Як розпорядиться кращою іграшкою Ваша дитина?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Як розпорядиться кращою іграшкою Ваша дитина?



Залишить собі.

Віддасть другові.

Буде наполягати на справедливому рішенні (ки­нути жеребок, встановити чергу тощо). Залишить до­рослій людині на зберігання.

13. Як поводить себе Ваш син (донька), коли стикається з труднощами?

Мобілізується, продовжує самостійний пошук рі­шення.

Звертається за допомогою до дорослого.

Сердиться, плаче, виявляє невдоволення.

Залишає розпочате на півдорозі, переключається на інше.

14. Яка самооцінка у Вашої дитини?Адекватна (відповідна реальним досягненням). Завищена.

Занижена.

15. Наскільки товариська Ваша дитина?Товариська (легко встановлює контакти, знайо­миться, має широке коло товаришів).

Не дуже товариська (малоініціативна у спілкуван­ні, має чітко окреслене коло друзів).

Нетовариська (віддає перевагу індивідуальним іг­рам, заняттям малою групою, важко знайомиться, має 1 — 2 товаришів).

 

Залежно від конкретної задачі, яку вихователь прагне вирішити, він може використати ту або іншу анкету, запропоновану вище.

Оскільки гармонізація взаємин передбачає здій­снення вихователем індивідуального і диференційова­ного підходу до різних сімей, зупинимось докладніше на такому аспекті проблеми, як визначення типу сім'ї і підбір відповідних засобів взає­модії з нею. Під типом, ми розуміємо набір ха­рактерних властивостей (позитивних чи негативних), сукупність ознак, які роблять сім'ї несхожими одна на одну і вимагають від педагога пошуку варіантів своєї поведінки, змісту і форм спілкування, засобів впливу на них.

Існує певна закономірність між типом сім'ї і про­грамою виховання, яку вона обирає для дитини: чим більше батьки зорієнтовані на духовні цінності, чим вищий рівень їхньої освіченості й культури, тим більш демократичними, мудрими і самокритичними людьми вони є. І, навпаки, чим більше уваги батько і матір приділяють матеріальним цінностям, тим вужче коло їхніх інтересів, тим вони авторитарніші й катего­ричніші, тим менш самокритичні, тим частіше вда­ються до покарань малюків.

Визначення типу сім'ї — справа відповідальна і нелегка, яка значною мірою позначатиметься на ефективності роботи педагога з батьками. Важко не припуститися помилок, не підмінити одне поняття іншим, не спростити проблему, не вдатись до суб'єк­тивізму. У практиці роботи педагоги користуються поширеним поняттям «важка сім'я». За якими кри­теріями, показниками визначається «важкість», на підставі чого виробляється оцінне судження — на ос­нові характеристики складу сім'ї (неповна сім'я), ставлення батьків до дитини, їхнього ставлення до ви­хователя? Питання непросте і потребує чіткої відпо­віді.

Взявши за основу здобутки сучасної психології і педагогіки, пропонуємо такі рекомендації у цьому на­прямі виховної роботи:

1. Аналізуючи особливості кожної сім'ї, треба орі­єнтуватись на такі критерії:

— щасливе, гармонійне життя сім'ї, налагоджені контакти між її членами;

— забезпечення дитині почуття захищеності, ком­форту;

— наявність умов для різнобічного розвитку дитини.

2. Конкретизувати своє уявлення про типи благо­получних сімей і їхню кількість (з'ясувати, скільки їх у групі). Доцільно виходити з розуміння благополуч­ної сім'ї як такої, яка є щасливою, оптимістичною, приділяє своїй дитині увагу, турбується про неї, ак­тивно сприяє її позитивному розвиткові.

На жаль, повністю гармонійних, щасливих сімей сьогодні мало. Переважну їх більшість складають ті, які займають проміжне положення - між «легкими» і «важкими». До цієї категорії можна віднести сім'ї з егоїстичними спонуканнями, недовірливим ставленням до оточуючих, демонстративні, грубі, байдужі, нігіліс­тичні, з низьким рівнем загального розвитку, з вузь­ким спрямуванням — на фізичний або інтелектуаль­ний розвиток, які надто опікають дітей, балують їх, нерівні у проявах своїх емоцій тощо. Зрозуміло, що кожний із зазначених типів сімей потребує вироблен­ня своєї, несхожої на інші, стратегії і тактики. Ви­робити її може лише сам педагог, спираючись на власний досвід, знання специфіки сімейного вихован­ня і особливості конкретної дитини.

3. Взяти до уваги, що поняття «важка сім'я» може по-різному тлумачитися — з одного боку, ци­ми словами педагог характеризує об'єктивно існуючі, притаманні даній сім'ї складні обставини, умови жит­тя, особливості; з другого, висловлює своє особисте неприйняття конкретної сім'ї. Тобто у першому ви­падку йдеться про об’єктивно «важку» (складну) сім'ю, в другому — про суб'єктивно «важку» (незро­зумілу вихователеві). Усвідомлення цих відмінностей сприятиме вибору педагогом адекватних засобів впли­ву на певну сім'ю.

4. Проаналізувати причини, які зумовлюють «важ­кість» (складність) сім'ї, визначити, на які з них ви­хователь може, а на які — не може вплинути. До таких причин можна віднести:

— склад сім'ї (неповна сім'я, відсутність одного чи обох батьків);

— наявність у складі сім'ї члена з антигромадсь­ким спрямуванням (правопорушника, алкоголіка, нар­комана тощо);

— поганий стан здоров'я, хвороба когось із членів сім'ї;

— стійкий психологічний дискомфорт (наявність конфліктів, непорозумінь, подвійне життя когось із членів сім'ї тощо);

— погані умови життя (наявність тимчасової осе­лі — гуртожитку, мала житлова площа, низька заро­бітна плата тощо);

— характерологічні особливості батьків (безвідпові­дальність, упертість, пихатість, дратівливість, агресив­ність, конфліктність тощо).

Кожна з означених причин може призвести до того, що сім'я буде не лише об'єктивно, а й суб'єк­тивно важкою для вихователя, вимагатиме від нього витримки, терпіння, милосердя, готовності допомогти, позитивно вплинути, вимагатиме високої відповідаль­ності за вжиті заходи.

5. З'ясувати причини, які призводять до появи у вихователя суб'єктивного відчуття «важкості» тієї чи іншої сім'ї. Це вимагає від педагога самокритичності, спостережливості, вміння аналізувати факти. Найпо­ширенішими є такі причини:

— неспівпадання ціннісних орієнтацій педагога і батьків;

— різниця у культурному й освітньому рівнях;

— різниця у віці, життєвому досвіді партнерів спілкування;

— особистісний бар'єр (почуття антипатії);

— наявність конфліктів, непорозумінь у минулому;

— дефіцит знань про особливості сім'ї взагалі, ди­тини зокрема;

— помилковість попередніх оцінок.

Щоб зрозуміти походження конфліктів, складнос­тей у взаєминах вихователя і батьків, доцільно знати, які саме риси особистості можуть виявитись неспри­ятливими для гармонійного спілкування, спровокува­ти непорозуміння. Психологи відносять до них:

- сенситивність — підвищену емоційну чутливість, схильність «все близько приймати до серця», легко розстроюватись і хвилюватись;

— ефективність. — емоційну збудливість або нестій­кість настрою;

— тривожність — схильність до неспокою, недо­статню внутрішню узгодженість почуттів і бажань;

— суперечливість особистості в цілому, непослідов­ність дій і думок, нестабільність;

— домінантність — прагнення грати провідну роль у взаєминах з оточуючими;

— егоцентричність — фіксацію на власному погля­ді, оцінці, точці зору, відсутність гнучкості суджень;

— гіперсоціальність — підвищену принциповість, пе­ребільшене почуття обов'язку, неготовність до ком­промісів;

— помисловість — недовірливість, підозрілість, схиль­ність у всьому вбачати для себе небезпеку;

— завзятість, яка межує з упертістю, дріб'язковою пунктуальністю, педантизмом.

Позбутися цих рис — означає зробити крок на­зустріч партнеру в спілкуванні, пом'якшити взаємини.

Отже, якщо вихователь навчиться акцентувати свою увагу на тому, що об'єднує, а не роз'єднує йо­го з батьками дошкільнят, вправлятиметься в умінні адекватно реагувати на їхні слова і вчинки, потур­бується про вдосконалення рівня своєї культури, зба­гатить і поглибить знання вікових й індивідуальних особливостей дошкільників, підвищить свою поінфор­мованість про типи сімей, їхні відмінності, критично оцінюватиме свої здобутки і прорахунки, він обов'яз­ково оволодіє мистецтвом і наукою спілкування з батьками, досягне гармонії у взаєминах з ними.

 

Підвищення ефективності форм і засобів роботиз батьками

Шукаючи шляхи та засоби оптимізації роботи дошкільного навчального закладу з сім'єю, доцільно виходити з того, що на сучасному етапі розвитку суспільства батьки отримують дедалі більшу можли­вість вибирати дитячий садок за власним бажанням. Отже, слід потурбуватись про те, щоб дошкільна уста­нова задовольняла батьків, була для їхніх дітей приємним виховним інститутом, забезпечувала їм пси­хологічний комфорт і розвиваюче середовище. Дош­кільних працівників чекає складний екзамен — бать­ківський вибір. Щоб з гідністю його витримати, доцільно керуватись у своїй роботі тим, що сім'я — соціальний замовник дошкільного закладу. По суті, су­часний дитячий садок — одна з важливих сфер послуг. Завдання педагогів полягає в тому, щоб вивчати за­пити і пропозиції батьків, рахуватись з ними, у ме­жах розумного і своїх можливостей задовольняти їх. Наприклад, більшість батьків із задоволенням відгук­неться на пропозицію садка навчати дітей іноземної мови, розвивати їхній естетичний смак, ознайомлюва­ти з елементами світової культури, вдосконалювати на­вички ручної праці, розвивати дошкільників фізично.

Оскільки вивчення замовлень сім'ї — один з важ­ливих напрямів оптимізації роботи з батьками, зупи­нимо увагу педагогів на методах, які можна застосу­вати з цією метою. Як було наголошено в програмі «Дитина», доцільно використати свого роду «скринь­ку довіри», в яку запропонувати батькам кидати листівки зі своїми запитаннями, оцінними судження­ми з приводу тих чи інших заходів дитячого садка, а також із пропозиціями і побажаннями. Добре, як­що листування відбуватиметься в анонімній формі, оскільки його призначення — лише визначити пробле­му, висвітлити найважливіші її аспекти, допомогти усвідомити, чи виявились ефективними ті чи інші кроки педагогічного колективу. Тобто «скринька дові­ри» допоможе вносити корективи у роботу, оновлю­вати її зміст і форми, надасть дієвості партнерству.

Як відомо, для вивчення батьківських замовлень вихователі використовують і форму індивідуальної бе­сіди. Вона передбачає відкритий діалог двох або біль­ше зацікавлених у благополуччі дошкільника людей. У той же час бесіда як своєрідне спілкування «в лоб» не завжди дає змогу актуалізувати те, що потрібно вихователеві, оскільки батьки можуть уникати склад­них моментів обходити больові точки. Найдоцільніше використовувати обидва методи вивчення замовлень сім'ї («скриньку довіри» й інди­відуальні бесіди з батьками). До них можна додати ще метод анкетування, який широко використовується педагогами у практиці роботи з сім'єю.

З метою підвищення якості роботи з батьками у кожному садку бажано створити кімнату для батьків. Йдеться про наявність у дошкільному закладі зручно­го, затишного місця, де можна перепочити після ро­боти, з користю для себе провести час, чекаючи ма­люка ввечері. На жаль, нерідко батькам доводиться чекати сина (доньку) на вулиці або в роздягальні, стоячи, гаячи час. Кімнату для батьків слід обладна­ти столом, стільцями або кріслами. Тут має бути література (методична і художня для дорослих і дітей), пам'ятки, зразки, викрійки, поради тощо. Го­ловне, щоб у садочку було місце, де батьки відчули б себе бажаними, необхідними дошкільній установі, корисними для неї.

У кімнаті для батьків можна поставити «телефон довіри», який хоча б раз на місяць працював як анонімна служба допомоги сім'ї.

Пропонуємо змінити підхід до оцінки призначен­ня і добору матеріалів батьківського куточка, який, як правило, розміщують на стенді у роздягальні. По-пер­ше, радили б відмовитись від звичної назви «Куточок для батьків», оскільки вона передбачає активну участь у його оформленні лише педагогів, позбавляючи такої можливості представників сімей. Доцільніше такий ку­точок зробити спільним з батьками «полігоном», на якому обидві сторони можуть вправлятися в умінні бути корисними дітям. Тоді, мабуть, у куточках з'яв­ляться не лише «Поради батькам», а й «Поради батьків»; нові рубрики «Що можна зробити з папе­ру», «Це цікаво прочитати», «Що Вас хвилює?», «Допоможіть розв'язати складну ситуацію» тощо. Добре, якщо тон поданих матеріалів зміниться з настановчого, повчального на розмірковуючий, кількість окличних речень зменшиться, а питальних — збіль­шиться. У процесі такої взаємодії батьки і вихователі зможуть вдосконалювати своє уміння проявляти самокритичність, навчаться переглядати звичні оцінки, відмовлятись від суб'єктивізму й упередженості.

Хочемо звернути увагу працівників дошкільних навчальних закладів на те, що колективні форми ро­боти дошкільного закладу з сім'єю (загальні збори, конференції, університети тощо) внаслідок своєї спе­цифіки не можуть цілком задовольнити запити батьків. Доцільно віддавати перевагу індивідуальній формі взаємодії, а також роботі з підгрупою. Це дає змогу зробити розмову з батьками предметною, діє­вою, результативною.

Індивідуалізація роботи з сім'єю передбачає необ­хідність відповідної форми запрошення батьків на зу­стрічі, збори, консультації, бесіди. Загальне оголошен­ня, адресоване всім загалом і нікому зокрема, вже не актуальне. Доцільно віддати перевагу формі індивіду­ального запрошення, краще письмовій, яка передбачає шанобливе звертання до членів родини, повідомлення про день, час зустрічі, тему майбутньої розмови, про­позицію взяти в ній участь. Манера викладу інфор­мації може бути різною — діловою, художньою, поетичною, з елементами гумору. Тільки не лекційно-наказовою. Зовні запрошення має бути гарно оформ­лене, наприклад дитячим малюнком або аплікацією.

Важливим напрямом роботи дошкільного навчаль­ного закладу з батьками є ознайомлення з цікавим досвідом сімейного виховання. Талановиті батьки мо­жуть викласти свою педагогічну позицію, обґрунтувати систему виховання, ознайомлення інших батьків з ефективними методами сімейного виховання. Взаємо-обмін інформацією буде корисним як для вихователів, так і для батьків. Він може здійснюватись у різних формах, зокрема у вигляді «круглих столів», вечорів запитань і відповідей, дискусійних клубів, ділових ігор тощо. Поєднанню зусиль батьків і вихователів спри­ятиме спільна робота над матеріалами папки - пересувки. На жаль, сьогодні її можливості вважають вичер­паними. Порівняно з іншими формами роботи з батьками ця має певні переваги: папку можна взяти додому, спокійно гортати, щось занотувати, над чи­мось поміркувати. Важливо, щоб матеріали були не тільки новими, а й містили корисні практичні пора­ди, адресовані конкретній сім'ї, певній дитині. До комплектування папок-пересувок слід підключити і самих батьків.

У контексті цієї ідеї висловлюємо і наступну про­позицію. На наш погляд, доцільно активніше залучати батьків до освітньо-виховного процесу. Наприклад, запросити батьків-умільців взяти участь у роботі різних гуртків: з виготовлення м'якої іграшки, ляль­кового театру, з малювання, в'язання, вишивання, моделювання тощо). Така своєрідна добродійна діяль­ність батьків, дідусів, бабусь корисна всім — їм самим, дошкільникам, працівникам дошкільної уста­нови. Вона зближує дітей і дорослих, збагачує їхні враження, формує почуття відповідальності.

Професійні вміння батьків доцільно викорис­товувати і в процесі навчальної діяльності. Так, у старшій або підготовчій групі дитячого садка час від часу можна пропонувати батькам, або іншим членам родини (бабусям, дідусям), проводити заняття з різ­них розділів., програми: математики, конструювання, образотворчої діяльності, ознайомлення з навколишнім тощо. Як показує досвід, такі заняття проходять не­традиційно, жваво, зацікавлено. Діти відкривають своїх батьків у новій іпостасі, а дорослі — чесноти і вади власної дитини, порівняно з однолітками.

Доповненням до поданих вище нових форм ро­боти з сім'єю буде і День добрих справ. Раз на мі­сяць (періодичність визначає вихователь разом з батьками) у другій половині дня члени сімей (не більше трьох чоловік) запрошуються до дитячого сад­ка для спільного лагодження ящиків для розсади, ви­готовлення дидактичного матеріалу або атрибутів для ігор, ялинкових прикрас, пошиття одягу лялькам тощо. Вид і зміст роботи визначаються потребами групи і реальними вміннями батьків. Переваг такої форми взаємодії з сім'єю порівняно зі словесним спілкуванням декілька:

— спільна праця дітей, батьків і вихователя;

— залучення дошкільнят до процесу виготовлення необхідних групі речей, виконання корисної справи,

виховання бережливого ставлення до продуктів людсь­кої праці;

— розширення уявлень малюків про види праці;

— природність умов виконання спільної роботи, її наближення до сімейної;

— можливість дітей відчувати гордість за рідних і близьких, які допомагали дитячому садку.

Однією з ефективних форм роботи з батьками є «Школа молодої сім'ї». Вона вимагає від педагогів високого рівня розвитку організаційних і конструктив­них умінь: необхідно, щоб заняття знаходили у мо­лодих батьків, які мають первістків, відгук, практич­но допомагали їм, орієнтували у доборі адекватних засобів виховання малюків. Особливу увагу доцільно приділити формі проведення занять цієї школи: вони мають бути різноманітними, не перетворюватись на монотонні лекції, повчальні нотації. Корисно прово­дити їх у вигляді дискусій, «круглих столів», вечорів запитань і відповідей, які залишають за молодими батьками право бути не лише слухачами, а й опо­нентами, здатними виробляти, формулювати і відсто­ювати власну точку зору.

Хочемо звернути увагу педагогів і на проведення Дня відкритих дверей (хоча, на нашу думку, практично кожний день дитячий садок має бути відкритим для батьків).

Пропонуємо звернути увагу на такі аспекти проведення заходу: день тижня і час слід узгодити з батьками; доцільно хоча б у цей день дозволити представникам родин відчути себе повноправними учасниками життя дошкільної установи — бути присутніми на заняттях, брати участь в іграх і розвагах, піти на кухню, в кабінет лікаря, вихователя – методиста тощо.

Важливо, щоб День відкритих дверей був звичай­ним днем життя колективу дошкільної установи, а не перетворився на штучно-показовий захід. Слід залу­пи н батьків до турбот групи, ознайомити з трудно­щами і в роботі дошкільного навчального закладу, і довести необхідність об'єднання зусиль заради благополуччя дітей. Після відвідування дитячого садка батьки повинні відчувати не лише задоволення, а й певну незручність за свою минулу пасивність і без­діяльність.

Традиційною, важливою, найпоширенішою формою роботи з батьками є і, мабуть, ще довго залишати­муться батьківські збори, передусім групові. З жалем доводиться констатувати, що намітилась тенденція до їх формалізації, до підміни тематичних батьківських зборів загальноінформаційними. Підготовка до прове­дення зборів передбачає перш за все вивчення питан­ня, яке виноситься на обговорення. Доцільно з'ясува­ти, чи вважають його актуальним батьки, чи можуть під заданим кутом зору оцінити своїх малюків і себе самих. Отже, підготовка батьківських зборів є не стільки вивченням психолога - педагогічної літератури з певного питання, скільки збиранням матеріалу (за до­помогою спостережень, анкетування, бесід з батьками і дітьми) про реальний стан речей у групі.

Батьківські збори не повинні тривати довше 40— 50 хвилин — батьки приходять на них після трудо­вого дня. Завдання вихователя — за відведений час висвітлити головне, ознайомити зі станом справ у групі в цілому. Схвалення і зауваження, адресовані конкретним батькам і вихованцям, слід залишити для індивідуальної бесіди, яка може відбутись після загальногрупових зборів.

Досвідчені педагоги закінчують батьківські збори індивідуальними консультаціями, тобто наданням кон­кретної допомоги сім'ї, консультації можуть надава­тись і у консультпункті різними фахівцями — медсе­строю, музичним керівником, інструктором з фізич­ного виховання тощо. Головне — надати батькам дійову допомогу, бути для них корисними, підтриму­вати діалог. Більшої продуктивності консультаціям на­дають практичні заняття з батьками. На своєрідних семінарах і практикумах вони одержують можливість не лише вислухати поради, а й навчитись використо­вувати методи і прийоми керування поведінкою і діяльністю дошкільників.

Шлях батьків до дитячого садка виявиться тим коротшим, чим бажанішими гостями вони відчуватимуть себе тут. Можна змінити стандартний і надто регламентований напис на дверях кабінету керівника: «Прийом батьків від... до...» на доброзичливий: «Шановні батьки! Вам завжди тут раді!»

Наприкінці хотілося б підкреслити, що розуміємо відносність запропонованих рекомендацій: немає і не може бути остаточної, раз назавжди заданої, завер­шеної програми, яка б задовольнила всіх і кожного без винятку. Будь-який процес перебудови передба­чає постійний пошук, удосконалення того, що вже знайдено, апробацію нового. Отже, наші погляди щодо удосконалення роботи з сім'єю — лише відправ­на точка відліку у спільних з практичними працівника­ми пошуках. Кожний педагог на своєму місці повинен бути експериментатором, дослідником, випробувачем нового.

Зростає особистість

І Стратегічно важливою і практично значущою є проблема особистісного становлення дошкільників. Складовими цього процесу є розвиток самостійності, самосвідомості, активності, самоповаги, критичності, незалежності та інших особистісних якостей дитини. Зупинимось більш детальніше на ключових аспектах особистісного становлення дошкільнят.

Самостійність — особистісна якість, що є базовою для формування самосвідомості, почуття власної гідності, впевненості в своїх силах. Наявність або відсутність самостійності суттєво впливає на станови­ще в групі, хід адаптації дитини, рівень емоційного комфорту, якість засвоєння навчального матеріалу, стан здоров'я.

Поняття «самостійність» інколи розглядають у вузькому значенні цього слова, як уміння дитини об­слуговувати себе в побуті — вмиватися, одягатися, їсти.

Більш актуальним і доцільним є підхід до розу­міння самостійності як комплексної, інтегрованої характеристики особистості, складовими якої є: 1) іні­ціативність — уміння дитини генерувати нові ідеї, вно­сити сміливі пропозиції, пропонувати нестандартні дії, оригінальний зміст, несподівані рішення; 2) неза­лежність — здатність дитини обходитись без допомоги дорослого тоді, коли це можливо, просити її лише тоді, коли в цьому є реальна потреба, приймати самостійні рішення, робити власний вибір; 3) критичність — уміння адекватно оцінювати себе щодо оточуючих.

Про наявність самостійності у дітей ми можемо говорити в тому випадку, коли відзначається сформованість усіх трьох складових у різних життєвих ситу­аціях і в різних видах діяльності дитини — грі, праці, навчанні, спілкуванні. Самостійною ми вважаємо та­ку дитину, яка вміє робити свій власний вибір (діяльності, ролі, матеріалів, засобів), приймати са­мостійне і зважене рішення, обходитись без опіки до­рослого, долати певні труднощі, розв'язувати про­блемні ситуації (відповідно до своїх можливостей), поважає себе та оточуючих.

Нерівномірність розвитку або прояву самостійності в різних видах діяльності (вміє вчитись — не вміє спілкуватись, вміє одягатись — не вміє гратись та ін.) може негативно позначитись на взаєминах дошкільнят з оточуючими, на їх інтелектуальному та фізичному розвитку.

Вихователям" для вивчення рівня та особливостей сформованості самостійності доцільно перш за все ви­користовувати спостереження.

При цьому слід звернути увагу на:

1) якість діяльності;

2) поведінку дитини в ситуації зіткнення з ус­кладненнями, труднощами;

3) поведінку дитини в ситуації, вибору, необхід­ності прийняття рішення;

4) кількість звернень по допомогу дорослого або інших дітей;

5) характер цих звернень, спосіб виявлення;

6) кількість ініціативних дій (пропозицій, ідей, рі­шень тощо);

7) спосіб вираження ініціативних дій;

8) активність у ході виконання діяльності, наяв­ність навичок;

9) впевненість в успіху розпочатої справи;

10) спроби оцінювання себе та інших у процесі діяльності;

11) досягнення (або недосягнення) дитиною по­зитивного кінцевого результату.

Отже, дані про поведінку дітей при зіткненні з труднощами, кількість і характер звертань по допо­могу дадуть інформацію про незалежність дошкільнят. Відомості про критичність ви одержите, фіксуючи ступінь упевненості в успіху, спроби оцінювання, та порівняєте їх з реальним результатом дитячої діяль­ності. А кількість та спосіб вираження ініціативних дій, прояви активності свідчитимуть про такий ком­понент самостійності, як ініціативність.

Зміст роботи з розвитку самостійності залежить від індивідуальних особливостей дитини.

Розпочати слід з розробки системи позитивних впливів на сімейне виховання.

Насамперед вихователю треба звернутися до бать­ків з такими порадами:

1. Поважайте прояви самостійності дитини, під­тримуйте та заохочуйте їх.

2. Шукайте можливість для надання дитині пра­ва приймати самостійне рішення в грі, побуті, спіл­куванні, навчанні.

3. Надавайте право вибору (діяльності, матеріалів, іграшок) хоча б з двох, а краще — з кількох ва­ріантів.

4. Обмежуйте себе в обслуговуванні дитини, не робіть усе за неї: малюк ніколи не стане самостійним, якщо буде розраховувати на вашу допомогу.

5. Ваша позитивна оцінка — важливий чинник формування впевненості дитини в собі, віри в свої сили, бажання діяти самостійно.

У цілому в дошкільному навчальному закладі для становлення самостійності дитини слід створювати такі умови:

— надавати можливість діяти самостійно (у грі, спілкуванні, побуті, навчанні), робити свій власний вибір, розв'язувати нескладні проблемні ситуації;

— озброювати дітей раціональними засобами по­шукової та практичної діяльності, вправляти в умінні використовувати здобуті вміння та навички;

— забезпечувати можливість для раніше неса­мостійних дітей продемонструвати свої нові вміння та навички перед іншими дітьми;

— сприяти визнанню раніше несамостійної дитини в групі однолітків, підвищенню її статусу, росту впев­неності в собі, віри в свої сили. Для цього необхідно зробити самостійні дії дитини значущими для всієї групи;

— позитивно оцінювати дії та поведінку дитини тоді, коли вона долає певні труднощі, розв'язує про­блемні для себе або інших ситуації;

— надавати дітям можливість оцінювати свої дії, вчинки, результати діяльності тощо;

— вводити ті мотиви діяльності, що сприяють підвищенню самостійності: мотиви соціального заохо­чення та соціальної значущості дій і вчинків;

— регламентувати допомогу дорослих, забезпечува­ти оптимальне сприяння дитині, поширювати викори­стання непрямих методів керівництва (навідні питан­ня, поодинокі вказівки, попередні позитивні оцінки тощо).

Широко впроваджуйте методи, що сприяють роз­витку самостійності як властивості особистості.

Метод проб і помилок — це самостійне вирі­шення конкретного завдання за допомогою перебору багатьох варіантів рішень з метою визначення найс­приятливішого. Він ефективний при наявності невели­кої кількості варіантів, в інших ситуаціях потребує ба­гато часу.

Вправою, що навчає цьому методу, може бути гра «Що буде, якщо ...?»

Гра «Що буде, якщо ...?»

Мета: вчити дітей самостійно знаходити різно­манітні варіанти вирішення проблеми; розвивати творче мислення, увагу, виховувати гуманне ставлен­ня до довкілля.

Варіант І

Хід. Вихователь: «Що .буде, якщо ... ... сніг не розтане?

... сонце не сховається?

... пташки не полетять на південь?»

Варіант II

Вихователь: «Що треба зробити для того, щоб

... врятувати зайчика від вовка?

... колобка від лисиці?

... захистити зайчикову хатинку?

... білочці підготуватися до зими?

... допомогти птахам узимку?»

Суть методу аналізу полягає в тому, що будь-яке завдання розкладається на складові або на ряд характеристик. Після цього даються пропозиції щодо кожної складової, встановлюються взаємозв'язки між ріпними предметами, явищами.

Гра «Зробимо по-своєму»

Мета: навчити дітей самостійно розподіляти завдання на складові, поетапно виконувати його; роз­пивати просторове мислення, виховувати уважність, самостійність.

Хід. Діти повинні поетапно переробити предмет, докорінно змінивши його, перетворити на інший. На кожному етапі діяльності змінюється лише одна оз­нака. Наприклад: двері переробити на стіл; квітку — на сонечко; склянку — на коробку. Завдання можна виконувати словесно, графічно або за допомогою кон­структорів.

Гра «Як використовувати?»

Хід. Перед дитиною ставиться предмет, їй про­понується дати кілька варіантів відповідей щодо спо­собів його використання. Склянка для пиття, для складання предметів, для вимірювання об'єму рідких та сипучих речовин тощо.

В основі методу аналогій лежить навчання ди­тини самостійному пошуку різноманітних аналогій, виділенню однакових або подібних якостей.

Гра «Мої добрі справи»

Хід.Вихователь: «Я сьогодні зробив добру спра­ву — погодував птахів на вулиці». Дитина повинна побудувати аналогічне речення. Наприклад: «Я сьо­годні зробив добру справу — приніс бабусі капці»

Гра «Продовж речення»

Мета: навчити дітей самостійно закінчувати думку, спираючись на аналогічні відповіді ведучого; розвивати уяву, пам'ять; виховувати гуманні почуття, повагу до оточуючих, любов до природи.

Хід. Ведучий називає початок речення і пропо­нує дитині самостійно його закінчити. «Я думаю, що добре, коли...» «Птахи відлітають у теплі краї, тому що...» «Коли бабуся спить, не можна кричати, тому що...» «Ластівки низько літають над землею, тому що...»

Метод протиріччя базується на розвитку вмін­ня самостійно виявляти протиріччя, на виділенні про­тилежних якостей, їх зіставленні і поєднанні.

Гра «Гарно - погано»

Мета: розвивати вміння самостійно знаходити протилежні якості предметів та явиш, розвивати ува­гу, мислення, здатність оцінювати свої дії; виховува­ти почуття справедливості, вміння розв'язувати про­блеми і ситуації.

Хід. Організовують дві команди «Гарно» і «По­гано». Ведучий називає предмет або явище. Коман­ди по черзі називають позитивні та негативні його якості. Наприклад, ведучий говорить: «Йде сніг». Ко­манда «Гарно»: «Можна кататися на санчатах». Ко­манда «Погано»: «Але слизько». Команда «Гарно»: «Усім людям весело». Команда «Погано»: «Не мож­на сісти на лаву» і т.д.

Важливо пам'ятати, що робота з виховання са­мостійності — це не «кампанія», яку можна розпочати і припинити. Це — систематичний, копіткий і довготривалий процес, який потребує постійної уваги. Тільки за такої умови очікування стосовно самостій­ності малюків реалізуються в конкретних особистісних проявах.

Одним із ключових аспектів особистісного станов­лення дошкільників є формування в них почуття са­моповаги.

Самоповага — це позитивне емоційно-забарв­лене ставлення дитини до самої себе, що складається внаслідок переживання шанобливого ставлення до неї дорослих (батьків, вихователів, родичів) та однолітків. Самоповага — це внутрішнє утворення самосвідомості, що проявляє себе у поведінці, діяльності, взаєминах. Виховувати у дітей самоповагу означає створити для них таке середовище, де б кожна дитина відчула свою цінність у зв'язку з володінням суспільно визнаними якостями. На думку психологів, для дошкільників та­кими якостями можуть стати: здатність бути незалеж­ними від допомоги інших (ровесників чи дорослих), прагнення реалізуватися через власноручно виготовле­ний предмет, прояви критичності у самооцінці, го­товність до непопулярної поведінки заради збережен­ня хорошої думки про себе дорослих. Міра доброго, шанобливого ставлення педагога до дитини у зв'язку з названими якостями багато в чому визначає особ­ливості самоповаги останньої.

Сигналами неблагополучного внутрішнього світу дитини (відчуття мало цінності, невпевненості в собі, незадоволеності собою) для вихователя можуть бути:

— надзвичайно висока залежність дитини від ото­чуючих (інших дітей чи дорослих), коли часто чути від неї «я не можу», «я не вмію», «у мене не вий­де». Такі діти претендують на допомогу, ще не спро­бувавши щось зробити самостійно. І якщо для деяких зних досить підбадьорюючого погляду чи просто постояти поряд, коли вони виконують якесь завдання, то інші почувають себе абсолютно безпорадними без прямої допомоги педагога, їм важко визначитися в ситуації вибору виду і змісту діяльності, тому вони просто повторюють вибір інших. Невпевненість у собі

призводить до того, що ці діти намагаються уникати ситуацій підвищеної уваги до себе, змагальних мо­ментів. Вони вирізняються підвищеною тривожністю, образливістю, невпевненістю;

— недбалість при виконанні доручень, нездатність доводити розпочату справу до кінця. Значно рідше, аніж інші, ці діти намагаються привернути увагу до себе через власноручно виготовлений предмет, а по­требу у визнанні задовольняють часто неприйнятними способами: кривляються, блазнюють, ігнорують заува­ження дорослих, обдурюють тощо;

— неадекватність самооцінки старшого дошкільни­ка. Прагнення дитини не бачити недоліки своєї ро­боти, будь-що вважати її найкращою або, навпаки, постійно бути незадоволеною результатами — це оз­наки проблемної самооцінки. Тому педагогові не­обхідно так організувати взаємодію з дитиною, щоб на тлі критичної самооцінки в дитини не знижувало­ся відчуття власної цінності, отже, не страждала са­моповага.

У роботі з дітьми дошкільного віку слід врахову­вати наявний рівень самоповаги кожної дитини з тим, щоб створити оптимальні умови для її розвитку. І все ж можна говорити про певні загальні тенденції сто­совно будь-якої дитини, на які доцільно орієнтувати­ся педагогові, виховуючи в дошкільника самоповагу. Наведемо деякі з них.

1. Шанобливе ставлення вихователя до дітей. Вихователь для дитини є значущою людиною. Все, що йде від цієї людини, поступово набуває для дитини значення «цінності», отже, добре, шанобливе ставлення не тільки переконує дитину в її «високій ціні», а й формує спосіб поведінки: шанобливо ста­витися до інших людей та приймати від інших лише у достатній мірі шанобливе ставлення. Що означає «шанобливо ставитися до дітей»? Необхідно врахову­вати дитячі інтереси, потреби, можливості. Для цьо­го частіше надавати змогу вибрати вид діяльності, ступінь складності завдання, спосіб виконання; ради­тися з нею щодо змісту діяльності, разом складати плани.

Слід враховувати права дітей. Мова йде про пра­ва, що реалізуються у повсякденному житті: право на недоторканість («ніхто не має права бити і обража­ти інших»), право на приватну власність («ніхто не має права брати без дозволу чужі речі, можна лише попросити»), право на власну думку («кожний має право висловлювати свою думку, погляди, і ніхто не має права їх ігнорувати») тощо. Відчуття задоволен­ня від володіння правами викликає в дитини пере­живання своєї цінності й значущості. Доцільно залу­чати дітей до обговорення прав, оскільки свідоме їх вироблення певною мірою гарантує їх дотримання. Паралельно з розмовою про права дітей слід пору­шити і питання самостійного вироблення дошкільни­ками правил поведінки. До самостійно вироблених правил інше ставлення, аніж до тих, що нав'язані ззовні. Така позиція щодо дітей не лише перетворює їх на активних суб'єктів життєдіяльності, а й переко­нує у власній значущості.

Не менш важливим є прагнення оволодівати куль­турою спілкування. Елементами такої, що найбільшою мірою впливають на виховання самоповаги, можна в



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.017 с.)