуб, руки підняти (квітка розквітла).

Міміка: очі напівзаплющені, м'язи розслаблені, задоволена посмішка.

Гру можна продовжувати, пропонуючи ситуації: сонце гріє — сонце палить, спека — подув легенький вітерець — вітер став холодним, квіти замерзли — садівник закрив їх від вітру і т.д.

Паровозик з Ромашкова (6-7 років)

Діти уявляють себе пасажирами чудового Паро­возика з мультфільму. Паровозик зупиняється в дивнім лузі, де росте безліч квітів. Пасажири милу­ються заходом сонця, слухають спів пташок, збира­ють ромашки (конвалії, сунички, кульбабки, проліски, листя), нюхають букети, щасливо посміхаються.

 

Неприємні почуття та переживання

Ігрова імітація негативних переживань дозволяє дітям навчитись розпізнавати їх у себе та в інших; ро­зуміти природу таких почуттів, не лякатись їх, навчи­тись адаптивно проявляти їх самим та адекватно реа­гувати на їх виникнення вінших. Особливістю вправ на переживання негативних емоцій є те, що непри­ємності обов'язково минають і діти разом з героями сюжетів відчувають полегшення, спокій або радість.

Зайчики (3-4 роки)

Інсценізація вірша М. Познанської «Зайчики»:

В лісі сніг. У лісі звірі.

Ось зайчатка скачуть сірі.

Сірі їстоньки хотять,

Сірі з холоду тремтять.

Бідні зайчики голодні.

Ще не снідали сьогодні.

Виразні рухи: стрибають, ніби гріються, руками б'ють себе в боки, обіймають за плечі.

Міміка: лоб зморщений, брови зведені, губи злег­ка надуті, кутики губ опущені.

 

Ведмедик Мишка (4-5 років)

Інсценізація вірша І. Неходи «Ведмедик Мишка»:

Ну, а це — ведмедик Мишка,

Він і плаче, і реве...

Він звихнув учора ніжку

І тепер кривенький трішки,..

Та нічого — заживе!

Діти зображують ведмедика, який плаче, трима­ється за ніжку, шкутильгає.

 

Король Лісовик (4-5 років)

Інсценізація вірша

Ой ховайтесь хто куди,

Щоб не трапилось біди!

Бо сьогодні Лісовик

Розсердився геть на всіх!

Як затупає ногами!

Замахає кулаками!

Зуби стиснув, брови звів!

Хто його так розлютив?

З чого стався весь той гнів?

Може, він щось люте з'їв?

А нічого і не сталось.

Просто мухи покусали!

 

Посварилися (5-6 років)

Два хлопчики посварилися. Вони дуже сердиті, насуплені, наступають один на одного, розмахують руками. Ось-ось поб'ються. Але хтось з дітей допо­магає друзям помиритись.

Лисеня боїться (3-4 роки)

Лисеня побачило на другому березі струмка свою маму, але воно ніяк не наважиться увійти у воду (перебігти через місток, перестрибнути). Вода холод­на, та і глибоко тут.

Виразні рухи: поставити одну ногу вперед на но­сочок, прийняти її. Повторити цей рух кілька разів.

Страх (5-6 років)

Малий лишився вдома один і дуже боїться. Він нерухомо сидить на стільці й перелякано дивиться на двері: а раптом у тій кімнаті хтось причаївся, що тоді?

Виразні рухи: голова відкинута назад і втягнута в плечі.

Міміка: брови підняті вгору, очі розширені, рот розкритий, немов для зойку.

Після етюду дітей запитують, кого або чого во­ни бояться насправді, пропонують намалювати або розповісти про свої страхи.

Нічні звуки (6-7 років)

Каченя втекло з дому. Ніч застала його у лісі. До того ж зіпсувалась погода: пішов дощ, піднявся вітер. Дерева гучно рипіли і гнулись віти під натис­ком вітру майже до землі. А каченяті здавалось, що його хапають великі темні й мокрі лапи. Перегуку­вались пугачі, а каченя думало, що то хтось кричить від болю. Довго металося каченя по лісу, поки не знайшло собі затишне місце, щоб заховатися.

У залі притемнюють світло. Учасники гри зобра­жують дерева, віти, пеньки. Доки лунає тривожна музика,, діти, не сходячи зі своїх місць, приймають погрозливі пози і страшно скрикують, завивають, охають. Каченя ховається в маленькій печері (під сто­лом), скручується клубочком і тремтить.

Коли припиняється музика, вмикають світло, діти підходять до каченяти і по черзі слухають, як силь­но та гучно калатає в нього серце.