Робота з батьками вихованців дошкільного закладу

Метою роботи психолога з членами родин вихо­ванців (матір'ю, батьком, бабусею, дідусем) є при­вернути їхню увагу до власної дитини, допомогти зро­зуміти вирішальне значення ранніх та дошкільних років у формуванні особистості, ролі тата й мами і, загалом, родинної атмосфери у формуванні таких ба­зисних якостей сина чи дочки, як почуття впевненості, захищеності, вміння радіти, співчувати, виявляти твор­чу ініціативу, бути активним, дбати про добрі стосун­ки з членами сім'ї, з друзями, вміти гідно переживати перемоги і поразки. Батьки мають зрозуміти і відчу­ти необхідність певної психологічної компетентності для того, щоб уміти по-справжньому любити свою ди­тину, приймати її такою, якою вона є, ні з ким не порівнюючи і не дорікаючи їй, допомагати їй змісто­вно, радісно й щасливо провести дошкільні роки у рідному колі, добре підготувати дитину до школи.

Основні напрями роботи з батьками

1. Консультативна робота. її завданнями є на­дання консультацій батькам, що вперше приводять ди­тину в дошкільний заклад, щодо психічного наванта­ження, яке доведеться пережити дитині, і відповідно рекомендацій по його подоланню; допомога у налаго­дженні постійних психолого-педагогічних взаємин з ви­хователями; підвищення психологічної компетентності з певних питань, що допоможе батькові та матері по­зитивно ставитись до власної дитини, краще зрозуміти свою роль у її житті, аналізувати витоки психологічних проблем, які виникають у родинному спілкуванні, та шляхів їх культурного" розв'язання; поради батькам при виборі для дитини певних студій, школи.

Форми консультативної роботи:

— індивідуальні консультації для батьків, які звер­нулись до психолога з конкретними запитаннями;

— родинні консультації для кількох членів сім'ї з метою вироблення шляхів співробітництва і довірли­вих взаємин у вихованні дітей;

— групові консультації, під час яких ставляться, аналізуються і обговорюються різноманітні питання психології, цікаві для більшості батьків групи.

Орієнтовна тематика консультацій:

1) Вимоги дошкільного навчального закладу до батьків та дитини. Права та обов'язки батьків. Ре­жим дитини у період її адаптації до дитячого садка. Взаємини батьків з дитиною у цей період.

2) Психологічні проблеми оптимізації розвитку ди­тини з урахуванням її вікових та індивідуальних особ­ливостей.

3) Аналіз причин типових труднощів у спілкуванні батьків і дітей та спільний пошук шляхів їх запобіган­ня. Особливості виховання сина і дочки.

4) Методи психологічної допомоги дітям у подо­ланні перебільшених страхів, сором'язливості, плакси­вості, дратівливості, ревнощів (коли в сім'ї не одна дитина), впертості тощо.

5) Консультації з питань розумового розвитку ди­тини, її здібностей, вибору шкільного навчального за­кладу, який відповідає індивідуальним схильностям майбутнього учня.

Вимоги до консультативної роботи з батька­ми. Ефективна консультація неможлива без налагод­ження особливих взаємин, прихильного ставлення психолога до клієнта. Це ставлення передбачає прий­няття, відкритість, зацікавленість. Психолог мусить не тільки приймати почуття і думки клієнта (когось з батьків), а й демонструвати це прийняття.

У стосунках з батьками психолог мусить уникати настирливого дидактизму, моральних та оціночних су­джень, зауважень, звинувачень тощо.

Не можна випитувати у клієнта всупереч його ба­жанню подробиці його особистого життя. Сенс кон­сультації не в тому, щоб психолог достеменно вивчив проблему і розв'язав її для клієнта, а в тому, щоб клієнт прояснив свою проблему для себе і знайшов власне рішення.

Психолог не дає порад чи рецептів, навіть якщо їх чекають від нього. Він не переконує, не умовляє, не підштовхує, а робить усе можливе, щоб клієнт сам виробив рішення і прийняв на себе відповідальність за його здійснення.

2. Підвищення рівня психологічної освіти батьків. Перед психологом стоїть завдання пробудити і під­тримувати у батьків потребу в спеціальних психо­логічних знаннях щодо розвитку і виховання дитини. Природна інтуїція матері й батька як найперших і головних педагогів дає більше позитивних результатів, коли спирається на їхню психологічну компе­тентність.

Форми освітньої роботи:

— науково-популярні лекції з психологічних пи­тань розвитку та виховання дитини на групових бать­ківських зборах, факультативах для батьків;

— бесіди та дискусії з групою батьків, зацікавлених спільними проблемами виховання та розвитку дітей;

— оформлення стендів, листівок, папок з психо­логічною інформацією;

— залучення батьків до користування бібліотекою психологічної літератури.

Вимоги до освітньої роботи. Освітня робота є пропагандою психологічних знань серед батьків, тому вона має здійснюватись у цікавій і доступній формі.

Інформація, яку подає психолог, мусить ґрунту­ватись на науково перевірених фактах.

Освітня робота є одним із засобів ознайомлення батьків з роботою психолога, з його завданнями, можливостями і, загалом, з організацією психологічної служби в дошкільному закладі, а далі й у школі.

Конкретні приклади і діагностичні дані, які вико­ристовує психолог в освітніх цілях, необхідно надава­ти в такій формі, щоб вони не могли бути викори­стані на шкоду дитині.

3. Профілактично-корекційна робота з батьками. Мета її — допомогти деяким батькам переглянути і переосмислити свої уявлення про виховання; позбути­ся хибних очікувань, звичних, але неефективних за­собів педагогічного впливу; звільнитись від власних психологічних проблем, які заважають добрим стосун­кам з дитиною.

Форми профілактично-корекційної роботи з бать­ками:

— лекції та бесіди, під час яких аналізуються ти­пові труднощі та помилки у спілкуванні з дітьми певного віку і висвітлюється гальмуючий вплив цих помилок на розвиток особистості;

— активні форми психологічного навчання, в яких батьки вчаться більш ефективно взаємодіяти один з одним та зі своєю дитиною (тренінги батьківської ефективності, партнерського спілкування, креативності, групові дискусії, рольові ігри та ін.);

— індивідуальні бесіди з батьками, під час яких психолог ознайомлює їх з результатами психологічно­го обстеження дитини, інформує про її потенційні можливості, труднощі, про засоби, які можуть покра­щити психологічне благополуччя дитини;

— консультації, метою яких є корекція виховної позиції батьків, створення більш сприятливих умов для розвитку особистості сина чи дочки.

Орієнтовна тематика профілактично корекційної роботи з батьками:

1) Співпраця з батьками новачків, мета якої — допомогти дітям краще адаптуватись до умов дитя­чого садка.

2) Підготовка батьків до попередження конфліктів і подолання труднощів, які можуть виникати у спіл­куванні з дитиною в кризові періоди її розвитку.

3) Залучення сім'ї до активної роботи з профі­лактики і корекції відставань у розвитку певних пси­хологічних функцій дитини. (Відставання можуть бу­ти як абсолютними (порівняно з віковою нормою), так і відносними (відповідно до індивідуальних мож­ливостей дитини). Останнє стосується, зокрема обда­рованих дітей, які не реалізують повністю своїх здібностей.

4) Налагодження в разі необхідності стосунків батьків один з одним або з вихователем з метою по­передження шкідливого впливу конфліктних взаємин дорослих на розвиток особистості сина чи дочки.

5) Залучення батьків до участі в житті групи, що дає можливість спостерігати за своєю дитиною в різ­них проявах її активності, в стосунках з дітьми.

Вимоги до профілактично-корекційної роботи з батьками. Психолог виступає неупередженим посе­редником між сім'єю та дошкільним закладом, допо­магає узгодити вимоги батьків і вихователів так, щоб вони не суперечили одні одним і відповідали потре­бам розвитку дитини.

Коли не вдається залучити батьків до співпраці в інтересах дитини,, психолог намагається зберегти з ними доброзичливі стосунки, не звинувачує їх (ней­тральне ставлення сім'ї до роботи психолога краще, ніж негативне).

Іноді доводиться проводити профілактичну роботу тільки через дитину. Проте не можна допустити, щоб у результаті дій психолога ставлення дитини до своїх батьків погіршилось. Позитивне сприйняття батьків для дошкільника є основним фактором його психо­логічного благополуччя.

 

Робота психолога з дітьми

Робота психолога з дітьми включає три основні напрямки, що є взаємопов'язаними та взаємодопов­нюючими:

1. Розвивальна робота. Мета цього напрямку ро­боти — активна участь і вплив психолога на процес виховання особистості та індивідуальності дитини. За­вданнями його є забезпечення відповідності розвитку дитини віковим нормативам; допомога вихователям в індивідуалізації виховання і навчання дітей; розвиток здібностей, нахилів дітей.

Зміст і форми роботи:

♦ психолог опрацьовує програми, спрямовані на розвиток як окремих сторін психіки, так і на розви­ток особистості в цілому з урахуванням завдань роз­витку на кожному віковому етапі. Програми включа­ють психологічну і педагогічну частини. Психологічну частину психолог здійснює самостійно, педагогічну — опрацьовує і здійснює (коригуючи при потребі) ра­зом з вихователем, залучаючи і батьків;

♦ розвиток пізнавальних процесів та здібностей відповідно до вікових можливостей дітей: розвиток сенсомоторних здібностей, сприймання і спостережливості, пам'яті, активізація творчої уяви, мислення, мови;

♦ вироблення індивідуального стилю діяльності, що відповідає типологічним особливостям дитини і може компенсувати труднощі, зумовлені підвищеною збуд­ливістю, надмірною чутливістю, інертністю або швид­кою розумовою втомлюваністю; формування елементів саморегуляції у поведінці вихованців;

♦ розвиток (шляхом вправляння в ігрових ситу­аціях) соціально спрямованих навичок поведінки та комунікативних умінь у дітей, які зазнають труднощів у спілкуванні;

♦ формування психологічної готовності дітей до шкільного навчання з урахуванням необхідності роз­витку кожного з компонентів шкільної зрілості: розу­мового, комунікативного, мотиваційного, емоційно-вольового;

♦ забезпечення психологічних умов для розвитку нахилів та здібностей дітей у гуртках та студіях; на­дання відповідної психологічної допомоги їх керівни­кам;

♦ психолог відповідно до своїх інтересів та здібно­стей сам може вести систематичну розвивальну робо­ту в гуртку чи студії.

Вимоги до здійснення розвивальної роботи. Пси­хологічна і педагогічна частини розвивальної роботи можуть здійснюватись у таких формах: 1) з окремою дитиною; 2) з групою дітей; 3) у руслі виховної ро­боти у групі; 4) разом з дітьми і батьками.

Розвивальні заняття бажано будувати на ігровій та пізнавальній мотивації, а не на змагальній чи мо­тивації досягнень.

Тривалість розвивальних занять залежить від їх інтенсивності, віку дітей, але, як правило, не пере­більшує 15 — 20 хвилин.

Якщо розвивальні заняття виявились неефективни­ми для конкретної дитини, слід провести додаткове психологічне обстеження, а не збільшувати їх трива­лість.

Розвивальні завдання слід добирати так, щоб у процесі навчання дитина проходила послідовно сенсомоторний, зоровий, образний етапи інтеріоризації дій.

Матеріал, на якому будуються розвивальні занят­тя, не повинен викликати у дитини додаткових труд­нощів при оперуванні ним. Це сприяє як усвідо­мленню способів дій, так і забезпеченню позитивної мотивації до розвивальних занять. Наприклад, відповідно до рівня розвитку і досвіду дитини психо­лог визначає послідовність і кількість ігор-занять, на яких дитина оволодіває способом і еталоном вста­новлення спочатку однієї якості у матеріалі (розміру, форми, запаху чи смаку), а згодом — двох, трьох.

2. Психологічне вивчення і діагностична робота з дітьми. Метою діагностичної роботи є поглиблене психолого-педагогічне вивчення дитини протягом усьо­го періоду дошкільного дитинства, виявлення індивіду­альних особливостей, розвитку пізнавальних та особистісних якостей, їх динаміки від середньої групи і до вступу до школи; з'ясування причин тих чи інших відхилень у вихованні та навчанні дитини; відставан­ня чи випередження вікових нормативів у розвитку певних пізнавальних процесів.

Діагностичну роботу відповідно до конкретних за­вдань можна проводити з окремою дитиною, з гру­пою дітей, а також з дитиною в умовах звичайної родинної обстановки.

Результати психолого - педагогічного вивчення є підставою для складання індивідуалізованих, особистісно-орієнтованих розвивальних і корекційних про­грам.

Зміст і методи діагностичної роботи:

♦ вивчення емоційного ставлення дітей до ровес­ників та вихователя; визначення самопочуття дитини у групі та рівня адаптації (ранній і молодший дош­кільний вік — шляхом спостережень; середній і стар­ший вік — до спостереження можна долучати спеці­альні завдання (індивідуальні бесіди, розмови, гра «Вибір у дії»);

♦ вивчення рівня емоційного благополуччя дітей у групах; визначення у дітей старшої та підготовчої групи особливостей ставлення до себе, тобто само­оцінки і Я-концепції, яка закладається в цьому віці — активної, життєрадісної, позитивної чи пасивної, не­гативної;

♦ психодіагностичне обстеження дітей на вимогу вихователів та батьків з метою визначення відповід­ності їх розвитку віковим нормативам, рекомендації занять у гуртках чи студіях для розвитку певних здібностей, визначення потреби в додаткових чи ко­рекційних заняттях;

♦ вивчення особливостей дітей, їх інтересів, нахи­лів, здібностей, рівня розвитку пізнавальних процесів, комунікативних умінь з метою вироблення рекомен­дацій для індивідуалізації виховної роботи, яку мо­жуть проводити вихователі, батьки і сам психолог;

♦ визначення рівня шкільної зрілості у шестирічок та компонентів психологічної готовності до школи у семирічних дітей (діагностика проводиться у вересні-жовтні для вироблення корекційних індивідуалізованих програм для вихователів та для забезпечення наступ­ності у роботі з психологом школи і вчителями (за наслідками обстежень у травні);

♦ участь у роботі медико-психолого-педагогічної комісії.

Основні вимоги до здійснення психологом діаг­ностичної роботи. Психолог користується лише ап­робованими методами, з якими він обізнаний. У разі використання нових, неперевірених або недостатньо знайомих методик психолог попереджає про це замов­ника (вихователя чи батьків).

Поглиблене психологічне обстеження дитини про­водиться за зверненнями або за згодою батьків. Результати його є конфіденційними.

Якщо під час діагностики з'ясовуються проблеми, що входять до компетенції лікаря, дефектолога (зо­крема логопеда), психолог допомагає батькам встано­вити контакт з відповідним спеціалістом.

Психолог зводить до мінімуму ризик негативного впливу обстеження на дитину. Для того, щоб сам факт обстеження не сприймався дитиною або групою як ознака неблагополуччя, доцільно продумати, як за­прошувати дітей. Можливо, надати формі запрошен­ня характеру випадковості або гри («Хто бажає?», «У кого сьогодні зелененька сорочка?»), чи пла­номірності («Хто тут у мене за списком наступ­ний?»). Длятого, щоб дитина не була збентеженою, не відчувала своєї неспроможності як під час обсте­ження, так і після його завершення, потрібно подба­ти про те, щоб у неї склалось враження, що вона успішно справляється з завданнями, що вона чогось сьогодні навчилась (викладати цифри по порядку, знаходити круглі чи зелені предмети, розв'язувати за­дачі тощо), навіть якщо все доводиться виконувати психологу.

Замовниками психологічного обстеження дитини найчастіше виступають батьки. Так, передаючи їм от­риману в процесі діагностики інформацію, психолог несе відповідальність за те, щоб це не завдало шко­ди ні батькам, ні дитині. Для цього необхідно:

а) не образити почуття самоповаги батьків (не оголошувати результати обстежень у присутності інших батьків, не створити враження, що психолог звинува­чує батьків у недбалому ставленні до виховання своєї дитини або незадоволений їхньою дитиною порівняно з іншими);

б) не зародити у батьків думки про неповно­цінність їхньої дитини. Для цього всі слабкі сторони вихованця слід розкривати як невідповідні його силь­ним сторонам і можливостям, а не у порівнянні з іншими дітьми або з віковою «нормою»;

в) звести до мінімуму ризик неправильного розу­міння і неетичного використання батьками або вихо­вателями психологічної інформації. Дляцього дані об­стеження слід формулювати таким чином, щоб уник­нути непорозуміння, не використовувати термінів, які можуть бути неадекватно сприйняті неспеціалістами, не наполягати на стопроцентній надійності своїх вис­новків;

г) психолог дошкільного навчального закладу впов­новажений особисто перешкоджати неетичному і неко­ректному застосуванню даних обстеження як батьками, так і вихователями чи адміністрацією дошкільного навчального закладу.

3. Профілактична та корекційна робота. Метою профілактично-корекційної роботи є забезпечення від­повідних психологічних умов для нормального само­почуття дитини в дошкільному закладі, профілактика порушень у динаміці розвитку дітей та усунення тих перешкод, що гальмують або деформують розвиток особистості, попередження психологічних переванта­жень та невротичних зривів у дітей; психологічна до­помога в адаптації дітей раннього віку, молодшого дошкільного віку та новеньких дітей старшого віку до умов дошкільного закладу; опрацювання рекомендацій для батьків і вихователів — як допомагати дітям лег­ше привчатись до умов дошкільного закладу; обсте­ження дітей під час переводу із старшої групи у підготовчу з метою розробки рекомендацій батькам на літо щодо збагачення умов розвитку сина чи доньки у потрібному напрямку та вироблення індивідуальних програм корекційної роботи для вихователів на на­ступний рік.

 

Зміст і форми профілактично-корекційної роботи з дошкільниками:

♦ проведення ігор та занять з усією групою з ме­тою формування позитивного ставлення до перебуван­ня в дитячому закладі, до своїх товаришів по групі, групової кімнати та її обладнання (іграшки, об'єкти природи, книжки тощо);

♦ проведення психогімнастичних ігор і вправ (з групками дітей по 3 — 5), які: а) потребують ко­рекції емоційного стану або психологічних установок;

б) мають надмірну вразливість і потребують спеціаль­них засобів профілактики нервових перенапружень;

в) у недостатній мірі володіють необхідними поведінковими або розумовими навичками і можуть за­своїти їх у процесі тренування;

♦ індивідуальні психотерапевтичні заняття з дити­ною, яка знаходиться у важкому психологічному ста­ні, з метою виявлення і усунення причин психо­логічного неблагополуччя або пом'якшення впливу на неї психотравмуючих факторів;

♦ створення умов для отримання дитиною пози­тивного досвіду взаємодії з товаришами, позитивного прийняття її групою і вихователем, успіху в іграх та різноманітних заняттях, що необхідно для профілак­тики і корекції дезадаптації, відхилень у мотиваційній сфері, негативного самосприйняття. З цією метою до­бираються такі ігри і вправи, які забезпечують на­буття дитиною позитивного досвіду, а психолог праг­не до найбільш повного усвідомлення дитиною ново­го досвіду, своїх нових досягнень;

♦ покращення психічного стану дитини, звичних для неї способів переживань: зняття напруження, підвищення емоційного тонусу; вивільнення пригніче­них емоцій (гніву, страху, образи) та вироблення шляхів їх конструктивного «відреагування» дитиною. З цією метою використовуються образотворчі завдан­ня, етюди-драматизації, рольові ігри, гімнастичні впра­ви тощо;

♦ корекція хибних установок дитини щодо оточу­ючих, до занять, ігор (діяльності) і до себе самої: формування позитивного ставлення до себе та до інших, розвиток пізнавальних інтересів, відповідних соціальних мотивів, налагодження партнерських сто­сунків з однолітками, тренування навичок адекватно­го реагування на невдачу, відмову тощо. Методами корекції хибних особистісних установок є така ор­ганізація діяльності дитини (ігрової, комунікативної, пізнавальної), під час якої небажані зразки реагуван­ня не підкріплюються, а нові для дитини поведінкові прояви відпрацьовуються і закріплюються. Засвоєні нові звички діяльності зумовлюють подальшу перебу­дову самосприйняття дитини та її особистісних по­зицій;

♦ психологічна підтримка дитини під час пережи­вання нею психотравмуючих подій. В індивідуальній корекційній роботі з дитиною, яка перебуває в пси­хологічно неблагополучному стані, психолог шляхом встановлення взаємин прийняття і довіри та органі­зації простору створює умови для більш повного ви­разу дитиною своїх особистісних проблем (страхів, переживань, образ) через гру, малювання, ліплення, розповідь. При цьому психолог мусить не перекону­вати малюка в необґрунтованості його переживань, а прийняти їх, співпережити і допомогти дитині самій «відпрацювати» і позбутись їх;

♦ практичне налагодження стосунків між дитиною і оточуючими (батьками, вихователем, однолітками) шляхом поглиблення взаєморозуміння і взаємосприйняття. Одним з методів запобігання непорозумінь у спілкуванні може бути активне психологічне навчання всіх, що потребують такої допомоги (і дітей, і до­рослих), ефективних способів спілкування.

Вимоги до профілактично корекційної роботи з дошкільниками. Не допускати ситуацій, які могли б негативно вплинути на ставлення вихованців до себе: критики з боку дітей чи дорослих, погіршення міжособистісних стосунків, підкреслення неуспішності дити­ни в певних завданнях.

Головне правило в психологічній роботі — не зашкодити! Тому в складних ситуаціях спілкуван­ня з дитиною вибір завжди робиться на користь дитини. Не можна вдаватись до активних методів впливу на особистість, якщо психолог не переконаний в їх доцільності. Краще обмежитись роллю доброзич­ливого спостерігача.

Ту інформацію про дитину, її сім'ю, стосунки з батьками або вихователем, яка відкрилась психологу в процесі роботи, можна передати батькам і вихова­телю лише в тій мірі й у такому вигляді, щоб її не можна було використати з метою приниження гідності дитини або її батьків (присоромити, звинуватити, об­разити тощо).

У процесі психогімнастичних занять дитину треба вчити адекватно виражати як негативні, так і пози­тивні емоції, а не придушувати їх.

Психолог у стосунках з дитиною повинен нама­гатись не пригнічувати її «неправильні» почуття (недозволені та заборонені), а приймати їх як по­вноправний прояв індивідуальності дитини. Він лише може показати, до чого призводять певні прояви не­гативних почуттів і озброїти дитину більш прийнят­ними засобами вираження негативних емоцій і, зага­лом, поведінки у складних, неприємних ситуаціях.

Психолог всіляко заохочує дітей до творчої діяль­ності, пов'язаної з розвитком внутрішнього емоційного світу. При розгляданні її твору разом з психологом, з дітьми чи з батьками дитина мусить відчувати радість і гордість за себе, а не соромитись своїх по­чуттів чи невміння висловити їх.