Самостійна робота до теми № 4.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Самостійна робота до теми № 4.



1.Т. Малодоступні сфери діяльності практичного психолога.

2.П. Індивідуальні види діяльності практичної психологічної роботи.

3.П. Групові види роботи.

Основна література:

 

1. Савчин М.В., Гавриш З.С. Вступ до спеціальності: Психолог, практичний психолог: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. – 400 с.

2. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Практична психологія: Вступ до спеціальності. 2-е вид Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 256 с.

3. Приходько Ю.О. Практична психологія: Введення у професію: Навч. Посібник.2-е вид. – К.: Каравелла, 2010. – 232 с.

 

Додаткова література:

4. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. - Харків, 1996.

5. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.

6. Вачков И.В., Гриншпун И.Б., Кряжников Н.С. Введение в профессию “Психолог”.-М.; Воронеж, 2003.

7. Головин С.Ю. Словарь психолога-практика, - М.; 2002.

8. Григорович Л.А. Введение в профессию “Психолог”.-М.; Тардарики, 2004.

9. Немов Р.С. Психология: в 2 кн.- М.; 1994.

10. Панок В.Г., Титаренко Т., Чепелєва Н.В. та ін. Основи практичної психології: Підручник.- К.; Либідь, 2001.

 

 

ЛЕКЦІЯ 5

Тема 5

Організаційні форми діяльності практичного психолога

План:

1. Психологічна служба в системі освіти.

2. Професійна взаємодія психологів між собою та з фахівцями суміжних професій.

І питання. Психологічна служба в системі освіти.

Розвиток практичної психології значною мірою розв'язує проблеми гуманізації педагогічної системи, спричиняє, виникнення в Україні служби практичної психології освіти. Історія психологічної служби освіти в нашій країні нетривала, тоді як світова практика свідчить про її інтенсивний розвиток у другій половині XX ст. у Великобританії, Франції, США, Канаді, Японії. У 1988 р. вийшла Постанова Державного комітету СРСР про введення в усі навчально-виховні заклади країни посади шкільного психолога. З цього часу, власне, й починається організація психологічної служби освіти.

Сьогодні служба фрагментарно охоплює всю систему освіти: від дитячого садка, школи, закладів початкової професійної освіти ‑ до ВНЗ; від дитячого будинку, школи-інтернату ‑ до елітних приватних навчальних закладів.

Психологічна служба в системі освіти - це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби.

Найважливішими умовами ефективності роботи служби є правильне розумніння психологом і педагогічними працівниками суті їхньої професійної взаємодії в єдиній системі освіти, взаємодоповнення позицій психолога та педагога у підході до дитини, у розв 'язнні проблем освітнього закладу.

Психологічна служба здійснює свою діяльність у тісному контакті з

v батьками або особами, що їх замінюють,

v з органами опіки,

v інспекціями у справах неповнолітніх,

v представниками громадських організацій, що надають освітнім установам допомогу у вихованні і розвитку дітей та підлітків.

v медичними установами (для забезпечення успішної роботи служби необхідні творчі контакти з медиками).

Основні наміри служби ‑ сприяння формуванню молодого покоління, становленню індивідуальності і творчого ставлення до життя на всіх етапах дошкільного і шкільного дитинства; розвиток здібностей та нахилів дітей, вивчення особливостей їхнього психічного розвитку, визначення психологічних причин порушення особистості й інтелекту, профілактика цих порушень.

Одним з основних намірів діяльності психологічної служби освіти є забезпечення психічного, морального і духовного здоров'я учнів. Основу психічного здоров'я становить повноцінний психічний розвиток людини на всіх етапах онтогенезу. Турбота про психологічне здоров'я передбачає увагу до внутрішнього світу дитини, до її почуттів і переживань, захоплень та інтересів, здібностей і знань, її ставлення до себе, однолітків, дорослих, до навколишнього світу, подій у сім'ї і суспільстві, до життя взагалі. Ця мета може бути реалізована тільки тоді, коли психологічна служба забезпечує спадкоємність психологічної уваги до дитини на різних вікових етапах роботи з нею, коли відбувається "стикування" уявлень, розуміння, умінь дорослих, котрі працюють з дітьми одного віку, і дорослих, які працюють з дітьми іншого віку.

 

Завдання служби практичної психології в системі освіти України визначені в основоположному нормативному документі – «Положенні» про цю службу, опублікованому у липні 2009 р. Наказ МОН від 02.07.2009 №616. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2009 р. за № 687/16703

Основні завдання психологічної служби освіти:

1. Основні завдання психологічної служби системи освіти України полягають у:

· сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів, студентів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку;

· забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення;

· профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і психофізичному розвитку вихованців, учнів, студентів.

2. Основними видами діяльності психологічної служби є:

· діагностика - психологічне обстеження вихованців, учнів, студентів, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання;

· корекція - здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та інтелектуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи;

· реабілітація - надання психолого-педагогічної допомоги вихованцям, учням, студентам, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі хвороби, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності;

· профілактика - своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі;

· прогностика - розробка і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів і складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп та міжгрупових відносин.

3. Психологічна служба системи освіти України функціонує на трьох рівнях:

· науковому, на якому вивчає закономірності психічного розвитку і формування особистості вихованця, учня, студента з метою розробки методів і методик професійного застосування психологічних знань;

· прикладному, на якому здійснює соціально-психологічне забезпечення процесу навчання і виховання, включаючи розробку навчальних програм, підручників, професійну підготовку і підвищення кваліфікації фахівців;

· практичному, на якому забезпечує безпосередню роботу практичних психологів, соціальних педагогів у навчальних закладах.

4. Діяльність психологічної служби включає такі основні напрями:

· консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання, виховання і розвитку вихованців, учнів, студентів, допомога органам державного управління у плануванні освітньої діяльності;

· просвітницько-пропагандистська робота з підвищення психологічної культури в навчальних закладах та у сім'ї;

· превентивне виховання (через засоби масової інформації, під час навчальної діяльності в рамках навчальних програм або як окремого предмета), метою якого є формування у вихованців, учнів, студентів орієнтації на здоровий спосіб життя та захист психічного здоров'я; профілактика алкоголізму, наркоманії, ВІЛ-інфекції і злочинності.

Основним засобом досягнення поставленої мети та завдань є створення сприятливих психолого-педагогічних умов для повноцінного проживання дитиною кожного вікового періоду, для реалізації закладеного у відповідному етапі онтогенезу можливостей розвитку індивідуальності, творчості, духовності. Сприяння психічному, психофізичному й особистому розвиткові дітей на всіх вікових рівнях і є головним завданням психологічної служби в системі освіти. Тому діяльність психологічної служби освіти спрямована на створення психолого-педагогічних умов, що забезпечують пізнання, психологічний, моральний і духовний розвиток кожної дитини, її душевний комфорт, що лежить в основі психологічного здоров'я. Але зазвичай психолог створює необхідні умови разом з учителями і батьками учнів.

 

Орієнтація на розвиток дитини визначає спрямованість психологічної служби освіти на:

-формування розвивального способу життя особистості в освітньому закладі;

-створення сприятливого для розвитку дитини психологічного клімату (в дитячому садку, інтернаті, школі тощо), який визначається, з одного боку, організацією продуктивної взаємодії дітей з дорослими й однолітками, з іншого

- створенням для кожної дитини на всіх етапах онтогенезу ситуацій успіху в тій діяльності, яка є для неї особисто значуща;

- забезпечення повноцінного особистісного, інтелектуального і професійного розвитку дитини, підлітка, юнака на кожному віковому етапі; реалізацію у роботі з дітьми можливостей, резервів розвитку кожного віку;

- забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини; розвиток індивідуальних особливостей дітей ‑ інтересів, здібностей, нахилів, почуттів, ставлень, захоплень, життєвих планів тощо;

- психолого-педагогічне вивчення дітей;

- профілактику і корекцію відхилень в інтелектуальному та особистішому розвитку;

- соціально-психологічну реабілітацію дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, дітей і підлітків з відхиленнями у фізичному, розумовому або соціально-психологічному розвитку;

- надання допомоги дітям, підліткам, педагогам і батькам в екстремальних і критичних ситуаціях;

- консультування батьків або осіб, що їх замінюють, з питань навчання, виховання і розвитку дітей, створення сприятливого сімейного мікроклімату;

- надання своєчасної психологічної допомоги і підтримки як дітям, так і їхнім батькам, вихователям, учителям.

В основу роботи психолога в освітній сфері покладена певна система принципів. Основним є принцип індивідуального підходу. Робота психолога спрямована на виявлення індивідуальних особливостей особистості дитини, котра розвивається, пошук способів її індивідуального розвитку та корекції, розв'язання індивідуальних проблем і труднощів у навчанні та поведінці.

Другий важливий принцип ‑ взаємодія психолога з педагогами і батьками. Психолог є членом педагогічного колективу і зацікавлений разом з батьками в досягненні загальної педагогічної мети ‑ формування повноцінного члена суспільства. Третій фундаментальний принцип ‑ принцип дотримання прав і обов'язків психолога, які регламентують відповідні документи.

Крім загальних принципів, виділяють і певні організаційні принципи роботи психолога. Це

принцип різноманітності форм і методів роботи, який дозволяє уникнути, з одного боку, обмеженості і вузької спеціалізації професіонала, а з іншого ‑ хаосу, безсистемності, дотримування моди та некритичного ставлення до своїх обов'язків. Важливим є дотримання

принципу моральності, що дозволяє психологові знайти золоту середину між моралізаторством та нехтуванням проблем моральності й духовності.

Принцип спадкоємності, що орієнтує фахівця на засвоєння сучасного рівня науки, застерігає від зайвого консерватизму і закритості перед інноваціями, орієнтує на дбайливий підхід до напрацьованого попередниками досвіду. Наступний важливий принцип –

принцип самоактуалізації, пошуку внутрішніх джерел розвитку, що дозволяє психологові активно протидіяти як внутрішнй пасивності, так і "згоранню" на роботі. Реалізація принципу професіональної співдружності ‑ включеність в освітню спільноту здійснюються як через професійні організації психологів (наприклад, асоціації, товариства), так і шляхом опрацювання професійної літератури, журналів та ін. Реалізація цього принципу дозволяє долати тенденції до самоізоляції і втрати професійного самовідчуття. Гнучкість, готовність до розумного компромісу, виділення пріоритетів у роботі, дійовий оптимізм та розумна самокритика доповнюють перелічені принципи і дозволяють психологові уникнути ригідності, труднощів емоційного характеру, песимізму, з одного боку, і догідництва, пристосовництва, непослідовності, зайвої самовпевненості та ейфорії, з іншого.

Психологічна служба освіти ‑ це не просто важлива частина цілісної системи освіти, вона ‑ інтегральне явище, що становить єдність наукового, прикладного, практичного й організаційного аспектів.

Так, науковий аспект передбачає формування у системі освіти науково обґрунтованої концепції психологічної служби, виявлення реальних функцій та позиції психолога в системі стосунків в освітньому закладі, в обґрунтуванні і розробці технології роботи та інструментарію практичного психолога. Ця технологія мусить грунтуватися на науковому дослідженні психологічних умов розвитку особистості конкретної дитини в процесі навчання, виховання і розвитку.

Шкільні психологи працюють з дітьми, з колективом класу, вчителями, батьками над розв'язанням конкретних проблем. Вони не займаються створенням нових методів і програм шкільної психологічної служби, дослідженням психічних закономірностей тощо. Цей матеріал надає їм наука. Якраз науковий аспект передбачає опору й теоретичну концепцію (а в її основі - фундаментальні положення про особистість, закономірності її психічного розвитку і формування в онтогенезі), яка визначає зміст, функції та модель шкільної психологічної служби. Практичний психолог зобов'язаний професійно використовувати всі досягнення сучасної вітчизняної і зарубіжної психологічної науки.

Таким чином, науковий аспект шкільної психологічної служби визначає досягнення в її роботі головної мети, а саме: максимально сприяти психічному, особистісному й індивідуальному розвиткові дітей, забезпечити до кінця шкільного навчання психологічну готовність випускників до самовизначення у самостійному дорослому житті.

Прикладний аспект передбачає використання психологічних знань всіма працівниками системи освіти як у плануванні, так і в здійсненні своєї діяльності. Наприклад, основний принцип діяльності шкільної психологічної служби ‑ це спільна робота психолога з педагогами і батьками. Становище психолога в школі непросте. Він здійснює взаємодію з учнями різного віку, їхніми вчителями і батьками; при цьому головним у цій складній і різноманітній взаємодії є інтереси дитини як особистості, що розвивається. Практичний психолог включається в роботу освітньої установи як фахівець у сфері дитячої, педагогічної та соціальної психології. Він несе відповідальність за те, щоб професійно забезпечувався процес психічного розвитку учнів і були створені основні психологічні умови, які найбільшою мірою сприяють цьому розвиткові. В найзагальнішому вигляді ці умови можна подати так:

1) найповніша реалізація вікових можливостей і резервів розвитку (опора на сприятливі (сенситивні) для розвитку періоди, врахування актуального та потенційного розвитку тощо);

2) розвиток індивідуальних особливостей учнів у межах кожного вікового періоду в процесі навчання і виховання;

3) створення сприятливого психологічного клімату (в класі, школі, педколективі) з урахуванням специфіки спілкування і взаємин у молодшому, підлітковому і юнацькому віці.

Структура психологічної служби освіти включає:

v Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України;

v Навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних (міських) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби системи освіти або методистів районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби;

v підрозділів психологічної служби у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації;

v практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів усіх типів..

Науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи є головною організацією психологічної служби системи освіти України, який здійснює організаційні, координаційні та науково-методичні функції у галузі практичної психології і соціальної педагогіки.

До повноважень Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи належать:

· науково-методичне забезпечення психологічної служби системи освіти України;

· здійснення психометричного нагляду, забезпечення діяльності психометричної комісії, організація соціально-психологічної експертизи методів, методик, новацій у галузі освіти;

· розробка методичних вимог до змісту діяльності психологічної служби, координація науково-прикладних досліджень та методичних розробок;

· координація та науково-методичне керівництво діяльністю навчально-методичного кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних (міських) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби системи освіти або методистів районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби.

Навчально-методичні кабінети (центри), методисти є основними організаційно-методичними ланками психологічної служби системи освіти, які здійснюють організаційні, координувальні та навчально-методичні функції у галузі практичної психології і соціальної педагогіки.

Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти, методисти районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби:

· забезпечують діяльність психологічної служби освіти регіону;

· надають методичну, інформаційну підтримку практичним психологам, соціальним педагогам;

· беруть участь в організації підвищення кваліфікації спеціалістів психологічної служби, їх атестації та професійного зростання, кадровому забезпеченні психологічної служби;

· організовують діяльність методичних об'єднань практичних психологів і соціальних педагогів;

· координують науково-дослідні, практичні дослідження за пріоритетними напрямами діяльності психологічної служби;

· беруть участь в оцінці, прогнозуванні та формуванні освітньої політики в регіоні;

· впроваджують досягнення психологічної науки та передового досвіду.

Навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти, методисти організовують діяльність "Телефонів довіри", кабінетів корекції кризових станів, психологічних (сімейних) консультацій, профільних консультаційних пунктів, реабілітаційних центрів залежно від соціально-психологічних потреб регіону.

Практичний психолог навчального закладу:

· бере участь у здійсненні освітньої, виховної роботи, спрямованої на забезпечення всебічного індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, збереження їх повноцінного психічного здоров'я;

· проводить психолого-педагогічну діагностику готовності вихованця, учня, студента до навчання та сприяє їх адаптації до нових умов навчально-виховного процесу, допомагає у виборі навчального закладу згідно з рівнем психічного розвитку;

· розробляє та впроваджує розвивальні, корекційні програми навчально-виховної діяльності з урахуванням індивідуальних, гендерних, вікових особливостей вихованців, учнів, студентів;

· сприяє вибору учнями і студентами професій з урахуванням їх ціннісних орієнтацій, здібностей, життєвих планів і можливостей, готує учнів до свідомого життя; здійснює превентивне виховання, профілактику злочинності, алкоголізму і наркоманії, інших залежностей і шкідливих звичок серед підлітків;

· проводить психологічну діагностику і психолого-педагогічну корекцію девіантної поведінки вихованців, учнів, студентів;

· формує психологічну культуру вихованців, учнів, студентів, педагогів, батьків або осіб, які їх замінюють, консультує з питань психології, її практичного використання в організації навчально-виховного процесу.

Працівник психологічної служби повинен:

- керуватися етичним кодексом психолога;
- дотримуватися педагогічної етики, поважати гідність вихованців, учнів, студентів, захищати їх від будь-яких форм фізичного або психічного насильства;
- будувати свою діяльність на основі доброзичливості, довіри у тісному співробітництві з усіма учасниками педагогічного процесу;
- пропагувати здоровий спосіб життя, підвищувати рівень психологічних знань педагогічних працівників і батьків або осіб, які їх замінюють;
- зберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих в процесі діагностики або корекційної роботи, якщо це може завдати шкоди вихованцеві, учню, студенту чи їх оточенню;
- постійно підвищувати свій професійний рівень;
- знати програмно-методичні матеріали і документи щодо обсягу, рівня знань, розвитку вихованців, учнів, студентів, вимоги державних стандартів до забезпечення навчально-виховного процесу, основні напрями і перспективи розвитку освіти, психолого-педагогічної науки.

 

Психологи беруть участь у роботі медико-психолого-педагогічних комісій та комісій у справах неповнолітніх, а також консультують адміністрацію освітніх закладів з соціально-психологічних проблем управління, створення оптимального соціально-психологічного клімату в педагогічному колективі і з інших питань професійної діяльності. До штату кабінету, крім психологів, повинні входити також соціальні працівники, педагог і лікар-психоневролог.

Основні напрями та види діяльності практичного психолога системи освіти.

Виділяють два напрями роботи: актуальний і перспективний. У межах актуального напряму обговорюють та розв'язують злободенні проблеми, пов'язані з конкретними труднощами у навчанні, вихованні і розвитку дітей, з порушеннями у їхній поведінці, з труднощами в спілкуванні тощо.

У межах перспективного напряму реалізовують перспективні програми з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, її потенційних можливостей для гармонійного розвитку і формування психологічної готовності до творчого життя у суспільстві. Це можливе тільки за створення сприятливих психологічних умов для розвитку всіх і кожного.

Обидва напрями пов'язані між собою, впливають один на одного; але визначальними є перспективний напрям у досягненні мети шкільної психологічної служби. При цьому надзвичайно важливим моментом є узгодження практичним психологом початкової і кінцевої мети діяльності щодо дитини.

На початковому етапі взаємодії шкільного психолога з дитиною визначають готовність дитини до систематичного навчання у школі. Розроблено та використовують багато програм комплексного обстеження дітей. Результати обстеження дозволяють знаходити оптимальні для певної дитини способи навчання і виховання.

Метою кінцевого етапу взаємодії психолога зі школярем є сформованість його психологічної готовності до життєвого самовизначення, яке включає особистісне, соціальне, професійне, моральне і духовне самовизначення. Тут ідеться не про кінцеве самовизначення старшокласників, що вже відбулося, а саме про психологічну готовність до такого самовизначення, яка включає: а) сформованість на високому рівні психологічних особистісних утворень, передовсім самосвідомості школярів; б) розвиток потреб, інтересів, мрій, ідеалів, намірів тощо, що забезпечують змістовну наповненість, внутрішнє багатство особистості, серед яких центральне місце займають духовні цінності, моральні самонастанови, часові перспективи і ціннісні орієнтації; в) становлення індивідуальності як результату розвитку й усвідомлення своїх особливостей, можливостей, здібностей та інтересів кожним старшокласником.

Виділяють індивідуальні та групові форми практичної діяльності психолога. Вони мають свої особливості і переваги. Однією з форм групової роботи є діяльність тренінґових групп.

 

Робота практичного психолога в системі освіти здійснюється у таких основних напрямах:

v просвітницько-пропагандистська робота з підвищення психологічної культури в навчальних закладах та у сім'ї (психологічне просвітництво),

v превентивне виховання (через засоби масової інформації, під час навчальної діяльності в рамках навчальних програм або як окремого предмета), метою якого є формування у вихованців, учнів, студентів орієнтації на здоровий спосіб життя та захист психічного здоров'я; профілактика алкоголізму, наркоманії, ВІЛ-інфекції і злочинності (психопрофілактика);

v консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання, виховання і розвитку вихованців, учнів, студентів, допомога органам державного управління у плануванні освітньої діяльності (психодіагностика, психокорекція і психоконсультування.)

Просвітницько-пропагандистська робота (Психологічне просвітництво) спрямоване на залучення дорослих і дітей до психологічних знань. Просвітницьку діяльність психолог може здійснювати в різних формах (лекції, бесіди, семінари, виставки, добір літератури тощо). Основне значення просвітницької роботи полягає в ознайомленні суб'єктів освітнього процесу з сучасним станом психологічної науки, основними закономірностями й умовами психічного розвитку дитини. Вона спрямована на формування уявлення про пракгичну значущість психологічного знання і психологічної допомоги дитині, котра розвиваегься, а також на побудову педагогічного процесу з урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей учнів.

Превентивне виховання (Психопрофілактична робота) спрямоване на формування у педагогів, дітей, батьків або осіб, котрі їх замінюють, загальної психологічної культури, бажання використати психологічні знання у роботі з дітьми або в інтересах власного розвитку; створення умов для повноцінного розвитку дитини на кожному віковому етапі; своєчасне запобігання порушенням у психологічному й особистісному розвиткові.

Виділяють три рівні психопрофілактики. Перший - первинна профілактика, спрямована на дітей, що не мають значних емоційних, поведінкових і навчальних проблем. Другий рівень - вторинна профілактика, робота з дітьми "групи ризику", в яких виявлено появу відповідних проблем. Третій - третинна профілактика в роботі з дітьми з яскраво вираженими та запущеними навчальними, поведінковими й особистісними проблемами. На цьому рівні власне профілактичну роботу здійснюють одночасно з корекційною.

Залежно від типу освітнього закладу, в якому працює психолог, психопрофілактична робота включає:

v адаптацію дітей до дитячого садка, рекомендації батькам або особам, які їх замінюють, з надання допомоги дітям в адаптаційний період;

v обстеження дітей при переході зі старшої групи і у підготовчу з метою виявлення їхньої готовності до навчання, підготовку для батьків або осіб, які їх замінюють, і вихователів рекомендацій з ліквідації можливих відставань і пропусків у підготовці до школи;

v визначення психологічної готовності до навчання у школі для оптимального вибору навчального закладу, раннього виявлення здібностей, відхилень у розвитку та їхньої корекції;

v підготовку спільно з учителем програми індивідуальної роботи з тими дітьми, які в цьому мають потребу;

v проведення психологічного обстеження дітей при поступленні до закладу інтернатного типу з метою створення максимально сприятливих умов для їхніх розвитку та соціально-психологічної реабілітації;

v запобігання психологічному перевантаженню дітей і їхнім невротичним зривам, зумовленим умовами їхнього життя, навчання та виховання;

v створення сприятливого психологічного мікроклімату в навчально-виховному закладі через оптимізацію форм спілкування педагогів з дітьми, педагогів з колегами і батьками, консультування працівників закладу з широкого кола соціально-психологічиих проблем.

Одним із завдань шкільного психолога у сфері психопрофілактики є збереження здоров'я дітей.

Психічне здоров'я школяра - це збалансованість внутрішнього (духовних, моральних, коґнітивиих, емоційних, фізіологічних, фізичних потенцій) і зовнішнього (вимоги соціального оточення, відповідність стилю навчання і виховання дітей особливостям розвитку їхньої особистості в життєдіяльності). Відповідно, психічне нездоров'я - це незбалансованість, асинхронність внутрішніх і зовнішніх особливостей особистісних змін.

Основними критеріями психічного здоров'я є:

1) усвідомленість і свідомість самого себе, свого життя у світі;

2) повнота "включеності", переживання і проживання теперішнього часу;

3) здатність зробити якнайкращий вибір у конкретній ситуації і в житті загалом;

4) відчуття свободи, життя у злагоді з самим собою як стан усвідомлення своїх головних інтересів;

5) відчуття власної дієздатності - "я можу";

6) соціальний інтерес або соціальне відчуття (в термінології А. Адлера), постійна увага до людей;

7) стан стійкості, стабільності, визначеності у житті й оптимістичний, життєрадісний настрій як інтегральний наслідок усіх перерахованих вище властивостей особистості.

Психічне здоров'я особистості школяра є однією з головних умов ефективності освітнього процесу. Не кожній дитині комфортно перебувати в школі, вона страждає від неоптимального спілкування з учителем і однокласниками. Часто порушують її права й автономію. Часом вона їх не знає, а іноді плутає з обов'язками та не може протистояти тискові несправедливих дорослих і однолітків.

 

Часто школяр живе за подвійними стандартами моралі і норм поведінки, вважаючи, що поводиться, "як його вчили". Він не може усвідомити свої відчуття і те, яке його життя. Якщо йдеться про фізичний стан, то школяр відповідає: "Болить голова", "Хочу їсти", "Розбив коліно" тощо. Дуже часто учні не вміють адаптуватися у класі, але вважають, що інакше і бути не може. Неможливо передбачити, як вони поводитимуться за різних обставин.

Освіта ‑ та сфера, де з найбільшою очевидністю виявляються помилки взаємодії дорослих з дітьми, дуже часто виникають психічні травми. Психічні травми – це негативні переживання з приводу невдач і не подоланих дітьми психологічних бар'єрів. Невдачі, які переживають учні, залишають свій слід. Чим значущішою була виконувана діяльність, чим більше перешкод і труднощів вона викликала, чим більшу цінність вона мала для учня, тим сильніша травма, якщо не було задоволеності її результатом. Психічні травми впливають на формування емоційно-ціннісної сфери особистості школяра.

Саме у своїй основній діяльності ‑ навчальній (і пов'язаному з нею вихованні) школяр може переживати страждання, що ускладнює виконання цієї діяльності і блокує позитивну, конструктивну взаємодію. Переживання труднощів і невдач тісно пов'язані з розчаруваннями, тривогами, відчаєм.

Психічні травми є ознакою психічного нездоров'я та неблагополуччя освітнього процесу. Не всяке навчання гуманне. Психологічні бар'єри виникають у його процесі. Чи часто їх долають без душевних мук?

 

Консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу з питань навчання, виховання і розвитку вихованців, учнів, студентів, допомога органам державного управління у плануванні освітньої діяльності. Сюди можна віднести: психодіагностику, психокорекція і психоконсультування.

Психодіагностична робота - психолого-педагогічне дослідження дітей протягом усього періоду дошкільного і шкільного дитинства, виявлення індивідуальних особливостей їхнього розвитку, визначення причин виявлених порушень психічного й особистісного розвитку.

Для реалізації цих завдань практичний психолог:

- у разі необхідності проводить психологічне обстеження дитини з метою визначення особливостей її психічного розвитку, відповідності розвитку віковим нормам;

- вивчає психологічні особливості дітей, їхні інтереси, здібності, нахили з метою ранньої діагностики обдарованості, забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини, допомоги у професійному і життєвому самовизначенні;

- діагностує психологічні причини відхилень у психічному, зокрема інтелектуальному й особистісному розвитку дітей різного віку, причини порушення поведінки, з'ясовує рівень оволодіння необхідними навичками й уміннями;

- проводить діагностику спілкування дітей з дорослими й однолітками, виявляє психологічні причини порушення спілкування.

Отже, психодіагностична робота психолога передбачає проведення і вивчення практичного запиту, формулювання психологічної проблеми, вибір методу діагностики і проведення дослідження, а також постановку психологічного діагнозу. Завершальним етапом роботи можна вважати формулювання практичних рекомендацій.

 

Розвивальна і психокорекційна робота предбачас активний вплив практичного психолога на процес психічного розвитку і становлення, формування і розвитку особистості дитини.

Психолого-педагогічну корекцію здійснюють у тих випадках, коли відхилення та порушення не є наслідком органічного пораження центральної нервової системи або психічного захворювання.

Для здійснення розвивальної і психокорекційної роботи практичний психолог розробляє і реалізує:

v програми, спрямовані на розвиток особистості з урахуванням завдань розвитку дитини на кожному віковому етапі;

v програми корекції, спрямовані на подолання відхилень у психічному й особистісному розвитку;

v програми психологічної допомоги дітям і підліткам, що виявилися в екстремальних і критичних життєвих ситуаціях.

Програми розвивальної і психокорекційної роботи включають психологічну та педагогічну частини. Психологічну частину планує і здійснює психолог. Педагогічну частину психолог розробляє спільно з педагогом, батьками або особами, які їх замінюють.

Розвивальну і корекційну роботу практичний психолог може проводити в процесі спеціальної роботи з окремими дітьми, з групами дітей, у руслі виховних заходів, з участю батьків і осіб, які їх замінюють, інших родичів дитини.

Консультативна робота психолога спрямована на надання людині допомоги в розв'язанні певних проблем. Напрями цієї діяльності:



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.175.212.130 (0.023 с.)