Режим дня дошкільного закладу



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Режим дня дошкільного закладу



Режим дня має надзвичайно важливе значення для зміцнення фізичного і психічного здоров'я дітей в умовах дошкільної установи. В ньому мають поєд­нуватись сталі моменти і змінні, динамічні, спрямо­вані на врахування конкретних умов — вік дитини, стан її здоров'я, час праці батьків, сезонні зміни, екологічна ситуація. Все це впливає як на загальну тривалість роботи дошкільного навчального закладу, так і на окремі режимні моменти. Тому в програмі подано кілька варіантів режиму.

Проміжки часу між різними режимними момен­тами теж потрібно узгодити з конкретними об'єктив­ними потребами. Можна відійти і від суворого об­меження ЗО хвилинами часу на сніданок. Так, він проводиться не виключно з 8 год. ЗО хв. і до 9 год., а з 8 год. ЗО хв. до 9 год. ЗО хв. Якщо батьки привели малюка у садок у цей проміжок часу, його радо зустрінуть і нагодують.

Така організація сніданку зніме ранкову напругу дітей і батьків, зумовлену запізненням, надасть змо­гу вихователеві спокійно його провести.

У поданих орієнтовних режимах не визначається також окремо час на підготовку до здійснення основ­них режимних процесів (занять, прогулянок). Ця регламентація часто заважає вихователеві, змушуючи постійно підганяти дітей.

Можна припуститися деяких змін у послідовності проведення або тривалості окремих видів діяльності ді­тей протягом дня. Проте обов'язково зберігаються ос­новні принципи побудови режиму: достатня щоденна тривалість перебування дітей на повітрі (3—4 год); повноцінний сон; чергування розумових та фізичних навантажень; регулярне харчування (через 4—4,5 год).

Предметні заняття в літній період не проводять­ся, вони замінюються іграми. Тривалість прогулянок максимально збільшується: ігри, фізичні вправи. Ок­ремі види занять (музичні, з образотворчої діяль­ності) також проводяться на свіжому повітрі.

 

Організація спілкування дітей в умовах різнові­кової групи

Працюючи в різновікових групах, вихователям важливо створити такий мікроклімат, який сприятиме атмосфері радості, зацікавленості і взаємоповаги, ба­жанні спілкуватися не тільки з однолітками, а і з дітьми іншого віку. Це можливо за умов організації цікавої і змістовної діяльності з врахуванням вікових особливостей, індивідуальних інтересів і захоплень кожної дитини. В умовах різновікової групи для стар­ших дітей спілкування з молодшими є своєрідною «школою» гуманізму, в якій вони вчаться турботли­вому ставленню і любові до інших людей, проявля­ють увагу до молодших — надають їм допомогу, ор­ганізовують для них ігри, розваги. У молодших дітей з'являється можливість звернутися по допомогу не тільки до вихователя, а і до старших дітей, прояви­ти до них довіру, чомусь навчитись у них. Молодшу дитину в різновіковій взаємодії приваблює сам факт спілкування зі старшими, можливість ідентифікації се­бе з більш досяжним, ніж дорослий, зразком. Вона значно більше зацікавлена у різновіковому спілкуванні і зорієнтована на старшу дитину, ніж навпаки. За­вдяки спільній діяльності молодших дітей зі старши­ми дошкільниками і постійному прикладу активного використання більш розвиненого мовлення в малят розширюються функції мови, вони легко засвоюють павички спілкування, постійно поповнюють і активізу­ють свій словниковий запас, засвоюють словесні зво­роти і форми мовлення. В процесі спілкування стар­ша дитина часто займає позицію «ведучого» по відношенню до «веденої» молодшої дитини. Однак у різновікових групах можливе і партнерське спілкуван­ня, яке передбачає спільну зацікавленість дітей один одним, виключає зазіхання молодших на права старших і пов'язане з необхідністю одержання від них до­помоги, поради, підтримки. Перешкодами для різновікового спілкування мо­жуть стати:

— недооцінка старшою дитиною, або навмисне за­ниження, можливостей молодшого дошкільника («Ти це не вмієш робити», «Відійди, зараз все зіпсуєш»). Якщо молодша дитина не впевнена у собі, то кон­такт взагалі не відбувається. Якщо дитина активна, впевнена, то вона намагається переконати старшого у своїх можливостях, навіть піти на конфлікт з ним;

— позиція старшої дитини, коли молодший парт­нер сприймається тільки як об'єкт спілкування — або потрібний, або такий, що заважає. Якщо заважає, то його взагалі можна усунути від діяльності і не обо­в'язково з ним вступати у контакт і спілкуватися. Як­що потрібний, то їм варто оволодіти. В цьому ви­падку спілкування відбувається по заданій наперед старшою дитиною схемі, в якій молодшій дитині не дається можливість висловлюватись, її постійно пере­бивають, нав'язують свою думку. Старша дитина всі­ляко підкреслює свою виключність і залишає за со­бою право на першість: «Я знову тебе обіграв у грі»;

— побудова відносин між старшими і молодшими дітьми не на основі взаємних симпатій, а на сило­вих методах, задобрюванні, обмані («Ти замість ме­не склади іграшки в шафу, а я з тобою стану в парі, коли будемо виходити на прогулянку», «Підійди до старших дівчат і зламай їх будову»).

Організація спілкування дітей різного віку потре­бує певної підготовки старших і молодших дошкіль­ників, яка полягає у порадах старшим дітям, підказ­ках, чим і як можна зайняти малят, роз'ясненні їх окремих вчинків й особливостей поведінки, в орієн­тації молодших дошкільників на прояви доброзичливих почуттів і довіри До старшого. Якщо вихователь не звертатиме увагу на характер спілкування дітей різно­го віку між собою, це може привести до того, що старші діти дозволятимуть собі недоброзичливо стави­тись до менших, не будуть приймати їх у спільну діяльність, відніматимуть іграшки, книжки і, що гірше, будуть зневажати, командувати, сміятися над ними. Вихователь повинен пам'ятати, що малята краще сприймають розмову, безпосередньо звернену до кож­ного з них, тому протягом дня необхідно широко ви­користовувати індивідуальне спілкування, в першу чергу, з дітьми молодшої підгрупи.

При першому відвідуванні дитиною групи варто запропонувати їй на кольоровому папері обвести свою долоньку, вирізати зображення за контуром (при не­обхідності вихователь допомагає малятам) і приклеїти на картину «Наша група». Дорослий звертає увагу на те, що на картині є долоньки і великі, і маленькі. Це тому, що в групу ходять діти різного віку, але в садочку вони завжди разом, як ці долоньки. Бути ра­зом краще і веселіше, ніж бути одному.

Якщо дитина захворіла, доцільно організувати спілкування з нею декількох дітей по телефону. Мо­же бути тільки один дзвоник, але він має бути обов'язковим, щоб діти зрозуміли, що їх завжди че­кають у дитячому садку, за ними скучили. Старші діти при такому спілкуванні можуть розказати, що нового і цікавого відбувається в групі. Молодшим до­статньо привітатися і побажати скорішого одужання. Особливо такого прояву доброзичливості до себе по­требують діти, з якими не хочуть спілкуватися, з не­бажанням приймають у спільну гру.

Коли дитина повертається в групу після хвороби чи поступає новенька дитина, тому чи іншому маляті пропонується підійти до неї, сказати привітно: «До­брий ранок! Пішли гратися», «На тобі книжку чи олівці», «Ми за тобою скучили».

Протягом дня необхідно створювати ситуації, які формують моральні звички, під час одягання і роз­дягання, вкладання спати і після сну, на прогулян­ках, заняттях і самостійних іграх. Можна звернути увагу будь-кого з вихованців на те, що одна дитина плаче або чимось засмучена, порадити запитати, чому це сталося («Я знаю, ти добрий і чуйний товариш, завжди допомагаєш дітям, коли їм погано, можеш заспокоїти, пожаліти. Спробуй заспокоїти Маринку»). Позитивному спілкуванню допоможе організація різноманітних спільних розваг. Наприклад, після проведення дослідів з старшими дошкільниками «Як ви­никають мильні бульбашки чи сонячні зайчики? Від чого залежить їх розмір?» доцільно організувати роз­ваги для молодших, ігри з мильними бульбашками і сонячними зайчиками.

Радісному спілкуванню між дітьми сприяє прове­дення днів народжень. Бажано, щоб вони організо­вувались разом з батьками іменинника. Цікаві ігри, розваги, вікторини перетворюють цей день на справж­нє свято.

Можна запропонувати дітям такі ігри:

«Привітай іменинника»(для дітей молодшої підгрупи). Іменинник (старша дитина) сидить на стільчику з зав'язаними очима. Вихователь говорить, що малюкам треба підійти до іменинника і, вітаючи, погладити чи обійняти його, по секрету щось поба­жати або сказати йому на вушко. Іменинник пови­нен вгадати, хто його привітав. Якщо іменинник відразу не може вгадати ім'я, допускаються підказки інших дітей чи вихователя.

«Накриємо святковий стіл»(для старшої під­групи). Дітей розподіляють на дві команди. Кожна команда отримує набір разового посуду: стаканчики по кількості гравців і по одній тарілці на кожну ко­манду. Діти беруть тарілку і ставлять на неї свій стаканчик, обережно несуть до помічника вихователя, який в кінці гри обміняє разовий посуд на справжній скляний і саме цим посудом сервірує святковий стіл. Правило гри: стаканчик треба переносити на тарілці якомога швидше, але так, щоб він не впав з тарілки. Якщо стаканчик перевернеться, гравець повертається назад і починає маршрут знову. Віддавши стаканчик помічнику вихователя, дитина швидко повертається до своєї команди і передає тарілку іншому гравцеві. Пе­ремагає та команда, яка більше за всіх і скоріше пе­ренесла посуд.

— «Дзеркало». В цю гру можуть грати всі діти групи. Спочатку дзеркалом будуть дошкільники стар­шої підгрупи, а потім молодшої. Дзеркало має відтво­рювати всі рухи, які показуються дитиною. Гра до­поможе залучити вихованців до активної взаємодії в емоційній і комунікативній сфері, забезпечить психо­логічний комфорт, викличе бажання співпрацювати, наслідувати партнера. Гра вимагає підвищеної уваги до дитини іншого віку, емоційного відношення до її впливів, використання різноманітних невербальних за­собів спілкування. Під час гри вихователь схвалює будь-яку вдалу спробу показу виразних рухів, жестів, мімічних проявів, погляду одним партнером та їх максимально точне відтворення іншим. Для усклад­нення правил гри діти можуть стати в коло із 6 осіб (З старших дитини і 3 молодших) і спробувати по черзі без слів по-різному привітатися або попроща­тися один з одним. Таким чином, «дзеркало» стане формою короткого невербального діалогу окремої ди­тини з усією групою.

«Картина для іменинника»(гра для всіх дітей групи). Дітям роздаються кольорові олівці. На папері для креслення старша дитина проводить одну чи декілька ліній, молодший дошкільник продовжує ма­люнок. Потім виходить друга пара дітей і т.д. У ді­тей має бути вибір — доповнити новими деталями ма­люнок попередньої пари або почати створювати свій. Коли всі діти групи внесуть зміни і доповнення в ма­люнок, картина урочисто дарується імениннику.

При організації ігрової діяльності необхідно дава­ти можливість старшим дітям грати з ровесниками, тому що постійні ігри з молодшими дошкільниками можуть небажано вплинути на розвиток старших, призвести до обмеження їхніх інтересів, збіднення сю­жетів ігор. Однак є цілий ряд сюжетів творчих ігор, які базуються на спілкуванні молодших і старших дітей. Наприклад, у ролі мами дитина з більшою тур­ботою і ніжністю відноситься до молодшого товари­ша, чим до однолітка; у грі «Дитячий садок» охоче учить малюка співати пісеньку тому, що той дійсно її не знає. У свою чергу, малята більш шанобливо відносяться до мами і виховательки, якщо їх зобра­жують діти, які старші і досвідченіші.

Організовуючи спілкування дітей у нескладних трудових діях, особливу увагу треба приділяти ситу­аціям, коли праця дітей стає потрібною, корисною для інших (чергування, трудові доручення, ремонт книжок та іграшок). У цьому випадку характерним є інтерес менших дітей до нової, більш складної і при­вабливої діяльності, бажання все робити «як дорослі», старші діти. Для самообслуговування, прибирання іграшок чи шаф доцільно об'єднувати маленьких ді­тей з більш старшими, враховуючи їх організованість, охайність, сформованість у них трудових навичок. Для старших правилом поведінки повинен бути прояв піклування про маленьких, бажання допомагати їм щось зробити. А для молодших характерною є го­товність допомогти старшим, взяти участь у їх діяль­ності, виконати їх доручення.

Недопустимо перекладати на старших дітей обо­в'язки дорослих: вони залучаються для допомоги тіль­ки з виховною метою. Головне — добитися того, щоб старші діти, допомагаючи молодшим, без потреби не опікували їх, не подавляли ініціативи, в той же час підкреслювали турботу про менших, їх доброзичли­вість.

Успішність проведення занять у різновіковій групі залежить від чітко продуманої структури і належної організації дітей. Вихователь різновікової групи пови­нен добре знати програму всіх вікових груп і доцільно поєднувати різний програмовий матеріал протягом одного заняття, продумати, чим займуться діти кож­ної підгрупи. Не можна допускати, щоб якийсь час діти сиділи без діла, очікуючи, поки дорослий скаже їм, що треба робити. Якщо проводяться одночасно заняття з різних розділів програми, необхідно стежи­ти, щоб діяльність дітей однієї підгрупи не відволіка­ла дітей іншої підгрупи. Слід поєднувати такі занят­тя, в яких одна з підгруп має можливість працюва­ти самостійно, без постійного втручання вихователя. Не можна одночасно давати пояснення одній підгрупі і контролювати виконання завдання дітьми другої підгрупи. Найкраще поєднувати заняття з розвитку мовлення і образотворчої діяльності (особливо малю­вання за задумом або на задану тему).

Для розвитку спілкування дітей велике значення мають прогулянки, під час яких створюються сприятливі умови для виникнення розмов між дітьми. На відкритому повітрі діти частіше спілкуються з іншими дошкільниками, а в приміщенні — з дорослими. Одержувані на прогулянці враження активізують мо­ву дітей, їх допитливість, у маленьких виникають пи­тання, на які старші діти відповідають, сприяючи збагаченню уявлень і мови малят. Спілкування сприяє зближенню дітей, засвоєнню ввічливих форм мовлення (прохання, подяка і т.д.).

Варто мати на увазі, що характер спілкування дітей у більшій мірі пов'язаний з їх попереднім дос­відом. Якщо дитина виховується в сім'ї одна, вона частіше спілкується з дорослими, а діти, які мають старших братів і сестер, з іншими дітьми. Якщо в родині є декілька дітей і між ними складаються по­зитивні взаємини, спостерігається більш легке встанов­лення дружніх контактів і з дітьми в дитячому садку. Ці діти спокійно . грають з меншими дошкільниками, ласкаві, турботливі, попереджують їх утруднення.

 

Зростаємо дужими

Програма з фізичної культури передбачає ор­ганізаційні форми роботи, з яких складається повсяк­денний руховий режим у кожній віковій групі дитя­чого садка (таблиця 1).

Провідне місце в системі фізичного виховання дітей посідають заняття з фізичної культури. Восени, взимку та навесні (в холодну погоду) два з них про­водиться у фізкультурному залі, а три — на свіжому повітрі. З квітня до жовтня всі заняття проводять на фізкультурному майданчику.

Щотижня під час ранкової прогулянки, якщо доз­воляють погодні умови, проводиться піший перехід за межі дитячого садка. Діти йдуть у звичному для них темпі — 15 — 25 хв. (друга молодша та середня гру­пи) та 30—40 хв. (старша та підготовча до школи групи) в один бік. Під час активного відпочинку між переходами (40 — 60 хв.) малята виконують вправи з основних рухів або грають у рухливі ігри.

                   
  Форми роботи з фізичного виховання  
Вікова група Форми роботи Особливості організації та тривалість занять
           
Форми Наші малята Дослідники, Наша Від гри
роботи   чомусики старша група до навчання
Заняття з фі- 20-25 хв. 25-30 хв. 30-35 хв. 35-40 хв.
зичної культури      
(щоденно)      
Ранкова гімнас- Комплекс з чоти- Комплекс з п'я- Комплекс з шес- Комплекс з семи-
тика (щоденно) рьох-п'яти вправ, ти-шести вправ, ти-семи вправ, восьми вправ, кож-
  кожна повторю- кожна повторю- кожна повторю- на повторюється
  ється 4—6 разів, іється 6 — 8 разів. ється 8—10 разів, 10—12 разів, стриб-
  стрибки — 12 ра- Тривалість — 6— стрибки — 20 ра- ки — 24 рази.
  зів. Тривалість — 8 хв. зів. Тривалість — Тривалість — 10—
  5 — 6 хв. 8-10 хв. 12 хв.
Гігієнічна гім- Комплекс з чоти- Комплекс з п'я- Комплекс з шес- Комплекс з семи-
настика після рьох-п'яти вправ, ти-шести вправ, ти-семи вправ, восьми вправ, кож-
щоденного сну кожна повторю- кожна повторю- кожна повторю- на повторюється
(щоденно) ється 4—6 разів, ється 6—8 разів. ється 8—10 разів, 10—12 разів, стриб-
  стрибки — 12 ра- Тривалість — 6 — стрибки — 20 ра- ки — 24 рази.
  зів. Тривалість — 8 хв. зів. Тривалість — Тривалість — 10—
  5—6 хв. 8-10 хв. 12 хв.
Рухливі ігри Під час ранкової та вечірньої прогулянок 4—5 рухливих ігор щоденно.
(щоденно)   Ігри спортивного характеру (футбол, баскетбол, настільний теніс, бадмін-
    тон, хокей, городки  
Фізкультурні Щоденно під час малорухливих занять  
хвилинки (у ра- Комплекс з трьох- чотирьох вправ. Кожна повторюється
зі потреби) 4—6 разів. Тривалість 1—2 хв.    
Фізкультурні Щоденно між малорухливими заняттями: ігри середньої рухливості, хороводні
паузи (у разі ігри, вправи    
потреби) 6-8 хв. 6-8 хв. 8-10 хв. 8-10 хв.
Фізкультурні У другу половину дня залежно від пори року та погоди (у приміщенні або
розваги (1—2 на майданчику)    
рази на місяць) 20-30 хв. 30-35 хв. 35-40 хв. 45-50 хв.
Фізкультурні свята (2 — 3 ра- 40-50 хв. 50-60 хв. 1 год. -1 год. 20 хв.
зи на рік)      
Дні здоров'я Протягом дня активна діяльність дітей на відкритому повітрі. Інші заняття
(1 раз на мі- в цей день не проводяться. Зміст визначається вихователем.
сяць)      
Самостійна ру- Характер та тривалість залежать від індивідуальних даних та потреб дітей.
хова діяльність Проводиться під контролем вихователя    
дітей (щоден-      
но)      
Піший перехід Під час ранкової прогулянки за межі дитячого садка.
(1 раз на тиж- 3 активним відпочинком між переходами.
день)      
Завдання додо- Ранкова гімнастика, фізичні вправи під контролем батьків і разом з ними.
му Завдання визначається вихователем.    

У всіх вікових групах щодня проводиться ранко­ва гімнастика. Комплекси вправ вивчаються з дітьми під час занять з фізичної культури і змінюються кож­ні два тижні. Необхідно поєднувати проведення ран­кової гімнастики і загартування повітрям (температу­ра у приміщенні в осінньо-зимовий період має не перевищувати +16—17 °С у молодших та +14-15 °С у старших групах), а також з водними процедурами (вологе обтирання тіла, а влітку — обливання душем) з поступовим зниженням температури води.

Після денного сну щоденно проводиться комплекс гігієнічної гімнастики, до якого входять загальнорозвиваючі вправи, вправи для профілактики порушень постави, плоскостопості, а також танцювальні. Це дає можливість як швидше ввести організм дитини у відпо­відний робочий стан.

На заняттях з математики, розвитку мовлення, малювання та інших, які потребують тривалого пере­бування в одній позі, діти втомлюються, увага зни­жується. З метою поновлення працездатності, почи­наючи з середньої групи, проводиться фізкультурна хвилинка (три-чотири загальнорозвиваючї вправи, кожна з них повторюється чотири-шість разів).

Між малорухливими заняттями проводяться фіз­культурні паузи (динамічні перерви) для активного відпочинку дітей. Вони включають гру середньої рух­ливості або хороводну, танцювальні рухи, комплекс з п'яти-шести загальнорозвиваючих вправ (бажано під музику).

Рухливі ігри є основним засобом всебічного фі­зичного розвитку дітей, виховання у них позитивних моральних та вольових рис характеру. Щоденно у кожній віковій групі планують не менше чотирьох-п'яти рухливих ігор (під час ранкового прийому дітей, ранкової та вечірньої прогулянок).

При проведенні занять з фізичної культури, ран­кової гімнастики та рухливих ігор особливу увагу слід звертати на дітей, які мають ослаблене здоров'я. Фі­зичне навантаження їм зменшують: при виконанні загальнорозвиваючих вправ знижують кількість повто­рень, замінюють важкі вправи легкими (біг — ходьбою, лазіння по канату — лазінням по гімнастичній стінці і т.д.), обмежують участь у рухливих іграх значної інтенсивності.

Програмою передбачена організація фізкультурних розваг (два-три рази на місяць). Вони включають рухливі ігри, вправи та ігри спортивного характеру, вправи на фізкультурних тренажерах. Розваги прово­дять у другу половину дня у приміщенні або на май­данчику.

Щомісяця у кожній віковій групі організовують День здоров'я. Його мета — охопити усіх дітей гру­пи різними формами фізичного виховання протягом дня. Вранці — гра середньої рухливості, ранкова гім­настика, заняття з фізичної культури. Під час прогу­лянок — рухливі ігри та вправи спортивного харак­теру. У цей день забезпечується максимальне перебу­вання дітей на свіжому повітрі (інші заняття, крім фізкультурного, в цей час не проводяться).

Два-три рази на рік, починаючи з середньої гру­пи, діти беруть участь у фізкультурному святі (три­валість 40 хв. — 1 год. 20 хв.).

Програма свята залежить від пори року та кіль­кості учасників. До їх проведення доцільно залучати батьків.

Значне місце в системі фізичного виховання посі­дає самостійна рухова діяльність дітей. Вона великою мірою залежить від створення необхідних умов для реалізації біологічних потреб дитини у русі (облад­нання майданчика різноманітним фізкультурним ін­вентарем).

Два рази на рік (на початку січня та наприкінці березня) протягом тижня тривають канікули. Плану­ються усі організаційні форми фізичного виховання та значно збільшується час перебування дітей на свіжо­му повітрі.

Таким чином, система фізичного виховання дітей трьох-шести років передбачає широке застосування усіх засобів фізичної культури в різних організаційних формах, які забезпечують оптимальну рухову актив­ність малят. За тривалістю вона складає не менш як 2 — 2,5 години на добу для кожної дитини. Значна роль у фізичному вихованні дошкільнят належить сім'ї. Програмою передбачені домашні за­вдання з фізичної культури. Зокрема, обов'язкове ви­конання основних рухів та вправ спортивного харак­теру. Педагоги мають постійно консультувати батьків з питань створення необхідних умов для занять фі­зичними вправами та ігор, а також методики їх про­ведення .

 

Мова рідна, слово рідне

Рівень володіння дошкільником рідною мовою за­лежить від багатьох факторів. Основними з них є: а) рівень культури того мовного середовища, в яко­му перебуває дитина; б) увага, яку приділяли бать­ки розвитку мовлення дитини; в) загальний розвиток малюка. Враховуючи це, перед персоналом дошкіль­ного навчального закладу, зокрема перед вихователем, мають бути поставлені такі завдання:

♦ вивчити рівень мовлення кожного вихованця, який приходить у дитсадок;

♦ спланувати індивідуальну роботу залежно від ре­зультатів вивчення;

♦ скласти тематичний план з розвитку мовлення для дітей певної вікової групи.

У роботі з дітьми рекомендується широко вико­ристовувати усну народну творчість, дитячий фольк­лор, вірші й оповідання українських письменників, музично-пісенні твори, декоративно-прикладне мис­тецтво. Усе це за відповідної уваги до слова, його образності, влучності вживання є невичерпним дже­релом розвитку мовлення, збагачення словникового запасу і разом з тим сприяє формуванню загальної культури дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до українського народу, його традицій, звичаїв.

Очевидно, в кожній віковій групі є не лише ук­раїнці, а й малята інших національностей. Тому од­не із завдань — виховання почуття дружби, залучен­ня таких дітей до активного оволодіння українською мовою.

Велику допомогу в реалізації завдань мовленнєво­го й загальнокультурного розвитку можуть надати батьки. Спілкуючись з дітьми, вони повинні прояв­ляти зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячому закладі, підтримувати, заохочувати, прищеп­лювати цікавість до українського слова, брати актив­ну участь у родинних святах та інших заходах.

Робота з розвитку мовлення дітей багатогранна. Вона включає удосконалення звуковимов, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток грама­тичних умінь, а також умінь спілкуватися між собою (вести діалог), зв'язно, послідовно розповідати про побачене, почуте (зв'язне мовлення).

Важливе значення для розвитку мовлення дітей має здатність засвоювати слова, вирази мимовільно. Отже, в процесі виховання дошкільнят необхідно пе­редбачати слухання, наслідування, спілкування, заучу­вання напам'ять невеличких римовок, чистомовок, віршів.

Педагог має приділяти постійну увагу правильній вимові вихованців (вчасно виправляти помилки, по­казувати, як вимовляти слово) не лише на спеціаль­них заняттях, а й під час прогулянки, на заняттях з малювання, математики, ознайомлення з явищами природи, тобто під час усіх видів діяльності малят.

У програмі передбачена робота з дитячою книж­кою, спрямована на розвиток елементарної культури майбутнього читача, цікавості до книжки, бережливо­го ставлення до неї.

Зміст роботи з розвитку мовлення конкретизується в розділах: «У світі звуків», «Слово до слова — зло­житься мова», «У країні Граматики», «У нас в гос­тях книжка», «Ми розмовляємо».

Здійснення завдань з розвитку мовлення може проводитись або в повсякденному житті, або через організацію і проведення спеціальних занять. І в пер­шому, і в другому випадках ця робота повинна ма­ти чітко окреслену навчально-розвивальну мету.

Заняття повинні мати ігровий характер, проводи­тись не лише в приміщенні, а й на дитячому май­данчику. Це можуть бути екскурсії, подорожі, фольклорні дитячі ігри, співанки з проговорюванням слів, римованих рядків тощо.

Плануючи роботу з розвитку українського мовлен­ня дітей, вихователю слід орієнтуватись на завдання програми для кожної вікової групи, а також врахо­вувати індивідуальні особливості дітей даної групи, місцеві діалекти, традиції мовного етикету (звертан­ня, вітання, подяки, побажання тощо).

Особливості формування українського мовлення у російськомовних дітей

Мовна ситуація у великих містах східної України, в тому числі й Києві, нині така, що в побуті пере­важає російське мовлення. Отже, в українські дитячі садки приходять діти, які на четвертий рік свого жит­тя набули достатніх умінь, щоб самостійно будувати висловлювання (досить розгорнуті) російською мовою. Тому в дитячому закладі з українським мовним ре­жимом, який відвідують російськомовні діти, стоїть завдання формувати українське мовлення.

Формувати мовленнєві вміння означає навчати дітей слухати-розуміти українську мову, працювати над становленням їхньої літературної вимови та зба­гаченням і активізацією словникового запасу дошкіль­нят, над розвитком їх граматичних навичок, а також: умінь спілкуватися українською мовою. Спостережен­ня свідчать, що російськомовні діти в українському дитячому закладі спілкуються між собою російською мовою, часто й на запитання вихователя відповідають російською.

Якщо в сім'ях засвоєння рідної мови відбувається спонтанно, завдяки мовному середовищу, то в дитячо­му закладі навчання української мови — це педагогічно керований процес. Педагог має враховувати при цьо­му деякі психологічні фактори, які при засвоєнні дітьми рідної мови в україномовній родині відсутні. Це такі явища, як транспозиція й інтерференція.

Транспозиція — це позитивний перенос тих знань, умінь і навичок, яких людина уже набула, на новий навчальний матеріал. Вона виникає під час виконання дій, аналогічних тим, які вже засвоєні. У процесі оволодіння українським мовленням транспозиція, або позитивний перенос, виникатиме у всіх випадках, ко­ли мовний матеріал (наприклад, певна група лекси­ки: вода, трава, сонце) є однаковим у російській і українській мовах (у наведеному прикладі слова ма­ють одне й те саме значення).

Оскільки російська й українська мови споріднені, то й граматичні системи обох мов мають багато спільного. Саме завдяки цьому процес оволодіння ук­раїнським мовленням відбувається швидше, ніж будь-яким іноземним.

Поряд із спільними рисами в обох мовах є ряд відмінностей. Вони наявні і в фонетичних системах, і в лексиці, і в граматичній структурі. У випадках розбіжності при оволодінні російськомовними дітьми українською мовою виявлятиметься явище інтерфе­ренції.

Інтерференція — це негативний перенос раніше утворених умінь і навичок на формування нових. Ре­альним виявом цього явища є помилки у вимові та вживанні слів (так звані «русизми»), які можуть ви­никати як результат інтерференції або як результат обмеженого запасу українських слів, граматичних форм. Педагогу слід пам'ятати, що в результаті ін­терференції вміння українського мовлення формують­ся дещо повільніше.

Знаючи психологічні особливості розвитку ук­раїнського мовлення вихованців, педагог має постійно враховувати як спільне, так і відмінне в обох мовах і добирати відповідні прийоми навчання. Врахування спільного й відмінного визначатиме і зміст навчання, оскільки спеціальному опрацюванню підлягає все те, що не збігається в обох мовах, інакше воно пород­жуватиме помилки в українському мовленні дітей.

Щоб успішно формувати мовленнєві вміння, не­обхідно враховувати ще й психолінгвістичні фактори, що стосуються становлення мовлення. Так, народив­шись, дитина слухає мовлення оточуючих. Через пев­ний час починає вирізняти з мовного потоку окремі слова, співвідносити їх з навколишніми предметами а отже, розуміти сказане. Це перший рівень мов­леннєвого розвитку — рецептивний, або рівень сприй­няття — розуміння мовлення.

Завдяки спорідненості української й російської мов цей рівень певною мірою забезпечується, оскільки діти мають досвід російського мовлення. Однак спеціаль­ного пояснення потребують слова, властиві лише ук­раїнській мові {олівець, папір), та слова, що різ­няться суфіксами і префіксами (із спільним коренем): допомагати, збирати.

Дитина, слухаючи мовлення оточуючих, а особ­ливо найближчих до неї — мами, тата, бабусі — оволодіває рецептивним рівнем, і часом починає повторювати за ними окремі слова. Це другий — репродуктивний рівень розвитку мовленнєвих умінь, або рівень відтворення.

Завдяки мовному середовищу і суто практичним потребам дитина швидко набуває умінь самостійного мовлення. Спочатку це самостійне вимовляння окре­мих слів {мамо, дай), а потім і розгорнуті вислов­лювання, судження. Таким чином, мовлення дитини переходить на третій рівень — рівень продуктивного мовлення. Діти 4-го року життя знаходяться саме на цьому рівні володіння материнською мовою.

В умовах, коли російськомовна дитина приходить у дитячий заклад з українським мовним режимом, її українське мовлення перебуває на рецептивному (па­сивному) рівні. Необхідно формувати активне мов­лення.

Аналіз психолінгвістичних особливостей формуван­ня вмінь українського мовлення російськомовних дітей дозволяє сформулювати такі завдання:

1. Роботу з розвитку українського мовлення слід розпочинати з організації цілеспрямованого слухання дітьми розповідей вихователем казок, віршів, оповідок, забавлянок і т.п., що у всіх випадках супроводжується поясненням нових слів через використання наочності. І лише у випадках, коли унаочнити не можна, — пе­рекладом російською мовою.

2. Навчаючи українського мовлення, треба завжди брати до уваги ті мовні факти, які не збігаються в обох мовах, і спеціально працювати над їх засвоєнням.

3. Дослідження свідчать, що під час навчання другої мови оволодіння словом відбувається через промовляння його за зразком, тобто шляхом наслідування та активізації його у мовленні (продуктивний та частково - продуктивний рівні). Отже, педагог, на­вчаючи українського мовлення, на початковому етапі має використовувати в першу чергу репродуктивний метод навчання, в основі якого лежать показ зразка мовлення, кількаразове проговорювання за зразком звука, слова, висловлювання, рольові ігри на основі сприйнятої на слух казки тощо, заучування напам'ять, а від цього, із збагаченням словникового запасу, йти до використання прийомів продуктивного методу (різноманітні вправи, в основі яких лежать дії з предметами, що супроводжуються словесним пояснен­ням).

Спонукаючи дітей говорити українського мовою, необхідно враховувати ще один психологічний фак­тор — мовний бар'єр, подолати який особливо важко сором'язливим, несміливим дітям. Вони часто не на­важуються говорити українською мовою, боячись по­милитись. Можуть взагалі замкнутися, якщо почують різке зауваження, сміх. Тому слід завжди дбати про створення атмосфери доброзичливості, терпіння. Важ­ливо вчасно стимулювати найменші досягнення дітей. І, звичайно, до роботи над формуванням умінь ук­раїнського мовлення необхідно залучити батьків. Слід рекомендувати їм не відмахуватись від запитань дітей про те, як буде українською мовою звучати те чи інше слово, а самим стимулювати запитання, читати дітям книжки (вірші, казки, оповідання), заучувати скоромовки, вірші тощо.

У дитячому закладі з українським мовним режи­мом педагог має працювати над збагаченням словни­кового запасу під час усіх видів діяльності. Так, на заняттях ознайомлення з навколишнім світом вихова­тель не тільки розповідає про природу, а й відзначає, як українською мовою називається той чи інший предмет чи явище, спонукає до вимови слова хором і окремими дітьми. Так само увага до слова має бу­ти в центрі й під час фізкультурно-оздоровчої робо­ти, художньої і трудової діяльності, в процесі форму­вання математичних уявлень тощо.

У групах, де є російськомовні діти, навчання ук­раїнському мовленню краще проводити через орга­нізацію спеціальних занять, що відбуваються в ігровій формі. Робота, розпочата на занятті, продовжується під час усіх інших видів діяльності. Причому дітей треба привчити до активного користування україн­ською мовою у повсякденному житті, використовую­чи різні прийоми — схвалення, заохочення, перепи­тування українською мовою тощо.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.017 с.)