Самостійна робота до теми № 3

1.П. Соціальне замовлення на діяльність практичного психолога.

Семінар 2. Психологія як наука та професія.

1. Професія та професійність практичного психолога.

2. Соціальне замовлення на діяльність практичного психолога.

Основна література:

1. Савчин М.В., Гавриш З.С. Вступ до спеціальності: Психолог, практичний психолог: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. – 400 с.

2. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Практична психологія: Вступ до спеціальності. 2-е вид Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 256 с.

3. Приходько Ю.О. Практична психологія: Введення у професію: Навч. Посібник.2-е вид. – К.: Каравелла, 2010. – 232 с.

Додаткова література:

4. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. - Харків, 1996.

5. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.

6. Вачков И.В., Гриншпун И.Б., Кряжников Н.С. Введение в профессию “Психолог”.-М.; Воронеж, 2003.

7. Головин С.Ю. Словарь психолога-практика, - М.; 2002.

8. Григорович Л.А. Введение в профессию “Психолог”.-М.; Тардарики, 2004.

9. Панок В.Г., Титаренко Т., Чепелєва Н.В. та ін. Основи практичної психології: Підручник.- К.; Либідь, 2001.

 

ЛЕКЦІЯ 4

Тема 4

Основні напрями та сфери діяльності практичного психолога

План:

1. Основні напрями та сфери діяльності практичного психолога.

2. Практична психологія бізнесу, реклами і менеджменту, психологічна допомога сім'ї.

І питання. Основні напрями та сфери діяльності практичного психолога.

Основні напрями та сфери діяльності практичного психолога – це психопрофілактична, психогігієнічна, психодіагностична, психокорекцій на та психоконсультативна робота.

Основний зміст профілактичної діяльності психолога, котрий працює в будь-якій організації, можна звести до трьох завдань.

1. Допомога в адаптації тим, хто тільки почав включатися в нову соціальну систему (новачкам). Це можуть бути першокласники, котрі прийшли до школи, чи молоді фахівці, котрі починають трудову діяльність. Вони більше за інших потребують психологічної підтримки. Період адаптації може тривати від декількох тижнів до декількох місяців. В ідеальному варіанті профілактика можливих труднощів має починатися ще до того, як людина потрапляє у новий колектив, де до неї ставитимуть нові вимоги. Наприклад, у багатьох дитсадках ще до вступу до них дитини з батьками проводять бесіди, в яких формують рекомендації щодо підготовки дитини до дошкільного навчання (беруться до уваги режими дня і харчування, екскурсія з дитиною до дитячого садка тощо). Завданням профілактичних заходів є запобігання можливій дезадаптації.

2.Створення умов для нормального функціонування тих, хто вже навчається чи працює в організації. Психолог бере участь в експертизі навчальних програм і планів зайнятості працівників, проводить заходи із запобігання і зняття психологічного перевантаження учасників діяльності, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в установах.

3.Підготовка членів навчального чи професійного колективу до переходу на інший рівень навчання чи професійної діяльності, наприклад, профорієнтаційна робота шкільного психолога зі старшокласниками-випускниками.

З поняттям "психопрофілактика" чітко пов'язане поняття психогігієни як міждисциплінарної галузі в системі наукового знання та соціальної практики.

По-перше, психогігієна - галузь гігієни, що вивчає вплив навколишніх умов, обстановки на психічне здоров'я людей; розробляє заходи для збереження і зміцнення здоров'я, для запобігання психічним розладам.

По-друге, психогігієна (разом з психопрофілактикою) - це сфера медичної психології, в межах якої розробляють форми та методи спеціальної допомоги практично здоровим людям для запобігання нервово-психічним і психосоматичним захворюванням, полегшення гострих психотравматичних реакцій та надання допомоги у кризових ситуаціях (виробничого, сімейного і навчального характеру тощо).

Ще до виникнення самого поняття "психогігієна" у давнину з'являлися праці вчених-просвітителів з проблем профілактики та запобігання порушенням духовного, морального і соціального розвитку, емоційного благополуччя і фізичного здоров'я (праці арабського лікаря Абу Ібн Бутлана "Таблиці здоров'я"; арабського лікаря Авіценни "Канони лікарської науки" і римського лікаря Клавдія Галена "Гігієна пристрастей, чи Моральна гігієна"). У цих роботах, поряд з визначенням значення для психофізичного здоров'я світла, повітря, руху, сну, харчування, підкреслена велика роль гармонізації особистісних відносин для самоврядування та емоційного благополуччя людини.

Саме поняття "психогігієна" виникло у XIX ст. Організований психогігієнічний рух почався з виступу К. Бірса, який, будучи багаторічним пацієнтом однієї американської клініки для душевнохворих, у 1908 р. написав книжку "Душа, що знайшлася знову". В ній він описав недоліки в поведінці та позиції лікарів щодо психічнохворих. Цей рух був спрямований на поліпшення умов життя психічнохворих у клініках і на зміну підходу та ставлення суспільства до них після виписки.

В 1910 р. на конференції психіатрів США і Канади організували перше міжнародне об'єднання фахівців у сфері психогігієни. В 1948 р. створили Всесвітню федерацію психічного здоров'я (ВФПЗ), що збирає й аналізує інформацію про стан психічного здоров'я населення в різних регіонах планети, розробляє основи і концепції психічного здоров'я, оцінює та рекомендує відповідні заходи.

В 1949 р. у рамках Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) створили відділ психогігієни, куди ввійшли фахівці з 38-ми країн. Основною функцією цього відділу була координація діяльності в розв'язанні психогігієнічних проблем у масштабах світового об'єднання медиків.

За пропозиціями ВООЗ 1960 рік оголосили міжнародним роком психічного здоров'я. З цього часу психогігієнічні проблеми перестають бути суто медичними та починають носити комплексний характер. Відбувається активне залучення фахівців таких галузей, як соціологія, економіка, педагогіка та ін. Останнім часом у сфері світової патології відбулися значні зміни. У ситуаціях психологічного перевантаження та гостроти деяких захворювань (рак, СНІД і ін.) медицина зосереджує свої зусилля передовсім на їхньому лікуванні і профілактиці. Нервово-психічні захворювання за їхньої незначної летальності і схильності до тривалого перебігу, а також їхнього тісного зв'язку з генофондом зумовлюють тенденцію їхнього нагромадження в популяції.

За даними ВООЗ частота иервово-психічних захворювать у XX ст. зросла в 4 рази, збільшився темп їхнього росту, і ця тенденція посилюється на початку XXI ст. Якщо кількість психозів у середньому не збільшується, то кількість неврозів - різко зростає. За даними статистики, у світі нервово-психічні захворювання представлені так: ендогенні психози - 13%; розлади особистості - 40%; неврози - 47%. Крім того, неврози "молодіють". Пропорційно зростає частота їхнього прояву в дітей і підлітків щодо інших вікових категорій населення. Так, у 1930-і рр. XX ст. на 1000 дітей і підлітків траплялося 22 випадки прояву неврозу, а в 90-х рр. XX ст. ця цифра становила 63. Найчастіше невротичні стани виявляються у кризові періоди дитинства. Ця тенденція посилюється у кінці XX ст. та на початку XXI ст. Усе це на сучасному етапі підвищує роль психогігієни в практиці надання психологічної допомоги, основним завданням якої є збереження психічного здоров'я кожної людини і суспільства в цілому.

Отже, психічне здоров'я як основна категорія психогігієни - це стан благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну регуляцію поведінки та діяльності в умовах сьогодення.

Складною і комплексною проблемою є виділення критеріїв психічного здоров'я. Крім медичних і психологічних критеріїв, слід враховувати суспільні і групові норми та цінності, що регламентують духовне життя людини. Основними критеріями психічного здоров'я є:

- відповідність суб'єктивних образів об'єктивної дійсності та характеру реакції на зовнішні подразники значенням життєвих подій;

- адекватний віковий рівень зрілості особистості, емоційно-вольової і пізнавальної сфер;

- адаптивність людини в соціальних стосунках;

- здатність керувати своєю поведінкою, розумно планувати життєву мету і підтримувати активність у її досягненні.

Основними засобами розвязанпя завдань збереження психічного здоров'я є ранній прояв і профілактика психічних захворювань, аномалій психічного розвитку, а також соціальні заходи оздоровлення (створення найсприятливіших умов виховання, навчання, праці і дозвілля).

Методами психогігієни і психопрофілактики є:

- психокорекційна робота в межах консультативних центрів, робота телефонів довіри та інших організацій, зорієнтованих на психологічну допомогу здоровим людям;

- масові обстеження населення для виявлення груп ризику і профілактична робота з ними;

- інформування населення про психологічні проблеми розвитку і функціонування особистості.

Завдання діяльності психолога у психопрофілактиці найчіткіше визначені у психологічній службі у системі освіти. Ось ці завдання:

-робота з адаптації дітей, підлітків і молоді до умов освітніх установ, вироблення конкретних рекомендацій педагогам, батькам, вихователям та ін. з надання допомоги дітям в адаптаційний період;

- створення програм індивідуальної роботи з учасниками освітнього процесу, що спрямована на запобігання проблемам адаптації учнів до процесу навчання і забезпечення цілісного, різнобічного і гармонійного розвитку особистості;

-створення умов, які запобігають дезадаптаційним станам під час переходу на вищі ступені в системі освіти (з початкової школи ‑ в неповну середню, з неповної середньої ‑ у середньоосвітню, з середньо освітньої ‑ в професійну та ін.);

- проведення різних заходів зі створення сприятливого психологічного клімату в освітній установі;

- здійснення заходів із запобігання і зняття психологічного перевантаження учнів та педагогічного колективу тощо.

Завдання психопрофілактичної роботи в системі освіти можна спроектувати на діяльність практичного психолога в інших соціальних системах. Тоді в загальному вигляді ці завдання можна визначити так:

-робота з адаптації персоналу організації (особливо новачків і молодих фахівців) до умов професійної діяльності в умовах конкретної організаідї;

- створення спеціальних програм (зокрема для осіб, які навчаються) для роботи з різними категоріями персоналу та окремими співробітниками;

- створення умов, які сприяють запобіганню дезадаптації при зміні місця роботи, посади, професії;

-проведення заходів зі створення сприятливого психологічного клімату в установі;

- проведення заходів із запобігання і зняття психологічного перевантаження персоналу та ін.

 

Дуже важливим напрямом роботи практичного психолога є психодіагностика.

У США в час Другої світової війни навчання одного курсанта коштувало близько 75000 доларів. Непридатність ж окремих курсантів до навчання виявлялася не раніше, ніж вони проходили третину курсу. Збитки, природно, були великі. У ту пору при розробкці відповідної системи тестів для майбутніх військових дозволила відсівати непридатних до навчання на ранніх етапах (за даними тестування відсіювалася більше половини потенційних курсантів). Цей і подібні приклади дозволили Дж. Гилфорду (Гілфорд (Guilford) Джой Пол (7.3.1897, Аврора, шт. Небраска - 1976)) зробити у своїй відомій статті «Чи варто витрачати гроші на тестування?» (1950) висновок, що кожен долар, витрачений урядом США на розробку тестів, дозволив заощадити тисячу.

Практичний психолог зазвичай не займається створенням нових психодіагностичних методик, а користується готовими, розробленими дослідниками методами. За допомогою психодіагностики він розв'язує такі завдання:

1)встановлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості або особливості поведінки;

2)визначення рівня розвитку цієї властивості, її вимірювання у певних кількісних і якісних показниках;

3)опис психологічних і поведінкових особливостей людини, що діагностуються, у тих випадках, коли це необхідно;

4)порівняння рівня розвитку діагностованих властивостей у різних людей.

 

Робота психодіагноста включає ряд важливих моментів. Найпростіші й очевидні ‑ це вміння викликати до себе прихильність людей, досконале знання психодіагностичних методик і умов їхнього застосування. Крім того, кожному психологові, який працює у сфері психодіагностики, слід знати найважливіші професійно-етичні принципи і обов'язково дотримуватись їх.

Професійно-етичні принципи психодіагностики:

1)особистої відповідальності за правильність результатів тестування;

2)професійної таємниці (нерозповсюдження наукових психодіагностичних методик);

3)конфіденційності (дотримання таємниці отриманої психологічної інформації від сторонніх осіб);

4)наукової обґрунтованості (використані методики мусять відповідати вимогам надійності, валідності, диференційованості і точності результатів);

5)об'єктивності (інтерпретація результатів і висновки слід робити відповідно до отриманих показників);

6) забезпечення суверенних прав особистості, яке включає:

а) добровільність участі у психологічному обстеженні (окрім особливих випадків у судовій і медичній практиці);

б) психопрофілактичний виклад результатів (обережність і делікатність, адекватність і доступність мови, готовність використовувати відповідну методику);

в) попередження про ймовірність одержання такої інформації про себе, яку людина сама не усвідомлює і яка може бути їй неприємною;

г) право знати результати обстеження (батьки також мають це право).

Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу. Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість. Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень. В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів: Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу (короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до кількох років при психотерапії).

Психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.

Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості. Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її використання. Наприклад, деякі автори розглядають психологічну корекцію як спосіб профілактики нервово-психічних порушень в дітей (Алла Семенівна Співаковська, 1988). Інші розуміють її як метод психологічного впливу, спрямований на створення оптимальних можливостей і умов розвитку особистісного та інтелектуального потенціалу дитини (Гал.Вас. Бурменска, Ольга Олександ. Карабанова, Олександр Георг. Лидерс, 1990), чи як сукупність прийомів, які використовує психолог для виправлення психіки чи поведінки психічно здорової людини (Роберт Семенович Немов, 1993). Види психокорекції. Психокорекційні заходи можна класифікувати:

1. За характером спрямованості:

- симптоматичну

- каузальну.

Симптоматична корекція передбачає короткотривалий вплив з метою зняття гострих симтомів відхилень у розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу.

Каузальна (причинна) корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Цей тип корекції більш тривалий у часі, вимагає значних зусиль, але є більш ефективним.

2. За змістом розрізняють корекцію:

- пізнавальної сфери;

- особистості;

- афективно-вольової сфери;

- поведінкових аспектів;

- міжособистісних відносин;

- внутрішньо-групових відносин (сімейних, подружніх, колективних);

- дитячо-батьківських відносин.

В практиці психологічної допомоги дітям і підліткам з проблемами у розвитку розрізняють наступні блоки психологічної корекції:

- Корекція емоційного розвитку дитини.

- Корекція сенсорно-перцептивної та інтелектуальної діяльності.

- Психологічна корекція поведінки дітей і підлітків.

- Корекція розвитку особистості.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію:

- індивідуальну;

- групову;

- у закритій природній групі (сім’я, клас)

- у відкритій групі клієнтів зі схожими проблемами;

- індивідуальногрупову (змішана група).

4. За наявності програм:

- програмовану;

- імпровізовану.

5. За характером керування коригуючими впливами:

- директивну;

- не директивну.

6. За тривалістю:

- надкоротку (хвилини, години, вирішення актуальних ізольованих проблем, конфліктів);

- коротку, або швидку (декілька годин, днів – запускає процес виміру, який продовжується після завершення зустрічі)

- тривалу (місяці, в центрі уваги – особистісний зміст проблеми);

- довготривалу (продовжується роки, зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

7. За маштабом вирішувальних задач розрізняють корекцію:

- загальну,

- спеціальну.

Загальна передбачає заходи загальнокорекційного порядку, що нормалізують спеціальне мікросередовище клієнта, які регулюють психофізичне, емоційне навантаження відповідно з віковими та індивідуальними можливостями.

Спеціальна – комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом чи групою клієнтів, які є найбільш ефективними для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей чи психічних функцій, що проявляються у девіантній поведінці і ускладненій адаптації (невпевненість, агресивність, тривожність, аутичність, схильність до стереотипів, конфліктність). Спеціальна корекція виправляє наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особистості.

Нагадаємо, що клієнт – це нормальна, фізично і психічно здорова людина, в якої в житті виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру.

Психокорекційна ситуація включає 5 основних елементів:

1. Людина, яка потребує психокорекційної допомоги (клієнт);

2. Людина, яка допомагає (психолог);

3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта.

4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта.

5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом.

З розвитком практичної практичної психології поняття “корекція” стало все ширше використовуватися у віковій психології і психологічній допомозі не тільки дітям з проблемами у розвитку, але і з нормальним психічним розвитком. Розширення сфери використання психологічної корекції в роботі із здоровими дітьми обумовлене наступними причинами:

§ Активним впровадженням в систему навчання нових освітніх програм, успішне засвоєння яких вимагає максимального розвитку творчого та інтелектуального потенціалу дитини.

§ Гуманізацією процесу освіти, яка неможлива без диференційного підходу до навчання дитини і вимагає врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня і, у відповідності із цим, різноманітних способів психолого-педагогічної корекції. У зв’язку з цим відбулися принципові зміни характеру задач і напрямків корекційних впливів – від виправлення дефектів при порушеному розвитку до створення оптимальних можливостей і умов для психічного розвитку здорової дитини.

 

Консультативна діяльність ‑ суттєвий напрям роботи практичного психолога. Насамперед слід відрізняти діяльність психолога-консультанта і психолога, котрий займається консультуванням як одним з видів практичної роботи.

Консультування ‑ це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем і ухваленні рішень щодо професійної кар‘єри, шлюбу, сім‘ї, вдосконалення особи і міжособистісних відносин.

Консультування ‑ це професійне ставлення кваліфікованого консультанта до клієнта, яке зазвичай представляється як “особа-особа“, хоча іноді в ньому беруть участь більше двох чоловік. Мета консультування ‑ допомогти клієнтам зрозуміти що відбувається в їх життєвому просторі і осмислено досягти поставленої мети на основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного і міжособистісного характеру.

Є декілька основних положень:

1.Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом.

2.Консультування допомагає навчатися новій поведінці.

3.Консультування сприяє розвитку особи.

4.У консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто признається, що незалежний, відповідальний індивід здатний у відповідних обставинах ухвалювати самостійні рішення, а консультант створює умови, які заохочують вольову поведінку клієнта.

Консультативна робота в дитячому садку, школі має принципову відмінність від тієї, яку здійснює психолог у районній чи іншій консультаціях з питань навчання і виховання дітей та школярів. Психолог закладу освіти перебуває безпосередньо всередині того колективу, де зароджуються, існують, розвиваються як позитивні, так і негативні сторони взаємин педагогів і дітей, ті чи інші їхні властивості, успіхи, невдачі тощо. Він бачить кожну дитину чи дорослого не окремо, а в складній системі міжособистісної взаємодії, і здійснює консультування в єдності з іншими видами роботи і при аналізі всієї ситуації загалом.

Консультації проводять для вихователів, учителів, адміністрації освітньої установи, учнів, батьків: вони можуть бути індивідуальними чи груповими.

Узагальнення досвіду психологів закладу освіти показало, що вихователі і вчителі найчастіше звертаються до психолога з таких проблем:

1) причини труднощів у засвоєнні дітьми програми навчання, матеріалу з окремих навчальних предметів;

2) небажання і невміння дітей вчитися;

3) емоційні, особистісні порушення;

4) конфліктні стосунки з іншими дітьми та дорослими;

5) неефективність власних педагогічних впливів;

6) спілкування дітей різного віку з однолітками і формування дитячого колективу;

7) шляхи розширення власних професійних умінь;

8) можливості виявлення і розвитку інтересів, здібностей і схильностей учнів, методи профорієнтаційної роботи зі школярами;

9) особисті проблеми.

Основні проблеми, з якими звертаються до психолога батьки:

1) як готувати дітей до школи;

2) відсутність інтересів у дітей, небажання вчитися;

3) погана пам'ять, мислення;

4) підвищена неуважність, неорганізованість, несамостійність, лінощі, агресивність, підвищена збудливість чи, навпаки, боязкість;

5) профорієнтація;

6) ставлення дитини до дорослого в сім'ї, до молодших (старших) сестер чи братів.

До шкільного психолога звертаються і самі учні, головним чином з питань щодо своїх взаємин з дорослими й однолітками, самовиховання, професійного й особистішого самовизначення, культури розумової праці і поведі нки тощо.

Проблеми, з якими до психолога найчастіше звертаються підлітки і старші школярі:

1. Конфліктні стосунки з батьками:

§ приниження гідності дитини; надмірний контроль; незацікавленість проблемами дітей (їхніми успіхами чи невдачами);

§ небажання перейматися проблемами дитини (небажання брати їх до уваги, небажання вважати проблеми суттєвими, значущими);

§ еповноцінність батьків як особистостей.

2. Фізичне, психічне чи сексуальне насильство в сім'ї:

§ проблеми сім'ї, що заважають вчитися;

§ нерозуміння батьків; хвилювання з приводу домашніх улюбленців (братів, сестер).

3. Конфліктні стосунки з учителем:

§ психологічна несумісність, несприйняття вчителя; конфлікт особистостей; надмірна вимогливість вчителя, упереджене ставлення, заниження оцінок; заниження інтелектуального потенціалу учня, як наслідок ‑ розвиток комплексів;

§ несправедливі стосунки (улюбленці в класі та "офірні цапи");

§ неприязнь до конкретної особи (однокласника, вчителя);

§ проблеми спілкування з ровесниками, погані стосунки в колективі;

§ знущання ровесників, нерозуміння однокласників; боязнь відповідати на уроках; переживання з приводу проблем друга.

4.Проблеми в навчанні:

§ відсутність бажання вчитися;

§ невміння вчитися;

§ недисциплінованість;

§ низька розумова працездатність;

§ втомлюваність.

5.Підлітковий максималізм, ідеалізм: криза підліткового віку, коли казка не стає дійсністю.

6. Особистісні комплекси:

§ постійна агресивність, репресивність, відчуженість, апатія; відчуття неусвідомленої провини;

§ замкненість у собі, небажання спілкуватися; мінливість настрою;

§ одностатеві інтимні стосунки; низька самоповага;

§ неприйняття себе таким, яким є насправді;

§ незадоволеність своєю зовнішністю (зріст, ніс, ноги, повнота, вугрі тощо);

§ страхи, фобії (темноти, самотності, відчуття переслідування).

7. Проблеми суперництва між молодшими та старшими дітьми, конфлікти з однолітками:

§ невміння розв'язувати й запобігати конфліктам;

§ конкуренція та суперництво;

§ заздрість;

§ невпевненість у своїх силах, можливостях; комплекс "білої ворони"; агресія до слабшого.

8. Перша закоханість:

§ нездатність тверезо оцінювати стосунки, поведінку;

§ коли стосунки розриваються і з'являється небажання жити, почуття самотності, непотрібності.

9. Схильність до депресій, агресивність, поганий сон, безсоння.

10.Як знайти себе в житті, пошук сенсу життя, невпевненість у майбутньому, як наслідок нестабільності у суспільстві.

11.Проблема самореалізації: Хто я? Для чого я живу? До чого у мене покликання? Яке моє місце у цьому світі? Як розвинути свої здібності?

12.Проблема, коли учень закохується у вчителя (невідповідність у віці, вчитель одружений).

13.Раннє статеве життя і як наслідок ‑ глибокі психологічні переживання та ймовірні фізіологічні зміни.

14.Аборт у дівчаток і постабортний синдром (відчуття провини, втрати, конфлікт з власним сумлінням).

15.Вживання наркотиків та інші види фізичних і психічних залежностей.

16.Проблема негативного вплив вулиці.

17.Тренування волі.

18.Як знайти справжнього друга? Проблема зради.

19. Невміння поводитися, почуватися вільно в присутності осіб протилежної статі.

Одним з найскладніших видів роботи практичного психолога є психотерапія, яка вимагає не тільки високого рівня теоретичної, але й клінічної підготовки фахівця. Найважливішим завданням практичного психолога в психотерапії є створення умов для оптимального функціонування та розвитку особистості.

Висновки до 1-го питання

Основними напрямками та сферами діяльності практичного психолога є:

психопрофілактика, психогігієна, психодіагностика, психокорекція, к онсультативна діяльність,

Методами психогігієни і психопрофілактики є: психокорекційна робота в межах консультативних центрів, робота телефонів довіри та інших організацій, зорієнтованих на психологічну допомогу здоровим людям; масові обстеження населення для виявлення груп ризику і профілактична робота з ними; інформування населення про психологічні проблеми розвитку і функціонування особистості.

За допомогою психодіагностики розв'язуються такі завдання: встановлення наявності у людини тієї чи іншої психологічної властивості або особливості поведінки; визначення рівня розвитку цієї властивості, її вимірювання у певних кількісних і якісних показниках; опис психологічних і поведінкових особливостей людини, що діагностуються, у тих випадках, коли це необхідно; порівняння рівня розвитку діагностованих властивостей у різних людей.

Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.

Консультування ‑ це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем і ухваленні рішень щодо професійної кар‘єри, шлюбу, сім‘ї, вдосконалення особи і міжособистісних відносин.

 

ІІ питання. Практична психологія бізнесу, реклами і менеджменту, психологічна допомога сім'ї.

Найважливіші проблеми психології бізнесу пов'язані з:

§ вивченням характеристик особистості сучасного підприємця;

§ вимогами до людини, котра починає свою справу;

§ психологічними засобами та методами підприємницької діяльності;

§ характеристиками ділового спілкування бізнесмена;

§ основами ефективної мотивації співробітників тощо.

Для розуміння психологічного змісту діяльності підприємця слід вивчити специфіку бізнесу в Україні (на відміну від країн Заходу і Сходу), різноманітні стратегії ведення продажів, різні способи презентації фірм і товарів на ринку.

 

Психологія реклами розглядає такі питання, як

§ форми та засоби рекламної діяльності;

§ технологія створення рекламних листівок, проспектів, оголошень тощо;

§ чинні нормативні положення про організацію рекламної діяльності;

§ психологічні особливості сприйняття рекламних роликів;

§ способи залучення уваги споживачів у рекламі;

§ психологічні аспекти зв'язків з громадськістю ("паблікрилейшнз");

§ корпоративна (престижна) та соціальна реклама тощо.

В широкому значенні слова, психологія реклами включає особливості організації передвиборних кампаній, створення іміджу політика чи бізнесмена, психологічні основи будь-якої презентації.

У нашій країні психологія управління має давнішу історію, ніж психологія бізнесу та реклами, і внаслідок цього вона більш розроблена та науково обґрунтована.

 

Психологія менеджменту (управління) займається такими проблемами:

§ типи, стилі і види управління;

§ специфіка управлінських функцій на різних рівнях, способи та методи переконання;

§ врахування індивідуальних особливостей і мотивація підлеглих в управлінській діяльності;

§ психологічні основи ефективних управлінських рішень;

§ типи корпоративних культур;

§ вплив керівника на соціально-психологічний клімат у колективі;

§ вертикальні та горизонтальні комунікації керівника і його особистісні характеристики;

§ ефективні інформаційні технології в управлінській діяльності і ряд інших.

Психолог, який працює у сфері реклами, в бізнесі, у державній установі, на промисловому підприємстві, має надавати психологічну допомогу керівникові і сприяти ефективній праці всього персоналу.

За характером психологічна допомога сім'ї реалізується у таких формах:

1)психодіагностичне обстеження членів сім'ї та сімейних взаємин і надання клієнтам психологічної інформації;

2)організаційні заходи (скерування на додаткову консультацію у психоневролога, психіатра, сексолога чи інших спеціалістів);

3)здійснення психокорекційних і психотерапевтичних дій;

4)рекомендації щодо способів спілкування, методів навчання та виховання;

5)виявлення причин труднощів дитини у навчанні, у взаємодії з дорослими або однолітками тощо.

 

Основними принципами і правилами психологічної допомоги сім'ї є:

1.Встановлення контакту і долучення психолога до клієнтів (використовують прийоми добудови; дотримання конструктивної дистанції, синхронізацію дихання, мовні предикати, що відповідають головній репрезентативній сисгемі клієнта).

2.Збір інформації про проблему клієнта з використанням прийомів моделювання терапевтичних метафор (використовують запитання: "Чого ви хочете?", "Якого результату ви хочете досягти?", "Як звучала б ваша мета без негативної частини "не"?" та ін.

3.Обговорення психотерапевтичного контракту (розподіл відповідальності: психолог відповідає за умови безпеки і вживані психотехнології, а клієнт ‑ за активність та бажання конструктивних змін; домовленість про тривалість, оплату роботи і санкції за порушення умов контракту тощо).

4.Уточнення проблеми клієнта з метою максимальної її суб'єктивізації та визначення ресурсів сім'ї в цілому і кожного її члена окремо.

5.Проведення власне психологічної роботи (консультації, корекції, терапії), під час якої зміцнюється віра клієнтів в успіх і поліпшується ситуація, обговорюють стереотипи поведінки, що склалися, і відшукуються нові, іноді використовують прийоми візуалізації, що ведуть до створення образу бажаної ситуації.

Екологічна перевірка: контроль за правильністю і стійкістю змін, що відбуваються (застосовується, наприклад, прийом проекції у майбутнє).

6. Страхування результату: дії щодо підвищення впевненості клієнтів у собі (дають домашні завдання і пропонують клієнтові прийти через якийсь час для обговорення результатів).

7.Від'єднання (використовують парадоксальні завдання, точне виконання яких призводить до прямо протилежного, у порівнянні з нібито передбачуваним, результату).

Сімейна психотерапія - це напрям у медичній та немедичній психотерапії, що зорієнтований на надання психологічної допомога сім'ї в подоланні різноманітних психологічних проблем: в особистісних стосунках, в емоційній сфері, в стилі виховання тощо.

Сімейна психотерапія може тривати від декількох тижнів до декількох років (спочатку з частотою 1 - 2 сеанси на тиждень, а потім зустрічі відбуваються раз на два тижні, а далі - раз на три тижні). В ній виділяють чотири етапи:

1) діагностичний (сімейний діагноз);

2) подолання сімейного конфлікту;

3) реконструктивний;

4) підтримувальний.

У сімейній психодіагностиці психологічну інформацію, отриману від одного члена сім'ї в односторонніх зустрічах, зіставляють з інформацією від інших членів сім'ї і тим враженням, яке склалося у психотерапевта на підставі розпитування і спостереження за поведінкою учасників процесу сімейної психотерапії.

Для подолання внутрісімейного конфлікту психотерапевт бере на себе роль посередника між членами сім'ї котрі конфліктують, а також допомагає емоційно відреаґувати на наслідки конфліктів. На етапі реконструкції сімейних стосунків психотерапевт організовує спільне обговорення проблем у сім'ї або в тренінґових групах, до яких входить декілька сімей. Підтримувальний етап сімейної психотерапії характеризується роботою із закріплення у членів сім'ї навичок емпатійного спілкування і розширеного рольового діапазону взаємодії. Водночас у реальних умовах життя сім'ї проводять консультування і психокорекцію членів сім'ї.

До методів сімейної психотерапії належать:

§ недирективна психотерапія, спрямована на вербалізацію неусвідомлених аспектів стосунків і ставлень особистості, а також

§ спеціально розроблені методи впливів членів сім'ї один на одного,

§ групова дискусія,

§ тренінг конструктивної суперечки,

§ відпрацювання нових форм поведінки та ін.

 

У сімейній психотерапії застосовують такі прийоми:

1) ефективне використання мовчання;

2) активне слухання;

3) навчання через постановку запитань;

4) повторення (резюмування);

5) сумарне повторення;

6) з'ясування і віддзеркалення афекту;

7) конфронтацію;